Істо­ри­чний за­ко­но­дав­чий акт гео­по­лі­ти­чної ва­ги

У чо­му зна­чу­щість за­ко­ну про де­о­ку­па­цію

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Во­ло­ди­мир Ва­си­лен­ко

Во­ло­ди­мир Ва­си­лен­ко про за­кон про де­о­ку­па­цію

Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни 18 сі­чня 2018 ро­ку ухва­ли­ла За­кон Укра­ї­ни № 7163 «Про осо­бли­во­сті дер­жав­ної по­лі­ти­ки із за­без­пе­че­н­ня дер­жав­но­го су­ве­ре­ні­те­ту Укра­ї­ни на тим­ча­со­во оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях в До­не­цькій та Лу­ган­ській обла­стях». Го­ло­си «за» від­да­ли 280 при­су­тніх у за­лі де­пу­та­тів з усіх без ви­ня­тку фра­кцій про­єв­ро­пей­ської та про­а­тлан­ти­чної ко­а­лі­ції. «Про­ти» — 36 де­пу­та­тів від Опо­зи­цій­но­го бло­ку, що є улам­ком ко­ли­шньої Пар­тії ре­гіо­нів. Го­ло­су­ва­н­ня за­свід­чи­ло, що в укра­їн­сько­му пар­ла­мен­ті існує па­трі­о­ти­чна дер­жав­ни­цька біль­шість, яка, по­при пар­тій­ну кон­ку­рен­цію, по­лі­ти­чні ам­бі­ції та осо­би­сті тер­тя, у ви­рі­шаль­ний мо­мент про­де­мон­стру­ва­ла згур­то­ва­ність дов­ко­ла ідеї по­си­ле­н­ня спро­ти­ву зброй­ній агре­сії Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції та по­до­ла­н­ня її на­слід­ків за до­по­мо­гою ме­ха­ні­змів та на умо­вах, які най­кра­ще від­по­від­а­ють жит­тє­во ва­жли­вим на­ціо­наль­ним ін­те­ре­сам Укра­ї­ни.

ЗА­КОН ПІД АТАКОЮ

Як і очі­ку­ва­ло­ся, за­кон ви­кли­кав не­га­тив­ну, роз­дра­то­ва­ну, а ча­сом істе­ри­чну ре­а­кцію пред­став­ни­ків вла­дно­го істе­блі­шмен­ту Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Від­по­від­но з йо­го кри­ти­кою в Укра­ї­ні ви­сту­пи­ли ре­чни­ки від­вер­то ан­ти­дер­жав­ни­цьких сил, які, на жаль, усе ще існу­ють у вла­дних стру­кту­рах, зокре­ма у Вер­хов­ній Ра­ді, чи­слен­ні ро­сій­ські аген­ти впли­ву, що скон­цен­тро­ва­ні в ба­га­тьох ЗМІ або ви­да­ють се­бе за не­за­ле­жних екс­пер­тів, і, на­ре­шті, де­я­кі га­ла­сли­ві «ко­ри­сні ідіо­ти» та гран­то­ї­ди із се­ре­до­ви­ща пра­во­за­хи­сної спіль­но­ти.

Всі во­ни по­зи­ціо­ну­ють се­бе пред­став­ни­ка­ми «пар­тії ми­ру», а на­справ­ді є п’ятою ко­ло­ною, яка на до­го­ду Ро­сії агі­тує за до­ся­гне­н­ня ми­ру ці­ною по­сту­пок, згу­бних для са­мо­го існу­ва­н­ня не­за­ле­жної дер­жав­но­сті Укра­ї­ни. Це ор­ке­стро­ва­ний ро­сій­ським ди­пло­ма­ти­чним апа­ра­том, про­па­ган­дист­ською ма­ши­ною і спец­слу­жба­ми хор, який ви­сту­пає про­ти за­ко­ну, по­кли­ка­но­го спри­я­ти ство­рен­ню модаль-

но­стей мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня, су­го­ло­сних на­ціо­наль­ним ін­те­ре­сам Укра­ї­ни і ґрун­то­ва­них на за­галь­но­ви­зна­них прин­ци­пах су­ча­сно­го між­на­ро­дно­го пра­ва.

