Аста­на не Мінськ

Про­по­зи­ція Нур­сул­та­на На­зар­ба­є­ва пе­ре­не­сти пе­ре­го­вір­ний май­дан­чик у пи­тан­ні кон­флі­кту на Дон­ба­сі з Мін­ська до Аста­ни де­що шо­ку­ва­ла бі­ло­ру­ську вла­ду. Однак чи є аль­тер­на­ти­ва Мін­ську?

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Сяр­гєй Пуль­ша, Мінськ

Чи мо­жуть пе­ре­го­во­ри з уре­гу­лю­ва­н­ня си­ту­а­ції на Дон­ба­сі пе­ре­не­сти до Ка­зах­ста­ну

Про­по­зи­ції про змі­ну мі­сця пе­ре­го­во­рів у пи­тан­ні Дон­ба­су чу­ти вже не впер­ше. І в Укра­ї­ні лу­на­ють го­ло­си про те, що Бі­ло­русь по­во­ди­ться «не по-дру­жньо­му», ре­гу­ляр­но встром­лює «ніж у спи­ну» під час го­ло­су­ва­н­ня з укра­їн­ських пи­тань в ООН і ні­би­то пі­ді­грає Мо­скві. Між дво­ма кра­ї­на­ми роз­го­рі­ла­ся низ­ка скан­да­лів, зокре­ма й шпи­гун­ських, що не по­лі­пшує си­ту­а­ції для обох сто­рін. І якщо за­яви укра­їн­ських по­лі­ти­ків бі­ло­ру­ська вла­да мо­гла ігно­ру­ва­ти й ігно­ру­ва­ла, то те­пер за пе­ре­не­се­н­ня май­дан­чи­ка ви­сло­вив­ся по­лі­ти­чний ве­ли­ко­ва­го­вик — очіль­ник Ка­зах­ста­ну Нур­сул­тан На­зар­ба­єв.

Під час офі­цій­но­го ві­зи­ту до США На­зар­ба­єв пі­сля пе­ре­го­во­рів із До­наль­дом Трам­пом за­зна­чив, що Мінськ-1 за­сто­по­рив­ся, від­чу­ва­є­ться по­тре­ба в но­во­му ді­а­ло­зі. З огля­ду на це пе­ре­го­во­ри з уре­гу­лю­ва­н­ня кон­флі­кту на Схо­ді Укра­ї­ни мо­жуть бу­ти пе­ре­не­се­ні з Мін­ська в ін­ше мі­сце. За сло­ва­ми ке­рів­ни­ка Ка­зах­ста­ну, з та­кою про­по­зи­ці­єю ви­сту­пив До­нальд Трамп. Нур­сул­тан Абі­шо­вич із за­до­во­ле­н­ням під­хо­пив цю ідею й за­про­по­ну­вав Аста­ну. На­зар­ба­єв до­дав: «Одним сло­вом, це від по­ча­тку ма­ло від­бу­ва­ти­ся в Ка­зах­ста­ні. Я по­їзд­ку ро­бив, щоб зі­бра­ти всіх, щоб зу­стрі­ли­ся там. До­мо­ви­ли­ся, що пра­цю­ва­ти­ме­мо в цьо­му на­прям­ку».

Про­по­зи­ція На­зар­ба­є­ва (від Трам­па під­твер­дже­н­ня йо­го слів так і не на­ді­йшло) для офі­цій­но­го Мін­ська бу­ла до­во­лі не­при­єм­ною. Адже мін­ський про­цес ду­же ба­га­то зна­чить для бі­ло­ру­сько­го ке­рів­ни­ка.

Вмі­ло ла­ві­ру­ю­чи, Лу­ка­шен­ка яки­мось чи­ном при­му­дрив­ся збе­рег­ти не без­хмар­ні, але все ж та­ки не­по­га­ні від­но­си­ни і з Укра­ї­ною, і з РФ. При­чо­му не ви­зна­ю­чи Крим ро­сій­ським. У цьо­му, до ре­чі, він має ве­ли­кий до­свід: Бі­ло­русь до­сі не ви­зна­ла не те що «ЛНР» і «ДНР», а на­віть Аб­ха­зію та Пів­ден­ну Осе­тію. І пи­та­н­ня про ви­зна­н­ня двох остан­ніх уже на­віть не зга­ду­є­ться.

