Про­гра­ли всі

Як у Фран­ції спри­йма­ють ка­та­лон­ську кри­зу

Ukrainskiy Tyzhden - - News - Ал­ла Ла­за­ре­ва, Па­риж

Ка­та­лон­ське пи­та­н­ня для фран­цу­зів є вкрай не­про­стим. І не ли­ше то­му, що мо­ва про іспан­ську ав­то­но­мію, яка має спіль­ний кор­дон із Фран­ці­єю. Імо­вір­на не­за­ле­жність іспан­ської Ка­та­ло­нії не­ми­ну­че впли­ва­ти­ме на на­строї в Пів­ні­чній Ка­та­ло­нії, що від­по­від­но до Пі­ре­ней­ської уго­ди вхо­дить до скла­ду Фран­цузь­кої Ре­спу­блі­ки з 1659 ро­ку. На­се­ле­н­ня ці­єї не­ве­ли­кої про­він­ції пло­щею 4166 км2 не втра­ти­ло пов­ною мі­рою сво­єї пер­вин­ної ка­та­лон­ської іден­ти­чно­сті, по­при актив­ні зу­си­л­ля Па­ри­жа.

У фран­цузь­кій Ка­та­ло­нії, де ме­шкає тро­хи менш як пів­міль­йо­на осіб, вся ува­га при­ку­та до по­дій по ін­ший бік кор­до­ну. «Став­ле­н­ня до ка­та­лон­ської кри­зи у фран­цузь­кій про­він­ції, яка має не­о­фі­цій­ну на­зву «Пів­ні­чна Ка­та­ло­нія», вкрай не­о­дно­зна­чне, — пи­ше сайт по­пу­ляр­но­го фран­цузь­ко­го ра­діо France Info. — Тут і со­лі­дар­ність із при­хиль­ни- ка­ми не­за­ле­жно­сті, і спів­чу­т­тя жер­твам по­лі­цей­ської бру­таль­но­сті, і три­во­га за еко­но­мі­чні пер­спе­кти­ви ре­гіо­ну». За по­ві­дом­ле­н­ня­ми іспан­ської та фран­цузь­кої пре­си, ча­сти­ну бю­ле­те­нів для ка­та­лон­сько­го ре­фе­рен­ду­му про са­мо­ви­зна­че­н­ня 1 жов­тня, який Ма­дрид вва­жає не­за­кон­ним, бу­ло на­дру­ко­ва­но са­ме на те­ри­то­рії фран­цузь­кої Ка­та­ло­нії. У цій про­він­ції діє кіль­ка по­лі­ти­чних сил, що по­зи­ціо­ну­ють се­бе за­хи­сни­ка­ми ка­та­лон­ської іден­ти­чно­сті та куль­ту­ри.

Ін­фор­ма­цій­на аген­ція AFP ци­тує Жа­на-лю­ка Пу­жо­ла, спів­за­снов­ни­ка партії «Так Ка­та­лон­ській дер­жа­ві» (Oui au Pays Catalan), яка за­ре­є­стро­ва­на 2016 ро­ку у Фран­ції й ме­тою якої є до­мог­ти­ся ав­то­но­мії Пів­ні­чної Ка­та­ло­нії: «Лю­ди знер­во­ва­ні, во­ни по­бо­ю­ю­ться сер­йо­зних пер­тур­ба­цій, адже ба­га­то хто у сво­є­му що­ден­но­му жит­ті орі­єн­то­ва­ний не на Па­риж, а на Пів­день. У ба­га­тьох в іспан­ській Ка­та­ло­нії

ро­ди­чі, ми зви­кли їзди­ти ту­ди про­сто на ви­хі­дні...» Чи­ма­ло фран­цузь­ких ка­та­лон­ців вва­жає, що іден­ти­чність по­тре­бує за­хи­сту. Гли­бо­ко в ду­ші лю­ди ро­зу­мі­ють і на рів­ні ідеї на­віть під­три­му­ють тих, хто вимагає не­за­ле­жно­сті Ка­та­ло­нії. На­то­мість не всі ма­ють до­ві­ру до тих по­лі­ти­чних лі­де­рів, які за­пов­зя­ли­ся вті­лю­ва­ти мрію в жи­т­тя.

