На чер­во­но­му узбіч­чі істо­рії

Як со­ці­аль­но-еко­но­мі­чні про­це­си ви­штов­хну­ли укра­їн­ських лі­вих на мар­гі­нес

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ма­ксим Ві­хров

Чо­му мар­гі­на­лі­зу­ва­ли­ся лі­ві ру­хи

Цьо­го ти­жня лі­ві від­зна­ча­ли 100-річ­чя біль­шо­ви­цько­го пе­ре­во­ро­ту. До зна­ко­вої да­ти Укра­ї­на під­го­ту­ва­ла­ся ре­тель­но й за­зда­ле­гідь, зняв­ши 1320 пам’ятни­ків Лє­ні­ну, змі­нив­ши по­над 50 тис. ра­дян­ських то­по­ні­мів, за­бо­ро­нив­ши про­па­ган­ду ко­му­ні­зму та по­зба­вив­шись ко­му­ні­сти­чної фра­кції в пар­ла­мен­ті. Однак при­чи­на мар­гі­на­лі­за­ції укра­їн­ських лі­вих по­ля­гає не в декомунізації та, зви­чай­но, не в то­му, що бі­дність і со­ці­аль­ну не­спра­ве­дли­вість уже по­до­ла­но. Че­рез вій­ну со­ці­аль­ні про­бле­ми ли­ше за­го­стри­ли­ся, але їм за­раз ні­чо­го за­про­по­ну­ва­ти су­спіль­ству, окрім не­пев­них те­о­рій і ще більш сум­нів­ної пра­кти­ки.

На пер­ший по­гляд, со­ці­аль­на ба­за для лі­вих в Укра­ї­ні ве­ли­че­зна. За оцін­ка­ми ООН, близь­ко 60% укра­їн­ців жи­ве за ме­жею бі­дно­сті, а мас­шта­би со­ці­аль­ної не­рів­но­сті та без­ро­бі­т­тя не зда­тна до­сто­вір­но ви­зна­чи­ти на­віть дер­жав­на ста­ти­сти­ка. Зда­є­ться, вар­то ли­ше ки­ну­ти клич — і со­тні ти­сяч тру­дя­щих збе­ру­ться на со­ці­аль­ний Май­дан. Однак ще 90 ро­ків то­му со­ці­а­лі­сти­чний мрій­ник Во­ло­ди­мир Вин­ни­чен­ко (вже на емі­гра­ції) пи­сав: «Про­ле­та­рі­а­ту як кла­су не­має, а є рі­зні собі більш-менш по­стій­ні гру­пи з ча­сто про­ти­ле­жни­ми ін­те­ре­са­ми». Від­то­ді со­ці­аль­на стру­кту­ра укра­їн­сько­го су­спіль­ства ста­ла на­ба­га­то скла­дні­шою. І йде­ться не ли­ше про роз­ме­жу­ва­н­ня між «бі­ли­ми» та «си­ні­ми» ко­мір­ця­ми: на­віть усе­ре­ди­ні одні­єї про­фе­сії рі­вень зар­плат мо­же ду­же-та­ки рі­зни­ти­ся. Крім то­го, май­же тре­ти­на пра­це­зда­тних укра­їн­ців (за­ро­бі­тчан, ай­ті­шни­ків та ін­ших) без­по­се­ре­дньо ін­те­гро­ва­на до іно­зем­них еко­но­мік. А ще є ці­ла ар­мія пре­ка­рі­а­ту — лю­дей, ко­трі ста­біль­но не ма­ють по­стій­но­го мі­сця ро­бо­ти, а от­же, пев­но­го мі­сця в си­сте­мі со­ці­аль­но-тру­до­вих від­но­син.

