Сила і слаб­кість мас

Ukrainskiy Tyzhden - - Впритул - Та­рас Лю­тий

Лю­ди­на вся­кчас має усві­дом­лю­ва­ти, що, при­єд­нав­шись до ма­си, во­на пе­ре­сту­пає ме­жі сво­єї осо­би­сто­сті. Про­те чо­му лю­ди без­пе­ре­ста­ну зби­ва­ю­ться в ма­си? Бо тіль­ки там во­ни за­хи­ще­ні від стра­ху. Що­прав­да, для цьо­го по­трі­бне не про­сто збі­го­ви­сько, а ті­сні ла­ви, де ті­ла щіль­но при­ти­сну­ті одне до одно­го. Так мір­кує у сво­їй роз­від­ці «Ма­са і вла­да» Елі­ас Ка­нет­ті. Ма­си зда­тні по­ста­ва­ти сти­хій­но, до то­го ж їм вла­сти­ве не­аби­яке пра­гне­н­ня зро­ста­ти. Роз­сі­ю­ва­ти­ся во­ни мо­жуть так са­мо ра­пто­во, як і ви­ни­ка­ти, у них по­стій­но жи­ве за­гроз­ли­ве пе­ред­чу­т­тя роз­па­ду. Ко­му ж не ві­до­ма та­ка ва­жли­ва озна­ка остан­ньо­го, як па­ні­ка? Хо­ча то­ді ми ма­є­мо спра­ву не з ма­сою, а з ін­ди­ві­да­ми, які на­ма­га­ю­ться від­окре­ми­ти­ся й уте­кти.

Є за­кри­ті ма­си, що ні­би від­мов­ля­ю­ться збіль­шу­ва­ти­ся. Ці об’єд­на­н­ня за сво­єю при­ро­дою охо­плю­ють ли­ше обме­же­ну кіль­кість чле­нів і ре­гу­лю­ють склад за до­по­мо­гою су­во­рих пра­вил. У ми­ну­ло­му во­ни ви­ни­ка­ли у ви­гля­ді со­ці­аль­них ін­сти­ту­тів, яким бу­ло вла­сти­во ма­ти свої це­ре­мо­нії, спря­мо­ва­ні на змі­цне­н­ня мас. Але се­ред них над­то швид­ко ши­ри­ла­ся жа­га зни­ще­н­ня, ко­ли руй­ну­є­ться ма­ло не все, що тра­пля­є­ться під ру­ку. При­на­гі­дно мо­жна при­га­да­ти, як на­тов­пи хри­сти­ян від­би­ва­ли го­ло­ви й ру­ки гре­цьким бо­гам, а ско­пи­ща ре­фор­ма­то­рів і ре­во­лю­ціо­не­рів ски­да­ли скуль­птур­ні зо­бра­же­н­ня не­уго­дних свя­тих.

Та не­рід­ко ста­є­ться й так, що від­бу­ва­є­ться ра­пто­вий ви­бух у ме­жах за­кри­тої ма­си, су­про­во­джу­ю­чись не­аби­яким ви­вер­же­н­ням. То­ді на­ро­джу­є­ться від­кри­та ма­са — об’єд­на­н­ня, що віль­но від­да­є­ться сво­є­му при­ро­дно­му пра­гнен­ню зро­ста­ти. І най­пер­шою з її пре­дме­тних рис є від­чу­т­тя пе­ре­слі­ду­ва­н­ня. Однак на­пад на неї ззов­ні мо­же тіль­ки спри­я­ти змі­цнен­ню ма­си. То­ді лю­ди три­ма­ю­ться ку­пи ще зав­зя­ті­ше. На­то­мість на­пад із­се­ре­ди­ни по­ясню­є­ться ін­ди­ві­ду­аль­ним під­сту­пом: ко­ле­ктив не­о­дмін­но спри­ймає це як під­куп і зра­ду. У ко­жно­му ра­зі ма­са ча­сто на­га­дує обло­же­ну фор­те­цю. Са­ме тут ви­ни­кає мо­жли­вість її при­бор­ка­н­ня. На­при­клад, ре­лі­гі­ям по­трі­бна не са­ма ма­са, а слу­хня­на па­ства. Ві­ру­ю­чих зби­ра­ють у тих са­мих при­мі­ще­н­нях у той са­мий час, вда­ю­чись що­ра­зу до тих са­мих дійств. Ма­су до­во­дять до роз­сла­бле­но­го ста­ну, який збу­джує, не зав­да­ю­чи осо­бли­вої шко­ди.

От­же, ма­са по­стій­но пра­гне зро­ста­ти, ство­рю­ю­чи при цьо­му ін­сти­ту­ти збе­ре­же­н­ня за­кри­тих мас. У ній па­нує рів­ність. Крім то­го, во­на лю­бить щіль­ність: між лю­дьми не по­вин­но бу­ти жо­дних про­між­ків. На­ре­шті, їй по­трі­бен спіль­ний для всіх чле­нів на­пря­мок. Адже це по­гли­блює від­чу­т­тя рів­но­сті. Ма­са існує до­ти, до­по­ки має не­д­ося­жну ме­ту.