На ві­стрі ата­ки є на­сам­пе­ред чі­тке за­ко­но­дав­че ви­зна­че­н­ня Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції як дер­жа­ви, що ско­ї­ла зло­чин зброй­ної агре­сії про­ти Укра­ї­ни. І якщо мо­жна зро­зу­мі­ти не­с­прийня­т­тя та­ко­го під­хо­ду ро­сій­ськи­ми офі­цій­ни­ми та не­о­фі­цій­ни­ми чин­ни­ка­ми, то не­га­тив­на по­зи­ція укра­їн­ських гро­ма­дян, хоч би в яких іпо­ста­сях во­ни фі­гу­ру­ва­ли, є амо­раль­ною та про­ти­прав­ною. Та­ких ді­я­чів слід вва­жа­ти спів­у­ча­сни­ка­ми ро­сій­ської де­з­ін­фор­ма­цій­ної кам­па­нії, спря­мо­ва­ної на ви­прав­да­н­ня зброй­ної агре­сії про­ти Укра­ї­ни, вве­де­н­ня в ома­ну укра­їн­сько­го су­спіль­ства та мі­жна­ро­дної спіль­но­ти, на­ла­шту­ва­н­ня їх про­ти вла­дно­го по­лі­ти­ку­му та ви­що­го ке­рів­ни­цтва Укра­ї­ни.

За­ан­га­жо­ва­ні кри­ти­ки за­ко­ну сві­до­мо спо­тво­рю­ють йо­го ме­ту, зміст і фун­кціо­наль­не при­зна­че­н­ня, при­вер­та­ю­чи ува­гу до пев­них дру­го­ря­дних не­до­лі­ків до­ку­мен­та або на­віть до ва­жли­вих пи­тань, які, однак, не є пре­дме­том йо­го ре­гу­лю­ва­н­ня. З по­гля­ду стан­дар­тів юри­ди­чної те­хні­ки та кла­си­чних пра­вил за­ко­но­твор­чо­сті ухва­ле­ний за­ко­но­дав­чий акт не є іде­аль­ним, про­те йо­го по­ло­же­н­ня не су­пе­ре­чать Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни й ціл­ком від­по­від­а­ють за­галь­но­ви­зна­ним прин­ци­пам між­на­ро­дно­го пра­ва.

До­ку­мент має пе­ре­ва­жно рам­ко­вий ха­ра­ктер, фі­ксує ба­га­то норм, які від­си­ла­ють як до по­ло­жень Кон­сти­ту­ції, за­ко­нів та ін­ших нор­ма­тив­них актів Укра­ї­ни, так і до між­на­ро­дних до­го­во­рів, обов’яз­ко­вість яких ви­зна­но Вер­хов­ною Ра­дою Укра­ї­ни та які є ча­сти­на­ми укра­їн­сько­го за­ко­но­дав­ства. Та­кий під­хід на­дає по­ло­же­н­ням за­ко­ну гну­чко­сті й умо­жлив­лює йо­го ви­ко­ри­ста­н­ня для ство­ре­н­ня жит­тє­зда­тних, ле­гі­тим­них і спра­ве­дли­вих ме­ха­ні­змів вре­гу­лю­ва­н­ня, зокре­ма з ви­ко­ри­ста­н­ням мін­ських до­мов­ле­но­стей.

