Гра в сол­да­ти­ків

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Дми­тро Кра­пи­вен­ко

Чо­му марш «На­ціо­наль­них дру­жин» став то­по­вою те­мою

Мо­да — річ над­зви­чай­но прим­хли­ва. До вій­ни ка­му­фляж окрім тих, ко­му це на­ле­жить за ста­ту­том, но­си­ли зде­біль­шо­го пра­ців­ни­ки охо­рон­них фірм, по­ці­но­ву­ва­чі чо­ло­ві­чо­го до­зві­л­ля (ри­бо­лов­ля, по­лю­ва­н­ня то­що) і про­сто не­за­мо­жні сіль­ські дядь­ки, які зав­жди на­да­ва­ли пе­ре­ва­гу не­до­ро­гій пра­кти­чній оде­жи­ні. За­раз го­ді кла­си­фі­ку­ва­ти всіх тих, хто став при­хиль­ни­ком сти­лю мі­лі­та­рі: на «муль­ти­ка­мах»,

«пі­ксель­ках», «ко­йо­тах» зна­ю­ться геть усі — від ве­те­ра­нів Аф­га­ні­ста­ну до тих, ко­го за ві­ком на­віть на облік у військ­ко­мат ще не взя­ли. То­му будь-яка ком­па­нія лю­дей в одно­стро­ях у на­ших мі­стах — яви­ще зви­чне, ува­ги до се­бе зде­біль­шо­го не при­вер­тає. Ну зві­сно, якщо та­кі ком­па­нії не на­ра­хо­ву­ють по кіль­ка­сот осіб і не кро­ку­ють ор­га­ні­зо­ва­ною ко­ло­ною. Іна­кше во­ни по­мі­тні. Пе­ред­усім для ме­діа, а по­тім уже й для су­спіль­ства, яке хоч і пе­ре­го­до­ва­не но­ви­на­ми про рі­зні мар­ші, але ще не втра­ти­ло зда­тно­сті ди­ву­ва­ти­ся. «На­ціо­наль­ні дру­жи­ни»?! А що це та­ке?!» — пи­та­ють у те­ле­ві­зо­ра й зди­во­ва­ні оби­ва­те­лі та вже на вла­сний роз­суд тлу­ма­чать з огля­ду на свої стра­хи й упо­до­ба­н­ня. Хтось всер­йоз по­чи­нає го­во­ри­ти про нео­на­цизм, яким нас ля­ка­ли-ля­ка­ли ро­сій­ські ЗМІ, аж гульк — і він ма­те­рі­а­лі­зу­вав­ся. Хтось одра­зу ж пи­ше за­хо­пле­ні по­сти, що «по­ра вже на­ве­сти по­ря­док, ре­спект хло­пцям». Хтось не­гай­но по­чи­нає шу­ка­ти при­во­дів по­смі­я­ти­ся з ці­єї про­це­сії ( ду­же по­ши­ре­на ре­а­кція про­сто­го укра­їн­сько­го ко­ри­сту­ва­ча со­цме­реж: у будь-якій не­зро­зумі­лій си­ту­а­ції шу­кай при­від по­сті­ба­ти­ся, то­ді ма­ти­меш сла­ву силь­но­го й не­упе­ре­дже­но­го).

За всі­єї по­мі­тної есте­ти­ки ( до якої юна­цтво чу­тли­ве в будь-які ча­си) марш і при­ся­га «На­ціо­наль­них дру­жин» — по­дія ду­же пе­ре­сі­чна. Вла­сне «дру­жи­ни» існу­ють уже рік і, як во­ни са­мі ствер­джу­ють, жо­дної про­ти­за­кон­ної ді­яль­но­сті не ве­дуть. Па­тру­лю­ва­ти ву­ли­ці без зброї — це ж ли­ше фор­ма до­зві­л­ля, до­бро­віль­но до­по­ма­га­ти по­лі­ції вза­га­лі шля­хе­тно. До то­го ж на­зи­ва­ти се­бе «ан­ти­си­стем­ни­ми» при­ва­бли­во для ра­ди­каль­ної мо­ло­ді. Утім, геть не­скла­дно скла­сти пазл «На­ціо­наль­ні дру­жи­ни» — На­ціо­наль­ний кор­пус — полк НГУ «Азов» — мі­ністр вну­трі­шніх справ Ар­сен Ава­ков. Остан­ній, сво­єю чер­гою, устиг за­спо­ко­ї­ти гро­мад­ськість, що, мов­ляв, існу­ва­н­ня па­ра­мі­лі­тар­них ор­га­ні­за­цій не допу­стить, а гро­мад­ські ру­хи — скіль­ки зав­го­дно: хоч піо­не­ри, хоч дру­жин­ни­ки.