Будь-яке зав­ми­ра­н­ня ма­си на­бли­жає її до роз­ряд­ки. То­му йо­му про­ти­сто­їть ри­тмі­чність. Зав­дя­ки ру­хам у ма­сі на­ро­джу­ю­ться хви­лі роз­хо- дже­н­ня та схо­дже­н­ня. Це дає змо­гу ви­окрем­лю­ва­ти ма­си по­віль­ні та швид­кі. На­при­клад, по­лі­ти­чні, спор­тив­ні та вій­сько­ві є швид­ки­ми. Від них сут­тє­во від­рі­зня­ю­ться мля­ві ре­лі­гій­ні, яким вла­сти­ва від­да­ле­ність ме­ти. Це ман­дрів­ні ма­си, які пе­ре­бу­ва­ють у по­шу­ку ща­сли­во­го жи­т­тя. Се­ред них па­нує ідея яко­мо­га дов­ше за­тя­гну­ти про­цес, що ве­де до роз­ряд­ки. Всі ре­лі­гії в та­ко­му за­тя­гу­ван­ні до­ся­гли не­аби­якої май­стер­но­сті. Адже здій­сню­ва­ти кон­троль мо­жна тіль­ки че­рез сві­до­ме спо­віль­не­н­ня ма­со­вих про­це­сів. Та є і зав­мер­лі ма­си. Їхня щіль­ність свід­чить про те, що їм бра­кує чи­сель­но­сті. Це ма­си па­сив­но­го ти­пу, які, при­мі­ром, з’яв­ля­ю­ться в те­а­трах.

Та­кож є ма­си, які пе­ре­слі­ду­ють. Щоб во­ни утво­ри­ли­ся, до­ста­тньо ого­ло­си­ти ме­ту й на­зва­ти ім’я то­го, за ким вла­што­ва­но го­ни­тву. Свій по­ча­ток та­кі фор­му­ва­н­ня бе­руть від пер­ві­сної ди­на­мі­чної оди­ни­ці, ві­до­мої як ми­слив­ська зграя, що не лю­бить, ко­ли жер­тві ща­стить уте­кти. Роз­пад ма­си, яка зна­йшла та зни­щи­ла свою жер­тву, від­бу­ва­є­ться осо­бли­во швид­ко. Це ду­же до­бре зна­ють мо­жно­влад­ці, яким за­гро­жує не­без­пе­ка. Во­ни кидають ма­сам жер­тву, щоб при­пи­ни­ти їх зро­ста­н­ня. У сьо­го­ден­ній ма­со­вій куль­ту­рі ма­ло не ко­жен бе­ре участь у гур­то­вих ді­я­н­нях че­рез за­со­би ма­со­вої ін­фор­ма­ції, які над­зви­чай­но збу­джу­ють лю­дей.

Во­дно­час ма­са вте­чі утво­рю­є­ться вна­слі­док за­гро­зи. Ті­ка­ють усі гур­том, бо так лег­ше: енер­гія одно­го по­си­лює за­пов­зя­т­тя дру­го­го. Якщо на­віть ки­мось до­ве­де­ться по­сту­пи­ти­ся, ре­шта та­ки вря­ту­є­ться. Ко­ли вті­кач по­чи­нає ду­ма­ти тіль­ки про се­бе, ха­ра­ктер ма­со­вої вте­чі ціл­ком змі­ню­є­ться, пе­ре­тво­рю­ю­чись на па­ні­ку. Та на від­мі­ну від остан­ньої ма­со­ва вте­ча чер­пає си­лу в то­му, що всі три­ма­ю­ться ку­пи. Втім, опи­нив­шись у без­пе­ці, ма­са зно­ву роз­па­да­є­ться. Тож ма­са вте­чі є одні­єю з най­стій­кі­ших із-по­між ін­ших форм. Про­те осо­бли­вий вид мас утво­рю­є­ться вна­слі­док за­про­ва­дже­н­ня за­бо­ро­ни. Ча­сто лю­ди са­мі на­кла­да­ють її на се­бе. За­бо­ро­на зав­жди ви­ни­кає з по­треб тих, ко­го во­на сто­су­є­ться. Тіль­ки-но її ви­слов­ле­но, по­чи­на­є­ться фор­му­ва­н­ня ма­си. Най­кра­щий при­клад не­га­тив­ної чи за­бо­рон­ної ма­си в наш час — страйк. Ко­ли спра­ва до­хо­дить до ньо­го, всі уча­сни­ки від­ра­зу ста­ють рів­ни­ми. Що­прав­да, утри­ма­ти ма­су в та­ко­му ста­ні до­во­лі важ­ко. Є й обер­не­ні ма­си, що утво­рю­ю­ться за най­рі­зно­ма­ні­тні­ших об­ста­вин. Це мо­же бу­ти бунт під­ле­глих. Обер­не­н­ня, ко­ли во­но вже по­ча­ло­ся, ні­ко­ли не зу­пи­ня­є­ться і є про­це­сом, який охо­плює ці­ле су­спіль­ство.

Най­спо­кій­ні­шою є свя­тко­ва ма­са. Їй ні­хто й ні­що не за­гро­жує, не при­му­шує ті­ка­ти. На час свя­та всі вті­хи га­ран­то­ва­но. Ба­га­то за­бо­рон і пе­ре­пон зня­то, до­зво­ле­но чи на­віть схва­ле­но пев­ні збли­же­н­ня по­між лю­дьми. Тут па­нує атмо­сфе­ра роз­сла­бле­н­ня. То чи не для та­кої ми­ті й жи­вуть лю­ди?

НАЙ­КРА­ЩИЙ ПРИ­КЛАД НЕ­ГА­ТИВ­НОЇ ЧИ ЗА­БО­РОН­НОЇ МА­СИ В НАШ ЧАС — СТРАЙК. КО­ЛИ СПРА­ВА ДО­ХО­ДИТЬ ДО НЬО­ГО, ВСІ УЧА­СНИ­КИ ВІД­РА­ЗУ СТА­ЮТЬ РІВ­НИ­МИ. ЩО­ПРАВ­ДА, УТРИ­МА­ТИ МА­СУ В ТА­КО­МУ СТА­НІ ДО­ВО­ЛІ ВАЖ­КО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.