Той хло­пець із «Мо­скви­чем» Про пам’ятни­ки й похо­ро­ни в Донецьку

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

Гу­ля­ю­чи ву­ли­цею Артема, звер­нув ува­гу на бу­ді­вель­ні ро­бо­ти у скве­рі бі­ля хра­му. Між клум­ба­ми вста­нов­лю­ва­ли но­вий пам’ятник. Пі­ді­йшов ближ­че, про­чи­тав на­пис на по­ста­мен­ті. З’ясу­ва­ло­ся, що у скве­рі те­пер сто­я­ти­ме ста­туя Сєр­ґія Ра­до­нєж­ско­го.

Но­ва скуль­пту­ра в цьо­му мі­сці не над­то до­ре­чна. Адже по­руч уже є ве­ли­кий мо­ну­мент Ар­хан­ге­ла Ми­ха­ї­ла. Який сенс бу­ло вста­нов­лю­ва­ти пам’ятник Ра­до­нєж­ско­му ли­ше за кіль­ка де­ся­тків ме­трів від ньо­го, спер­шу бу­ло не­зро­зумі­ло. І тіль­ки сло­ва, ви­кар­бу­ва­ні на по­ста­мен­ті, про­ясни­ли си­ту­а­цію.

Ви­яв­ля­є­ться, ста­тую пе­ре­да­ли Донецьку з Ро­сії в ме­жах про­е­кту «Ал­лея рос­сий­ской сла­вы». А та­кий по­да­ру­нок де зав­го­дно не по­ста­виш. По­трі­бно не­о­дмін­но в са­мо­му цен­трі й не­о­дмін­но по­руч із хра­мом. Ма­буть, ро­сі­я­ни та­ким чи­ном пра­гнуть по­зна­чи­ти те­ри­то­рію, яку офі­цій­но сво­єю не ви­зна­ють. Як у ві­до­мо­му філь­мі: «Ба­чиш ро­сі­ян? А во­ни є!». Ро­сія всю­ди від­чу­ва­є­ться в Донецьку.

Спе­ко­тний сер­пень зро­бив і без то­го по­ро­жні до­не­цькі ву­ли­ці ще без­лю­дні­ши­ми. Хтось по­їхав до рі­дні в область, хтось на мо­ре на «го­лов­ний ку­рорт ре­спу­блі­ки» Сє­до­ве, хтось до Ро­сії або на під­кон­троль­ну Укра­ї­ні те­ри­то­рію. Втім, до­неч­ча­ни вже зви­кли до ці­єї по­ро­жне­чі й пе­ре­ста­ли її по­мі­ча­ти. Сер­пень зав­жди був тут «мер­твим» мі­ся­цем. Пев­но­го по­жвав­ле­н­ня вар­то очі­ку­ва­ти тіль­ки на­при­кін­ці мі­ся­ця, з на­бли­же­н­ням най­біль­ших «до­не­цьких» свят — Дня мі­ста і Дня ша­хта­ря.

Втім, на фрон­ті бої, як і ра­ні­ше, то­ча­ться в ре­жи­мі нон-стоп. Без ви­хі­дних і без пе­рерв на сі­є­сту. Зву­ки вхі­дних та ви­хі­дних у мі­сті чу­ти що­дня. До лі­ка­рень справ­но при­во­зять по­ра­не­них, а до мор­гів — ті­ла.

Ти­ждень то­му впер­ше за весь час бо­йо­вих дій по­ба­чив похо­ро­ни ме­шкан­ця мо­го бу­дин­ку. Ми не бу­ли зна­йо­мі, зна­ли один одно­го в облич­чя й пе­рі­о­ди­чно ві­та­ли­ся. Мо­ло­дий чо­ло­вік, на ви­гляд йо­му не більш як 30. Ро­ків 10 то­му він при­ко­тив у двір на­пів­ро­зі­бра­ний «Мо­сквич» і дов­го по­тім зби­рав йо­го із зап­ча­стин. Тим зде­біль­шо­го й за­пам’ятав­ся. Су­сі­ди ка­за­ли на ньо­го «той хло­пець із «Мо­скви­чем».

