Ко­роль го­лий чи ні?

Ukrainskiy Tyzhden - - P. S. | ПОГЛЯД -

Уже два ти­жні на екра­нах єв­ро­пей­ських кі­но­те­а­трів по­ка­зу­ють швед­сько-дан­ську стрі­чку «Ква­драт» («The Square») ре­жи­се­ра Ру­бе­на Естлун­да, який отри­мав «Зо­ло­ту паль­му» на цьо­го­рі­чно­му фе­сти­ва­лі в Кан­нах. Фільм ці­ка­вий, ро­зум­ний, про­во­ка­цій­ний та ку­ме­дний, але не ше­девр. Дра­ма­тур­гія ці­єї 142-хви­лин­ної кі­но­кар­ти­ни ча­сто про­сі­дає, тож, ду­маю, їй не за­шко­ди­ло б, як­би во­на три­ва­ла 112 хв, тоб­то на пів­го­ди­ни мен­ше. На кі­но­а­фі­шах «Ква­драт» ха­ра­кте­ри­зу­ють як тра­гі­ко­ме­дію, але це са­ти­ра на світ най­су­ча­сні­шо­го ми­сте­цтва, на все, що по-са­мо­зва­но­му де­кла­рує свою мі­сію, про­гре­сив­ність і су­спіль­ну ан­га­жо­ва­ність, хо­ча та­кі за­яви не­рід­ко при­хо­ву­ють ін­те­ле­кту­аль­ну по­ро­жне­чу, ідей­не ли­це­мір­ство, іє­рар­хі­чну екс­клю­зив­ність, фра­кцій­ну пар­ти­зан­щи­ну то­що. Та­ка ха­ра­кте­ри­сти­ка, на­пев­не, ви­чер­па­ла б мою по­тре­бу в ана­лі­зі ці­єї стрі­чки, як­би не за­про­ше­н­ня до уча­сті в дис­ку­сії пі­сля спе­ці­аль­ної де­мон­стра­ції в ме­жах про­гра­ми Фе­сти­ва­лю мо­ло­до­го ми­сте­цтва, що від­бу­ва­є­ться в «Ми­сте­цько­му Ар­се­на­лі» в Ки­є­ві. Отож і ду­маю, що мо­жна бу­ло б ска­за­ти мо­ло­ді, яка ди­ви­ти­ме­ться фільм у сті­нах рі­дно­го цен­тру най­су­ча­сні­шо­го ми­сте­цтва, і чим я хо­тів би по­ді­ли­ти­ся з ін­ши­ми уча­сни­ка­ми роз­мо­ви: кри­ти­ка­ми, ку­ра­то­ра­ми ми­сте­цтва, ми­тця­ми.

«КВА­ДРАТ» ЕСТЛУН­ДА ОБОВ’ЯЗ­КО­ВИЙ ДЛЯ ПЕ­РЕ­ГЛЯ­ДУ. ЦЕ ФІЛЬМ, ПРО ЯКИЙ МИ ДОВ­ГО ГО­ВО­РИ­ТИ­МЕ­МО, І НЕ ТІЛЬ­КИ ТО­МУ, ЩО ВІН Є ЧУ­ДО­ВОЮ СА­ТИ­РОЮ НА СВІТ СУ­ЧА­СНО­ГО МИ­СТЕ­ЦТВА, А Й ТО­МУ, ЩО РЕ­ЖИ­СЕР, ЯК АР­ХЕ­О­ЛОГ, РОЗ­КРИВ НАМ, НА ЧО­МУ ҐРУН­ТУ­Є­ТЬСЯ СУ­ЧА­СНА ЄВ­РО­ПЕЙ­СЬКА ЛІ­БЕ­РАЛЬ­НА КУЛЬ­ТУ­РА

По-пер­ше, хо­чу під­кре­сли­ти, що, не­зва­жа­ю­чи на пев­ні ва­ди, «Ква­драт» Естлун­да обов’яз­ко­вий для пе­ре­гля­ду. Це фільм, про який ми дов­го го­во­ри­ти­ме­мо, і не тіль­ки то­му, що він є чу­до­вою са­ти­рою на світ су­ча­сно­го ми­сте­цтва, а й то­му, що ре­жи­сер, як ар­хе­о­лог, роз­крив нам, на чо­му ґрун­ту­є­ться су­ча­сна єв­ро­пей­ська лі­бе­раль­на куль­ту­ра, по­ка­зав, що дрі­має під по­верх­нею.

