Перша по­ява лі­нії Кер­зо­на

Як ви­ник кор­дон між Поль­щею і ра­дян­ською Укра­ї­ною 1920 ро­ку

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ста­ні­слав Куль­чи­цький

Як ви­ник кор­дон між Поль­щею та ра­дян­ською Укра­ї­ною 1920 ро­ку

Лі­нія Кер­зо­на на гео­гра­фі­чній кар­ті від­ме­жо­вує поль­ську те­ри­то­рію від укра­їн­ської. В історії Укра­ї­ни та Поль­щі во­на фі­гу­ру­ва­ла дві­чі: упер­ше під час ра­дян­сько-поль­ської вій­ни 1920 ро­ку з не­га­тив­ним ре­зуль­та­том для Укра­ї­ни, а по­втор­но — на Те­ге­ран­ській кон­фе­рен­ції глав дер­жав ан­ти­гі­тле­рів­ської ко­а­лі­ції (1943-го) із по­зи­тив­ним ре­зуль­та­том. Оби­два ви­пад­ки ма­ють спіль­ний зна­мен­ник — по­лі­ти­ку Крем­ля що­до Поль­щі та Укра­ї­ни, але му- сять роз­гля­да­ти­ся окре­мо. Укра­їн­сько­поль­ський дер­жав­ний кор­дон вста­нов­лю­вав­ся в си­ло­вій бо­роть­бі або в ди­пло­ма­ти­чних пе­ре­го­во­рах ве­ли­ких дер­жав упро­довж 30 ро­ків, а то­му слід ро­зу­мі­ти об­ста­ви­ни, у яких пе­ре­бу­ва­ли зга­да­ний три­ва­лий пе­рі­од по­лі­ти­чні си­ли, що від­сто­ю­ва­ли на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си сво­їх на­ро­дів. От­же, у цій стат­ті по­го­во­ри­мо про об­ста­ви­ни пер­шої по­яви лі­нії Кер­зо­на. Дру­га за­слу­го­вує окре­мо­го ма­те­рі­а­лу.

ЯК ФОРМУВАЛИСЯ КОР­ДО­НИ

Лі­нія Кер­зо­на, як і весь ком­плекс укра­їн­сько-поль­ських від­но­син у ХХ сто­літ­ті, ці­ка­ви­ла ме­не дов­гий час. Свою пер­шу ста­т­тю «Лі­нія Кер­зо­на в істо­ри­чній до­лі укра­їн­сько­го на­ро­ду» я опу­блі­ку­вав ще в 1991-му в жур­на­лі «На­у­ка і су­спіль­ство». З 1993 ро­ку очо­лив гру­пу на­у­ков­ців і вчи­те­лів в укра­їн­ській ча­сти­ні спіль­ної з по­ля­ка­ми уря­до­вої ко­мі­сії екс­пер­тів у пи­та­н­нях удо­ско­на­ле­н­ня змі­сту шкіль­них

Дє­ні­кі­них у ньо­го бу­ли че­сто­лю­бні­ші по­ми­сли: спо­ча­тку Польща, яку тре­ба «про­ма­ца­ти ба­гне­том», да­лі Ні­меч­чи­на, яка «вже кле­ко­че», по­тім Іта­лія. І про Азію не за­бу­вав… Це ста­ло ві­до­мо в 1999 ро­ці, ко­ли Фе­де­раль­на ар­хів­на слу­жба Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції на­ва­жи­ла­ся на­дру­ку­ва­ти кни­гу «В. И. Ле­нин. Неи­зве­стные до­ку­мен­ты. 1891–1922 гг.».

По­раз­ка дє­ні­кін­ців во­се­ни 1919-го ство­ри­ла но­ву си­ту­а­цію на лі­нії ра­дян­сько-поль­сько­го роз­ме­жу­ва­н­ня. Кор­до­ну ще не бу­ло, Польща з’яви­ла­ся у 1918 ро­ці без уся­ких кор­до­нів. За роз­по­ря­дже­н­ням Лє­ні­на з ін­ших ре­гіо­нів кра­ї­ни по­ча­ло­ся пе­ре­ки­да­н­ня вій­сько­вих під­роз­ді­лів на лі­нію роз­ме­жу­ва­н­ня з поль­ськи­ми вій­ська­ми. Стя­гу­ю­чи си­ли на За­хі­дний і Пів­ден­но-за­хі­дний фрон­ти, він ви­ма­гав ро­би­ти це в аб­со­лю­тній та­єм­ни­ці.

