Вер­блюд у ву­шку гол­ки

Чо­му тре­ба від­мо­ви­ти­ся від твор­чих спі­лок за дер­жав­ний кошт

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ган­на Тре­губ

Укра­ї­на, без­пе­ре­чно, є пост­то­та­лі­тар­ним і пос­тко­ло­ні­аль­ним су­спіль­ством, як усі ті, що від­чу­ли на собі важ­ку ру­ку ко­му­ні­зму. Усві­дом­ле­н­ня цьо­го фа­кту має при­ве­сти не до ви­ті­сне­н­ня йо­го в лімб, у ца­ри­ну ко­ле­ктив­но­го не­сві­до­мо­го, звід­ки во­но час від ча­су ви­зи­ра­ти­ме й жа­ха­ти­ме, а до кро­пі­ткої ро­бо­ти та ро­зу­мі­н­ня, чим бу­ло на­ше ми­ну­ле та які йо­го сен­си й пра­кти­ки не тре­ба пле­ка­ти та пе­ре­да­ва­ти май­бу­тньо­му. Ра­дян­ський Со­юз, ча­сти­ною яко­го не­віль­но бу­ла й Укра­ї­на, да­ле­ко про­су­нув­ся в спе­ци­фі­чно­му со­ці­аль­но­му екс­пе­ри­мен­ті зі ство­ре­н­ня ра­дян­ської лю­ди­ни та ра­дян­сько­го су­спіль­ства з то­таль­ним кон­тро­лем Ко­му­ні­сти­чної пар­тії над що­ден­ним жи­т­тям, дум­ка­ми й на­стро­я­ми ко­жно­го, хто про­жи­вав у СРСР. Те са­ме сто­су­є­ться й ін­сти­ту­цій­но­го та бю­ро­кра­ти­чно­го оформ­ле­н­ня ра­дян­сько­го ла­ду в по­лі­ти­ці та іде­о­ло­гії. «Лю­ди­на — це ли­ше гвин­тик ме­ха-

ні­зму» — при­га­ду­є­те цю вель­ми про­мо­ви­сту фра­зу Іо­сі­фа Ста­лі­на?

Світ ви­знав по­твор­ність на­ци­зму та гли­би­ну йо­го зло­чи­нів, про­те це не до кін­ця ста­ло­ся з ко­му­ні­змом, зокре­ма в йо­го ра­дян­ській вер­сії. Про де­ко­му­ні­за­цію в нас го­ло­сно го­во­рять, змі­ню­ють на­зви ву­лиць, і цьо­го не тре­ба не­до­оці­ню­ва­ти. Про­те для лі­ку­ва­н­ня травм «Ве­ли­ко­го Жов­тня» по­трі­бно ще щось, що від­бу­ва­є­ться по­во­лі, а са­ме до­ко­рін­ні ре­фор­ми фа­кти­чних пра­ктик су­спіль­но­го та по­лі­ти­чно­го жи­т­тя на рі­зних йо­го рів­нях. Де­ко­му­ні­за­ція має від­бу­ти­ся не ли­ше в істо­рії та пам’яті, а й у бю­ро­кра­ти­чних про­це­ду­рах та ін­сти­ту­цій­них утво­ре­н­нях, за­по­зи­че­них з УРСР.

У ті­ні ве­ли­кої по­лі­ти­ки хо­ва­є­ться те, що су­ча­сною мо­вою на­зва­ли б сфе­рою кре­а­тив­них ін­ду­стрій і твор­чих про­фе­сій. Кри­ви­мо­ся від то­го, ко­ли Укра­ї­ну на­зи-

