80 км за­ра­ди ди­тин­ства

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

Що спо­ну­кає двох бри­тан­ців опі­ку­ва­тись укра­їн­ськи­ми си­ро­та­ми

Ми си­ди­мо на те­ра­сі одно­го з фас­тфу­дів Ки­є­ва. Я по­чу­ва­ю­ся ні­би бі­ля дзер­ка­ла: по­руч зі мною дві май­же пов­ні­стю одна­ко­ві лю­ди­ни, у них на­віть та­ту­ю­ва­н­ня схо­жі. Бо­ро­ди, лан­цюж­ки з че­ре­па­ми та шкі­ря­ні кур­тки — збо­ку це, на­пев­но, ски­да­є­ться на зу­стріч ро­кму­зи­кан­тів зі сво­їм фана­том під час га­стро­лей. Двоє бра­тів. Дар­рен і Блайз. Во­ни з Гі­брал­та­ру, між со­бою на­зи­ва­ють йо­го Джиб. Це та­кий не­ве­ли­кий шма­то­чок зем­лі на краю Єв­ро­пи, уде­ся­те­ро мен­ший за пло­щею від Жи­то­ми­ра, ко­лись був Іспа­ні­єю, а те­пер на­ле­жить Ве­ли­кій Бри­та­нії. Бра­ти ча­сто ку­рять, ще ча­сті­ше смі­ю­ться, пе­ре­ка­зу­ю­чи фір­мо­ві бри­тан­ські жар­ти без­до­ган­ною ан­глій­ською. Роз­по­від­а­ють, чо­му вже за кіль­ка ти­жнів пла­ну­ють ви­рва­ти­ся з те­пла та ком­фор­ту сто­ли­ці й ви­ру­ши­ти у дов­гий шлях, щоб до­по­мог­ти ді­тям- си­ро­там. Але до цьо­го тре­ба зро­зу­мі­ти, хто во­ни.

Вже да­ле­ко­го 1999 ро­ку мо­лод­ший із бра­тів Блайз при­їхав до Укра­ї­ни на за­про­ше­н­ня сво­го зна­йо­мо­го з ін­тер­не­ту. Че­рез ти­ждень ви­рі­шив ли­ши­ти­ся в Ки­є­ві. Під­ко­ри­ли лю­ди, які зда­ли­ся ду­же про­сти­ми й по­зи­тив­ни­ми во­дно­час. А ще Укра­ї­на то­ді ли­ше по­ча­ла роз­ви­ва­ти­ся, від­кри­ва­ло­ся ба­га­то мо­жли­во­стей для бі­зне­су, яких уже не бу­ло на щіль­но­му рин­ку Ве­ли­кої Бри­та­нії. «Якщо в те­бе є ідея і ти го­то­вий ба­га­то працювати, це бу­ла іде­аль­на кра­ї­на для то­го, щоб по­ча­ти, кра­ї­на мо­жли­во­стей», — зга­дує він. Ну й, зви­чай­но, ба­наль­ні ре­чі на кшталт ку­хні, цін і при­ро­ди. Він по­чав працювати, з’яв­ля­ли­ся но­ві зна­йом­ства. Укра­ї­на да­ла шанс не ли­ше для вла­сної спра­ви. «Тут я по­зна­йо­мив­ся зі сво­єю ча­рів­ною дру­жи­ною, тут на­ро­ди­ли­ся мої фан­та­сти­чні ді­ти», — роз­по­від­ає Блайз. Ко­ли те­хні­чний про­грес, а са­ме мо­біль­ний зв’язок, ді­став­ся й до Укра­ї­ни, Блайз на­ді­слав бра­то­ві sms і за­про­сив до се­бе. Бо то­ді зро­зу­мів, як ску­чив за ним. Во­ни май­же все жи­т­тя бу­ли по­руч, а те­пер їх роз­ді­ля­ли п’ять ро­ків та близь­ко 4 тис. км. Як і йо­го мо­лод­шо­му бра­то­ві, Дар­ре­ну ви­ста­чи­ло ли­ше кіль­ка ти­жнів, щоб ви­рі­ши­ти за­ли­ши­ти­ся в Укра­ї­ні. «Пер­ше, у що я від­вер­то за­ко­хав­ся в Ки­є­ві, — це сніг. Ні­ко­ли ра­ні­ше йо­го не ба­чив», — зі­зна­є­ться Дар­рен. По­тім при­га­дує, як са­мо­туж­ки з’ їв ка­стру­лю бор­щу, яку при­го­ту­ва­ла на честь йо­го при­їзду дру­жи­на бра­та Те­тя­на. За йо­го сло­ва­ми, са­ме тут він зміг ре­а­лі­зу­ва­ти біль­шість сво­їх мрій, тут зна­йшов дру­жи­ну, тут на­ро­ди­ли­ся йо­го ді­ти. Ки­їв те­пер на­зи­ває сво­їм до­мом. Але, по­при всі сте­ре­о­ти­пи, най­біль­ше йо­го вра­зив ха­ра­ктер укра­їн­ців. «Він був силь­ним 10 ро­ків то­му, ко­ли я при­їхав, а те­пер ця во­ля тіль­ки мі­цні­шає», — ка­же Дар­рен. Із ним де­що не по­го­джу­є­ться мо­лод­ший Блайз, ка­же, що в 2000-х укра­їн­ці, нав­па­ки, бу­ли го­то­ві під­ко­ря­ти­ся, усі про­бле­ми спри­йма­ли в ду­сі «та­ке жи­т­тя». І ко­ли по­ча­ли­ся пер­ші су­ти­чки на Май­да­ні 2014-го, де, як і під час По­ма­ран­че­вої ре­во­лю­ції, був Блайз, він по­бо­ю­вав­ся, що й цьо­го ра­зу укра­їн­ці ра­но чи пі­зно зда­ду­ться. Не­зва­жа­ю­чи на це, до­по­ма­гав бу­ду­ва­ти ба­ри­ка­ди дов­ко­ла основ­но­го та­бо­ру. І за кіль­ка ти­жнів був вра­же­ний, що лю­ди пі­шли до кін­ця, а фра­за «та­ке жи­т­тя» біль­ше не пра­цю­ва­ла. На йо­го по­гляд, ті по­дії ста­ли то­чкою не­по­вер­не­н­ня в мен­та­лі­те­ті укра­їн­ців, у їхньо­му пра­гнен­ні до сво­бо­ди.

