Три­но­жник схі­дної по­лі­ти­ки

Як ство­ри­ти ефе­ктив­ну мо­дель де­о­ку­па­ції ОРДІЛО

Ukrainskiy Tyzhden - - На Часі - Ма­ксим Ві­хров

Де­о­ку­па­ція пе­ред­ба­чає не ли­ше вста­нов­ле­н­ня кон­тро­лю за схі­дни­ми те­ри­то­рі­я­ми, а й по­вер­не­н­ня там­те­шніх ме­шкан­ців до по­лі­ти­чно­го, еко­но­мі­чно­го та со­ціо­куль­тур­но­го по­ля Укра­ї­ни. Остан­нє ви­кли­кає в по­лі­ти­чних ко­лах пев­ні по­бо­ю­ва­н­ня — від стри­ма­но­го ске­пси­су до від­вер­то­го алар­мі­зму. Зро­зумі­ло, що про­цес ре­ін­те­гра­ції на­се­ле­н­ня бу­де скла­дним. Однак йо­го ре­зуль­та­ти ве­ли­кою мі­рою за­ле­жа­ти­муть від то­го, яку по­зи­цію за­йма­ти­ме Ки­їв.

У 2014-му в зо­ні оку­па­ції опи­ни­ли­ся най­більш гу­сто­на­се­ле­ні ра­йо­ни Лу­ган­щи­ни та До­неч­чи­ни, де про­жи­ва­ло 3,5–4 млн осіб, тоб­то близь­ко по­ло­ви­ни за­галь­но­го на­се­ле­н­ня Дон­ба­су. Сьо­го­дні ви­зна­чи­ти ре­аль­ну кіль­кість ме­шкан­ців у «ре­спу­блі­ках» скла­дно. Ви­хо­дя­чи з кіль­ко­сті пе­ре­се­лен­ців (в Укра­ї­ні по­над 1,5 млн осіб, скіль­ки в Ро­сії — не­ві­до­мо), на­се­ле­н­ня ОРДІЛО ста­но­вить 2–2,5 млн осіб — при­бли­зно як у Львів­ській або Оде­ській обла­сті. Ма­ю­чи не­га­тив­ну де­мо­гра­фі­чну ди­на­мі­ку, кіль­кість жи­те­лів на оку­по­ва­них те­ри­то­рій по­тро­ху зро­стає зав­дя­ки по­вер­нен­ню пе­ре­се­лен­ців, яке по­ча­ло­ся пі­сля де­е­ска­ла­ції бо­йо­вих дій на Дон­ба­сі. Як свід­чать до­слі­дже­н­ня, на­зад в оку­па­цію лю­дей ви­штов­ху­ють страх втра­ти­ти по­ки­ну­те май­но й не­мо­жли­вість вла­шту­ва­ти­ся на но­во­му мі­сці.

Для то­го щоб роз­ро­би­ти ефе­ктив­ну по­лі­ти­ку що­до ме­шкан­ців ОРДІЛО, слід ви­зна­чи­ти­ся, ким во­ни є для Укра­ї­ни. Су­спіль­на дум­ка що­до цьо­го до­сить одно­зна­чна: біль­шість укра­їн­ців вва­жає сво­їх спів­гро­ма­дян на оку­по­ва­них те­ри- то­рі­ях за­ру­чни­ка­ми осо­би­стих і вій­сько­во-по­лі­ти­чних об­ста­вин та ли­ше 6% ба­чить у них зра­дни­ків Укра­ї­ни. Са­ме та­кий під­хід є най­про­ду­ктив­ні­шим. Бо якщо «на­ші» те­ри­то­рії за­се­ле­ні «не на­ши­ми» лю­дьми, там мо­жли­вий тіль­ки ре­жим вну­трі­шньої ко­ло­ні­за­ції, що спи­ра­є­ться на по­лі­цей­ську си­лу й адмі­ні­стра­тив­ний ди­ктат цен­траль­ної вла­ди. Як­би на Дон­ба­сі то­чи­ла­ся гро­ма­дян­ська вій­на, ін­шо­го ви­хо­ду й не бу­ло б. Але, на ща­стя, си­ту­а­ція в ОРДІЛО зов­сім ін­ша: біль­шість ме­шкан­ців оку­по­ва­них те­ри­то­рій — це не спів­у­ча­сни­ки те­ро­ри­стів, а їхні за­ру­чни­ки.

