Ре­монт пар­ла­мен­та­ри­зму

Чи пра­цю­ва­ти­ме Ра­да по-но­во­му, чи зда­тна во­на са­мо­о­но­ви­ти­ся та що цьо­му за­ва­жає

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ро­ман Мал­ко

Чи го­то­ва Ра­да до які­сних змін у сво­їй ро­бо­ті

Епо­ха все­лен­сько­го ре­фор­ма­тор­ства, яку ни­ні пе­ре­жи­ває кра­ї­на, про­сто не мо­гла не тор­кну­ти­ся одні­єї з най­свя­ті­ших її ін­сти­ту­цій — Вер­хов­ної Ра­ди. І це не ли­ше да­ни­на мо­ді. Укра­їн­ський пар­ла­мент на­віть за чверть сто­лі­т­тя від здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті, пе­ре­жив­ши чи­ма­ло ка­та­клі­змів і май­же ге­ро­ї­чних звер­шень, ма­ло змі­нив­ся за сво­єю су­т­тю, упер­то за­ли­ша­ю­чись та­ким со­бі сов­ко­вим за­по­від­ни­ком. На­вряд чи хтось за­пе­ре­чу­ва­ти­ме, що про­цес йо­го ре­фор­му­ва­н­ня, від за­ко­но­дав­чої ро­бо­ти де­пу­та­тів до вну­трі­шньої ре­фор­ми апа­ра­ту, не те щоб дав­но на­зрів, а й пе­ре­зрів. Ба біль­ше, важ­ко від­най­ти та­ко­го на­ро­дно­го обран­ця, який пу­блі­чно не під­три­му­вав би ідею осу­ча­сне­н­ня цьо­го хра­му де­мо­кра­тії. Але тут уже йде­ться ви­клю­чно про да­ни­ну мо­ді. На пра­кти­ці са­ме де­пу­та­ти як во­гню бояться хоч яки­хось змін у сво­є­му за­ти­шно­му гні­зде­чку та ро­блять усе, що в їхніх си­лах, аби до цьо­го не ді­йшло.

Упер­ше до впо­ряд­ку­ва­н­ня ро­бо­ти най­ви­що­го за­ко­но­дав­чо­го ор­га­ну кра­ї­ни спро­бу­ва­ли сер­йо­зно вда­ти­ся в ча­си спі­кер­ства Во­ло­ди­ми­ра Грой­сма­на. То­ді, на по­ча­тку 2016-го, за ре­зуль­та­та­ми оцін­ки ро­бо­ти ВРУ Мі­сі­єю Єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­ту під го­ло­ву­ва­н­ням Пе­та Ко­кса (пре­зи­ден­та Єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­ту 2002–2004-го) під­го­ту­ва­ли до­по­відь і до­ро­жню кар­ту що­до вну­трі­шньої ре­фор­ми та під­ви­ще­н­ня ін­сти­ту­цій­ної спро­мо­жно­сті ВРУ. Мі­сія по­пра­цю­ва­ла на сла­ву. Пів­ро­ку їй зна­до­би­ло­ся, аби за­гли­би­ти­ся в усі тон­ко­щі та до­слі­ди­ти під­во­дні ри­фи на­шо­го пар­ла­мен­та­ри­зму, але ре­зуль­тат ви­явив­ся про­сто бли­ску­чий. На­ре­шті єв­ро­пей­ці зро­зумі­ли, із ким їм до­во­ди­ться ма­ти спра­ву й у якій гли­бо­кій прір­ві пе­ре­бу­ває най­ви­щий за­ко­но­дав­чий ор­ган кра­ї­ни, із ко­трою во­ни ви­рі­ши­ли збли­зи­ти­ся. Але, що го­лов­не, це їх не на­ля­ка­ло й у них не опу­сти­ли­ся ру­ки. Бу­ло на­пра­цьо­ва­но 52 ціл­ком при­да­тні до вті­ле­н­ня ре­ко­мен­да­ції, ви­ко­на­н­ня яких да­ло б змо­гу до­ся­гну­ти біль­шої від­кри­то­сті та від­по­від­аль­но­сті пар­ла­мен­ту в пи­та­н­нях за­ко­но­твор­чо­сті, а та­кож при­ве­де­н­ня йо­го у від­по­від­ність до най­ви­щих єв­ро­пей­ських стан­дар­тів пар­ла­мен­та­ри­зму (див. Стан ви­ко­на­н­ня Ре­ко­мен­да­цій Мі­сії Єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­ту).

