Мер­ґі Ор­форд: «Пів­ден­но­а­фри­кан­ське гро­ма­дян­ське су­спіль­ство бу­ло ду­же силь­ним на­віть у ча­си апар­те­ї­ду»

Пи­сьмен­ни­ця про на­силь­ство, де­мо­кра­тію та ро­сій­ські впливи в ПАР

Ukrainskiy Tyzhden - - News - Спіл­ку­ва­ла­ся Ган­на Тре­губ

Уча­сни­ця 83-го Мі­жна­ро­дно­го Кон­гре­су PEN, ви­ко­нав­чий ди­ре­ктор Пів­ден­но­а­фри­кан­сько­го Pen-клу­бу, ди­си­ден­тка ча­сів апар­те­ї­ду Мер­ґі Ор­форд роз­по­ві­ла Ти­жню про до­свід на­силь­ства та вра­зли­вість де­мо­кра­тії, ро­сій­ські впливи в ПАР, бі­жен­ців і при­ро­ду кри­мі­на­лу.

В Укра­ї­ні чу­ли про Нель­со­на Ман­де­лу й ре­жим апар­те­ї­ду, про­те йо­го дій­сність і зло­чи­ни ли­ша­ю­ться для нас чи­мось аб­стра­ктним. Якою мі­рою, якщо го­во­ри­ти про до­свід Пів­ден­но-афри­кан­ської Ре­спу­блі­ки, між со­бою ко­ре­лю­ють спа­док до­сві­ду на­силь­ства та вра­зли­вість де­мо­кра­тії?

ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ ПАР ДЖЕЙ­КОБ ЗУ­МА НАД­ЗВИ­ЧАЙ­НО КО­РУМ­ПО­ВА­НИЙ, ЙО­ГО ДІЇ ЧИ­МОСЬ СКИ­ДА­Ю­ТЬСЯ НА ВЧИН­КИ РО­СІЙ­СЬКИХ ОЛІ­ГАР­ХІВ. КОРУПЦІЯ СТА­НО­ВИТЬ НЕБЕЗПЕКУ ДЛЯ ДЕ­МО­КРА­ТІЇ В МО­ЇЙ КРА­Ї­НІ

— Апар­те­їд був си­сте­мою, скон­стру­йо­ва­ною в спо­сіб роз­ді­ле­н­ня, кла­си­фі­ка­ції рас. Бі­ле на­се­ле­н­ня ма­ло у сво­їх ру­ках вла­ду й мо­гло го­ло­су­ва­ти, чор­но­шкі­ре бу­ло бі­дним і по­збав­ле­ним прав, обме­же­ним у сво­бо­ді про­жи­ва­н­ня, про­фе­сі­ях. За ча­сів ре­жи­му, про який мо­ва, будь-який тип по­лі­ти­чно­го про­те­сту був кри­мі­на­лі­зо­ва­ний, політичні партії чор­но­шкі­рих за­бо­ро­не­ні. Одне сло­во, ціл­ко­ви­то ре­пре­сив­ний ре­жим, що три­вав до 1990-х ро­ків.

Ко­рін­не на­се­ле­н­ня ни­ні­шньої ПАР бу­ло ко­ло­ні­зо­ва­не спо­ча­тку гол­ланд­ця­ми, а по­тім бри­тан­ця­ми. Про­те са­ма кра­ї­на від 1910-го ма­ла вла­сне ке­рів­ни­цтво. У 1948 ро­ці до вла­ди там при­йшла бі­ла На­ціо­наль­на пар­тія, яка швид­ко ска­су­ва­ла ті не­хай і обме­же­ні, про­те політичні пра­ва чор­но­шкі­рих пів­ден­но­а­фри­кан­ців. Так сво­го ча­су на­ци­сти кла­си­фі­ку­ва­ли єв­ре­їв як не­гро­ма­дян Рей­ху. Не­бі­ле на­се­ле­н­ня не мо­гло ку­пу­ва­ти но­ве жи­тло, на­вча­ти­ся в уні­вер­си­те­тах, між­ра­со­ві шлю­би бу­ли за­бо­ро­не­ні.