Ідей­ні се­па­ра­ти­сти в ОРДІЛО, зві­сно ж, є. Про те, що «там усі та­кі», за­зви­чай го­во­рять, по­си­ла­ю­чись на ре­зуль­та­ти се­па­ра­тист­сько­го «ре­фе­рен­ду­му», на яко­му Донбас бу­цім­то одно­стай­но про­го­ло­су­вав за «ре­спу­блі­ки». Ви­ди­мість на­ро­дної лю­бо­ві оку­пан­ти на­ма­га­ю­ться під­три­му­ва­ти, зга­ня­ю­чи лю­дей на мі­тин­ги, ве­ле­лю­дні про­ща­н­ня із за­ги­бли­ми бо­йо­ви­ка­ми то­що. Однак со­ціо­ло­гі­чні опи­ту­ва­н­ня на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях да­ють ін­шу кар­ти­ну. Згі­дно з одним із та­ких до­слі­джень ли­ше 18% ме­шкан­ців оку­по­ва­ної До­неч­чи­ни вва­жає се­бе гро­ма­дя­на­ми «ДНР». Ще більш про­мо­ви­сто про ре­аль­ний рі­вень се­па­ра­ти­зму в ОРДІЛО свід­чить кіль­кість тих, хто отри­мав «ре­спу­блі­кан­ські» па­спор­ти. За да­ни­ми оку­пан­тів, за остан­ні два ро­ки в «ЛНР» і «ДНР» та­ких на­бра­ло­ся аж 190 тис. осіб, тоб­то мен­ше як 1% ме­шкан­ців ОРДІЛО.

Це озна­чає, що, по­при по­ру­ше­н­ня по­лі­ти­ко-еко­но­мі­чних зв’яз­ків, мі­сце­ве на­се­ле­н­ня все ще пов’язує своє май-

бу­тнє з Укра­ї­ною, іно­ді на­віть всу­пе­реч вла­сним по­лі­ти­чним пе­ре­ко­на­н­ням. Зви­чай­но, жи­т­тя в умо­вах оку­па­ції на­кла­дає пев­ний від­би­ток на сві­то­гляд, пра­кти­ки й так да­лі. Однак пе­ре­біль­шу­ва­ти її вплив не тре­ба. По-пер­ше, оку­па­ція три­ва­ти­ме (при­найм­ні так ви­да­є­ться за­раз) не на­стіль­ки дов­го, аби оку­пан­ти всти­гли ви­хо­ва­ти ці­ле по­ко­лі­н­ня. А по-дру­ге, оку­па­цій­на про­па­ган­да впли­ває на жит­тє­ві пра­кти­ки на­се­ле­н­ня ку­ди мен­ше, ніж мір­ку­ва­н­ня пра­кти­чної до­ціль­но­сті. При­найм­ні у звіль­не­них мі­стах Дон­ба­су про «Но­во­ро­сію» мо­жна по­чу­ти хі­ба що в ку­хон­них роз­мо­вах, та й то в мар­гі­наль­но­му се­ре­до­ви­щі. У то­му, що міль­йо­ни на­ших гро­ма­дян за­ли­ши­ли­ся в оку­па­ції, мо­жна ба­чи­ти «зра­ду». Але на­справ­ді їхня при­су­тність там по­трі­бна Укра­ї­ні. Адже ці лю­ди ма­ють до­свід жи­т­тя в на­шій кра­ї­ні та ін­те­гро­ва­ні до її дій­сно­сті зна­чно біль­ше, ніж ро­сі­я­ни, ко­трі за­раз ску­по­ву­ють жи­тло в До­не­цьку та Лу­ган­ську.

На жаль, обме­же­на рам­ка­ми мін­ських угод Укра­ї­на не змо­же роз­гор­ну­ти до­ста­тньо ефе­ктив­ну ро­бо­ту з ме­шкан­ця­ми ОРДІЛО, по­ки ді­я­ти­ме За­кон «Про осо­бли­вий по­ря­док мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня». Однак за­кла­да­ти осно­ви укра­їн­ської стра­те­гії на Дон­ба­сі тре­ба вже за­раз. І якщо ми хо­че­мо зро­би­ти Донбас ча­сти­ною Укра­ї­ни не за фор­мою, а за змі­стом, укра­їн­ська політика в ре­гіо­ні має спи­ра­ти­ся на та­кий три­но­жник: ві­днов­ле­н­ня без­пе­ки й спра­ве­дли­во­сті, роз­бу­до­ва де­мо­кра­тії та ство­ре­н­ня но­вої мо­дер­ної еко­но­мі­ки.

