Фор­му­ла пост ко­ло­ні­аль­но­го успі­ху

За оцін­ка­ми ана­лі­ти­ків, ли­ше три ко­ли­шні фран­цузь­кі ко­ло­нії — Кот-д’іву­ар, Ма­рок­ко та Се­не­гал — від­но­сно не­по­га­но ви­рі­шу­ють свої по­лі­ти­чні та еко­но­мі­чні про­бле­ми

Ukrainskiy Tyzhden - - Тема Номера - Ал­ла Ла­за­ре­ва, Па­риж

«Чо­му я му­шу жа­лі­ти тих, хто не по­жа­лів мою кра­ї­ну?» — ви­гу­кує під­лі­ток, яко­го за­во­дять до ко­мі­са­рі­а­ту, а то­чні­ше ле­гень­ко під­штов­ху­ють у спи­ну, двоє по­лі­цей­ських. «Це вже де­ся­тий раз йо­го за­три­му­є­мо, — по­ясню­ють у від­діл­ку. — Весь час та са­ма істо­рія. Стає на пе­ре­хре­сті, роз­би­ває шиб­ки ав­ті­вок, кра­де сум­ки із си­ді­н­ня по­руч із во­ді­єм — і ті­ка­ти…»

Ахмед, на­зве­мо йо­го так, не­пов­но­лі­тній, от­же, за фран­цузь­ким за­ко­ном, йо­го не мо­жна утри­му­ва­ти у від­діл­ку по­над три до­би, а та­кож су­ди­ти за дрі­бні зло­чи­ни. Він жи­ве з ма­мою та п’ятьма мо­лод­ши­ми бра­та­ми й се­стра­ми у дво­кім­на­тно­му со­ці­аль­но­му жи­тлі. Та­то по­вер­нув­ся до Ал­жи­ру з но­вою дру­жи­ною. Ма­ма вва­жає, що до­ціль­ні­ше ме­шка­ти «по­ближ­че до укра­де­них ко­ло­ні­за­то­ра­ми ал­жир­ських гро­шей», як во­на сар­ка­сти­чно по­ясни­ла ко­мі­са­ро­ві по­лі­ції. Ахмед як уміє ви­ко­нує роль най­стар­шо­го чо­ло­ві­ка в ро­ди­ні: до­пов­нює со­ці­аль­ну до­по­мо­гу для ба­га­то­ді­тних сі­мей при­бу­тком від кра­де­но­го, ко­ли вда­є­ться щось без­кар­но по­цу­пи­ти та пе­ре­про­да­ти.

«Я не­на­ви­джу Фран­цію! — зно­ву зри­ва­є­ться на крик хло­пець. — Фран­цу­зи зруй­ну­ва­ли Ал­жир, при­не­сли на на­ші зем­лі го­ре і кров!» На роз­дра­то­ва­не за­пи­та­н­ня по­лі­цей­сько­го, чо­му ж не по­їхав із та­том із не­на­ви­сної Фран­ції на ба­тьків­щи­ну пред­ків, тро­хи по­мов­чав­ши, від­по­від­ає: «Бо Ал­жир я не­на­ви­джу ще біль­ше».

Ко­ло­ні­аль­ний спа­док — це не ли­ше ота­кі не­при­бор­ка­ні вов­че­ня­та з бі­дних пе­ред­мість, що не ма­ють чі­ткої іден­ти­чно­сті та ро­зу­мі­н­ня, ким во­ни є у цьо­му сві­ті, а й де­ся­тки, якщо не со­тні, ти­сяч роз­гу­бле­них до­ро­слих. Усі ті, хто так і не ви­зна­чив­ся між дво­ма сві­та­ми: сво­їм пер­вин­ним, вро­дже­ним куль­тур­ним се­ре­до­ви­щем і на­бу­тим, фран­цузь­ким. Зви­чай­но ж, не вар­то уза­галь­ню­ва­ти: чи­ма­ло ви­хід­ців з емі­грант­ських кіл, що по­хо­дять із ко­ли­шніх ко­ло­ній Фран­ції, ро­блять успі­шну кар’єру, вла­што­ву­ють своє про­фе­сій­не й осо­би­сте жи­т­тя, до­бре ін­те­гро­ва­ні у фран­цузь­ке су­спіль­ство й при цьо­му не обри­ва­ють зв’яз­ків із кра­ї­ною пра­щу­рів. «Різні со­ціо­ло­гі­чні до­слі­дже­н­ня, що ви­вча­ють рі­вень ін­те­гро­ва­но­сті осо­би з на­бу­тим гро­ма­дян­ством, більш-менш одно­стай­ні: що успі­шні­ша кра­ї­на по­хо­дже­н­ня, то лег­ше лю­ди­на зна­хо­дить се­бе на но­вій ба­тьків­щи­ні, — ка­же со­ціо­лог Ерік Ґар­сіа. — Лі­ван­ці, на­при­клад, ду­же до­бре згур­то­ва­ні на рів­ні гро­ма­ди, але та­кож ма­ють роз­га­лу­же­ну ме­ре­жу фас­тфу­дів, зде­біль­шо­го без­до­ган­но во­ло­ді­ють фран­цузь­кою, від­но­сно лег­ко пра­це­вла­што­ву- ються. На­то­мість ви­хід­ці з Ча­ду або Мав­ри­та­нії, не ка­жу­чи про ал­жир­ців, зна­чно важ­че зна­хо­дять ро­бо­ту, не так ча­сто здо­бу­ва­ють ви­щу або про­фе­сій­ну осві­ту, біль­ше по­тер­па­ють від бі­дно­сті, де­пре­сій, са­мо­тно­сті…»

