Ав­то­ном­ний рух

Пів­ні­чна Іта­лія про­го­ло­су­ва­ла за роз­ши­ре­н­ня ав­то­но­мії. Але, на від­мі­ну від Ка­та­ло­нії, там ні­хто не про­сить не­за­ле­жно­сті — по­ки що

Ukrainskiy Tyzhden - - Світ - Оле­ксандр Ко­стри­ба

22 жов­тня по­над 5 млн іта­лій­ців узя­ло участь у двох ре­фе­рен­ду­мах про на­да­н­ня шир­шої ав­то­но­мії ба­га­тим пів­ні­чним ре­гіо­нам — Лом­бар­дії та Ве­не­то. Пле­бі­сци­ти ви­кли­ка­ли не­ми­ну­чі по­рів­ня­н­ня з ре­фе­рен­ду­мом про не­за­ле­жність Ка­та­ло­нії за три ти­жні до цьо­го. Ма­ло хто в Іта­лії їхав го­ло­су­ва­ти з та­кої да­ле­чі­ні, як Ма­у­рі­ціо Зор­дан. Цей 53-рі­чний бі­зне­смен не­що­дав­но пе­ре­їхав до мі­ста Гренд-ре­підс у шта­ті Мі­чи­ган: там він ке­рує аме­ри­кан­ською фі­лі­єю сво­єї ро­дин­ної ком­па­нії, яка про­дає уста­тку­ва­н­ня для ма­га­зи­нів до­ро­гих брен­дів. Але ре­фе­рен­дум для ньо­го був та­ким ва­жли­вим, що він на­віть по­ле­тів на­зад, до рі­дно­го мі­ста Валь­да­ньо го­ло­су­ва­ти.

Адмі­ні­стра­ції обох ре­гіо­нів нав­ми­сне обла­шту­ва­ли ре­фе­рен­ду­ми так, щоб озбро­ї­ти­ся ман­да­том від на­ро­ду для по­ча­тку пе­ре­мо­вин із Ри­мом (хо­ча про­сто мо­гли б ви­ма­га­ти пе­ре­мо­вин без ре­фе­рен­ду­мів). В обох адмі­ні­стра­ці­ях біль­шість — пред­став­ни­ки «Лі­ги Пів­но­чі», яка ко­лись ви­сту­па­ла за від­окрем­ле­н­ня ба­га­тших пів­ні­чних ре­гіо­нів.

З-по­між про­тив­ни­ків роз­ши­ре­н­ня ав­то­но­мії ма­ло хто по­тру­див­ся при­йти та про­го­ло­су­ва­ти, тож яв­ка на ре­фе­рен­дум ма­ла кри­ти­чне зна­че­н­ня. У Ве­не­то, ку­ди вхо­дить Ве­не­ція та її рів­нин­на аграр­но-ін­ду­стрі­аль­на пе­ри­фе­рія, яв­ка ви­бор­ців ста­но­ви­ла 57% (98% го­ло­сів «за»). У Лом­бар­дії — ре­гіо­ні нав­ко­ло Мі­ла­на — на ре­фе­рен­дум при­йшло ли­ше 38% ви­бор­ців (95% за ав­то­но­мію).

На­ра­зі 5 із 20 іта­лій­ських ре­гіо­нів ма­ють шир­ші пов­но­ва­же­н­ня, ніж ін­ші. Як­би до їхніх лав до­єд­на­ли­ся Лом­бар­дія та Ве­не­то, їм за­ли­ша­ла­ся би біль­ша час­тка зі­бра­них тут по­да­тків. А по­за­як два цих ре­гіо­ни да­ють при­бли­зно 30% іта­лій­сько­го ВВП, то на фі­нан­су­ва­н­ня бі­дні­шо­го пів­дня за­ли­ши­ло­ся б ку­ди мен­ше ко­штів.