Хтось на­пи­сав, що це фільм не про нас, а про роз­ча­ро­ва­них і при­гні­че­них скан­ди­на­вів, які му­ча­ться у сво­їй но­вій муль­ти­куль­тур­ній дій­сно­сті, без­по­ра­дні пе­ред ли­цем су­спіль­них змін, не­мі­цних або та­ких, що зни­ка­ють, люд­ських сто­сун­ків, по­зер­ства «ви­со­кої куль­ту­ри», сно­бі­зму на­чеб­то ра­фі­но­ва­ної ау­ди­то­рії ті­єї куль­ту­ри, без­по­ра­дно­сті в зі­ткнен­ні з чу­жи­ми (ім­мі­гран­та­ми), по­лі­ти­чної ко­ре­ктно­сті, яка за­мість то­го, щоб ви­рі­шу­ва­ти про­бле­ми, ускла­днює жи­т­тя. Тож у якій ми си­ту­а­ції?

Чу­т­тя «бі­лої лі­бе­раль­ної» про­ви­ни ― від­но­сно но­вий фе­но­мен у до­не­дав­на бі­лій Шве­ції. Хвилі ім­мі­гран­тів, які змі­ни­ли облич­чя ці­єї кра­ї­ни, змі­ни­ли й ди­на­мі­ку то­го, що ми зна­є­мо як бу­т­тя Гро­ма­дя­ни­ном із ве­ли­кої лі­те­ри, про­кла­да­ю­чи шлях у тра­ди­цій­но ега­лі­тар­ній Шве­ції до ви­ни­кне­н­ня ви­ра­зної не­рів­но­сті, не­до­ві­ри й стра­ху, до­ти ві­до­мих в ін­ших за­хі­дних су­спіль­ствах.

Естлунд роз­ко­пує при­хо­ва­ні під по­верх­нею про­бле­ми й зо­бра­жує їх із по­зи­ції до­бре осві­че­но­го, ви­тон­че­но­го та ін­стин­ктив­но лі­бе­раль­но­го ку­ра­то­ра Му­зею су­ча­сно­го ми­сте­цтва Крі­сті­а­на. Він ви­со­кий, гар­ний, зов­ні схо­жий на акто­ра Пір­са Бро­сна­на, ві­до­мо­го за ро­л­лю Джейм­са Бон­да. По­при оче­ви­дну кри­зу се­ре­дньо­го ві­ку, Крі­сті­ан від­кри­тий і то­ле­ран­тний. Го­то­вий бу­ти в самому сер­ці най­су­ча­сні­ших і най­ра­ди­каль­ні­ших ми­сте­цьких про­е­ктів, бо, зре­штою, все й так є ли­ше чер­го­вим про­е­ктом. Най­су­ча­сні­ший про­ект, яким опі­ку­є­ться наш ге­рой, — «Ква­драт». Це ідея ар­ген­тин­ської мис­тки­ні, що за­про­по­ну­ва­ла ви­зна­чи­ти в му­зеї по­верх­ню «Ква­дра­та» як зо­ни су­спіль­но­го при­тул­ку, де ма­ли б па­ну­ва­ти ви­со­кі гу­ма­ні­сти­чні цін­но­сті, рів­ність для всіх і що­до всіх, іна­кше ка­жу­чи, за­галь­ний мир і лю­бов до бли­жньо­го.

