Дми­тро Кра­пи­вен­ко про при­ро­ду па­ні­чних на­стро­їв

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Дми­тро Кра­пи­вен­ко

Є дав­ній і не ду­же при­стой­ний анек­дот про те, що ко­ли чо­ло­вік хиль­не ча­ро­чку, за­па­лить ци­гар­ку, то йо­го по­тяг до про­ти­ле­жної ста­ті ав­то­ма­ти­чно зро­стає, а якщо в те­бе у ки­ше­ні ні сір­ни­ків, ні за­паль­ни­чки, то го­ді роз­ра­хо­ву­ва­ти на успіх у жі­нок. Та­кий- от ку­ме­дний при­клад хи­бної ло­гі­ки. Я ча­сто зга­дую про ньо­го, ко­ли сти­ка­ю­ся з геть не­смі­шни­ми си­ту­а­ці­я­ми. Ось на­ша «пе­ре­до­ва» Facebook- спіль­но­та обу­рю­є­ться рей­да­ми по ні­чних клу­бах у по­шу­ку юна­ків, що ухи­ля­ю­ться від при­зо­ву на стро­ко­ву слу­жбу. На­прав­ду ви­до­ви­ще так собі, і пра­во­по­ру­ше­н­ня під час цих облав, імо­вір­но, тра­пля­ю­ться. Але… Важ­ко зро­зу­мі­ти ло­гі­ку лю­дей, які вва­жа­ють се­бе гі­дни­ми на­слі­ду­ва­н­ня но­сі­я­ми єв­ро­пей­ських цін­но­стей, ма­рять пра­во­вою дер­жа­вою та ма­ють за­ко­но­слу­хня­ність чи не за го­лов­ну че­сно­ту й во­дно­час не­са­мо­ви­то обу­рю­ю­ться тим, що мо­дну клу­бну мо­лодь на­ма­га­ю­ться, хай і не ду­же вві­чли­во, за­про­си­ти до військ­ко­ма­тів для ви­ко­на­н­ня сво­го кон­сти­ту­цій­но­го обов’яз­ку.

Ле­мент сто­їть у кра­щих тра­ди­ці­ях ро­сій­сько­го ТБ, яке по­ро­ди­ло мем «сня­ли с по­е­зда в Нац­гвар­дию»: як же так, юна­ків отак-от про­сто з ні­чо­го клу­бу й ма­ло не на пе­ре­до­ву. Слу­ха­ти го­лос ро­зу­му (і за­ко­ну!) про те, що стро­ко­ви­ків в АТО не бе­руть, го­то­вий да­ле­ко не ко­жен. І тут ви­сту­пає ще один рі­вень ан­ти­ло­гі­ки: ма­со­во на­вча­ти на­се­ле­н­ня вій­сько­вої спра­ви не тре­ба, хай кон­тра­ктна ар­мія во­ює. Ок, во­на во­ює. Але чи за­ми­слю­ва­ли­ся на­ші аде­пти все­о­хо­пної «зра­ди» про те, що ко­ли ви­ни­кне не­об­хі­дність про­ве­сти мас­шта­бну мо­бі­лі­за­цію в ра­зі пов­но­цін­ної вій­ни з агре­со­ром, то во­ни пер­ши­ми ж по­чнуть во­ла­ти: як же так, на­ших не­на­вче­них хло­пчи­ків на фронт?! А для то­го, щоб «хло­пчи­ки» ста­ли на­вче­ни­ми, і є ін­сти­тут за­галь­но­го вій­сько­во­го обов’яз­ку. До ре­чі, на­яв­ний до­ни­ні в ба­га­тьох ци­ві­лі­зо­ва­них кра­ї­нах. Без сов­ка й ре­кру­тчи­ни.

Хи­бна ло­гі­ка дає на­дій­ний пси­хо­ло­гі­чний за­хист. Але не­на­дов­го. Тур­бо­тли­ві та­ту­сі й ма­ту­сі що­си­ли на­ма­га­ю­ться за­хо­ва­ти сво­їх чад від «жа­хів ці­єї кра­ї­ни» (пе­ре­дов­сім стро­ко­вої слу­жби) за кор­до­ном. «За­кор­дон» — це вза­га­лі ма­гі­чне сло­во. Якщо ма­єш до ньо­го бо­дай що­най­мен­ший сто­су­нок — ти вже по­ва­жна лю­ди­на. Мо­жли­во­сті зде­біль­шо­го скром­ні, «пе­ре­хо­ву­ва­ти» в Гар­вар­ді мо­жуть до­зво­ли­ти собі оди­ни­ці, а от чи­слен­ні поль­ські за­кла­ди, ство­ре­ні спе­ці­аль­но під не­ши­ро­кий га­ма­нець укра­їн­ських ба­тьків (ЗНО та зна­н­ня поль­ської геть не обов’яз­ко­ві, про що від­вер­то за­яв­ля­ють у ре­клам­них бу­кле­тах), — спа­сі­н­ня. Не­хай во­ни не да­дуть які­сної осві­ти й жо­дним чи­ном не спри­я­ти­муть пра­це­вла­шту­ван­ню де­ін­де — го­лов­не ж пе­ре­си­ді­ти той са­мий при­зов­ний вік, а да­лі… А да­лі ні­хто не ду­має. Над­то стра­те­гі­чний рі­вень для оби­ва­те­ля.