ва­ють пост­ра­дян­ською кра­ї­ною, всі­ля­ко на­га­ду­є­мо про свою єв­ро­пей­ськість і той шлях ре­форм, на який ста­ла на­ша дер­жа­ва, щоб гі­дно ввійти до спів­дру­жно­сті де­мо­кра­ти­чних, ба­га­тих єв­ро­пей­ських дер­жав на рів­них. От тіль­ки зі­знай­мо­ся собі, що ба­жа­не не завжди від­по­від­ає ре­аль­но­му ста­ну ре­чей і без ре­фор­мо­ва­ної сфе­ри куль­ту­ри та її ін­сти­ту­цій до омрі­я­ної Єв­ро­пи нам зась. Мо­ва за­раз про на­ціо­наль­ні твор­чі спіл­ки, які ма­є­мо — той ра­дян­ський спадок, із ко­трим ми вві­йшли в еру не­за­ле­жно­сті, — і які за­слу­го­ву­ють на при­скі­пли­ву ува­гу як істо­ри­ків- со­вє­то­ло­гів, так і со­ціо­ло­гів, що до­слі­джу­ють мо­де­лі та ме­ха­ні­зми по­лі­ти­чної ін­стру­мен­та­лі­за­ції твор­чих про­фе­сій та куль­ту­ри на ко­ристь не­де­мо­кра­ти­чно­го ра­дян­сько­го ла­ду. Укра­їн­ська культура на су­ча­сно­му ета­пі до­во­лі до­бре на­вчи­ла­ся да­ва­ти собі ра­ду без твор­чих спі­лок і втру­ча­н­ня дер­жа­ви, то­чні­ше по­за ме­жа­ми пер­ших і без осо­бли­вої під­трим­ки дру­гої, тіль­ки б ні­хто не за­ва­жав. Ли­ши­ти­ся ру­ди­мен­том по­пе­ре­дньо­го ча­су й по­тім зни­кну­ти чи та­ки ре­фор­му­ва­ти­ся в су­ча­сні про­фе­сій­ні кре­а­тив­ні спіл­ки пред­став­ни­ків твор­чих про­фе­сій і да­лі фун­кціо­ну­ва­ти, уві­йшов­ши до мейн­стри­му, — це пи­та­н­ня вже дав­но на ча­сі для зга­да­них ви­ще куль­тур­них ін­сти­ту­цій.