Ма­у­рі­ціо Зор­дан на­ле­жить до лі­во­цен­трист­ської Де­мо­кра­ти­чної пар­тії (ДП), але та­кі ідеї йо­му до ду­ші. «На­став час іта­лій­цям са­мим від­по­від­а­ти за се­бе», — ка­же він. Пів­день, на йо­го дум­ку, об­плу­та­ний спру­том ма­фії та від­ста­лий, не­зва­жа­ю­чи на май­же 70 ро­ків суб­си­ду­ва­н­ня. Ре­гіо­наль­ні адмі­ні­стра­ції Лом­бар­дії та Ве­не­то за­яв­ля­ють про по­над €70 млрд су­ку­пно­го що­рі­чно­го фі­скаль­но­го де­фі­ци­ту (рі­зни­ця між від­ра­ху­ва­н­ня­ми до дер­жав­но­го бю­дже­ту й ко­шта­ми, отри­ма­ни­ми звід­ти на­зад). Це 8% ви­да­тків дер­жав­но­го бю­дже­ту.

Як і в Ка­та­ло­нії, ре­фе­рен­ду­ми в Іта­лії свід­чать про обу­ре­н­ня ба­га­тих пів­ні­чан бі­дни­ми пів­ден­ця­ми, яких во­ни вва­жа­ють ко­рум­по­ва­ни­ми й мар­но­тра­тни­ми. Але на цьо­му па­ра­ле­лі за­кін­чу­ю­ться. Ре­фе­рен­ду­ми в Лом­бар­дії та Ве­не-

то бу­ли без­за­пе­ре­чно за­кон­ни­ми й схва­ле­ні Кон­сти­ту­цій­ним су­дом. Жо­ден із них не ви­су­ває ви­мо­гу про отри­ма­н­ня не­за­ле­жно­сті. А за­хи­сни­ки ав­то­но­мії в Іта­лії по­си­ла­ю­ться на куль­тур­ну й мов­ну іден­ти­чність на­ба­га­то мен­ше, ніж при­хиль­ни­ки від­ді­ле­н­ня від Іспа­нії (не­зва­жа­ю­чи на те що Ве­не­ція по­над ти­ся­чу ро­ків бу­ла не­за­ле­жною ре­спу­блі­кою, а її ді­а­лект ба­га­то мо­во­знав­ців вва­жає окре­мою мо­вою).

То що ж те­пер? Най­ци­ні­чні­ша ін­тер­пре­та­ція по­дій: «Лі­га Пів­но­чі» про­ве­ла ці ре­фе­рен­ду­ми, про­сто щоб за­яви­ти про се­бе на­пе­ре­до­дні пар­ла­мент­ських ви­бо­рів, які від­бу­ду­ться на по­ча­тку на­сту­пно­го ро­ку, але ке­рів­ни­цтво пар­тії не ква­пи­ти­ме­ться до­ма­га­ти­ся ав­то­но­мії. Мат­тео Саль­ві­ні, який очо­лює її з 2013-го, змі­стив фо­кус ува­ги із су­то пів­ні­чних справ, на­ма­га­ю­чись ство­ри­ти пра­вий за­галь­но­на­ціо­наль­ний по­пу­ліст­ський рух. Він на­віть вер­бу­вав го­ло­си на Пів­дні.

Ре­фе­рен­ду­ми бу­ли не­о­бов’яз­ко­ви­ми для ви­ко­на­н­ня. Хо­ча у Ве­не­то за ав­то­но­мію про­го­ло­су­ва­ла біль­шість усіх за­ре­є­стро­ва­них ви­бор­ців, у Лом­бар­дії її під­три­ма­ли ли­ше ті, хто з’явив­ся на ви­бор­чі діль­ни­ці. У Мі­ла­ні за неї про­го­ло­су­ва­ли за­ле­две 30% за­ре­є­стро­ва­них ви­бор­ців. Гу­бер­на­тор Лом­бар­дії Ро­бер­то Ма­ро­ні ска­зав, що цен­траль­ний уряд по­го­див­ся на пе­ре­мо­ви­ни про роз­ши­ре­н­ня ав­то­но­мії. Але Рим не зо­бов’яза­ний до­ся­га­ти хоч би якої до­мов­ле­но­сті. І будь-яка уго­да по­вин­на бу­ти схва­ле­на обо­ма па­ла­та­ми на­ціо­наль­но­го за­ко­но­дав­чо­го ор­га­ну.

