1. Вок­зал Вар­шав­сько-ві­ден­ської за­лі­зни­ці

Ukrainskiy Tyzhden - - СПЕЦПРОЕКТ -

Вран­ці10 ли­сто­па­да тут, на вок­за­лі Вар­шав­сько-ві­ден­ської за­лі­зни­ці, зу­стрі­ча­ли Юзе­фа Піл­суд­сько­го, який по­вер­тав­ся з Ма­где­бурзь­кої фор­те­ці. Князь Здзі­слав Лю­бо­мир­ський ві­тав йо­го від іме­ні Ре­гент­ської ра­ди, Адам Коц — від іме­ні ПВО.

Здзі­слав Лю­бо­мир­ський: «Про при­їзд ко­мен­дан­та до Вар­ша­ви я отри­мав те­ле­гра­му з Бер­лі­на — 10.11, ве­чір».

Адам Коц: «Вно­чі з 10 на 11 ли­сто­па­да я отри­мав ін­фор­ма­цію, що ко­мен­дант при­бу­де до Вар­ша­ви. […] Пі­сля цьо­го я ви­ру­шив із ма­йо­ром Кша­чин­ським на цен­траль­ний вок­зал, де в за­лах чер­гу­ва­ли два ні­ме­цькі па­тру­лі, які нас не пропу­сти­ли. Лю­дей бу­ло не­ба­га­то, то­му що при­їзд ко­мен­дан­та був не­спо­ді­ва­ним».

Адам Коц: «О 6:30 ав­то­мо­бі­лем при­їхав ре­гент князь Здзі­слав Лю­бо­мир­ський зі сво­їм ад’ютан­том ро­тмі­стром Ро­ство­ров­ським. Охо­ро­на йо­го пропу­сти­ла, що нам із ма­йо­ром Кша­чин­ським ста­ло в при­го­ді, бо ми про­йшли ра­зом із ни­ми. Це тро­хи зди­ву­ва­ло ре­ген­та і йо­го ад’ютан­та. На пе­ро­ні ми по­зна­йо­ми­лись, я їх по­ін­фор­му­вав про те, що пе­ред ни­ми го­лов­ний ко­мен­дант ПВО. Князь Лю­бо­мир­ський був ду­же не­спо­кій­ний і при­гні­че­ний, він кіль­ка ра­зів по­вто­рив: «На­ре­шті при­їздить, о як це до­бре!». Ме­ні бу­ло ду­же ва­жли­во при­ві­та­ти ко­мен­дан­та пер­шим, ві­дра­зу пі­сля ви­хо­ду з ва­го­на. Не­вдов­зі пі­ді­йшов по­їзд. Ко­мен­дант ви­йшов із ньо­го в су­про­во­ді пол­ков­ни­ка Со­сн­ков­сько­го. Він був блі­дий і, зви­чай­но, ви­сна­же­ний по­ло­ном. Однак бу­ло ви­дно, що си­ли йо­го не по­ки­ну­ли. Я пі­ді­йшов до ньо­го і при­ві­тав та­ки­ми сло­ва­ми: «Гро­ма­дя­ни­не ко­мен­дан­те, від іме­ні Поль­ської вій­сько­вої ор­га­ні­за­ції ві­таю гро­ма­дя­ни­на ко­мен­дан­та у сто­ли­ці». Ко­мен­дант від­дав ме­ні честь».

Мар’ян Ро­мей­ко: «То­го пам’ятно­го дня 10 ли­сто­па­да всі­єю Вар­ша­вою бли­скав­кою роз­ле­ті­ла­ся но­ви­на: «Піл­суд­ський у сто­ли­ці»…

Втік із Ні­меч­чи­ни!.. Нім­ці ви­пу­сти­ли йо­го з ув’язне­н­ня! Це ще не кі­нець! На­віть го­во­ри­ли, що це сам Фох на­ка­зав йо­го звіль­ни­ти…»

Важ­ко опи­са­ти за­хо­пле­н­ня юрб на­ро­ду, які без­упин­но ви­хо­ди­ли на ву­ли­ці… «По­вер­нув­ся ко­мен­дант! Вла­ду Піл­суд­сько­му! Геть ні­ме­цьких ре­ген­тів!» […]

Як за по­ма­хом ча­рів­ної па­ли­чки, у вар­шав­сько­му су­спіль­стві ціл­ком змі­ни­ло­ся став­ле­н­ня до Піл­суд­сько­го. Не­схваль­на дум­ка, осуд, кри­ти­ка йо­го по­ста­ті та йо­го по­чи­нань, та­кі го­стрі ще два ти­жні то­му, пі­шли в не­бу­т­тя. Цьо­го дня Піл­суд­ський по­збув­ся во­ро­гів, за­ли­ши­ли­ся тіль­ки від­да­ні йо­му на­тов­пи лю­дей із рі­зни­ми по­лі­ти­чни­ми по­гля­да­ми, що на­ле­жа­ли до рі­зних су­спіль­них про­шар­ків. «Вер­ма­хтів­ці», які ще два ти­жні то­му го­во­ри­ли про ньо­го стри­ма­но й обе­ре­жно, сьо­го­дні пе­ре­ко­на­но ствер­джу­ва­ли: «Сла­ва Бо­гу, те­пер він при­бе­ре всіх до рук!». Пред­став­ни­ки ін­те­лі­ген­ції, які ще на­пе­ре­до­дні на­смі­шку­ва­то на­зи­ва­ли йо­го «со­ці­а­лі­стом» (якщо не гір­ше), за­хо­плю­ва­ли­ся «кня­зем со­ці­а­лі­стом», «чер­во­ним шля­хти­чем», лю­ди­ною з по­гра­нич­чя, ствер­джу­ю­чи, що він скор­ше князь, ніж со­ці­а­ліст, скор­ше шля­хтич, ніж чер­во­ний, що швид­ко роз­же­не цю «лю­блін­ську бан­ду», бо він пе­ре­дов­сім до­брий по­ляк. Однак най­біль­шу під­трим­ку Піл­суд­ський мав се­ред про­стих лю­дей, ро­бі­тни­ків, які ба­чи­ли в ньо­му ко­ли­шньо­го «то­ва­ри­ша», ко­ли­шньо­го ре­да­кто­ра та­єм­но­го «Робітника» — Зю­ка.

ПЕ­РЕ­ХРЕ­СТЯ ЄРУ­СА­ЛИМ­СЬКИХ АЛЕЙ ТА ВУЛ. МАР­ШАЛ­КОВ­СЬКОЇ. СА­МЕ ТУТ МІ­СТИВ­СЯ ВОК­ЗАЛ ВАР­ШАВ­СЬКО-ВІ­ДЕН­СЬКОЇ ЗА­ЛІ­ЗНИ­ЦІ

ВОК­ЗАЛ ВАР­ШАВ­СЬКО-ВІ­ДЕН­СЬКОЇ ЗА­ЛІ­ЗНИ­ЦІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.