17 бе­ре­зня 2016 ро­ку ВРУ на­віть про­го­ло­су­ва­ла спе­ці­аль­ну по­ста­но­ву № 1035-19 «Про за­хо­ди з ре­а­лі­за­ції ре­ко­мен­да­цій що­до вну­трі­шньої ре­фор­ми та під­ви­ще­н­ня ін­сти­ту­цій­ної

спро­мо­жно­сті Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни», у якій де­пу­та­ти, ро­зу­мі­ю­чи «не­зво­ро­тність кур­су Укра­ї­ни на єв­ро­пей­ську ін­те­гра­цію», «ке­ру­ю­чись по­ло­же­н­ня­ми Уго­ди про асо­ці­а­цію», по­ста­но­ви­ли ви­зна­ти ре­ко­мен­да­ції Мі­сії Єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­ту осно­вою для вну­трі­шньої ре­фор­ми та під­ви­ще­н­ня ін­сти­ту­цій­ної спро­мо­жно­сті ВРУ і вжи­ти всіх за­хо­дів їх ім­пле­мен­та­ції.

Пе­ре­ра­хо­ву­ва­ти, що са­ме ре­ко­мен­ду­ва­ли змі­ни­ти єв­ро­пей­ські ек­спер­ти, ма­буть, не вар­то. Про це ба­га­то пи­са­ло­ся, і всі до­ку­мен­ти є у від­кри­то­му до­сту­пі. Якщо ко­ро­тко, то ви­йшла та­ка со­бі ре­фор­ма­тор­ська Бі­блія, ке­ру­ю­чись якою, де­пу­та­ти й справ­ді мо­гли б до­сяг­ти не­ба­че­них до­сі ви­сот у сво­їй до­ско­на­ло­сті. І пе­ре­чи­та­ти її не за­ва­ди­ло б ко­жно­му укра­їн­це­ві, який хоч тро­хи ці­ка­ви­ться по­лі­ти­кою. То­ді що­най­мен­ше ста­ло б зро­зумі­лі­ше, чо­му ві­ри­ти сло­вам біль­шо­сті на­ро­дних обран­ців не­має сен­су, бо во­ни одне де­кла­ру­ють, а ін­ше ро­блять, яки­ми є їхні справ­жні стра­хи й чо­му за рік на­ро­дні обран­ці так і не зва­жи­ли­ся бо­дай по­ча­ти цей не­про­стий і ри­зи­ко­ва­ний про­цес пе­ре­тво­ре­н­ня на ан­ге­лів.

ФАНТАЗІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ

Але про все по по­ряд­ку. Єди­не, що на сьо­го­дні вда­ло­ся зро­би­ти з дов­го­го спи­ску по­рад, які пе­ре­тво­ри­ли­ся фа­кти­чно на зо­бов’яза­н­ня, сто­су­є­ться ли­ше те­хні­чних пун­ктів, що не по­тре­бу­ють го­ло­су­ва­н­ня в пар­ла­мент­ській за­лі. Не всі їх по­мі­ти­ли, але во­ни є. Ска­жі­мо, ра­ні­ше не пра­кти­ку­вав­ся по­бло­ко­вий роз­гляд пи­тань, який ни­ні вже мі­цно вві­йшов у пра­кти­ку. Йо­го за­про­ва­дже­но з іні­ці­а­ти­ви спі­ке­ра Ан­дрія Па­ру­бія, і та­ка схе­ма, ко­ли за­ко­но­про­е­кти, які сто­су­ю­ться одні­єї те­ми, роз­гля­да­ю­ться па­ке­том у кон­кре­тні дні, уже ді­ста­ла схваль­ні від­гу­ки нар­де­пів. Ке­рів­ни­ки ко­мі­те­тів ка­жуть, що це пра­виль­но, ло­гі­чно та зру­чно. І не ли­ше то­му, що де­пу­та­там не до­во­ди­ться по­стій­но пе­ре­ми­ка­ти ува­гу. Ко­ли за­ко­но­про­е­кти роз­ки­да­ні й ухва­лю­ю­ться в по­ряд­ку жи­вої чер­ги, стра­ждає їхня якість. Ця дрі­бна змі­на, яка на­справ­ді ні­де не про­пи­са­на, уже в на­сту­пно­му скли­кан­ні має всі шан­си ста­ти зви­чним яви­щем, яко­го чі­тко до­три­му­ва­ти­муть як пра­ви­ла. До гар­них ре­чей укра­їн­ські де­пу­та­ти швид­ко зви­ка­ють і не го­то­ві від них від­мов­ля­ти­ся. На­при­клад, тра­ди­цій­но віль­ний ни­ні від ро­бо­ти по­не­ді­лок се­сій­но­го ти­жня. Ра­ні­ше він був зви­чай­ним ро­бо­чим днем: зран­ку по­го­джу­валь­на ра­да, да­лі за­сі­да­н­ня. Але в дру­гій по­ло­ви­ні 1990-х по­над 100 де­пу­та­тів за­хо­ті­ли по­вчи­ти­ся ро­зу­му в Ака­де­мії дер­жав­но­го управ­лі­н­ня при пре­зи­ден­то­ві. Щоб не про­пу­ска­ти по­не­діл­ко­ві ле­кції, ви­рі­ши­ли, що на пе­рі­од, по­ки во­ни вча­ться, по­не­ді­лок ста­не ви­хі­дним. Ухва­ли­ли на­віть спе­ці­аль­ну по­ста­но­ву про це тим­ча­со­ве но­во­вве­де­н­ня, але зго­дом та­ка пра­кти­ка ста­ла по­стій­ною. Те­пер зму­си­ти де­пу­та­та працювати в по­не­ді­лок май­же не­мо­жли­во.

