Іль­мі Уме­ров: «Ре­фе­рен­дум» у Кри­му про­во­ди­ли за до­по­мо­гою адмін­ре­сур­су та Пар­тії ре­гіо­нів

За­сту­пник го­ло­ви Ме­джлі­су про пе­ре­слі­ду­ва­н­ня крим­ських та­тар

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Спіл­ку­вав­ся Ста­ні­слав Ко­злюк

Ми­ну­ло два ти­жні з мо­мен­ту по­вер­не­н­ня до Укра­ї­ни за­сту­пни­ка го­ло­ви Ме­джлі­су Іль­мі Уме­ро­ва, який за «за­кли­ки до по­ру­ше­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті РФ» отри­мав два ро­ки в ко­ло­нії-по­се­лен­ні від «су­ду» Кри­му. Ти­ждень по­спіл­ку­вав­ся зі звіль­не­ним в’язнем Крем­ля про ор­га­ні­за­то­рів «ре­фе­рен­ду­му» в АРК, пе­ре­слі­ду­ва­н­ня крим­ських та­тар і Ту­реч­чи­ну як май­дан­чик для пе­ре­го­во­рів що­до укра­їн­ців, ув’язне­них у РФ із по­лі­ти­чних мо­ти­вів.

З по­ча­тком ане­ксії Кри­му ча­сти­на лю­дей звід­ти пе­ре­бра­ла­ся на ма­те­ри­ко­ву Укра­ї­ну. Де­хто, зокре­ма й крим­ські та­та­ри, скар­жи­ли­ся на тиск і пе­ре­слі­ду­ва­н­ня. Але ви ви­рі­ши­ли за­ли­ши­ти­ся?

— Зви­чай­них лю­дей, які не бу­ли акти­ві­ста­ми на­ціо­наль­но­го ру­ху та ре­лі­гій­ної ор­га­ні­за­ції «Хі­зб ут-та­хрір» (ви­зна­на в Ро­сії те­ро­ри­сти­чною ор­га­ні­за­ці­єю. — Ред.), про­сто так не пе­ре­слі­ду­ва­ли. Але так, є ті, які ви­їха­ли з Кри­му, не ба­жа­ю­чи ви­зна­ва­ти юрис­ди­кцію Ро­сії. Я ви­рі­шив не по­ки­да­ти ба­тьків­щи­ни, адже при­свя­тив жи­т­тя бо­роть­бі за по­вер­не­н­ня сю­ди. І не вва­жав до­ста­тнім при­во­дом для ви­їзду за­хо­пле­н­ня те­ри­то­рії пів­остро­ва лю­дьми зі збро­єю. По­над те, я остан­ні 9,5 ро­ків пра­цю­вав го­ло­вою Ба­хчи­са­рай­ської райа­дмі­ні­стра­ції. Пер­ші мі­ся­ці пі­сля за­гар­ба­н­ня Кри­му й да­лі ним за­ли­шав­ся. Свої пов­но­ва­же­н­ня склав, ко­ли но­ва вла­да взя­ла курс на ви­бо­ри до мі­сце­вих рад. Це ста­ло­ся на по­ча­тку сер­пня 2014-го, а са­мі ви­бо­ри про­ве­ли у ве­ре­сні в сти­слі тер­мі­ни. Але й пі­сля них я за­ли­шив­ся. Та й за­раз до­три­му­ю­ся ці­єї по­зи­ції: якщо не­має за­гро­зи тво­є­му жи­т­тю, по­ки­да­ти ба­тьків­щи­ну не слід.

Чи вда­є­ться Ро­сії по­сі­я­ти роз­брат у крим­сько­та­тар­ській спіль­но­ті?