За остан­ній рік я ба­чив йо­го ли­ше кіль­ка ра­зів. У ро­сій­сько­му ка­му­фля­жі «Ци­фра», то­му са­мо­му, у яко­му «зе­ле­ні чо­ло­ві­чки» в 2014-му за­хо­плю­ва­ли Крим. А ми­ну­ло­го ти­жня йшов із ро­бо­ти і ра­птом по­ба­чив хрест бі­ля під’їзду, де він жив. І все від­ра­зу ста­ло зро­зумі­ло.

Від­кри­та тру­на з ті­лом якийсь час сто­я­ла на стіль­цях у дво­рі. По­руч си­ді­ли дво­ро­ві ба­бу­сі й ма­ха­ли над облич­чям не­біж­чи­ка гіл­ка­ми буз­ку. Ві­дга­ня­ли мух, яких не­спо­ді­ва­но на­ле­ті­ло ду­же ба­га­то. Нав­ко­ло тру­ни ста­ли зби­ра­ти­ся лю­ди, і я пі­шов да­лі, щоб не бен­те­жи­ти близь­ких сво­єю при­су­тні­стю.

Лю­ди в цій вій­ні й да­лі ги­нуть не­мов за зви­чкою. Про­сто то­му, що так від­бу­ва­є­ться вже три ро­ки. Що дов­ше три­ва­ють бо­йо­ві дії, то важ­че при­га­да­ти, з чо­го во­ни по­ча­ли­ся. Іно­ді ті не­дав­ні по­дії 2014-го зда­ю­ться по­га­ним сном та аб­сур­дом. На­ві­що все це бу­ло? За­ра­ди чо­го?

Вій­на, що по­ча­ла­ся за від­окрем­ле­н­ня від Укра­ї­ни, по­сту­по­во й не­по­мі­тно для всіх пе­ре­тво­ри­ла­ся на вій­ну за ці­лі­сність Укра­ї­ни. Не так дав­но За­хар­чен­ко, а слі­дом за ним і Сур­ков при­го­лом­ши­ли гро­мад­ськість від­по­від­ною за­явою. Як це мо­гло ста­ти­ся? В одну мить про­па­ган­да пе­ре­вер­ну­ла ре­аль­ність із ніг на го­ло­ву. Ті, хто був го­то­вий іти і вми­ра­ти за при­єд­на­н­ня Дон­ба­су до Ро­сії, те­пер вми­ра­ють чи то за Укра­ї­ну, то чи то за «Но­во­ро­сію», чи то за «Ма­ло­ро­сію». На­віть на­чи­та­ні екс­пер­ти й жур­на­лі­сти не зав­жди всти­га­ють зро­зу­мі­ти, що від­бу­ва­є­ться. Що вже ка­за­ти про тих, хто си­дить в око­пах і звик ді­зна­ва­ти­ся но­ви­ни з те­ле­ві­зо­ра або «офі­цій­них ЗМІ ДНР». За що за­ги­нув «той хло­пець із «Мо­скви­чем»? Про що він ду­мав ті­єї ми­ті, ко­ли в ньо­го влу­чи­ла ку­ля? Від­по­від­ей на ці за­пи­та­н­ня ми вже не ді­зна­є­мо­ся.

Змі­ню­ю­ться га­сла й ці­лі, пра­по­ри й на­зви «ре­спу­блік», за які йде вій­на, і тіль­ки ку­лям та сна­ря­дам усе одно, ко­го й за що вби­ва­ти. Хре­сти ро­стуть на до­не­цьких кла­до­ви­щах. І ско­ро за їхньою сті­ною зов­сім не бу­де ви­дно здо­ро­во­го глу­зду. P. S. Ти­ждень ви­ма­гає звіль­не­н­ня жур­на­лі­ста Ста­ні­сла­ва Ва­сі­на, за­три­ма­но­го «МГБ ДНР».ДН .

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.