Но­ве ста­ре мі­сто прин­ца Чарль­за

Ukrainskiy Tyzhden - - ДОНБАС - ОНУХ

Від­дав­на чую, що з мі­ським пла­ну­ва­н­ням ді­є­ться щось не­до­бре, і то не тіль­ки в Укра­ї­ні, де, прав­ду ка­жу­чи, йо­го зов­сім не ви­дно, ай у Єв­ро­пі й над­то в Пів­ні­чній Аме­ри­ці. Ар­хі­те­кту­ра ― ми­сте­цька сфе­ра numero uno на зла­мі XX― XXI сто­літь, ко­ли те­хно­ло­гі­чний про­грес дав змо­гу тво­ри­ти стру­кту­ри, які до­не­дав­на го­ді бу­ло б збу­ду­ва­ти. Ар­хі­те­кто­ри роз­кві­тли в усіх мо­жли­вих ко­льо­рах і фор­мах. В Укра­ї­ні з ар­хі­те­кту­рою спра­ви кеп­ські, бі­гме, її май­же не ви­дно, на­то­мість є ба­наль­не «мі­сто­бу­ду­ва­н­ня», зде­біль­шо­го не­вда­ле, за­те з чи­ма­лою до­зою й істо­ри­чно­го, й мо­дер­но­го кі­тчу. Не­дав­но на­тра­пив на ці­ка­ві дум­ки щодо ці­єї те­ми Юрія Ма­ка­ро­ва: «Ве­шта­ю­чись но­вою сто­ли­чною за­бу­до­вою, ― пи­ше він, ― як су­во­ро-ін­ду­стрі­аль­ною, так і ква­зі­но­сталь­гій­ною (аж до Во­здви­жен­сько­го Ді­сней­лен­ду), зга­дав про до­свід Бри­та­нії, зокре­ма іні­ці­а­ти­ву прин­ца Уель­сько­го Чарль­за, який за­по­ча­тку­вав но­ве містечко на пів­дні Ан­глії. 1989 ро­ку йо­го ко­ро­лів­ська ви­со­кість опу­блі­ку­вав книж­ку «Ві­зія Бри­та­нії», де опри­лю­днив свої по­гля­ди на мі­сто­бу­ду­ва­н­ня: ком­па­ктні по­се­ле­н­ня з по­кро­ко­вою до­сту­пні­стю до всіх не­об­хі­дних об’єктів ін­фра­стру­кту­ри, тра­ди­цій­не (себ­то до­кор­бю-

зьєв­ське) пла­ну­ва­н­ня ву­лиць і квар­та­лів, кон­се­рва­тив­на ар­хі­те­кту­ра, за­га­лом омрі­я­не ХІХ сто­річ­чя. 1993-го по­ча­ли­ся бу­ді­вель­ні ро­бо­ти, які ма­ють бу­ти за­га­лом за­кін­че­ні близь­ко 2024-го».

Паундбері (са­ме це містечко має на ува­зі Ма­ка­ров), цей ви­твір прин­ца Уель­сько­го Чарль­за, ба­га­то лю­дей висміяли як феодальний Діснейленд, але що­ра­зу більша й рі­зно­ма­ні­тні­ша кіль­кість йо­го жи­те­лів дає під­ста­ви припускати, що чи­ма­ло ре­чей там зроблено так, як тре­ба.

У 1988 ро­ці принц Чарльз найняв ар­хі­те­кто­ра Ле­о­на Крі­ра ро­дом із Лю­ксем­бур­га, аби роз­ро­би­ти ге­не­раль­ний план роз­ви­тку Паундбері, шма­тка зем­лі під Дор­че­сте­ром у граф­стві Дор­сет, на­ле­жно­му до Кор­ну­оль­сько­го гер­цог­ства.

Крір ― ар­хі­те­ктор, на до­да­чу й фі­ло­соф, а пе­ред­усім ві­зіо­нер, чиє про­фе­сій­не кре­до по­хо­дить із Кан­то­во­го ка­те­го­ри­чно­го ім­пе­ра­ти­ву, який ствер­джує: «Слід зав­жди по­во­ди­ти­ся від­по­від­но до та­ких пра­вил, які ми хо­ті­ли б, щоб бу­ли за­сто­сов­ні до ко­жно­го й зав­жди». Крір ка­же: «Бу­дуй так, щоб ти і твої бли­жні хо­ті­ли жи­ти у тво­їх бу- дин­ках, з уті­хою спо­гля­да­ти їх, пра­цю­ва­ти в них, про­во­ди­ти в них від­пус­тки й із за­до­во­ле­н­ням до­жи­ва­ти в них ві­ку». Ар­хі­те­кту­ра для Крі­ра на­че му­зи­ка, де гар­мо­нія по­стає че­рез зі­став­ле­н­ня не­за­ле­жних, але пов­них вла­сно­го зна­че­н­ня та ви­ра­же­н­ня осе­ред­ків. Це пра­гне­н­ня по­ряд­ку й від­по­відь на ви­зна­ні цін­но­сті. На ге­не­раль­но­му пла­ні Крі­ра по­да­но за­галь­ні обри­си квар­та­лів, прин­ци­пи ви­зна­че­н­ня фор­ми й кіль­ко­сті бу­ді­вель­них ді­ля­нок, кіль­кість до­зво­ле­них по­вер­хів у бу­дин­ках (п’ять, на дум­ку Крі­ра, ― при­ро­дний ма­кси­мум), а та­кож ма­те­рі­а­ли й те­хні­чні ви­мо­ги, яких тре­ба до­три­му­ва­ти. План за­кла­дав прин­цип, що ко­жен ме­шка­нець мі­ста по­ви­нен ма­ти змо­гу ді­йти пі­шки за де­сять хви­лин до всіх по­трі­бних для жи­т­тя зру­чно­стей і за­кла­дів. Ар­хі­те­кто­ні­чний ха­ра­ктер Паундбері ― екле­кти­чна су­міш геор­гі­ан­сько­го сти­лю дор­сет­ських ко­те­джів з еле­мен­та­ми не­о­го­ти­ки. Але йо­го най­біль­ша цін­ність ви­хо­дить за ме­жі сти­лі­сти­чних де­фі­ні­цій і впо­до­бань. Го­лов­на ідея ― роз­ма­ї­т­тя. Кон­то­ри, май­стер­ні та крам­ни­ці не ви­ді­ле­ні в окре­мі зо­ни, а мі­стя­ться по­ряд із жи­тло­ви­ми бу­дин­ка­ми. Бу­дин­ки, до­сту­пні для лю­дей зі скром­ним до­ста­тком, сто­ять по су­сід­ству з бу­дин­ка­ми ви­со­кої рин­ко­вої вар­то­сті так, що го­ді по­мі­ти­ти рі­зни­цю між ни­ми. На­си­че­на мі­ська за­бу­до­ва дає змо­гу кра­ще ви­ко­ри­ста­ти те­ри­то­рію та спри­яє фор­му­ван­ню між­су­сід­ських кон­та­ктів. Пі­ші пе­ре­су­ва­н­ня ма­ють га­ран­то­ва­ний прі­о­ри­тет над ав­то­мо­біль­ни­ми.