Зви­чай­но, на со­ці­аль­ну не­спра­ве­дли­вість на­рі­ка­ють май­же всі, але уяв­ле­н­ня про неї в ко­жно­го свої. То­му по­ста­ви­ти під один ре­во­лю­цій­ний пра­пор ... млн укра­їн­ських ро­бі­тни­ків — це про­же­кти в жан­рі не­на­у­ко­вої фан­та­сти­ки. Вла­сне, ця про­бле­ма сто­я­ла пе­ред лі­ви­ми ще 100 ро­ків то­му, при­чо­му на­віть на про­ле­тар­сько­му Дон­ба­сі. На­при­клад, до зи­мо­во­го страй­ку 1905-го ро­бі­тни­ків біль­шо­сті лу­ган­ських за­во­дів лі­ві бо­йо­ви­ки зму­си­ли при­єд­на­ти­ся під за­гро­зою фі­зи­чної роз­пра­ви. Ну а сьо­го­дні за­пряг­ти до ре­во­лю­цій­но­го во­зу за­ро­бі­тча­ни­на-пли­то­чни­ка, про­гра­мі­ста, сіль­ську вчи­тель­ку та сто­ли­чно­го офіс-ме­не­дже­ра не­мо­жли­во вза­га­лі. Ро­зу­мі­ю­чи це, фла­гма­ни укра­їн­сько­го лі­во­го ру­ху, КПУ та ПСПУ, швид­ко за­бу­ли про мар­ксизм і зо­се­ре­ди­ли­ся на за­хи­сті ро­сій­ської мо­ви, мо­сков­сько­го пра­во­слав’я та ін­ших те­мах, які мо­гли мо­бі­лі­зу­ва­ти еле­кто­рат.

Зві­сно, со­ці­аль­не не­вдо­во­ле­н­ня ні­ку­ди не по­ді­ло­ся, але в ро­бі­тни­чих про­те­стах мар­но вгле­ді­ти пе­ре­дві­стя про­ле­тар­ської ре­во­лю­ції. На зо­рі не­за­ле­жно­сті ло­ко­мо­ти­вом ши­ро­ко­го ро­бі­тни­чо­го ру­ху мо­гли ста­ти ша­хта­рі, але са­ме во­ни ста­ран­но від­ме­жо­ву­ва­ли­ся від усіх ін­ших, об­сто­ю­ю­чи вла­сні кор­по­ра­тив­ні ін­те­ре­си. То­му, ко­ли на­при­кін­ці 1990-х ша­хтар­ську ре­во­лю­цію при­ду­шу­ва­ли «до­не­цькі», ре­шта про­ле­та­рів спо­сте­рі­га­ла за цим ціл­ком бай­ду­жо. Так са­мо у 2011–2012 ро­ках ні­хто не по­спі­шав під­три­ма­ти про­те­сти чор­но­биль­ців. На­віть пі­сля то­го, як під час роз­го­ну на­ме­то­во­го мі­сте­чка в До­не­цьку один із них за­ги­нув, со­лі­дар­но­сті не ви­яви­ли ані «кла­со­во близь­кі» пен­сіо­не­ри, ані зем­ля­ки­до­неч­ча­ни. Бо що їм до чу­жих на­дба­вок?

Від­то­ді ма­ло що змі­ни­ло­ся. За ви­снов­ка­ми до­слі­дни­ків, у 2011–2013-му про­те­сти на за­хист прав на­йма­них пра­ців­ни­ків ста­но­ви­ли ли­ше 10% за­галь­ної кіль­ко­сті. При­чо­му в аб­со­лю­тній біль­шо­сті це бу­ли акції окре­мих тру­до­вих ко­ле­кти­вів, ко­трі ви­ма­га­ли ви­пла­ти за­бор­го­ва­но­стей із зар­пла­ти, про­те­сту­ва­ли про­ти за­кри­т­тя під­при­ємств і так да­лі. Цю не­ско­ор­ди­но­ва­ність лі­ві тра­ди­цій­но спи­су­ють на слаб­кість не­за­ле­жно­го проф­спіл­ко­во­го ру­ху, пе­ре­шко­ди з бо­ку «ан­ти­на­ро­дної вла­ди» то­що. Однак у 2004-му та 2013-му ті укра­їн­ці все ж та­ки змо­гли ор­га­ні­зу­ва­ти Май­да­ни, а у 2014-му ще й роз­гор­ну­ли мас­шта­бний во­лон­тер­сько-до­бро­воль­чий рух. Тож про­бле­ми со­ці­аль­но­го ру­ху, оче­ви­дно, по­ля­га­ють не так у сфе­рі мо­жли­во­стей, як у сфе­рі мо­ти­ва­цій.