Що сто­су­є­ться без­пе­ки й спра­ве­дли­во­сті, у на­шо­му ра­зі це дві сто­ро­ни одні­єї ме­да­лі. Пе­ред­усім йде­ться про ві­днов­ле­н­ня кон­тро­лю за дер­жав­ним кор­до­ном і ле­гі­тим­них дер­жав­них ін­сти­ту­тів на те­ри­то­рії ОРДІЛО. Зви­чай­но, без­пе­ко­ві за­хо­ди бу­дуть не­пов­ни­ми без при­ду­ше­н­ня про­ро­сій­сько­го се­па­ра­тист­сько­го ру­ху. Для цьо­го Ки­їв змо­же за­сто­су­ва­ти юри­ди­чний ін­стру­мент, тоб­то по­ка­ра­н­ня тих, хто не під­па­да­ти­ме під ам­ні­стію, пе­ред­ба­че­ну мін­ськи­ми уго­да­ми. Якщо вин­ні бу­дуть пе­ре­ко­на­ні в не­від­во­ро­тно­сті по­ка­ра­н­ня, чи­ма­ло не­без­пе­чних се­па­ра­ти­стів мо­жуть по­ки­ну­ти Донбас ра­зом із ро­сій­ськи­ми вій­ська­ми.

По­ряд із цим в ОРДІЛО слід про­ве­сти ре­сти­ту­цію, по­вер­нув­ши вла­сни­кам май­но, кон­фі­ско­ва­не оку­пан­та­ми з 2014-го. Крім то­го, в ОРДІЛО слід роз­гор­ну­ти ши­ро­ку кам­па­нію, за­охо­чу­ю­чи мі­сце­вих ме­шкан­ців по­да­ва­ти су­до­ві по­зо­ви про­ти Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції з ви­мо­гою від­шко­ду­ва­н­ня мо­раль­них і ма­те­рі­аль­них зби­тків уна­слі­док вій­ни. Та­кі по­зо­ви вже по­да­ю­ться, але по­трі­бна си­стем­на й ма­со­ва ро­бо­та, що про­во­ди­ться за під­трим­ки цен­траль­ної вла­ди, пра­во­за­хи­сни­ків і між­на­ро­дних ор­га­ні­за­цій. На­віть якщо зна­йти ме­ха­ні­зми стя­гне­н­ня від­шко­ду­ва­н­ня не вда­сться, кам­па­нія ма­ти­ме чи­ма­ле су­спіль­но-по­лі­ти­чне зна­че­н­ня: у пер­спе­кти­ві про пра­во на ре­па­ра­ції від Ро­сії має за­яви­ти й Укра­їн­ська дер­жа­ва. Ре­шта зло­чи­нів оку­пан­тів та­кож ма­ють бу­ти за­до­ку­мен­то­ва­ні й пе­ре­да­ні на роз­гляд су­до­вих ін­стан­цій, зокре­ма між­на­ро­дних.

Осо­бли­ве зна­че­н­ня для ре­ін­те­гра­ції Дон­ба­су ма­ти­ме ві­днов­ле­н­ня де­мо­кра­тії, згор­ну­тої в ро­ки оку­па­цій­но­го ре­жи­му. Це ва­жли­во як з огля­ду на цін­но­сті, так із мір­ку­вань по­лі­ти­чної до­ціль­но­сті: мі­сце­ве на­се­ле­н­ня має пе­ре­свід­чи­ти­ся, що по­вер­не­н­ня під укра­їн­ський пра­пор не пе­ре­тво­рює їх на гро­ма­дян «дру­го­го сор­ту», а, нав­па­ки, по­вер­тає їм втра­че­ні пра­ва та сво­бо­ди. Роз­ви­ток гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства й по­лі­ти­чно­го плю­ра­лі­зму осла­блю­ва­ти­ме мо­но­по­лію про­ро­сій­ських сил, яку по­над 10 ро­ків пле­ка­ла на Дон­ба­сі Пар­тія ре­гіо­нів. У пер­спе­кти­ві Ки­їв му­сить по­дба­ти про ство­ре­н­ня мі­сце­вої гро­мад­сько-по­лі­ти­чної аль­тер­на­ти­ви про­ро­сій­ським і се­па­ра­тист­ським си­лам. Це по­трі­бно не ли­ше з та­кти­чних, а й зі стра­те­гі­чних мір­ку­вань: бо­роть­бу за со­бор­ність слід пе­ре­ве­сти з дис­по­зи­ції «Ки­їв — Донбас» на вну­трі­шній ре­гіо­наль­ний рі­вень.