Та по­вер­ні­мо­ся до змін. Ще один до­во­лі ва­жли­вий мо­мент сто­су­є­ться біль­шої від­кри­то­сті пар­ла­мен­ту. І йде­ться не ли­ше про до­ступ до са­мої бу­дів­лі та збіль­ше­н­ня май­же вдві­чі за рік кіль­ко­сті екс­кур­сій, які там про­во­дя­ться. Най­пер­ше мо­ва про до­ступ на сай­ті до до­ку­мен­тів, сте­но­грам пле­нар­них за­сі­дань і будь-якої ін­фор­ма­ції що­до ко­мі­те­тів. Зро­бле­но не все із за­пла­но­ва­но­го, але жур­на­лі­стам та­ки ста­ло зру­чні­ше працювати. Та­кож за­пу­ще­ні в те­сто­во­му ре­жи­мі «Пор­тал гро­мад­сько­го обго­во­ре­н­ня за­ко­но­про­е­ктів» й «Еле­ктрон­на по­го­джу­валь­на ра­да». На чер­зі ще й за­про­ва­дже­н­ня си­сте­ми «Еле­ктрон­ний за­ко­но­про­ект» ВРУ і вті­ле­н­ня но­вої Іт-стра­те­гії під па­тро­на­том Єв­ро­пар­ла­мен­ту, яка пе­ред­ба­чає пе­ре­фор­ма­ту­ва­н­ня се­сій­ної за­ли й онов­ле­н­ня си­сте­ми «Ра­да», що справ­ді дав­но за­ста­рі­ла. При­найм­ні остан­ній про­ект пла­ну­є­ться зна­чною мі­рою ре­а­лі­зо­ву­ва­ти не ко­штом укра­їн­сько­го бю­дже­ту, а за спри­я­н­ня іно­зем­них пар­тне­рів, що не­аби­як ті­шить.

Зва­жа­ю­чи на до­во­лі актив­ну до­по­мо­гу та спів­пра­цю з усі­ля­ки­ми до­но­ра­ми, як-от Про­гра­ма USAID РА­ДА, про­ект ЄС/ПРООН «Ра­да за Єв­ро­пу», На­ціо­наль­ний де­мо­кра­ти­чний ін­сти­тут США, Ве­стмін­стер­ська фун­да­ція за де­мо­кра­тію, які до­по­ма­га­ють не ли­ше по­ра­да­ми й екс­пер­тни­ми оцін­ка­ми, а й гро­ши­ма, фі­нан­су­ю­чи про­е­кти, мо­жна бу­ло б зро­би­ти ку­ди біль­ше, але за­трим­ка, вла­сне, за де­пу­та­та­ми. Рік то­му був ство­ре­ний від­діл по ре­фор­мі пар­ла­мен­ту. По­ча­ли працювати. Але до­но­ри ні­як не мо­гли зро­зу­мі­ти, чо­му все так важ­ко йде. Ли­ше ко­ли їх за­про­си­ли на за­сі­да­н­ня ро­бо­чої гру­пи, во­ни все усві­до­ми­ли.