Але для успі­ху укра­їн­ським лі­вим бра­кує не ли­ше ор­га­ні­зо­ва­но­го та со­лі­дар­но­го про­ле­та­рі­а­ту, а й «бур­жу­їв-екс­плу­а­та­то­рів». На пер­ший по­гляд, ка­пі­тал по­чу­ва­є­ться в Укра­ї­ні до­сить не­по­га­но: із 17 млн пра­це­зда­тно­го на­се­ле­н­ня у сфе­рі ма­ло­го під­при­єм­ни­цтва зайня­то близь­ко 4 млн осіб, се­ре­дньо­го — 2,6 млн, ве­ли­ко­го — 1,7 млн. Ви­хо­дить, що від­по­від­аль­на за тяж­ке ста­но­ви­ще укра­їн­ських на­йма­них ро­бі­тни­ків та­ки бур­жу­а­зія? Без екс­плу­а­та­ції, зві­сно, не об­хо­ди­ться: да­ле­ко не всі під­при­єм­ці до­бро­че­сні та за­ко­но­слу­хня­ні пра­це­дав­ці. Про­те го­лов­не дже­ре­ло со­ці­аль­них не­га­ра­здів Укра­ї­ни зов­сім не ва­ди ка­пі­та­лі­зму, а си­стем­на ко­ру­пція, ор­га­ні­за­то­ром і бе­не­фі­ці­а­ром ко­трої є олі­гар­хія.

Йде­ться про те, що по­лі­ти­ко-бі­зне­со­ві гру­пи — так зва­ні кла­ни — не про­сто ви­зи­ску­ють із пра­цю­ю­чих, а пе­ре­роз­по­ді­ля­ють на свою ко­ристь ре­сур­си всі­єї кра­ї­ни. І від цих схем во­ни отри­му­ють зна­чно біль­ше при­бу­тків, ніж від екс­плу­а­та­ції пра­ців­ни­ків на вла­сних під­при­єм­ствах. Ві­зьмі­мо до при­кла­ду сум­но­зві­сну фор­му­лу «Рот­тер­дам+», че­рез яку з бе­ре­зня 2016-го Укра­ї­на втра­ти­ла близь­ко 20 млрд грн. Го­лов­ним бе­не­фі­ці­а­ром ці­єї схе­ми вва­жа­ють Рі­на­та Ахме­то­ва, бо 80% су­ми — близь­ко 16 млрд грн — отри­мує йо­го ком­па­нія ДТЕК. Та­ких ша­ле­них ко­штів ні­яка екс­плу­а­та­ція йо­му не при­не­се, хі­ба що всі 188 тис. пра­ців­ни­ків ДТЕК про­пра­цю­ють без­пла­тно ці­лий рік. Це, зві­сно, не озна­чає, що на під­при­єм­ствах Ахме­то­ва все га­разд, але свої ста­тки олі­гарх нав­ряд чи ство­рив, «під­кра­да­ю­чи» із зар­пла­тних фон­дів і так да­лі.

