Ро­сія в пі­сках

Майкл Бі­ніон про близь­ко­схі­дну по­лі­ти­ку Крем­ля

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Майкл Бі­ніон, Лон­дон

Те­пер усі кар­ти на Близь­ко­му Схо­ді, що є одним із най­стра­те­гі­чні­ших ре­гіо­нів сві­ту, в ру­ках Ро­сії. Ві­зит Вла­ді­мі­ра Пу­ті­на до Те­ге­ра­на 1 ли­сто­па­да, де бу­ло під­пи­са­но енер­ге­ти­чну уго­ду на $30 млрд, роз­ши­рив пе­ре­лік кра­їн, до яких під­би­вав клин­ці крем­лів­ський лі­дер й еко­но­мі­чна та по­лі­ти­чна ста­біль­ність яких те­пер за­ле­жить від Мо­скви. Тим ча­сом США, ко­лись го­лов­ну по­ту­гу в ре­гіо­ні, ні­де не ви­дно.

Змі­ни при­го­лом­шли­ві й ра­пто­ві. Ви­рі­шаль­ну роль у них ві­ді­гра­ла ін­тер­вен­ція Ро­сії в Си­рії у пе­рі­од, ко­ли Адмі­ні­стра­ція Оба­ми ди­стан­ці­ю­ва­ла­ся від про­блем му­суль­ман­сько­го сві­ту й не хо­ті­ла за­ді­ю­ва­ти аме­ри­кан­ські вій­ська в чер­го­во­му кон­флі­кті на Близь­ко­му Схо­ді. Ро­сі­я­ни змі­ни­ли ба­ланс сил, на­дав­ши ре­жи­му Аса­да істо­тну до­по­мо­гу. Ре­жим у Да­ма­ску, що про­гра­вав пов­стан­цям, ни­ні по­вер­нув собі кон­троль. А тим ча­сом су­сі­дні кра­ї­ни, які ра­ні­ше під­три­му­ва­ли пов­стан­ців, зокре­ма Ту­реч­чи­на й Са­у­дів­ська Ара­вія, не хо­чуть бу­ти на бо­ці опо­зи­ції, у якій де­да­лі біль­ше до­мі­ну­ють ісла­міст­ські екс­тре­мі­сти.

Якщо роз­зир­ну­ти­ся ре­гіо­ном, ви­да­є­ться не­ймо­вір­ним те, як стрім­ко Ро­сія здо­бу­ла вплив у ньо­му вна­слі­док без­ді­яль­но­сті США. На­при­клад, на­ла­го­ди­ла те­плі від­но­си­ни з пре­зи­ден­том Єги­пту Абде­лем Фат­та­гом аль-сі­сі, який роз­ча­ро­ва­ний прохо­ло­дним став­ле­н­ням Ва­шинг­то­на до йо­го вла­ди. Не­що­дав­но про­да­ла Єги­пту зброю. Сфор­му­ва-

ла не­по­га­ні від­но­си­ни з Іра­ком, по­при сут­тє­ву при­су­тність аме­ри­кан­ців, які до­по­ма­га­ють ірак­ській ар­мії. Ро­сія три­ва­лий час під­три­мує до­брі від­но­си­ни з Іра­ном, хоч і не схва­лює спро­би кра­ї­ни роз­ро­би­ти ядер­ну зброю. У Лі­вії Мо­сква під­три­мує ге­не­ра­ла Ха­лі­фа Ха­фта­ра, яко­го вва­жа­ють єди­ним ді­я­чем, зда­тним за­без­пе­чи­ти кра­ї­ні ста­біль­ність.