А втім, при­клад Ка­та­ло­нії до­во­дить, що за­кли­ки до ав­то­но­мії не­ми­ну­че пе­ре­ро­ста­ють у ви­мо­ги не­за­ле­жно­сті. В ін­терв’ю на­пе­ре­до­дні ре­фе­рен­ду­му Ма­ро­ні по­смі­яв­ся над по­рів­ня­н­ням з іспан­ським ре­гіо­ном, який, за йо­го сло­ва­ми, хо­че ста­ти 29-м чле­ном ЄС. «Ми ж цьо­го не хо­че­мо», — ска­зав він. Але до­дав: «По­ки що».

АДМІ­НІ­СТРА­ЦІЇ ЛОМ­БАР­ДІЇ ТА ВЕ­НЕ­ТО ОБЛА­ШТУ­ВА­ЛИ РЕ­ФЕ­РЕН­ДУ­МИ ТАК, ЩОБ ОЗБРО­Ї­ТИ­СЯ МАН­ДА­ТОМ ВІД НА­РО­ДУ ДЛЯ ПЕ­РЕ­МО­ВИН ІЗ РИ­МОМ. БІЛЬ­ШІСТЬ У НИХ ІЗ «ЛІ­ГИ ПІВ­НО­ЧІ», ЯКА ВИ­СТУ­ПА­ЛА ЗА ВІД­ОКРЕМ­ЛЕ­Н­НЯ БА­ГА­ТШИХ ПІВ­НІ­ЧНИХ РЕ­ГІО­НІВ

Не­що­дав­но в бри­тан­сько­му The Economist ви­йшла ста­т­тя про те, як Сло­вач­чи­на пе­ре­тво­ри­ла­ся на по­пу­ляр­ний на­пря­мок для за­ро­бі­тчан із Сер­бії. У пер­шій роз­ро­ста­ю­ться за­во­ди, яким бра­кує ро­бо­чої си­ли: оскіль­ки ба­га­то сло­ва­ків їде пра­цю­ва­ти, ска­жі­мо, до Ні­меч­чи­ни чи Ав­стрії, та й на­се­ле­н­ня Сло­вач­чи­ни не­ве­ли­ке, то во­на по­тре­бує що­най­мен­ше 80 тис. пра­ців­ни­ків. У Сер­бії ро­бо­ти зна­чно мен­ше, а зар­пла­ти втри­чі чи й біль­ше від­ста­ють від сло­ва­цьких. Ще на­при­кін­ці 1990-х Сло­вач­чи­на бу­ла єди­ною кра­ї­ною Ви­ше­град­ської че­твір­ки, яку не прийня­ли до ОЕСР — клу­бу ба­га­тих і роз­ви­не­них кра­їн. За­раз за ВВП на осо­бу за па­ри­те­том ку­пі­вель­ної спро­мо­жно­сті во­на ви­пе­ре­джає Угор­щи­ну й Поль­щу, на­бли­зив­шись впритул до Сло­ве­нії та Че­хії, які є лі­де­ра­ми ре­гіо­ну.

Шлях пе­ре­тво­рень у Сло­вач­чи­ні сут­тє­во від­рі­зня­є­ться від то­го, який про­йшли ін­ші кра­ї­ни ре­гіо­ну. Пі­сля ко­ла­псу со­цта­бо­ру во­на не ма­ла по­ту­жно­го де­мо­кра­ти­чно­го ру­ху, як це бу­ло в Поль­щі, Че­хії чи Угор­щи­ні. У кра­ї­ні при вла­ді ли­ши­ли­ся ко­му­ні­сти­чні елі­ти, які на дов­гий час за­кон­сер­ву­ва­ли ре­фор­ми не ли­ше по­лі­ти­чно­го, а й еко­но­мі­чно­го се­гмен­та.