СО­ЦІ­АЛЬ­НА ІНЖЕНЕРІЯ

Твор­чі спіл­ки як та­кі, як і проф­спіл­ки, не мі­стять у собі чо­гось не­га­тив­но­го, якщо ди­ви­ти­ся на них як на ор­га­ні­за­ції єв­ро­пей­сько­го зраз­ка, що за­хи­ща­ють со­ціо­еко­но­мі­чні й твор­чі пра­ва ми­тців. Зов­сім нав­па­ки. Про­те в укра­їн­сько­му кон­текс­ті вар­то вра­хо­ву­ва­ти, що біль­шість на­ціо­наль­них твор­чих спі­лок успад­ко­ва­ні від ра­дян­ських ча­сів і від­то­ді їхня ді­яль­ність кон­це­пту­аль­но не пе­ре­гля­да­ла­ся. Від­по­від­но до роз­ді­лу «Ре­єстр твор­чих спі­лок» Єди­но­го ре­є­стру гро­мад­ських фор­му­вань Мі­ні­стер­ства юсти­ції Укра­ї­ни в на­шій кра­ї­ні існує 22 та­кі ор­га­ні­за­ції. Справ­ді, всі во­ни за­ре­є­стро­ва­ні в пе­рі­од між 1998 і 2010 ро­ка­ми, пі­сля ухва­ле­н­ня 7 жов­тня 1997-го За­ко­ну «Про про­фе­сій­них твор­чих пра­ців­ни­ків та твор­чі спіл­ки», але це не озна­чає, що во­ни ви­ни­кли са­ме в за­зна­че­ний час. Най­стар­ші з них ве­дуть свою істо­рію з 1920-х, але для всіх твор­чих ор­га­ні­за­цій, що існу­ва­ли на мо­мент 1930-х, пе­ре­лам­ною стає По­ста­но­ва ЦК ВКП (б) «Про пе­ре­бу­до­ву лі­те­ра­тур­но-ху­до­жніх ор­га­ні­за­цій» — істо­ри­чний до­ку­мент, у яко­му ви­кла­де­на куль­тур­на по­лі­ти­ка КПРС. Ві­дзна­чив­ши кіль­кі­сне та які­сне зро­ста­н­ня лі­те­ра­ту­ри, ко­ли «…був на­яв­ний ще зна­чний вплив чу­жих еле­мен­тів, що осо­бли­во ожи­ви­ли­ся в пер­ші ро­ки не­пу», ЦК ВКП (б) вка­зав, що в но­вих умо­вах, «ко­ли всти­гли вже ви­ро­сти ка­дри про­ле­тар­ської лі­те­ра­ту­ри й ми­сте­цтва, рам­ки існу­ю­чих лі­те­ра­тур­но-ху­до­жніх ор­га­ні­за­цій ста­ють уже вузь­ки­ми й галь­му­ють сер­йо­зний роз­мах ху­до­жньої твор­чо­сті». Вба­ча­ю­чи не­без­пе­ку «пе­ре­тво­ре­н­ня цих ор­га­ні­за­цій із за­со­бу най­біль­шої мо­бі­лі­за­ції ра­дян­ських пи­сьмен­ни­ків і ху­до­жни­ків нав­ко­ло со­ці­а­лі­сти­чно­го бу­дів­ни­цтва на за­сіб куль­ти­ву­ва­н­ня гур­тко­вої за­мкну­то­сті, від­ри­ву від по­лі­ти­чних зав­дань су­ча­сно­сті й від зна­чних груп пи­сьмен­ни­ків і ху­до­жни­ків, що спів­чу­ва­ють со­ці­а­лі­сти­чно­му бу­дів­ни­цтву», ЦК ВКП по­ста­но­вив: лі­кві­ду­ва­ти асо­ці­а­цію про­ле­тар­ських пи­сьмен­ни­ків та об’єд­на­ти всіх пи­сьмен­ни­ків, що під­три­му­ють пла­тфор­му ра­дян­ської вла­ди й пра­гнуть бра­ти участь у со­ці­а­лі­сти­чно­му бу­дів­ни­цтві, у єди­ну Спіл­ку ра­дян­ських пи­сьмен­ни­ків із ко­му­ні­сти­чною фра­кці­єю в ньо­му. Про­ве­сти ана­ло­гі­чні змі­ни за всі­ма ін­ши­ми ви­да­ми ми­стецтв. Так у ста­лін­ські ча­си по­ста­ли все­со­ю­зні спіл­ки ар­хі­те­кто­рів, ху­до­жни­ків, ком­по­зи­то­рів, пи­сьмен­ни­ків, у які вли­ли­ся спіл­ки рі­зних ре­спу­блік СРСР, зокре­ма й УРСР.

При­кме­тно, що в СРСР по­ряд із ра­да­ми, ор­га­на­ми дер­жав­ної вла­ди та управ­лі­н­ня скла­дни­ка­ми по­лі­ти­чної си­сте­ми то­та­лі­тар­но­го су­спіль­ства бу­ли до­бро­віль­ні то­ва­ри­ства й спіл­ки тру­дя­щих, гро­мад­ські ор­га­ні­за­ції, пе­ред­усім проф­спіл­ки та ком­со­мол. Проф­спіл­ки по­стій­но ді­я­ли як лан­ка по­лі­ти­чної си­сте­ми, бу­ли го­лов­ною про­мі­жною лан­кою між вла­дою та ма­са­ми, ін­фор­ма­то­ра­ми «вер­хів» що­до на­стро­їв і по­треб «ни­зів». Са­ме зав­дя­ки та­ко­му зво­ро­тно­му зв’яз­ку центр мав мо­жли­вість своє­ча­сно (якщо в цьо­му бу­ла по­тре­ба) вно­си­ти до сво­єї по­лі­ти­ки від­по­від­ні ко­ре­кти­ви. Це й за­без­пе­чу­ва­ло дер­жа­ві ра­дян­сько­го ти­пу на­ба­га­то біль­ший за­пас мі­цно­сті по­рів­ня­но з то­та­лі­тар­ни­ми дер­жа­ва­ми ін­шо­го ти­пу. Твор­чі спіл­ки ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду — ор­га­ні­за­ції, ство­ре­ні за обра­зом і по­до­бою ра­дян­ських проф­спі­лок, що­прав­да, для пред­став­ни­ків твор­чих про­фе­сій.