У те­ле­гра­мі від 11 лю­то­го 1920-го, яка адре­су­ва­ла­ся Іо­сі­фо­ві Ста­лі­ну (той пе­ре­бу­вав на Пів­ден­но-за­хі­дно­му фрон­ті), Лє­нін про­сив: «По­ві­дом­те то­чні­ше, які за­хо­ди про­по­ну­є­те для ство­ре­н­ня га­ли­цько­го удар­но­го ку­ла­ка й для то­го, щоб не та­су­ва­ти ди­ві­зій; ди­пло­ма­тія на­ша по­вин­на не га­ла­су­ва­ти, а мов­ча­ти про Га­ли­чи­ну». Не слід за­бу­ва­ти, що Польща про­ков­тну­ла Га­ли­чи­ну під час укра­їн­сько-поль­ської вій­ни 1918–1919 ро­ків.

Ін­стру­кція «не га­ла­су­ва­ти, а мов­ча­ти» ви­зна­ча­ла­ся аж ні­як не ба­жа­н­ням збе­рег­ти в та­єм­ни­ці від про­тив­ни­ка на­мі­ри роз­по­ча­ти пов­но­мас­шта­бну вій­ну. Зре­штою, оби­дві сто­ро­ни ро­зумі­ли, що уста­ле­н­ня кор­до­ну між ни­ми му­сить ви­рі­шу­ва­ти­ся не пе­ре­го­во­ра­ми, а си­ло­вим спосо­бом. Лє­нін ро­бив усе мо­жли­ве, щоб не зда­ва­ти­ся іні­ці­а­то­ром вій­ни, оскіль­ки на­ро­дним ни­зам осто­ги­ді­ли без­пе­рерв­ні про­тя­гом ше­сти ро­ків во­єн­ні дії. 28 лю­то­го 1920-го по­літ­бю­ро ЦК пе­ре­да­ло в роз­по­ря­дже­н­ня Поль­сько­го бю­ро при ЦК РКП(Б) зна­чні ко­шти на під­трим­ку ко­му­ні­сти­чно­го ру­ху в Поль­щі та ви­зна­чи­ло основ­ний на­прям йо­го про­па­ган­дист­ської ді­яль­но­сті та­ки­ми сло­ва­ми: «Щоб вій­ну з Поль­щею, що мо­же ви­ни­кну­ти, пра­виль­но зро­зумі­ли ро­сій­ські й поль­ські ма­си: як на­пад ім­пе­рі­а­лі­сти­чної Поль­щі на до­го­ду Ан­тан­ті на Ра­дян­ську Ро­сію, яка ба­жає ми­ру».

Мо­жна не сум­ні­ва­ти­ся в то­му, що Юзеф Піл­суд­ський мав ви­чер­пні да­ні про біль­шо­ви­цьку актив­ність у вла­сній кра­ї­ні, спря­мо­ва­ну на роз­клад дер­жав­них ін­сти­ту­тів. Го­ту­ю­чись до ви­рі­шаль­ної про­би сил, поль­ське ке­рів­ни­цтво змі­цню­ва­ло ар­мію. Вважаючи Поль­щу го­лов­ною ланкою в «санітарному кордоні» нав­ко­ло біль­шо­ви­цької Ро­сії, Фран­ція, Ве­ли­ка Бри­та­нія і США надали їй ве­ли­ку кіль­кість озброєння. Поль­ська ар­мія за ко­ро­ткий час ста­ла одні­єю з най­біль­ших у Єв­ро­пі, і Піл­суд­ський на­ва­жив­ся на пре­вен­тив­ний удар.

