Іван То­мич: «По­над 10 млн га сіль­го­сп­зе­мель у ті­ні»

«По­над 10 млн га сіль­го­сп­зе­мель у ті­ні»

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Лю­бо­мир Ша­ва­люк Спіл­ку­вав­ся

Пре­зи­дент Асо­ці­а­ції фер­ме­рів та при­ва­тних зем­ле­вла­сни­ків про ри­нок зем­лі

Остан­нім ча­сом дис­ку­сія дов­ко­ла зня­т­тя мо­ра­то­рію на про­даж зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня де­що вщу­хла, зокре­ма зав­дя­ки то­му, що МВФ ви­кре­слив це пи­та­н­ня з пе­ре­лі­ку умов на­да­н­ня чер­го­во­го тран­шу. Однак ре­фор­ма зе­мель­них від­но­син і за­про­ва­дже­н­ня рин­ку зем­лі як її під­су­мок на­да­лі акту­аль­ні, адже кра­ї­на вре­шті-решт му­сить ре­а­лі­зу­ва­ти по­тен­ці­ал сво­го най­по­ту­жні­шо­го ре­сур­су. Про умо­ви, у яких ухва­лю­вав­ся мо­ра­то­рій, та ета­пи ре­фор­ми зе­мель­них від­но­син Ти­ждень по­спіл­ку­вав­ся з пре­зи­ден­том Асо­ці­а­ції фер­ме­рів та при­ва­тних зем­ле­вла­сни­ків Укра­ї­ни Іва­ном То­ми­чем.

У яких умо­вах ухва­лю­ва­ли мо­ра­то­рій на про­даж зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня та що бу­ло пі­сля цьо­го? — У про­е­кті Зе­мель­но­го ко­де­ксу спо­ча­тку не бу­ло мо­ра­то­рію. Але він пе­ред­ба­чав ухва­ле­н­ня низ­ки за­ко­нів, по­трі­бних для про­ве­де­н­ня зе­мель­ної ре­фор­ми. Пе­ре­лік та­ких за­пи­са­ли в При­кін­це­вих по­ло­же­н­нях Ко­де­ксу. До їх ухва­ле­н­ня та ви­ко­на­н­ня ри­нок зем­лі не мо­жна бу­ло за­пу­ска­ти. Це й від­обра­зив пункт Пе­ре­хі­дних по­ло­жень про за­бо­ро­ну на ку­пів­лю-про­даж зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. Са­ме та­кий під­хід став ви­рі­шаль­ним для отри­ма­н­ня го­ло­сів у пар­ла­мен­ті за про­ект Зе­мель­но­го ко­де­ксу во­се­ни 2001 ро­ку.

За­ко­но­дав­че за­без­пе­че­н­ня зе­мель­ної ре­фор­ми по­ча­ли ство­рю­ва­ти вже з 2002-го, ко­ли обра­ли Вер­хов­ну Ра­ду IV скли­ка­н­ня. У то­му пар­ла­мен­ті я очо­лю­вав аграр­ний ко­мі­тет. Не­зва­жа­ю­чи на те що в ньо­му бу­ли пред­став­ле­ні рі­зні фра­кції, ми від­ра­зу ви­зна­чи­ли спіль­ну по­зи­цію що­до зе­мель­ної ре­фор­ми й не­об­хі­дно­го за­ко­но­дав­чо­го за­без­пе­че­н­ня. Пер­ше пи­та­н­ня, яке ми по­ру­ши­ли пе­ред пар­ла­мен­том, сто­су­ва­ло­ся ви­ді­ле­н­ня зе­мель­них па­їв у на­ту­рі для гро­ма­дян. Да­лі був ці­лий пе­ре­лік за­ко­нів: про зем­ле­устрій, про охо­ро­ну зе­мель, про дер­жав­ну під­трим­ку сіль­сько­го го­спо­дар­ства (про ньо­го не зга­да­но в Зе­мель­но­му ко­де­ксі, але він ішов у ком­пле­ксі за­ко­нів, по­трі­бних для зе­мель­ної ре­фор­ми) то­що. У під­сум­ку Вер­хов­на Ра­да IV скли­ка­н­ня ухва­ли­ла 11 ба­зо­вих за­ко­нів, пе­ред­ба­че­них При­кін­це­ви­ми по­ло­же­н­ня­ми Зе­мель­но­го ко­де­ксу. За­ли­ши­ли­ся не­у­хва­ле­ни­ми, зда­є­ться, три за­ко­ни, хо­ча ми ви­ко­на­ли ве­ли­ку під­го­тов­чу ро­бо­ту, про­вів­ши кіль­ка пар­ла­мент­ських слу­хань і днів уря­ду з цих пи­тань. Пар­ла­мент­ський ко­мі­тет кон­тро­лю­вав роз­ви­ток по­дій. Ми ви­яви­ли ці­лу низ­ку про­блем і ви­зна­чи­ли, які за­ко­ни тре­ба роз­ро­би­ти, щоб їх усу­ну­ти. Ка­жу­чи пря­мо: по­трі­бен був ще рік Вер­хов­ної Ра­ди IV скли­ка­н­ня, щоб за­вер­ши­ти зе­мель­ну ре­фор­му.