Пі­сля сер­йо­зно­го за­ко­ло­ту в Ту­реч­чи­ні, що на­по­ло­хав НАТО, Мо­сква зму­си­ла пре­зи­ден­та Ре­дже­па Та­ї­па Ер­до­га­на від­мо­ви­ти­ся від во­ро­жо­сті, що ви­ни­кла між ни­ми, ко­ли тур­ки зби­ли ро­сій­ський вій­сько­вий лі­так два ро­ки то­му. То­ді Пу­тін від­ре­а­гу­вав різ­ко: при­пи­нив усі тор­го­вель­ні від­но­си­ни й ли­шив Ту­реч­чи­ну без ре­гу­ляр­но­го по­то­ку ро­сій­ських ту­ри­стів, які при­но­си­ли ве­ли­кі при­бу­тки. Це до­шку­ли­ло екс­цен­три­чно­му ту­ре­цько­му лі­де­ро­ві. Однак ко­ли то­рік Ер­до­ган за­ва­див спро­бі пе­ре­во­ро­ту в Ту­реч­чи­ні, Пу­тін одра­зу ж під­три­мав ко­ле­гу, на від­мі­ну від ту­ре­цьких со­ю­зни­ків у НАТО, які, зда­є­ться, шко­ду­ва­ли, що пе­ре­во­рот ви­явив­ся не­вда­лим. Отож Ер­до­ган на­сту­пив собі на гор­ло й змі­нив по­лі­ти­ку: біль­ше не про­ти­ді­яв ре­жи­му Аса­да в Си­рії, ра­зом із Ро­сі­єю до­лу­чив­ся до ор­га­ні­за­ції мир­них пе­ре­го­во­рів про си­рій­ський кон­флікт у Ка­зах­ста­ні й, пла­ну­ю­чи май­бу­тню по­лі­ти­чну спів­пра­цю, де­да­лі біль­ше звер­тає по­гля­ди на пів­ніч, до Ро­сії, а не на За­хід, до НАТО. Тим ча­сом аме­ри­кан­ці до­сі від­мов­ля­ю­ться екс­тра­ду­ва­ти

Фе­тхул­ла­ха Ґю­ле­на — іслам­сько­го про­по­від­ни­ка, яко­го Ер­до­ган зви­ну­ва­чує в ор­га­ні­за­ції за­ко­ло­ту. Від­но­си­ни між Трам­пом та Ер­до­га­ном так по­гір­ши­ли­ся, що їхні кра­ї­ни при­зу­пи­ни­ли ви­да­чу віз гро­ма­дя­нам одна одної.

Але го­лов­ний по­во­рот для Мо­скви — но­ві від­но­си­ни із Са­у­дів­ською Ара­ві­єю. Про­тя­гом ба­га­тьох ро­ків са­у­дів­ці не хо­ті­ли ма­ти спра­ви з Ра­дян­ським Со­ю­зом, вва­жа­ю­чи йо­го кра­ї­ною «без­бо­жно­го ко­му­ні­зму». Пі­сля кра­ху остан­ньо­го ви­яви­ло­ся, що в РФ та Са­у­дів­ської Ара­вії де­да­лі біль­ше спіль­них ін­те­ре­сів. Зокре­ма, оби­дві є ве­ли­ки­ми екс­пор­те­ра­ми на­фти й за­ці­кав­ле­ні в ста­біль­ній ці­ні на не­о­бро­бле­не чор­не зо­ло­то. Те­пер во­ни ре­гу­ляр­но спіл­ку­ю­ться з цьо­го пи­та­н­ня.

До то­го ж Са­у­дів­ська Ара­вія роз­ча­ру­ва­ла­ся в аме­ри­кан­цях, із якими три­ва­лий час ви­бу­до­ву­ва­ла від­но­си­ни у сфе­рі без­пе­ки та обо­ро­ни. Са­у­дів­ців обу­ри­ло, що США ми­т­тю від­вер­ну­ли­ся від пре­зи­ден­та Єги­пту Го­сні Му­ба­ра­ка, ко­ли той втра­тив вла­ду че­рез ма­со­ві про­те­сти під час Араб­ської ве­сни. Їм не спо­до­ба­ло­ся та­кож не­втру­ча­н­ня Ва­шинг­то­на, ко­ли в Си­рії за­сто­су­ва­ли хі­мі­чну зброю про­ти опо­зи­ції. І роз­лю­ти­ло те, що Ба­рак Оба­ма про­вів пе­ре­го­во­ри з Іра­ном, у ре­зуль­та­ті чо­го бу­ло по­сла­бле­но сан­кції. Про­тя­гом остан­ніх 40 ро­ків са­у­дів­ці, які вва­жа­ють се­бе лі­де­ра­ми су­ніт­сько­го сві­ту, ма­ли по­лі­ти­чний, ре­гіо­наль­ний і ре­лі­гій­ний кон­флікт з Іра­ном, про­від­ною ши­їт­ською кра­ї­ною Близь­ко­го Схо­ду. Са­у­дів­ські лі­де­ри но­во­го по­ко­лі­н­ня пе­ре­ко­на­ні, що Ко­ро­лів­ство має рі­шу­чі­ше про­су­ва­ти вла­сні ін­те­ре­си.