«Сер­цем я з ни­ми, мої ба­тьки сво­го ча­су вте­кли від пе­ре­слі­ду­вань ре­жи­му Фран­ко, — по­ді­лив­ся дум­ка­ми з Ти­жнем під­при­є­мець із мі­ста Пер­пі­ньян, сто­ли­ці фран­цузь­кої Ка­та­ло­нії. — Зі­зна­ю­ся: остан­ні по­дії ля­ка­ють ме­не еко­но­мі­чни­ми на­слід­ка­ми. Сво­го ча­су ба­га­то ка­та­лон­ських ре­спу­блі­кан­ців осі­ло у Фран­ції, хо­ва­ю­чись від ре­пре­сій. Я ро­зу­мію тих, хто хо­че ре­спу­блі­ки, а не мо­нар­хії. Але стра­те­гія лі­де­рів ме­не не пе­ре­ко­нує. Тре­ба на­по­ля­га­ти на пе­ре­го­во­рах із Ма­дри­дом, шу­ка­ти по­лі­ти­чний шлях. Я по­ді­ляю три­во­гу за до­лю ка­та­лон­ської мо­ви та куль­ту­ри, але не вва­жаю, що Іспа­нія так гні­тить ка­та­лон­ців, що варто ство­рю­ва­ти за­гро­зу гро­ма­дян­ської вій­ни».

На фран­цузь­ких те­ре­нах є ще одна по­лі­ти­чна пар­тія — «Єди­на Ка­та­ло­нія» (Unitad Catalana), чи не най­дав­ні­ша про­ка­та­лон­ська стру­кту­ра, що має не­при­хо­ва­ні сим­па­тії до по­бор­ни­ків не­за­ле­жно­сті. Вна­слі­док по­дій в іспан­ській Ка­та­ло­нії її лі­дер Жом Рур став ча­стим го­стем фран­цузь­ких ра­діо- й те­ле­пе­ре­дач. У всіх сво­їх ін­терв’ю він на­го­ло­шує, що ме­та йо­го одно­дум­ців — до­мог­ти­ся для ка­та­лон­ців у Фран­ції та­ко­го са­мо­го ста­ту­су, як у Кор­си­ки. Зро­зумі­ло, що в Па­ри­жі, від­сте­жу­ю­чи си­ту­а­цію в Іспа­нії, не­без­під­став­но по­бо­ю­ю­ться так зва­но­го ефе­кту до­мі­но. Не варто ли­ша­ти по­за ува­гою й еко­но­мі­чний чин­ник: якщо Пів­ден­на Ка­та­ло­нія — най­ба­га­тший ре­гіон Іспа­нії, то фран­цузь­ка про­він­ція, нав­па­ки, є одні­єю з най­бі­дні­ших у сво­їй кра­ї­ні. Її бі­знес де­да­лі біль­ше орі­єн­ту­є­ться на гео­гра­фі­чно та куль­тур­но близь­ку Бар­се­ло­ну. Різ­кі кро­ки очіль­ни­ків Же­не­ра­лі­те­ту Ка­та­ло­нії не­ми­ну­че ві­діб’ються ри­ко­ше­том на спо­рі­дне­ній фран­цузь­кій про­він­ції, і хто знає, які на­слід­ки то­ді про­ко­тя­ться всі­єю Фран­ці­єю.

Пре­зи­дент Же­не­ра­лі­те­ту Ка­та­ло­нії Кар­лес Пуч­де­мон, лі­дер при­хиль­ни­ків не­за­ле­жно­сті, та­кож охо­че роз­дає ін­терв’ю фран­цузь­кій пре­сі. Ко­ли­шній жур­на­ліст, у ми­ну­ло­му го­лов­ний ре­да­ктор га­зе­ти El Punt, за­снов­ник Ка­та­лон­сько­го ін­фор­ма­цій­но­го агент­ства но­вин, по­тім мер мі­ста Жи­ро­на, віль­но во­ло­діє фран­цузь­кою. В ін­терв’ю те­ле­ка­на­лу France 24 він не ва­га­ю­чись по­ві­до­мив, що йо­го най­ближ­че ко­ло со­ра­тни­ків не бо­ї­ться пер­спе­кти­ви по­тра­пи­ти за ґра­ти, якщо Ма­дрид вда­сться до по­лі­ти­чних ре­пре­сій. «Якщо Ка­та­ло­нія ви­йде зі скла­ду Іспа­нії, во­на не­ми­ну­че втра­чає член­ство в ЄС і НАТО, — за­ува­жи­ли ве­ду­чі про­гра­ми. — Як ви пла­ну­є­те ви­рі­шу­ва­ти цю про­бле­му?» «Та не мо­же бу­ти, щоб єв­ро­пей­ський на­род у са­мо­му цен­трі Єв­ро­пи опи­нив­ся отак по­за ме­жа­ми ЄС!» — тіль­ки й від­по­вів Пуч­де­мон, за­ли­шив­ши при­хиль­ни­кам ідеї ка­та­лон­ської не­за­ле­жно­сті ве­ли­кі сум­ні­ви що­до зда­тно­сті ни­ні­шньої по­лі­ти­чної елі­ти ре­гіо­ну за­без­пе­чи­ти мир­ний, по­лі­ти­чно гра­мо­тний пе­ре­хід до са­мо­стій­но­го дер­жав­но­го жи­т­тя.