Кіль­ка слів тре­ба до­да­ти й про так зва­ну до­ктри­ну Жда­но­ва — ра­дян­ське куль­тур­не вче­н­ня, яке за­про­ва­див се­кре­тар ЦК КПРС Ан­дрєй Жда­нов у 1946 ро­ці. Са­ме цей пар­тій­ний ді­яч ста­лін­ських ча­сів очо­лив кам­па­нію з по­си­ле­н­ня пар­тій­но­го кон­тро­лю над ін­те­ле­кту­аль­ним жи­т­тям кра­ї­ни, що вклю­ча­ла в се­бе зви­ну­ва­че­н­ня у від­хи­лен­ні від ге­не­раль­ної лі­нії пар­тії та пе­ре­слі­ду­ва­н­ня ми­тців. За­про­по­но­ва­на ним до­ктри­на, яка без­по­се­ре­дньо тор­ка­ла­ся пред­став­ни­ків рі­зних твор­чих про­фе­сій, зво­ди­ла­ся до ко­ро­ткої фра­зи: «Єди­ний мо­жли­вий у ра­дян­ській куль­ту­рі кон­флікт — це кон­флікт до­бро­го й най­лі­пшо­го». Жда­нов­щи­на в СРСР пе­ре­тво­ри­ла­ся на куль­тур­ну на­ста­но­ву, за якої всі ра­дян­ські ми­тці, пи­сьмен­ни­ки та ін­те­лі­ген­ція у сво­їй твор­чо­сті ма­ли при­три­му­ва­тись основ­ної лі­нії Ком­пар­тії. Ця на­ста­но­ва пе­ред­ба­ча­ла пе­ре­слі­ду­ва­н­ня ми­тців, що від­хи­ля­ли­ся від ге­не­раль­ної лі­нії. Сво­бо­да ми­сте­цької твор­чо­сті в ра­дян­ську до­бу бу­ла мо­жли­ва у ви­гля­ді на­пи­са­но­го в стіл або на­ма­льо­ва­но­го й ні­ко­му не по­ка­за­но­го, бо ж ті ре­чі,

які на­са­джу­ва­ли­ся пе­ред­усім че­рез ра­дян­ські твор­чі спіл­ки, ні­чо­го спіль­но­го зі сво­бо­дою не ма­ли. Культура та ми­сте­цтво в СРСР му­си­ли об­слу­го­ву­ва­ти пар­тій­ні ін­те­ре­си, оспі­ву­ва­ти їх і про­су­ва­ти, як і жур­на­лі­сти­ка, ще одна твор­ча про­фе­сія.