Ду­же по­вчаль­но по­рів­ня­ти де­кла­ра­ції обох уря­дів, опу­блі­ко­ва­ні від­ра­зу пі­сля по­ча­тку во­єн­них дій. У де­кла­ра­ції поль­сько­го се­йму йшло­ся: «На­ші Ор­ли не­суть ме­шкан­цям Во­ли­ні, По­ді­л­ля та Ки­їв­щи­ни по­ря­док, сво­бо­ду, бла­го­сло­вен­ний мир, не­суть на­ро­ду мо­жли­вість спо­кій­ної пра­ці та га­ран­тії то­го, що її ре­зуль­та­ти ні­хто не за­бе­ре… Ми ве­де­мо вій­ну, яку нам нав’яза­ли, з ме­тою, щоб над на­ми не по­ста­ла за­гро­за но­вої вій­ни. Ми по­вин­ні вста­но­ви­ти та­кі стра­те­гі­чні кор­до­ни, ко­трі за­без­пе­чу­ва­ли б не­мо­жли­вість но­вої вій­ни. Опріч цьо­го, ми ма­є­мо пам’ята­ти, що за за­хі­дним бе­ре­гом Дні­пра (тоб­то на Пра­в­обе­реж­жі. — Ред.) ме­шкає пів­то­ра міль­йо­на поль­сько­го на­се­ле­н­ня».

Це звер­не­н­ня адре­су­ва­ло­ся ли­ше ме­шкан­цям Пра­в­обе­ре­жної Укра­ї­ни. На­се­ле­н­ня цих трьох гу­бер­ній за­пев­ня­ло­ся в то­му, що ре­зуль­та­тів йо­го пра­ці ні­хто не за­бе­ре: яв­ний на­тяк на про­дроз­клад­ку. Тер­мін «стра­те­гі­чні кор­до­ни» за­свід­чу­вав пра­гне­н­ня поль­ських по­лі­ти­ків пе­ре­тво­ри­ти на дер­жав­ний кор­дон лі­нію роз­ме­жу­ва­н­ня сил, ви­зна­че­ну до­зво­лом Ан­тан­ти зайня­ти те­ри­то­рію ко­ли­шньої Ро­сій­ської ім­пе­рії до рі­чки Збруч. І, на­ре­шті, сейм ви­слов­лю­вав тур­бо­ту про поль­ську на­ціо­наль­ну мен­ши­ну на Пра­в­обе­реж­жі, але не пре­тен­ду­вав на йо­го вклю­че­н­ня до скла­ду Поль­щі. Це під­твер­джу­є­ться укла­де­ною між Дру­гою Річ­чю По­спо­ли­тою та УНР 21 кві­тня 1920 ро­ку кон­вен­ці­єю. Піл­суд­ський від­мов­ляв­ся від пре­тен­зій по­ши­ри­ти­ся до кор­до­нів Ре­чі По­спо­ли­тої 1772-го, ви­зна­ю­чи Пра­в­обе­реж­жя за УНР. Си­мон Пе­тлю­ра по­го­джу­вав­ся з кор­до­ном між Поль­щею та УНР по лі­нії, яку зайня­ли поль­ські вій­ська, тоб­то від­мов­ляв­ся від пре­тен­зій на Холм­щи­ну, Пі­дляш­шя, По­ся­н­ня, Лем­ків­щи­ну, За­хі­дну Во­линь, ча­сти­ну По­ліс­ся по рі­чку Збруч і Га­ли­чи­ну.

