Пта­ше­ня­та Яну­ко­ви­ча

Як пос­тко­ло­ні­аль­ні тра­ди­ції спри­я­ють фор­му­ван­ню «но­во­го по­ко­лі­н­ня по­лі­ти­ків», спро­мо­жно­го під­три­му­ва­ти ста­рі схе­ми та жит­тє­зда­тність си­сте­ми

Ukrainskiy Tyzhden - - Тема Номера - Ро­ман Мал­ко

Не­що­дав­но у Ва­шинг­то­ні був по­мі­че­ний ко­ли­шній на­ро­дний обра­нець, а ни­ні ща­сли­вий вла­сник те­ле­ка­на­лу «Пря­мий» Во­ло­ди­мир Ма­ке­єн­ко. Огля­дав він там мі­сце­ві му­зеї чи, мо­жли­во, пе­ре­ймав до­свід як но­во­спе­че­ний ме­дій­ник, до­сте­мен­но не­ві­до­мо. За­те то­чно ві­до­мо, що він шу­кав кон­та­кти в Кон­гре­сі й на­віть зу­стрі­чав­ся з по­мі­чни­ка­ми кон­гре­сме­нів. По­дей­ку­ють, зу­стрі­ти­ся з ки­мось із кон­гре­сме­нів Ма­ке­єн­ку не вда­ло­ся. Але й по­мі­чни­ків для по­ча­тку ціл­ком до­ста­тньо, адже во­ни є не чим ін­шим, як ву­ха­ми й очи­ма цих лю­дей. Вза­га­лі ва­жли­вий уже сам факт йо­го ві­зи­ту. Не всі ж, хто хо­че по­кри­ти­ку­ва­ти вла­ду й має що­до неї свою дум­ку, їдуть до Ва­шинг­то­на шу­ка­ти зу­стрі­чей у Кон­гре­сі.

«Ко­му він там по­трі­бен?» — ло­гі­чно мо­же ви­ни­кну­ти за­пи­та­н­ня, але на ньо­го вже дав­но є від­по­відь. Справ­жня політика від ча­сів Юлія Це­за­ря, Окта­віа­на Ав­гу­ста й Але­ксан­дра Ма­ке­дон­сько­го є кон­цен­тра­ці­єю лю­дей і гро­шей. Це ко­ман­да, з якою мо­жна за­во­йо­ву­ва­ти світ, і ре­сур­си, яки­ми це ро­би­ти. Є в те­бе ко­ман­да й гро­ші — ти акту­аль­ний по­лі­тик. Не­має— ти за­йма­є­шся ама­тор­ством.