Що бу­ло пі­сля за­вер­ше­н­ня ка­ден­ції Вер­хов­ної Ра­ди IV скли­ка­н­ня? — Уже 2006 рік був не­про­ду­ктив­ним, ефе­ктив­ність ухва­ле­них рі­шень упа­ла. Про­йшли пар­ла­мент­ські ви­бо­ри. Скіль­ки но­вий пар­ла­мент і всі на­сту­пні скли­ка­н­ня ухва­ли­ли ба­зо­вих за­ко­нів? Один на всі пар­ла­мен­ти, по­чи­на­ю­чи з V скли­ка­н­ня. Пі­сля 2006-го всі пар­ла­мент­ські слу­ха­н­ня, за­ко­но­дав­ча ба­за, яку ми пе­ре­да­ли, зни­кли, ні­би їх не бу­ло. І по­ча­ли ви­рі­шу­ва­ти зе­мель­не пи­та­н­ня з ін­шо­го бо­ку, із при­ці­лом на швид­кий роз­про­даж зем­лі. Про­цес зе­мель­ної ре­фор­ми не ді­йшов до ло­гі­чно­го за­вер­ше­н­ня й пе­ре­рвав­ся. Щоб не допу­сти­ти ва­кха­на­лії в зе­мель­них від­но­си­нах, пар­ла­мент му­сив від­би­ва­ти­ся що­рі­чни­ми про­дов­же­н­ня­ми мо­ра­то­рію на про­даж зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня.

Які про­бле­ми у сфе­рі зе­мель­них від­но­син є сьо­го­дні? — Усе, що ми ма­є­мо у сфе­рі зе­мель­них від­но­син сьо­го­дні, — це ка­та­стро­фа. Як­би ми про­дов­жу­ва­ли зе­мель­ну ре­фор­му пі­сля 2006 ро­ку, то та­ко­го не бу­ло б. За­раз по­над 10 млн га сіль­го­сп­зе­мель у ті­ні. Іде­ться про ді­лян­ки, вла­сни­ки яких по­мер­ли й не пе­ре­да­ли їх у спад­щи­ну, угі­д­дя, на орен­ду яких не пе­ре­о­форм­ле­ні до­го­во­ри, зем­лі за­па­су, ре­зер­ву, дер­жав­ні, зокре­ма Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни, не ка­жу­чи про Ака­де­мію аграр­них на­ук: про неї й без то­го чи­ма­ло го­во­рять. Цей ре­сурс на слу­жбі зло­ді­ям, а не гро­ма­дя­нам і бю­дже­ту кра­ї­ни.

Але це не все. За­раз ді­йшло до то­го, про що ра­ні­ше ні­хто на­віть по­ду­ма­ти не міг: за­хо­пле­н­ня вла­сно­сті, май­на та зем­лі й на­віть убивств уна­слі­док зе­мель­них кон­флі­ктів. Це все від­бу­ва­є­ться на мир­ній ча­сти­ні те­ри­то­рії Укра­ї­ни та ство­рює сер­йо­зну за­гро­зу ста­біль­но­сті. За мо­ї­ми да­ни­ми, у 2016 ро­ці ста­ло­ся 6800 спроб і фа­ктів рей­дер­ських за­хо­плень зем­лі. До то­го ж злов­ми­сни­ки не­рід­ко ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли зброю, не­по­оди­но­ки­ми бу­ли вбив­ства. Тоб­то пра­во вла­сно­сті не про­сто не­га­ран­то­ва­не, а пе­ре­ро­стає в не­без­пе­ку для жи­т­тя, а зго­дом мо­же ство­рю­ва­ти за­гро­зи для со­ці­аль­ної без­пе­ки в кра­ї­ні.

Це тіль­ки го­лов­ні про­бле­ми зе­мель­них від­но­син. Окрім них є чи­ма­ло про­блем­них пи­тань, які мо­жна ана­лі­зу­ва­ти го­ди­на­ми: ка­дастр не на­пов­не­ний, зем­лі дер­жав­ної

та ко­му­наль­ної вла­сно­сті не роз­ме­жо­ва­ні й ба­га­то-ба­га­то ін­ших. Але на­зва­ні клю­чо­ві про­бле­ми за­гро­жу­ють гро­ма­дян­ською вій­ною, і я не раз на цьо­му на­го­ло­шу­вав. Як­би ми за­пу­сти­ли ри­нок зем­лі з 1 ли­пня 2017-го, як спо­ча­тку пла­ну­ва­ло­ся, то я пе­ре­ко­на­ний, що тра­ге­дія ста­ла б не­від­во­ро­тною. Ме­не ба­га­то кри­ти­ку­ва­ли за цю по­зи­цію, але мо­їм зав­да­н­ням бу­ло не допу­сти­ти та­ко­го роз­ви­тку по­дій. Я осо­би­сто кіль­ка ра­зів роз­мов­ляв на цю те­му з ни­ні­шнім прем’єром і ду­маю, що пев­ною мі­рою він усві­дом­лює про­це­си, які від­бу­ва­ю­ться. Ме­ні зда­є­ться, що і пре­зи­дент уже зля­кав­ся ти­сну­ти, ска­зав­ши в пар­ла­мен­ті під час ви­го­ло­ше­н­ня по­сла­н­ня пре­зи­ден­та: «Я не бу­ду ти­сну­ти».