У день за­хо­пле­н­ня Ки­є­ва 6 трав­ня 1920-го поль­ськи­ми вій­ська­ми ВЦВК звер­нув­ся по ра­діо до на­се­ле­н­ня Поль­щі. Звер­не­н­ня, яке пе­ред­ру­ку­ва­ли га­зе­ти, по­чи­на­ло­ся з кон­ста­та­ції оче­ви­дно­го фа­кту: вій­ну роз­по­чав поль­ський уряд. Да­лі по­вто­рю­ва­ла­ся за­ява Ра­днар­ко­му, пе­ре­да­на по ра­діо 28 сі­чня то­го са­мо­го ро­ку, яку під­пи­са­ли Вла­ді­мір Лє­нін, Лев Тро­цький і Ґєор­ґій Чі­чє­рін. У ній за­пев­ня­ло­ся, що ро­сій­ський уряд ба­жає ми­ру й то­му Чер­во­на ар­мія не пе­ре­йде лі­нію Бі­ло­ру­сько­го та Укра­їн­сько­го фрон­тів. Це мо­жна бу­ло зро­зу­мі­ти так, що лі­нія фа­кти­чно­го роз­ме­жу­ва­н­ня сил ста­ва­ла осно­вою під час ви­зна­че­н­ня кор­до­ну. Тоб­то Ра­днар­ком ні­би­то го­то­вий був укла­сти мир­ний до­го­вір ці­ною усту­пки Поль­щі всіх зайня­тих нею укра­їн­ських і бі­ло­ру­ських зе­мель. У ра­діо­гра­мі від 6 трав­ня ця те­за фор­му­лю­ва­ла­ся більш ви­зна­че­но: пе­ред втор­гне­н­ням по­ля­ків ро­сій­ський уряд був го­то­вий по­сту­пи­ти­ся Поль­щі «те­ри­то­рі­єю, на­віть не на­се­ле­ною пе­ре­ва­жно по­ля­ка­ми». Усі кар­ти Крем­ля роз­кри­ва­ли­ся в кін­ці. Хо­ча чер­во­ні вій­ська від­сту­па­ли, ВЦВК був пе­ре­ко­на­ний в оста­то­чній пе­ре­мо­зі й за­пев­няв: «Не вір­те, що Чер­во­на ар­мія не­се вам раб­ство чи зби­ра­є­ться на­силь­но нав’язу­ва­ти вам ко­му­нізм. Ро­згро­мив­ши ва­ших па­нів, Ра­дян­ська вла­да дасть поль­сько­му на­ро­ду пра­во вла­што­ву­ва­ти своє жи­т­тя за вла­сти­вим ба­жа­н­ням. Чи за­хо­че­те ви збе­рег­ти в се­бе су­ча­сний по­ря­док, чи ві­зьме­те зем­лю й фа­бри­ки у вла­сні ру­ки — це ви­рі­шу­ва­ти вам са­мим, поль­ським ро­бі­тни­кам і се­ля­нам». От­же, про­го­ло­шу­ва­ло­ся, що пе­ре­мо­жна Чер­во­на ар­мія по­ста­вить по­ля­ків пе­ред ви­бо­ром: збе­рег­ти в се­бе су­ча­сний по­ря­док або здій­сни­ти со­ці­аль­но-еко­но­мі­чні пе­ре­тво­ре­н­ня ко­му­ні­сти­чно­го ти­пу. Мо­жна не сум­ні­ва­ти­ся, що Чер­во­на ар­мія зро­би­ла б пра­виль­ний вибір за­мість по­ля­ків…

Мої ко­мен­та­рі до обох ра­діо­звер­нень суб’єктив­ні. Во­ни, однак, від­по­від­а­ють по­ді­ям, що від­бу­ва­ли­ся ра­ні­ше й пі­зні­ше. По­дії, пов’яза­ні з на­сту­пом Чер­во­ної ар­мії, осо­бли­во по­ка­зо­ві. 12 черв­ня ар­мії Юзе­фа Піл­суд­сько­го по­ки­ну­ли Ки­їв, 11 ли­пня — Мінськ, 14 ли­пня — Віль­но, 26 ли­пня — Тер­но­піль. В остан­ній день сво­го на­сту­пу, 13 сер­пня, Чер­во­на ар­мія пі­ді­йшла до вар­шав­ської фор­те­ці Мо­длін.

Ра­дян­ська Ро­сія не спро­бу­ва­ла по­ста­ви­ти на­се­ле­н­ня Дру­гої Ре­чі По­спо­ли­тої пе­ред ви­бо­ром: чи збе­рег­ти то­ді­шній лад, чи роз­по­ча­ти ко­му­ні­сти­чні пе­ре­тво­ре­н­ня. Цей вибір во­на та­ки зро­би­ла за ньо­го. 15 ли­пня бу­ла про­го­ло­ше­на Га­ли­цька Со­ці­а­лі­сти­чна Ра­дян­ська Ре­спу­блі­ка на чо­лі

Ви­яви­ло­ся, що Польща, так са­мо як Ні­меч­чи­на чи Угор­щи­на, не ба­жа­ла при­йма­ти ди­кта­ту­ру ра­дян­сько­го зраз­ка. Зав­дя­ки мо­бі­лі­за­ції та за­пи­су­ва­н­ням до­бро­воль­ців поль­ська ар­мія в ко­ро­ткі стро­ки зро­сла на 100 тис. осіб

з Га­ли­цьким рев­ко­мом, який ви­дав де­кре­ти про кон­фі­ска­цію по­мі­щи­цьких і цер­ков­них зе­мель, на­ціо­на­лі­за­цію про­ми­сло­во­сті та бан­ків. При­зна­че­ні Поль­ським бю­ро ЦК РКП(Б) чле­ни Тим­ча­со­во­го рев­ко­му Поль­щі (Поль­рев­ко­му) зі­бра­ли­ся 24 ли­пня в Мін­ську й че­рез ти­ждень у пер­шо­му поль­сько­му мі­сті Бі­ло­сто­ці ого­ло­си­ли про по­ча­ток ко­му­ні­сти­чних пе­ре­тво­рень.