Як еле­мент чор­но­го гу­мо­ру му­зей­ної дій­сно­сті, у яку за­ну­ре­ний ге­рой, з’яв­ля­є­ться пи­та­н­ня про суть спра­ви, а от­же, про гро­ші. Да­ру­валь­ни­ки та спон­со­ри не­об­хі­дні, щоб му­зеї мо­гли ре­а­лі­зо­ву­ва­ти й фі­нан­су­ва­ти до­ро­гі про­е­кти, які зго­дом за­без­пе­чу­ва­ли б ще біль­ше ба­гат­ство на від­кри­то­му рин­ку ми­сте­цтва. Не­за­ле­жно від то­го, яке по­сла­н­ня по­вин­на бу­ла по­ро­ди­ти на­віть най­ви­га­дли­ві­ша ми­сте­цька ін­ста­ля­ція, во­на, зре­штою, і так не має ні­чо­го спіль­но­го з на­шим ре­аль­ним жи­т­тям. Про­те на до­по­мо­гу зав­жди го­то­вий при­йти ра­ди­каль­ний, ба на­віть бру­таль­ний пі­ар.

До ці­єї вкрай сти­лі­зо­ва­ної та ра­фі­но­ва­ної те­ма­ти­чної лі­нії до­да­є­ться ще одна, яка пов’яза­на з при­ва­тним жи­т­тям Крі­сті­а­на, а са­ме з йо­го ви­пад­ко­вим лю­бов­ним зв’яз­ком з аме­ри­кан­ською жур­на­ліс­ткою, з кра­діж­кою мо­біль­но­го те­ле­фо­на та га­ман­ця, і яка за­без­пе­чує єд­ність опо­віді.

Фільм не­рід­ко ви­кли­кає від­чу­т­тя за­не­по­ко­є­но­сті, то­му ін­ко­ли йо­го важ­ко ди­ви­ти­ся, і во­дно­час він при­ко­вує до екра­на. У про­це­сі пе­ре­гля­ду я пе­ре­бу­вав під вра­же­н­ням не так роз­ви­тку дії, як слу­шно­сті ді­а­гно­зу, який Ру­бен Естлунд ста­вить су­ча­сно­му ста­ну «ви­со­кої куль­ту­ри». Си­ла стрі­чки по­ля­гає у від­вер­тій по­ста­нов­ці за­пи­тань про ме­жі по­лі­ти­чної ко­ре­ктно­сті, сво­бо­ди сло­ва та ми­сте­цької сво­бо­ди. Ре­жи­сер не­на­стан­но ви­пи­хає нас із зо­ни ком­фор­ту, від­чи­няє чер­го­ві две­рі з важ­ки­ми те­ма­ми ― оце й усе. А на від­по­відь че­ка­є­мо й да­лі. Ре­чі ді­я­ли, ді­ють і ді­я­ти­муть, бай­ду­же, по­до­ба­є­ться нам чи ні, а ми по­вин­ні не­на­стан­но зна­хо­ди­ти се­бе в них. Не отри­му­є­мо від­по­віді й на за­пи­та­н­ня про мі­сце ата­ві­змів у гі­пер­ко­ре­ктній, пі­зньо­лі­бе­раль­ній дій­сно­сті, що має про­бле­му з уся­ким біо­ло­гі­змом, бо за­пра­гну­ла все обер­ну­ти в ди­скурс. Ре­жи­сер, про­те, ви­знає, що су­спіль­ні нор­ми та умов­но­сті не­об­хі­дні, щоб три­ма­ти нас у по­ко­рі, бо при­ро­дний стан не­ба­жа­ний для нас.

«Ква­драт» Естлун­да обов’яз­ко­вий для пе­ре­гля­ду, бо, хай там як ми хо­ті­ли б від­кру­ти­ти­ся, по­при все, це фільм про нас. Мо­же, пі­сля йо­го пе­ре­гля­ду біль­ше лю­дей на­ва­жи­ться зі­зна­ти­ся, що ко­роль го­лий і ми ра­зом із ним.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.