«Ще рік то­му ні­хто не міг уяви­ти, що са­ме Пуч­де­мон очо­лить Же­не­ра­лі­тет Ка­та­ло­нії, — на­пи­са­ла щоденна фран­цузь­ка га­зе­та Le Monde. — Щоб до­сяг­ти кон­сен­су­су між край­ні­ми лі­ви­ми, які пра­гнуть ви­хо­ду з Іспа­нії, пра­ви­ми на­ціо­на­лі­ста­ми та по­мір­ко­ва­ним цен­тром, зна­до­бив­ся ота­кий чи­стої во­ди при­хиль­ник не­за­ле­жно­сті... Кар­лес Пуч­де­мон по­хо­дить із ро­ди­ни пе­ре­ко­на­них на­ціо­на­лі­стів. У по­лі­ти­ці з 1980 ро­ку, по­чи­нав як по­бор­ник ка­та­лон­ської мо­ви та куль­ту­ри».

Фран­цу­зи з три­во­гою при­див­ля­ю­ться до но­вої по­лі­ти­чної фі­гу­ри, оче­ви­дно, схиль­ної до аван­тю­ри­зму. «Ба­га­то хто ке­пкує з йо­го дов­го­го чу­ба, що при­хо­вує гли­бо­кий шрам, отри­ма­ний уна­слі­док ав­то­ка­та­стро­фи, яка ма­ло не за­бра­ла в Пуч­де­мо­на жи­т­тя та зму­си­ла на­ві­ки по­про­ща­ти­ся з жур­на­лі­сти­кою — йо­го справ­жнім по­кли­ка­н­ням», — пи­ше Le Monde.

Як по­лі­тик із ко­ла по­мір­ко­ва­них пра­вих Пуч­де­мон те­о­ре­ти­чно міг би об’єднати всіх при­хиль­ни­ків не­за­ле­жно­сті Ка­та­ло­нії — від край­ніх лі­вих до край­ніх пра­вих. Але по­ки що на пра­кти­ці се­ред по­бор­ни­ків су­ве­рен­ної Ка­та­ло­нії па­нує роз­брат. Біль­шість, яку во­ни ма­ють у ре­гіо­наль­но­му пар­ла­мен­ті, зов­сім ма­ла й кри­хка. Мо­жли­во, су­ве­ре­ні­сти ді­ста­ли б сер­йо­зні­шу під­трим­ку на­се­ле­н­ня, як­би за­про­по­ну­ва­ли чі­тку стра­те­гію пе­ре­го­во­рів із Ма­дри­дом та Брюс­се­лем. Але її не­має.

Le Figaro, ана­лі­зу­ю­чи си­ту­а­цію в ре­гіо­наль­но­му пар­ла­мен­ті Ка­та­ло­нії, на­го­ло­шує на то­му, що в ла­вах по­бор­ни­ків не­за­ле­жно­сті бра­кує єд­но­сті. «Якщо край­ні лі­ві (CUP) на­по­ля­га­ють на не­гай­но­му про­го­ло­шен­ні не­за­ле­жно­сті та ви­яв­ля­ють го­тов­ність до втра­ти ман­да­тів і на­віть до аре­штів, ко­ли Ма­дрид вда­ва­ти­ме­ться до си­ли, то ко­а­лі­ція пра­во­го й лі­во­го цен­тру (Junts Pel Si) де­мон­струє по­мір­ко­ва­ні­шу по­зи­цію, від­да­ю­чи пе­ре­ва­гу сим­во­лі­чній де­кла­ра­ції, яка не пе­ред­ба­ча­ла б не­гай­них ре­аль­них на­слід­ків».