ЗА­КОН І МІН­СЬКІ ДО­МОВ­ЛЕ­НО­СТІ

У за­явах ро­сій­ських офі­цій­них ре­чни­ків (Лав­ро­ва, За­ха­ро­вої, Пє­ско­ва та ін.) і їхніх укра­їн­ських під­спі­ву­ва­чів (Бой­ка, Гер­ман, Ра­бі­но­ви­ча та ін.) у рі­зних ва­рі­ан­тах ре­фре­ном про­лу­на­ла те­за про те, що за­ко­но­дав­ча ква­лі­фі­ка­ція Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції як дер­жа­ви-агре­со­ра озна­чає «над­по­ту­жний удар» по мін­ських до­мов­ле­но­стях, який їх «вби­ває», «пе­ре­кре­слює» і «пов­ні­стю за­пе­ре­чує», а от­же, хо­ває будь-які спо­ді­ва­н­ня на мир­не ви­рі­ше­н­ня «про­бле­ми Дон­ба­су» та вста­нов­ле­н­ня ми­ру в Укра­ї­ні. Во­дно­час го­ло­слів­но під­кре­слю­є­ться, що за­кон спря­мо­ва­ний на при­ду­ше­н­ня іна­ко­ми­сле­н­ня та від­чу­же­н­ня на не­кон­тро­льо­ва­ній Укра­ї­ною те­ри­то­рії. При­чо­му Бой­ко пішов да­лі сво­їх ро­сій­ських ідей­них на­тхнен­ни­ків, за­явив­ши, що до­ку­мент пе­ред­ба­чає по­ка­ра­н­ня всіх гро­ма­дян Укра­ї­ни, які пе­ре­бу­ва­ють на тим­ча­со­во оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях.

Та­кі ци­ні­чні, де­ма­го­гі­чні та бре­хли­ві за­яви спря­мо­ва­ні на без­під­став­ні, фаль­ши­ві зви­ну­ва­че­н­ня Укра­ї­ни в одно­сто­рон­ній від­мо­ві від мін­ських до­мов­ле­но­стей, з одно­го бо­ку, та на­мі­рах по­ру­ше­н­ня прав лю­ди­ни на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях — з дру­го­го. Їхня ме­та ― пе­ре­ко­на­ти за­хі­дні де­мо­кра­тії в не­об­хі­дно­сті зня­т­тя сан­кцій із Ро­сії за не­ви­ко­на­н­ня мін­ських до­мов­ле­но­стей та пле­ка­ти во­ро­же став­ле­н­ня ци­віль­но­го на­се­ле­н­ня тим­ча­со­во оку­по­ва­них те­ри­то­рій до Укра­ї­ни.

У за­ко­ні не­має жо­дних по­ло­жень, які пе­ред­ба­ча­ли б від­мо­ву від мін­ських до­мов­ле­но­стей та за­сто­су­ва­н­ня будь-яких ре­пре­сій про­ти укра­їн­ських гро­ма­дян на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях. У до­ку­мен­ті не зга­ду­є­ться про мін­ські до­мов­ле­но­сті, оскіль­ки Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни не має жо­дно­го сто­сун­ку до їх укла­де­н­ня. Во­ни ні­ко­ли не бу­ли пре­дме­том спе­ці­аль­но­го пар­ла­мент­сько­го роз­гля­ду, ВР їх не схва­лю­ва­ла й не ра­ти­фі­ку­ва­ла.

Мін­ські до­мов­ле­но­сті ви­му­ше­но під­пи­са­ли пред­став­ни­ки укра­їн­ської ви­ко­нав­чої вла­ди вна­слі­док не­ле­гі­тим­но­го за­сто­су­ва­н­ня про­ти Укра­ї­ни си­ли під час зброй­ної агре­сії РФ. Їх укла­де­н­ня да­ло змо­гу зу­пи­ни­ти роз­ши­ре­н­ня ро­сій­ської зброй­ної агре­сії. Во­ни пе­ред­ба­ча­ють зо­бов’яза­н­ня РФ при­пи­ни­ти во­гонь, від­ве­сти свої вій­ська та озбро­є­н­ня, звіль­ни­ти оку­по­ва­ні те­ри­то­рії, ство­ри­ти умо­ви для від­нов­ле­н­ня кон­тро­лю Укра­ї­ни над усі­єю лі­ні­єю укра­їн­сько-ро­сій­сько­го дер­жав­но­го кор­до­ну. Во­дно­час у них за­фі­ксо­ва­но низ­ку умов, не­прийня­тних для Укра­ї­ни, зокре­ма тих, що сто­су­ю­ться змі­ни кон­сти­ту­цій­но­го ла­ду, за­про­ва­дже­н­ня осо­бли­во­го ста­ту­су для До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей, про­ве­де­н­ня ви­бо­рів на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях то­що.