На­при­кін­ці 1990-х у дер­жа­ві на­зрі­ла по­лі­ти­чна кри­за, яка ви­ли­лась у тур­бу­лен­тні змі­ни уря­ду та ма­со­ве не­вдо­во­ле­н­ня на­се­ле­н­ня еко­но­мі­чним ста­ном. На хви­лі цьо­го не­вдо­во­ле­н­ня в 1998 ро­ці до вла­ди при­йшла Сло­ва­цька де­мо­кра­ти­чна ко­а­лі­ція — ре­фор­ма­тор­ська ко­ман­да об’єд­на­них пар­тій під ке­рів­ни­цтвом прем’єр-мі­ні­стра Мі­ку­ла­ша Дзу­рін­ди. Не­зва­жа­ю­чи на те що ре­фор­ми від­бу­ва­ли­ся про­тя­гом се­ми ро­ків, Сло­вач­чи­на до­ся­гла ви­ди­мих ефе­ктів ду­же швид­ко, що да­ло змо­гу уря­ду Дзу­рін­ди пе­ре­о­бра­ти­ся на ще один тер­мін. Пер­ший уряд зо­се­ре­див­ся на фі­нан­со­вій ста­бі­лі­за­ції кра­ї­ни та змен­шен­ні бор­го­во­го на­ван­та­же­н­ня й бю­дже­тно­го де­фі­ци­ту. У ре­зуль­та­ті вже в 1999 ро­ці вда­ло­ся від­мо­ви­ти­ся від шту­чно­го стри­му­ва­н­ня цін, що по­лі­пши­ло си­ту­а­цію для ви­ро­бни­ків та по­до­ла­ло то­вар­ний де­фі­цит. Тем­пи зро­ста­н­ня ВВП по­сту­по­во при­швид­шу­ва­ли­ся, хо­ча й ста­но­ви­ли в се­ре­дньо­му 2%. По­при збіль­ше­н­ня без­ро­бі­т­тя до 19% (на 7% з 1998 ро­ку), зро­ста­н­ня ін­ве­сти­цій, при­єд­на­н­ня до ОЕСР та успі­шні пе­ре­го­во­ри з ЄС від­но­ви­ли ши­ро­ку су­спіль­ну під­трим­ку уря­ду.

У 2002 ро­ці Дзу­рін­да фор­мує дру­гий ка­бі­нет, який уже зо­се­ре­див­ся не так на ста­бі­лі­за­ції еко­но­мі­чної си­ту­а­ції, як на ре­фор­мах. Уря­ду вда­ло­ся про­ве­сти всі ти­по­ві для пост­со­ці­а­лі­сти­чних кра­їн ре­фор­ми, зокре­ма й ме­ди­чну, а та­кож за­по­ча­тку­ва­ти ан­ти­ко­ру­пцій­ні іні­ці­а­ти­ви, однак най­по­мі­тні­ших успі­хів бу­ло до­ся­гну­то са­ме в еко­но­мі­ці. За­сту­пник прем’єра, а пі­зні­ше мі­ністр фі­нан­сів Іван Мі­клош зо­се­ре­див­ся на лі- бе­ра­лі­за­ції по­да­тко­вої си­сте­ми кра­ї­ни та спро­щен­ні адмі­ні­стра­тив­них про­це­дур. Са­ме це ра­зом із фі­скаль­ною де­цен­тра­лі­за­ці­єю ство­ри­ло пе­ред­умо­ви для швид­ко­го зро­ста­н­ня іно­зем­них ін­ве­сти­цій і, як ре­зуль­тат, стрім­ко­го роз­ви­тку еко­но­мі­ки. Ін­ве­сто­рам ім­по­ну­вав ба­ланс між про­стою по­да­тко­вою си­сте­мою, де­ше­вою ро­бо­чою си­лою та зру­чною ло­гі­сти­кою. Тож ви­ро­бни­цтва не пе­ре­но­си­ли­ся в азій­ські кра­ї­ни й за­ли­ша­ли­ся в без­по­се­ре­дній близь­ко­сті до спо­жи­ва­чів. І во­дно­час не ви­ни­ка­ло й про­блем із втра­тою до­да­тко­вої вар­то­сті на зар­пла­тах чи по­да­тках.

По­да­ток на при­бу­ток фі­зи­чних та юри­ди­чних осіб бу­ло зве­де­но до 19%, так са­мо до 19% бу­ло стан­дар­ти­зо­ва­но й ПДВ. По­при на­рі­ка­н­ня лі­во­цен­трист­ської та уль­тра­пра­вої опо­зи­ції, лі­кві­ду­ва­ли осо­бли­ві по­да­тко­ві ре­жи­ми для рі­зних га­лу­зей, а ра­зом із ни­ми й по­да­тко­ві суб­си­дії. Що­прав­да, пі­зні­ше, пі­сля при­хо­ду до вла­ди со­ці­а­лі­ста Ро­бер­та Фі­цо, де­які піль­го­ві по­да­тки ви­рі­ши­ли по­вер­ну­ти. Однак ці ви­ня­тки тор­кну­ли­ся ли­ше де­яких сфер, та­ких як кни­го­дру­ку­ва­н­ня та фар­ма­цев­ти­чна ін­ду­стрія.

