Ма­ксим Не­сте­лє­єв про за­гро­зи не­то­ле­ран­тно­сті

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ма­ксим Не­сте­лє­єв

По­ки ми так дов­го бо­я­ли­ся, що здій­сня­ться не­ве­се­лі про­ро­цтва Джор­джа Ор­вел­ла з ан­ти­у­то­пії «1984», то геть про­ґа­ви­ли той факт, що в Укра­ї­ні по­сту­по­во по­ча­ли справ­джу­ва­ти­ся не менш сум­ні пе­ред­ба­че­н­ня з ін­шо­го йо­го тво­ру — «Кол­госп тва­рин».

У цій по­ві­сті тва­ри­ни на фер­мі «Ста­ток », очо­ле­ні кну­ром На­по­ле­о­ном, по­ста­ють про­ти лю­дей в осо­бі вла­сни­ка Джон­са, ви­га­ня­ють йо­го та по­чи­на­ють са­мі всім ке­ру­ва­ти. На­по­ле­он стає одно­о­сі­бним ке­рів­ни­ком, за­хо­пив­ши вла­ду з до­по­мо­гою де­ся­ти ве­ли­ких со­бак, яких схо­вав ще цу­це­ня­та­ми й ви­го­ду­вав у ціл­ко­ви­то­му під­ко­рен­ні ли­ше йо­му одно­му. Віль­ний і де­мо­кра­ти­чний устрій по­сту­по­во стає то­та­лі­тар­ним, На­по­ле­он зни­щує не­зго­дних, а за­мість се­ми за­по­від­ей, які на самому по­ча­тку про­го­ло­си­ли всі за­ко­ло­тни­ки, ли­шає одну: «Усі тва­ри­ни рів­ні, але де­я­кі тва­ри­ни рів­ні­ші за ін­ших ». На­при­кін­ці тво­ру сви­ні вже ме­шка­ють у бу­дин­ку Джон­са й пі­сля не­дов­го­три­ва­лих сва­рок із су­сі­да­ми- фер­ме­ра­ми по­чи­на­ють по­во­ди­ти­ся, як лю­ди, та на­віть ма­ти схо­жий ви­гляд. Ор­велл, зві­сно, за­ду­му­вав по­вість як при­тчу про СРСР і ра­дян­ський устрій. Не­дар­ма в одно­му з укра­їн­ських ді­а­спор­них пе­ре­кла­дів ім’я На­по­ле­он пе­ре­ро­би­ли на Ві­сар­йо­нов. Са­ти­ри­чні тво­ри швид­ко втра­ча­ють акту­аль­ність, але не так ста­ло­ся, як нам ба­жа­ло­ся й га­да­ло­ся, і жи­т­тя, на жаль, уко­тре по­вто­ри­ло мистецтво.

30 ве­ре­сня цьо­го ро­ку в За­по­ріж­жі по­над 200 мо­ло­ди­ків у шар­фах, ба­ла­кла­вах чи про­сто ме­ди­чних ма­сках при­йшли ви­сло­ви­ти своє «фе» Фе­сти­ва­лю рів­но­сті, що від­бу­вав­ся в міс- це­во­му арт- цен­трі «LOFT Млин». Спо­ча­тку во­ни на­ма­га­ли­ся за­бло­ку­ва­ти вхід на за­хід, го­ло­сно ві­та­ю­чи й бе­ру­чи на кпи­ни тих, хто хо­тів ту­ди по­тра­пи­ти. Зре­штою, двом дів­ча­там на­товп не дав цьо­го зро­би­ти та по­бив їх, а про­ти пра­во­охо­рон­ців, які втру­ти­ли­ся, за­сто­су­ва­ли сльо­зо­гін­ний газ. Пі­сля цьо­го по­лі­ція від­ти­сну­ла агре­сив­но на­ла­што­ва­них під­лі­тків від мі­сця про­ве­де­н­ня за­хо­ду, а зго­дом за­ва­ди­ла їм по­вер­ну­ти­ся, стри­му­ю­чи на про­ти­ле­жно­му від фе­сти­ва­лю бо­ці ву­ли­ці. Де­кіль­кох най­актив­ні­ших ( хо­ча, імо­вір­ні­ше, най­по­віль­ні­ших) по­лі­ція аре­шту­ва­ла. По­при про­во­ка­ції, Фе­сти­валь рів­но­сті в За­по­ріж­жі (при­свя­че­ний про­бле­мам ін­ва­лі­дів, транс ген­де­рів, дис­кри­мі­на­ції, квір- ми­сте­цтва та ЛГБТ) від­був­ся, але якось зов­сім не­що­дав­но, теж у ве­ре­сні, та­кий са­мий на­товп, але вже у Льво­ві на­ма­гав­ся зі­рва­ти пре­зен­та­цію ди­тя­чої книж­ки «Майя та її ма­ми», а по­тім там-та­ки за­ва­див пре­зен­та­ції книж­ки « Лі­ва Єв­ро­па».

