Ал­ла Ла­за­ре­ва про пам’ять Ва­си­ля Слі­па­ка і куль­тур­ний центр у Па­ри­жі

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ал­ла Ла­за­ре­ва, Па­риж

«Ми мо­же­мо ро­би­ти кон­цер­ти на під­трим­ку на­ших бій­ців ли­ше тут, в Укра­їн­сько­му куль­тур­но­му цен­трі!» — пе­ре­ко­ну­вав Ва­силь Слі­пак мо­ло­день­ку сту­ден­тку- пі­а­ніс­тку, яка мрі­я­ла про біль­ші сце­ни, шир­шу ау­ди­то­рію, гу­чні­ші опле­ски. Мо­ло­дість пра­гне сла­ви, ви­зна­н­ня, го­ри­зон­тів. Ва­силь хо­тів ма­кси­маль­но до­по­мог­ти фрон­ту. Спо­ча­тку ре­гу­ляр­ною ма­те­рі­аль­ною під­трим­кою. По­тім осо­би­стою уча­стю. Вла­сне, сла­ву й опле­ски він уже мав, та ста­вив­ся до них спо­кій­но, без ажі­о­та­жу.

«Кон­цер­ти — то ін­стру­мент, а ме­та — ко­шти для тих, хто бо­ро­нить Укра­ї­ну від за­гар­бни­ка», — по­ясню­вав він акти­ві­стам «Му­зи­чної со­тні» свою стра­те­гію. Укра­їн­ські му­зи­кан­ти, яких Ва­си­лю вда­ло­ся згур­ту­ва­ти в Па­ри­жі для бла­го­дій­них кон­цер­тів у сі­чні 2015 ро­ку, ма­ли ко­жен свій рі­вень по­лі­ти­чної сві­до­мо­сті. Біль­шість від­чу­ва­ла по­тре­бу, на­віть обов’язок під­три­ма­ти тих, хто мерз в око­пах у по­дер­тих джин­сах і сум­нів­ної яко­сті кро­сів­ках. Де­хто, де­кла­ру­ю­чи лю­бов до Ба­тьків­щи­ни, не за­бу­вав про кар’єр­ні ін­те­ре­си. Вре­шті, як скрізь у сві­ті. «Ми­сте­цтво тре­бує жер­ти», — роз­дра­то­ва­но ко­мен­ту­вав Ва­силь не­пе­ре­бір­ли­вість у сце­нах де­яких сво­їх ко­лег. Але про ми­сте­цтво по­за по­лі­ти­кою тро­хи зго­дом.

ВА­ЖЛИ­ВО, ЩОБ ГО­ЛОС УКРА­Ї­НИ В ПА­РИ­ЖІ ЛУНАВ І НА­ДА­ЛІ. НЕ ТІ ЧА­СИ, ЩОБ ДО­ЗВО­ЛИ­ТИ СО­БІ ПАУЗУ В КО­МУ­НІ­КА­ЦІЇ, ХОЧ БИ ЯКІ ПРИСТОЙНІ ПРИВОДИ ВИКОРИСТОВУВАЛО ЧИНОВНИЦТВО

Ва­силь Слі­пак мав уні­каль­ну зда­тність об’єд­ну­ва­ти лю­дей. Зов­сім рі­зних, та­ких не­схо­жих між со­бою, що зда­ва­ло­ся, як­би не вій­на, то во­ни, ма­буть, ні­ко­ли й не опи­ни­ли­ся б під єди­ним да­хом, за спіль­ною спра­вою. Умів ство­рю­ва­ти атмо­сфе­ру, у якій ну­дне ро­би­ло­ся ве­се­ло, ні­би са­ме со­бою. « Ли­ше на сво­їй, укра­їн­ській те­ри­то­рії ми мо­же­мо від­вер­то анон­су­ва­ти, що зби­ра­є­мо ко­шти на по­тре­би фрон­ту, — по­ясню­вав вла­сний ви­бір сце­ни тим, хто під­ка­зу­вав ін­ші ва­рі­ан­ти. — Будь- яка фран­цузь­ка цер­ква або кон­цер­тний зал має пра­во не по­го­ди­ти­ся на під­трим­ку іно­зем­ної ар­мії». Ска­за­ти одне й зро­би­ти ін­ше в то­му, що сто­су­ва­ло­ся фі­нан­со­вої зві­тно­сті, бу­ло для Ва­си­ля аб­со­лю­тно не­при­пу­сти­мим.