ОЛІГАРХ ХОМУТИННІК

Істо­рія успі­ху Ві­та­лія Хо­му­тин­ні­ка бе­ре по­ча­ток у не­трях ни­ні оку­по­ва­ної Ма­кі­їв­ки. До­сте­мен­но не­ві­до­мо, як ни­ні­шній го­ло­ва гру­пи «Ві­дро­дже­н­ня» в пар­ла­мен­ті й від­не­дав­на со­ра­тник Ко­ло­мой­сько­го став міль­йо­не­ром. Хтось роз­по­від­ає про йо­го дру­жні сто­сун­ки із си­ном Яну­ко­ви­ча, хтось ка­же, що ни­то­чки тя­гну­ться в кри­мі­наль­не се­ре­до­ви­ще. У будь-яко­му ра­зі основ­ні гро­ші він за­ро­бив яв­но не в ча­си сво­єї за­гад­ко­вої юно­сті, а вже бу­ду­чи на­ро­дним обран­цем зав­дя­ки вхо­джен­ню в ба­га­то дер­жав­них по­то­ків. Сфе­ра ін­те­ре­сів Хо­му­тин­ні­ка — ми­тни­ця й по­да­тко­ва. Про йо­го вплив на фі­скаль­ну слу­жбу хо­дять ле­ген­ди. Вла­сне, те, що її го­ло­ва Ро­ман На­сі­ров є лю­ди­ною Хо­му­тин­ні­ка, одна з них. Утім, ці ле­ген­ди зде­біль­шо­го ціл­ком від­по­від­а­ють дій­сно­сті. При­га­ду­є­те, як на­ве­сні 2016-го го­ло­ва За­кар­пат­ської ОДА Ген­на­дій Мо­скаль про­сив прем’єр-мі­ні­стра Во­ло­ди­ми­ра Грой­сма­на іні­ці­ю­ва­ти йо­го звіль­не­н­ня, оскіль­ки з ним не по­го­ди­ли при­зна­че­н­ня на­чаль­ни­ка За­кар­пат­ської ми­тни­ці. «Ни­ні­шньо­го на­чаль­ни­ка За­кар­пат­ської ми­тни­ці Во­ло­ди­ми­ра Ко­ле­сні­ко­ва зні­ма­ють із по­са­ди не за ро­бо­ту, а за по­лі­ти­чні тор­ги між на­ро­дним де­пу­та­том Укра­ї­ни Ві­та­лі­єм Хо­му­тин­ні­ком, йо­го пра­вою ру­кою Во­ло­ди­ми­ром Ско­ро­ба­га­чем (ра­ні­ше очо­лю­вав фра­кцію Пар­тії ре­гіо­нів у Хар­ків­ській мі­ській ра­ді) та прем’єр­мі­ні­стром Укра­ї­ни Грой­сма­ном, — по­яснив то­ді Мо­скаль. — Ці­на пи­та­н­ня — збе­ре­же­н­ня на по­са­ді го­ло­ви ДФС Ро­ма­на На­сі­ро­ва, кон­троль над За­кар­пат­ською ми­тни­цею і роз­ста­нов­ка тут сво­їх ке­рів­них ка­дрів, а та­кож кон­троль над обла­стю. Це своє­рі­дна пла­та за під­трим­ку кан­ди­да­ту­ри Грой­сма­на у Вер­хов­ній Ра­ді на по­са­ду прем’єр-мі­ні­стра, а та­кож за на­сту­пні по­зи­тив­ні го- ло­су­ва­н­ня за уря­до­ві за­ко­но­про­е­кти». Кон­флікт вда­ло­ся за­ла­го­ди­ти, але вже бу­кваль­но за два мі­ся­ці очіль­ник Оде­ської ОДА Мі­хе­їл Са­а­ка­шві­лі гу­чно за­явив про феномен Хо­му­тин­ні­ка, який тре­ба лі­кві­ду­ва­ти, зви­ну­ва­тив­ши на­шо­го ге­роя в то­му, що він кон­тро­лює всю фі­скаль­ну си­сте­му й «три­має в се­бе, як Ко­щій у яй­ці, ду­шу уря­ду, мо­же в будь-який мо­мент її роз­би­ти, і то­ді Грой­сман по­ле­тить уза­га­лі». Сам Хомутиннік у та­ких ви­пад­ках за­зви­чай від­мов­чу­є­ться й ви­рі­шує свої спра­ви ти­хо. І пра­виль­но ро­бить: хай там що хто кри­чить, а йо­го ста­тки зро­ста­ють і бі­зне­су ні­чо­го не за­гро­жує. Ще в 2015 ро­ці Хо­му­тин­ні­ка на­зи­ва­ли най­ба­га­тшим на­ро­дним де­пу­та­том, а ни­ні він уза­га­лі ся­гнув не­бу­ва­лих ви­сот, під­няв­шись із 70-го на 14-те мі­сце в чер­го­во­му рей­тин­гу най­ба­га­тших укра­їн­ців. Жур­на­лі­сти ви­да­н­ня «Но­вое вре­мя» під­ра­ху­ва­ли, що ли­ше за ми­ну­лий рік вар­тість йо­го акти­вів зро­сла на 356%. Зві­сно, не­аби­як по­с­при­я­ло цьо­му й еле­ктрон­не де­кла­ру­ва­н­ня, яке зму­си­ло та­ких, як Хомутиннік, бо­дай тро­хи при­від­кри­ти та­єм­ни­цю сво­го ба­гат­ства. Та суть, вла­сне, не в са­мих ци­фрах, міль­йон ту­ди, міль­йон сю­ди ні­чо­го не ви­рі­шу­ють. Справ­ді ці­ка­вий феномен по­ля­гає в то­му, що біль­шу ча­сти­ну гро­шей на­справ­ді за­ро­бле­но не в при­ро­дний спо­сіб, а зав­дя­ки схе­мам, у яких Хомутиннік ре­аль­но ге­ній. Що­прав­да, ця ге­ні­аль­ність не ма­ла б мо­жли­во­сті про­я­ви­ти­ся без чи­йо­гось спри­я­н­ня, але то вже ню­ан­си про­фе­сії.