В ін­шій стат­ті Le Figaro ана­лі­зує еко­но­мі­чні на­слід­ки не­сан­кціо­но­ва­но­го ре­фе­рен­ду­му, які вже да­ють про се­бе зна­ти. «Під­при­єм­ства ті­ка­ють із Ка­та­ло­нії», — на­пи­са­ла га­зе­та, хо­ча мо­ва по­ки що про пе­ре­ве­де­н­ня цен­траль­них

офі­сів кіль­кох по­ту­жних кор­по­ра­цій і двох ве­ли­ких бан­ків із Бар­се­ло­ни до Ма­дри­да.

«Чи є пе­ре­мо­жець у ре­фе­рен­ду­мі про не­за­ле­жність Ка­та­ло­нії? — за­пи­тує Le Parisien. — Ні­що у сві­ті не ви­кли­кає біль­ших сум­ні­вів. Гнів, ха­ос, які всі ми по­ба­чи­ли 1 жов­тня, не ма­ють ні­чо­го спіль­но­го з де­мо­кра­ти­чним про­це­сом. Але най­біль­ше втра­тив, без­пе­ре­чно, уряд у Ма­дри­ді».

Га­зе­та вва­жає по­мил­кою за­бо­ро­ну ре­фе­рен­ду­му «всу­пе­реч пра­ву на­ро­дів на са­мо­ви­зна­че­н­ня»: «Шо­тлан­дія про­ве­ла свій пле­бі­сцит, Но­ва Ка­ле­до­нія ма­ти­ме свій на­сту­пно­го ро­ку, і якщо острів за­ба­жає, він ви­йде зі скла­ду Фран­цузь­кої Ре­спу­блі­ки».

По­мил­кою Le Parisien вва­жає і бру­таль­ність по­лі­ції що­до лю­дей, які при­йшли на ре­фе­рен­дум. «У кра­ї­ні, де 40 ро­ків то­му лю­ту­ва­ла ди­кта­ту­ра Фран­ко, та­кі сце­ни не­ймо­вір­но шкі­дли­ві».

За­га­лом фран­цузь­ка пре­са до­хо­дить ви­снов­ку, що й ка­та­лон­ські по­бор­ни­ки не­за­ле­жно­сті, й іспан­ський уряд при­пу­ска­ю­ться по­ми­лок: пер­ші по­спі­ша­ють ді­я­ти си­лою, змен­шу­ю­чи та­ким чи­ном шан­си на мир­не ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми, а іспан­ська вла­да від­по­від­ає на си­лу си­лою. Згі­дно з ви­снов­ка­ми пре­си в про­гра­ші і Єв­ро­пей­ський Со­юз. Ор­га­ні­за­ція від­мов­чу­є­ться, пев­не, по­бо­ю­ю­чись лан­цю­го­вих ре­а­кцій кор­си­кан­ців, фла­манд­ців, ба­сків та ін­ших на­ро­дів, що не­ми­ну­че де­ста­бі­лі­зу­ва­ло б кра­ї­ни ЄС. Але не ба­чи­ти про­бле­ми — не озна­чає на­бли­жа­ти­ся до її ви­рі­ше­н­ня. Нав­па­ки. Ва­ку­ум кон­стру­ктив­ної по­лі­ти­чної ко­му­ні­ка­ції ли­ше по­гли­блює не­без­пе­чну кри­зу, що зда­тна за­тяг­ти в се­бе, на­че во­рон­ка, чи­ма­ло ба­га­то­е­тні­чних єв­ро­пей­ських дер­жав.

ЧИ­МА­ЛО ФРАН­ЦУЗЬ­КИХ КА­ТА­ЛОН­ЦІВ ВВА­ЖАЄ, ЩО ІДЕН­ТИ­ЧНІСТЬ ПО­ТРЕ­БУЄ ЗА­ХИ­СТУ. ГЛИ­БО­КО В ДУ­ШІ ЛЮ­ДИ РО­ЗУ­МІ­ЮТЬ І НА РІВ­НІ ІДЕЇ НА­ВІТЬ ПІД­ТРИ­МУ­ЮТЬ ТИХ, ХТО ВИМАГАЄ НЕ­ЗА­ЛЕ­ЖНО­СТІ КА­ТА­ЛО­НІЇ. НА­ТО­МІСТЬ НЕ ВСІ МА­ЮТЬ ДО­ВІ­РУ ДО ТИХ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИХ ЛІ­ДЕ­РІВ, ЯКІ ЗА­ПОВ­ЗЯ­ЛИ­СЯ ВТІ­ЛЮ­ВА­ТИ МРІЮ В ЖИ­Т­ТЯ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.