Ба­та­лії че­рез со­ці­ал­ку

У Єв­ро­пі пра­ві пар­тії обі­ця­ють біль­ші со­цви­пла­ти, ніж тра­ди­цій­ні. Це за­по­ру­ка їхньо­го успі­ху се­ред ви­бор­ців

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

Як єв­ро­пей­ські пра­ві пар­тії пе­ре­ма­га­ють за до­по­мо­гою лі­вої економічної по­лі­ти­ки

Усе­ре­ди­ні Мі­сько­го цен­тру під­трим­ки сім’ї не хо­ло­дно, але Бар­ба­ра Хо­їн­ська не зні­має паль­та, як це ча­сто ро­блять обра­же­ні на ці­лий світ лю­ди. Цей центр — го­лов­ний пункт на­да­н­ня со­ці­аль­них по­слуг у мі­сті Се­дль­це, що за 90 км на схід від Вар­ша­ви. У па­ні Хо­їн­ської п’яте­ро ді­тей, але не­має ні чо­ло­ві­ка, ні ро­бо­ти. «Їй важ­ко за­без­пе­чи­ти ді­тей одя­гом, ство­ри­ти мо­жли­во­сті для то­го, щоб во­ни ви­ко­ну­ва­ли до­ма­шні зав­да­н­ня, — по­яснює ди­ре­ктор цен­тру Адам Ко­валь­чик. — Тож ми що­ти­жня по­си­ла­є­мо ко­гось із пра­ців­ни­ків до­по­ма­га­ти їй удо­ма, щоб ді­тей не за­бра­ла дер­жа­ва».

Єди­не, чим па­ні Хо­їн­ській біль­ше не тре­ба пе­ре­йма­ти­ся, то це те, чим за­пла­ти­ти за їжу та жи­тло. У 2016 ро­ці но­вий уряд Поль­щі під про­во­дом пар­тії «Пра­во і спра­ве­дли­вість» (ПІС) за­по­ча­тку­вав про­гра­му «Ро­ди­на 500+», яка пе­ред­ба­чає що­мі­ся­чні ви­пла­ти в роз­мі­рі 500 зло­тих ($148) на ди­ти­ну, по­чи­на­ю­чи з дру­гої. Ма­ло­за­без­пе­че­ні ба­тьки на кшталт Хо­їн­ської ма­ють пра­во отри­му­ва­ти та­ку до­по­мо­гу й на пер­шу ди­ти­ну, тож їй ви­пла­чу­ють аж ці­лих 2500 зло­тих що­мі­ся­ця. У Поль­щі це не на­ба­га­то мен­ше від ме­ді­ан­но­го до­хо­ду до­мо­го­спо­дар­ства пі­сля від­ра­ху­ва­н­ня по­да­тків. При цьо­му піль­го­ви­ки, які отри­му­ють ко­шти, не зо­бов’яза­ні пра­цю­ва­ти.

Ця про­гра­ма змі­ни­ла поль­ську си­сте­му со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня. Рі­чний бю­джет Цен­тру Ко­валь­чи­ка, який роз­по­ді­ляє до­по­мо­гу на ді­тей, зріс із 35 млн до 94 млн зло­тих. За оцін­кою Сві­то­во­го бан­ку, ця про­гра­ма зни­зи­ла рі­вень край­ньої бі­дно­сті се­ред ді­тей (ко­ли сім’я з чо­ти­рьох осіб має менш як 1500 зло­тих на мі­сяць) із 11,9% до 2,8%.

