…Ми­ші в та­нець

Чи кон­тро­лює пре­зи­дент си­ту­а­цію в кра­ї­ні й чи слід очі­ку­ва­ти ре­ван­шу

Ukrainskiy Tyzhden - - НА ЧАСІ - Ро­ман Мал­ко

Ві­длу­ча­ти­ся пре­зи­ден­то­ві з кра­ї­ни на ін­ший кі­нець сві­ту та ще й на­дов­го, зда­є­ться, стає де­да­лі не­без­пе­чні­ше. Тіль­ки-но йо­го лі­так зни­кає за ви­дно­ко­лом, як в Укра­ї­ні по­чи­нає від­бу­ва­ти­ся щось не­зро­зумі­ле.

Ось і цьо­го ра­зу са­ме то­ді (з по­хиб­кою на ча­со­ві по­яси), ко­ли Пе­тро Оле­ксі­йо­вич ра­зом із дру­жи­ною Ма­ри­ною, огля­нув­ши Укра­їн­ський му­зей у Нью-йор­ку, зу­стрі­чав­ся з лі­де­ра­ми укра­їн­ської гро­ма­ди та пред­став­ни­ка­ми крим­сько­та­тар­ських ор­га­ні­за­цій у США і роз­по­від­ав їм про успі­шний хід ре­форм, а ще про те, що «укра­їн­ці є на­ці­єю ми­ру. Ми ні­ко­го не хо­че­мо вби­ва­ти, але вже на­ша дер­жа­ва за­пла­ти­ла над­зви­чай­но ви­со­ку ці­ну: по­над 10 тис. укра­їн­ців, зокре­ма й 2,7 тис. укра­їн­ських во­ї­нів, від­да­ло своє жи­т­тя», Іл­лі­чів­ський мі­ський суд у Чор­но­мор­ську пов­ні­стю ви­прав­дав 20 ан­ти­май­да­нів­ців, зви­ну­ва­че­них в ор­га­ні­за­ції ма­со­вих за­во­ру­шень та уча­сті в них, що при­зве­ло до за­ги­бе­лі 48 лю­дей 2 трав­ня 2014 ро­ку в Оде­сі, а п’ятьох із них уза­га­лі звіль­нив з-під вар­ти (див. Ти­ждень, № 38/2017).

Зна­ю­чи, що су­до­ва гіл­ка вла­ди в Укра­ї­ні не­за­ле­жна й впли­ва­ти на її рі­ше­н­ня ані пре­зи­дент, ані пра­ців­ни­ки йо­го Адмі­ні­стра­ції не мо­жуть, при­пу­сти­ти, що ці дві по­дії ма­ють між со­бою хоч якийсь зв’язок, бу­ло б зов­сім не­ко­ре­ктно. Вла­сне, так ні­хто й не ду­мав, до­ки аку­рат за два дні не тра­пи­ли­ся ще дві схо­жі по­дії. Якраз то­ді, ко­ли Пе­тро Оле­ксі­йо­вич зу­стрі­чав­ся з пре­зи­ден­та­ми Бол­га­рії Ру­ме­ном Ра­де­вим і Фран­ції Ем­ма­ню­е­лем Ма­кро­ном та мав ща­стя ви­сту­па­ти на 72-й се­сії Ге­не­раль­ної Асам­блеї ООН, суд у Хар­ко­ві й Апе­ля­цій­ний суд Ки­є­ва ви­пу­сти­ли із СІЗО від­по­від­но скан­даль­но­го екс-ме­ра Слов’ян­ська Не­лю Ште­пу та ко­ли­шньо­го спів­ро­бі­тни­ка 1-ї ро­ти спе­цпі­дроз­ді­лу «Бер­кут» Сер­гія Ло­бо­ду, змі­нив­ши їм за­по­бі­жний за­хід на до­ма­шній арешт. Ба біль­ше, уже на­сту­пно­го ран­ку в по­ме­шкан­ні ві­до­мих львів­ських во­лон­те­рів Ми­ко­ли та На­та­лії Шуль, які не­що­дав­но по­вер­ну­ли­ся з фрон­ту, до­бле­сні пра­ців­ни­ки ор­га­нів уму­дри­ли­ся про­ве­сти об­шук, спо­ді­ва­ю­чись зна­йти го­то­ву для про­да­жу на­рі­зну во­гне­паль­ну зброю, боє­при­па­си та нар­ко­ти­чні ре­чо­ви­ни, але цьо­го ра­зу їм не по­ща­сти­ло.