Тож ни­ні вже не сто­їть пи­та­н­ня про те, щоб за­про­ва­ди­ти ри­нок зем­лі яко­мо­га швид­ше. За­раз го­лов­не — як у су­спіль­ній зла­го­ді між олі­гар­ха­ми, що ма­ють ре­аль­ний вплив, і на­се­ле­н­ням Укра­ї­ни, яке пе­ре­ва­жно бі­дне, сфор­му­ва­ти під­хо­ди до ви­рі­ше­н­ня зе­мель­них пи­тань, пе­ре­тво­рив­ши їх із за­гроз на мо­жли­во­сті.

Тоб­то, щоб за­пу­сти­ти ри­нок зем­лі, до­ста­тньо ухва­ли­ти за­ко­ни, які вре­гу­лю­ва­ли б про­блем­ні пи­та­н­ня зе­мель­них від­но­син? — Не зов­сім. У нас чі­тка по­зи­ція. Так, ми за ри­нок зем­лі. Але до то­го, як йо­го за­про­ва­дять, по­трі­бно вре­гу­лю­ва­ти всі про­блем­ні пи­та­н­ня, які ви­ни­ка­ють і про які ми го­во­ри­мо. Іде­ться і про де­ті­ні­за­цію зем­лі, і про пов­ний ре­єстр, і про роз­ме­жу­ва­н­ня. Це ба­за, але го­лов­ні­ше ін­ше. Ци­ві­лі­зо­ва­ний ри­нок пе­ред­ба­чає на­яв­ність про­дав­ців і по­ку­пців. Про­дав­ці зем­лі є, їх чи­ма­ло: з огля­ду на об­ста­ви­ни кіль­ка міль­йо­нів вла­сни­ків зе­мель­них па­їв го­то­ві про­да­ти свої на­ді­ли про­тя­гом одно­го-двох мі­ся­ців пі­сля за­про­ва­дже­н­ня рин­ку. А от по­ку­пця в сіль­ській мі­сце­во­сті не­має. Є тіль­ки олі­гар­хи й транс­на­ціо­наль­ні ком­па­нії, які пра­цю­ва­ти­муть че­рез укра­їн­ських по­се­ре­дни­ків. Во­ни й ску­по­ву­ва­ти­муть зем­лю. І ми на­віть не уяв­ля­є­мо гли­би­ни про­бле­ми, яка мо­же ви­ни­кну­ти в цій ча­сти­ні.

Ве­ли­кі агро­хол­дин­ги пра­цю­ють на сві­то­вих фі­нан­со­вих рин­ках. Ма­є­мо при­клад ком­па­нії «Мрія», за­снов­ни­ка якої Іва­на Гу­ту я до­бре знаю. Він по­чи­нав із 50 га. Я не зби­ра­ю­ся йо­го кри­ти­ку­ва­ти, але факт є фа­ктом. Що ста­ло­ся з ці­єю ком­па­ні­єю («Мрія» збан­кру­то­ва­ла 2016 ро­ку — Ред.)? Чи мо­жна го­во­ри­ти про якусь ста­біль­ність, кон­тро­льо­ва­ну укра­їн­ця­ми, ко­ли та­кі, як во­на, обро­бля­ти­муть, а зго­дом і во­ло­ді­ти­муть най­кра­щи­ми зем­ля­ми кра­ї­ни? Без­умов­но, ні. На­ціо­наль­ний інтерес тут утра­че­но. В Укра­ї­ні кіль­ка ком­па­ній де-фа­кто обро­бля­ють тре­ти­ну зе­мель­но­го ре­сур­су кра­ї­ни. Зе­мель­ні бан­ки окре­мих ком­па­ній ся­га­ють 1 млн га. Є пев­ні ма­ні­пу­ля­ції, ко­ли за­пи­су­ють зем­лю на бра­та, сва­та, доч­чи­ну ком­па­нію, але я знаю, про що ка­жу. І це не ме­жа: зе­мель­ні бан­ки мо­жуть зро­сти й до кіль­кох міль­йо­нів ге­кта­рів, якщо ні­чо­го не ро­би­ти.

Як то­ді збе­рег­ти на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си в про­це­сі за­про­ва­дже­н­ня рин­ку зем­лі? — На­ціо­наль­ний інтерес бу­де збе­ре­же­ний і на­ція то­ді кон­тро­лю­ва­ти­ме си­ту­а­цію, ко­ли ма­ти­ме­мо при­найм­ні 400–500 тис. сі­мей­них фер­мер­ських го­спо­дарств. Ми хо­че­мо ство­ри­ти умо­ви для то­го, щоб в Укра­ї­ні ма­со­во ство­рю­ва­ли­ся та­кі го­спо­дар­ства. Єв­ро­па силь­на тим, що біль­шість кра­їн, на­при­клад Ав­стрія, Фран­ція, Ні­меч­чи­на, про­во­дять на­ціо­наль­ну по­лі­ти­ку роз­ви­тку ма­лих фер­мер­ських го­спо­дарств. У се­ре­дньо­му йде­ться про 13 га на фер­му.