Мас­шта­бне спро­ще­н­ня по­да­тко­вої си­сте­ми та сер­йо­зні на­мі­ри ре­фор­му­ва­ти як еко­но­мі­чну, так і по­лі­ти­чну си­сте­му Сло­вач­чи­ни не за­ли­ши­ли­ся по­за ува­гою ін­ве­сто­рів. Від по­ча­тку 2000-х спо­сте­рі­га­є­ться ма­со­ве пе­ре­не­се­н­ня схі­дно­єв­ро­пей­ських ви­ро­бництв на те­ри­то­рію кра­ї­ни. Де­ше­ва ро­бо­ча сила та один із най­про­сті­ших по­да­тко­вих ре­жи­мів у ЄС (з по­гля­ду адмі­ні­стру­ва­н­ня, а не ста­вок) при­ва­блю­ють єв­ро­пей­ських про­ми­сло­вих гі­ган­тів. І 2000-го по 2006-й при­плив іно­зем­них ін­ве­сти­цій збіль­шив­ся вше­сте­ро, а за­галь­на їх су­ма ста­но­ви­ла близь­ко $18 тис. на осо­бу. На сьо­го­дні кра­ї­на є сві­то­вим лі­де­ром за кіль­кі­стю ви­ро­бле­них ав­то­мо­бі­лів на осо­бу, при цьо­му Volkswagen, Peugeot та Kia Motors пе­ре­не­сли до кра­ї­ни пов­ний цикл ви­ро­бни­цтва. У Сло­вач­чи­ні та­кож обла­шту­ва­ло­ся се­рій­не ви­ро­бни­цтво еле­ктро­ні­ки ком­па­ній Samsung, Sony, Whirlpool та ні­ме­цько­го гі­ган­та Siemens.

Окрім без­по­се­ре­дньо еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня іно­зем­ні ін­ве­сти­ції в ін­ду­стрі­аль­ний се­ктор зна­чно по­лі­пши­ли со­ці­аль­ні по­ка­зни­ки, се­ред яких най­бо­лі­сні­шим для кра­ї­ни бу­ло без­ро­бі­т­тя. На по­ча­тку 2000-х за цим по­ка­зни­ком Сло­вач­чи­на бу­ла най­гір­шою в Єв­ро­пі, однак са­ме зав­дя­ки швид­ко­му зро­стан­ню кіль­ко­сті ро­бо­чих місць у ре­аль­но­му се­кто­рі во­на ви­рі­ши­ла цю про­бле­му, ви­йшов­ши на тро­хи ниж­чий за се­ре­дній рі­вень. Во­дно­час са­ме ве­ли­ка за­ле­жність від іно­зем­них ін­ве­сто­рів ста­ла най­біль­шим ви­кли­ком під час кри­зи 2008 ро­ку, ко­ли в кра­ї­ні спо­сте­рі­гав­ся по­ту­жний від­плив зов­ні­шньо­го ка­пі­та­лу. Кри­за не ли­ше по­хи­тну­ла еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня Сло­вач­чи­ни, а й сут­тє­во по­гір­ши­ла по­зи­ції уря­ду Дзу­рін­ди. Утім, це не за­ва­ди­ло еко­но­мі­ці й да­лі стрім­ко роз­ви­ва­ти­ся, хо­ча кра­ї­на і по­сту­пи­ла­ся лі­дер­ством за цим по­ка­зни­ком у ЄС. Ві­днов­ле­н­ня зро­ста­н­ня збі­гло­ся з по­жвав­ле­н­ням еко­но­мі­чної си­ту­а­ції в кра­ї­нах-ін­ве­сто­рах, а са­ма за­ле­жність від іно­зем­но­го ка­пі­та­лу до­сі ли­ша­є­ться ви­со­кою. Утім, із ча­сом Сло­вач­чи­на пе­ре­орі­єн­ту­ва­ла­ся із за­лу­че­н­ня