ІМІТАЦІЯ

Щоб при­швид­ши­ти про­цес ре­фор­му­ва­н­ня та від­по­від­но спо­ну­ка­ти пар­ла­мен­та­рі­їв працювати актив­ні­ше, то­рік у жов­тні в Па­ри­жі з іні­ці­а­ти­ви Пе­та Ко­кса від­бу­ла­ся ро­бо­ча зу­стріч пар­ла­мент­ської елі­ти: спі­ке­рів, ке­рів­ни­ків фра­кцій і груп. Не бу­ли при­су­тні тіль­ки пред­став­ни­ки від Опо­бло­ку та Юлія Ти­мо­шен­ко, що при­сла­ла сво­го за­сту­пни­ка. То­ді ухва­ли­ли низ­ку ні­би­то узго­дже­них по­зи­цій сто­сов­но ре­фор­му­ва­н­ня Ра­ди, бу­ло до­мов­ле­но, які тре­ба про­го­ло­су­ва­ти за­ко­ни, щоб по­кра­щи­ти ре­гла­мент і ро­бо­ту пар­ла­мен­ту. Усі обні­ма­ли­ся, ти­сну­ли ру­ки й фо­то­гра­фу­ва­ли­ся з па­ном Ко­ксом і пред­став­ни­ка­ми Єв­ро­пар­ла­мен­ту. Але, тіль­ки-но лі­так із де­ле­га­ці­єю сів у Бо­ри­спо­лі, си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся до­ко­рін­но. Будь-які ре­фор­міст­ські кро­ки зу­пи­ни­ли­ся.

То­ді го­ло­ва ВР ні­би­то й ухва­лив рі­ше­н­ня ство­ри­ти ро­бо­чу гру­пу, до якої уві­йшли пред­став­ни­ки всіх фра­кцій, апа­ра­ту ВР і Ка­бмі­ну. Пра­цюй­мо, мов­ляв, на пра­кти­ці. Ви­би­рай­мо ті пун­кти з до­ро­жньої кар­ти, які сьо­го­дні най­менш дра­жли­ві й мо­жуть усіх за­до­воль­ни­ти, та по­ма­лу про­су­вай­мо­ся. Спо­ча­тку інтерес до ро­бо­чої гру­пи був ша­ле­ний. Усі ту­ди хо­ті­ли ввійти. Але ко­ли з’ясу­ва­ло­ся, що це бу­де хоч і не за­кри­тий, але не пу­блі­чний ро­бо­чий за­хід та, най­імо­вір­ні­ше, без те­ле­ка­мер, то від­ра­зу за­ці­кав­ле­н­ня зни­кло. Не один мі­сяць то­чи­ли­ся дис­ку­сії. Ві­дбу­ло­ся шість за­сі­дань ро­бо­чої гру­пи. Обго­во­рю­ва­ли­ся всі мо­жли­ві пи­та­н­ня. Про­бу­ва­ли­ся рі­зні ва­рі­ан­ти. За той час від­бу­ли­ся чер­го­ві «Ді­а­ло­ги Мо­не» в Ір­пе­ні, де всі пред­став­ни­ки фра­кцій ска­за­ли, що во­ни го­то­ві. Вре­шті ні­би­то ді­йшли по­ро­зу­мі­н­ня й на­віть під­го­ту­ва­ли два за­ко­но­про­е­кти, що сто­су­ю­ться ко­мі­те­тів, під яки­ми під­пи­са­ли­ся всі уча­сни­ки ро­бо­чої гру­пи, чле­ни всіх де­пу­тат­ських фра­кцій.