Про­вів­ши в бі­ло­ру­ській сто­ли­ці Мінськ-1 і Мінськ-2, Лу­ка­шен­ка до­міг­ся пра­кти­чно не­мо­жли­во­го: він пе­ре­став бу­ти ізго­єм у Єв­ро­пі, ні­чо­го не мі­ня­ю­чи у вну­трі­шній по­лі­ти­ці Бі­ло­ру­сі. З «остан­ньо­го ди­кта­то­ра Єв­ро­пи» він пе­ре­тво­рив­ся на лю­ди­ну, яку вже пер­со­наль­но за­про­шу­ють на са­мі­ти Схі­дно­го пар­тнер­ства (що­прав­да, Аля­ксандр Ри­го­ра­віч ту­ди не по­їхав). Єв­ро­пей­ський Со­юз зняв із кра­ї­ни економічні сан­кції та звіль­нив від них чи­нов­ни­ків Адмі­ні­стра­ції Лу­ка­шен­ки, від­по­від­аль­них за по­ру­ше­н­ня прав лю­ди­ни та фаль­си­фі­ка­цію ре­зуль­та­тів ви­бо­рів. У пер­со­наль­но­му сан­кцій­но­му списку ЄС ли­ши­ло­ся тіль­ки чо­ти­ри осо­би, яких вва­жа­ють при­че­тни­ми до та­єм­них убивств по­лі­ти­чних опо­нен­тів Лу­ка­шен­ки. США та­кож за­мо­ро­зи­ли сан­кції про­ти бі­ло­ру­ських під­при­ємств, які ра­ні­ше потрапили під обме­же­н­ня як «га­ман­ці Лу­ка­шен­ки».

ОБСЄ, що по­стій­но за­ки­да­ла бі­ло­ру­сько­му очіль­ни­ко­ві по­ру­ше­н­ня прав лю­ди­ни, влі­тку ми­ну­ло­го ро­ку про­ве­ла се­сію Пар­ла­мент­ської асам­блеї не де-не­будь, а в Мін­ську.

Іно­ді зда­ва­ло­ся, що від та­ких за­па­мо­ро­чли­вих успі­хів у Лу­ка­шен­ки про­сто «зне­сло дах». При­найм­ні кіль­кість йо­го ми­ро­твор­чих ідей пе­ре­ви­щи­ла всі ро­зум­ні нор­ми.

Мінськ про­по­ну­вав роль по­се­ре­дни­ка в при­ми­рен­ні Ро­сії й Ту­реч­чи­ни, ко­ли тур­ки зби­ли ро­сій­ський лі­так. Бі­ло­русь ви­сту­пи­ла з іде­єю ми­ро­твор­ця в уре­гу­лю­ван­ні вір­мен­сько­а­зер­бай­джан­сько­го кон­флі­кту. У трав­ні 2016 ро­ку пі­сля ві­зи­ту до Па­пи Рим­сько­го у Ва­ти­ка­ні Лу­ка­шен­ка озву­чив свою дав­ню ідею про зу­стріч у Мін­ську пон­ти­фі­ка з Па­трі­ар­хом Ро­сій­ської пра­во­слав­ної цер­кви Кі­ріл­лом. Але цьо­го теж зда­ло­ся ма­ло, тож він пішов да­лі. «Усе в ру­ках Го­спо­да. Якщо він бла­го­сло­вить, то на­ші най­ви­щі іє­рар­хи ка­то­ли­цької та пра­во­слав­ної цер­ков зу­стрі­ну­ться на бі­ло­ру­ській зем­лі. Ду­маю, за­про­сять ту­ди і му­суль­ман, і іу­де­їв, і пред­став­ни­ків ін­ших кон­фе­сій», — за­явив він. І до­дав: «За­про­си­ли б свя­ще­ни­ків і єв­ро­пей­ських, і укра­їн­ських, і ро­сій­ських, і на­ших. Сі­ли б, по­го­во­ри­ли, а по­тім усі ра­зом пе­ред міль­йо­на­ми па­лом­ни­ків по­мо­ли­ли­ся б в ім’я ми­ру».