В еру ін­фор­ма­цій­них про­ти­борств і гі­бри­дних війн ба­га­то ре­чей і пра­ктик про­ти­сто­янь ви­да­ю­ться су­ча­сни­ми ноу-хау, хо­ча та­ки­ми не є. Про лов­ців люд­ських душ на­пи­са­но в Єван­ге­лії, а про «ін­же­не­рів люд­ських душ» ска­зав Іо­сіф Ста­лін у про­мо­ві пе­ред ра­дян­ськи­ми лі­те­ра­то­ра­ми під час під­го­тов­ки до Пер­шо­го з’ їзду ра­дян­ських пи­сьмен­ни­ків 26 жов­тня 1932 ро­ку: «Ви­ро­бни­цтво душ є ва­жли­ві­шим, ніж ви­ро­бни­цтво тан­ків… То­му я під­ні­маю ке­лих за вас, пи­сьмен­ни­ки, ін­же­не­ри люд­ських душ». Він до­бре ро­зу­мів, що ті, хто мо­же впли­ва­ти на су­спіль­ство так, як впли­ва­ють культура, ми­сте­цтво та жур­на­лі­сти­ка, ма­ють вла­ду (жур­на­лі­сти­ка ж є «че­твер­тою вла­дою»). Це ві­тер, що по­вер­тає су­спіль­ний флю­гер

ЗА ПО­ОДИ­НО­КИ­МИ ВИ­НЯ­ТКА­МИ В БІЛЬ­ШО­СТІ ВІ­ТЧИ­ЗНЯ­НИХ ТВОР­ЧИХ СПІ­ЛОК ПА­НУЄ АТМО­СФЕ­РА ПЕР­МА­НЕН­ТНО­ГО ВНУ­ТРІ­ШНЬО­ГО ПРО­ТИ­БОР­СТВА ТА ІН­ТРИГ, СКАН­ДА­ЛІВ, ЯКІ НЕ МА­ЮТЬ НІ­ЧО­ГО СПІЛЬ­НО­ГО ЗІ ЗДО­РО­ВИМ КУЛЬ­ТУР­НИМ ПРО­ЦЕ­СОМ У ДЕ­МО­КРА­ТИ­ЧНІЙ КРА­Ї­НІ

у пев­но­му на­прям­ку, по­де­ко­ли у зво­ро­тно­му від по­трі­бно­го ра­дян­ській вла­ді, й во­ни та­ки мо­жуть здій­сню­ва­ти або куль­тур­ну ко­ло­ні­за­цію, або, нав­па­ки, обо­ро­ну на­ціо­наль­ної куль­ту­ри від зов­ні­шньої ду­хов­ної оку­па­ції та аси­мі­ля­ції. Ра­дян­ські твор­чі спіл­ки існу­ва­ли для кон­тро­лю за твор­чим се­ре­до­ви­щем, щоб ви­яви­ти не­зго­дних, від­сі­я­ти їх та елі­мі­ну­ва­ти або при­ти­ши­ти (зга­дай­мо хо­ча б укра­їн­ських ди­си­ден­тів з-по­між пи­сьмен­ни­ків та ху­до­жни­ків). А тим, хто об­слу­го­ву­вав ре­жим або при­найм­ні не ви­сту­пав про­ти ньо­го вго­лос, надавати піль­ги й пре­фе­рен­ції, як- от мо­жли­вість пра­цю­ва­ти в бу­дин­ках твор­чо­сті на те­ре­нах Укра­ї­ни або десь в ін­ших ре­спу­блі­ках, піль­ги на отри­ма­н­ня жи­тла та ку­пів­лю ма­ши­ни, твор­чі від­ря­дже­н­ня, дер­жав­не за­мов­ле­н­ня на тво­ри ми­сте­цтва, осо­бли­ва пен­сія, по­лі­клі­ні­ки, спіл­чан­ські ку­рор­ти, — си­сте­ма до­во­лі не­по­га­но під­три­му­ва­ла тих, хто тво­рив ми­сте­цтво на її ко­ристь.