Зро­зумі­ло, що в ко­жно­му ре­гіо­ні бу­де своя спе­ци­фі­ка, але ці го­спо­дар­ства пра­цю­ва­ти­муть у гло­баль­но­му кон­текс­ті й по­вин­ні ма­ти всі умо­ви, щоб до­мі­ну­ва­ти. І тут не без скла­дно­щів. На сьо­го­дні 60% ва­ло­вої аграр­ної про­ду­кції ви­ро­бля­є­ться та­ки­ми са­ми­ми те­хно­ло­гі­я­ми, як 100 ро­ків то­му: ді­лян­ка, са­па, ру­чна ро­бо­та. У кра­що­му ра­зі є мі­ні-те­хні­ка. Це тра­ге­дія. Але во­дно­час і озна­ка ве­ли­че­зно­го по­тен­ці­а­лу люд­сько­го ре­сур­су й ка­пі­та­лу, яко­му по­ки що не да­ли мо­жли­во­сті роз­кри­ти­ся.

Тож на­ша го­лов­на би­тва — за­про­ва­ди­ти на­ціо­наль­ну по­лі­ти­ку під­трим­ки ма­лих фер­ме­рів. Во­на дасть мо­жли­вість по­до­ла­ти бі­дність, за­хи­сти­ти зем­лю, збу­ду­ва­ти еко­но­мі­чно силь­ну кра­ї­ну. Зно­ву по­чнуть кри­ча­ти, що ми хо­че­мо пе­ре­тво­ри­ти Укра­ї­ну на аграр­ну кра­ї­ну, але ж не про це йде­ться. Вій­на при­зве­ла до то­го, що ми втра­ти­ли зна­чну ча­сти­ну по­тен­ці­а­лу кра­ї­ни в про­ми­сло­во­сті, у ка­дро­во­му й ма­те­рі­аль­но-те­хні­чно­му аспе­ктах. Те, що нам швид­ко вдасться від­ро­ди­ти, на­при­клад ма­ши­но­бу­дів­ний ком­плекс, уто­пія. А над­то що про­бле­ма вій­ни й да­лі на по­ряд­ку ден­но­му. Однак на зем­лі про­тя­гом одно­го ро­ку мо­жна зро­би­ти со­ці­аль­но- еко­но­мі­чний ви­бух, який по­кра­щить до­бро­бут гро­ма­дян.

За під­трим­ки дер­жа­ви ефект мо­же бу­ти ко­ло­саль­ний. Якщо ма­ти­ме­мо до 0,5 млн сі­мей­них ферм, то це за­без­пе­чить до 2 млн ро­бо­чих місць у сіль­ській мі­сце­во­сті. Якщо ство­ри­ти умо­ви й мо­жли­вість за­ро­би­ти, то лю­ди пі­дуть. Досвід 1990-х ро­ків по­ка­зу­вав, що фер­мер­ством по­ча­ли за­йма­ти­ся ака­де­мі­ки, про­фе­со­ри, ба­ле­ри­ни, пі­а­ні­сти. Я мо­жу на­ве­сти кон­кре­тні при­кла­ди з жи­т­тя. То­ді лю­ди по­ба­чи­ли мо­жли­вість ре­а­лі­зу­ва­ти осо­би­стість і ство­ри­ти бі­знес. І це ви­хо­ди­ло в ба­га­тьох. То­му зро­би­ти кра­ї­ну успі­шною за ко­ро­ткий час мо­жна тіль­ки че­рез роз­ви­ток аграр­ної га­лу­зі на осно­ві сі­мей­но­го фер­мер­ства та ко­о­пе­ра­ції. Та­кий устрій не має бу­ти мо­но­поль­ним, але по­ви­нен за­йма­ти при­найм­ні по­ло­ви­ну зем­лі на тлі 20% на сьо­го­дні. Че­рез орі­єн­тов­но чо­ти­ри-п’ять ро­ків, ко­ли сфор­му­є­ться та­кий устрій, ко­ли фер­ме­ри ма­ти­муть сут­тє­вий ка­пі­тал і мо­жли­во­сті за­лу­ча­ти фі­нан­су­ва­н­ня, мо­же йти­ся про за­ді­я­н­ня та­ко­го со­бі до­да­тко­во­го аксе­ле­ра­то­ра роз­ви­тку сіль­сько­го го­спо­дар­ства — за­про­ва­дже­н­ня рин­ку зем­лі. Тоб­то ри­нок зем­лі тре­ба під­ве­сти під оцю ба­зу, сіль­сько­го­спо­дар­ський устрій з акцен­том на сі­мей­них фер­мах. То­ді він ста­не фа­кто­ром під­ви­ще­н­ня до­бро­бу­ту укра­їн­ців.