Про­гра­ма «500+» ду­же по­пу­ляр­на, осо­бли­во в та­ких мі­сте­чках, як Се­дль­це. Ба­га­тьом по­ля­кам зда­ва­ло­ся, що по­пе­ре­дній уряд лі­бе­раль­ної «Гро­ма­дян­ської пла­тфор­ми» їх зне­ва­жав. За остан­ні два де­ся­тки ро­ків еко­но­мі­ка зро­ста­ла швид­ко, але ра­зом із нею по­гли­блю­ва­ла­ся й не­рів­ність, при­чо­му бі­дних біль­ше в сіль­ській мі­сце­во­сті. По­ча­сти то­му поль­ська про­він­ція го­ло­су­ва­ла за ПІС. Про­гра­ма «500+» до­бре впи­су­є­ться в ка­то­ли­цьку, орі­єн­то­ва­ну на ро­ди­ну іде­о­ло­гію ПІС. Се­ред ви­бор­ців ці­єї пар­тії ба­тьки із що­най­мен­ше дво­ма ді­тьми зу­стрі­ча­ю­ться ча­сті­ше, ніж по­між еле­кто­ра­ту лі­бе­раль­них по­лі­тсил. А на фі­ксо­ва­ну су­му до­по­мо­ги мо­жна біль­ше ку­пи­ти в сіль­ській мі­сце­во­сті, ніж у до­ро­гій Вар­ша­ві.

Спо­ча­тку лі­бе­раль­ні по­лі­ти­ки ка­за­ли, що ця про­гра­ма зруй­нує бю­джет. За­раз, по­ба­чив­ши її по­пу­ляр­ність, во­ни її ві­та­ють. Яцек Ро­стов­ський, ко­ли­шній мі­ністр фі­нан­сів в уря­ді «Гро­ма­дян­ської пла­тфор­ми», ка­же, що во­на об­хо­ди­ться дер­жа­ві не­до­ро­го, у близь­ко 1,3% ВВП, а Сві­то­вий банк про­гно­зує зро­ста­н­ня поль­ської еко­но­мі­ки цьо­го ро­ку на 4%. Те­пер «Гро­ма­дян­ська пла­тфор­ма» бу­дує свою кам­па­нію на обі­цян­ці по­ши­ри­ти дію «500+» і на пер­шу ди­ти­ну в ро­ди­ні.

Прем’єр-мі­ністр Поль­щі Ма­те­уш Мо­ра­ве­цький пи­ша­є­ться тим, що ПІС не до­слу­ха­ла­ся до за­галь­но­прийня­тої дум­ки і ста­ла на бік «про­стої лю­ди­ни», а не «еліт». На­справ­ді до­по­мо­га на ді­тей — зви­чне яви­ще в ба­га­тих єв­ро­пей­ських кра­ї­нах: Шве­ції, Ні­меч­чи­ні, Ні­дер­лан­дах, Фран­ції та Бри­та­нії. Поль­ська про­гра­ма «500+» ви­да­є­ться ще­дрою по­рів­ня­но із се­ре­дньою за­ро­бі­тною пла­тою, але за­га­лом ви­да­тки на со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня тут до­сі три­ма­ю­ться на рів­ні 20% ВВП — це на­ба­га­то ниж­чий за се­ре­дній по ЄС по­ка­зник (близь­ко 28%).

Істо­ри­чно так скла­ло­ся, що про­гра­ми со­ці­аль­но­го за­хи­сту про­по­ну­ють або лі­во­цен­трист­ські пар­тії (ро­бі­тни­чі пар­тії в скан­ди­нав­ських кра­ї­нах, лей­бо­ри­сти в Бри­та­нії), або пра­во­цен­три­сти (ґол­лі­сти у Фран­ції, хри­сти­ян­ські де­мо­кра­ти в Ні­меч­чи­ні та Іта­лії). Ча­сто та­кі про­гра­ми за­про­ва­джу­ва­ли­ся якраз для то­го, щоб не да­ти екс­тре­мі­стам при­йти до вла­ди. Але в Поль­щі ти­тул «пар­тії со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня» за­хо­пи­ла по­пу­ліст­ська пра­ви­ця.