Ма­лень­кий май­дан­чик укра­їн­ської ко­му­ні­ка­ції в Па­ри­жі... Ін­фор­ма­цій­на вій­на, як ко­жна ін­ша, по­тре­бує укрі­плень. Осо­бли­во ко­ли по то­бі вже стрі­ля­ють. Що­прав­да, скіль­ки існує Центр, стіль­ки не при­пи­ня­ю­ться ро­змо­ви, що кра­ще йо­го при­ва­ти­зу­ва­ти або про­да­ти та ку­пи­ти ін­ший, де­шев­ший, в аль­тер­на­тив­но­му мі­сці. Бу­ди­нок у до­ро­го­му квар­та­лі, що дав­ні­ше на­ле­жав Але­ну Де­ло­ну, ро­ка­ми не дає спо­кій­но спа­ти чи­слен­ним спри­тни­кам. Та­ким вій­на як ма­тір рі­дна. Чи пе­ре- мо­же дер­жав­ни­цький під­хід на ки­їв­ських па­гор­бах, ді­зна­є­мо­ся ду­же ско­ро. А по­ки що фран­цузь­кі українці зби­ра­ють під­пи­си за збе­ре­же­н­ня Цен­тру та на­да­н­ня йо­му іме­ні опер­но­го спів­а­ка й за­ги­бло­го до­бро­воль­ця ро­сій­сько- укра­їн­ської вій­ни Ва­си­ля Слі­па­ка.

Па­риж для Укра­ї­ни зав­жди був скла­дним, але й зна­ко­вим мі­стом, за при­су­тність у яко­му вар­то бо­ро­ти­ся. Тут ді­став при­ту­лок син ав­то­ра пер­шої укра­їн­ської Кон­сти­ту­ції, ди­пло­мат при фран­цузь­ко­му ко­ро­лі Лю­до­ви­ку XV Гри­гір Ор­лик, тут за­ги­нув го­лов­ний ота­ман військ УНР Си­мон Пе­тлю­ра. У Па­ри­жі зу­пи­ня­ла­ся й пи­са­ла ро­ма­ни Мар­ко Вов­чок, тво­ри­ла та по­мер­ла Ма­рія Ба­шкір­це­ва, тут ви­хо­див яскра­вий укра­їн­ський ча­со­пис «Три­зуб» і пи­са­ла­ся «Ен­ци­кло­пе­дія укра­ї­но­знав­ства» Во­ло­ди­ми­ра Ку­бі­йо­ви­ча. Про­мо­сков­ське ло­бі, без­пе­ре­чно, стри­мує про­су­ва­н­ня укра­їн­сько­го сло­ва у Фран­ції як тіль­ки мо­же. Кремль уміє не ли­ше да­ви­ти про­па­ган­дою, а й спо­ку­ша­ти та зва­блю­ва­ти. Два дер­жав­ні та кіль­ка при­ва­тних куль­тур­ни­цьких ро­сій­ських уста­нов у Па­ри­жі пра­цю­ють на пов­ний зріст, зокре­ма, ви­прав­до­ву­ю­чи в очах фран­цу­зів і за­гар­бни­цтво в Укра­ї­ні, і ане­ксію Кри­му.

На­ша країна сьо­го­дні зда­тна про­ти­ста­ви­ти цьо­му су­ку­пно­му ар­се­на­лу во­ро­га одну- єди­ну стру­кту­ру — ін­фор­ма­цій­но- куль­тур­ний центр, що на­ма­га­є­ться, на­скіль­ки дає змо­гу ре­сурс, пре­зен­ту­ва­ти фран­цу­зам укра­їн­ське ба­че­н­ня. Ар­те­фа­кти з Май­да­ну, кон­фе­рен­ції на кон­тро­вер­сій­ні істо­ри­чні те­ми, зу­стрі­чі з пи­сьмен­ни­ка­ми, чи­слен­ні ви­став­ки, де­ба­ти, пе­ре­гля­ди до­ку­мен­таль­них філь­мів, май­стер- кла­си з укра­їн­ської ку­хні, що на­бу­ли по­пу­ляр­но­сті са­ме у фран­цузь­ких уча­сни­ків, — усе це пра­цює без жо­дно­го опла­че­но­го пра­ців­ни­ка.

Сті­ни Куль­тур­но­го цен­тру в Па­ри­жі пам’ята­ють по­ту­жний, уні­каль­ний го­лос Ва­си­ля Слі­па­ка. Йо­го дух від­чу­ва­є­ться в чи­слен­них за­хо­дах, що про­дов­жу­ють Ва­си­ле­ві іні­ці­а­ти­ви. Са­ма до­ля яскра­во­го ар­ти­ста, який під­ко­рив сце­ни єв­ро­пей­ських те­а­трів і за­ги­нув, за­хи­ща­ю­чи Укра­ї­ну від ро­сій­ської агре­сії, якнай­кра­ще сим­во­лі­зує й на­шу до­бу, й укра­їн­ські ви­кли­ки. Ва­жли­во, щоб го­лос Укра­ї­ни в Па­ри­жі лунав і на­да­лі. Не ті ча­си, щоб до­зво­ли­ти со­бі паузу в ко­му­ні­ка­ції, хоч би які пристойні приводи, як- от, ска­жі­мо, ство­ре­н­ня за­га­лом по­трі­бно­го Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту, використовувало чиновництво, щоб ви­прав­да­ти ймо­вір­не за­кри­т­тя Цен­тру.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.