РЕ­ФОР­МУ­ВА­ТИ НЕ МО­ЖНА РОЗПУСТИТИ

За по­оди­но­ки­ми ви­ня­тка­ми в біль­шо­сті ві­тчи­зня­них твор­чих спі­лок па­нує атмо­сфе­ра пер­ма­нен­тно­го вну­трі­шньо­го про­ти­бор­ства та ін­триг, скан­да­лів, які не ма­ють ні­чо­го спіль­но­го зі здо­ро­вим куль­тур­ним про­це­сом у де­мо­кра­ти­чній кра­ї­ні. А що хо­ті­ти, якщо кі­стяк та опо­ра цих ор­га­ні­за­цій не мо­лодь, а ті ж та­ки ко­ли­шні ра­дян­ські пи­сьмен­ни­ки, ар­хі­те­кто­ри, ху­до­жни­ки й да­лі за спи­ском? Один із най­сві­жі­ших і вель­ми про­мо­ви­стих скан­да­лів роз­го­рів­ся дов­ко­ла На­ціо­наль­ної спіл­ки пи­сьмен­ни­ків Укра­ї­ни. Пе­ре­вір­ка її фі­нан­со­во-го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті ре­ві­зій­ною ко­мі­сі­єю та не­за­ле­жним ау­ди­том ви­яви­ла не­ефе­ктив­не управ­лі­н­ня май­ном, за­ни­же­н­ня вар­то­сті орен­ди по­рів­ня­но з рин­ко­вою, за­трим­ку зар­пла­ти пра­ців­ни­кам апа­ра­ту то­що. Де­гра­да­ція, ко­ру­пція, гра­фо­ман­ство, ви­ті­сне­н­ня ав­то­ри­те­тних пи­сьмен­ни­ків із ке­рів­ни­цтва, пе­ре­тво­ре­н­ня на кон­то­ру з ор­га­ні­за­ції похо­ро­нів пи­сьмен­ни­ків та фур­ше­тів — усе це лу­нає в пу­блі­чно­му ди­скур­сі про НСПУ вже дав­но й не при­пи­ня­є­ться, хоч би хто її очо­лю­вав. Мо­лодь, яка по­тра­пляє в цю си­сте­му, на очах ста­ріє на кіль­ка де­ся­тків ро­ків, роз­бе­щу­є­ться в не­здо­ро­во­му се­ре­до­ви­щі. На па­пе­рі ба­га­то пре­фе­рен­цій ра­дян­сько­го ча­су для чле­нів твор­чих спі­лок збережено, але Укра­ї­на має обме­же­ні ре­сур­си, то­му при­ві­леї має зов­сім не­ве­ли­ке ко­ло осіб, зде­біль­шо­го спіл­чан­ське ке­рів­ни­цтво. Бі­да в то­му, що це си­стем­на про­бле­ма, яка на­ви­сає над біль­ші­стю укра­їн­ських твор­чих спі­лок, якщо не над усі­ма. І утво­ре­на 1997 ро­ку на про­ти­ва­гу НСПУ Асо­ці­а­ція укра­їн­ських пи­сьмен­ни­ків, що 2001-го здо­бу­ла статус все­укра­їн­ської твор­чої спіл­ки, або за­сно­ва­на у 2002-му Не­за­ле­жна ме­діа-проф­спіл­ка Укра­ї­ни, що по­зи­ціо­ну­є­ться са­ме як проф­спіл­ко­ва ор­га­ні­за­ція пра­ців­ни­ків ме­діа- сфе­ри, аль­тер­на­тив­на На­ціо­наль­ній спіл­ці жур­на­лі­стів Укра­ї­ни, — це рад­ше ви­ня­тки з пра­ви­ла, рід­кі­сне ба­жа­н­ня зав’яза­ти з ра­дян­ськи­ми пра­кти­ка­ми вер­ти­каль­них стру­ктур вла­ди в про­фе­сій­них спіль­но­тах.