І не ли­ше в Поль­щі. В Угор­щи­ні на­ціо­на­лі­сти­чна пар­тія прем’єр-мі­ні­стра Ві­кто­ра Ор­ба­на «Фі­дес» за­по­ча­тку­ва­ла про­гра­ми ство­ре­н­ня ро­бо­чих місць дер­жа­вою на кшталт ру­звель­тів­сько­го «Но­во­го кур­су». У Фран­ції «На­ціо­наль­ний фронт» Ма­рін Ле Пен за­хи­щає піль­ги, яки­ми ко­ри­сту­ю­ться пра­ців­ни­ки з по­стій­ним тру­до­вим кон­тра­ктом, від «нео­лі­бе­ра­лі­зму» пре­зи­ден­та Ем­ма­ню­е­ля Ма­кро­на. У Ні­дер­лан­дах Пар­тія сво­бо­ди Ге­ер­та Віль­дер­са тав­рує уряд за урі­за­н­ня бю­дже­ту на охо­ро­ну здо­ров’я. Пра­ва «Аль­тер­на­ти­ва для Ні­меч­чи­ни» грає на стра­ху пе­ред не­рів­ни­ми пен­сі­я­ми для ме­шкан­ців схо­ду й за­хо­ду кра­ї­ни. То­ді як лі­во­цен­трист­ські пар­тії, що від­чу­ва­ли обов’язок урі­за­ти ви­да­тки на со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня під час єв­ро­кри­зи, — ні­дер­ланд­ська Пар­тія пра­ці, фран­цузь­кі со­ці­а­лі­сти, ні­ме­цькі со­ці­ал-де­мо­кра­ти, — на остан­ніх ви­бо­рах за­зна­ли ни­щів­ної по­раз­ки.

З 1990-го в Єв­ро­пі скла­ла­ся дум­ка, що по­во­єн­на си­сте­ма со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня вже про­йшла свій пік. Але ви­бор­ці ча­сто хо­чуть від дер­жа­ви якраз біль­шої ще­дро­сті, а не нав­па­ки. В опи­ту­ва­н­нях 2014 і 2016 ро­ків гро­ма­дя­ни трьох чвер­тей дер­жав ЄС на­зи­ва­ли по­між прі­о­ри­те­тів для су­спіль­ства «со­ці­аль­ну рів­ність і со­лі­дар­ність». На­ля­ка­ні сві­то­вою фі­нан­со­вою кри­зою за­хі­дно­єв­ро­пей­ці хо­чуть за­хи­сту від не­пев­но­сті в май­бу­тньо­му. Жи­те­лі схі­дно­єв­ро­пей­ських кра­їн із не­до­ста­тнім со­ці­аль­ним за­хи­стом хо­чуть за­без­пе­че­н­ня, яке, на їхню дум­ку, ма­ють су­сі­ди із За­хо­ду. Там, де цен­трист­ські пар­тії пе­ре­ста­ли бо­ро­ти­ся за дер­жа­ву за­галь­но­го до­бро­бу­ту, їхнє мі­сце (і го­ло­си) пе­ре­хо­дить до по­пу­лі­стів. За ре­зуль­та­та­ми про­ве­де­но­го в сі­чні опи­ту­ва­н­ня гро­мад­ської дум­ки, ПІС під­три­му­ють 44% ре­спон­ден­тів. Най­ближ­чі су­пер­ни­ки — «Гро­ма­дян­ська пла­тфор­ма» і пар­тія «Но­во­че­сна» —отри­ма­ли від­по­від­но 15% і 6%.

НЕ ПРОЩАТИСЯ ІЗ СОЦІАЛКОЮ

Ще в 1980-х ро­ках, ко­ли без­ро­бі­т­тя в де­яких єв­ро­пей­ських кра­ї­нах ви­ра­жа­ло­ся дво­зна­чни­ми чи­сла­ми, йо­го ви­ну­ва­тця­ми вва­жа­ли ще­дрі си­сте­ми со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня. Ве­ли­ка до­по­мо­га без­ро­бі­тним і до­бре опла­чу­ва­ні лі­кар­ня­ні не за­охо­чу­ва­ли лю­дей шу­ка­ти ро­бо­ту, а бю­дже­тні ви­да­тки ви­ті­сня­ли при­ва­тні ін­ве­сти­ції. За­ко­ни, які не до­зво­ля­ли пра­це­дав­цям звіль­ня­ти пра­ців­ни­ків, та­кож від­би­ва­ли в ком­па­ній ба­жа­н­ня на­йма­ти по­стій­ний пер­со­нал. Ре­а­кці­єю на це ста­ла хви­ля ско­ро­че­н­ня бю­дже­тної під­трим­ки, як-от іні­ці­йо­ва­на Мар­ґа­рет Те­тчер де­ре­гу­ля­ція в Бри­та­нії та па­ді­н­ня со­ці­аль­них ви­да­тків із най­ви­щих 34% до 27% під кі­нець 1980-х у Шве­ції.