Пер­ший пе­ред­ба­чає син­хро­ні­за­цію пар­ла­мент­ських ко­мі­те­тів у від­по­від­ність до на­яв­них в уря­ді мі­ні­стерств. За осно­ву взя­то єв­ро­пей­ську схе­му, де біль­шість пар­ла­мен­тів ма­ють та­ке по­ня­т­тя, як 20 ко­мі­те­тів, що спів­від­но­ся­ться з мі­ні­стер­ства­ми. За ни­ні­шньої си­ту­а­ції у ВР, ко­ли низ­ка ко­мі­те­тів не ма­ють прив’яз­ки до жо­дно­го з мі­ні­стерств або до­ти­чні від­ра­зу до кіль­кох, із їхньої ді­яль­но­сті фа­кти­чно ви­па­дає ці­ла ва­жли­ва фун­кція. Кон­тро­лю­ю­ча. Адже за­ко­но­твор­чість — це тіль­ки фра­гмент ро­бо­ти нар­де­пів. Зві­сно, є ко­мі­те­ти, які не мо­жуть ма­ти чі­ткої прив’яз­ки (ре­гла­мен­тний, бю­дже­тний, з єв­ро­ін­те­гра­ції), але то ви­ня­ток. Та­кож як ви­ня­ток мо­жуть бу­ти ство­ре­ні до­да­тко­ві ко­мі­те­ти, які з’яв­ля­ю­ться для ви­рі­ше­н­ня яко­гось на­галь­но­го пи­та­н­ня. Але во­ни тим­ча­со­ві й скли­ка­ю­ться на ко­ро­ткий пе­рі­од. Сьо­го­дні, на­при­клад, у пар­ла­мен­ті Бри­та­нії ство­ре­но ко­мі­тет, який за­йма­є­ться Brexit. Тіль­ки-но пи­та­н­ня ви­рі­ши­ться, він при­пи­нить ро­бо­ту. Гло­баль­но ж іде­ться про по­стій­ні ко­мі­те­ти, що дасть змо­гу по­си­ли­ти зв’яз­ки мі­ні­стер­ство — ко­мі­тет і від­по­від­но спри­я­ти збіль­шен­ню яко­сті за­ко­но­дав­чої ро­бо­ти. До то­го ж ухва­ле­н­ня цьо­го за­ко­но­про­е­кту не да­ло б мо­жли­во­сті про­во­ди­ти тор­ги й ство­рю­ва­ти до­да­тко­ві фей­ко­ві ко­мі­те­ти, якщо ко­мусь ду­же за­ма­не­ться.

Дру­гий про­ект, що теж сто­су­вав­ся ко­мі­те­тів, — це їхній роз­по­діл. Ни­ні все за­ле­жить не ли­ше від кіль­ко­сті чле­нів

фра­кції, а й від ку­лу­ар­них до­мов­ле­но­стей. Ве­ли­кі фра­кції отри­му­ють ба­га­то, ма­лень­кі ма­ло, а де­я­кі ні­чо­го. Для то­го щоб збе­рег­ти якісь спів­від­но­ше­н­ня та спра­ве­дли­вість, бу­ло за­про­по­но­ва­но си­сте­му «д’онд­та», яку ви­ко­ри­сто­ву­ють у біль­шо­сті кра­їн Єв­ро­пи. Це ма­те­ма­ти­чна про­пор­ція, і, хо­ча під час її за­сто­су­ва­н­ня ве­ли­кі фра­кції все-та­ки отри­му­ють пе­ре­ва­гу, си­сте­ма за­га­лом та­ки врів­но­ва­жує шан­си всіх.

Утім, як тіль­ки ді­йшло до ухва­ле­н­ня вже по­го­дже­них актів у за­лі, усе за­ви­сло. Сьо­го­дні за­ко­но­про­ект про роз­по­діл ко­мі­те­тів на­віть не за­ре­є­стро­ва­ний, а той, який пе­ред­ба­чає син­хро­ні­за­цію з ро­бо­тою мі­ні­стерств, уже три­чі успі­шно про­ва­ле­ний. Вла­сне, із са­мо­го по­ча­тку фун­кціо­ну­ва­н­ня ро­бо­чої гру­пи біль­шість її чле­нів — пред­став­ни­ків від фра­кцій че­сно зі­зна­ва­ли­ся, що їм це не ви­гі­дно. І на­віть про­по­зи­ція ухва­ли­ти ці за­ко­но­про­е­кти в про­е­кції на на­сту­пне скли­ка­н­ня (бо ні­хто ни­ні ко­мі­те­ти не пе­ре­роз­по­ді­ля­ти­ме) не ді­ста­ла під­трим­ки. На пре­ве­ли­кий жаль, де­пу­тат­ський кор­пус сьо­го­дні не го­то­вий йти на ре­фор­ми. І ко­ли обран­ці за кожної на­го­ди роз­по­від­а­ють про по­тре­би їх про­ве­де­н­ня, це аж ні­як не означає, що во­ни зби­ра­ю­ться вті­лю­ва­ти свої сло­ва на пра­кти­ці. Во­ни про­сто ду­же лю­блять го­во­ри­ти на цю те­му, обі­йма­ти­ся із за­кор­дон­ни­ми пар­тне­ра­ми та за їхні гро­ші ка­та­ти­ся за кор­дон, але ути­ска­ти якісь свої пра­ва ні. Ко­жен де­пу­тат, оці­ню­ю­чи ре­фор­му, від­ра­зу хо­че зна­ти, яку ви­го­ду