Існує два ді­а­ме­траль­ні під­хо­ди до мін­ських до­мов­ле­но­стей. Їх ро­з­гля­да­ють або як аб­со­лю­тне зло, або як аб­со­лю­тну па­на­цею. Звід­си за­пе­ре­че­н­ня спра­ве­дли­во­го мир­но­го вре­гу­лю­ва­н­ня за до­по­мо­гою цих до­мов­ле­но­стей або їх іде­а­лі­за­ція як за­со­бу при­пи­не­н­ня ро­сій­ської зброй­ної агре­сії та від­нов­ле­н­ня ми­ру. Істи­на по­се­ре­ди­ні. Її тре­ба шу­ка­ти в при­ро­ді мін­ських до­мов­ле­но­стей та їхній оцін­ці в кон­текс­ті за­галь­но­ви­зна­них де­мо­кра­ти­чних цін­но­стей і су­ча­сно­го між­на­ро­дно­го пра­ва.

За змі­стом і фор­мою мін­ські до­мов­ле­но­сті не є між­на­ро­дно-пра­во­ви­ми уго­да­ми, які по­кла­да­ють юри­ди­чні зо­бов’яза­н­ня на сто­ро­ни й ре­гу­лю­ю­ться між­на­ро­дним пу­блі­чним пра­вом. На­віть якщо ді­йти спе­ці­аль­ної зго­ди про тра­кту­ва­н­ня їх як між­на­ро­дно-пра­во­вої уго­ди, во­ни не бу­дуть чин­ни­ми у сві­тлі ст. 52 Ві­ден­ської кон­вен­ції про пра­во між­на­ро­дних до­го­во­рів, від­по­від­но до якої будь-яка між­на­ро­дна уго­да, нав’яза­на дер­жа­ві за до­по­мо­гою си­ли, є юри­ди­чно ні­кчем­ною ab initio, тоб­то з мо­мен­ту її під­пи­са­н­ня.

Мін­ські до­мов­ле­но­сті є між­на­ро­дни­ми по­лі­ти­чни­ми уго­да­ми, скрі­пле­ни­ми під­пи­са­ми ви­со­ко­по­са­дов­ців, на яких ля­гає не юри­ди­чна, а мо­раль­но-по­лі­ти­чна від­по­від­аль­ність за їх ви­ко­на­н­ня. Будь-які між­на­ро­дні уго­ди не­за­ле­жно від їхньої при­ро­ди, щоб бу­ти за­сто­со­ва­ни­ми, по­вин­ні тлу­ма­чи­тись у сві­тлі ви­мог за­галь­но­ви­зна­них прин­ци­пів і норм між­на­ро­дно­го пра­ва та мо­ра­лі, Кон­сти­ту­цій сто­рін, які вза­є­мо­ді­ють, та їхніх ле­гі­тим­них ін­те­ре­сів.

Та­кий під­хід є осо­бли­во не­об­хі­дним для на­ле­жно­го за­сто­су­ва­н­ня мін­ських до­мов­ле­но­стей. Як ві­до­мо, їх під­пи­са­ли пред­став­ни­ки Укра­ї­ни в над­зви­чай­но не­спри­я­тли­вих умо­вах вна­слі­док не­пра­во­мір­но­го за­сто­су­ва­н­ня си­ли й під ти­ском ча­су. Одним із на­слід­ків цьо­го ста­ло вкрай не­за­до­віль­не стру­кту­ру­ва­н­ня їхніх по­ло­жень, яке су­пе­ре­чить еле­мен­тар­ним пра­ви­лам юри­ди­чної те­хні­ки та здо­ро­во­го глу­зду. Звід­си не­о­дно­зна­чне тра­кту­ва­н­ня чер­го­во­сті їх ви­ко­на­н­ня.