Але в дру­гій по­ло­ви­ні 1990-х сфор­му­вав­ся но­вий під­хід, і тон за­да­ва­ли Да­нія та Ні­дер­лан­ди. Їхня мо­дель гну­чко­го со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня (flexicurity) пе­ред­ба­ча­ла по­єд­на­н­ня со­ці­аль­но­го за­хи­сту від дер­жа­ви з біль­шою сво­бо­дою в пи­тан­ні на­йму та звіль­не­н­ня пер­со­на­лу, а та­кож змі­ни умов кон­тра­кту для пра­це­дав­ців. Дер­жа­ва та­кож роз­ши­рю­ва­ла актив­ні дії на рин­ку пра­ці, за­про­ва­джу­ю­чи на­вча­н­ня, по­шук ва­кан­сій, суб­си­ду­ва­н­ня ди­тя­чих са­до­чків (щоб жін­ки мо­гли пра­цю­ва­ти пов­ний день) та обов’яз­ко­ву ви­мо­гу для без­ро­бі­тних пра­це­вла­шту­ва­ти­ся.

Скан­ди­нав­ські кра­ї­ни, де со­ці­аль­ні піль­ги вже дав­но на­да­ва­ла без­по­се­ре­дньо дер­жа­ва, швид­ко пе­ре­йшли до

flexicurity. Про­те Ні­меч­чи­ні та Фран­ції, які біль­ше ува­ги при­ді­ля­ли збе­ре­жен­ню ро­бо­чих місць, зро­би­ти це бу­ло важ­че. У Ні­меч­чи­ні без­ро­бі­т­тя за­ли­ша­ло­ся ви­со­ким, аж до­ки уряд со­ці­ал-де­мо­кра­тів Ґер­гар­да Шре­де­ра не про­вів «ре­фор­ми Гар­ца» (во­ни стар­ту­ва­ли 2003 ро­ку). У ре­зуль­та­ті цих ре­форм бу­ло обме­же­но ран­ній ви­хід на пен­сію, до­по­мо­гу для без­ро­бі­тних, ство­ре­но низь­ко­опла­чу­ва­ні ка­те­го­рії ро­бо­ти (мі­ні-зайня­тість), а без­ро­бі­тних зо­бов’яза­ли бра­ти участь у про­гра­мах із по­шу­ку ро­бо­ти. Але у Фран­ції пе­рі­о­ди­чні спро­би лі­бе­ра­лі­зу­ва­ти со­ці­аль­ну си­сте­му із се­ре­ди­ни 1990-х ней­тра­лі­зує спро­тив лі­вих. У кра­ї­ні збе­ріг­ся по­двій­ний ри­нок пра­ці, на яко­му «дов­го­жи­те­лі» ма­ють по­стій­ні кон­тра­кти, пов­не со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня, їх важ­ко звіль­ни­ти, а «но­ва­чки» з тим­ча­со­ви­ми кон­тра­кта­ми не ма­ють ні­чо­го. Пів­ден­но­єв­ро­пей­ські кра­ї­ни (Іспа­нія, Пор­ту­га­лія, Іта­лія та Гре­ція) по­тер­па­ють від ана­ло­гі­чно не­гну­чких рин­ків пра­ці.

У гру­дні 2007-го Єв­ро­пей­ська ко­мі­сія ви­зна­чи­ла мо­дель flexicurity як ке­рів­ний прин­цип для сво­їх еко­но­мі­чних ре­ко­мен­да­цій. На­сту­пно­го ро­ку по­ча­ла­ся сві­то­ва фі­нан­со­ва кри­за, а за нею кри­за єв­ро у 2010-му. У кра­ї­нах, які пе­ре­йшли на flexicurity, рі­вень без­ро­бі­т­тя ча­сто зро­став швид­ше, ніж у тих, де ро­бо­чі мі­сця бу­ли за­хи­ще­ні. Утім, кри­за та­кож зму­си­ла та­кі кра­ї­ни, як Іспа­нія та Пор­ту­га­лія (які отри­ма­ли фі­нан­со­ву до­по­мо­гу від ЄС), пом’якши­ти тру­до­ве за­ко­но­дав­ство. Рі­вень без­ро­бі­т­тя в них за­раз зни­жу­є­ться швид­ше, ніж в Іта­лії, де Мат­тео Рен­ці (прем’єр-мі­ністр у 2014–2016 ро­ках) спро­міг­ся до сво­єї від­став­ки ли­ше на скром­ні тру­до­ві ре­фор­ми.