Чо­му одні ко­ли­шні ко­ло­нії, по­при всі про­бле­ми, що ви­ни­ка­ють пі­сля здо­бу­т­тя або ві­днов­ле­н­ня не­за­ле­жно­сті, зна­хо­дять свій шлях до успі­ху, а ін­ші де­ся­ти­лі­т­тя­ми так і не ви­бор­су­ю­ться з ли­ха? Скіль­ки дер­жав — стіль­ки від­по­від­ей. Якщо ж го­во­ри­ти су­то про ко­ли­шні фран­цузь­кі те­ри­то­рії, по­лі­то­ло­ги ви­окрем­лю­ють із кіль­кох де­ся­тків ли­ше три кра­ї­ни, яким вда­ло­ся більш-менш зба­лан­со­ва­но зор­га­ні­зу­ва­ти своє по­лі­ти­чне та еко­но­мі­чне жи­т­тя. Йде­ться про Се­не­гал, Кот-д’іву­ар і Ма­рок­ко. Окре­мим ряд­ком із пев­ни­ми за­сте­ре­же­н­ня­ми та­кож на­зи­ва­ють Лі­ван, що пі­сля па­ді­н­ня Осман­ської ім­пе­рії в 1920 ро­ці по­тра­пив під про­те­кто­рат Фран­ції. З най­не­успі­шні­ших, фа­кти­чно failed state, на­зи­ва­ють пе­ред­усім Чад та Ал­жир.

Успі­шність Кот-д’іву­а­ру за­без­пе­чу­є­ться на­сам­пе­ред ста­ту­сом сві­то­во­го лі­де­ра з ви­ро­бни­цтва ка­као-бо­бів, а та­кож вправ­ним ме­не­джмен­том і спри­я­тли­вою кон’юн­кту­рою від чи­слен­них іно­зем­них ін­ве­сто­рів: фран­цузь­ких, бель­гій­ських, швей­цар­ських. «У Кот-д’іву­а­рі не бра­кує де­ше­вих ро­бо­чих рук, пе­ре­ва­жно зав­дя­ки га­стар­бай­те­рам із су­сі­дніх кра­їн. На­фто­ві ро­до­ви­ща об­слу­го­вує фран­цузь­кий пе­ре­ро­бний гі­гант Total, в еко­но­мі­ці ши­ро­ко пред­став­ле­ні фла­гма­ни фран­цузь­кої ін­ду­стрії: енер­ге­ти­чний кон­церн Electricité de France, ши­но­ви­ро­бник зі сві­то­вим ім’ям Мichelin, ви­ро­бник бу­ді­вель­них ма­те­рі­а­лів Lafarge». Ко­ли­шні ко­ло­ні­за­то­ри так до­бре зна­йшли спіль­ну мо­ву з по­лі­ти­чним кла­сом кра­ї­ни, що не раз ва­лі­зи з го­тів­кою, які при­бу­ва­ли в Па­риж із со­ня­чно­го Абі­джа­на аку­рат пе­ред ви­бо­ра­ми, ста­ва­ли при­чи­ною гу­чних ко­ру­пцій­них скан­да­лів.