МЕГАДИСПЕТЧЕР

Ще один ге­ні­аль­ний схем­ник, про яко­го, на від­мі­ну від Ві­та­лія Хо­му­тин­ні­ка, чо­мусь ма­ло го­во­рять, — зга­да­ний ви­ще Во­ло­ди­мир Ма­ке­єн­ко. Він за­ро­бив свої гро­ші в пря­мо­му сен­сі з по­ві­тря, чим не­аби­як пи­ша­є­ться, і, вла­сне, не­без­під­став­но. Пі­сля ре­во­лю­ції Ма­ке­єн­ко був по­се­ре­дни­ком пе­ре­да­чі вла­ди в Ки­є­ві й цим за­пам’ятав­ся. На по­ча­тку 2014-го під час про­ти­сто­я­н­ня Яну­ко­вич при­зна­чив йо­го за­мість від­сто­ро­не­но­го за пі­до­зру в при­че­тно­сті до по­би­т­тя сту­ден­тів на май­да­ні Оле­ксан­дра По­по­ва. Але то не най­ці­ка­ві­ший пе­рі­од у жит­ті Ма­ке­єн­ка. Те, що йо­му вда­ло­ся про­кру­ти­ти на зо­рі не­за­ле­жно­сті, — ось справ­жня вер­ши­на та­лан­ту. Все по­ча­ло­ся з ро­бо­ти в ае­ро­пор­ту «Бо­ри­спіль» у ча­си роз­па­ду СРСР. Так уже по­ве­ло­ся, що за ви­ко­ри­ста­н­ня по­ві­тря­но­го про­сто­ру кра­ї­ни ко­жним по­ві­тря­ним су­дном прийня­то пла­ти­ти. За СРСР ці гро­ші отри­му­ва­ла Мо­сква. Ко­ли він роз­пав­ся, по­ча­ли ство­рю­ва­ти­ся від­по­від­ні стру­кту­ри, що від­по­від­а­ють за на­ві­га­цію та пе­ре­літ по­ві­тря­ним про­сто­ром у не­за­ле­жних дер­жа­вах. В Укра­ї­ні це Укра­е­ро­рух. Вла­сне, йо­го твор­цем і був Ма­ке­єн­ко. Ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи свої зв’яз­ки, він до­мо­вив­ся з ком­па­ні­єю, яка за­йма­є­ться цим у Єв­ро­пі, що ку­ри­ру­ва­ти­ме ді­яль­ність та­кої стру­кту­ри в Укра­ї­ні. Зда­ва­ло­ся б, ні­чо­го осо­бли­во­го (та­кою бу­ла в ті ча­си мо­да), як­би дер­жав­на ком­па­нія Укра­е­ро­рух не бу­ла одні­єю з най­при­бу­тко­ві­ших в Укра­ї­ні. До вій­ни че­рез