Че­рез це основ­на ува­га за­раз при­ку­та до Фран­ції. Пе­ред Ма­кро­ном сто­їть сер­йо­зне зав­да­н­ня: ожи­ви­ти фран­цузь­ку еко­но­мі­ку, пе­ре­вів­ши ри­нок пра­ці на мо­дель, біль­ше на­бли­же­ну до скан­ди­нав­ської. Йо­го пер­ші ре­фор­ми вже схва­ли­ла На­ціо­наль­на асам­блея. Але ба­га­то хто у Фран­ції ста­ви­ться до неї ске­пти­чно. «У на­шій си­сте­мі акцент за­ли­ша­є­ться на отри­ман­ні по­стій­ної ро­бо­ти, а від­так пра­ва на пен­сію та стра­ху­ва­н­ня на ви­па­док втра­ти ро­бо­ти, — роз­по­від­ає по­лі­то­лог фран­цузь­ко­го ін­сти­ту­ту по­лі­то­ло­гії Sciences Po Брю­но Па­льє. — Мо­дель flexicurity ду­же да­ле­ка від фран­цузь­ко­го мен­та­лі­те­ту».

У кри­ти­ків flexicurity є кіль­ка силь­них ар­гу­мен­тів. Де­хто з еко­но­мі­стів ста­вить під сум­нів вагу актив­ної по­лі­ти­ки на рин­ку пра­ці в оздо­ров­лен­ні еко­но­мі­ки Ні­меч­чи­ни. Ре­фор­ми Гар­ца при­не­сли ли­ше близь­ко 1,5 п. п. із 4%, на які без­ро­бі­т­тя в Ні­меч­чи­ні зни­зи­ло­ся з 2005-го по 2009-й, — про це свід­чать ре­зуль­та­ти одно­го до­слі­дже­н­ня. Зна­чно силь­ні­шим фа­кто­ром бу­ло зро­ста­н­ня сві­то­во­го по­пи­ту на ні­ме­цькі то­ва­ри, осо­бли­во в Ки­таї.

Ще одна за­гро­за ре­фор­мам «дер­жа­ви за­галь­но­го до­бро­бу­ту» — ім­мі­гра­ція. У Ні­меч­чи­ні, Фран­ції, Шве­ції, Бри­та­нії та Ні­дер­лан­дах час­тка ім­мі­гран­тів се­ред на­се­ле­н­ня за­раз три­ма­є­ться на рів­ні 11–17%, що мо­жна по­рів­ня­ти з тра­ди­цій­но ім­мі­грант­ськи­ми кра­ї­на­ми на кшталт США. Вва­жа­є­ться, що в кра­ї­нах, де біль­ше етні­чно­го рі­зно­ма­ні­т­тя, за­зви­чай ску­пі­ша си­сте­ма со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня. З по­ча­тку мі­гра­цій­ної кри­зи 2015 ро­ку ан­ти­му­суль­ман­ські на­строї ста­ли лей­тмо­ти­вом у де­ба­тах про со­ці­аль­ну по­лі­ти­ку. У Шве­ції, Ні­дер­лан­дах і Ні­меч­чи­ні по­пу­ліст­ські пар­тії за­йма­ю­ться «со­ці­аль­ним шо­ві­ні­змом» і про­во­дять акції про­те­сту про­ти ви­щих со­ці­аль­них ви­плат для бі­жен­ців, аніж для вла­сних гро­ма­дян.