з неї ма­ти­ме, а якщо не він, то йо­го лю­ди чи по­мі­чни­ки. За остан­ні ро­ки в рам­ках ре­фор­ми на­ро­дні обран­ці ко­штом між­на­ро­дних пар­тне­рів уже об’їзди­ли ма­ло не пів­сві­ту. На­сту­пні «Ді­а­ло­ги Мо­не» во­ни зно­ву за­ба­жа­ли про­ве­сти в Па­ри­жі, бо в Ір­пе­ні їм, бач, не пра­цю­є­ться, не той шар­ман. До­но­ри по­ки що мов­чать, хо­ча, зві­сно, ба­чать, що їх ви­ко­ри­сто­ву­ють, до­ять гро­ші, а ре­зуль­та­ту нуль. На скіль­ки ще ви­стар­чить у них тер­пцю, за­гад­ка.

ЧИ ВДАСТЬСЯ ПЕРЕБОРОТИ СТРАХ

Ни­ні в пар­ла­мен­ті че­ка­ють на по­вер­не­н­ня з Ве­не­ці­ан­ської ко­мі­сії за­ко­но­про­е­кту № 5522 «Про вне­се­н­ня змін до Ре­гла­мен­ту Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни», який мав би при­ве­сти основ­ний до­ку­мент пар­ла­мен­ту у від­по­від­ність з Кон­сти­ту­ці­єю. Він уже про­йшов обго­во­ре­н­ня у всіх ко­мі­те­тах, але чи про­го­ло­су­ють за ньо­го де­пу­та­ти — пи­та­н­ня. Там та­кож є мо­мен­ти, які не по­до­ба­ю­ться ні фра­кці­ям ко­а­лі­ції, ні фра­кці­ям опо­зи­ції. І це ще не по­ру­шу­ва­ло­ся, на­при­клад, одне з най­дра­жли­ві­ших пи­тань про змі­ну ро­бо­чо­го гра­фі­ка (збіль­ше­н­ня кіль­ко­сті пле­нар­них ти­жнів). Чи про мо­жли­ву змі­ну мо­де­лі го­ло­су­ва­н­ня, щоб пе­ре­ва­жна кіль­кість за­ко­нів ухва­лю­ва­ла­ся про­стою біль­ші­стю при­су­тніх у за­лі, яке теж по­тре­бує вне­се­н­ня змін до ре­гла­мен­ту й до Кон­сти­ту­ції. У ни­жній па­ла­ті бри­тан­сько­го пар­ла­мен­ту, ска­жі­мо, у якій аж 650 де­пу­та­тів, для ухва­ле­н­ня те­хні­чно­го за­ко­ну до­ста­тньо ли­ше 26 при­су­тніх. Є, зві­сно, і ва­жли­ві за­ко­ни, які ви­ма­га­ють при­су­тно­сті по­ло­ви­ни де­пу­та­тів чи двох тре­тин, але суть не в то­му. Це є осо­би­стою про­бле­мою де­пу­та­та, якщо він був за­ці­кав­ле­ний у яко­мусь за­ко­ні й не при­йшов на ро­бо­ту, ко­ли йо­го роз­гля­да­ли. Йо­му по­тім ви­сту­па­ти пе­ред лю­дьми та по­ясню­ва­ти, чо­му так ста­ло­ся.