До то­го ж, ко­ли тер­мін «осо­бли­во­го ста­ту­су» спли­ве, на­се­ле­н­ня ОРДІЛО му­си­ти­ме прийня­ти де­ко­му­ні­за­цію, но­ве мов­не за­ко­но­дав­ство й ін­ші змі­ни, які вже від­бу­ли­ся та ще від­бу­ду­ться в Укра­ї­ні, по­ки Донбас скнів в оку­па­ції. І про­від­ни­ка­ми цих змін там ма­ють бу­ти мі­сце­ві на­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чні си­ли, ко­трі спи­ра­ю­ться на до­ста­тню су­спіль­ну під­трим­ку, а не чи­нов­ни­ки, що про­сто ви­ко­ну­ють вка­зів­ки, спу­ще­ні зго­ри. Зві­сно, ви­бу­ду­ва­ти адмі­ні­стра­тив­ну вер­ти­каль де­що про­сті­ше, але, як свід­чить істо­рія, чи­нов­ни­цька ло­яль­ність — вкрай не­на­дій­на опора в кри­ти­чні мо­мен­ти. Тож кіль­ка ро­ків, упро­довж ко­трих ОРДІЛО пе­ре­бу­ва­ти­ме в «осо­бли­во­му ста­ту­сі», — це тер­мін, за який Ки­їв має за­ру­чи­ти­ся під­трим­кою мі­сце­вих акти­ві­стів і до­по­мог­ти їм на­бу­ти по­лі­ти­чної ва­ги.

Еко­но­мі­чна від­бу­до­ва Дон­ба­су та­кож мо­же слу­гу­ва­ти су­спіль­но-по­лі­ти­чній ре­ін­те­гра­ції мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня. На­сам­пе­ред ме­шкан­ців ОРДІЛО тре­ба ви­ве­сти з ро­лі па­сив­но­го ре­ци­пі­єн­та зов­ні­шньої до­по­мо­ги: во­ни ма­ють бу­ти якнай­шир­ше за­лу­че­ні до роз­бу­до­ви мир­но­го жи­т­тя. До то­го ж на ко­му­ні­ка­цій­но­му рів­ні ві­днов­ле­н­ня Дон­ба­су слід по­да­ва­ти як тво­ре­н­ня лі­пшо­го май­бу­тньо­го для всі­єї Укра­ї­ни, а не розв’яза­н­ня су­то мі­сце­вих про­блем. Крім то­го, від­бу­до­ва Дон­ба­су — це слу­шний при­від для по­си­ле­н­ня між­ре­гіо­наль­ної го­ри­зон­таль­ної ко­му­ні­ка­ції. На­при­клад, там мо­жуть пра­цю­ва­ти тру­до­ві ко­ле­кти­ви з ін­ших ре­гіо­нів Укра­ї­ни, а ро­бі­тни­ки з ОРДІЛО про­хо­ди­ти за ме­жа­ми Дон­ба­су пе­ре­ква­лі­фі­ка­цію чи здо­бу­ва­ти до­да­тко­вий фах. Для Дон­ба­су з йо­го про­ми­сло­во-цен­три­чною істо­рі­єю та куль­ту­рою та­кий до­свід мо­же бу­ти не менш ко­ри­сним, ніж ту­ри­сти­чні обмі­ни й т. ін.