Але схо­же, що це обу­ре­н­ня не впли­ну­ло на під­трим­ку дер­жа­ви за­галь­но­го до­бро­бу­ту в ЄС. Фран­цузь­кий «На­ціо­наль­ний фронт», ні­ме­цька АДН, поль­ська ПІС та по­ді­бні до них пар­тії не­змін­но рі­шу­че ви­сту­па­ють за со­ці­аль­ну до­по­мо­гу. Шо­ві­ні­сти­чні ар­гу­мен­ти во­ни ви­ко­ри­сто­ву­ють для на­па­док на ім­мі­гра­цію, а не на со­ці­аль­ну си­сте­му. По­лі­то­ло­ги Ге­те­борзь­ко­го уні­вер­си­те­ту Бу Рот­стайн і Ні­ко­лас Чар­рон у не­що­дав­ньо­му до­слі­джен­ні, у яко­му взя­ли участь 85 тис. жи­те­лів рі­зних єв­ро­пей­ських ре­гіо­нів, ви­яви­ли, що на­справ­ді під­трим­ці со­ці­аль­ної си­сте­ми за­ва­жає не етні­чне роз­ма­ї­т­тя, а не­до­ско­на­ле уря­ду­ва­н­ня. У кра­ї­нах, де гро­ма­дя­ни до­ві­ря­ють дер­жа­ві, при­су­тність ім­мі­гран­тів ні­чо­го не змі­ню­ва­ла. Мо­жли­во, то­му, що гро­ма­дя­ни бу­ли впев­не­ні: си­сте­ма не дасть но­во­при­бу­лим ко­ри­сту­ва­ти­ся піль­га­ми на дур­ни­чку.

Від по­ча­тку ви­бор­чої кам­па­нії у 2016 ро­ці Ма­крон на­го­ло­шує, що хо­че врів­но­ва­жи­ти свій курс на ефе­ктив­ні­шу еко­но­мі­ку які­сні­шим еко­но­мі­чним за­хи­стом. Якщо йо­му це не вда­сться, він мо­же ста­ти та­ким са­мим ре­фор­ма­то­ром­нев­да­хою, як і Рен­ці, й про­гра­ти пер­со­на­жам на кшталт Ле Пен або лі­де­ра лі­вих Жа­на-лю­ка Ме­лан­шо­на. Їхні ва­рі­ан­ти со­ці­аль­ної ре­фор­ми обі­ця­ють зро­би­ти ри­нок пра­ці ще жорс­ткі­шим і ви­тра­ча­ти ко­шти, яких Фран­ція не має. Во­на вже й так ви­тра­чає на со­ці­аль­ний за­хист 31,5% ВВП — най­біль­ше з усіх дер­жав ОЕСР і май­же стіль­ки, скіль­ки ви­тра­ча­ла Шве­ція в ро­ки най­біль­шо­го роз­кві­ту сво­єї си­сте­ми за­галь­но­го до­бро­бу­ту. Пе­ре­мо­га на бе­ре­зне­вих ви­бо­рах в Іта­лії «Ру­ху 5 зі­рок» мо­же за­кін­чи­ти­ся чи­мось схо­жим.

Що­до поль­ської ПІС, то во­на ма­ло пе­ре­йма­є­ться тим, чи змо­же дер­жа­ва в май­бу­тньо­му до­зво­ли­ти со­бі ни­ні­шню со­ці­аль­ну по­лі­ти­ку. По­при швид­кі тем­пи ста­рі­н­ня на­се­ле­н­ня в Поль­щі, ПІС змен­шує пен­сій­ний вік із 67 до 65 ро­ків для чо­ло­ві­ків і до 60 для жі­нок. Це ще біль­ше зни­зить спів­від­но­ше­н­ня зайня­то­го на­се­ле­н­ня і пен­сіо­не­рів у кра­ї­ні, яка вже й так по­тер­пає від ма­со­вої емі­гра­ції та низь­ко­го рів­ня фер­тиль­но­сті. Але хоч би яки­ми не­про­ду­ма­ни­ми бу­ли ці кро­ки, во­ни за­ли­ша­ю­ться по­пу­ляр­ни­ми. Якщо лі­бе­ра­лам не вда­сться за­про­по­ну­ва­ти вла­сних вар­тих до­ві­ри аль­тер­на­тив, по­пу­лі­сти пе­ре­ма­га­ти­муть і за­хо­плю­ва­ти­муть вла­ду і в ін­ших кра­ї­нах Єв­ро­пи обі­цян­ка­ми про со­ці­аль­не за­без­пе­че­н­ня для всіх.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.