Ще одна про­бле­ма ВР — це за­си­л­ля за­ко­но­дав­чо­го спа­му. Тіль­ки ста­ном на по­ча­ток лі­та цьо­го ро­ку де­пу­та­ти на­кле­па­ли 4,5 тис. за­ко­но­про­е­ктів, ча­сто ду­же низь­кої яко­сті. Ко­мі­те­ти не всти­га­ють їх опра­цьо­ву­ва­ти, апа­рат та­кож. Увесь цей пе­ре­жи­ток сов­ка пра­кти­ку­є­ться за­для одно­го — по­хва­ли­ти­ся пе­ред ви­бор­ця­ми. А те, що із со­тні по­да­них за­ко­но­про­е­ктів жо­дно­го мо­жуть не ухва­ли­ти, ні­ко­го не тур­бує. Змен­ши­ти цей за­ко­но­дав­чий вал мо­жна ли­ше ввів­ши пев­ні обме­же­н­ня і від­сів. Один із пун­ктів ре­фор­ми, вла­сне, і про­по­нує ви­бу­ду­ва­ти про­цес за­ко­но­тво­ре­н­ня так, щоб до то­го, як про­ект ре­є­стру­є­ться, він уже був ма­кси­маль­но узго­дже­ним і до­ве­де­ним до пу­т­тя вклю­чно з ре­тель­но про­пи­са­ним ре­сур­сним за­без­пе­че­н­ням: звід­ки на йо­го ви­ко­на­н­ня бра­ти гро­ші та які бу­дуть со­ці­аль­ні на­слід­ки від йо­го ухва­ле­н­ня. Зві­сно, за­твер­джу­ва­ти ці змі­ни теж по­вин­ні са­мі на­ро­дні обран­ці й не важ­ко здо­га­да­ти­ся, що ро­би­ти це во­ни не ду­же то й спі­шать.

Ана­ло­гі­чна си­ту­а­ція й на рів­ні ре­фор­му­ва­н­ня апа­ра­ту ВР. У йо­го ну­трі чи­ма­ло стру­ктур і під­роз­ді­лів, фун­кціо­ну­ва­н­ня яких не­акту­аль­не. По­трі­бно змі­ню­ва­ти ка­дро­ву си­сте­му під­бо­ру лю­дей до апа­ра­ту та їх си­сте­му опла­ти. Ба­га­то го­во­ри­ться про по­тре­бу зве­сти до мі­ні­му­му па­пе­ро­вий обіг до­ку­мен­та­ції. І це справ­ді ду­же ва­жли­во. А для цьо­го знов­та­ки по­трі­бні змі­ни в си­сте­мі ро­бо­ти апа­ра­ту. Тре­ба по­си­ли­ти It-се­ктор, збіль­шу­ва­ти кіль­кість йо­го пра­ців­ни­ків… Окре­мої ува­ги ви­ма­гає впо­ряд­ку­ва­н­ня пи­та­н­ня ро­бо­ти ЗМІ в сті­нах пар­ла­мен­ту. Щоб сер­де­шні обран­ці не обра­жа­ли­ся, що їх пе­ре­слі­ду­ють і не да­ють працювати, а пред­став­ни­ки пре­си іно­ді й справ­ді не пе­ре­ги­на­ли па­ли­ці. Йде­ться й про по­тре­бу ство­ре­н­ня пар­ла­мент­сько­го пу­лу та змі­ну схе­ми від­бо­ру жур­на­лі­стів для ро­бо­ти в Ра­ді. Ни­ні в ній акре­ди­то­ва­но по­над 4 тис. акул пе­ра й ка­ме­ри, що є нон­сен­сом, бо стіль­ки жи­вих ЗМІ, які пи­шуть про по­лі­ти­ку в кра­ї­ні, не­має. По­рів­ню­ю­чи з бри­тан­ським пар­ла­мен­том, сьо­го­дні жур­на­лі­стів там при­бли­зно 100. Але тих, що пра­цю­ють і да­ють ре­зуль­тат. А не «ту­су­ю­ться» і «рє­ша­ють». Їх від­би­ра­ють ду­же про­сто. ЗМІ по­дає за­яв­ку, її ви­вча­ють: чи справ­ді це ви­да­н­ня пи­ше про пар­ла­мент. Якщо так, то чи сто­су­є­ться це пар­ла­мент­ської ро­бо­ти, чи то­го, хто які су­мо­чки но­сить. Ли­ше то­ді ухва­лю­є­ться рі­ше­н­ня.