Ми дов­го бо­ро­ли­ся за та­ку кон­це­пцію. Не­зва­жа­ю­чи на рі­зні під­хо­ди, на уря­до­во­му рів­ні її ухва­ли­ли 13 ве­ре­сня. Са­ме то­ді й за­яви­ли, що в бю­джет на­сту­пно­го ро­ку вклю­чать 1 млрд грн на під­трим­ку ці­єї кон­це­пції. Про­бле­ма тіль­ки в то­му, що за всі ро­ки не­за­ле­жно­сті в нас бу­ло ухва­ле­но де­ся­тки кон­це­пцій і про­грам, але жо­дна не ви­ко­на­на. То­му я ду­же хо­тів би, щоб цьо­го ра­зу си­ту­а­ція роз­ви­ва­ла­ся не так, як зав­жди, а ця три­рі­чна кон­це­пція по­стій­но вдо­ско­на­лю­ва­ла­ся й пе­ре­йшла на три­ва­лий пе­рі­од. У ме­не не­ма ілю­зій, що в нас ду­же швид­ко все ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ме­ться, але є на­дії. І ми бо­ро­ти­ме­мо­ся за їх ре­а­лі­за­цію.

Очі­ку­ва­н­ня від уря­ду ви­со­кі. Він по­ви­нен зро­би­ти те, чо­го ні­хто до ньо­го не ро­бив: про­зо­ру, пря­му, ефе­ктив­ну, не­ко­ру­пцій­ну си­сте­му під­трим­ки фер­ме­рів, у яку

по­ві­ри­ли б де­ся­тки й со­тні ти­сяч про­стих лю­дей, що ді­ста­нуть змо­гу змі­ни­ти своє жи­т­тя че­рез два-три ро­ки, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи дер­жав­ну під­трим­ку сіль­сько­го го­спо­дар­ства. І то­ді на­сту­пний рік мо­же ста­ти по­во­ро­тним. Про­тя­гом ньо­го мо­жли­во сфор­му­ва­ти 60–70 тис. фер­мер­ських го­спо­дарств. Сьо­го­дні ма­є­мо ли­ше 33 тис., мо­же­мо при­найм­ні по­дво­ї­ти цю кіль­кість. Цьо­го ма­ло, але на та­кій осно­ві мо­жна йти до тем­пів зро­ста­н­ня, які за­без­пе­чать 400–500 тис. фер­мер­ських го­спо­дарств че­рез п’ять ро­ків. То­ді з’яви­ться шанс на роз­ви­ток.

Якщо цьо­го не бу­де, то в зе­мель­них від­но­си­нах про­бле­ми тіль­ки на­ро­ста­ти­муть. І ні­чо­го не ро­би­ти вже не мо­жна. Мас­шта­би зе­мель­но­го рей­дер­ства свід­чать, що пи­та­н­ня та­ке гли­бо­ке, що ко­ли йо­го не ви­рі­шу­ва­ти, то не­вдов­зі на­ста­не ка­та­стро­фа.

Скіль­ки ча­су по­трі­бно на ухва­ле­н­ня всіх не­об­хі­дних за­ко­нів і чи го­то­вий до цьо­го ни­ні­шній склад пар­ла­мен­ту? — Я вважаю, що цей пар­ла­мент не зда­тний за­вер­ши­ти зе­мель­ну ре­фор­му. Іде­ться са­ме про ре­фор­му за­га­лом, а не ухва­ле­н­ня ли­ше одно­го за­ко­ну про обіг зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня. Іна­кше оці­ню­ва­ти не мо­жли­во, бо ко­а­лі­ції не­має, а про­фе­сій­ний склад ни­ні­шньої Вер­хов­ної Ра­ди ду­же слаб­кий. То­му я не пле­каю з цьо­го при­во­ду зай­вих на­дій. Єди­не, чо­го хо­ті­ло­ся б: щоб про­дов­жи­ли мо­ра­то­рій і за­кла­ли в бю­дже­ті ре­сурс на під­трим­ку фер­ме­рів.

Чо­го бра­кує уря­до­ві для ство­ре­н­ня ді­є­вої си­сте­ми під­трим­ки ма­лих і се­ре­дніх фер­ме­рів? — Якщо про­ана­лі­зу­ва­ти ре­а­лі­за­цію всіх аграр­них про­грам за пе­рі­од не­за­ле­жно­сті, то мо­жна по­ба­чи­ти кіль­ка

спіль­них клю­чо­вих фа­кто­рів. По-пер­ше, на­яв­ність по­лі­ти­чної во­лі пер­шої осо­би, від­по­від­аль­ної за кон­кре­тний на­прям. У на­шо­му ви­пад­ку мо­ва про прем’єра. Чи є в ньо­го во­ля? Не мо­жу ска­за­ти на­пев­не. Я ба­чу, що в Грой­сма­на є ба­жа­н­ня щось зро­би­ти, він по­чи­нає ро­зу­мі­ти про­бле­ма­ти­ку, але цьо­го за­ма­ло.

