Ліж­ко-мі­сце як ін­стру­мент Юрій Ма­ка­ров про на­дій­ний за­сіб об’єд­на­н­ня кра­ї­ни

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Юрій Ма­ка­ров

Не лай­мо со­ціо­ло­гів, во­ни гра­ють як умі­ють. Зокре­ма, йде­ться про оцін­ку кіль­ко­сті укра­їн­ців, які жо­дно­го ра­зу не бу­ли за кор­до­ном. Да­ні до­слі­джень рі­зня­ться в пів­то­ра ра­за, ли­ша­є­ться оці­ню­ва­ти по­ря­док цифр. Най­сві­жі­ший ре­зуль­тат опри­лю­днив дня­ми Ти­ждень із по­си­ла­н­ням на R&B — 69%. Але ме­не біль­ше вра­жає ін­ша ци­фра: ві­до­мий жур­на­ліст і ман­дрів­ник Бо­г­дан Ло­гви­нен­ко ствер­джує, що близь­ко 40% укра­їн­ців ні­ко­ли не пе­ре­ти­на­ли ме­жі сво­єї рі­дної обла­сті. Це в се­ре­дньо­му по па­ла­ті, а в схі­дних обла­стях, на­скіль­ки пам’ятаю, до 80%. Я ко­лись ба­чив дві ма­пи: на одній ко­льо­ром бу­ло по­зна­че­но схиль­ність на­се­ле­н­ня до ман­дрів (у від­со­тках), на ін­шій — роз­по­діл го­ло­сів на ві­ко­пом­них пре­зи­дент­ських ви­бо­рах 2010 ро­ку. Уяві­мо со­бі: від­су­тність ба­жа­н­ня (або змо­ги?) по­мі­ня­ти ланд­шафт і го­ло­су­ва­н­ня за Яну­ко­ви­ча збі­га­ли­ся, як дві ре­про­ду­кції одні­єї кар­ти­ни.

В Укра­ї­ні чи­ма­ло про­блем, і роз­по­діл по­бу­то­вих зви­чок за ре­гіо­на­ми не най­біль­ша з них. Про­те пи­та­н­ня ту­ри­зму, при­чо­му са­ме вну­трі­шньо­го, за гра­ду­сом су­спіль­ної ува­ги ма­ло б бу­ти на одно­му з пер­ших місць, і ось чо­му. Укра­їн­ська еко­но­мі­ка не роз­ви­ва­є­ться. У нас, як і ра­ні­ше, де­біль­ні за­ко­ни й, м’яко ка­жу­чи, не­до­ско­на­лі на­гля­до­ві ор­га­ни. Ма­ло хто з іно­зем­ців мріє ін­ве­сту­ва­ти в кра­ї­ну, що пе­ре­бу­ває в ста­ні вій­ни, а ві­тчи­зня­ні ма­гна­ти рад­ше ку­плять со­бі зай­вий ма­є­ток, аніж вкла­дуть у стар­тап. Якщо бра­ти кре­дит на роз­ви­ток бі­зне­су в бан­ку під 25–30% рі­чних, то на та­ких умо­вах мо­жна від­кри­ти хі­ба що під­піль­не ка­зи­но, але ті, хто від­кри­ває ка­зи­но, бе­руть гро­ші в ін­шо­му мі­сці. Плюс по­бо­ри. Плюс рей­дер­ство. Плюс на­ші рі­дні су­ди.

Але є га­лузь, ство­ре­на від­чай­ду­ха­ми, яка роз­ви­ва­є­ться, по­при не­спри­я­тли­ву бі­зне­спо­го­ду, — це ін­ду­стрія го­стин­но­сті. З її пред­став­ни­ка­ми я зу­стрі­ча­ю­ся ре­гу­ляр­но, і ко­жен із них на ва­гу зо­ло­та. Най­біль­ше їх у за­хі­дних ре­гіо­нах, звід­ки ча­сті­ше їдуть на за­ро­бі­тки за кор­дон. Алгоритм ві­до­мий: при­віз гро­шей — від­крий го­тель­чик. Мі­ні-го­те­лі, хо­сте­ли, са­ди­би те­пер уже спо­сіб жи­т­тя на Фран­ків­щи­ні чи Львів­щи­ні. Не ска­за­ти, що всі про­цві­та­ють, але во­ни є. Про­те ду­ма­ти, що го­тель­ний бі­знес по­ши­ре­ний ли­ше на Га­ли­чи­ні та За­кар­пат­ті, — ве­ли­че­зна по­мил­ка.