Зві­сно, це не всі ці­ка­ві по­дії, які тра­пи­ли­ся в кра­ї­ні ти­ми дня­ми, але і їх ви­яви­ло­ся до­ста­тньо, щоб не­аби­як стру­со­ну­ти укра­їн­ське су­спіль­ство. Ба­га­то хто з ди­ван­них екс­пер­тів одра­зу за­пі­до­зрив, що все це за­го­стре­н­ня «зра­ди» від­бу­ва­є­ться не про­сто так і не ви­пад­ко­во за від­су­тно­сті гла­ви дер­жа­ви. Си­ту­а­ція ски­да­є­ться на чи­юсь під­лу гру, і її ор­га­ні­за­то­рам що­най­мен­ше йде­ться про ци­ні­чну, за­зда­ле­гідь про­ду­ма­ну ком­бі­на­цію, ме­тою якої є або під­ста­ви­ти пре­зи­ден­та, або про­де­мон­стру­ва­ти, що, по­при весь йо­го па­фос, він ні на що осо­бли­во не впли­ває, а ре­ванш у кра­ї­ні — ли­ше пи­та­н­ня ча­су.

Оче­ви­дно, що біль­шість гро­ма­дян, бу­ду­чи лю­дьми тве­ре­зи­ми й зна­ю­чи Пе­тра Оле­ксі­йо­ви­ча, який звик три­ма­ти ру­ку на пуль­сі всьо­го, не пер­ший день, одра­зу по­ста­ви­ли­ся до цих при­пу­щень зверх­ньо. Адже, ко­ли йде­ться про пре­зи­ден­та, та­кі яви­ща кра­ще вва­жа­ти ір­ра­ціо­наль­ним збі­гом, ніж одра­зу би­ти на спо­лох. Пре­зи­дент ще той ком­бі­на­тор. Мо­жли­во, він щось за­ду­мав. І на­віть якщо цей при­крий збіг і спла­но­ва­на «під­ста­ва», то, ко­ли він при­їде, то­чно роз­бе­ре­ться та «вма­же» ко­му тре­ба. Але бу­дьмо від­вер­ти­ми. Зі всьо­го, що ста­ло­ся, ли­ше ви­прав­да­н­ня оде­ських сє­па­рів мо­жна вва­жа­ти справ­ді вар­тим ува­ги скан­да­лом. То­ді як звіль­не­н­ня з-під вар­ти екс­бер­ку­тів­ця чи Не­лі Ште­пи — акт ми­ло­сер­дя з бо­ку най­гу­ман­ні­шо­го укра­їн­сько­го су­ду. Як твер­дять адво­ка­ти, Ште­па й так вже на­бі­ду­ва­ла­ся в СІЗО й по­тре­бує сер­йо­зно­го лі­ку­ва­н­ня. Мо­жли­во, хтось по­ду­мав, що як­би во­на за­гну­ла­ся в за­стін­ках хун­ти, то бу­ло б на­ба­га­то гір­ше, ніж ви­пу­сти­ти її, на­дів­ши для пев­но­сті бра­слет, який не­вдов­зі ще й по­ла­мав­ся. Ну а що сто­су­є­ться во­лон­те­рів… До та­ких атра­кцій не вар­то ста­ви­ти­ся з пі­до­зрою. Су­спіль­ство ма­ло б уже зви­кну­ти, що най­біль­шу не­без­пе­ку для ньо­го ста­нов­лять са­ме во­ни на па­ру з до­бро­воль­ця­ми й ін­ши­ми ато­шни­ка­ми, що, вла­сне, і під­твер­див не­що­дав­но фа­хі­вець із Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни.