За­га­лом, за під­ра­хун­ка­ми фа­хів­ців Ін­сти­ту­ту еко­но­мі­ки та про­гно­зу­ва­н­ня НАНУ, за ро­ки не­за­ле­жно­сті з Укра­ї­ни в офшо­ри бу­ло ви­ве­де­но $148 млрд. Для по­рів­ня­н­ня: до­хі­дна ча­сти­на держ­бю­дже­ту ни­ні­шньо­го ро­ку ста­но­вить $29 млрд. Це озна­чає, що олі­гар­хія не про­сто при­вла­снює пло­ди чу­жої пра­ці, а за­йма­є­ться ма­ро­дер­ським роз­гра­бу­ва­н­ням кра­ї­ни. У цьо­му сен­сі укра­їн­ські олі­гар­хи схо­жі не так на «бур­жу­їв» із ра­дян­ських пла­ка­тів, як на во­ро­жу ар­мію, що па­трає за­хо­пле­не мі­сто. Від цьо­го по­тер­пає не ли­ше

про­ле­та­рі­ат, а й під­при­єм­ці та всі ін­ші про­шар­ки на­се­ле­н­ня, окрім са­мої олі­гар­хії.

Тож вва­жа­ти Укра­ї­ну кра­ї­ною пе­ре­мо­жної бур­жу­а­зії мо­жна тіль­ки фор­маль­но, бо на­справ­ді нею ке­рує олі­гар­хі­чна ари­сто­кра­тія, ко­тра вста­нов­лює в кра­ї­ні ква­зі­фе­одаль­ні пра­ви­ла гри. Як і ли­чить Се­ре­дньо­віч­чю, гро­ші та вла­да в нас вза­є­мо­зу­мов­ле­ні: на­ле­жність до пев­но­го кла­ну від­кри­ває до­ступ до еко­но­мі­чних ре­сур­сів, і нав­па­ки, на­яв­ність еко­но­мі­чних ре­сур­сів лег­ко кон­вер­ту­є­ться у вла­ду. Ну а все­ре­ди­ні кла­нів від­но­си­ни бу­ду­ю­ться за прин­ци­пом ва­саль­ної ло­яль­но­сті до сю­зе­ре­на, а не пар­тій­ної чи адмі­ні­стра­тив­ної су­б­ор­ди­на­ції. У цьо­му сен­сі оби­два Май­да­ни бу­ли не ли­ше ан­ти­ав­то­ри­тар­ни­ми, а й бур­жу­а­зни­ми ре­во­лю­ці­я­ми. І у сво­їй бо­роть­бі на­ціо­наль­но-де­мо­кра­ти­чні си­ли про­су­ну­ли­ся на­ба­га­то да­лі, ніж лі­ві мрій­ни­ки. Са­ме то­му в очах су­спіль­ства бор­ця­ми за еко­но­мі­чну сво­бо­ду, гро­ма­дян­ські пра­ва та спра­ве­дли­вість те­пер не­без­під­став­но є пра­ві, а не лі­ві.

Чи мо­жуть лі­ві ви­бо­ро­ти собі статус но­сі­їв су­спіль­но-еко­но­мі­чно­го про­гре­су? Те­о­ре­ти­чно так, але пра­кти­ка по­ки що свід­чить на ко­ристь при­бі­чни­ків ка­пі­та­лі­зму. Сьо­го­дні укра­їн­ська про­ми­сло­вість го­стро по­тре­бує мо­дер­ні­за­ції. І єди­ним ре­аль­ним дже­ре­лом ін­но­ва­цій за­раз є за­лу­че­н­ня єв­ро­пей­ських ін­ве­сти­цій і те­хно­ло­гій, а та­кож ви­хід на єв­ро­пей­ські рин­ки, тоб­то «кля­тий ка­пі­та­лізм» за­хі­дно­го взір­ця, який укра­їн­ська бур­жу­а­зія пра­гне ви­бо­ро­ти в олі­гар­хів. На «за­гни­ва­ю­чий За­хід» де­да­лі біль­ше орі­єн­ту­є­ться й про­ле­та­рі­ат. І це сто­су­є­ться не ли­ше за­ро­бі­тчан: уже за­раз ти­ся­чі спів­ві­тчи­зни­ків ідуть пра­цю­ва­ти на но­ві за­во­ди, ко­трі ма­со­во від­кри­ва­ють тут ком­па­нії з Ні­меч­чи­ни, Япо­нії, Фран­ції, Поль­щі й ін­ших кра­їн. За остан­ні два ро­ки та­ких під­при­ємств з’яви­ло­ся по­над 20, а

що мо­жуть за­про­по­ну­ва­ти укра­їн­цям лі­ві? По­вер­не­н­ня у «сві­тле ра­дян­ське май­бу­тнє» чи якусь су­ча­сні­шу уто­пію?