Із па­ном Ми­ко­лою я по­зна­йо­мив­ся в Ки­бин­цях — це се­ло під Мир­го­ро­дом, яке про­сла­вив у сво­їх аван­гар­дних ві­зі­ях Ми­хайль Се­мен­ко. Ро­ків 200 то­му тут був ма­є­ток Тро­щин­ських, те­пер ані па­ла­цу, ані пар­ку, за­те ли­шив­ся ста­вок. Кра­са ди­во­ви­жна, та й ри­ба не­по­га­но клює. Ми­ко­ла мріє пе­ре­тво­ри­ти це мі­сце на ту­ри­сти­чний ма­гніт для втом­ле­них мі­стян. У цьо­му йо­му, хоч як див­но, ра­до до­по­ма­га­ють одно­сель­ці на чо­лі з го­ло­вою сіль­ра­ди, а та­кож пол­тав­ські, хар­ків­ські, ки­їв­ські лю­би­те­лі лі­те­ра­ту­ри, які вже тре­тій рік по­спіль вла­што­ву­ють тут ми­сте­цький фестиваль. Три по­вер­хи, не­ве­ли­чкий ре­сто­ран­чик, ба на­віть їда­лень­ка, до во­ди ме­трів де­сять, і енер­гія го­спо­да­ря бу­яє. Він ві­рить у сві­тле май­бу­тнє сво­го бі­зне­су. Та­ких на­ві­же­них ен­ту­зі­а­стів я зу­стрі­чав на Сум­щи­ні, Чер­ні­гів­щи­ні, Хар­ків­щи­ні. Сво­го ча­су, ще до Май­да­ну, акти­ві­сти про­ло­бі­ю­ва­ли від­но­сно піль­го­вий ре­жим для мі­ні-го­те­лів, і те­пер в Укра­ї­ні, ви­яв­ля­є­ться, у цьо­му се­кто­рі до 120 тис. ліж­ко-місць. Для 45-міль­йон­ної кра­ї­ни це, зві­сно, кра­пля в мо­рі, але во­ни є!

У ве­ли­ких мі­стах важ­ко ви­окре­ми­ти вне­сок ту­ри­стів в еко­но­мі­ку, у се­лі чи мі­сте­чку все на­о­чно: при­їжджих тре­ба го­ду­ва­ти, роз­ва­жа­ти, об­слу­го­ву­ва­ти. Це ро­бо­чі мі­сця й від­чу­т­тя пер­спе­кти­ви. Ко­жен, хто не ре­є­стру­є­ться в слу­жбі зайня­то­сті, а ви­рі­шує свої про­бле­ми са­мо­туж­ки, робить кра­ще всім: він не ви­ма­гає гро­шо­вої до­по­мо­ги, пла­тить по­да­тки й, мо­жли­во, і це го­лов­не, не­ми­ну­че по­чи­нає поводитися як від­по­від­аль­ний гро­ма­дя­нин та віль­на лю­ди­на. Він акти­віст за сво­єю при­ро­дою. Йо­го важ­че на­ду­ри­ти по­лі­ти­кам. Йо­го важ­че «на­гну­ти» мі­сце­вим са­тра­пам.

ЯК­БИ НА­СЕ­ЛЕ­Н­НЯ ДОН­БА­СУ КРА­ЩЕ УЯВЛЯЛО, ЯК ЖИ­ВУТЬ УКРА­ЇН­ЦІ НА ЛЬВІВ­ЩИ­НІ, ВО­НИ НЕ КУПИЛИСЯ Б ПОПЕРВАХ НА БАЙКИ «ГІБРИДІВ» ПРО «ПРАВИЙ СЕ­КТОР»

І тут ми по­вер­та­є­мо­ся до най­ва­жли­ві­шо­го — до свідомості. Не ли­ше клас дрі­бних го­спо­да­рів ево­лю­ціо­нує, а й від­ві­ду­ва­чі так са­мо змі­ню­ю­ться. Від­пу­скни­ки, які їдуть на від­по­чи­нок не по ме­ню all inclusive, а по но­ві вра­же­н­ня, по­чи­на­ють ду­ма­ти іна­кше. Одна по­до­рож до Поль­щі, не ка­жу­чи про Ні­меч­чи­ну, по­яснює про Єв­ро­пу біль­ше, ніж го­ди­ни ма­ха­н­ня пра­по­ром ЄС. До ре­чі, у Єв­ро­со­ю­зі не­дар­ма ту­ри­сти­чна га­лузь під­три­му­є­ться чи­слен­ни­ми про­гра­ма­ми, це не за­ра­ди бі­зне­су, а за­ра­ди від­чу­т­тя спіль­но­го куль­тур­но­го про­сто­ру, за­ра­ди бо­роть­би із за­бо­бо­на­ми — так про­пи­са­но на за­са­дни­чо­му рів­ні. Як­би на­се­ле­н­ня Дон­ба­су кра­ще уявляло, як жи­вуть укра­їн­ці під Льво­вом, во­ни не купилися б попервах на байки «гібридів» про «Правий се­ктор» і ро­зіп’ятих хло­пчи­ків. Ін­стру­мен­тів зши­ва­н­ня кра­ї­ни, про­стих і зро­зумі­лих, не так ба­га­то, то на­що ж не­хту­ва­ти одним із них?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.