— Крим­сько­та­тар­ський на­род має ве­ли­кий до­свід бо­роть­би за свої пра­ва. У 1944 ро­ці всіх по­го­лов­но ви­сла­ли з Кри­му. До 1956-го ми жи­ли в ре­жи­мі ко­мен­дант­сько­го на­гля­ду. По­тім йо­го ска­су­ва­ли, але по­вер­та­ти­ся в мі­сця, звід­ки нас ви­сла­ли, вла­да не до­зво­ля­ла. І во­дно­час з’яви­ли­ся іні­ці­а­тив­ні гру­пи, окре­мі лі­де­ри, які бо­ро­ли­ся за свої пра­ва, зокре­ма мо­жли­вість по­вер­ну­ти­ся до Кри­му й від­но­ви­ти Крим­ську АРСР. До­свід цих іні­ці­а­тив­них груп і їхня стру­кту­ра з ча­сом змі­ню­ва­ли­ся. Курс на пе­ре­бу­до­ву, який взя­ла ра­дян­ська вла­да, спри­чи­нив різ­кий під­йом на­ціо­наль­но­го ру­ху, йо­го актив­ність. На­при­кін­ці 1980-х іні­ці­а­тив­ні гру­пи ство­ри­ли Ор­га­ні­за­цію крим­сько­та­тар­сько­го на­ціо­наль­но­го ру­ху. Во­на ви­ко­на­ла свою істо­ри­чну мі­сію: ор­га­ні­зу­ва­ла Ку­рул­тай. Це ви­бор­ний пред­став­ни­цький ор­ган. І в 1991 ро­ці ми про­ве­ли дру­гий Ку­рул­тай (пер­ший був у 1917-му). Зго­дом ство­ри­ли Ме­джліс. Вла­сне, до­свід цих іні­ці­а­тив­них груп дав змо­гу ство­ри­ти зга­да­ні ви­бор­ні стру­кту­ри.

Але оку­па­цій­на вла­да на­ма­га­ла­ся скли­ка­ти «аль­тер­на­тив­ний» Ку­рул­тай?

— Ро­сій­ська оку­па­цій­на вла­да хо­ті­ла під­мі­ни­ти Ку­рул­тай. Спо­ча­тку во­на ство­ри­ла одну гро­мад­ську ор­га­ні­за­цію

«Крим», по­тім дру­гу — «Гро­мад­ське об’єднання Крим­ська єд­ність». Ні в ті­єї, ні в ін­шої не ви­йшло очо­ли­ти крим­сько­та­тар­ський на­род і ста­ти йо­го пред­став­ни­цькою стру­кту­рою. Лю­дей не ви­ста­ча­ло. Від­так ці ГО об’єд­на­ли, але зно­ву ні­чо­го не вда­ло­ся. По­тім оку­пан­ти пе­ре­ста­ли ро­би­ти став­ки на гро­мад­ські об’єднання, по­ча­ли під­ку­па­ти чле­нів Ме­джлі­су: ко­мусь за­про­по­ну­ва­ли по­са­ду, ко­мусь га­ран­ту­ва­ли бі­знес, му­фтію, на­при­клад, по­обі­ця­ли фінансування для му­фті­я­ту. І так із 33 осіб у Ме­джлі­сі їм вда­ло­ся пе­ре­ма­ни­ти на свій бік ші­стьох. По­тім вла­да взя­ла­ся за де­ле­га­тів Ку­рул­таю. Це її най­по­ту­жні­ша ро­бо­та, там у нас 240 лю­дей. Лу­на­ли за­яви, що є 135 під­пи­сів із ви­мо­гою зі­бра­ти Ку­рул­тай, на яко­му тре­ба про­ве­сти за­сі­да­н­ня. Пла­ну­ва­ло­ся пе­ре­о­бра­ти Ме­джліс, ви­бра­ти йо­го го­ло­вою Рем­зі Ілья­со­ва й да­лі спів­пра­цю­ва­ти з оку­па­цій­ною вла­дою. Однак під­твер­джень ця ци­фра не зна­йшла.

Оку­па­цій­на вла­да справ­ді на­ма­га­ли­ся ста­ви­ти під­пи­си під ві­до­звою про­ве­сти се­сію Ку­рул­таю, але там близь­ко 32 лю­дей ви­яви­ло­ся, а не 135. Це був блеф. І вже пі­сля цьо­го оку­па­цій­на вла­да взя­ла курс на за­бо­ро­ну Ме­джлі­су. Зре­штою, рі­ше­н­ням Вер­хов­но­го су­ду РФ Ме­джліс ви­зна­ний екс­тре­міст­ською ор­га­ні­за­ці­єю та йо­го ді­яль­ність на те­ри­то­рії РФ за­бо­ро­не­на.

Чи прав­да, що, згі­дно з цим рі­ше­н­ням, оку­па­цій­на вла­да мо­же «при­тя­гну­ти» фа­кти­чно будь-яко­го крим­сько­го та­та­ри­на?

