ОНУХ про мі­сію Трам­па

Ukrainskiy Tyzhden - - News -

Ле­тів­ши не­дав­но в Dreamliner із То­рон­то до Ки­є­ва, я ста­рав­ся на­до­лу­жи­ти від­ста­ва­н­ня в ле­кту­рі. Цьо­го ра­зу пе­ре­гля­дав, що пи­шуть в аме­ри­кан­ських, ка­над­ських і поль­ських пе­рі­о­ди­чних ви­да­н­нях. Один текст спо­ну­кав мої дум­ки аж за­ки­пі­ти в го­ло­ві, і це бу­ла що­ти­жне­ва ста­т­тя мо­го улю­бле­но­го Де­ві­да Бру­кса, кон­се­рва­тив­но­го пу­блі­ци­ста з лі­бе­раль­ної га­зе­ти The New York Times. Уже в пер­шо­му ре­чен­ні Брукс ви­кла­дає всі кар­ти: «Слід при­пу­сти­ти, що До­нальд Трамп ро­бить то­чні­сінь­ко те, для чо­го йо­го обра­ли». Да­лі ав­тор уже тіль­ки по­слі­дов­но роз­ви­ває цю дум­ку: «Йо­го обра­ли не для то­го, щоб він був пре­зи­ден­том-за­ко­но­дав­цем. Під час ви­бор­чої кам­па­нії він ні­ко­ли не за­свід­чив справ­жньої ці­ка­во­сті до по­лі­ти­ки. Йо­го обра­ли, щоб він був куль­тур­ним пре­зи­ден­том. Йо­го обра­ли, щоб він роз­бив до­мі­нан­тну в Аме­ри­ці куль­ту­ру й дав го­лос тим, хто по­чу­вав­ся в ній по­збав­ле­ним йо­го. Він ро­бить це що­дня. Ме­не не­по­ко­їть, що ті, хто є мі­ше­ня­ми йо­го на­па­дів, зда­є­ться, не ро­зу­мі­ють, про що йде­ться. Ко­ли во­ни най­біль­ше від­чу­ва­ють свою пра­во­ту, то на­справ­ді про­гра­ють і пе­ре­бу­ва­ють у най­біль­шій не­без­пе­ці».

ТРАМП ДО­СКО­НА­ЛО ВМІЄ ДРА­ЖНИ­ТИ ОСВІ­ЧЕ­НІ ЕЛІ­ТИ, НЕ­МОВ ВІН САМ ЯК ДО­БРЕ ОСВІ­ЧЕ­НИЙ НЬЮ­ЙОР­КІ­ВЕЦЬ І СПАД­КО­Є­МЕЦЬ РО­ДИН­НО­ГО БА­ГАТ­СТВА НЕ БУВ ЕЛЕ­МЕН­ТОМ ТО­ГО ІСТЕ­БЛІ­ШМЕН­ТУ

Тут го­ди­ться ко­ро­тко по­ясни­ти аме­ри­кан­ський кон­текст. Пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни аме­ри­кан­ський істе­блі­шмент, ві­до­мий під акро­ні­мом WASP (white, anglosaxon, protestant, тоб­то БАСП, бі­лий, ан­гло­са­ксо­нець, про­те­стант), ціл­ко­ви­то до­мі­ну­вав в аме­ри­кан­ській куль­ту­рі та по­лі­ти­ці. Він від­кри­то то­ле­ру­вав ра­со­ву се­гре­га­цію та не­при­хо­ва­ний се­ксизм і сво­єю по­лі­ти­кою при­звів до за­го­стре­н­ня кон­флі­кту у В’єтна­мі, а во­дно­час і до від­вер­тої кон­фрон­та­ції в аме­ри­кан­сько­му су­спіль­стві. У се­ре­ди­ні 1960-х ро­ків з’яви­ла­ся гру­па про­во­ка­то­рів, як-от Еб­бі Гоф­фман, Джер­рі Ру­бін і Том Гей­ден, яка спер­шу опа­ну­ва­ла ау­ди­то­рії та май­дан­чи­ки уні­вер­си­тет­ських мі­сте­чок, а зре­штою й ву­ли­ці аме­ри­кан­ських міст, ор­га­ні­зо­ву­ю­чи де­мон­стра­ції про­ти вій­ни у В’єтна­мі й во­дно­час ви­го­ло­шу­ю­чи га­сла кон­тр­куль­ту­ри. Го­лов­не зна­че­н­ня тут ма­ла ідея сво­бо­ди від усіх су­спіль­них або по­лі­ти­чних обме­жень, про­па­ган­да па­ци­фі­зму, віль­но­го ко­ха­н­ня та не­прийня­т­тя спо­жи­ва­цтва.