І 2000-го по 2006-й при­плив іно­зем­них ін­ве­сти­цій до Сло­вач­чи­ни збіль­шив­ся вше­сте­ро, а за­галь­на їх су­ма ста­но­ви­ла близь­ко $18 тис. на осо­бу

до­чір­ніх ком­па­ній та ви­ро­бництв транс­на­ціо­наль­них ком­па­ній на ре­є­стра­цію но­вих під­при­ємств. Пев­ну ва­гу в кра­ї­ні ста­нов­лять при­ва­ти­зо­ва­ні на­при­кін­ці 1990-х під­при­єм­ства та бан­ки, про­те са­ме зов­ні­шній ка­пі­тал був го­лов­ним ру­ші­єм еко­но­мі­ки впро­довж остан­ніх 15 ро­ків.

Одні­єю з най­ра­ди­каль­ні­ших ре­форм уря­ду Дзу­рін­ди ста­ла фі­скаль­на де­цен­тра­лі­за­ція, яка сут­тє­во пе­ре­роз­по­ді­ли­ла бю­дже­тні ко­шти кра­ї­ни. За­мість то­го щоб пе­ре­роз­по­ді­ля­ти бю­дже­тні ко­шти че­рез центр, дер­жа­ва від­да­ла істо­тну ча­сти­ну по­да­тків на мі­сця. Най­мен­ша адмі­ні­стра­тив­на оди­ни­ця (ана­ло­гі­чна до укра­їн­ських те­ри­то­рі­аль­них гро­мад) ста­ла отри­му­ва­ти близь­ко 70% по­да­тку на при­бу­ток, ще 24% над­хо­ди­ло до бю­дже­тів кра­їв (ана­ло­ги обла­стей), і ли­ше близь­ко 6% по­тра­пля­ло до цен­траль­ної скар­бни­ці.

Утім, де­цен­тра­лі­за­ція за­го­стри­ла й без то­го про­блем­не пи­та­н­ня не­рів­но­мір­но­го еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня кра­ї­ни. Біль­шість но­вих ви­ро­бництв, а та­кож істо­тна ча­сти­на сфе­ри об­слу­го­ву­ва­н­ня зо­се­ре­дже­ні на за­хо­ді кра­ї­ни, бі­ля Бра­ти­сла­ви. Цей ре­гіон ці­ка­ві­ший для іно­зем­них ін­ве­сто­рів з по­гля­ду ло­гі­сти­ки, а то­му отри­мав біль­ше ви­гід від ін­ве­сти­цій та де­цен­тра­лі­за­ції. Ва­ло­вий ре­гіо­наль­ний про­дукт Бра­ти­сла­ви ста­но­вить 188% се­ре­дньо­го по ЄС, то­ді як по­ка­зник на схо­ді Сло­вач­чи­ни — 54% се­ре­дньо­єв­ро­пей­сько­го. Та­ким чи­ном, без­ро­бі­т­тя та се­ре­дній до­хід ме­шкан­ців схо­ду й за­хо­ду мо­жуть рі­зни­ти­ся в ра­зи, що при­зво­дить до со­ці­аль­но­го на­пру­же­н­ня в схі­дній ча­сти­ні Сло­вач­чи­ни.

Різні уря­ди кра­ї­ни ма­ють до­ста­тньо схо­жі по­зи­ції в цьо­му пи­тан­ні, по­кла­да­ю­чи на­дії на ком­пле­ксну стра­те­гію що­до схо­ду кра­ї­ни. Ство­рю­ва­ти ро­бо­чі мі­сця пла­ну­ють че­рез спе­ці­аль­ні еко­но­мі­чні зо­ни з осо­бли­вим ре­жи­мом опо­да­тку­ва­н­ня та ін­ду­стрі­аль­ні пар­ки на схо­ді кра­ї­ни. Однак ре­гіон має сер­йо­зний еле­кто­раль­ний ре­сурс, із яким за­гра­ють окре­мі по­лі­тси­ли че­рез про­гра­ми со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня.