Від­кри­ва­ю­чи се­сію ПА ОБСЄ в Мін­ську в ли­пні 2017-го, Лу­ка­шен­ка вко­тре озву­чив ідею пе­ре­за­пу­сти­ти гель­сін­ський про­цес, який по­ста­вив би кра­пку в хо­ло­дній вій­ні й ви­зна­чив би мир­не уре­гу­лю­ва­н­ня кон­флі­ктів на кон­ти­нен­ті. Він за­про­по­ну­вав про­ве­сти у 2020 ро­ці на­ра­ду на май­дан­чи­ку ОБСЄ, а по­тім са­міт. Клю­чо­ва те­за йо­го ви­сту­пу: «Ми го­то­ві ста­ти май­дан­чи­ком для по­ча­тку цьо­го про­це­су».

Пе­ре­не­се­н­ня пе­ре­го­во­рів із Мін­ська в ін­ше мі­сце бо­лю­че вда­ри­ло б по імі­джу та пре­сти­жу бі­ло­ру­сько­го очіль­ни­ка. І во­дно­час май­же всі екс­пер­ти по­го­джу­ю­ться з тим, що мін­ський ми­ро­твор­чий про­цес рад­ше мер­твий, аніж жи­вий. Взя­ти хо­ча б остан­ній обмін по­ло­не­ни­ми між Укра­ї­ною та

се­па­ра­ти­ста­ми: до­мов­ле­но­сті про це до­ся­гли не в Мін­ську, а під час від­ві­да­н­ня Пу­ті­ним Во­скре­сен­сько­го Но­во­є­ру­са­лим­сько­го мо­на­сти­ря 15 ли­сто­па­да ми­ну­ло­го ро­ку. То­ді Ме­двед­чук звер­нув­ся до ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та з про­ха­н­ням впли­ну­ти на лі­де­рів се­па­ра­ти­стів, щоб ті по­го­ди­ли­ся на обмін. Мінськ тут ні при чо­му. По­над те, у сто­ли­ці Бі­ло­ру­сі ідею ма­ло не за­ва­ли­ли: сто­ро­ни ні­як не мо­гли по­го­ди­ти спи­ски для обмі­ну. 20 гру­дня від­бу­ла­ся оста­н­ня се­сія мін­ських пе­ре­го­во­рів, ре­зуль­та­ту не бу­ло, тож екс­пер­ти зі­йшли­ся на дум­ці, що до­мов­ле­но­сті зір­ва­ні, а пер­спе­кти­ви май­бу­тньо­го обмі­ну ту­ман­ні.

25 гру­дня в Мо­скві у Свя­то-да­ни­ло­во­му мо­на­сти­рі з Па­трі­ар­хом Мо­сков­ським і всі­єї Ру­сі Кі­ріл­лом зу­стрі­ли­ся Ме­двед­чук, За­хар­чен­ко й Па­сі­чник. І пі­сля цьо­го бу­ло за­яв­ле­но: обмін усе ж та­ки від­бу­де­ться 27 гру­дня. І від­був­ся. Тоб­то справ­жні рі­ше­н­ня ухва­лю­ю­ться аж ні­як не в ме­жах мін­сько­го про­це­су. То­ді на­ві­що він по­трі­бен? Мо­же, ре­аль­но пе­ре­не­сти пе­ре­го­во­ри до Аста­ни?

Які плю­си є в Аста­ни, щоб пе­ре­хо­пи­ти лав­ри в Мін­ська? У Ка­зах­ста­ну біль­ша між­на­ро­дна ва­га, хо­ро­ші від­но­си­ни з кра­ї­на­ми За­хо­ду. Там не­що­дав­но від­бу­ли­ся від­но­сно успі­шні пе­ре­го­во­ри про вре­гу­лю­ва­н­ня кон­флі­кту в Си­рії, то­ді як Мінськ та­ки­ми до­ся­гне­н­ня­ми по­хва­ли­ти­ся не мо­же.

Плюс Аста­ни екс­пер­ти по­ба­чи­ли й у не­по­га­них від­но­си­нах зі США. У Ка­зах­ста­ні, на від­мі­ну від Мін­ська, нор­маль­но фун­кціо­нує по­соль­ство Шта­тів.