По­діл то­ді­шньо­го аме­ри­кан­сько­го су­спіль­ства до­бре ілю­струє фра­гмент ко­мен­та­ря в до­ку­мен­таль­но­му філь­мі Ке­на Берн­са і Лінн Но­вік «В’єтнам­ська вій­на». У пев­ний мо­мент з’яви­ла­ся су­ха ін­фор­ма­ція: «15–17 сер­пня на фер­мі не­по­да­лік мі­сте­чка Вуд­сток на пів­ні­чно­му схо­ді шта­ту Нью-йорк зі­бра­ло­ся пів­міль­йо­на мо­ло­ді для свя­тку­ва­н­ня «Трьох днів ми­ру, ко­ха­н­ня й му­зи­ки». Ті­єї са­мої по­ри пів­міль­йо­на мо­ло­дих аме­ри­кан­ців во­ю­ва­ло на по­лях і в джун­глях Пів­ден­но­го В’єтна­му». Ця при­го­лом­шли­ва для ме­не ін­фор­ма­ція свід­чить про гли­бо­ке ко­рі­н­ня та мас­штаб куль­тур­но­го кон­флі­кту в аме­ри­кан­сько­му су­спіль­стві. Уна­слі­док цьо­го зі­ткне­н­ня та по­раз­ки в’єтнам­ської аван­тю­ри впа­ла ста­ра мо­дель аме­ри­кан­ської куль­ту­ри й на сце­ні по­віль­но зайняв своє мі­сце но­вий істе­блі­шмент. Де­хто на­зи­ває йо­го ме­ри­то­кра­ти­чним, ін­ші — лі­бе­раль­ним. Пред­став­ни­ки но­вої хви­лі бу­ли до­бре осві­че­ні, сфор­мо­ва­ні уча­стю в ру­хах за пра­ва лю­ди­ни, па­ци­фіст­ських і фе­мі­ні­сти­чних. На сво­їх пра­по­рах во­ни ви­пи­су­ва­ли га­сла еко­но­мі­чно­го, су­спіль­но­го та мо­раль­но­го ін­ди­ві­ду­а­лі­зму, а не­вдов­зі опа­ну­ва­ли най­го­лов­ні­ші аме­ри­кан­ські ін­сти­ту­ції по оби­два, лі­вий і пра­вий, бо­ки сце­ни. Як і ко­жен істе­блі­шмент, зго­дом він по­чав по­тра­пля­ти в пас­тки, які сам со­бі й ста­вив. Йо­го пред­став­ни­ки ство­ри­ли мо­дель еко­но­мі­ки, яка го­дує са­ма се­бе, ли­ша­ю­чи всіх «ін­ших» по­за ме­жа­ми сво­го по­зи­тив­но­го впли­ву. При­зве­ли до вій­ни в Іра­ку, де си­ни тру­дя­що­го кла­су зно­ву воювали в ім’я аме­ри­кан­ських іде­а­лів і лі­бе­раль­них ін­те­ре­сів істе­блі­шмен­ту. Ство­ри­ли вла­сний бренд куль­тур­но­го сно­бі­зму, у яко­му не бу­ло мі­сця цін­но­стям, що їх уосо­блює зу­бо­жі­лий тру­дя­щий клас. Збу­ду­ва­ли у сво­їй пов­ній слу­шних га­сел лі­бе­раль­ній пра­кти­ці «без­кла­со­ве кла­со­ве су­спіль­ство».

2016 ро­ку обу­ре­ні пред­став­ни­ки зне­хту­ва­них і су­спіль­но де­гра­до­ва­них кла­сів (хо­ча, зви­чай­но, не тіль­ки во­ни) ма­со­во про­го­ло­су­ва­ли за До­наль­да Трам­па. Цей не­зви­чай­ний шо­у­мен і ма­гістр гри в рі­зні по­до­би ви­явив­ся не­пе­ре­вер­ше­ним уті­лю­ва­чем ма­кі­а­вел­лів­сько­го пла­ну. Трамп до­ско­на­ло вміє дра­жни­ти осві­че­ні елі­ти, не­мов він сам як до­бре осві­че­ний нью­йор­кі­вець і спад­ко­є­мець ро­дин­но­го ба­гат­ства не був еле­мен­том то­го істе­блі­шмен­ту. Важ­ко спо­ді­ва­ти­ся, щоб Трамп сам узяв­ся пра­цю­ва­ти над ма­ні­фе­стом но­вої куль­ту­ри, але він, без­пе­ре­чно, зда­тний збу­ри­ти ста­тус-кво, як ро­бить це до­те­пер із не­зви­чай­ною по­слі­дов­ні­стю, вправ­но по­ді­ля­ю­чи й про­ти­став­ля­ю­чи со­бі гро­ма­дян сво­єї мо­гу­тньої дер­жа­ви, які жи­вуть не­на­че на ін­ших пла­не­тах.

Де­хто роз­ра­хо­вує, що чер­го­ві ви­бо­ри змі­нять си­ту­а­цію й Трам­па за­сту­пить лю­ди­на, яка кра­ще впи­су­є­ться в до­мі­нан­тний до­те­пер ме­ри­то­кра­ти­чний істе­блі­шмент, але, мо­жли­во, це вже тіль­ки ма­ре­н­ня. Якщо й да­лі так пі­де, то пі­сля «руй­нів­ни­ка» Трам­па на­вряд чи по­ща­стить знайти ба­га­то вці­лі­ло­го.

Як за­ува­жив Де­від Брукс, «мо­жли­во, пі­сля чо­ти­рьох ро­ків та­ких дій Трамп справ­ді зруй­нує па­нів­ну куль­ту­ру. Па­ну­ва­н­ня ме­ри­то­кра­ти­чно­го істе­блі­шмен­ту скін­чи­ться так са­мо, як уже скін­чи­ло­ся па­ну­ва­н­ня про­те­стант­сько­го.

…Че­рез Трам­па до­ве­де­ться збу­ду­ва­ти но­ву куль­ту­ру, по­ши­ри­ти но­ві цін­но­сті й ви­тка­ти но­ву со­ці­аль­ну ма­те­рію ― та­ку, яка по­вер­тає рі­зні пла­не­ти до зв’яз­ків одна з одною».

Є та­ка при­каз­ка: по­до­ро­жі на­вча­ють. По­за сум­ні­вом, над­то ко­ли ми ді­зна­є­мо­ся в них про гли­бо­кі дум­ки му­дрих лю­дей і не за­бу­ва­є­мо, що ми су­сі­ди на одній пла­не­ті.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.