— Наш Цен­траль­ний Ме­джліс на­лі­чує 33 лю­ди­ни. Але крім ньо­го є 25 ре­гіо­наль­них Ме­джлі­сів. Во­ни фа­кти­чно по­вто­рю­ють адмін­роз­по­діл Кри­му. І є по­над 300 мі­сце­вих Ме­джлі­сів. Так ось: Ро­сія за­бо­ро­ни­ла їх усіх, на­звав­ши «гро­мад­ськи­ми об’єд­на­н­ня­ми». Хо­ча це ви­бор­ний пред­став­ни­цький ор­ган крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду. Адво­кат, який пред­став­ляв Ме­джліс у су­ді, че­рез цю по­зи­цію бу­ду­вав свій за­хист. Але то бу­ла по­лі­ти­чна спра­ва, са­ме то­му роль за­хи­сту зні­ве­лю­ва­ли. По­вер­та­ю­чись до те­ми «при­тя­гне­н­ня». 300 Ме­джлі­сів об’єд­нує близь­ко 2,5 тис. лю­дей. У ко­жно­го є ро­ди­чі, дру­зі, су­сі­ди. Так, і за кон­такт із «те­ро­ри­сти­чною ор­га­ні­за­ці­єю» будь-яко­го крим­сько­го та­та­ри­на мо­жна «при­тяг­ти до від­по­від­аль­но­сті».

Роз­ка­жіть, що від­бу­ва­ло­ся в Ба­хчи­са­рай­сько­му ра­йо­ні пі­сля «ре­фе­рен­ду­му».

— Мо­жна роз­по­ві­сти й про те, що бу­ло до. У 20-х чи­слах лю­то­го 2014-го про­я­ви­ли­ся пер­ші дії оку­пан­тів. У нас є чо­ти­ри вій­сько­ві ча­сти­ни, хо­ча це не­ба­га­то, у Кри­му та­ких по­над 300. Їх за­бло­ку­ва­ли ро­сій­ські вій­сько­ві, що бу­ли на ав­то­мо­бі­лях без но­мер­них зна­ків. Во­ни при­їжджа­ли й по пе­ри­ме­тру нав­ко­ло ча­стин роз­став­ля­ли озбро­є­них ав­то­ма­та­ми Ка­ла­шні­ко­ва лю­дей. У вій­сько­вій фор­мі, без роз­пі­зна­валь­них зна­ків. Мі­сце­ве на­се­ле­н­ня ор­га­ні­зо­ву­ва­ло ба­га­то мі­тин­гів і пі­ке­тів бі­ля адмі­ні­стра­ції, вій­сько­вих ча­стин, на до­ро­гах, по­ка­зу­ю­чи свою під­трим­ку те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни. Я, як го­ло­ва ра­йо­ну, за­явив, що ви­сту­паю про­ти се­па­ра­тист­ських рі­шень Вер­хов­ної Ра­ди Кри­му й «ре­фе­рен­ду­му». Від­мо­вив­ся бра­ти участь у йо­го під­го­тов­ці. То­му що ре­фе­рен­дум про змі­ну ста­ту­су те­ри­то­рії мо­же бу­ти тіль­ки за­галь­но­укра­їн­ським. Але ви­бор­чі ко­мі­сії, не­зва­жа­ю­чи на мою по­зи­цію, ство­ри­ли, «ре­фе­рен­дум» про­ве­ли.

Там, де бу­ли мі­сця ком­па­ктно­го про­жи­ва­н­ня крим­ських та­тар, ко­мі­сії не за­пра­цю­ва­ли. Але за­га­лом си­ла­ми Пар­тії ре­гіо­нів, яка бу­ла в усіх ра­йо­нах Кри­му, зокре­ма й у Ба­хчи­са­раї, усе про­ве­ли. Райа­дмі­ні­стра­ції та ме­рів міст тра­ди­цій­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли як адмін­ре­сурс. Ре­аль­на ж біль­шість бу­ла в Пар­тії ре­гіо­нів. Її де­пу­та­ти по­тім бла­го­по­лу­чно пе­ре­фар­бу­ва­ли­ся й пе­ре­ко­чу­ва­ли в крим­ське від­ді­ле­н­ня «Еди­ной Рос­сии».