Сьо­го­дні зав­дя­ки на­ле­жно­му тлу­ма­чен­ню уча­сни­ки мін­ських до­мов­ле­но­стей до­ся­гли ро­зу­мі­н­ня, що пер­шо­чер­го­во­му та прі­о­ри­те­тно­му ви­ко­нан­ню під­ля­га­ють їхні без­пе­ко­ві по­ло­же­н­ня, тоб­то нор­ми, які пе­ред­ба­ча­ють при­пи­не­н­ня во­гню, від­ве­де­н­ня від лі­нії роз­ме­жу­ва­н­ня важ­ких озбро­єнь і во­єн­ної те­хні­ки, ви­ве­де­н­ня з оку­по­ва­них те­ри­то­рій іно­зем­них вій­сько­вих фор­му­вань, від­нов­ле­н­ня укра­їн­сько­го кон­тро­лю в зо­ні укра­їн­сько-ро­сій­сько­го кор­до­ну. Во­дно­час укра­їн­ська сто­ро­на не раз ви­слов­лю­ва­ла го­тов­ність ор­га­ні­зу­ва­ти мі­сце­ві ви­бо­ри, але ли­ше на звіль­не­них РФ укра­їн­ських те­ри­то­рі­ях, а та­кож вжи­ти ін­ших за­хо­дів, спря­мо­ва­них на від­нов­ле­н­ня пра­во­во­го по­ряд­ку на звіль­не­них те­ри­то­рі­ях, але за умо­ви, що та­кі за­хо­ди не по­ру­шу­ють прин­цип не­втру­ча­н­ня у вну­трі­шні спра­ви та не під­ри­ва­ють кон­сти­ту­цій­но­го устрою Укра­ї­ни як уні­тар­ної дер­жа­ви.

По­при кон­стру­ктив­не став­ле­н­ня Укра­ї­ни до ви­ко­ри­ста­н­ня мін­ських до­мов­ле­но­стей, Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція обра­ла шлях їх си­сте­ма­ти­чно­го та си­стем­но­го по­ру­ше­н­ня. За­мість ви­ко­на­н­ня без­пе­ко­вих по­ло­жень Ро­сія про­дов­жує зброй­ну

агре­сію про­ти Укра­ї­ни, ве­ду­чи вій­ну на ви­сна­же­н­ня з ме­тою нав’яза­ти мо­дель уре­гу­лю­ва­н­ня, яка су­пе­ре­чить нор­мам су­ча­сно­го між­на­ро­дно­го пра­ва та Кон­сти­ту­ці­ям обох дер­жав і спря­мо­ва­на на під­рив на­шої дер­жав­но­сті. При­чо­му най­ви­ще ке­рів­ни­цтво РФ, її ди­пло­ма­ти­чне ві­дом­ство, спец­слу­жби та про­па­ган­дист­ська ма­ши­на зо­бра­жу­ють мін­ські до­мов­ле­но­сті не як за­сіб від­нов­ле­н­ня між­на­ро­дно­го пра­во­по­ряд­ку, по­ру­ше­но­го вна­слі­док ро­сій­ської зброй­ної агре­сії, а як ін­стру­мент уре­гу­лю­ва­н­ня на­чеб­то вну­трі­шньо­го укра­їн­сько­го кон­флі­кту. Ро­сій­ська вла­да на­ма­га­є­ться до­ве­сти, що РФ є по­се­ре­дни­ком у ви­рі­шен­ні вну­трі­шньо­укра­їн­ської кри­зи, що існує на Схо­ді Укра­ї­ни, і на­ха­бно за­пе­ре­чує на­яв­ність у Єв­ро­пі не­без­пе­чно­го між­на­ро­дно­го кон­флі­кту, по­ро­дже­но­го ро­сій­ською зброй­ною агре­сі­єю про­ти Укра­їн­ської дер­жа­ви.