І хо­ча вер­сія про те, що пре­зи­дент не кон­тро­лює всіх про­це­сів у кра­ї­ні й за йо­го спи­ною від­бу­ва­є­ться ка­зна­що, та­ки має під со­бою ва­го­мі під­ста­ви, ствер­джу­ва­ти, ні­би йде­ться про пов­но­цін­ний ре­ванш і пов­зу­чу контр­ре­во­лю­цію в кра­ї­ні, по­ки що за­ра­но. Так, Пе­тро Оле­ксі­йо­вич іно­ді рад­ше ве­сіль­ний ге­не­рал, ніж са­мо­дер­жець, яким йо­го на­ма­га­ю­ться зо­бра­зи­ти кон­ку­рен­ти. Але, пам’ята­ю­чи без­слав­ний кі­нець сво­го по­пе­ре­дни­ка, він на­вряд чи за­хо­че по­вто­ри­ти йо­го по­мил­ки. Ну і як­би за­хо­тів, то як це пра­кти­чно мо­жли­во зро­би­ти, якщо на­віть у йо­го ко­ман­ді бро­ді­н­ня не при­пи­ня­є­ться ні на мить і вся ця рі­зно­ма­ста пу­блі­ка, яка хо­дить під пра­по­ром йо­го іме­ні, три­ма­є­ться ку­пи ли­ше за­для ви­жи­ва­н­ня та ін­ших шкур­них ін­те­ре­сів. Так, є кон­флікт пре­зи­дент­ської ко­ман­ди з по­бра­ти­ма­ми по бо­роть­бі з «На­ро­дно­го фрон­ту». Є. Хтось, що­прав­да, схиль­ний спро­щу­ва­ти все до про­ти­сто­я­н­ня Ава­ков — По­ро­шен­ко, але на­справ­ді прір­ва ку­ди глиб­ша. Йде­ться про кон­ку­рен­цію між кла­на­ми, і ті двоє — ли­ше їхні те­пе­рі­шні лі­де­ри. Єди­не, що їх, мо­жли­во, рі­знить, то це рі­вень аде­ква­тно­сті у сприйнят­ті ре­аль­но­сті, від­чу­т­тя ва­ги мо­мен­ту та зда­тність не тіль­ки бле­фу­ва­ти, а іно­ді ще й ді­я­ти. Втім, окрім них є ще й ін­ші за­ці­кав­ле­ні, які в пев­но­му сен­сі теж не менш впли­во­ві. І за­слу­га в цьо­му ле­жить та­кож на Пе­тро­ві Оле­ксі­йо­ви­чі, стиль по­ве­дін­ки яко­го фор­му­вав­ся не в най­кра­щі ча­си й не в най­при­єм­ні­ших ком­па­ні­ях, який не до­зво­лив сво­го ча­су всіх

ЗА НАЙГОЛОВНІШЕ В КРА­Ї­НІ ТАК НІ­ХТО Й НЕ РИЗИКНУВ УЗЯТИСЯ, СИСТЕМУ НЕ ЗЛАМАНО І ЇЇ ОСНОВНІ ДОНОРИ Й АДЕПТИ ДО­СІ ЗАЛИШАЮТЬСЯ В ГРІ, ВПЛИВАЮЧИ, ТАСУЮЧИ Й РОЗВАЖАЮЧИСЬ НА СВІЙ РОЗСУД. БЕЗ ЇХ УСУ­НЕ­Н­НЯ І СТВО­РЕ­Н­НЯ НО­ВИХ ПРАВИЛ ТА УМОВ УСІ ПРОМІЖНІ ЗДОБУТКИ НЕ ВАРТІ НІЧОГО

роз­ста­ви­ти по сво­їх мі­сцях, а де­ко­го вза­га­лі за­про­то­ри­ти за три­дев’ять зе­мель. На­зи­вай­мо цих хло­пців як зав­го­дно: ФПГ, кла­на­ми чи на­віть по­лі­ти­чни­ми опо­нен­та­ми. Це ду­же смі­шно й су­ті спра­ви не мі­няє. Але са­ме з ни­ми в Пе­тра Оле­ксі­йо­ви­ча під­пи­са­ний до­го­вір про не­на­пад (не без ви­го­ди, зві­сно) і са­ме їм він по­ви­нен зав­дя­чу­ва­ти тим, що має. У рі­зних сен­сах. Си­сте­ма ство­ре­на за остан­ню чверть сто­лі­т­тя та, не­зва­жа­ю­чи на всі по­ка­зо­ві спро­би її ре­фор­му­ва­ти, жи­ва-жи­ві­сінь­ка. І ко­ли, вла­сне, йде­ться про рі­ше­н­ня су­дів чи сва­ві­л­ля та ци­ні­чність пра­во­охо­рон­ців, то хоч би хто на них впли­вав, усе це ли­ше на­слі­док ді­яль­но­сті тих, чиї не­до­лу­гість, не­да­ле­ко­гля­дність та нев­мі­н­ня ско­ри­ста­ти­ся істо­ри­чним мо­мен­том про­дов­жу­ють цій си­сте­мі жи­т­тя.