Але має Аста­на як пе­ре­го­вір­ний май­дан­чик і ве­ли­кі мі­ну­си. Го­лов­ний із них по­ля­гає в то­му, що Ка­зах­стан і США не є уча­сни­ка­ми «нор­манд­сько­го про­це­су». Тож пи­та­н­ня про мі­сце пе­ре­го­во­рів пе­ред­усім ви­рі­шу­ва­ти­муть Укра­ї­на та ін­ші йо­го уча­сни­ки: Ро­сія, Ні­меч­чи­на, Фран­ція.

Укра­ї­на до­сі не має по­сла в Ка­зах­ста­ні. На­вряд чи во­на по­го­ди­ться ве­сти пе­ре­го­во­ри в кра­ї­ні, де від­су­тній пов­но­цін­ний ди­пло­ма­ти­чний пред­став­ник. Імо­вір­но, ще й то­му очіль­ник укра­їн­сько­го МЗС Пав­ло Клім­кін ска­зав, що «на­справ­ді мі­сце фор­ма­ту не має осо­бли­во­го зна­че­н­ня, ва­жли­во, що ми не про­су­ва­є­мо­ся в на­шо­му про­це­сі». І за­зна­чив, що Мінськ бу­ло обра­но зав­дя­ки хо­ро­шій ло­гі­сти­ці й «від­но­сній ней­траль­но­сті».

Пр­охо­ло­дно іні­ці­а­ти­ву На­зар­ба­є­ва оці­ни­ли в Крем­лі. Не ду­же по­зи­тив­но від­ре­а­гу­ва­ли пред­став­ни­ки МЗС Ні­меч­чи­ни й Фран­ції. Див­но, але при цьо­му ні­хто не за­пи­тав дум­ки го­лов­них пе­ре­го­вір­ни­ків у мін­сько­му про­це­сі. Тих, від ко­го ні­би­то й по­вин­но за­ле­жа­ти все, а са­ме ке­рів­ни­ків «ЛНР» і «ДНР», які без­по­се­ре­дньо бе­руть участь у пе­ре­мо­ви­нах у Мін­ську. Як­би хтось по­ці­ка­вив­ся їхньою дум­кою, во­ни одно­зна­чно ви­сло­ви­ли­ся б про пе­ре­не­се­н­ня мі­сця зу­стрі­чі вкрай не­га­тив­но.

За­раз во­ни мо­жуть спо­кій­но про­їха­ти че­рез не­кон­тро­льо­ва­ні Укра­ї­ною кі­ло­ме­три укра­їн­сько-ро­сій­сько­го кор­до­ну до РФ і так са­мо спо­кій­но без па­спорт­но­го кон­тро­лю (зав­дя­ки так зва­ній Со­ю­зній дер­жа­ві Ро­сії та Бі­ло­ру­сі) пе­ре­тну­ти ро­сій­сько-бі­ло­ру­ський кор­дон. І та­ким чи­ном без за­гро­зи вла­сній без­пе­ці з’яви­ти­ся на пе­ре­го­во­рах у Мін­ську.

Чи бу­де в них та­ка мо­жли­вість в Аста­ні? З Ка­зах­ста­ном у Ро­сії не­має «Со­ю­зної дер­жа­ви», на­то­мість є па­спорт­ний кон­троль. Які в се­па­ра­ти­стів па­спор­ти? Якщо ро­сій­ські, то­ді як мо­жна го­во­ри­ти про те, що «Ро­сія не є уча­сни­цею кон­флі­кту на Дон­ба­сі». Па­спор­ти «ЛНР/ДНР»? Та­кий до­ку­мент — філь­чи­на гра­мо­та для будь-яко­го по­лі­цей­сько­го. Ди­пло­ма­ти­чні? Ди­пло­ма­та­ми якої дер­жа­ви во­ни є? Укра­їн­ські? То­ді як гро­ма­дян Укра­ї­ни, ко­трих зви­ну­ва­чу­ють у тяж­ких та осо­бли­во тяж­ких зло­чи­нах, їх по­вин­ні за­три­ма­ти на ро­сій­сько-ка­зах­стан­сько­му кор­до­ні (або в ае­ро­пор­ту) й ви­да­ти Укра­ї­ні. У будь-яко­му ра­зі, якщо пе­ре­го­во­ри пе­ре­не­суть до Аста­ни, існує не­ну­льо­вий шанс, що пе­ре­го­вір­ни- ки від «ЛНР/ДНР» до­їдуть тіль­ки до пер­шо­го ка­зах­сько­го при­кор­дон­ни­ка.