«Укра­ї­на як дер­жа­ва та укра­їн­ці, зви­чай­но, ма­ють пев­ні не­до­лі­ки», — ді­ли­ться вра­же­н­ня­ми Блайз. «Однак не­має на Зем­лі без­до­ган­но­го мі­сця чи на­ро­ду». На йо­го дум­ку, скрізь є хо­ро­ші й по­га­ні, до­брі та злі. Але біль­шість укра­їн­ців він вва­жає фан­та­сти­чни­ми. «Во­ни про­сті й пра­гнуть то­го са­мо­го, чо­го й ін­ші, — бу­ти віль­ни­ми», — по­яснює свою по­зи­цію. Ка­же, що укра­їн­цям по­трі­бні основ­ні пра­ва: пра­во на без­пе­ку, на гі­дну пра­цю. І най­біль­ше він це по­мі­чає, ко­ли по­тра­пляє до укра­їн­ських се­лищ. «Лю­ди там ща­сли­ві», — зга­дує Блайз. І для цьо­го во­ни не по­тре­бу­ють швид­кі­сно­го ін­тер­не­ту чи остан­ніх мо­де­лей смар­тфо­нів. Сво­єю чер­гою, Дар­рен на­по­ля­гає на то­му, що про­бле­ми в Укра­ї­ні ду­же схо­жі на ті, які ко­лись уже ма­ла Бри­та­нія. «Су­ча­сній Укра­ї­ні ли­ше 26 ро­ків, але на її до­лю за­раз ви­па­ли ви­про­бу­ва­н­ня, які бри­тан­ці про­йшли за кіль­ка сто­літь», — ка­же він.