По-дру­ге, зда­тність си­сте­ми дер­жав­но­го управ­лі­н­ня ви­ко­ну­ва­ти по­став­ле­ні зав­да­н­ня. Пам’ятаю, як ми з Ку­чмою ре­а­лі­зо­ву­ва­ли під­трим­ку агра­рі­їв. Про­тя­гом трьох мі­ся­ців уся си­сте­ма вла­ди вклю­чи­ла­ся в ро­бо­ту. То­ді во­на ще за­ли­ша­ла­ся мо­но­лі­тною, яку мо­жна бу­ло на­зва­ти най­більш управ­лін­ською за всю істо­рію Укра­ї­ни. Ку­чма її ви­бу­до­ву­вав за ав­то­ри­тар­ни­ми прин­ци­па­ми. Але на той час во­на бу­ла пра­це­зда­тна. То­ді Укра­ї­на ма­ла істо­ри­чний шанс вті­ли­ти те, про що я ка­жу, і це від­ки­ну­ло б усі не­без­пе­ки, які зго­дом ре­а­лі­зу­ва­ли­ся. На­то­мість у кін­ці 2000-го вже по­ча­ли­ся ма­ні­пу­ля­ції: си­сте­ма вла­ди та управ­лі­н­ня сіль­ським го­спо­дар­ством ста­ла да­ва­ти збої. І на цьо­му тлі ви­ро­сли агро­хол­дин­ги.

По­ча­ла­ся транс­фор­ма­ція кол­го­спів і ра­дго­спів, земля ви­віль­ня­ла­ся, зчи­ни­ла­ся бо­роть­ба за неї че­рез олі­гар­хі­за­цію аграр­но­го се­кто­ру. Так, во­на ма­ла й по­зи­тив­ні бо­ки. У 1998–1999 ро­ках агра­рії пра­цю­ва­ли за бар­те­ром, мі­ня­ли шку­ру на шку­ру. Лю­дям ви­да­ва­ли зар­пла­ту тир­сою, со­ло­мою. І ті змі­ни, які від­бу­ли­ся, у будь-яко­му ра­зі ма­ли й ко­ри­сний вплив. Уже у 2001– 2002-му всі зем­лі ста­ли за­сі­ва­ти, уро­жай­ність зро­сла, екс­порт та­кож, з’яви­ли­ся ін­ве­сти­ції. Але про­цес роз­ви­тку був не­кон тро­льо­ва­ний із кре­ном у бік агро­хол­дин­гів, які ви­ті­сня­ли всіх ін­ших. І си­сте­ма вла­ди не впо­ра­ла­ся з ці­єю за­гро­зою. Бі­знес по­чав фі­нан­су­ва­ти вла­ду й фор­му­ва­ти со­бі пар­ла­мен­ти, які пра­цю­ва­ли про­ти ін­те­ре­сів Укра­ї­ни. На сьо­го­дні си­сте­ма управ­лі­н­ня роз­ва­ле­на.

От­же, два фа­кто­ри ва­жли­ві: по­лі­ти­чна во­ля і си­сте­ма управ­лі­н­ня. Без них ні­чо­го не ста­не­ться. Я пе­ре­ко­на­ний, що пев­ні дії в пра­виль­но­му на­прям­ку бу­дуть. Але дрі­бні кро­ки нам ні­чо­го не да­дуть. По­трі­бні ра­ди­каль­ні, во­льо­ві дії. По­трі­бні ре­фор­ми в пов­но­му, най­глиб­шо­му зна­чен­ні сло­ва. Кон­це­пту­аль­ні змі­ни, які при­ве­дуть до но­вої яко­сті жи­т­тя й мо­жли­во­стей еко­но­мі­ки.

У цьо­му кон­текс­ті слід обме­жи­ти ре­сур­си й фі­нан­со­ві мо­жли­во­сті тих, хто про­фі­нан­су­вав по­лі­ти­чні про­е­кти в сьо­го­дні­шньо­му пар­ла­мен­ті. Якщо ка­за­ти від­вер­то, то я впев­не­ний, що тіль­ки но­вий по­лі­ти­кум, який отри­має ве­ли­кий кре­дит су­спіль­ної до­ві­ри, має шанс швид­ко змі­ни­ти си­ту­а­цію. Бо ни­ні­шні си­сте­ма управ­лі­н­ня і рі­вень су­спіль­ної до­ві­ри не до­зво­ля­ють по­ві­ри­ти, що з цим зав­да­н­ням мо­жуть впо­ра­ти­ся швид­ко.

Якщо при­пу­сти­ти, що мо­ра­то­рій ска­су­ють без за­про­ва­дже­н­ня не­об­хі­дних змін, про які ви ка­же­те, то які за­гро­зи ви­ни­ка­ти­муть? — Те, що ми не по­кра­щу­є­мо се­ре­до­ви­ще для за­пу­ску рин­ку зем­лі, — на­слі­док без­ді­яль­но­сті вла­ди, як ви­ко­нав­чої, так і за­ко­но­дав­чої. Якщо цей про­цес три­ва­ти­ме дов­го, то ви­ни­ка­ти­муть не­без­пе­ки. Якщо ри­нок зем­лі за­про­ва­ди­ти в та­ких умо­вах, то бом­ба ви­бу­хне. При­кла­дів мо­же бу­ти ба­га­то.