Якось брав участь в одно­му ток-шоу, під час яко­го ве­ду­чий спи­тав у за­лу: «А чи є тут та­кі, хто їздить до Кри­му?». Че­тве­ро чи п’яте­ро мо­ло­дих лю­дей під­ня­ли ру­ки. І не без іро­нії по­ясни­ли нам свій ви­бір: «Ви са­мі тут ка­за­ли, що Крим — це Укра­ї­на, то чо­му ми не мо­же­мо їзди­ти ту­ди від­по­чи­ва­ти?!» Цій без­до­ган­ній ло­гі­ці слі­ду­ють чи­слен­ні за­ро­бі­тча­ни, що їдуть бу­ду­ва­ти під­мо­сков­ні да­чі, рі­зно­го ка­лі­бру ді­я­чі куль­ту­ри. Мов­ляв, офі­цій­но вій­на не ого­ло­ше­на, ди­пло­ма­ти­чні сто­сун­ки не ро­зір­ва­ні, кор­до­ни не за­кри­ті, по­тя­ги й ав­то­бу­си в то­му на­прям­ку хо­дять, то чо­го ми ма­є­мо від­мов­ля­ти собі в за­до­во­лен­ні? Як­би дер­жа­ва вве­ла всі мо­жли­ві обме­же­н­ня, «ло­гі­ка» очі­ку­ва­но пе­ре­мкну­ла­ся б у бік са­мо­паль­но­го пра­во­за­хи­сту: сво­бо­да пе­ре­су­ва­н­ня й та­ке ін­ше. То річ усе ж та­ки в ло­гі­ці: якщо ти їдеш на те­ри­то­рію «не­ого­ло­ше­но­го во­ро­га», будь го­то­вим до при­год у «Ле­фор­то­во», «Кре­стах» і «Бе­лом ле­бе­де». Уга­да­ти ло­гі­ку ФСБ, ко­ли во­на по­ба­чить во­ро­га у ві­до­мо­му ре­жи­се­ро­ві чи про­стій лю­ди­ні, до­сі ні­ко­му не вда­ва­ло­ся. Якщо є ре­чі (ін­тер­нет-флірт із вір­ту­аль­ною по­дру­гою/дру­гом, на­при­клад), вар­ті цьо­го, то ри­зи­куй­те, грай­те в ро­сій­ську ру­ле­тку, там теж є свій від­со­ток тих, хто ви­грає.

При­кла­ди мо­жна шу­ка­ти в ду­же ба­га­тьох сфе­рах на­шо­го жи­т­тя: па­ні­чне ску­по­ву­ва­н­ня до­ла­рів і на­рі­ка­н­ня на кур­со­ві стриб­ки, зго­да на зарплату в кон­вер­тах і на­рі­ка­н­ня на низь­ку пен­сію, не­по­мір­ні кре­ди­ти на пре­дме­ти роз­ко­ші. Шко­да, що ло­гі­ка не гра­ві­та­ція, її за­ко­ни ігно­ру­ю­ться по­всю­ди й, що най­стра­шні­ше, без неї жи­вуть і не від­чу­ва­ють її де­фі­ци­ту. А ко­ли при­пе­че, то вин­на дер­жа­ва: не на­вчи­ла фі­нан­со­вої гра­мо­ти «обма­ну­тих вкла­дни­ків», не на­зва­ла вій­ну вій­ною (от як­би на­зва­ла, то вся ди­ван­на со­тня до військ­ко­ма­тів ви­ши­ку­ва­ла­ся б), не на­вчи­ла, як по­во­ди­ти­ся за кор­до­ном, та й пра­ви­ла до­ро­жньо­го ру­ху теж тре­ба чі­пом ужив­ля­ти, бо по-ін­шо­му, схо­же, уже ні­як. Хо­ча ні, рі­вень «ло­гі­чних» ви­прав­дань дер­жа­вою не ви­чер­пу­є­ться. Будь-які осо­би­сті про­ра­хун­ки, брак вла­сної іні­ці­а­ти­ви й про­сто еле­мен­тар­ної по­ва­ги до бли­жніх завжди мо­жна пе­ре­кри­ти жит­тє­вою му­дрі­стю: «Та це в нас кра­ї­на та­ка, це не з на­ши­ми лю­дьми, у нас та­кий мен­та­лі­тет». Не ка­жіть, що ви та­ко­го не чу­ли.

ВАЖ­КО ЗРО­ЗУ­МІ­ТИ ЛО­ГІ­КУ ЛЮ­ДЕЙ, ЯКІ ВВА­ЖА­ЮТЬ СЕ­БЕ ГІ­ДНИ­МИ НА­СЛІ­ДУ­ВА­Н­НЯ НО­СІ­Я­МИ ЄВ­РО­ПЕЙ­СЬКИХ ЦІН­НО­СТЕЙ І ВО­ДНО­ЧАС НЕ­СА­МО­ВИ­ТО ОБУ­РЮ­Ю­ТЬСЯ ТИМ, ЩО МО­ДНУ КЛУ­БНУ МО­ЛОДЬ НА­МА­ГА­Ю­ТЬСЯ, ХАЙ І НЕ ДУ­ЖЕ ВВІ­ЧЛИ­ВО, ЗА­ПРО­СИ­ТИ ДО ВІЙСЬК­КО­МА­ТІВ ДЛЯ ВИ­КО­НА­Н­НЯ СВО­ГО КОН­СТИ­ТУ­ЦІЙ­НО­ГО ОБОВ’ЯЗ­КУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.