Що­до актив­но­сті на ре­фе­рен­ду­мі, то я все-та­ки по­їхав по­ди­ви­ти­ся на сім-ві­сім діль­ниць, які від­кри­ли­ся в ра­йо­ні. І не ска­жу, що там був аж та­кий ажі­о­таж. Яв­ка за день ста­но­ви­ла орі­єн­тов­но 30%. Не ду­маю, що лю­дей при­йшло біль­ше. Пев­не, крім про­ро­сій­ських і про­укра­їн­ських по­зи­цій у лю­дей спра­цю­вав ін­стинкт са­мо­збе­ре­же­н­ня. Усі ж ба­чи­ли вій­сько­ву при­су­тність, тиск. Прав­да, по­тім яв­ку на­ма­лю­ва­ли на рів­ні 80%. Але я мо­жу ска­за­ти то­чно: та­ко­го не спо­сте­рі­га­ло­ся.

А що все-та­ки від­бу­ва­ло­ся пі­сля?

— Я кіль­ка мі­ся­ців і да­лі ви­ко­ну­вав фун­кції го­ло­ви ра­йо­ну. Так, був на за­сі­да­н­нях «уря­ду» Аксьо­но­ва. На­зи­вав їх оку­пан­та­ми й ка­зав, що во­ни по­вин­ні скла­сти пов­но­ва­же­н­ня та по­вер­ну­ти юрис­ди­кцію Укра­ї­ни. Так, у ме­не бу­ла ро­змо­ва з Аксьо­но­вим. Він про­по­ну­вав ме­ні да­лі пра­цю­ва­ти на по­са­ді, але за умо­ви, що я пе­ре­ста­ну го­во­ри­ти про ане­ксію, оку­па­цію, не­за­кон­ність йо­го вла­ди й так да­лі. Їм по­трі­бні бу­ли ко­ла­бо­ран­ти. Во­ни не ма­ли ме­ти всіх швид­ко ви­гна­ти й по­ста­ви­ти «сво­їх» лю­дей. Я про­пра­цю­вав май­же чо­ти­ри мі­ся­ці. Ко­ли по­ча­ли ство­рю­ва­ти ви­бор­чі ко­мі­сії для мі­сце­вих ви­бо­рів, то склав пов­но­ва­же­н­ня. І, на­пев­но, оста­н­ня пе­ча­тка з три­зу­бом сто­їть у мо­їй тру­до­вій книж­ці. Че­рез якийсь час пі­сля ви­бо­рів уже за ро­сій­ськи­ми пра­ви­ла­ми го­ло­вою ра­йо­ну став го­ло­ва рай­ра­ди, бу­ла ство­ре­на адмі­ні­стра­ція, яка до­сі пра­цює.

З яко­го мо­мен­ту ста­ло на­би­ра­ти обер­тів пе­ре­слі­ду­ва­н­ня крим­ських та­тар?

— Пер­ші кіль­ка мі­ся­ців бу­ла спро­ба вмо­ви­ти Ме­джліс, щоб він спів­пра­цю­вав із но­вою вла­дою. Ми на­віть двох кан­ди­да­тів в уряд на­пра­ви­ли: на го­ло­ву ко­мі­те­ту в спра­вах на­ціо­наль­но­стей і на одно­го ві­це-прем’єра. Однак че­рез мі­сяць пе­ред ни­ми по­ча­ли ста­ви­ти пев­ні умо­ви. І Ле­нур Ісля­мов, який обі­ймав по­са­ду ві­це-прем’єра, склав пов­но­ва­же­н­ня. А За­ур Смір­нов, що був го­ло­вою ко­мі­те­ту в спра­вах на­ціо­наль­но­стей, за­ли­шив­ся в уря­ді й пе­ре­тво­рив­ся на зра­дни­ка. При­бли­зно че­рез мі­сяць пі­сля цьо­го по­ча­ли­ся ре­пре­сії.

На по­ча­тку трав­ня ого­ло­си­ли про те, що до Кри­му не пу­ска­ють Му­ста­фу Дже­мі­лє­ва. У черв­ні за­бо­ро­ни­ли в’їзд на пів­острів Ре­фа­то­ві Чу­ба­ро­ву. По­тім оштра­фу­ва­ли со­тні лю­дей, які їзди­ли на адмін­кор­дон із Кри­мом їх зу­стрі­ча­ти. Це по­над 500 осіб на су­ми від 10 тис. до 40 тис. руб. А вже по­тім по­ру­ши­ли спра­ву що­до 3 трав­ня (то­го дня крим­ські та­та­ри про­те­сту­ва­ли про­ти за­бо­ро­ни Дже­мі­лє­ву від­ві­ду­ва-