на­ше не­бо був ве­ли­че­зний по­ві­тря­ний тра­фік. Ни­ні ба­га­то хто нас облі­тає че­рез тра­ге­дію, що ста­ла­ся на Дон­ба­сі з МН-16, і втра­ту Кри­му, від­по­від­но при­бу­тки впа­ли. Але ста­ном на 2013 рік ця стру­кту­ра ли­ше чи­сто­го при­бу­тку ма­ла при­бли­зно €600 млн. Не до­хо­ду, а са­ме при­бу­тку. Зві­сно, ті гро­ші тре­ба бу­ло якось ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти й ви­во­ди­ти, але якраз із цим про­блем ні­ко­ли не бу­ло. Дже­ре­ла в кам­па­нії роз­по­від­а­ють і про зар­пла­ти $3–4 тис. у зви­чай­них дис­пе­тче­рів, і про ве­ли­че­зний со­цпа­кет, і про ні­би­то ку­пів­лю комп’юте­рів по $100 тис. за шту­ку, і про всі­ля­кі дрі­бні­ші ма­хі­на­ції для зві­тно­сті, як-от пе­ре­кле­ю­ва­н­ня бу­кво­чок на кла­віа­ту­рах (від­по­від­но до при­пи­сів те­хні­ку по­трі­бно ча­сто онов­лю­ва­ти). Прав­да це чи ні, але спосо­бів осво­є­н­ня та ви­ве­де­н­ня гро­шей із по­ві­тря, на­пев­но, мо­жна зна­йти чи­ма­ло, до то­го ж від­но­сно за­кон­них. Че­рез усі­ля­кі фі­ктив­ні про­пла­ти, че­рез фір­ми-про­клад­ки. А най­па­ра­до­ксаль­ні­ше те, що про цей ма­лень­кий бі­знес мо­ло­до­го й май­же ві­чно­го нар­де­па ма­ло хто знав, він со­бі ро­ка­ми спо­кій­ні­сінь­ко скла­дав ку­пюр­ку до ку­пюр­ки на чор­ний день. Ну а ко­ли ра­птом пі­сля Ре­во­лю­ції гі­дно­сті ді­зна­ли­ся, то віджи­ма­ти Укра­е­ро­рух (змі­ню­ва­ти ке­рів­ни­цтво) то­ді­шній за­сту­пник мі­ні­стра ін­фра­стру­кту­ри й при­я­тель Ар­се­нія Яце­ню­ка Пе­тро Пін­кас від­пра­вив хло­пців на БТР. Ма­ке­єн­ко то­ді щи­ро за­пев­няв, що без ньо­го ні­чо­го не пра­цю­ва­ти­ме, на- віть роз­по­від­ав жур­на­лі­стам (які все зні­ма­ли на при­хо­ва­ну ка­ме­ру) тон­ко­щі сво­єї схе­ми, але йо­му не по­ві­ри­ли. Над­то вже ве­ли­кі гро­ші. Ни­ні він, на­пев­но, вже не кон­тро­лює своє тво­рі­н­ня, але з 1991-го по 2014-й йо­му це вда­ва­ло­ся. Скіль­ки за той час Ма­ке­єн­ко на­зби­рав міль­йо­нів, мо­жна ли­ше здо­га­ду­ва­ти­ся. Мо­же, і сам не знає. Зві­сно, до­во­ди­ло­ся не­лег­ко, тре­ба бу­ло кру­ти­ти­ся, змі­ню­ю­чи іде­о­ло­гії та по­лі­ти­чні впо­до­ба­н­ня від ко­му­ні­стів, че­рез со­ці­а­лі­стів, по­тім «Со­лі­дар­ність» (при­віт Пе­тро­ві Оле­ксі­йо­ви­чу) й «На­шу Укра­ї­ну» аж до ре­гіо­на­лів, але в Ма­ке­єн­ка це ви­хо­ди­ло, бо він чи не з усі­ма зда­тний зна­йти спіль­ну мо­ву.