Про­бле­ма дис­ба­лан­сів існує на ба­га­тьох рів­нях, як на вже зга­да­но­му ре­гіо­наль­но­му та ін­ве­сти­цій­но­му, так і на рів­ні стру­кту­ри ви­ро­бни­цтва. По­над 40% про­ми­сло­во­го ви­ро­бни­цтва при­па­дає на ав­то­мо­бі­ле­бу­ду­ва­н­ня, а час­тка ці­єї га­лу­зі в екс­пор­ті ста­но­вить близь­ко 25%. Та­ке спів­від­но­ше­н­ня ро­бить кра­ї­ну за­ле­жною від по­пи­ту на про­ду­кцію ав­то­мо­бі­ле­бу­ду­ва­н­ня на єв­ро­пей­сько­му рин­ку. За­галь­на час­тка ма­ши­но­бу­ду­ва­н­ня та еле­ктро­ні­ки в екс­пор­ті ся­гає 47%, ре­шта га­лу­зей (хі­мі­чна про­ми­сло­вість, па­ли­во, хар­чо­ві про­ду­кти та си­ро­ви­на) ма­ють на­ба­га­то мен­ші по­ка­зни­ки. Та­кий об­сяг ви­во­зу ав­то­мо­бі­лів фор­мує сер­йо­зну за­ле­жність екс­пор­ту Сло­вач­чи­ни від спо­жив­чих на­стро­їв у ЄС (кра­ї­ни яко­го за­ли­ша­ю­ться основ­ним тор­го­вель­ним пар­тне­ром Бра­ти­сла­ви). І во­дно­час не­зна­чна час­тка си­ро­ви­ни в екс­пор­ті (близь­ко 7%) убез­пе­чує кра­ї­ну від гло­баль­них ко­ли­вань на па­лив­но-си­ро­вин­них рин­ках.

Екс­порт хо­ча й роз­по­ді­ле­ний між кра­ї­на­ми ЄС (ли­ше Ні­меч­чи­на має близь­ко 20% екс­пор­ту, Че­хія — 12%, ін­ші кра­ї­ни — менш як 10%), однак за­га­лом час­тка Єв­ро­со­ю­зу в ньо­му ста­но­вить по­над 80%. Утім, та­ка стру­кту­ра ха­ра­ктер­на для ба­га­тьох не­ве­ли­ких єв­ро­пей­ських кра­їн.

За­га­лом по­рів­ня­но не­чи­слен­не на­се­ле­н­ня (5,5 млн) ста­ло одні­єю з пе­ред­умов швид­ко­го стриб­ка, який вда­ло­ся зро­би­ти еко­но­мі­ці кра­ї­ни. Сло­вач­чи­на змо­гла швид­ше прой­ти пе­рі­од ста­бі­лі­за­ції та бо­лі­сно­го ефе­кту від по­ча­тку ре­форм (осо­бли­во від змен­ше­н­ня со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня, ска­су­ва­н­ня ре­гу­льо­ва­них цін та зро­ста­н­ня без­ро­бі­т­тя) зав­дя­ки їхнім мас­шта­бам.

Ін­ши­ми пе­ред­умо­ва­ми ста­ли зру­чне гео­гра­фі­чне (з по­гля­ду ло­гі­сти­ки єв­ро­пей­ських під­при­ємств) та гео­по­лі­ти­чне (кра­ї­ни ре­гіо­ну ма­ли на ме­ті єв­ро­а­тлан­ти­чну ін­те­гра­цію, що під­три­ма­ло в цих пра­гне­н­нях і Сло­вач­чи­ну) роз­та­шу­ва­н­ня. Крім то­го, ва­жли­ву роль ві­ді­грав ком­про­міс по­лі­ти­чних еліт, що дав змо­гу про­ве­сти ре­фор­ми. Ко­а­лі­ція пі­сля ви­бо­рів 1998 та 2002 ро­ків скла­да­ла­ся з пар­тій рі­зно­го по­лі­ти­чно­го спе­ктра й об’єд­ну­ва­ла­ся пе­ре­ва­жно на опо­зи­цій­них до ко­ли­шньої по­пу­ліст­ської вла­ди по­зи­ці­ях.