Пи­та­н­ня існу­ва­н­ня або не­існу­ва­н­ня твор­чих спі­лок в Укра­ї­ні впи­ра­є­ться в спад­щи­ну ра­дян­ської до­би, спіл­чан­ське не­ру­хо­ме май­но, ква­дра­тні ме­три бу­ді­вель і зе­мель­них ді­ля­нок, ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті, якими во­ни во­ло­ді­ють. Під­трим­ка дер­жа­вою зга­да­них ви­ще куль­тур­них ор­га­ні­за­цій по­ля­гає в то­му, щоб їх час­тко­во утри­му­ва­ти, жо­дним чи­ном не сти­му­лю­ю­чи до актив­ні­шо­го твор­чо­го про­це­су, обмі­нів у ми­сте­цько­му се­ре­до­ви­щі, ін­те­гра­ції в єв­ро­пей­ський куль­тур­ний про­стір то­що. Зруй­ну­ва­ти та роз­про­да­ти або ви­ко­ри­ста­ти як ре­сурс для роз­ви­тку — тут уже ко­жен оби­рає від­по­від­но до то­го, що для ньо­го ва­жли­ві­ше: вла­сне зба­га­че­н­ня чи ви­го­да, яку отри­мує все су­спіль­ство.

Чи мо­жли­во ре­фор­му­ва­ти твор­чі спіл­ки ра­дян­сько­го ча­су, пе­ре­ве­сти їх на рей­ки фун­кціо­ну­ва­н­ня в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві й чи вза­га­лі це ре­аль­но для пост­ра­дян­сько­го про­сто­ру? Вда­лі при­кла­ди є, і во­ни ті­сно пов’яза­ні зі змі­ною сти­лю по­лі­ти­ки, яку про­ва­дять у тій чи ін­шій кра­ї­ні. Пі­сля ра­дян­ської оку­па­ції Ли­тви по за­вер­шен­ні Дру­гої сві­то­вої вій­ни там теж бу­ло ство­ре­но ре­спу­блі­кан­ську спіл­ку пи­сьмен­ни­ків. 7 черв­ня 1989 ро­ку на хви­лі по­вер­не­н­ня Ли­твою не­за­ле­жно­сті ця ор­га­ні­за­ція ви­йшла зі скла­ду Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків СРСР, ухва­лив­ши но­вий ста­тут і став­ши Спіл­кою пи­сьмен­ни­ків Ли­тви. 1994-го во­на офор­ми­ла­ся як про­фе­сій­на кре­а­тив­на спіль­но­та, що під­три­мує пи­сьмен­ни­ків за бу­дья­ких зов­ні­шніх об­ста­вин. 15 сер­пня 1996-го в кра­ї­ні бу­ло ухва­ле­но но­вий за­кон про ми­тців та ми­сте­цькі ор­га­ні­за­ції, що під­твер­див пра­во вла­сно­сті на не­ру­хо­мість, зокре­ма бу­дів­лі та ви­ро­бни­чі по­ту­жно­сті, дру­кар­ні, май­стер­ні, а та­кож книж­ко­ві ма­га­зи­ни, що на­ле­жа­ли спіл­ці ще за ра­дян­ських ча­сів. Та­кож дер­жа­ва ви­зна­чи­ла фор­мат під­трим­ки твор­чих спі­лок: ви­ді­ле­н­ня гран­тів, ви­да­н­ня кни­жок і ми­сте­цьких пе­рі­о­ди­чних ви­дань, під­трим­ка про­грам­ної ді­яль­но­сті. Бу­ло збережено ви­дав­ни­чий дім Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків Ли­тви, який за остан­ні 20 ро­ків ви­дав близь­ко ти­ся­чі най­ме­ну­вань і який бе­ре участь у за­кор­дон­них і на­ціо­наль­них книж­ко­вих яр­мар­ках та ви­став­ках. Спіл­ка мо­же са­мо­стій­но роз­по­ря­джа­ти­ся за­ро­бле­ни­ми гро­ши­ма, зокре­ма ви­тра­ча­ти їх на ор­га­ні­за­цію лі­те­ра­тур­них по­дій, кни­го­ви­дав­ни­цтво, опі­ку­ва­н­ня пам’ятни­ка­ми та ме­мо­рі­а­ла­ми. По­ка­зо­во, що фі­нан­со­вою скла­до­вою за­йма­є­ться не один чи два бух­гал­те­ри, а Лі­те­ра­тур­на фун­да­ція Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків Ли­тви, яка має сво­го го­ло­ву та чле­нів.