Ек­сплу­а­ту­ю­чи пра­гне­н­ня гро­ма­дян Укра­ї­ни до ми­ру, ро­сій­ська сто­ро­на з до­по­мо­гою сво­їх аген­тів впли­ву та п’ятої ко­ло­ни на­ма­га­є­ться на­ві­я­ти укра­їн­сько­му су­спіль­ству й за­хі­дним де­мо­кра­ті­ям дум­ку про не­об­хі­дність якнай­швид­шо­го вста­нов­ле­н­ня ми­ру на Дон­ба­сі че­рез ме­ха­ні­чне за­до­во­ле­н­ня всіх нав’яза­них си­лою не­ле­гі­тим­них і за­фі­ксо­ва­них у мін­ських до­мов­ле­но­стях за­ба­га­нок та примх агре­со­ра. Це ро­би­ться з ме­тою ви­ко­ри­ста­ти укра­їн­ське су­спіль­ство для при­му­су укра­їн­сько­го уря­ду до ка­пі­ту­ля­ції та пе­ре­ко­на­ти за­хі­дні де­мо­кра­тії в не­об­хі­дно­сті якщо не ска­су­ва­ти, то по­сла­би­ти між­на­ро­дні сан­кції, за­сто­со­ву­ва­ні до РФ як дер­жа­ви-агре­со­ра, що по­ру­шує мін­ські до­мов­ле­но­сті.

Ма­ні­пу­ля­тив­ні, ци­ні­чні й про­во­ка­тив­ні під­хо­ди Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції до цих до­мов­ле­но­стей ста­ли одні­єю з ва­жли­вих спо­ну­каль­них при­чин іні­ці­ю­ва­н­ня пре­зи­ден­том Укра­ї­ни та ухва­ле­н­ня Вер­хов­ною Ра­дою за­ко­но­дав­чо­го акта, пре­ам-

бу­ла яко­го фі­ксує чи­слен­ний пе­ре­лік по­ру­шень Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю між­на­ро­дно­го пра­ва. Однак за­кон не за­кли­кає ви­ко­нав­чу вла­ду від­мо­ви­ти­ся від мін­ських до­мов­ле­но­стей або ска­су­ва­ти їх. Укра­ї­на ви­хо­дить із то­го, що ці до­мов­ле­но­сті мо­жуть за­пра­цю­ва­ти за на­яв­но­сті до­брої во­лі Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції та її го­тов­но­сті діяти від­по­від­но до норм су­ча­сно­го між­на­ро­дно­го пра­ва. За­ли­ша­ю­чись на ґрун­ті ре­аль­но­сті, очі­ку­ва­ти будь-яко­го про­я­ву ро­сій­ської до­брої во­лі слід ли­ше вна­слі­док роз­ши­ре­н­ня та змі­цне­н­ня сан­кцій про­ти РФ як дер­жа­ви-агре­со­ра між­на­ро­дною спіль­но­тою.

ЗА­КОН ЯК ЗА­СІБ СИ­СТЕМ­НО­ГО ВИ­ЗНА­ЧЕ­Н­НЯ ПРА­ВО­ВОЇ ПО­ЗИ­ЦІЇ ДЕР­ЖА­ВИ В ПИ­ТАН­НІ ВІДСІЧІ ЗБРОЙ­НОЇ АГРЕ­СІЇ РО­СІЇ

Від са­мо­го по­ча­тку зброй­ної агре­сії Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції про­ти Укра­ї­ни в за­явах офі­цій­них пред­став­ни­ків Укра­ї­ни, но­тах МЗС, рі­ше­н­нях су­дів, по­да­н­нях до між­на­ро­дних су­до­вих ін­стан­цій, по­ста­но­вах Вер­хов­ної Ра­ди по­сту­по­во фор­му­ва­лись еле­мен­ти по­зи­ції Укра­їн­ської дер­жа­ви, які сто­су­ва­ли­ся тих чи ін­ших пра­во­вих аспе­ктів її бо­роть­би з агре­со­ром.

Кон­це­пту­аль­ним і пра­кти­чним під­ґрун­тям по­ста­нов Вер­хов­ної Ра­ди, зга­ду­ва­них у пре­ам­бу­лі за­ко­ну, ста­ли опу­блі­ко­ва­ні в Ти­жні ана­лі­ти­чні роз­роб­ки «Агре­сія Ро­сії: ге­не­за, ме­та, спосо­би про­ти­дії та пра­во­ві на­слід­ки» ( Ти­ждень, № 12/2014) та «Вій­на 2014 ро­ку: спро­ба си­стем­но­го ана­лі­зу» ( Ти­ждень, № 42/2014).