Че­рез дов­гий вну­трі­шній спро­тив і між­на­ро­дні сан­кції ПАР до­ся­гла мир­них пе­ре­мо­вин, із тюр­ми звіль­ни­ли Нель­со­на Ман­де­лу, зня­ли за­бо­ро­ну з Афри­кан­сько­го на­ціо­наль­но­го кон­гре­су (АНК), ко­му­ні­сти­чної партії, ці­ло­го гро­на ін­ших пар­тій, які під час апар­те­ї­ду бу­ли за­бо­ро­не­ні. На­сту­пні чо­ти­ри ро­ки три­ва­ли пе­ре­го­во­ри про ство­ре­н­ня но­вої пів­ден­но­а­фри­кан­ської Кон­сти­ту­ції, у яку зре­штою бу­ла за­кла­де­на низ­ка про­гре­сив­них де­мо­кра­ти­чних норм, зокре­ма й ті, що мі­стить Кон­вен­ція ООН про пра­ва лю­ди­ни. Із цьо­го мо­мен­ту стар­тує юри­ди­чна рів­ність усіх у ПАР не­за­ле­жно від ко­льо­ру шкі­ри, про­те до­сі да­ю­ться взна­ки 300 по­пе­ре­дніх ро­ків на­ки­ну­тої еко­но­мі­чної не­рів­но­сті. До­те­пер ли­ша­є­ться ве­ле- тен­ська прір­ва між ба­га­ти­ми й бі­дни­ми. Ба­га­ті за­зви­чай бі­лі, а бі­дні чор­но­шкі­рі.

Кра­ї­на, яка пе­ре­бу­ва­ла в ре­жи­мі апар­те­ї­ду, бу­ла ду­же жор­сто­кою до сво­їх гро­ма­дян як на су­спіль­но­му, так і на ін­ди­ві­ду­аль­но­му рів­ні. У ті ро­ки лег­ко мо­жна бу­ло за­гри­мі­ти до в’язни­ці не­зро­зумі­ло за що, як ни­ні в Ро­сії або в СРСР за ча­сів Ста­лі­на.

Не варто ду­ма­ти, що від­нов­ле­н­ня ба­га­то­пар­тій­но­сті та де­мо­кра­ти­чно­го ла­ду пі­сля 1994 ро­ку да­ло­ся ПАР лег­ко. Але про­грес, по­рів­ню­ю­чи з по­пе­ре­днім пе­рі­о­дом, був ра­зю­чий. Пів­ден­но­а­фри­кан­ське су­спіль­ство ста­ло рів­ним пе­ред облич­чям пра­ва й су­до­чин­ства, про­те не зав­жди рів­ним у сво­їх еко­но­мі­чних мо­жли­во­стях і при­бу­тках.