Са­ме че­рез ви­со­кий рі­вень мо­бі­лі­за­ції не­за­до­во­ле­но­го ре­фор­ма­ми еле­кто­ра­ту Сло­ва­цький де­мо­кра­ти­чний і хри­сти­ян­ський со­юз (сфор­мо­ва­ний на ба­зі Сло­ва­цької де­мо­кра­ти­чної ко­а­лі­ції) у 2014-му втра­тив вла­ду й на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах у 2016-му на­віть не по­до­лав 5% бар’єра.

Вже пі­сля по­вер­не­н­ня до вла­ди Фі­цо в кра­ї­ні дві­чі, у 2016 та 2017 ро­ках, від­бу­ли­ся ма­со­ві про­те­сти про­ти ко­ру­пції в уря­ді. Ко­ру­пція, від­по­від­но до зві­тів Єв­ро­ко­мі­сії, справ­ді за­ли­ша­є­ться одні­єю з най­на­галь­ні­ших про­блем Сло­вач­чи­ни. Однак прем’єр від­мо­вив­ся ви­ко­на­ти ви­мо­ги про­те­сту­валь­ни­ків пе­ре­фор­ма­ту­ва­ти уряд, обме­жив­шись від­став­кою сум­нів­них осо­би­сто­стей.

Не менш три­во­жною є й по­зи­ція го­ло­ви уря­ду сто­сов­но сан­кцій про­ти Ро­сії. Фі­цо не раз за­яв­ляв про їхню без­змі­стов­ність і про­по­ну­вав зня­ти. Що­прав­да, це не за­ва­ди­ло Сло­вач­чи­ні ста­ти одним із го­лов­них пар­тне­рів Укра­ї­ни в пи­тан­ні ди­вер­си­фі­ка­ції дже­рел ім­пор­ту при­ро­дно­го га­зу.

По­зи­ція прем’єра в пи­тан­ні сан­кцій та мі­гра­цій­ної кри­зи при­зве­ла й до на­пру­же­н­ня від­но­син із Брюс­се­лем. Однак ни­ні­шній пре­зи­дент Сло­вач­чи­ни Ан­дрей Кі­ска є чи не най­по­слі­дов­ні­шим єв­ро­опти­мі­стом з-по­між лі­де­рів ЄС. Різні під­хо­ди до вну­трі­шньої та зов­ні­шньої по­лі­ти­ки при­зве­ли до по­стій­но­го про­ти­сто­я­н­ня Фі­цо й Кі­ски нав­ко­ло най­го­стрі­ших тем у кра­ї­ні.

Ці об­ста­ви­ни зму­шу­ють Сло­вач­чи­ну по­ки що дрей­фу­ва­ти між кри­за­ми в Брюс­се­лі та про­бле­ма­ми схі­дно­єв­ро­пей­ських кра­їн (Сло­вач­чи­на при­єд­на­ла­ся до іні­ці­а­ти­ви «Три­мор’я», однак не вхо­дить до йо­го най­актив­ні­ших чле­нів). Втім, еко­но­мі­чні ре­фор­ми по­ча­тку 2000-х за­кла­ли мі­цну осно­ву еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку кра­ї­ни, а швид­ке фор­му­ва­н­ня по­ту­жних ін­сти­ту­цій при­ве­ло до фа­кти­чно не­зво­ро­тних змін у най­бо­лю­чі­ших для су­спіль­ства пи­та­н­нях.

Без за­хо­пле­н­ня. У сто­ли­ці Лом­бар­дії Мі­ла­ні за ав­то­но­мію про­го­ло­су­ва­ло за­ле­две 30% за­ре­є­стро­ва­них ви­бор­ців. Яв­ка в ре­гіо­ні за­га­лом ста­но­ви­ла 38%. У Ве­не­то з цьо­го пи­та­н­ня го­ло­су­ва­ли актив­ні­ше

Став­ка на ав­то­пром. Пов­ний цикл ви­ро­бни­цтва Volkswagen, Peugeot та KIA дав сло­ва­цькій еко­но­мі­ці хо­ро­ший старт, однак зро­бив її зна­чною мі­рою за­ле­жною від кон’юн­кту­ри рин­ку ЄС

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.