Культ гра­ві­та­цій­них хвиль

Ukrainskiy Tyzhden - - ТЕМА НОМЕРА - Юрій Ма­ка­ров

Тіль­ки не тре­ба про те, що ми всти­га­є­мо в остан­ній ва­гон, що ми від­ста­ли ма­ло не на­зав­жди, що ми за су­ку­пним ін­те­ле­ктом уже кра­ї­на тре­тьо­го сві­ту. На­вча­ти­ся ні­ко­ли не пі­зно. Он япон­ці по­ча­ли ко­лись пра­кти­чно з ну­ля (Революція Мей­дзі) й за 100 ро­ків пе­ре­тво­ри­ли­ся на одну з най­ро­з­ви­не­ні­ших дер­жав сві­ту. Ще кра­щий при­клад: Ки­тай сво­го ча­су звів зі сві­ту геть усіх сво­їх ін­те­ле­кту­а­лів і на­віть від­но­сно осві­че­них («куль­тур­на революція»), а ни­ні це один із не ли­ше еко­но­мі­чних, а й ін­те­ле­кту­аль­них лі­де­рів, до ре­чі, по­при ко­му­ні­сти­чну ди­кта­ту­ру. Аби бу­ло ба­жа­н­ня.

Нам є чим по­хва­ли­ти­ся: три чвер­ті укра­їн­ців ма­ють ви­щу осві­ту, за цим по­ка­зни­ком кра­ї­на по­сі­дає де­ся­те мі­сце у сві­ті (при­найм­ні так бу­ло три ро­ки то­му). Ви­снов­ки? Так отож! Усі зна­ють, що в на­ших на­у­ков­ців до­сить скром­ний ін­декс ци­то­ва­но­сті, що на на­ших ви­со­ко­чо­лих не ска­за­ти, щоб був аж та­кий уже по­пит у про­від­них think tanks сві­ту, що на­ші ко­лись над­по­ту­жні до­слі­дни­цькі цен­три ле­две жев­рі­ють, а се­ре­дній вік їхніх пра­ців­ни­ків дав­но на­бли­зив­ся до пен­сій­но­го. Стоп, а як же на­ші ай­ті­шни­ки? Ка­жуть, на них бу­кваль­но по­лю­ють у Крем­ні­є­вій до­ли­ні. Не все так про­сто: справ­ді, за­ли­ши­ло­ся кіль­ка те­хні­чних ви­шів, де збе­ре­гли­ся тра­ди­ції, шко­ла, на­ле­жний рі­вень ви­кла­да­н­ня і драйв, але й тут ми не ро­би­мо по­го­ди, а зді­бним укра­їн­ським про­гра­мі­стам (за­зви­чай іде­ться са­ме про них) не обов’яз­ко­во до­ру­ча­ють клю­чо­ві ді­лян­ки роз­ро­бок, зде­біль­шо­го во­ни пра­цю­ють на під­ря­ді й ви­ко­ну­ють ро­бо­ти, ви­зна­че­ні ки­мось ін­шим. Що ж до ві­тчи­зня­ної гу­ма­ні­та­ри­сти­ки, то тут, пе­ре­про­шую, ми не те що не па­се­мо за­дніх — ми вза­га­лі ні­ко­го не па­се­мо, на сві­то­вій на­у­ко­вій ма­пі фі­ло­со­фії, лін­гві­сти­ки, ан­тро­по­ло­гії, ми­сте­цтво­знав­ства нас не ви­дно.

Ну й го­лов­не: за­галь­ний рі­вень ви­щої, а над­то се­ре­дньої осві­ти в кра­ї­ні залишається бу­кваль­но пе­чер­ним. Усі без­тур­бо­тно смі­я­ли­ся, ко­ли з’ясу­ва­ло­ся, ні­би по­ло­ви­на ро­сі­ян ві­рить, що Сон­це обер­та­є­ться нав­ко­ло Зем­лі, але як­би ми вла­шту­ва­ли в се­бе ана­ло­гі­чне опи­ту­ва­н­ня, то не факт, що ре­зуль­та­ти кар­ди­наль­но від­рі­зня­ли­ся б від ви­со­ко­ду­хов­но­го су­сі­да. Ні­чо­го див­но­го, на­ша шко­ла за сво­єю мо­де­л­лю залишається прус­ською гім­на­зі­єю ча­сів Бі­смар­ка, яку за­по­зи­чи­ла Ро­сій­ська ім­пе­рія в мо­мент рід­кі­сно­го про­тве­ре­зі­н­ня. Від­то­ді ця мо­дель про­йшла кіль­ка ре­брен­дин­гів, ор­га­ні­чно від­ки­да­ю­чи будь-які но­ва­ції й збе­рі­га­ю­чи не­до­тор­ка­ним своє ав­то­ри­тар­не, інер­цій­не ядро. Ні­я­кої ін­те­ле­кту­аль­ної спра­ги, тим біль­ше су­ча­сно­го кри­ти­чно­го сві­то­гля­ду во­на при­ще­пи­ти не зда­тна (втім, це не означає, що її тре­ба роз­ва­ли­ти, тут має бу­ти дов­га гра). Що ж до ви­щої шко­ли, то ко­ли­шні те­хні­ку­ми, які по­спі­хом акре­ди­ту­ва­ли­ся й по­ві­си­ли на фа­сад гор­ді та­бли­чки «Ака­де­мія» або на ли­хий кі­нець «Уні­вер­си­тет», тіль­ки роз­бе­щу­ють ви­кла­да­чів ра­зом зі сту­ден­та­ми. Аб­со­лю­тна біль­шість цих за­кла­дів — зви­чай­ний бі­знес, а про­цес пе­ре­да­чі знань зво­ди­ться до зби­ра­н­ня ста­ро­ста­ми ха­ба­рів на ко­ристь то­го чи ін­шо­го до­цен­та в обмін на під­пис у за­лі­ков­ці.