По­при те що пі­сля 2014-го до­во­лі ба­га­то іно­зем­ців ви­рі­ши­ло по­ки­ну­ти кра­ї­ну в по­шу­ках без­пе­чні­шо­го мі­сця, бра­ти за­ли­ши­ли­ся. «Є ве­ли­ка рі­зни­ця між тим, ко­ли ти при­їжджа­єш ви­клю­чно для ро­бо­ти й ко­ли жи­веш тут», — по­яснює своє рі­ше­н­ня Блайз. Він про­жив в Укра­ї­ні 18 ро­ків і не зміг її по­ли­ши­ти в не­спо­кій­ні ча­си, хо­ча мав для цьо­го всі мо­жли­во­сті: бри­тан­ське гро­ма­дян­ство лег­ко від­чи­няє две­рі в усьо­му сві­ті. Він не ро­зу­міє, чо­му за кор­дон уті­ка­ють укра­їн­ці, пе­ре­хо­ву­ю­чись то від вій­ни, то від військ­ко­ма­тів. Адже бра­ти го­то­ві бо­ро­ни­ти свою ро­ди­ну та свій но­вий дім у ра­зі по­тре­би. «Мо­же, ми й ма­є­мо ре­пу­та­цію бо­же­віль­них бри­тан­ців, але го­то­ві при­йти на до­по­мо­гу тут», — до­дає Дар­рен. При цьо­му остан­ні те­ро­ри­сти­чні ата­ки в Єв­ро­пі й осо­бли­во в Лон­до­ні пе­ре­ко­ну­ють, що там, ку­ди мо­жна вте­кти, не так уже й без­пе­чно.

Та­ке став­ле­н­ня до сво­го до­му Блайз по­яснює ще й осо­бли­вим під­хо­дом до отри­ма­н­ня ін­фор­ма­ції. Щоб сфор­му­ва­ти вла­сну дум­ку про те, що на­справ­ді від­бу­ва­є­ться в кра­ї­ні, він де­таль­но ви­вчає укра­їн­ські новини, по­рів­нює з ан­гло­мов­ни­ми ви­да­н­ня­ми й обов’яз­ко­во чи­тає ро­сій­ські дже­ре­ла. Що­до мо­сков­ських ме­діа на­по­ля­гає, що це тре­ба ро­би­ти, хо­ча мо­раль­но й важ­ко. Вкрай ва­жли­во, на йо­го дум­ку, ро­зу­мі­ти, що пи­ше во­рог, на чо­му акцен­тує ува­гу, ку­ди спря­мо­ва­на йо­го про­па­ган­да. А по­рів­ня­н­ня з об’єктив­ни­ми дже­ре­ла­ми й вла­сним ба­че­н­ням дає змо­гу ви­яви­ти пла­ни про­тив­ни­ка. «Якщо по­ди­ви­ти­ся ро­сій­ські новини, мо­жна ді­зна­ти­ся, що в Пу­ті­на є кри­ла та німб і він си­дить бі­ля Бо­га що­не­ді­лі. А Ро­сія — це про­сто рай на зем­лі, де не від­бу­ва­є­ться ні­чо­го поганого, де не­має про­блем з еко­но­мі­кою та ал­ко­го­лем, уза­га­лі

не­має жо­дних про­блем. Щоб ви в це по­ві­ри­ли, ви­тра­ча­ю­ться ве­ли­че­зні су­ми», — ка­же Блайз. Зга­дує й ро­сій­ських тро­лів, яких пе­рі­о­ди­чно ба­чить на сво­є­му ка­на­лі Bushcraft Ukraine на Youtube. Там він роз­мі­щує ві­део про ман­дри Укра­ї­ною, свої по­ра­ди що­до ви­жи­ва­н­ня в умо­вах ди­кої укра­їн­ської при­ро­ди. Для ньо­го це мо­жли­вість не ли­ше по­ді­ли­ти­ся ба­га­тим до­сві­дом чи ви­слу­ха­ти ін­ших, а й по­ка­за­ти на­шу кра­ї­ну всім охо­чим. І самому ді­зна­ти­ся про неї біль­ше, зсе­ре­ди­ни, че­рез по­хо­ди та спіл­ку­ва­н­ня зі зви­чай­ни­ми лю­дьми, а не че­рез ту­ри­сти­чні бро­шу­ри.