У ри­то­ри­ці і «ву­ли­чних бор­ців із нар­ко­при­то­на­ми», і па­на мі­ні­стра ду­же від­чу­ва­є­ться но­тка лу­кав­ства. Для зви­чай­но­го об’єд­на­н­ня гро­ма­дян «дру­жин­ни­ки» над­то одна­ко­во вдя­гне­ні та до­бре ор­га­ні­зо­ва­ні. Одяг справ­ді пи­та­н­ня не дру­го­ря­дне. Зга­дай­мо УНА — УНСО 1990-х чи ра­ди­каль­ні пра­ві ру­хи на­пе­ре­до­дні Май­да­ну. Так, у цьо­му се­ре­до­ви­щі зав­жди бу­ло в трен­ді но­си­ти вій­сько­вий і на­пів­вій­сько­вий одяг, хо­ди­ти ко­ло­на­ми й про­па­гу­ва­ти на­ціо­на­лізм і здо­ро­вий спо­сіб жи­т­тя. Але той на­товп ра­ди­ка­лів хоч і тя­жів до ко­льо­ру ха­кі, але був рі­зно­ма­стий — що зов­ні, що зсе­ре­ди­ни. І жо­дно­го по­лі­ти­чно­го «да­ху » не міг ма­ти за ви­зна­че­н­ням. Сьо­го­дні ін­ші трен­ди й марш пра­вої мо­ло­ді мо­же ви­яви­ти­ся по­лі­ти­чною грою мі­ні­стра вну­трі­шніх справ, який має до­во­лі на­пру­же­ні від­но­си­ни з пре­зи­ден­том. Не тіль­ки він, а і йо­го пар­тія «На­ро­дний фронт», що хоч і за­ли­ша­є­ться со­ю­зни­ком Бло­ку Пе­тра По­ро­шен­ка, але за ко­жної на­го­ди пра­гне про­де­мон­стру­ва­ти свою мо­гу­тність та са­мо­стій­ність. Усім ві­до­мо, що На­цпо­лі­ція та НГУ під щіль­ним кон­тро­лем Ава­ко­ва, а ось є ще й дру­жи­ни, які ефе­ктно кро­ку­ють Ки­є­вом, — це теж ре­сурс і по­лі­ти­чний ка­пі­тал. У Бан­ко­вої та­ко­го не­має.

Втім, не та­кий ве­ли­кий маг і ча­рів­ник Ар­сен Ава­ков, щоб із ні­чо­го син­те­зу­ва­ти «На­ціо­наль­ні дру­жи­ни». За­пит на пра­ву іде­о­ло­гію се­ред мо­ло­ді об’єктив­но є, і це під­твер­джує со­ціо­ло­гія (близь­ко 43% укра­їн­ської мо­ло­ді тя­жіє до пра­вих іде­а­лів, як свід­чить опи­ту­ва­н­ня GFK). Вла­да в Укра­ї­ні не де­мон­струє си­ли на ба­га­тьох «га­ря­чих» ді­лян­ках, то­му ри­то­ри­ка про нар­ко- й ал­ко­при­то­ни, не­по­ка­ра­ний се­па­ра­тизм — не юна­цькі фан­та­зії, а ціл­ком ре­аль­ні про­бле­ми, на ви­рі­ше­н­ня яких у су­спіль­стві сфор­му­вав­ся ста­лий за­пит. І якщо де­мо­кра­ти­чна пра­во­ва дер­жа­ва не ви­яв­ляє на­ле­жної жорс­тко­сті в цих пи­та­н­нях, то на ву­ли­ці ви­хо­дять «На­ціо­наль­ні дру­жи­ни» й у них з’яв­ля­ю­ться свої сим­па­ти­ки.