СХЕМНИКИ

Лю­ди, які вмі­ють ро­би­ти гро­ші з по­ві­тря, ду­же цін­ні для будь-якої вла­ди, осо­бли­во для укра­їн­ської. На­віть для та­кої, яка жи­ве по-но­во­му. Для неї це най­кра­щі пар­тне­ри й дру­зі. Се­крет їхньої жи­ву­чо­сті до­во­лі про­стий. Усе, що во­ни по­вин­ні зро­би­ти пі­сля то­го, як ство­ри­ли без­до­ган­ні схе­ми, ко­трі пра­цю­ють і да­ють ша­ле­ні при­бу­тки, то це вча­сно до­мо­ви­ти­ся з вла­дою про не­на­пад та за­про­по­ну­ва­ти їй свої по­слу­ги. Мо­жна на­віть не сум­ні­ва­ти­ся, що їхній скром­ний го­лос бу­де по­чу­тий і всі ли­ша­ться за­до­во­ле­ні. Іно­ді не все глад­ко, як у ви­пад­ку з Ма­ке­єн­ком, але, мо­жли­во, це ли­ше тим­ча­со­ві тру­дно­щі.

Як ка­зав Ден Ся­о­пін, ав­тор ки­тай­сько­го еко­но­мі­чно­го ди­ва, «не­ва­жли­во, яко­го ко­льо­ру ки­цька, аби во­на до­бре ло­ви­ла ми­шей».

Ло­ви­ти ми­шей та­кі хло­пці, як Во­ло­ди­мир Ма­ке­єн­ко чи йо­го ко­ли­шній ко­ле­га по пар­тії Ві­та­лій Хомутиннік, умі­ють чу­до­во, на що вка­зу­ють їхні чи­ма­лі ста­тки. Зви­чай­но, бу­ду­чи впро­довж ба­га­тьох ро­ків чіль­ни­ми пред­став­ни­ка­ми пар­тії вла­ди, важ­ко за­ли­ши­ти­ся бі­дним, тож цьо­му не слід ди­ву­ва­ти­ся. Ди­ву­ва­ти­ся вар­то з ін­шо­го при­во­ду. Як та­ким лю­дям, що го­ло­су­ва­ли, на­при­клад, за ди­кта­тор­ські за­ко­ни 16 сі­чня 2014 ро­ку, вда­є­ться не тіль­ки за­ли­ша­ти­ся на пла­ву на­віть пі­сля сер­йо­зних пер­тур­ба­цій, ко­трі пе­ре­жи­ла кра­ї­на, а й до­сі бу­ти ре­аль­ни­ми по­лі­ти­чни­ми грав­ця­ми та пар­тне­ра­ми ре­во­лю­цій­ної вла­ди. Вла­сне, ці двоє не є яки­мись осо­бли­ви­ми, ко­го си­сте­ма не ви­ки­ну­ла, а, нав­па­ки, при­грі­ла й убе­ре­гла. То­ва­ри­ство їм мо­же скла­сти ще чи­ма­ло ці­ка­вих пер­со­на­жів. Утім, їхні істо­рії успі­ху чу­до­во ілю­стру­ють ре­а­лії дер­жав­ної ку­хні: на­скіль­ки дій­сність да­ле­ка від то­го, що плеб­су втю­ху­ють із зом­бо­я­щи­ка, і які справ­жні цін­но­сті тих, хто пе­ре­бу­ває на вер­хів­ці Олім­пу. І не­хай ні­ко­го не бен­те­жить, що ре­гіо­на­ли, хо­ча й пе­ре­фар-

ЛЮ­ДИ, ЩО ЗУМІ­ЛИ АКУ­МУ­ЛЮ­ВА­ТИ СО­ТНІ МІЛЬ­ЙО­НІВ ДО­ЛА­РІВ, КО­ШТИ, ЯКІ МО­ЖНА ВИ­КО­РИ­СТО­ВУ­ВА­ТИ ЯК ЗАВ­ГО­ДНО, НЕ МО­ЖУТЬ ПРО­СТО ТАК ЗІЙТИ З ША­ХІВ­НИ­ЦІ. БУДЬ-ЯКА ВЛА­ДА З НИ­МИ ГО­ВО­РИ­ТИ­МЕ Й СПІЛ­КУ­ВА­ТИ­МЕ­ТЬСЯ З ПРЕ­ВЕ­ЛИ­КИМ ЗА­ДО­ВО­ЛЕ­Н­НЯМ