Тут вар­то за­сте­рег­ти від зви­чної орі­єн­та­ції на За­хід як дже­ре­ло всіх на­ших на­дій і взі­рець усіх на­ших дій. На жаль, у біль­шо­сті єв­ро­пей­ських та аме­ри­кан­ських уні­вер­си­те­тів при вла­ді ни­ні по­ста­рі­лі акти­ві­сти па­ризь­ких ба­ри­кад зраз­ка 1968 ро­ку або «Вуд­сто­ку»-1969. Лі­во­лі­бе­раль­ні по­стмо­дер­ні­сти при­му­дри­ли­ся при­ни­зи­ти ав­то­ри­тет по­зи­тив­но­го зна­н­ня в гу­ма­ні­тар­них га­лу­зях, ви­су­нув­ши на пер­ший план та­кі ко­ри­сні, але аж ні­як не пе­ре­до­ві й не ви­зна­чаль­ні ди­сци­плі­ни, як ген­дер­ні або пос­тко­ло­ні­аль­ні сту­дії. Епо­ха пос­тправ­ди ви­зрі­ла не в пар­ла­мен­тах і не в офі­сах між­на­ро­дних бан­ків, її ви­пле­ка­ли ка­фе­дри фі­ло­со­фії по­ва­жних ви­шів.

А втім, по­пит на на­у­ку є. Ві­де­о­ле­кції з астро­фі­зи­ки кем­бри­дж­ських про­фе­со­рів на­би­ра­ють міль­йо­ни пе­ре­гля­дів, рі­зно­ма­ні­тні кур­си з ди­сци­плін, які на­вряд чи зна­до­бля­ться успі­шно­му нью-йорк­сько­му хіп­сте­ро­ві, — від по­пу­ля­цій­ної ге­не­ти­ки до історії се­ре­дньо­ві­чної Япо­нії, — пе­ре­тво­ри­ли­ся на по­ту­жну «па­ра­лель­ну» га­лузь осві­ти. На­віть у Ки­є­ві, Хар­ко­ві, Льво­ві, Оде­сі зу­стріч із ві­до­мим істо­ри­ком чи лі­те­ра­ту­ро­знав­цем зби­рає час від ча­су пов­ні за­ли.

Осві­та й самоосвіта — глобальний тренд. Культ зна­н­ня, престиж ін­те­ле­кту — ці га­сла витають у по­ві­трі, їх вар­то ли­ше підхопити й спрямувати в мир­них цілях. Якщо хтось ду­має, що про­бле­ма тіль­ки в під­ви­щен­ні дер­жав­них аси­гну­вань, му­шу роз­ча­ру­ва­ти: за рей­тин­гом ви­да­тків на осві­ту у від­со­тках ВВП Укра­ї­на ви­пе­ре­джає Ні­меч­чи­ну, Япо­нію та Пів­ден­ну Ко­рею. І хо­ча всім зро­зумі­ло, що в аб­со­лю­тних ци­фрах ці об­ся­ги не­зі­став­ні, йде­ться все-та­ки про змі­ни в міз­ках, про прі­о­ри­те­ти й па­ра­ди­гму. Сві­то­гля­дні цін­но­сті про­ти пи­ва й по­пкор­ну — та­ким ба­чи­ться сьо­го­дні ци­ві­лі­за­цій­ний вибір Укра­ї­ни. До­ка­зів від зво­ро­тно­го го­ді шу­ка­ти: ген там, на Схо­ді.

ОСВІ­ТА Й САМООСВІТА — ГЛОБАЛЬНИЙ ТРЕНД. КУЛЬТ ЗНА­Н­НЯ, ПРЕСТИЖ ІН­ТЕ­ЛЕ­КТУ — ЦІ ГА­СЛА ВИТАЮТЬ У ПО­ВІ­ТРІ, ЇХ ВАР­ТО ЛИ­ШЕ ПІДХОПИТИ Й СПРЯМУВАТИ В МИР­НИХ ЦІЛЯХ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.