Ухва­ле­ним за­ко­ном не ли­ше під­твер­дже­но дію низ­ки над­зви­чай­но ва­жли­вих по­ста­нов Вер­хов­ної Ра­ди, у ньо­му уто­чне­но, кон­кре­ти­зо­ва­но, уза­галь­не­но й, го­лов­не, си­стем­но, чі­тко та по­слі­дов­но ви­кла­де­но основ­ні скла­дни­ки за­галь­но­дер­жав­ної пра­во­вої по­зи­ції в пи­тан­ні відсічі Укра­ї­ною зброй­ної агре­сії Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції та по­до­ла­н­ня її на­слід­ків.

По-пер­ше, з по­си­ла­н­ням на нор­ми Ре­зо­лю­ції Ге­не­раль­ної Асам­блеї ООН «Ви­зна­че­н­ня агре­сії» від 14 гру­дня 1974 ро­ку за­кон кон­ста­тує, що «за­сто­су­ва­н­ня Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю зброй­ної си­ли про­ти Укра­ї­ни ста­но­вить зло­чин зброй­ної агре­сії». У цьо­му зв’яз­ку аб­со­лю­тно не­о­б­ґрун­то­ва­ни­ми є гу­чні зви­ну­ва­че­н­ня на­ро­дних де­пу­та­тів і так зва­них екс­пер­тів у то­му, що до­ку­мент «не на­зи­ває вій­ну вій­ною». Від­по­від­но до су­ча­сно­го між­на­ро­дно­го пра­ва зброй­на агре­сія зав­жди є вій­ною з озна­ка­ми тяж­ко­го між­на­ро­дно­го зло­чи­ну, який тя­гне за со­бою між­на­ро­дно-пра­во­ву від­по­від­аль­ність дер­жа­ви-агре­со­ра в осо­бли­вих фор­мах. Опір зброй­ній агре­сії та­кож є вій­ною, яка здій­сню­є­ться в ре­жи­мі са­мо­обо­ро­ни від агре­со­ра, ви­зна­че­но­му ст. 51 Ста­ту­ту ООН.

По-дру­ге, в ухва­ле­но­му за­ко­ні да­є­ться чі­тке ви­зна­че­н­ня зброй­них фор­му­вань та оку­па­цій­ної адмі­ні­стра­ції, за до­по­мо­гою яких Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція ско­ює зло­чин зброй­ної агре­сії про­ти Укра­ї­ни. Скла­дни­ка­ми зброй­них сил РФ від­по­від­но до п. g ст. 3 Ре­зо­лю­ції ГА ООН «Ви­зна­че­н­ня агре­сії» є ір­ре­гу­ляр­ні не­за­кон­ні зброй­ні фор­му­ва­н­ня, озбро­є­ні бан­ди та гру­пи на­йман­ців, ство­ре­ні, під­по­ряд­ко­ва­ні, ке­ро­ва­ні та фі­нан­со­ва­ні Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю, а до оку­па­цій­ної адмі­ні­стра­ції дер­жа­ви-агре­со­ра за­ра­хо­ва­но під­кон­троль­ні Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції са­мо­про­го­ло­ше­ні ор­га­ни, які узур­пу­ва­ли ви­ко­на­н­ня вла­дних фун­кцій на тим­ча­со­во оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях Укра­ї­ни.

Та­кий під­хід від­по­від­ає ре­а­лі­ям і зво­дить на­ні­вець ма­ні­пу­ля­тив­ні твер­дже­н­ня про на­яв­ність в Укра­ї­ні вну­трі­шньо­го кон­флі­кту та не­при­че­тність до ньо­го Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції.

По-тре­тє, за­кон кон­ста­тує, що одним із на­слід­ків зброй­ної агре­сії Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції про­ти Укра­ї­ни є тим­ча­со­ва оку­па­ція дер­жа­вою-агре­со­ром ча­стин укра­їн­ської те­ри­то­рії, та ви­зна­чає осо­бли­во­сті їхньо­го пра­во­во­го ста­ту­су й ре­жи­му. А та­кож вста­нов­лює, що тим­ча­со­ва оку­па­ція те­ри­то­рії Укра­ї­ни є не­ле­гі­тим­ною і не­за­ле­жно від її три­ва­ло­сті не ство­рює для Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції жо­дних те­ри­то­рі­аль­них прав. Це по­ло­же­н­ня ґрун­ту­є­ться на за­галь­но­ви­зна­них нор­мах су­ча­сно­го між­на­ро­дно­го пра­ва й озна­чає, що Укра­ї­на не втра­чає пра­во­во­го ти­ту­лу на ці те­ри­то­рії та юри­ди­чно збе­рі­гає там своє те­ри­то­рі­аль­не вер­хо­вен­ство.