бо­ва­ні, по­тро­ху по­вер­та­ю­ться. Во­ни ні­ку­ди й не зни­ка­ли. Де­ко­му з них про­сто не по­ща­сти­ло, над­то за­шква­рив­шись, во­ни зму­ше­ні бу­ли вті­ка­ти. Про­те біль­шість успі­шно за­лу­че­на у вла­дну ко­ман­ду, си­дить на тих са­мих по­то­ках, що й ра­ні­ше, і чу­до­во спів­і­снує з вла­дою. Їх скла­дні­ше усу­ну­ти, ніж за­ли­ши­ти й до­мо­ви­ти­ся, та й усу­ва­ти ні­хто, вла­сне, не зби­ра­є­ться. Свої ж хло­пці. До то­го ж на­ві­що зай­вий шум. Якщо за­раз спро­бу­ва­ти за­бра­ти, ска­жі­мо, у Хо­му­тин­ні­ка йо­го бі­знес, який він знає як свої п’ять паль­ців, мо­же ви­ни­кну­ти ба­га­то не­по­трі­бних про­блем. Він за­хи­ща­ти­ме­ться, по­чне від­би­ва­ти­ся, го­во­ри­ти. Про­сті­ше зму­си­ти по­ді­ли­ти­ся й жи­ти дру­жно.

Так, вла­да й справ­ді змі­ни­ла­ся, від­був­ся пев­ний пе­ре­роз­по­діл впли­вів. Але іно­ді ав­гі­є­ві стай­ні та­кі за­плу­та­ні, що лег­ше пра­цю­ва­ти з ти­ми, хто вже дав­но в те­мі й, вла­сне, ство­рив схе­ми, у яких чорт но­гу зла­має. То­му ці хло­пці, які зна­ють, як пра­цює схе­ма, ду­же цін­ні. Щоб за­пу­сти­ти ін­шу схе­му, тре­ба при­ду­ма­ти її та при­бра­ти цих лю­дей. А за­раз бра­кує сил усе опа­ну­ва­ти. Ці­на цих хо­му­тин­ні­ків у схе­мах. І на­справ­ді пи­та­н­ня не до них, а до Бан­ко­вої, яка, оче­ви­дно, має з то­го свою ви­го­ду, і не ли­ше мо­раль­ну. Як плі­тку­ють злі язи­ки, ді­ли­ти­ся бі­зне­сом із силь­ни­ми сві­ту цьо­го ни­ні все ще в мо­ді. З цьо­го за­зви­чай і по­чи­на­ю­ться роз­мо­ви у ви­со­ких ка­бі­не­тах із бі­зне­сме­на­ми: «Яку час­тку да­єш?». Схе­ма, якою фі­лі­гран­но ко­ри­сту­є­ться чи­ма­ло чи­нов­ни­ків, бо в ній гі­по­те­ти­чно не­має кри­мі­на­лу. Во­ло­ді­ти час­ткою не зло­чин, але до бі­са ви­гі­дно обом сто­ро­нам. Чи­нов­ни­ко­ві ж бо гро­ші ка­па­ють, і пар­тнер за­ці­кав­ле­ний під­три­му­ва­ти йо­го якнай­дов­ше у вла­ді, а той, сво­єю чер­гою, за­ці­кав­ле­ний спри­я­ти пар­тне­ро­ві у ви­гра­ші тен­де­рів, аби гро­шей ка­па­ло яко­мо­га біль­ше. Всі за­до­во­ле­ні, і щось до­ве­сти май­же не­ре­аль­но. По­стій­но з’яв­ля­ю­ться все но­ві й но­ві схе­ми, які пра­цю­ють че­рез офшо­ри. Важ­ко зна­йти кін­це­во­го бе­не­фі­ці­а­ра, вста­но­ви­ти, що якийсь олігарх К взяв і від­пи­сав ча­сти­ну сво­їх акцій ко­мусь із чи­нов­ни­ків за те, що той дав зго­ду на ку­пів­лю дер­жав­ної час­тки в якійсь ці­ка­вій ком­па­нії. Все ду­же за­плу­та­но й по­стій­но вдо­ско­на­лю­є­ться. Ні­хто ж не хо­че по­вто­ри­ти до­лю Ла­за­рен­ка, який ду­мав, що мо­жна на­ха­па­ти до­ла­рів, схо­ва­ти їх у швей­цар­сько­му бан­ку й жи­ти ві­чно.