Де­мо­кра­ти­чний лад мо­єї кра­ї­ни сьо­го­дні до­во­лі силь­ний, бо в ній є по­ту­жне гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, віль­на пре­са, тоб­то еле­мен­ти, по­трі­бні для про­бу­дже­н­ня гро­ма­дян­ської сві­до­мо­сті. Ни­ні бу­ти пи­сьмен­ни­ком, жур­на­лі­стом чи громадським акти­ві­стом в ПАР без­пе­чно, якщо су­ди­ти з то­чки зо­ру по­лі­ти­чних пе­ре­слі­ду­вань. Якщо по­ди­ви­ти­ся на пів­ден­но­а­фри­кан­ське гро­ма­дян­ське су­спіль­ство в ча­си апар­те­ї­ду, то во­но, хоч як див­но, теж бу­ло ду­же силь­ним, на­віть по­при ре­пре­сії. Де­мо­кра­ти­чні за­ко­ни те­пер пра­цю­ють, так са­мо як і де­мо­кра­ти­чна Кон­сти­ту­ція 1994 ро­ку, про­те ли­ша­ю­ться тру­дно­щі й про­блем­ні зо­ни. На пи­та­н­ня, чи є пів­ден­но­а­фри­кан­ське су­спіль­ство де­мо­кра­ти­чним, я від­по­вім ствер­дно, що так, во­но ни­ні са­ме та­ке. Пре­зи­дент ПАР Джей­коб Зу­ма над­зви­чай­но ко­рум­по­ва­ний, йо­го дії чи­мось ски­да­ю­ться на вчин­ки ро­сій­ських олі­гар­хів. Маю на ува­зі при­зна­че­н­ня чле­нів йо­го ро­ди­ни на дер­жав­ні ке­рів­ні по­са­ди, на­ма­га­н­ня зму­си­ти дер­жав­ні ви­ро­бни­цтва пра­цю­ва­ти на йо­го бла­го. Ба­га­то справ, пов’яза­них із цим, роз­гля­дає суд і пре­са. Та­кож Зу­ма всі­ля­ко на­ма­га­є­ться в не­пра­во­вий спо­сіб упли­ну­ти на пар­ла­мен­та­рі­їв кра­ї­ни. Корупція — це те, що за­гро­жує ПАР і є не­без­пе­кою для де­мо­кра­тії.

По­лі­ти­ки Пів­ден­ної Афри­ки усві­дом­лю­ють за­гро­зу від ко­ру­пцій­них ді­янь чин­но­го пре­зи­ден­та для де­мо­кра­ти­чно­го ла­ду кра­ї­ни? Чи на­ма­га­ю­ться во­ни знайти пра­во­ві й політичні ва­же­лі для про­ти­дії цьо­му?

— Низ­ка по­лі­ти­ків ви­йшла з АНК са­ме че­рез не­зго­ду з ді­я­ми Зу­ма. Пар­ла­мент кра­ї­ни зов­сім не­дав­но на­ма­гав­ся за­сто­су­ва­ти до ньо­го ім­пі­чмент. Цю іні­ці­а­ти­ву не під­три­ма­ли, хо­ча кам­па­нія за неї бу­ла вель­ми по­ту­жною. Є ба­га­то су­до­вих справ про­ти пре­зи­ден­та, які на­ра­зі роз­гля­дає суд. Так, він має в се­бе за спи­ною си­лу дер­жав­ної вла­ди, про­те йо­му до­во­ди­ться во­ю­ва­ти з пів­ден­но­а­фри­кан­ським гро­ма­дян­ським су­спіль­ством, і ця вій­на не­лег­ка. У су­спіль­стві ро­зу­мі­ють: корупція на пре­зи­дент­сько­му рів­ні є уда­ром по де­мо­кра­ти­чно­му ла­ду.