Зав­дя­ки лю­бо­ві до ман­дрів на­ро­див­ся й ін­ший про­ект двох бра­тів — бла­го­дій­ні по­хо­ди. У та­кий спо­сіб во­ни пра­гнуть при­вер­ну­ти ува­гу до про­блем укра­їн­ських ди­тя­чих бу­дин­ків та по мо­жли­во­сті до­по­мог­ти їм. «Це над­зви­чай­но, ко­ли до­по­ма­га­єш ді­тям, які по­тре­бу­ють до­бра та ува­ги, але по­збав­ле­ні цьо­го», — ка­же Дар­рен. Перша спро­ба — від­стань зав­довж­ки 206 км, яку вда­ло­ся по­до­ла­ти за шість днів. То­ді бра­ти змо­гли зі­бра­ти до­ста­тньо ко­штів, щоб до­по­мог­ти дит­бу­дин­ку для ді­тей із син­дро­мом Да­у­на в Жи­то­мир­ській обла­сті. Цьо­го р ра­зуу на­при­кін­цір жов­тня Блайз і Дар­рен зби­ра­ю­ться прой­ти близь­ко 80 км Ки­їв­щи­ною та Чер­ні­гів­щи­ною, щоб за чо­ти­ри дні ді­ста­ти­ся до се­ли­ща Ста­ра Ба­сань. Увесь шлях во­ни зні­ма­ти­муть і пі­зні­ше ви­кла­дуть на Youtube. Як за­зна­чив Блайз, мар­шрут про­ля­га­ти­ме не тіль­ки лі­са­ми чи по­ля­ми, а й на­се­ле­ни­ми пун­кта­ми. Це, з одно­го бо­ку, по­лег­шить рух, адже в ра­зі екс­тре­ної си­ту­а­ції мо­жна бу­де звер­ну­ти­ся по до­по­мо­гу, а з дру­го­го — хтось із не ду­же по­зи­тив­но на­ла­што­ва­них мі­сце­вих мо­же сам спри­чи­ни­ти та­кі си­ту­а­ції. Але бра­ти на це не звер­та­ють ува­ги, не ля­кає їх і про­гноз по­го­ди, який не ду­же спри­яє дов­гим про­гу­лян­кам про­сто не­ба. Го­лов­не для них — при­не­сти до­брі новини ді­тям. Їхня ме­та — до­по­мо­га Ста­ро­ба­сан­ській шко­лі-ін­тер­на­ту, у якій на сьо­го­дні 79 ви­хо­ван­ців ві­ком від 6 до 15 ро­ків із рі­зних ре­гіо­нів Укра­ї­ни. Се­ред на­галь­них по­треб за­мі­на еле­ктро­про­вод­ки, ре­монт ту­а­ле­тів, при­дба­н­ня ве­ли­кої мо­ро­зиль­ної ка­ме­ри для збе­рі­га­н­ня хар­чів, но­ві ме­блі для ігро­вої кім­на­ти. Орі­єн­тов­на вар­тість усіх ро­біт — близь­ко 200 тис. грн. Про­гра­ма-мі­ні­мум, яку хо­чуть ви­ко­на­ти бра­ти, — при­дба­ти мо­ро­зиль­ну ка­ме­ру та ме­блі. Ре­шта за­ле­жа­ти­ме від до­по­мо­ги, яку вдасться зі­бра­ти. За сло­ва­ми Блай­за, до про­е­кту до­лу­чи­ли­ся їхні дру­зі, пред­став­ни­ки ві­до­мих ки­їв­ських те­ле­ком- та Іт-ком­па­ній. Зви­чай­но, не все мо­жна ку­пи­ти, най­біль­ше ці ді­ти по­тре­бу­ють ува­ги. Щоб хтось по­грав із ни­ми чи про­сто обійняв. «Це мо­же зро­би­ти ко­жен із нас, це не по­тре­бує гро­шей», — під­кре­слює Блайз. Як зга­дує Блайз, у них із бра­том бу­ло чу­до­ве ди­тин­ство, во­ни ні­чо­го не по по­тре­бу­ва­ли. Але все це їм діст ді­ста­ва­ло­ся ці­ною важ­кої пра­ці ма­те­рі, яка са­мо­стій­но ви­хо­вув ва­ла сво­їх ді­тей. Те­пер, ка­жуть бра­ти, нас на­став їхній час зро­би­ти­зро­бит щось у від­по­відь, від­пла­ти­ти до­бром до­бром, да­ти шанс на щ ща­сли­ве ди­тинст ди­тин­ство ін­шим.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.