ВИМУШЕНІ ПО­СТУ­ПКИ

Ке­рів­ни­ки Ве­ли­кої Бри­та­нії та Фран­ції по­обі­ця­ли Поль­щі до­по­мо­гу, але во­на му­си­ла да­ти зго­ду на схі­дний кор­дон, ви­зна­че­ний у де­кла­ра­ції Вер­хов­ної Ра­ди Ан­тан­ти від 8 гру­дня 1919 ро­ку. Поль­ський уряд по­го­див­ся, і 11 ли­пня лорд Джордж Кер­зон звер­нув­ся до Ра­днар­ко­му з но­тою. У ній про­по­ну­ва­ло­ся, щоб ро­сій­ські вій­ська зу­пи­ни­ли­ся на від­ста­ні 50 км на схід від лі­нії, ви­зна­че­ної 8 гру­дня 1919-го як схі­дний кор­дон Поль­щі. У мир­них пе­ре­го­во­рах, що ма­ли від­бу­ти­ся в Лон­до­ні, бри­тан­ський уряд брав на се­бе по­се­ре­дни­цтво. Ви-

зна­че­ну Ан­тан­тою лі­нію кор­до­ну са­ме то­ді ста­ли на­зи­ва­ти лі­ні­єю Кер­зо­на.

У від­по­відь Лє­нін у та­єм­ній те­ле­гра­мі чле­ну Рев­вій­ськра­ди Пів­ден­но­За­хі­дно­го фрон­ту Іо­сі­фо­ві Ста­лі­ну по­ста­вив ви­мо­гу «ша­ле­но­го по­си­ле­н­ня на­сту­пу на Поль­щу». В офі­цій­ній від­по­віді лор­ду Кер­зо­ну нар­ком Ґєор­ґій Чі­чє­рін за­пев­нив, що ра­дян­ський уряд го­то­вий про­во­ди­ти пря­мі пе­ре­го­во­ри з Поль­щею про при­пи­не­н­ня во­єн­них дій і «ви­яв­ляє го­тов­ність по­го­ди­ти­ся на більш ви­гі­дний поль­сько­му на­ро­до­ві те­ри­то­рі­аль­ний кор­дон, ніж той, що утво­рив­ся в гру­дні 1919 ро­ку». Він зви­ну­ва­чу­вав со­ю­зни­ків Поль­щі, тоб­то ті­єї кра­ї­ни, із якою Ро­сія пе­ре­бу­ва­ла в ста­ні вій­ни, в ігно­ру­ван­ні поль­ських те­ри­то­рі­аль­них ін­те­ре­сів на схо­ді, що мо­гли бу­ти за­до­во­ле­ні тіль­ки за ра­ху­нок су­мі­жних з нею ра­дян­ських ре­спу­блік — Укра­ї­ни й Бі­ло­ру­сі! А че­рез кіль­ка днів у цен­траль­них га­зе­тах бу­ло опу­блі­ко­ва­не звер­не­н­ня Ра­днар­ко­му РСФРР за під­пи­са­ми Лє­ні­на, Тро­цько­го й Чі­чє­рі­на, у яко­му вка­зу­ва­ло­ся: «Пи­та­н­ня те­ри­то­рі­аль­не не мо­же ста­но­ви­ти для нас жо­дних утру­днень. Ра­зом із дій­сни­ми пред­став­ни­ка­ми поль­сько­го на­ро­ду ми без зу­силь вста­но­ви­мо кор­дон Поль­щі не­зрів­нян­но більш пра­виль­ний і від­по­від­ний ін­те­ре­сам поль­сько­го на­ро­ду, ніж той, який мар­шал Фош і йо­го спо­бор­ни­ки на­кре­сли­ли під ти­ском Са­зо­но­ва, Ма­кла­ко­ва та ін­ших пред­став­ни­ків ве­ли­ко­ру­ської бі­ло­гвар­дій­щи­ни». Склад «дій­сних пред­став­ни­ків поль­сько­го на­ро­ду» був не­за­ба­ром ого­ло­ше­ний у Бі­ло­сто­ці. Це бу­ли чле­ни Поль­рев­ко­му Фє­лікс Дзєр­жин­скій, Фе­лікс Кон, Юлі­ан Мар­хлев­ський та ін­ші ком­пар­тій­но-ра­дян­ські ді­я­чі поль­сько­го по­хо­дже­н­ня.