Під­три­мав­ши ре­жим Аса­да, Ро­сія опи­ни­ла­ся на про­ти­ле­жно­му бо­ці. Але пі­сля по­раз­ки по­мір­ко­ва­них опо­зи­цій­них сил у Си­рії та змі­цне­н­ня по­зи­цій екс­тре­мі­стів, зокре­ма «Іслам­ської дер­жа­ви», са­у­дів­ці зро­зумі­ли, що оста­н­ня ста­но­вить біль­шу за­гро­зу, і те­пер го­то­ві спів­пра­цю­ва­ти з Ро­сі­єю про­ти «ІД».

Не­що­дав­ній без­пре­це­ден­тний ві­зит до Мо­скви ко­ро­ля Са­у­дів­ської Ара­вії Сал­ма­на був трі­ум­фом Пу­ті­на. Ві­дві­ди­ни збі­гли­ся з трьо­ма ва­жли­ви­ми еко­но­мі­чни­ми уго­да­ми: про про­даж ро­сій­ської зброї са­у­ди­там (яки­хось 10 ро­ків то­му на та­ку уго­ду го­ді бу­ло й спо­ді­ва­ти­ся), про мо­жли­вий про­даж ро­сій­ських те­хно­ло­гій в атом­ній енер­ге­ти­ці, а та­кож про екс­порт ро­сій­ської пше­ни­ці на $15 млрд. Те­пер са­у­ди­ти мо­жуть по­ли­ши­ти мар­ні й не­де­ше­ві спро­би ви­ро­сти­ти вла­сну пше­ни­цю. Зав­дя­ки уго­ді аграр­на про­ду­кція ста­не тре­тьою пі­сля на­фти й зброї най­біль­шою стат­тею ро­сій­сько­го екс­пор­ту до Ко­ро­лів­ства. Це ду­же ва­жли­во для Мо­скви в ча­си актив­но­го роз­ви­тку сіль­сько­го го­спо­дар­ства у зв’яз­ку із сан­кці­я­ми За­хо­ду.

Ни­ні Ро­сія — єди­на ва­жли­ва зов­ні­шня по­ту­га в ре­гіо­ні та єди­на кра­ї­на, що ві­ді­грає актив­ну роль у вій­сько­во­му ви­мі­рі на Близь­ко­му Схо­ді. Ро­сі­я­нам на­віть вда­ло­ся збе­рег­ти до­брі від­но­си­ни з па­ле­стин­ця­ми, чию бо­роть­бу Мо­сква дав­но під­три­му­ва­ла, і во­дно­час із ізра­їль­тя­на­ми. Ба­га­то ро­сій­ських єв­ре­їв, які емі­гру­ва­ли до Ізра­ї­лю, під­три­му­ють ті­сні зв’яз­ки з РФ, за­без­пе­чу­ю­чи еко­но­мі­чні та куль­тур­ні ви­го­ди обом кра­ї­нам. Прем’єр-мі­ністр Ізра­ї­лю Бі­нья­мін Не­та­нья­гу ча­сто на­ві­ду­є­ться до Бі­ло­кам’яної й має при­я­зні сто­сун­ки з Пу­ті­ним.

«Те­пер ми по оби­два бо­ки ша­хо­вої до­шки», — ска­зав Алє­ксєй Пу­шков, ко­ли­шній впли­во­вий го­ло­ва Ко­мі­те­ту з між­на­ро­дних справ Ра­ди Фе­де­ра­ції, вер­хньої па­ла­ти ро­сій­сько­го пар­ла­мен­ту. Однак під­три­му­ва­ти ті­сні зв’яз­ки з кра­ї­на­ми, які по­стій­но кон­флі­кту­ють між со­бою, не­лег­ко. Не­вдов­зі Ро­сії до­ве­де­ться ви­би­ра­ти сто­ро­ну: ска­жі­мо, Ізра­їль і Са­у­дів­ська Ара­вія хо­чуть, щоб Мо­сква зму­си­ла Іран змі­ни­ти по­лі­ти­ку. «Не ду­маю, що хтось мо­же впли­ва­ти на по­дії в Іра­ні», — за­явив Пу­шков. За йо­го сло­ва­ми, РФ вдя­чна іран­цям за те, що во­ни не від­пра­ви­ли бо­йо­ви­ків до Чеч- ні. Про­те він ске­пти­чно на­ла­што­ва­ний сто­сов­но зда­тно­сті ро­сі­ян змі­ни­ти іран­ську по­лі­ти­ку.