Сьо­го­дні, вла­сне, є вже до­во­лі ба­га­то на­пра­цю­вань із ре­фор­му­ва­н­ня апа­ра­ту ВР. Щось по­тро­ху ро­би­ться. І спі­кер Ан­дрій Па­ру­бій, і ви­ко­ну­вач обов’яз­ків ке­рів­ни­ка апа­ра­ту Пе­тро Бо­днар, зда­є­ться, на­ма­га­ю­ться якось цей віз пха­ти. Не­що­дав­но схва­ле­на ко­му­ні­ка­цій­на стра­те­гія, яка роз­ра­хо­ва­на на кіль­ка ро­ків і пе­ред­ба­чає пра­виль­не брен­ду­ва­н­ня Ра­ди, сто­су­є­ться пар­ла­мент­сько­го пу­лу й ро­бо­ти зі ЗМІ. Во­на про­йшла вже ко­мі­те­ти сво­бо­ди сло­ва, куль­ту­ри та ду­хов­но­сті, на чер­зі ще ре­гла­мен­тний. Але все зно­ву-та­ки впи­ра­є­ться в стра­хи де­пу­та­тів. Будь-яка ре­фор­ма все­ре­ди­ні апа­ра­ту, яка пе­ред­ба­чає шта­тний роз­пис, змі­ну кіль­ко­сті пра­ців­ни­ків, си­сте­ми їхньої опла­ти, най­пер­ше за­ле­жить від го­ло­су­ва­н­ня се­сій­ної за­ли. І тут, вла­сне, слід очі­ку­ва­ти спро­тив.

Зов­сім не­що­дав­но в Брюс­се­лі на зу­стрі­чі ви­ко­ну­ва­ча обов’яз­ків ке­рів­ни­ка апа­ра­ту Пе­тра Бо­дна­ра з ген­се­кре­та­рем Єв­ро­пар­ла­мен­ту Кла­у­сом Вел­лем бу­ла до­ся­гну­та до­мов­ле­ність про до­по­мо­гу екс­пер­та­ми Єв­ро­па­ла­мен­ту про­ве­сти пов­ний фун­кціо­наль­ний ау­дит апа­ра­ту з ме­тою по­ка­за­ти всі плю­си та мі­ну­си йо­го ро­бо­ти й те, які на­пря­ми ді­яль­но­сті по­тре­бу­ють змін. Обі­ця­ли спи­ра­ти­ся на кра­щі зраз­ки єв­ро­пей­сько­го пар­ла­мен­та­ри­зму, які є. І це ма­ло б до­ко­рін­но змі­ни­ти си­сте­му всьо­го: від під­бо­ру лю­дей, прин­ци­пів і на­пря­мів ро­бо­ти до то­го, як роз­по­ді­ля­ти­му­ться на­ван­та­же­н­ня між ко­жним під­роз­ді­лом і хто за що від­по­від­а­ти­ме. Во­ни го­то­ві до­по­мог­ти на­стіль­ки, щоб отри­ма­ти го­то­вий на вне­се­н­ня на за­твер­дже­н­ня де­пу­та­та­ми ВРУ до­ку­мент. От тіль­ки чи не че­ка­ти­ме йо­го зно­ву до­ля до­ро­жньої кар­ти з 52 пун­ктів, по­ба­чи­мо. Вла­сне, це й ста­не справ­жнім по­ка­зни­ком го­тов­но­сті де­пу­та­тів ре­фор­му­ва­ти­ся.

НА ПРЕ­ВЕ­ЛИ­КИЙ ЖАЛЬ, ДЕ­ПУ­ТАТ­СЬКИЙ КОР­ПУС СЬО­ГО­ДНІ НЕ ГО­ТО­ВИЙ ІТИ НА РЕ­ФОР­МИ. КО­ЖЕН НА­РО­ДНИЙ ДЕ­ПУ­ТАТ, ОЦІ­НЮ­Ю­ЧИ ЗМІ­НИ, ВІД­РА­ЗУ ХО­ЧЕ ЗНА­ТИ, ЯКУ ВИ­ГО­ДУ З НИХ МА­ТИ­МЕ, А ЯКЩО НЕ ВІН, ТО ЙО­ГО ЛЮ­ДИ ЧИ ПО­МІ­ЧНИ­КИ

Ре­ко­мен­да­ції Єв­ро­пар­ла­мен­ту з ре­фор­му­ва­н­ня ВРУ Во­ло­ди­мир Гройсман успі­шно пе­ре­дав до ви­ко­на­н­ня Ан­дрі­є­ві Па­ру­бію Еста­фе­та.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.