ЗО­ЛО­ТО ПАР­ТІЇ

За ве­ли­ким ра­хун­ком усе зво­ди­ться до то­го, що політика — це гра вла­сни­ків ре­сур­сів: люд­сько­го й фі­нан­со­во­го. То­му й За­хід шу­кає тих, із ким в Укра­ї­ні мо­жна го­во­ри­ти, хто ці ре­сур­си має. І ни­ні­шня вла­да за­ці­кав­ле­на за­лу­ча­ти у свою ко­ман­ду хло­пців із гро­ши­ма та впли­вом... Це тіль­ки на пер­ший по­гляд ви­да­є­ться, що зна­че­н­ня ма­ють якісь аб­стра­ктні ре­чі, іде­о­ло­гія, імідж че­сних по­лі­ти­ків чи жур­на­лі­стів... Ні і ще раз ні. До­ки існує ця пос­тко­ло­ні­аль­на си­сте­ма з її го­лов­ним пра­ви­лом «вла­да — це ме­тод зба­га­че­н­ня», все бу­де са­ме так, як є, не­зва­жа­ю­чи на роз­мо­ви про ре­фор­ми, онов­ле­н­ня, де­ко­му­ні­за­цію та ін­ші каз­ки. При­ро­да її про­ста. В осно­ві ле­жить схе­ма, яку ко­му­ні­сти вті­ли­ли під час пе­ре­бу­до­ви. Зро­зу­мів­ши, що втра­ча­ють вла­ду, во­ни фа­кти­чно про­ве­ли та­єм­ну при­ва­ти­за­цію, за­брав­ши со­бі всі акти­ви, тим­ча­со­во від­дав­ши вла­ду в обмін на вла­сність. Всі ко­му­ні­сти­чні та ком­со­моль­ські гро­ші десь ра­пто­во зни­кли, ком­со­моль­ські ко­опе­ра­ти­ви та­кож. А ма­ю­чи вла­сність і зро­зу­мів­ши, що їм ні­чо­го не за­гро­жує, во­ни зго­дом зно­ву по­вер­ну­ли­ся в по­лі­ти­ку вже під брен­дом ві­до­мих фірм, бан­ків то­що. Ба­га­то хто роз­ці­ню­вав ко­му­ні­стів як бор­ців за со­ці­аль­ну спра­ве­дли­вість, але це був ли­ше бі­знес. Та­ко­го офі­су, який во­ни ма­ли з 1991 ро­ку в цен­трі Ки­є­ва на По­до­лі, не бу­ло в жо­дної мо­ло­дої пар­тії.