Про­па­ган­да, гі­бри­дна вій­на, корупція, на­пів­ав­то­ри­тар­ні ре­жи­ми є мі­цно пов’яза­ни­ми між со­бою ре­ча­ми. Чи ці­кав­ля­ться ни­ні жи­те­лі ПАР ро­сій­ською агре­сі­єю що­до Укра­ї­ни, по­ру­ше­н­ням мі­жна­ро­дно­го пра­ва, яке во­на по­тя­гну­ла за со­бою, а та­кож гло­баль­ні­шим ви­мі­ром цьо­го про­ти­сто­я­н­ня? Во­ни по­чу­ва­ють се­бе ча­сти­ною ці­єї за­галь­ної істо­рії чи пе­ре­бу­ва­ють так да­ле­ко, що во­на їх не сто­су­є­ться? — Ва­жли­вість то­го, що від­бу­ва­є­ться дов­ко­ла, у Пів­ден­но­Афри­кан­ській Ре­спу­блі­ці ро­зу­мі­ють ду­же до­бре. Річ у тім, що Джей­коб Зу­ма й Вла­ді­мір Пу­тін укла­ли ве­ли­ку уго­ду що­до спів­пра­ці в ца­ри­ні ядер­ної енер­ге­ти­ки. Умо­ви пе­ре­мо­вин і са­ма уго­да що­до цьо­го про­ва­ди­ли­ся в ду­же ко­ру­пцій­ний спо­сіб, ство­рю­ю­чи ґрунт для ве­ле­тен­ських від­ка­тів. Та­ким чи­ном ро­сій­ське пи­та­н­ня вра­жає пів­ден­но­а­фри­кан­ців без­по­се­ре­дньо. Су­про­ти зга­да­ної уго­ди в ПАР від­був­ся ши­ро­кий гро­ма­дян­ський про­тест, бо про­ект був над­зви­чай­но до­ро­гий, еко­ло­гі­чно не­без­пе­чний, ви­гі­дний хі­ба що для тих, хто йо­го під­пи­су­вав. Ці­ка­во те, що до су­ду бу­ло по­да­но ін­ди­ві­ду­аль­ний по­зов, який зга­да­ну ви­ще уго­ду при­пи­нив. Це не так лег­ко й швид­ко, про­те ста­ло­ся.

Між­на­ро­дна корупція й корупція на місцях не­по­ко­їть нас. Це гео­по­лі­ти­чний вплив, якій від­чу­ває моя кра­ї­на. Вла­сне, корупція — ча­сти­на істо­рії ПАР, бо вла­да ча­сів апар­те­ї­ду теж бу­ла ду­же ко­рум­по­ва­ною, а по­лі­ти­ки за­йма­ли­ся ін­ди­ві­ду­аль­ним зба­га­че­н­ням.

ПАР — це одна з най­біль­ших еко­но­мік сві­ту, по­ста­чаль­ник си­ро­ви­ни, зокре­ма зо­ло­та, ура­ну, на­фти, член BRICS. Це кра­ї­на, яка по­єд­нує в со­бі пер­ший і дру­гий сві­ти. Має ду­же по­ту­жну й силь­ну бан­ків­ську ін­фра­стру­кту­ру, ду­же роз­ви­ну­та в ба­га­тьох еко­но­мі­чних па­ра­ме­трах. Про­те в ній чи­ма­ло со­ці­аль­них про­блем, які сто­су­ю­ться що­най­мен­ше по­ло­ви­ни її жи­те­лів. Так, на­при­клад, у Бра­зи­лії. Роз­рив між ба­га­ти­ми й бі­дни­ми ве­ле­тен­ський, що по­ро­джує ви­со­кий рі­вень кри­мі­на­лі­те­ту, бо іна­кше лю­ди не мо­жуть за­ро­би­ти со­бі на про­жи­т­тя.

По­ня­т­тя мно­жин­но­сті та то­ле­ран­тно­сті ва­жли­ві, про­те як бу­ти з тим, що ідея муль­ти­куль­ту­ра­лі­зму за­зна­ла кра­ху, зокре­ма в Єв­ро­пі? 5–10 ро­ків то­му во­на бу­ла ду­же по­пу­ляр­ною, а ни­ні про неї май­же ні­хто не го­во­рить. — Ми всі ма­є­мо по­ді­ля­ти ідею лю­дя­но­сті як та­кої. Будь­ко­му з нас так са­мо лег­ко зав­тра ста­ти ро­ди­ною бі­жен­ців, як це від­бу­ва­є­ться із си­рій­ця­ми. Знаю, що в Укра­ї­ні ви ма­є­те по­над 2 млн вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб. У по­не­ді­лок ва­ше жи­т­тя йде сво­їм шляхом, у вів­то­рок не­спо­ді­ва­но вди­ра­є­ться ар­мія, і не­ва­жли­во, хто ви, бо не­за­ле­жно від цьо­го зму­ше­ні вті­ка­ти, щоб уря­ту­ва­ти со­бі жи­т­тя.

Пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни варто бу­ло зно­ву знайти ті втра­че­ні лю­дя­ність, гу­ман­ність. Я жи­ву в ду­же ба­га­то­на­ціо­наль­но­му су­спіль­стві з 12 офі­цій­ни­ми мо­ва­ми. ПАР прийня­ла при­бли­зно 10 млн бі­жен­ців із Со­ма­лі, ЦАР то­що. Це не да­ло­ся мо­їй кра­ї­ні лег­ко. Про­те рі­ше­н­ня за­кри­ти кор­до­ни й ска­за­ти, що це не на­ша про­бле­ма, не ви­хід.

Так, є се­ред пів­ден­но­а­фри­кан­ців та­кі, що бо­я­ться втра­ти­ти свою ро­бо­ту че­рез бі­жен­ців. І цей страх зру­чно ви­ко­ри­сто­ву­ють і піджив­лю­ють, аби за­па­ли­ти в су­спіль­стві роз­брат.

Ін­тер­нет на­зи­ває вас ко­ро­ле­вою кри­мі­наль­но­го три­ле­ра. В Укра­ї­ні до де­те­кти­вів і кри­мі­наль­них три­ле­рів став­ля­ться як до своє­рі­дно­го лег­ко­го чти­ва, що ма­ло спіль­но­го має з ви­со­кою лі­те­ра­ту­рою. Обра­ний жанр — це ін­стру­мент, щоб най­кра­ще пе­ре­да­ти до­свід, який ви ма­є­те? — Я дов­гий час пра­цю­ва­ла жур­на­лі­стом-роз­слі­ду­ва­чем. У про­це­сі ці­єї ро­бо­ти на­ко­пи­чи­ло­ся ба­га­то но­та­ток і гли­бо­ких ре­пор­та­жів про зло­чи­ни та со­ці­аль­ну не­ста­біль­ність у ПАР. Моя кра­ї­на має над­зви­чай­но ви­со­кий рі­вень зло­чи­нів про­ти жі­нок. Ме­ні кор­ті­ло зро­зу­мі­ти, чо­му за умо­ви, ко­ли ма­є­мо чу­до­ву но­ву Кон­сти­ту­цію, яка ви­рі­ши­ла один із най­гір­ших кон­флі­ктів на пла­не­ті, нам не вда­є­ться по­до­ла­ти бі­дність, рі­вень зло­чин­но­сті й со­ці­аль­ної на­пру­же­но­сті в су­спіль­стві. Пі­сля на­пи­са­н­ня низ­ки жур­на­ліст­ських ре­пор­та­жів зро­зумі­ла, що мо­жу за­фі­ксу­ва­ти чи­ма­ло фа­ктів про те, що від­бу­ва­є­ться, і по­ясни­ти це не ли­ше су­хою мо­вою со­ці­аль­но­го про­ти­сто­я­н­ня та зма­га­н­ня. І тут на до­по­мо­гу при­йшла лі­те­ра­ту­ра, яка да­ва­ла біль­ше про­сто­ру для пи­сьма, а не зво­ди­ла­ся до ко­ро­тких ста­тей на 2 тис. слів. Під час ро­бо­ти над лі­те­ра­тур­ни­ми тво­ра­ми ме­ні ста­ло зро­зумі­ло, що ті со­ці­аль­ні про­бле­ми, які ма­ють пів­ден­но­а­фри­кан­ці, ду­же ком­пле­ксні й уко­рі­не­ні в їхню істо­рію. Оце ті ре­чі, які я по­ка­зую у сво­їх ро­ма­нах.