До то­го ж остан­ні ма­ють над­по­ту­жно­го кон­ку­рен­та в осо­бі мейн­стрим­них укра­їн­ських по­пу­лі­стів. Не спо­від­у­ю­чи жо­дної іде­о­ло­гії, во­ни при­му­дря­ю­ться за­гра­ва­ти ві­дра­зу з усі­ма со­ці­аль­ни­ми вер­ства­ми, і, су­дя­чи з еле­кто­раль­них рей­тин­гів, су­спіль­ству це по­до­ба­є­ться. Та й, зре­штою, да­ле­ко не всіх укра­їн­ських лі­вих ці­ка­вить визволення тру­дя­щих. Одні — пе­ре­ва­жно ста­лі­ні­сти та ра­дя­но­фі­ли — ки­ну­ли­ся бу­ду­ва­ти «Но­во­ро­сію», став­ши ро­сій­ськи­ми по­плі­чни­ка­ми в гі­бри­дній вій­ні. Чи­ма­ло ін­ших пе­ре­орі­єн­ту­ва­ли­ся на су­ча­сні за­хі­дні трен­ди й біль­ше пе­ре­йма­ю­ться пи­та­н­ня­ми ген­де­ру, пра­ва­ми ЛГБТ і по­ва­ле­н­ням «тра­ди­цій­них цін­но­стей», ніж бо­роть­бою з ка­пі­та­лом. Але й там їхні здо­бу­тки до­сить скром­ні.

Чи озна­чає все це, що мі­сце укра­їн­ських лі­вих на узбіч­чі істо­рії? Аж ні­як. У не­да­ле­ко­му май­бу­тньо­му Укра­ї­на нав­ряд чи ста­не со­ці­а­лі­сти­чною, але й роз­ви­не­на рин­ко­ва економіка не ви­клю­чає (на­віть нав­па­ки, ви­ма­гає) ор­га­ні­зо­ва­но­го ро­бі­тни­чо­го ру­ху. При­мі­ром, Аме­ри­кан­ська фе­де­ра­ція пра­ці та Кон­грес ви­ро­бни­чих проф­спі­лок об’єд­ну­ють близь­ко 12 млн ро­бі­тни­ків, а Об’єднання ні­ме­цьких проф­спі­лок — по­над 6 млн. І річ тут не ли­ше в кіль­ко­сті, а й у зда­тно­сті до ре­аль­них дій, на які укра­їн­ські фі­ктив­ні проф­спіл­ки про­сто не спро­мо­жні. І якщо лі­ві акти­ві­сти змо­жуть ре­а­ні­му­ва­ти проф­спіл­ки, від цьо­го ви­грає вся Укра­ї­на. А мо­жли­во, во­ни при­ве­дуть до жи­т­тя со­ці­ал­де­мо­кра­ти­чний рух, яко­го бра­кує на укра­їн­ській по­лі­ти­чній па­лі­трі. Хай там як, а шан­сів зна­йти собі мі­сце в укра­їн­сько­му су­спіль­стві в лі­вих удо­сталь. Але для цьо­го їм тре­ба спра­ви­ти­ся пе­ред­усім із вла­сни­ми хи­ба­ми й «по­дру­жи­ти­ся» не тіль­ки з те­о­рі­я­ми, а й з укра­їн­ською дій­сні­стю.

Скром­ність со­ці­аль­них про­те­стів. Оспі­ва­на ра­дян­ською про­па­ган­дою со­лі­дар­ність тру­дя­щих в Укра­ї­ні за­ли­ша­є­ться не­ви­со­кою, свід­че­н­ням чо­го є слаб­кий і зде­біль­шо­го кон­тро­льо­ва­ний олі­гар­хі­єю проф­спіл­ко­вий рух

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.