Тоб­то, ма­ю­чи лю­дей і гро­ші, ти ма­ти­меш вла­ду, а якщо те­бе з неї ви­ту­ри­ли, ра­но чи пі­зно мо­жеш ту­ди по­вер­ну­ти­ся. Це кла­си­ка по­лі­ти­ки. І то­му нор­маль­ні по­лі­ти­чні си­ли ро­блять так, щоб у їхніх кон­ку­рен­тів не бу­ло ні вла­ди, ні вла­сно­сті. Адже політика ви­ма­гає па­ли­ва. Якщо во­ни цьо­го не ро­блять, є при­від за­ду­ма­ти­ся. І от те, що від­бу­ва­є­ться, ска­жі­мо, із вер­то­лі­тним май­дан­чи­ком Яну­ко­ви­ча чи йо­го да­чею в Ме­жи­гір’ї, є яскра­вим при­кла­дом. Усім зро­зумі­ло, що ці об’єкти й на­да­лі кон­тро­лю­ють близь­кі до пре­зи­ден­та-вті­ка­ча стру­кту­ри, але фор­маль­но вла­да за­яв­ляє, що їх по­вер­ну­то в дер­жав­ну вла­сність. Те­о­ре­ти­чно це так. Але по­ста­но­ва про по­вер­не­н­ня — то ли­ше по­лі­ти­ко-пра­во­вий акт. На йо­го осно­ві Ка­бмін мав би ска­за­ти, ко­му пе­ре­хо­дить май­но: ди­тя­чо­му са­до­чку, ба­зі олім­пій­сько­го ре­зер­ву чи ще ко­мусь. Ука­зом Ка­бмі­ну ма­ло б бу­ти ство­ре­не дер­жав­не під­при­єм­ство, при­зна­че­ний ди­ре­ктор. Але це не ро­би­ться ро­ка­ми, а от­же, ко­мусь так ви­гі­дно. І ли­ше під ти­ском гро­мад­сько­сті Про­ку­ра­ту­ра Ки­є­ва на­ре­шті не­що­дав­но спро­мо­гла­ся пе­ре­да­ти вер­то­лі­тний май­дан­чик Яну­ко­ви­ча в управ­лі­н­ня дер­жав­ній ком­па­нії «Фі­нан­су­ва­н­ня ін­фра­стру­ктур­них про­е­ктів». Зро­би­ти це ра­ні­ше во­на чо­мусь не здо­га­да­ла­ся.

Але по­вер­ні­мо­ся до на­ших ге­ро­їв. Їхній зо­ря­ний час, швид­ше за все, ще не ми­нув. Лю­ди, що зумі­ли аку­му­лю­ва­ти со­тні міль­йо­нів до­ла­рів, ко­шти, які мо­жна ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти як зав­го­дно, не мо­жуть про­сто так зійти з ша­хів­ни­ці. Будь-яка вла­да з ни­ми го­во­ри­ти­ме й спіл­ку­ва­ти­ме­ться з пре­ве­ли­ким за­до­во­ле­н­ням, до­ки не роз­дя­гне й не пу­стить за ві­тром, якщо змо­же. Або спів­пра­цю­ва­ти­ме, як спів­пра­цює з ба­га­тьма ін­ши­ми. На­при­клад, із ку­мом Пу­ті­на Ме­двед­чу­ком, чий імідж чи­сто­го політика не зов­сім від­по­від­ає дій­сно­сті, бо на йо­го під­трим­ку по­трі­бні за­над­то ве­ли­кі гро­ші й во­ни в ньо­го та­ки десь є. Чи з Ва­си­лем Хмель­ни­цьким, гра­мо­тним ви­на­хі­дни­ком схем і близь­ким до ро­ди­ни Ку­чми. Ко­ли ма­єш ре­сур­си, зло­ви­ти кон’юн­кту­ру й зна­йти мо­гу­тньо­го «па­тро­на» — зав­да­н­ня геть не скла­дне.

Ге­нії схем. Та­кі ді­я­чі, як Хомутиннік і Ма­ке­єн­ко, зда­тні за­ли­ша­ти­ся на пла­ву за будь- якої вла­ди

Ще одне «но­ве облич­чя». Фун­кціо­нер ре­жи­му Яну­ко­ви­ча Вла­ди­слав Ка­ськів екс­тра­до­ва­ний в Укра­ї­ну, за йо­го сло­ва­ми, до­бро­віль­но, бо має на­мір до­ве­сти свою не­при­че­тність до бю­дже­тних зло­вжи­вань

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.