Ну а що­до вда­ло ви­бра­но­го мо­мен­ту для де­мон­стра­ції мо­жли­во­стей, то із цим ні­ко­ли не бу­ває про­блем. Про­фе­сіо­на­лізм не проп’єш. Та й хто в цьо­му за­ці­кав­ле­ний — пи­та­н­ня швид­ше за­для го­ди­ться, ніж по су­ті. Від крем­лів­ських щу­рів до мі­сце­вих тар­га­нів. Ці­ка­ві­ше те, чи бу­де удар у від­по­відь. От по­вер­не­ться пре­зи­дент у кра­ї­ну, ві­ді­спи­ться й ді­зна­є­ться, що на­пе­ре­до­дні дня на­ро­дже­н­ня йо­му під­су­ну­ли та­ку со­бі не­ве­ли­чку, але яскра­ву свин­ку. Як по­ве­де­ться? Нев­же вдасть, що не по­мі­тив? Чи, мо­же, до­ру­чить ві­ді­гра­ти си­ту­а­цію на­зад? Важ­ко про­гно­зу­ва­ти, ро­зу­мі­ю­чи, що ста­но­ви­ще в кра­ї­ні він і справ­ді май­же не кон­тро­лює. Що ко­жен удар у від­по­відь мо­же ко­шту­ва­ти не­ймо­вір­них зу­силь і за­трат, і тре­ба ще по­ду­ма­ти, чи шкур­ка вар­та ви­чин­ки. Ка­жуть, він не за­бу­ває образ і зав­жди від­дя­чує спов­на. Так міг би по­ве­сти­ся й цьо­го ра­зу, але чи та­ка це вже ве­ли­ка для ньо­го обра­за?

Ко­ли хо­че­те, зно­ву аре­шту­ва­ти Ште­пу не ста­но­ви­ти­ме жо­дної про­бле­ми: не та­кий уже цін­ний кадр, щоб за ньо­го хтось зді­ймав ґвалт. Та й за­га­лом не ві­ри­ться, що за три ро­ки не­мо­жли­во бу­ло роз­слі­ду­ва­ти ре­тель­но за­фі­ксо­ва­ні та за­до­ку­мен­то­ва­ні ді­я­н­ня одні­єї осо­би й або її ув’язни­ти, або ви­прав­да­ти. Як не кру­ти, а са­ме во­на бу­ла при­зна­че­на на жер­тов­но­го ягня й му­си­ла ним ста­ти. До­стой­ні­ших се­ред ці­ло­го сон­му чи­нов­ни­ків-се­па­ра­ти­стів чо­мусь не зна­йшло­ся. І як­би її по­са­ди­ли (якщо вин­на), а по­тім по­ми­лу­ва­ли до Ве­ли­ко­дня (пре­зи­ден­ту-ди­я­ко­ну ми­ло­сер­дя па­су­ва­ти­ме), ні­хто нічого не мав би про­ти. Але ста­ло­ся най­гір­ше. На­ді­сла­но ме­седж усім ін­шим ште­пам, що бо­я­ти­ся не вар­то. Мо­жна пра­цю­ва­ти й да­лі на бла­го крем­лів­сько­го «мі­ра» — і «па­бє­да бу­дєт за ні­мі».

Ві­днай­ти для бер­ку­тів­ця ще якусь ста­т­тю та­кож не­важ­ко. Із цим будь-який слід­чий по­ча­ткі­вець дасть со­бі ра­ду. На бі­ду мо­жна за­про­си­ти, ска­жі­мо, тих, що «кле­па­ють» спра­ви на до­бро­воль­ців чи вла­што­ву­ють об­шу­ки у во­лон­те­рів. Та й на се­па­ра­ти­стах з Оде­си мо­жна теж спов­на ві­ді­гра­ти­ся, бу­ло б ба­жа­н­ня. От тіль­ки з ба­жа­н­ням, вла­сне, най­біль­ша про­бле­ма на всіх рів­нях. Во­но на­чеб­то і є. Жи­ти, ска­жі­мо, як у Єв­ро­пі, ба­га­то й кра­си­во, їзди­ти без віз, від­по­чи­ва­ти на Ма­йор­ці та ма­ти ха­тин­ку в Ніц­ці. Але ось мо­ти­ва­ції до­ве­сти все по­ча­те в кра­ї­ні до ло­гі­чно­го кін­ця та вдо­воль­ни­ти су­спіль­ний го­лод на спра­ве­дли­вість не­має. Є ли­ше са­бо­таж і бай­ду­жість. Однак без спра­ве­дли­во­сті в цім сві­ті ні­як. Не ря­ту­ють у ра­зі її бра­ку від злої юр­би ні спе­цпі­дроз­ді­ли, ні снай­пе­ри.