Бри­тан­ська га­зе­та The Guardian оці­нює до­не­дав­на ще кри­ти­ко­ва­ні за­ду­ми прин­ци Чарль­за й гру­пи ар­хі­те­кто­рів та ур­ба­ні­стів, які пра­цю­ють із ним, так: «Якщо Паундбері ― гра, то це гра, яка з ча­сом на­бу­ла значно біль­шої пе­ре­кон­ли­во­сті. Це містечко ро­ка­ми ви­смі­ю­ва­ли як феодальний Діснейленд, де принц Чарльз міг гра­ти­ся в пла­ну­валь­ни­ка, як Ма­рія-ан­ту­а­нет­та зі сво­їм шту­чним ху­то­ром у Вер­са­лі, а те­пер це на­чеб­то мі­сто-при­ма­ра де­да­лі біль­ше утвер­джу­є­ться як щось ре­аль­не. Те­пер уже го­то­во дві тре­ти­ни, цей «ви­плід ур­ба­ні­за­ції» став до­мом для гро­ма­ди в по­над 3 тис. жи­те­лів (кін­це­ва ме­та ― 10 тис.), там є орі­єн­тов­но 1,5 тис. бу­дин­ків (35% їх зда­ють в орен­ду за до­сту­пною ці­ною) і 2 тис. ро­бо­чих місць на 185 під­при­єм­ствах… Ву­ли­ці Паундбері зви­ви­сті й нав­ми­сне ха­о­ти­чні, щоб змен­ши­ти швид­кість транс­порт­но­го ру­ху, зі слі­пи­ми по­во­ро­та­ми й без зна­ків «стоп» та будь-яких інших до­ро­жніх зна­ків, бо ко­жен ма­сив спла­но­ва­но так, щоб до йо­го цен­тру мо­жна бу­ло ді­йти не дов­ше ніж за де­сять хви­лин».

Кіль­кість ві­до­мих аль­тер­на­тив­них мо­де­лей рад­ше скром­на. Це ве­ли­ке ща­стя, що си­ро­ти, які ли­ши­ли­ся пі­сля Кор­бю­зьє з йо­го то­та­лі­тар­ни­ми іде­я­ми, уже не кон­тро­лю­ють на­ших міст. Тож, мо­же, ар­хі­те­кто­ри й за­бу­дов­ни­ки по­вин­ні за­ду­ма­ти­ся, звід­ки бе­ре­ться щи­рий чар ви­рі­ше­н­ня, яке за­про­по­ну­вав принц Чарльз? Ни­ні, хоч як па­ра­до­ксаль­но, Паундбері ски­да­є­ться на про­блиск май­бу­тньо­го.

Тож, мо­же, і Юрій Ма­ка­ров має слу­шність, за­кін­чив­ши свої ар­хі­те­ктур­ні роз­ду­ми сло­ва­ми: «Якщо вже пі­шла та­ка ва­рязь­ка по­шесть, мо­же, за­про­си­ти яко­гось прин­ца нам у ме­ри? І чле­нів па­ла­ти лор­дів до Ки­їв­ра­ди?».

МІСТЕЧКО ПАУНДБЕРІ СВО­ГО ЧА­СУ БА­ГА­ТО ЛЮ­ДЕЙ ВИСМІЯЛИ ЯК ФЕОДАЛЬНИЙ ДІСНЕЙЛЕНД. АЛЕ ЩО­РА­ЗУ БІЛЬША КІЛЬ­КІСТЬ ЙО­ГО ЖИ­ТЕ­ЛІВ ДАЄ ЗМО­ГУ ПРИПУСКАТИ, ЩО ЧИ­МА­ЛО РЕ­ЧЕЙ ТАМ ЗРОБЛЕНО ТАК, ЯК ТРЕ­БА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.