Ду­же сум­нів­но, що мо­ло­ди­ки са­мо­стій­но на­ду­ма­ли й об’єд­на­ли­ся в про­те­стний рух. Без­пе­ре­чно, за ним сто­їть ке­рів­ник чи ор­га­ні­за­ція, і уча­сни­кам акцій за це пла­тять. І ще дов­го мо­жна мір­ку­ва­ти, чо­му та­ке від­бу­ва­є­ться: від щи­рої не­лю­бо­ві до ко­му­ні­стів і ге­їв та за­га­лом «ін­ших» чи від щи­рої лю­бо­ві до будь- якої ко­ло­тне­чі, при­сма­че­ної грив­не­вою ви­на­го­ро­дою. Річ в ін­шо­му. Ціл­ком нор­маль­но, що в За­по­ріж­жі біль­шість хло­пців у ма­сках не змо­гли від­по­ві­сти на за­пи­та­н­ня жур­на­лі­стів, що са­ме від­бу­ва­є­ться в «LOFT Млин» і чо­му са­ме во­ни сю­ди при­йшли. На те ж він і бунт, «без­глу­здий і без­по­ща­дний». І ці­ка­во, що де­я­кі мо­ло­ди­ки во­ла­ли до по­лі­ці­ан­тів: «Це ж фе­сти­валь рів­но­сті, чо­го нас не пу­ска­ють, і де ж тут ва­ша рів­ність?». Теж ні­би ні­чо­го див­но­го, усі ж чу­ли про «сво­бо­ду, рів­ність і бра­тер­ство». Не­по­ко­їть ін­ше: чо­му все так нав’язли­во пов то­рю­є­ться й ко­ли вже по­ка­же свої ра­ти­ці На­по­ле­он? Ко­ли Оскар Вайлд пи­сав свій ві­до­мий афо­ризм «жи­т­тя на­слі­дує мистецтво», то, пев­но, і жо­дної гад­ки не мав, що це не ли­ше чу­до­вий па­ра­докс, а ма­ло не пря­ма спо­ну­ка до дій. На­шу су­ча­сність уже дав­но ви­га­да­ли пи­сьмен­ни­ки. На­ші ге­рої та во­ро­ги вже дав­но опи­са­ні в книж­ках. Хо­ча ски­да­є­ться на те, що жи­т­тя не так на­слі­дує мистецтво, як йо­го мав­пує.

Хай там як, але «Майя та її ма­ми» і « Лі­ва Єв­ро­па» про­да­ю­ться та на­віть без­пла­тно до­сту­пні в ме­ре­жі, а рів­ність у За­по­ріж­жі та­ки від­бу­ла­ся. І нам ли­ша­є­ться спо­ді­ва­ти­ся, що ми все­та­ки да­ле­ко ві­ді­йшли від ор­вел­лів­ських тва­рин і до кол­го­спів не по­вер­не­мо­ся.

КО­ЛИ ОСКАР ВАЙЛД ПИ­САВ СВІЙ ВІ­ДО­МИЙ АФО­РИЗМ «ЖИ­Т­ТЯ НА­СЛІ­ДУЄ МИСТЕЦТВО», ТО, ПЕВ­НО, І ЖО­ДНОЇ ГАД­КИ НЕ МАВ, ЩО ЦЕ НЕ ЛИ­ШЕ ЧУ­ДО­ВИЙ ПА­РА­ДОКС, А МА­ЛО НЕ ПРЯ­МА СПО­НУ­КА ДО ДІЙ. НА­ШІ ГЕ­РОЇ ТА ВО­РО­ГИ ВЖЕ ДАВ­НО ОПИ­СА­НІ В КНИЖ­КАХ. ХО­ЧА СКИ­ДА­Є­ТЬСЯ НА ТЕ, ЩО ЖИ­Т­ТЯ НЕ ТАК НА­СЛІ­ДУЄ МИСТЕЦТВО, ЯК ЙО­ГО МАВ­ПУЄ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.