Не ві­рить Кремль і в те, що змо­же пе­ре­ко­на­ти Ту­реч­чи­ну ви­йти з НАТО. «Ту­реч­чи­на мі­цно прив’яза­на до За­хо­ду. Це ли­ше сі­мей­на свар­ка», — ска­зав Пу­шков. Са­у­дів­ці спо­ді­ва­ю­ться по­лі­пши­ти від­но­си­ни зі США за пре­зи­дент­ства Трам­па. Но­вий мі­ністр за­кор­дон­них справ Са­у­дів­ської Ара­вії та ко­ли­шній по­сол у Ва­шинг­то­ні Адель аль-джу­бейр вва­жає, що від­кри­тість Ер-рі­я­да до Мо­скви — це спо­сіб кон­стру­ктив-

ГО­ЛОВ­НИЙ ПО­ВО­РОТ ДЛЯ МО­СКВИ — НО­ВІ ВІД­НО­СИ­НИ ІЗ СА­У­ДІВ­СЬКОЮ АРА­ВІ­ЄЮ. ПРО­ТЯ­ГОМ БА­ГА­ТЬОХ РО­КІВ СА­У­ДІВ­ЦІ НЕ ХО­ТІ­ЛИ МА­ТИ СПРА­ВИ З РА­ДЯН­СЬКИМ СО­Ю­ЗОМ, ВВА­ЖА­Ю­ЧИ ЙО­ГО КРА­Ї­НОЮ «БЕЗ­БО­ЖНО­ГО КО­МУ­НІ­ЗМУ». ПІ­СЛЯ КРА­ХУ ОСТАН­НЬО­ГО ВИ­ЯВИ­ЛО­СЯ, ЩО РФ І СА­У­ДІВ­СЬКА АРА­ВІЯ МА­ЮТЬ ДЕ­ДА­ЛІ БІЛЬ­ШЕ СПІЛЬ­НИХ ІН­ТЕ­РЕ­СІВ

но­го за­лу­че­н­ня ро­сі­ян на Близь­ко­му Схо­ді. Не­що­дав­но він ска­зав за­хі­дним жур­на­лі­стам, що Са­у­дів­ська Ара­вія ни­ні не ба­чить жо­дних за­гроз від Мо­скви.

Однак Ро­сія не ві­ді­гра­ва­ти­ме ви­рі­шаль­ної ро­лі в па­ле­стин­сько-ізра­їль­сько­му кон­флі­кті, бо не має впли­ву на по­лі­ти­ку Ізра­ї­лю і не на­дає йо­му та­кої істо­тної вій­сько­вої та еко­но­мі­чної під­трим­ки, як аме­ри­кан­ці.

Утім, на­ра­зі іні­ці­а­тив­ність Пу­ті­на в Си­рії оку­пи­ла­ся біль­ше, ніж очі­ку­ва­ло­ся. Те­пер Си­рія ста­не ви­про­бу­ва­н­ням: чи вда­сться Мо­скві пе­ре­ко­на­ти Аса­да укла­сти мир із йо­го во­ро­га­ми? Чи змо­жуть ро­сі­я­ни ста­бі­лі­зу­ва­ти си­ту­а­цію в кра­ї­ні й від­сту­пи­ти? Чи, мо­жли­во, Си­рія ста­не по­стій­ним тя­га­рем для Ро­сії, що ви­ка­чу­ва­ти­ме з неї гро­ші, за­би­ра­ти­ме жи­т­тя лю­дей та ускла­дню­ва­ти­ме від­но­си­ни із За­хо­дом? Три­ма­ти в ру­ках кар­ти — спра­ва не­хи­тра. Скла­дні­ше ви­зна­чи­ти­ся, що й у якій по­слі­дов­но­сті ро­зі­гру­ва­ти.

Енер­гій­на по­лі­ти­ка. Вла­ді­мір Пу­тін ра­зом із пре­зи­ден­та­ми Азер­бай­джа­ну Іль­ха­мом Алі­є­вим та Іра­ну Га­са­ном Ру­га­ні під час зу­стрі­чі в Те­ге­ра­ні 1 ли­сто­па­да, де бу­ло під­пи­са­но енер­ге­ти­чну уго­ду на $30 млрд

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.