Пер­ше: у нас на сьо­го­дні май­же 3 млн га зем­лі про­да­ні че­рез кор­по­ра­тив­ні пра­ва. Це 700–800 тис. вла­сни­ків зе­мель­них па­їв, які не зна­ють, що во­ни про­да­ли. Якщо за­пу­стять ри­нок зем­лі, то вла­сни­ки кор­по­ра­тив­них прав мо­жуть ви­йти на ри­нок. До по­ча­тко­вих го­спо­да­рів то­ді ді­йде, що їхня вла­сність про­да­на. Що во­ни зро­блять, ко­ли в них від­кри­ю­ться очі? У них, умов­но ка­жу­чи, є ро­ди­чі, які во­ю­ва­ли в АТО й ма­ють зброю. Во­ни мо­жуть її ви­ко­ри­ста­ти.

Дру­ге: у нас при­бли­зно 10–15% па­їв ма­ють дво-, три­по­вер­хо­ву вла­сність, ко­ли на пай пре­тен­ду­ють кіль­ка лю­дей. Якщо хтось із них за­хо­че про­да­ти, то як це узго­ди­ти з ін­ши­ми спів­вла­сни­ка­ми? Мо­жуть ви­ни­ка­ти кон­флі­кти. І до­бре, якщо їх ви­рі­шу­ва­ти­муть у су­ді, а якщо до­хо­ди­ти­ме до бі­йок і стрі­ля­ни­ни?

Тре­тє: є ці­ла низ­ка під­при­ємств, у яких чі­тко не ви­зна­че­но, хто ре­аль­ний вла­сник. Ко­ли во­ни вклю­ча­ти­му­ться в бо­роть­бу за ви­куп зем­лі, то що від­бу­ва­ти­ме­ться се­ред їхніх вла­сни­ків? По­чну­ться роз­бор­ки, які бу­ли у 1990-х.

Че­твер­те: у нас міль­йо­ни ге­кта­рів про­да­ні в при­хо­ва­ний спо­сіб. Яким чи­ном? На­при­клад, вла­сни­ку паю по­трі­бні гро­ші на лі­ку­ва­н­ня, на­вча­н­ня ді­тей або ін­ші по­тре­би. Він пі­шов до го­ло­ви мі­сце­вої агро­фір­ми й по­про­сив гро­ші під за­ста­ву вла­сно­го паю. Той узяв від ньо­го роз­пи­ску. Якщо ри­нок за­пу­стять, то вла­сни­ки, які ку­пи­ли та­кі паї, пі­дуть їх оформ­лю­ва­ти. А лю­ди, що бу­ли по­пе­ре­дні­ми го­спо­да­ря­ми, ска­жуть, мов­ляв, я паю не про­да­вав.

Усе це дрі­бні пи­та­н­ня. Ає й зна­чно біль­ші, пов’яза­ні з транс­на­ціо­наль­ни­ми кор­по­ра­ці­я­ми. Ви ду­ма­є­те, що в них усе чи­сто в роз­по­ді­лі зем­лі? Там та­ка плу­та­ни­на, що між ни­ми мо­жуть ви­ни­ка­ти про­бле­ми аж до за­лу­че­н­ня вла­ди та Нац­гвар­дії. Уре­шті-решт, на­пру­же­н­ня мо­же зро­сти до та­ко­го гра­ду­са, що си­ту­а­ція ви­йде з-під кон­тро­лю. Бо ло­каль­ні «роз­бор­ки» зі стрі­ля­ни­ною не ма­ють ве­ли­ко­го мас­шта­бу, а ко­ли та­кі яви­ща ви­ни­ка­ти­муть по­всю­дно, то­ді бу­де пі­зно щось ро­би­ти.

Сьо­го­дні 60% ва­ло­вої аграр­ної про­ду­кції ви­ро­бля­є­ться та­ки­ми са­ми­ми те­хно­ло­гі­я­ми, як 100 ро­ків то­му: ді­лян­ка, са­па, ру­чна ро­бо­та. У кра­що­му ра­зі є мі­ні-те­хні­ка. Це тра­ге­дія

Яку ча­сти­ну за­ко­но­дав­чих актів, по­трі­бних для зе­мель­ної ре­фор­ми, уже ухва­ли­ли, і що са­ме ще тре­ба ухва­ли­ти? — Вер­хов­на Ра­да IV скли­ка­н­ня ухва­ли­ла 75% по­трі­бних за­ко­но­дав­чих актів, пе­ред­ба­че­них у При­кін­це­вих по­ло­же­н­нях Зе­мель­но­го ко­де­ксу. За­ли­ши­ло­ся 25%: ро­бо­ти не­ба­га­то. Не ухва­ле­ний за­кон про дер­жав­ний зе­мель­ний іпо­те­чний банк, за­кон про оцін­ку зем­лі за­ста­рів, і не­має за­ко­ну про ви­зна­че­н­ня пра­во­вих за­сад ви­лу­че­н­ня зе­мель пра­ва при­ва­тної вла­сно­сті. Тоб­то крім трьох за­ко­нів ми ухва­ли­ли всі. Їх бу­ло 11.