Тож Ка­зах­стан як пе­ре­го­вір­ний май­дан­чик — це ре­аль­но «хо­ло­стий ви­стріл» На­зар­ба­є­ва. Він не­зру­чний пе­ред­усім для основ­них пе­ре­го­вір­ни­ків: се­па­ра­ти­стів та Ки­є­ва.

Офі­цій­ний Мінськ на іні­ці­а­ти­ву На­зар­ба­є­ва від­ре­а­гу­вав різ­ко. «Вар­то на­га­да­ти, що не Бі­ло­русь на­про­шу­ва­ла­ся на роль май­дан­чи­ка для про­ве­де­н­ня пе­ре­мо­вин що­до Укра­ї­ни, а ке­рів­ни­ки кра­їн «нор­манд­ської че­твір­ки» по­про­си­ли Лу­ка­шен­ку прийня­ти в се­бе уча­сни­ків зу­стрі­чей з уре­гу­лю­ва­н­ня укра­їн­сько­го кон­флі­кту», — за­явив мі­ністр за­кор­дон­них справ Бі­ло­ру­сі Ула­дзі­мір Ма­кей.

Ма­кей за­зна­чив, що Бі­ло­русь, на від­мі­ну від ін­ших, за лав­ра­ми ми­ро­твор­ця не же­не­ться. «Пе­ре­мо­ви­ни що­до Укра­ї­ни мо­жна пе­ре­не­сти хоч в Ан­тар­кти­ду, якщо бу­де впев­не­ність у їхньо­му успі­ху. Але це кон­флікт у на­шій сім’ї, у на­шо­му ре­гіо­ні, і ми кров­но за­ці­кав­ле­ні в йо­го ви­рі­шен­ні. Ми не уча­сни­ки пе­ре­го­во­рів, але ке­рів­ник Бі­ло­ру­сі не раз про­по­ну­вав рі­зні ва­рі­ан­ти вре­гу­лю­ва­н­ня ці­єї кри­зи, зокре­ма й ви­яв­ляв го­тов­ність за­без­пе­чи­ти кон­троль бі­ло­ру­ськи­ми ми­ро­твор­ця­ми укра­їн­сько-ро­сій­сько­го кор­до­ну та лі­нії зі­ткне­н­ня».

Однак ці­ка­ві­шою в спі­чі очіль­ни­ка бі­ло­ру­сько­го зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го ві­дом­ства ста­ла ін­ша фра­за. Як за­зна­чив Ула­дзі­мір Ма­кей, щоб мін­ські пе­ре­го­во­ри бу­ли успі­шні­ши­ми, не пе­ре­не­се­н­ня їх по­трі­бне, а «щоб усі втя­гну­ті в цей кон­флікт сто­ро­ни, а та­кож ні­би­то «сто­рон­ні», але вель­ми за­ці­кав­ле­ні дер­жа­ви бу­ли щи­ро на­ці­ле­ні на при­пи­не­н­ня кро­во­про­ли­т­тя».