Фран­ко­а­фри­ка — та­ким но­во­мов­ним тер­мі­ном фран­цузь­кі жур­на­лі­сти ви­зна­чи­ли си­сте­му клі­єн­та­ліст­ських зв’яз­ків, що сфор­му­ва­ла­ся між вла­дою пос­тко­ло­ні­аль­них кра­їн, па­ризь­ки­ми по­лі­ти­ка­ми та ве­ли­ки­ми фран­цузь­ки­ми під­при­єм­ства­ми в Афри­ці. «За­га­лом ко­ли­шні бри­тан­ські ко­ло­нії на­ба­га­то кра­ще да­ють со­бі ра­ду, ніж ко­ли­шні фран­цузь­кі те­ри­то­рії, — вва­жає істо­рик На­та­лі Ля­куб. — Зга­дай­мо, на­при­клад, Га­ну, Ке­нію, Ні­ге­рію… Чо­му? Фа­кто­рів чи­ма­ло. Один із них — ефе­ктив­ність ме­ха­ні­змів спів­пра­ці над­дер­жав­ної стру­кту­ри Бри­тан­ської Спів­дру­жно­сті На­цій, яка не має ана­ло­га у ви­пад­ку з фран­цузь­ки­ми ко­ло­ні­я­ми. Схи­ля­ю­ся до дум­ки, що сам тип дер­жав­но­сті, яко­го на­вчи­ла Фран­ція свої ко­ли­шні під­кон­троль­ні те­ри­то­рії, а са­ме жорс­тка цен­тра­лі­зо­ва­на «яко­бін­ська» си­сте­ма, при­слу­жив­ся для фор­му­ва­н­ня в ко­ли­шніх ко­ло­ні­ях на­пів­ди­кта­тор­ських ре­жи­мів із силь­ною цен­тра­лі­зо­ва­ною вла­дою. Бри­тан­ці, мо­жли­во, да­ли при­клад де­мо­кра­ти­чні­шої моделі ор­га­ні­за­ції вла­ди…»

Успі­шність Се­не­га­лу екс­пер­ти по­ясню­ють на­сам­пе­ред не­ти­по­вою для Афри­ки по­лі­ти­чною ста­біль­ні­стю. У цій дер­жа­ві не­має ще­дрих по­кла­дів ко­па­лин. На­то­мість до­ступ до оке­а­ну, ча­рів­ні пля­жі, гар­но до­гля­ну­ті при­ро­дні

ФРАН­ЦУЗЬ­КА ПОЛІТОЛОГІЯ ВЖИВАЄ ТЕР­МІН «ЛІБАНІЗАЦІЯ». ЙО­ГО ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ЩОБ ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ ЕЛАСТИЧНІСТЬ СИ­СТЕ­МИ ДЕР­ЖАВ­НО­ГО УПРАВ­ЛІ­Н­НЯ, ВСЮ ЦЮ ЕКВІЛІБРИСТИКУ КОМ­ПРО­МІ­СІВ, ВМІ­Н­НЯ ПЕРЕТВОРЮВАТИ СЛАБКОСТІ НА ДЖЕРЕЛО РІВНОВАГИ, ХАОС НА ЕКСКЛЮЗИВНУ ВЕРСІЮ СИ­СТЕ­МИ…

пар­ки, що ста­нов­лять 8% те­ри­то­рії, за­без­пе­чу­ють дер­жа­ві ста­біль­ні над­хо­дже­н­ня від ту­ри­зму. «Се­не­гал є одні­єю з не­ба­га­тьох дер­жав Чор­но­го кон­ти­нен­ту, де не ста­ло­ся жо­дно­го дер­жав­но­го за­ко­ло­ту, — на­го­ло­шує На­та­лі Ля­куб. — Гну­чкість і му­дрість по­лі­ти­чних еліт да­ла змо­гу те­ри­то­рії з ду­же скром­ни­ми ро­до­ви­ща­ми за­без­пе­чи­ти со­бі на­дій­ний еко­но­мі­чний роз­ви­ток».

Еко­но­мі­чні успі­хи Ко­ро­лів­ства Ма­рок­ко та­кож по­ясню­ю­ться по­лі­ти­чни­ми чин­ни­ка­ми. «Кра­ї­на має ре­пу­та­цію най­без­пе­чні­шої в Ма­гри­бі, — по­яснює Жю­лі Май­нер, фа­хі­вець у га­лу­зі ту­ри­зму. — Якщо пі­сля те­ра­ктів у Мар­ра­ке­ші 2011-го ма­рок­кан­ські пля­жі від­чу­тно обе­злю­дні­ли, остан­ні два ро­ки кон­ста­ту­є­мо ста­біль­не зро­ста­н­ня кіль­ко­сті ту­ри­стів із Єв­ро­пи та Пів­ні­чної Аме­ри­ки, а та­кож із Ро­сії та Ін­дії, що при­їздять сю­ди в по­шу­ках ек­зо­ти­ки. Без­пе­ре­чно, най­біль­шим ту­ри­сти­чним клі­єн­том Ма­рок­ко за­ли­ша­є­ться Фран­ція. Ко­ли­шня ме­тро­по­лія вкла­дає чи­ма­ло ко­штів у го­тель­ний бі­знес, при­ва­тні без­пе­ко­ві стру­кту­ри й… шкіль­ні на­вчаль­ні та уні­вер­си­тет­ські сту­дії фран­цузь­кої. Мов­ний ком­форт і гео­гра­фі­чна близь­кість спри­я­ють вза­є­мо­ви­гі­дній спів­пра­ці між Па­ри­жем та Ра­ба­том, що мо­гла б бу­ти при­кла­дом у від­но­си­нах з ін­ши­ми ко­ли­шні­ми ко­ло­ні­я­ми».