А втім, хоч як ци­ні­чно про­зву­чить, але в цьо­му ви­пад­ку укра­їн­ці на­справ­ді ма­ли б бу­ти вдя­чні за та­кий при­крий див­ний збіг об­ста­вин. То, якщо ба­жа­є­те, під­каз­ка з Не­бес. По­ро­шен­ко як ди­пло­мат і По­ро­шен­ко як лі­дер на­ції, ви­яв­ля­є­ться, не над­то зі­став­ні ре­чі. Це дав­но ні для ко­го не се­крет, тіль­ки те­пер ця осо­бли­вість по­ста­ла у своє­рі­дній кра­сі і її вар­то вре­шті бра­ти до ува­ги. Успі­хи на між­на­ро­дній аре­ні й бли­ску­чі ви­сту­пи на го­лов­них сві­то­вих май­дан­чи­ках не за­мі­нять со­бою ча­сто не­до­лу­гу по­лі­ти­ку все­ре­ди­ні кра­ї­ни. Хі­ба, мо­же, тро­хи її тим­ча­со­во при­пу­дрять. Мо­жна й не го­во­ри­ти ни­ні про ре­ванш, бо жо­дно­го пе­ре­во­ро­ту не ста­ло­ся, але не по­мі­ти­ти йо­го щу­паль­ців, які спо­ви­ва­ють усе дов­ко­ла, не­мо­жли­во. Тим па­че ко­ли все ближ­че ви­бо­ри, між­ви­до­ва бо­роть­ба за­го­стрю­є­ться і спосо­би ви­жи­ва­н­ня по­між ви­да­ми ста­ва­ти­муть де­да­лі ци­ні­чні­ши­ми. Мо­жна зо­се­ре­ди­ти­ся на хо­ро­шо­му й роз­по­від­а­ти, що ба­га­то зро­бле­но, а все від­ра­зу та­ки не­мо­жли­во вті­ли­ти. Це прав­да. Але та­кож вар­то пам’ята­ти, що за найголовніше в кра­ї­ні так ні­хто й не ризикнув узятися, систему не зламано і її основні донори й адепти до­сі залишаються в грі, впливаючи, тасуючи й розважаючись на свій розсуд. Без їх усу­не­н­ня і ство­ре­н­ня но­вих правил та умов усі проміжні здобутки не варті нічого. Кра­ї­на не мо­же че­ка­ти на при­хід сво­го Ва­ши­нґто­на, Пі­но­че­та чи де Ґо­л­ля, які з’яв­ля­ться зне­на­цька й на­ве­дуть у ній лад. Та­кі мо­жуть і не при­йти. Але во­на про­сто зо­бов’яза­на зму­си­ти всіх цих не­до­пі­но­че­тів на­ре­шті взя­ти­ся за го­ло­ву й або ви­ко­ну­ва­ти свої обі­цян­ки, або пі­ти геть, що бу­ло б, без­умов­но, кра­ще.

Охо­чих на­шко­ди­ти По­ро­шен­ко­ві ду­же ба­га­то. Хтось про це ли­ше мріє, а хтось ро­бить. Ко­мусь це по­трі­бно для зві­тів спон­со­рам, а ко­мусь для за­до­во­ле­н­ня. Го­во­ри­ти про якусь змо­ву чи пла­но­ва­ну контр­ре­во­лю­цію, зви­чай­но, мо­жна, але ба­жа­но не те­пер. Сьо­го­дні слід кри­ча­ти про без­лад, який за­по­ло­нив кра­ї­ну, і це ни­ні, на­пев­но, най­біль­ша не­без­пе­ка. Якщо він три­ва­ти­ме й да­лі, то бу­дуть і змо­ва, і ре­ванш, і контр­ре­во­лю­ція, і на­віть до­бро­віль­на ти­ха ане­ксія та оку­па­ція.

По­лі­ти­чний ви­бух.

По­же­жа на ар­ти­ле­рій­ських скла­дах під Він­ни­цею ста­ла при­чи­ною іні­ці­ю­ва­н­ня де­пу­та­та­ми від «На­ро­дно­го фрон­ту» від­став­ки на­чаль­ни­ка Ген­шта­бу Вік то­ра Му­жен­ка

Ди­ва транс­фор­ма­ції. Три ро­ки утри­ма­н­ня в слід­чо­му ізо­ля­то­рі пе­ре­тво­ри­ли Не­лю Ште­пу на «справ­жню укра­їн­ську па­трі­о­тку»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.