На­вряд чи Ма­кей мав на ува­зі США, які, за сло­ва­ми На­зар­ба­є­ва, за­про­по­ну­ва­ли пе­ре­не­сти пе­ре­го­во­ри до Аста­ни. Це рад­ше шпиль­ка на адре­су Мо­скви. Са­ме на те­ри­то­рії Ро­сії до­ся­га­ю­ться до­мов­ле­но­сті про обмін по­ло­не­ни­ми, то­ді як та­ко­го про­ри­ву мо­жна бу­ло б до­сяг­ти й у Мін­ську. Лю­ди, обі­зна­ні з бі­ло­ру­ськи­ми ре­а­лі­я­ми, не сум­ні­ва­ю­ться, що та­ке ви­слов­лю­ва­н­ня мі­ні­стра на­вряд чи є екс­пром­том. Та­кі дум­ки то­чно не мо­жуть бу­ти озву­че­ні без бла­го­сло­ве­н­ня Лу­ка­шен­ки. При­чо­му остан­нім ча­сом із вуст очіль­ни­ка Бі­ло­ру­сі «ан­ти­ро­сій­ські» ви­слов­лю­ва­н­ня чу­ти де­да­лі ре­гу­ляр­ні­ше й ча­сті­ше. То він, ро­змір­ко­ву­ю­чи про бі­ло­ру­ський без­ві­зо­вий ре­жим, за­яв­ляє, що кор­дон між Бі­ло­рус­сю та Ро­сі­єю — «най­див­ні­ший кор­дон у Єв­ро­пі», й зви­ну­ва­чує Мо­скву в то­му, що та фа­кти­чно бло­ку­ва­ла мо­жли­вість про­їзду іно­зем­ців до РФ тран­зи­том че­рез Бі­ло­русь. То, за­твер­джу­ю­чи рі­ше­н­ня про охо­ро­ну дер­жав­но­го кор­до­ну ор­га­на­ми при­кор­дон­ної слу­жби, ви­слов­лює пре­тен­зії, мов­ляв, єв­ро­пей­ці та ро­сі­я­ни «мо­гли б фі­нан­со­во актив­ні­ше під­три­ма­ти на­ші зу­си­л­ля в бо­роть­бі з рі­зни­ми пра­во­по­ру­шни­ка­ми». То Ма­кей про­хо­пи­ться, що «ні­би­то «сто­рон­ні», але вель­ми за­ці­кав­ле­ні дер­жа­ви» не зов­сім щи­ро або не зов­сім на­ці­ле­ні на «при­пи­не­н­ня кро­во­про­ли­т­тя».

Та­ке вра­же­н­ня, ні­би Аля­ксандр Ри­го­ра­віч ви­рі­шив під­пра­ви­ти ре­но­ме «не­са­мо­стій­но­го по­лі­ти­ка» й «ма­ріо­не­тки Пу­ті­на». І, зві­сно ж, ще й та­ким чи­ном збе­рег­ти Мінськ як пе­ре­го­вір­ний май­дан­чик, що при­ніс йо­му так ба­га­то ви­гід. У будь-яко­му ра­зі аль­тер­на­ти­ви Мін­ську як пе­ре­го­вір­но­му май­дан­чи­ку в пи­тан­ні Дон­ба­су по­ки що не про­гля­да­є­ться.

АСТА­НА МАЄ ЯК ПЕ­РЕ­ГО­ВІР­НИЙ МАЙ­ДАН­ЧИК ВЕ­ЛИ­КІ МІ­НУ­СИ. ГО­ЛОВ­НИЙ ІЗ НИХ ПО­ЛЯ­ГАЄ В ТО­МУ, ЩО КА­ЗАХ­СТАН І США НЕ Є УЧА­СНИ­КА­МИ «НОР­МАНД­СЬКО­ГО ПРО­ЦЕ­СУ». ТОЖ ПИ­ТА­Н­НЯ ПРО МІ­СЦЕ ПЕ­РЕ­ГО­ВО­РІВ ПЕ­РЕД­УСІМ ВИ­РІ­ШУ­ВА­ТИ­МУТЬ УКРА­Ї­НА ТА ІН­ШІ ЙО­ГО УЧА­СНИ­КИ: РО­СІЯ, НІ­МЕЧ­ЧИ­НА, ФРАН­ЦІЯ

Схід vs Захід. На­зар­ба­єв на­ма­га­є­ться пе­ре­хо­пи­ти ди­пло­ма­ти­чну іні­ці­а­ти­ву в Лу­ка­шен­ки, однак у пи­тан­ні вре­гу­лю­ва­н­ня си­ту­а­ції на Дон­ба­сі йо­му це на­вряд чи вда­сться

Пре­це­дент. 2 лютого суд у Мін­ську має ого­ло­си­ти ви­рок трьом ав­то­рам ро­сій­сько­го ви­да­н­ня REGNUM за роз­па­лю­ва­н­ня між­на­ціо­наль­ної во­ро­жне­чі й за­пе­ре­че­н­ня бі­ло­ру­ської дер­жав­но­сті

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.