ти Крим. — Ред.). То­ді за­су­ди­ли чо­ти­рьох лю­дей на умов­ні тер­мі­ни від одно­го до трьох ро­ків. А вже 29 сі­чня 2015-го за­а­ре­шту­ва­ли Ахте­ма Чий­го­за у спра­ві 26 лю­то­го (то­го дня 2014-го під бу­дів­лею Вер­хов­ної Ра­ди Кри­му від­бу­ва­ли­ся про­укра­їн­ський і про­ро­сій­ський мі­тин­ги, ста­ли­ся су­ти­чки. — Ред.). Усі зро­зумі­ли, що по­ча­ли­ся сер­йо­зні ре­пре­сії.

У ме­жах ці­єї кри­мі­наль­ної спра­ви там ще ві­сім фі­гу­ран­тів про­хо­дять. Ахтем — ор­га­ні­за­тор, ін­ші як уча­сни­ки ма­со­вих за­во­ру­шень. Ахте­му да­ли ві­сім ро­ків в’язни­ці, двом умов­ні тер­мі­ни, сто­сов­но ін­ших три­ва­ють роз­гля­ди. По­тім по­ча­ли­ся спра­ви по «Хі­зб ут-та­хрі­ру». Там вза­га­лі «при­тя­га­ють до від­по­від­аль­но­сті», на мій по­гляд, зви­чай­них лю­дей. Про­сто во­ни ві­ру­ю­чі, які до­три­му­ю­ться ісла­му. Але їм ін­кри­мі­ну­ють ор­га­ні­за­цію те­ро­ри­сти­чних осе­ред­ків.

У цій спра­ві за­раз про­хо­дять се­ва­сто­поль­ська, сім­фе­ро­поль­ська, ял­тин­ська та дві ба­хчи­са­рай­ські гру­пи. У ко­жній по п’ять-шість лю­дей, один із яких як ор­га­ні­за­тор. Се­ва­сто­поль­ську гру­пу вже за­су­ди­ли й від­пра­ви­ли в рі­зні ре­гіо­ни РФ. Лю­ди отри­ма­ли ре­аль­ні тер­мі­ни. Ру­слан Зей­тул­ла­єв, ні­би­то ор­га­ні­за­тор, — 15 ро­ків в’язни­ці, ін­ші по 5. Ми при­пу­ска­є­мо, що на тих, ко­му ще не ого­ло­си­ли ви­рок, че­кає та са­ма до­ля. Одно­му да­ва­ти­муть ве­ли­че­зний строк, ін­шим про­сто ве­ли­кі. Крім то­го, є кіль­ка справ що­до «за­кли­ків до по­ру­ше­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті РФ». Це Су­ле­йман Ка­ди­ров із Фе­о­до­сії, жур­на­ліст Ми­ко­ла Се­ме­на, за та­кою спра­вою су­ди­ли й ме­не. Се­ме­на отри­мав 2,5 ро­ки умов­но­го ув’язне­н­ня. У мо­їй же істо­рії су­д­дя стри­бнув ви­ще се­бе, ого­ло­сив­ши ви­рок су­во­рі­ший, ніж про­сив про­ку­рор, — ішло­ся про 3,5 ро­ки умов­но, а су­д­дя дав 2 ро­ки ре­аль­но.

А по­тім ста­ло­ся так зва­не звіль­не­н­ня, у яко­му бра­ла участь, ма­буть, ве­ли­ка кіль­кість лю­дей. Я до цьо­го не був за­лу­че­ний, то­му ні про що не знав. Якось до ме­не при­йшли два пра­ців­ни­ки, пол­ков­ни­ки ФСБ із Мо­скви, та роз­по­ві­ли, що в пре­зи­ден­та Ту­реч­чи­ни й Ро­сії від­бу­ла­ся ро­змо­ва й во­ни до­мо­ви­ли­ся звіль­ни­ти двох за­ру­чни­ків. Я це так на­зи­ваю. Адже в нас із Ахте­мом рі­зні ста­ту­си. Йо­го звіль­ни­ли з в’язни­ці, а ме­не вря­ту­ва­ли від неї. А по­вер­та­ю­чись до пе­ре­слі­ду­вань: крім кри­мі­наль­них по­ка­рань актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ють адмі­ні­стра­тив­ні.

На­при­клад?