До­во­лі скла­дна, але за­га­лом по­зи­тив­на ди­на­мі­ка спо­сте­рі­га­є­ться остан­ні­ми ро­ка­ми в Лі­ва­ні, по­при руй­нів­ні на­слід­ки гро­ма­дян­ської вій­ни 1975–1990 ро­ків та вій­ну з Ізра­ї­лем 2006-го. Ту­ри­сти­чні про­спе­кти на­зи­ва­ють кра­ї­ну близь­ко­схі­дною Швей­ца­рі­єю, на­го­ло­шу­ю­чи на по­лі­ти­чній ста­біль­но­сті та ста­ло­му еко­но­мі­чно­му роз­ви­тку дер­жа­ви. Оче­ви­дним ко­зи­рем Лі­ва­ну є ди­на­мі­чна, згур­то- ва­на ді­а­спо­ра, що вли­ває що­ро­ку в еко­но­мі­ку кра­ї­ни по­над $10 млрд (ана­лог май­же чвер­ті дер­жав­но­го бю­дже­ту). «Гну­чкість ар­ти­ку­ля­ції між рі­зни­ми дже­ре­ла­ми вла­ди є ря­тів­ним кру­гом Лі­ва­ну», — вва­жа­ють ав­то­ри гео­по­лі­ти­чної ана­лі­ти­чної збір­ки «Гід Рам­зес», яку ви­дає близь­кий до фран­цузь­ко­го Мі­ні­стер­ства за­кор­дон­них справ Фран­цузь­кий ін­сти­тут між­на­ро­дних від­но­син.

Фран­цузь­ка політологія на­віть вживає тер­мін «лібанізація». Йо­го використовують, щоб охарактеризувати еластичність си­сте­ми дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, всю цю еквілібристику ком­про­мі­сів, вмі­н­ня перетворювати слабкості на джерело рівноваги, хаос на ексклюзивну версію си­сте­ми… «Чи мо­жна вважати лі­ба­ні­за­цію по­зи­тив­ним тер­мі­ном? — за­ми­слю­ю­ться ав­то­ри «Гі­ду Рам­зес». — Лі­ван­ська си­сте­ма є па­ра­до­ксаль­ною фор­му­лою, що мі­стить ті скла­до­ві, які дав­ні­ше ви­сту­па­ли фа­кто­ра­ми по­лі­ти­чно­го на­силь­ства та за­сто­су­ва­н­ня си­ли. Вну­трі­шню зго­ду ба­га­то в чо­му за­без­пе­чує вій­на в Си­рії, яка зов­сім по­руч. Спіль­на зов­ні­шня за­гро­за гур­тує по­лі­ти­чних су­про­тив­ни­ків. У та­ко­му сен­сі це му­дра фор­му­ла».

Під­су­мо­ву­ю­чи ко­ро­тень­кий огляд си­ту­а­ції в ко­ли­шніх ко­ло­ні­ях Фран­ції, де спра­ви ру­ха­ю­ться в пра­виль­но­му на­прям­ку, мо­жна обе­ре­жно ска­за­ти: про­грес при­хо­дить ту­ди, де якість мі­сце­вих по­лі­ти­чних еліт не до­зво­ляє кон­фі­ска­ції на­ціо­наль­но­го ре­сур­су прав­ля­чи­ми кла­на­ми, що пра­цю­ють ли­ше на вла­сне зба­га­че­н­ня. У про­ти­ле­жно­му ви­пад­ку Фран­ко­а­фри­ка за­на­па­стить май­бу­тнє ці­лих по­ко­лінь, зву­жу­ю­чи фор­маль­но не­за­ле­жні дер­жа­ви до ре­жи­му си­ро­вин­них при­да­тків но­мі­наль­но ко­ли­шньої ме­тро­по­лії.

По­лі­ти­чна ста­біль­ність + ту­ризм. Се­не­гал, що не має зна­чних по­кла­дів ко­ри­сних ко­па­лин, зу­мів ста­ти одним із най­успі­шні­ших кра­їн Фран­ко­а­фри­ки

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.