На мо­мент, ко­ли я по­ча­ла пи­са­ти в жан­рі кри­мі­наль­ної лі­те­ра­ту­ри, у ПАР її не бу­ло вза­га­лі. Ро­ма­ни про кри­мі­на­лі­тет пи­шуть у су­спіль­ствах, які ду­же ста­біль­ні, і ча­сто в них ви­хо­дить пев­на фан­та­зія, як-от «Дів­чи­на з та­ту­ю­ва­н­ням дра­ко­на» Сті­ґа Ларс­со­на. Та­ка со­бі ви­гад­ка на те­му мон­стрів і зла, фан­та­сти­чна істо­рія. Я на­ма­га­ю­ся по­ка­за­ти не­ви­га­да­них ге­ро­їв, які справ­ді жи­вуть і ді­ють у пів­ден­но­а­фри­кан­сько­му су­спіль­стві, при­су­тні в тій по­дії, яка на­зи­ва­є­ться зло­чи­ном. Ва­жли­во: а чо­му ж на­справ­ді це тра­пи­ло­ся? У ме­не ви­хо­дять та­кі со­бі со­ці­аль­ні порт­ре­ти.

Ще одна при­чи­на пи­са­ти про ПАР — роз­га­лу­же­ність і ди­фе­рен­ці­йо­ва­ність ту­те­шньо­го су­спіль­ства. Го­лов­на ге­ро­ї­ня мо­їх тво­рів — бі­ла жін­ка, що за­йма­є­ться роз­слі­ду­валь­ною жур­на­лі­сти­кою. Ва­жли­ві мар­ке­ри — її стать і ко­лір шкі­ри. Зав­дя­ки сво­їй ро­бо­ті во­на мо­же по­тра­пи­ти до рі­зних су­спіль­них верств — від най­бі­дні­ших до най­ба­га­тших. Во­на так са­мо, як я, по­ру­шує одне-єди­не пи­та­н­ня: чо­му рі­вень на­силь­ства в Пів­ден­но-афри­кан­ській Ре­спу­блі­ці та­кий ви­со­кий?

Сер­йо­зна лі­те­ра­ту­ра роз­по­від­ає істо­рії ви­да­тних і ва­жли­вих лю­дей, істо­рію з ве­ли­кої лі­те­ри. Ме­ні ці­ка­во, як зви­чай­ні лю­ди жи­вуть в істо­рії їхньо­го ча­су.

Для ме­не зло­чин — ви­пад­ко­вість, що зво­дить до­ку­пи лю­дей, які за ін­шої си­ту­а­ції ні­ко­ли не пе­ре­тну­ли­ся б. Про ПАР я вже на­пи­са­ла п’ять кни­жок, та­кий со­бі більш-менш пов­ний порт­рет скла­дно­го су­спіль­ства. Ко­ли пи­шеш но­ви­ни, то йде­ться пе­ре­ва­жно про не­га­тив­ний бік спра­ви, а от лі­те­ра­ту­ра дає змо­гу по­ка­за­ти стій­кість лю­дей, як во­ни ви­хо­дять і зці­лю­ють се­бе пі­сля не­лег­кої си­ту­а­ції. І це ва­жли­во, як і те, що лю­ди та­ки до­по­ма­га­ють одне одно­му пе­ре­жи­ти важ­кі ча­си та ви­йти зі скла­дних ста­нів.

Но­бель-2017. Пре­мію ми­ру отри­ма­ла ICAN (International Campaign to Abolish Nuclear Weapons) — ко­а­лі­ція не­уря­до­вих ор­га­ні­за­цій, які ви­сту­па­ють за від­мо­ву від ядер­ної зброї. На­го­ро­дже­на за при­вер­не­н­ня ува­ги до ка­та­стро­фі­чних гу­ма­ні­тар­них на­слід­ків будь- яко­го за­сто­су­ва­н­ня ядер­ної зброї та зу­си­л­ля зі ство­ре­н­ня до­го­во­ру про її ціл­ко­ви­ту за­бо­ро­ну

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.