— Ска­жі­мо, у спра­ві «Хі­зб ут-та­хрі­ру» про­во­дять об­шук. При­хо­дять су­сі­ди зро­би­ти фо­то­гра­фії на те­ле­фон або стри­ми­ти про­цес, а їх зви­ну­ва­чу­ють в адмі­ні­стра­тив­но­му пра­во­по­ру­шен­ні. Та­ких фа­ктів со­тні. Ві­до­мою ста­ла істо­рія Емі­ля Кур­бе­ді­но­ва. Але це вже тиск на адво­ка­тів. У ме­не бу­ло чо­ти­ри адво­ка­ти. Ми­ко­лу По­ло­зо­ва ви­кра­ли й до­пи­та­ли як свід­ка в мо­їй же спра­ві, у якій він те­пер не має пра­ва бу­ти адво­ка­том. Мар­ка Фєйґі­на хо­ті­ли по­зба­ви­ти адво­кат­ської лі­цен­зії, по­ста­вив­ши це пи­та­н­ня на го­ло­су­ва­н­ня пре­зи­дії мо­сков­ської па­ла­ти адво­ка­тів: із 12 се­ме­ро бу­ли за ньо­го, п’ять про­ти. Про­ти Кур­бе­ді­но­ва хо­ті­ли по­ру­ши­ти кри­мі­наль­ну спра­ву, але че­рез резонанс він від­був­ся 10-до­бо­вим аре­штом. А до Еде­ма Се­ме­для­є­ва, че­твер­то­го адво­ка­та, кіль­ка ра­зів при­хо­ди­ла по­да­тко­ва ін­спе­кція, бо шукали в йо­го бу­ди­но­чку го­тель­ний бі­знес. На­справ­ді по­ри­ва­ли­ся по­тра­пи­ти в бу­ди­нок, але їх не пу­сти­ли. Хо­ча який у ньо­го го­тель­ний бі­знес: я був там удо­ма, бу­ди­но­чок не но­вий і, зви­чай­но, не го­тель.

На ці по­дії му­фтій Кри­му ре­а­гу­вав?

— Му­фтій став зра­дни­ком. Спо­ча­тку він ка­зав, що за­ра­ди на­ро­ду та йо­го спо­кою го­то­вий спів­пра­цю­ва­ти з оку­па­цій­ною вла­дою. Але по­тім йо­го дії ста­ли ві­ро­лом­ни­ми. До нас у ру­ки по­тра­пив один до­ку­мент, до­нос, якщо хо­че­те, під яким під­пи­сав­ся му­фтій. У ньо­му іме­на лю­дей із рі­зних на­се­ле­них пун­ктів, які ні­би­то є чле­на­ми «Хі­зб ут-та­хрі­ру». Ду­маю, що цьо­го до­ста­тньо, аби про­ілю­стру­ва­ти пер­со­ну му­фтія. І ще один мо­мент: за Укра­ї­ни му­фті­ят був бі­дною стру­кту­рою, а за­раз во­ни фі­нан­су­ють ве­ли­че­зну кіль­кість про­е­ктів. Однак еко­но­мі­чних мо­жли­во­стей у них біль­ше не ста­ло. Але гро­ші звід­кись бе­ру­ться. Ось за них му­фтій і про­дав­ся.

Ми­нув по­над ти­ждень із мо­мен­ту звіль­не­н­ня, однак до­сі не зро­зумі­лий статус ва­шої су­ди­мо­сті. За цей час ситуація не про­ясни­ла­ся?

— Ахте­мо­ві Чий­го­зу ви­да­ли до­ку­мент про звіль­не­н­ня із СІЗО, у яко­му про­пи­са­ли пункт — до­ма­шня адре­са в Ба­хчи­са­раї. А ме­не не озна­йо­ми­ли ні з ука­за­ми пре­зи­ден­та РФ, ні з ін­ши­ми до­ку­мен­та­ми, у яких іде­ться про за­кри­т­тя, обну­ле­н­ня, по­ми­лу­ва­н­ня, ін­шу фор­му за­кри­т­тя спра­ви. Я не знаю, за­бо­ро­не­ний чи ні ме­ні в’їзд до Кри­му. То­му в ко­жно­му ін­терв’ю ка­жу, що обов’яз­ко­во по­їду до­до­му. За­раз по­трі­бно по­їха­ти в Ні­меч­чи­ну, ско­ри­ста­ти­ся за­про­ше­н­ням Анґе­ли Мер­кель на лі­ку­ва­н­ня, а по­тім хо­чу їха­ти в Крим.