Пі­сля пар­ла­мен­ту IV скли­ка­н­ня ні­хто до цьо­го на­віть не по­вер­тав­ся й ні­ко­го не ці­ка­ви­ло, що бу­ло на­пра­цьо­ва­но. Во­ни при­йшли, як па­пу­а­си на но­ву те­ри­то­рію, і по­ча­ли свою про­гра­му. Для них основ­ним пи­та­н­ням бу­ло за­про­ва­дже­н­ня рин­ку зем­лі. Оскіль­ки сло­во­спо­лу­че­н­ня «ри­нок зем­лі» вже на­бри­дло, то йо­го по­мі­ня­ли на «обіг зем­лі». З то­го ча­су тіль­ки тор­пе­ду­ють оцей за­кон і біль­ше ні­чо­го.

Але го­лов­на про­бле­ма ле­жить у пло­щи­ні нор­ма­тив­но-пра­во­вих актів на ви­ко­на­н­ня за­ко­но­дав­чої ба­зи. На­віть ті за­ко­ни, які ухва­лив пар­ла­мент IV скли­ка­н­ня, у ча­сти­ні підза­кон­них актів не ре­а­лі­зо­ва­ні на 70–80%. На­при­клад, за­кон про роз­ме­жу­ва­н­ня зе­мель дер­жав­ної та ко­му­наль­ної вла­сно­сті ухва­ле­но, але ви­ко­на­н­ня не­має. За­кон про ка­дастр ухва­ли­ли, а сам ка­дастр на­пов­не­ний на­по­ло­ви­ну. При­чо­му те, що лег­ко, на­пов­не­но, а те, що важ­ко, мо­же на­пов­ню­ва­ти­ся ро­ка­ми.

Тоб­то ухва­ле­н­ня підза­кон­них актів і ре­а­лі­за­ція за­ко­нів остан­ні­ми ро­ка­ми про­су­ну­ли­ся при­бли­зно на кіль­ка від­со­тків. Ко­му ви­гі­дна ни­ні­шня си­ту­а­ція із зе­мель­ною ре­фор­мою? — Ко­ли по­чи­на­ла­ся земельна ре­фор­ма в 1990-ті ро­ки й пі­зні­ше, лі­ві по­лі­ти­чні си­ли ро­би­ли все мо­жли­ве, щоб не да­ти лю­дям зем­лю та щоб земельна ре­фор­ма не бу­ла ре­зуль­та­тив­ною. Во­ни роз­ра­хо­ву­ва­ли, що по­вер­ну­ться со­ці­а­лі­сти­чна си­сте­ма управ­лі­н­ня й «та­йо­жний со­юз» у пев­ній фор­мі. І тим шко­ди­ли кра­ї­ні, ма­ю­чи ве­ли­ку під­трим­ку се­ред на­се­ле­н­ня. Дру­гий пе­рі­од по­чав­ся, ко­ли Ку­чма про­ру­бав цю сті­ну й ста­ли працювати ме­ха­ні­зми, які від­кри­ли до­ступ до зе­мель­но­го ре­сур­су. Усі, хто мав гро­ші в Укра­ї­ні й не тіль­ки, ки­ну­ли­ся в аграр­ний бі­знес. У них з’яви­ла­ся ідея зі­бра­ти зе­мель­ні паї в се­лян. Во­ни не хо­ті­ли роз­ви­тку си­сте­ми за­хи­сту прав вла­сни­ків зем­лі. Нав­па­ки, якщо про­гля­ну­ти за­ко­но­дав­чі змі­ни, то в се­лян пра­ва що­ра­зу за­би­ра­ли: не­аде­ква­тно вре­гу­лю­ва­ли пра­во орен­ди, за­фі­ксу­ва­ли тер­мі­ни орен­ди то­що. Во­ни хо­ті­ли зро­би­ти так, як із май­но­ви­ми сер­ти­фі­ка­та­ми. То­му не да­ва­ли ру­ху зе­мель­ній ре­фор­мі, яко­го по­тре­бу­ва­ла кра­ї­на. Але за­бра­ти зем­лю в лю­дей їм не вда­ло­ся.

А сьо­го­дні си­ту­а­ція та­ка. У за­пу­ску рин­ку зем­лі за­ці­кав­ле­ні ті, хто при вла­ді та хто має гро­ші. Во­дно­час транс­на­ціо­наль­ні кор­по­ра­ції та між­на­ро­дні ін­сти­ту­ції чі­тко ло­бі­ю­ють ри­нок зем­лі. Во­ни ро­зу­мі­ють, що в Укра­ї­ні по­дії мо­жуть роз­ви­ва­ти­ся по-рі­зно­му, але якщо во­ни за­хоп лять зем­лю, то це вже бу­де дру­го­ря­дне пи­та­н­ня. То­му по­лі­ти­ка остан­ніх ро­ків по­ля­га­ла не в то­му, щоб роз­ви­ва­ти сі­мей­не фер­мер­ство й сіль­ську мі­сце­вість, а в то­му, щоб ви­ко­ри­ста­ти цей ре­сурс, за­хо­пив­ши у вла­сні ру­ки.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.