Що ж до гро­мад­ських ру­хів, то тут теж не все так про­сто. Жо­дна па­ра­мі­лі­тар­на ор­га­ні­за­ція не афі­шу­ва­ти­ме на ка­ме­ри свої справ­жні на­мі­ри та за­со­би. Річ на­віть не в «На­ціо­наль­них дру­жи­нах». За ви­ві­скою «ко­за­чих», «вій­сько­во- спор­тив­них» ор­га­ні­за­цій мо­жуть хо­ва­ти­ся від­вер­то зло­чин­ні ан­ти­укра­їн­ські угру­по­ва­н­ня. Від­но­сно сві­жий при­клад — за­по­різь­ка ГО «Ра­до­мир». За ці­єю кра­си­вою на­звою хо­ва­лась озбро­є­на бо­їв­ка на­бли­же­них до УПЦ МП осіб. Пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни звер­ну­ли ува­гу на «пра­во­слав­не во­їн­ство» пі­сля скан­да­лу нав­ко­ло па­на­хи­ди за за­ги­блою ди­ти­ною, ко­ли гро­ма­дя­ни ста­ли не­сти ігра­шки до хра­мів ці­єї кон­фе­сії, чо­му до­во­лі агре­сив­но пе­ре­шко­джа­ли охо­рон­ці. Су­спіль­ний ре­зо­нанс зму­сив СБУ при­ди­ви­ти­ся до «Ра­до­ми­ру » пиль­ні­ше. І не­дар­ма: окрім зброї в акти­ві­стів ці­єї ор­га­ні­за­ції зна­йшли чи­ма­ло ро­сій­ської сим­во­лі­ки, на­го­род «Па­трі­от Ро­сії» то­що. Зро­зумі­ло, що «Ра­до­мир» і ба­га­то та­ких са­мих стру­ктур ні­ко­ли не по­зи­ціо­ну­ва­ли се­бе як па­ра­мі­лі­тар­ні, ба біль­ше, при­кра­ша­ли свої сай­ти ми­ро­лю­бною хри­сти­ян­ською сим­во­лі­кою. Звер­ні­мо ува­гу на час і мі­сце: сі­чень 2018-го, за 200 км від лі­нії фрон­ту та­ка со­бі «спя­щая ячей­ка рус­ско­го ми­ра» по­чу­ва­ла­ся ціл­ком спо­кій­но, та як­би не скан­даль­на по­ве­дін­ка мі­сце­во­го ду­хів­ни­цтва, то на­вряд чи цю бо­їв­ку бу­ло б ви­кри­то. Бо іна­кше чо­му во­на спо­кій­но по­чу­ва­ла­ся остан­ні чо­ти­ри ро­ки?

Укра­ї­на за­раз на­шпи­го­ва­на не­ле­галь­ною збро­єю: ча­сом по­бу­то­ві п’яні свар­ки за­кін­чу­ю­ться під­ри­вом бо­йо­вих гра­нат. Агре­сив­них на­стро­їв у су­спіль­стві чи­ма­ло, мля­вість і без­ді­яль­ність вла­ди від­вер­то дра­тує. Ро­змо­ви про «по­ря­док» та «силь­ну ру­ку » геть не ек­зо­ти­чне яви­ще. І по­ми­ля­ю­ться ті по­лі­ти­ки, які ду­ма­ють, що во­ни змо­жуть «ка­на­лі­зу­ва­ти» ра­ди­каль­ні на­строї та спря­му­ва­ти їх у по­трі­бне ру­сло, кон­вер­ту­ва­ти в по­лі­ти­чний рей­тинг, а по­тім по­збу­ти­ся на­дмі­ру не­без­пе­чних екс­тре­мі­стів. Але в один мо­мент бру­таль­на ни­щів­на си­ла мо­же про­сто ви­йти з-під кон­тро­лю й зни­щи­ти пе­ред­усім тих, хто впев­не­но вва­жав се­бе ляль­ко­во­дом. При цьо­му, що ва­жли­ві­ше, країна мо­же по­ри­ну­ти в кри­ва­вий ха­ос, яким не­о­дмін­но ско­ри­ста­ю­ться силь­ні­ші во­ро­ги. Міз­ка­ми, що зви­кли ми­сли­ти ви­бор­чи­ми ци­кла­ми, та­ку істи­ну, мо­жли­во, і важ­ко зба­гну­ти, але до­ве­де­ться. Так са­мо як і те, що рей­тин­ги по­пу­лі­стів, при­ро­дне зро­ста­н­ня та «до­ма­шнє ви­го­до­ву­ва­н­ня» ра­ди­ка­лів мо­жли­ве тіль­ки в спри­я­тли­во­му се­ре­до­ви­щі, ко­ли чин­на вла­да біль­ше обра­жа­є­ться на кри­ти­ку, ніж пра­гне на неї кон­стру­ктив­но ре­а­гу­ва­ти.

АГРЕ­СИВ­НИХ НА­СТРО­ЇВ У СУ­СПІЛЬ­СТВІ ЧИ­МА­ЛО, МЛЯ­ВІСТЬ І БЕЗ­ДІ­ЯЛЬ­НІСТЬ ВЛА­ДИ ВІД­ВЕР­ТО ДРА­ТУЄ. РО­ЗМО­ВИ ПРО «ПО­РЯ­ДОК» ТА «СИЛЬ­НУ РУ­КУ» ГЕТЬ НЕ ЕК­ЗО­ТИ­ЧНЕ ЯВИ­ЩЕ. І ПО­МИ­ЛЯ­Ю­ТЬСЯ ТІ ПО­ЛІ­ТИ­КИ, ЯКІ ДУ­МА­ЮТЬ, ЩО ВО­НИ ЗМО­ЖУТЬ «КА­НА­ЛІ­ЗУ­ВА­ТИ» РА­ДИ­КАЛЬ­НІ НА­СТРОЇ ТА СПРЯ­МУ­ВА­ТИ ЇХ У ПО­ТРІ­БНЕ РУ­СЛО

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.