Від­по­від­а­ю­чи на но­ту Чі­чє­рі­на, Кер­зон за­ува­жив «го­тов­ність ро­сій­сько­го уря­ду на­да­ти Поль­щі кор­дон, не менш зру­чний, ніж етно­гра­фі­чний, пер­ві­сно за­про­по­но­ва­ний Вер­хов­ною Ра­дою». Він не мав на­мі­ру дис­ку­ту­ва­ти з цьо­го при­во­ду і за­явив з іро­ні­єю: «Це, однак, не є пи­та­н­ням, на яко­му бри­тан­ський уряд має хо­ча б най­мен­ше ба­жа­н­ня на­по­ля­га­ти, якщо ра­дян­ський уряд і да­лі до­три­му­є­ться сво­єї лі­нії». Кер­зон на­по­ля­гав тіль­ки на то­му, щоб Чер­во­на ар­мія зу­пи­ни­ла на­ступ.

На­ступ, однак, три­вав і да­лі. Та ви­яви­ло­ся, що Польща, так са­мо як Ні­меч­чи­на чи Угор­щи­на, не ба­жа­ла при­йма­ти ди­кта­ту­ру ра­дян­сько­го зраз­ка. Зав­дя­ки мо­бі­лі­за­ції та за­пи­су­ва­н­ням до­бро­воль­ців поль­ська ар­мія в ко­ро­ткі стро­ки зро­сла на 100 тис. осіб. Сейм ухва­лив за­кон про ра­ди­каль­ну зе­мель­ну ре­фор­му, який об’єд­нав се­лян­ство з уря­дом. Фран­ція на­да­ла Поль­щі до­по­мо­гу збро­єю і боє­при­па­са­ми. До Вар­ша­ви при­був услав­ле­ний ге­не­рал Ма­ксім Вейґан, який роз­ро­бив план кон­тр­на­сту­пу.

Ро­сій­ський на­ступ на Вар­ша­ву по­сту­по­во зга­сав. Чер­во­на ар­мія бу­ла зне­си­ле­на втра­та­ми й ві­дір­ва­на від баз по­ста­ча­н­ня. Поль­ське ко­ман­ду­ва­н­ня ство­ри­ло ше­сти­кра­тну пе­ре­ва­гу сил у на­пря­мі го­лов­но­го уда­ру й 14 сер­пня пе­ре­йшло в кон­тр­на­ступ. В остан­ній де­ка­ді ве­ре­сня фронт зно­ву пе­ре­мі­стив­ся у ра­йон Жи­то­ми­ра й Бер­ди­че­ва.

В ін­стру­ктив­но­му ли­сті Чі­чє­рі­ну від 14 сер­пня Лє­нін се­ред умов про­по­но­ва­но­го ми­ру з Поль­щею на­звав і та­кий пункт: «...кор­до­нів, біль­ших від Кер­зо­на». Те­пер це озна­ча­ло тіль­ки одне: до­би­ти­ся зго­ди на укла­де­н­ня ми­ру че­рез усту­пки поль­ській сто­ро­ні ча­сти­ни укра­їн­ської та бі­ло­ру­ської те­ри­то­рій. Від жит­тє­во не­об­хі­дних Укра­ї­ні й Бі­ло­ру­сі кор­до­нів по лі­нії Кер­зо­на, що за­без­пе­чу­ва­ли­ся по­се­ре­дни­цтвом Ан­тан­ти, до­во­ди­ло­ся від­мов­ля­ти­ся без спо­ді­вань на ра­дя­ні­за­цію Поль­щі.

Поль­ська ар­мія в Ки­є­ві. 1920 рік. «Ми по­вин­ні вста­но­ви­ти та­кі стра­те­гі­чні кор­до­ни, які за­без­пе­чу­ва­ли б не­мо­жли­вість но­вої вій­ни», — ви­зна­ча­ли ме­ту в Сей­мі

Мо­вою пла­ка­та. Так ра­дян­ська про­па­ган­да зо­бра­жу­ва­ла те­ри­то­рі­аль­ні пре­тен­зії Поль­щі

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.