Остан­нім ча­сом в Укра­ї­ні зно­ву за­го­во­ри­ли про крим­сько­та­тар­ську ав­то­но­мію. Як вва­жа­є­те, за­раз це ре­аль­но?

— Від­по­вім ко­ро­тко. Про це го­во­рять не один, а 26 ро­ків. І ко­ли в 1992-му ство­ри­ли АРК, це ста­ло по­мил­кою Укра­ї­ни. То­ді по­трі­бно бу­ло від­но­ви­ти пра­ва крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду. І в 2014 ро­ці ане­ксії не від­бу­ло­ся б. Як­би ця ре­спу­блі­ка ма­ла на­зву крим­сько­та­тар­ської, ні­який Пу­тін не зміг би її на­зва­ти «са­краль­ною ро­сій­ською зем­лею». Що­до то­го, чи ре­аль­но та­ке рі­ше­н­ня ухва­ли­ти за­раз: мо­жна по­пра­цю­ва­ти з де­пу­та­та­ми, не­зва­жа­ю­чи на те, хто до якої пар­тії на­ле­жить. Не­хай во­ни за­ли­шать свої чва­ри й про­го­ло­су­ють за від­нов­ле­н­ня прав крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду, який сво­ї­ми ді­я­ми до­вів, що сто­їть на по­зи­ці­ях укра­їн­ської дер­жав­но­сті. І ство­рять ав­то­но­мію.

МОЄ ВИЗВОЛЕННЯ І ВИЗВОЛЕННЯ АХТЕ­МА ЧИЙ­ГО­ЗА НЕ ВИ­РІ­ШУЄ ПРО­БЛЕ­МИ. ПО­НАД 40 ЛЮ­ДЕЙ І НА­ДА­ЛІ ЛИШАЮТЬСЯ ЗАРУЧНИКАМИ В РО­СІЇ. ЩЕ 16 ОСІБ ВИКРАДЕНІ, ЇХНЯ ДО­ЛЯ НЕ­ВІ­ДО­МА

За­раз в Укра­ї­ні актив­но обго­во­рю­ють не­об­хі­дність май­дан­чи­ка для пе­ре­го­во­рів про звіль­не­н­ня по­лі­ти­чних в’язнів, яких утри­мує Ро­сія. Як вва­жа­є­те, Ту­реч­чи­на мо­же ним ста­ти?

— Дру­го­го дня пі­сля звіль­не­н­ня в нас бу­ла зу­стріч із Ре­дже­пом Ер­до­га­ном. Во­на три­ва­ла хви­лин 20. Ми по­дя­ку­ва­ли йо­му за спри­я­н­ня в на­шо­му звіль­нен­ні, на­го­ло­си­ли, що це визволення не ви­рі­шує про­бле­ми, то­му що по­над 40 лю­дей за­ли­ша­є­ться в за­ру­чни­ках у РФ. Крім то­го, 16 осіб викрадені та їхня до­ля не­ві­до­ма. Про­си­ли Ер­до­га­на за­йма­ти­ся ци­ми пи­та­н­ня­ми, адже він у ви­гі­дно­му ста­но­ви­щі. Пу­тін став не­ру­ко­по­ти­сним для біль­шо­сті ко­ли­шніх пар­тне­рів і про­від­них кра­їн. Тож він му­сить до­ро­жи­ти від­но­си­на­ми з Ту­реч­чи­ною, яка не при­єд­ну­є­ться до сан­кцій (іно­ді нам це не­зро­зумі­ло, але факт). Один із не­ба­га­тьох пре­зи­ден­тів, який по­дає Пу­ті­ну ру­ку, — Ер­до­ган. І про­і­гно­ру­ва­ти йо­го про­ха­н­ня він не мо­же. Ер­до­ган по­го­див­ся, що за­йма­ти­ме­ться пи­та­н­ня­ми по­лі­ти­чних в’язнів і ти­ми, які сто­су­ю­ться Кри­му й крим­ських та­тар. Ми з Ахте­мом на мі­сці по­зна­чи­ли одну фі­гу­ру як прі­о­ри­те­тну. Це Олег Сен­цов — не­злом­ле­ний укра­їн­ський па­трі­от, який отри­мав 20 ро­ків і за­раз пе­ре­бу­ває в Яма­ло­Не­не­цько­му окру­зі. Ер­до­ган по­го­див­ся.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.