Ва­жли­ви­ми є по­ло­же­н­ня за­ко­ну, від­по­від­но до яких ді­яль­ність оку­па­цій­ної адмі­ні­стра­ції РФ, що су­пе­ре­чить нор­мам між­на­ро­дно­го гу­ма­ні­тар­но­го пра­ва, є не­за­кон­ною, а будь-який ви­да­ний у зв’яз­ку з та­кою ді­яль­ні­стю акт є юри­ди­чно не­дій­сним і не має жо­дних пра­во­вих на­слід­ків.

По-че­твер­те, за­кон ви­ра­зно під­твер­джує, що крім ча­стин До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей тим­ча­со­во оку­по­ва­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми Укра­ї­ни є Ав­то­ном­на Ре­спу­блі­ка Крим і м. Се­ва­сто­поль. Пункт 3 ст. 13 спе­ці­аль­но вста­нов­лює: «Цей за­кон діє без шко­ди для не­від­діль­но­го су­ве­рен­но­го пра­ва Укра­ї­ни на тим­ча­со­во оку­по­ва­ну Ро­сій­ською Фе­де­ра­ці­єю те­ри­то­рію Ав­то­ном­ної Ре­спу­блі­ки Крим і м. Се­ва­сто­по­ля та за­хо­дів, спря­мо­ва­них на від­нов­ле­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни у ме­жах її між­на­ро­дно ви­зна­но­го кор­до­ну». У сві­тлі цьо­го по­ло­же­н­ня без­під­став­ни­ми є твер­дже­н­ня кри­ти­ків до­ку­мен­та сто­сов­но від­мо­ви Укра­ї­ни від Ав­то­ном­ної Ре­спу­блі­ки Крим та м. Се­ва­сто­по­ля. Тим біль­ше що в пре­ам­бу­лі та ст. 2 за­ко­ну згад­ка про те­ри­то­рію Крим­сько­го пів­остро­ва ро­би­ться з по­си­ла­н­ням на За­кон Укра­ї­ни від 15 кві­тня 2014 ро­ку «Про за­без­пе­че­н­ня прав і сво­бод гро­ма­дян та пра­во­вий ре­жим на тим­ча­со­во оку­по­ва­ній те­ри­то­рії Укра­ї­ни», по­ло­же­н­ня яко­го ро­з­гля­да­ють Крим як оку­по­ва­ну ча­сти­ну те­ри­то­рії. Про­дов­же­н­ня читайте у № 6 Ти­жня

МІН­СЬКІ ДО­МОВ­ЛЕ­НО­СТІ Є МІЖ­НА­РО­ДНИ­МИ ПО­ЛІ­ТИ­ЧНИ­МИ УГО­ДА­МИ, СКРІ­ПЛЕ­НИ­МИ ПІД­ПИ­СА­МИ ВИ­СО­КО­ПО­СА­ДОВ­ЦІВ, НА ЯКИХ ЛЯ­ГАЄ НЕ ЮРИ­ДИ­ЧНА, А МО­РАЛЬ­НО-ПО­ЛІ­ТИ­ЧНА ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НІСТЬ ЗА ЇХ ВИ­КО­НА­Н­НЯ

Ви­му­ше­ний крок. За змі­стом і фор­мою мін­ські до­мов­ле­но­сті не є між­на­ро­дно- пра­во­ви­ми уго­да­ми, які по­кла­да­ють юри­ди­чні зо­бов’яза­н­ня на сто­ро­ни й ре­гу­лю­ю­ться між­на­ро­дним пу­блі­чним пра­вом

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.