Тож при­кла­ди змі­ни твор­чою спіл­кою ра­дян­сько­го шти­бу сво­го змі­сту, на­пов­не­н­ня й адмі­ні­стра­тив­но­управ­лін­ської стру­кту­ри є. Пи­та­н­ня, чи від­кри­те ві­кно мо­жли­во­стей для та­ко­го ре­фор­му­ва­н­ня укра­їн­ських на­ціо­наль­них твор­чих спі­лок, зво­ди­ться до то­го, чи­ї­ми ру­ка­ми це ро­би­ти­ме­ться. Зга­да­ним куль­тур­ним ор­га­ні­за­ці­ям по­трі­бні но­ві ме­не­дже­ри та ре­фор­ма­то­ри, як і но­ві чле­ни за­га­лом. Ві­тчи­зня­ний мейн­стрим дав­но ви­йшов за ме­жі твор­чих спі­лок і не ви­мі­рю­є­ться за кри­те­рі­єм, отри­ма­ли йо­го твор­ці дер­жав­ну Шев­чен­ків­ську пре­мію (яка та­кож має ра­дян­ське ми­ну­ле у ви­гля­ді дер­жав­ної пре­мії УСРС, за­по­ча­тко­ва­ної 1961 ро­ку) чи ні. Тож до­сі і спіл­ки, і зга­да­на пре­мія лишаються ор­га­ні­за­ці­я­ми та від­зна­кою для обме­же­ної ка­те­го­рії пред­став­ни­ків твор­чих про­фе­сій, які не да­ють про­сто­ру й ре­сур­су роз­ви­тку для куль­ту­ри за­га­лом. Не їхні­ми ру­ка­ми укра­їн­ські ми­сте­цтво та жур­на­лі­сти­ка вхо­дять до сві­то­во­го про­сто­ру й акту­а­лі­зу­ють се­бе, і над цим вар­то за­ми­сли­ти­ся. Де­мо­кра­ти­чне су­спіль­ство спи­ра­є­ться на ба­га­то­ма­ні­тність форм і жан­рів лі­те­ра­ту­ри, ві­зу­аль­но­го ми­сте­цтва, ар­хі­те­кту­ри, ми­сте­цько­го ви­слов­лю­ва­н­ня, а та­кож на сво­бо­ду сло­ва та мно­жин­ність ду­мок жур­на­лі­стів і не по­тре­бує одно­го- єди­но­го «пра­виль­но­го» ка­но­ну. Во­но на­ро­джу­є­ться зі зву­ків по­лі­ло­гу, де лу­на­ють рі­зні дум­ки, а не та, на яку да­но сан­кцію. Та й ми­сте­цької об­слу­ги, пар­тій­них ху­до­жни­ків і лі­те­ра­то­рів не по­тре­бує. То­му йо­му не по­трі­бні твор­чі спіл­ки в їхньо­му ра­дян­сько­му фор­ма­ті. Без ре­форм та осу­ча­сне­н­ня во­ни при­ре­че­ні від­мер­ти як ру­ди­мент ми­нув­ши­ни на кшталт ком­со­мо­лу чи Ком­пар­тії че­рез не­від­по­від­ність ви­мо­гам і за­пи­там ни­ні­шньої епо­хи, її ре­а­лі­ям.

Най­при­ва­бли­ві­ший еле­мент пост­ра­дян­ських спі­лок. Май­но, як- от бу­дів­ля Спіл­ки пи­сьмен­ни­ків на ву­ли­ці Бан­ко­вій у Ки­є­ві, є най­по­мі­тні­шим ру­ди­мен­том то­та­лі­тар­но­го управ­лі­н­ня ми­сте­цтвом

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.