По­за тим, у рам­ках ві­днов­ле­н­ня Дон­ба­су є шанс про­ве­сти еко­но­мі­чну ве­стер­ні­за­цію ре­гіо­ну. Уже за­раз іно­зем­ні кор­по­ра­ції актив­но від­кри­ва­ють в Укра­ї­ні но­ві за­во­ди, і на Дон­ба­сі для них слід ство­ри­ти не про­сто прийня­тні, а те­пли­чні умо­ви. Окрім по­зи­тив­но­го со­ці­аль­но-еко­но­мі­чно­го ефе­кту це ма­ти­ме ще й по­лі­ти­чні на­слід­ки. Пе­ред­усім пе­ре­орі­єн­та­ція мі­сце­вої еко­но­мі­ки на за­хі­дні те­хно­ло­гії та ін­ве­сти­ції спри­я­ти­ме осла­блен­ню про­ро­сій­ських на­стро­їв, руй­ну­ю­чи міф про за­ле­жність Дон­ба­су від Ро­сії. Крім то­го, екс­пан­сія іно­зем­но­го бі­зне­су на Донбас осла­блю­ва­ти­ме й мі­сце­вих олі­гар­хів, чия ло­яль­ність до Укра­ї­ни є вель­ми сум­нів­ною. Вла­сне, сам Донбас був збу­до­ва­ний єв­ро­пей­ськи­ми про­ми­слов­ця­ми, яких у се­ре­ди­ні ХІХ сто­лі­т­тя за­про­сив сю­ди ро­сій­ський уряд. Ефект ви­явив­ся ви­бу­хо­вим: за кіль­ка­де­сят ро­ків тут ста­ло­ся еко­но­мі­чне ди­во й ре­гіон (на жаль, тим­ча­со­во) став на рей­ки нор­маль­но­го єв­ро­пей­сько­го роз­ви­тку.

Та­ким чи­ном, де­о­ку­па­ція Дон­ба­су — істо­ри­чний шанс роз­по­ча­ти мас­шта­бну ро­бо­ту з на­се­ле­н­ням ре­гіо­ну. Зро­зумі­ло, що це по­тре­бу­ва­ти­ме ве­ли­ких зу­силь, але більш спри­я­тли­во­го пе­рі­о­ду, ніж пе­ре­лом­ні по­во­єн­ні ро­ки, не бу­де. Са­ме в цей час Укра­ї­на змо­же за­про­си­ти Донбас до тво­ре­н­ня спіль­но­го май­бу­тньо­го. Однак цьо­го ра­зу мер­тво­на­ро­дже­них «ком­про­мі­сів між Схо­дом і За­хо­дом» не по­вин­но бу­ти: на­прям роз­ви­тку Укра­ї­ни вже за­да­ний, і Дон­ба­су за­ли­ши­ться тіль­ки при­єд­на­ти­ся.

Чи озна­ча­ти­ме це істо­ри­чну по­раз­ку цьо­го ре­гіо­ну? Бе­зу­мов­но, якщо йде­ться про про­ро­сій­ський, зде­гра­до­ва­ний, за­гру­злий у не­о­ра­дян­щи­ні Донбас. На­то­мість Донбас мо­дер­ний, де­мо­кра­ти­чний, укра­їн­ський на­ре­шті ді­ста­не шанс на ви­ни­кне­н­ня та роз­ви­ток. Але для то­го, щоб за­по­ча­тку­ва­ти ці те­кто­ні­чні змі­ни, укра­їн­ське ке­рів­ни­цтво му­сить ски­ну­ти із се­бе іде­о­ло­гі­чні шо­ри, ді­я­ти про­актив­но й із при­ці­лом на дов­го­три­ва­лу стра­те­гію. А го­лов­не — най­ближ­чи­ми ро­ка­ми Укра­ї­на му­сить прой­ти на шля­ху ре­форм яко­мо­га біль­шу ди­стан­цію, іна­кше цей ре­гіон ре­ін­те­гру­ва­ти­ме­ться не до укра­їн­сько­го про­е­кту, а до гни­лої укра­їн­ської бю­ро­кра­тії та ко­ру­пцій­них схем.

На­ве­сти мо­сти. Ві­днов­ле­н­ня ін­фра­стру­кту­ри — не­об­хі­дна умо­ва ві­днов­ле­н­ня ре­гіо­ну, однак без сер­йо­зних по­лі­ти­чних, со­ці­аль­них та еко­но­мі­чних зру­шень де­о­ку­па­ція не бу­де успі­шною

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.