Ти­мо­фій Ми­ло­ва­нов: «Ми ма­є­мо бу­ду­ва­ти ка­пі­та­лізм, ко­ли той, хто зро­бив ба­га­то, отри­мує та­кож ба­га­то»

За­сту­пник го­ло­ви Ра­ди НБУ про фун­да­мен­таль­ні про­бле­ми еко­но­мі­ки

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Спіл­ку­вав­ся Лю­бо­мир Ша­ва­люк

Ти­ждень по­спіл­ку­вав­ся із за­сту­пни­ком го­ло­ви Ра­ди НБУ, по­че­сним пре­зи­ден­том Ки­їв­ської шко­ли еко­но­мі­ки Ти­мо­фі­єм Ми­ло­ва­но­вим про мо­не­тар­ну по­лі­ти­ку, се­ре­дньо­стро­ко­ві ри­зи­ки, фун­да­мен­таль­ні про­бле­ми еко­но­мі­ки Укра­ї­ни, а та­кож про зна­че­н­ня до­ві­ри та від­нов­ле­н­ня спра­ве­дли­во­сті для еко­но­мі­чно­го роз­ви­тку.

Дня­ми НБУ під­ви­щив облі­ко­ву став­ку втре­тє по­спіль. Що це озна­чає для еко­но­мі­ки? — НБУ ді­яв за книж­кою, так ро­блять усі ре­гу­ля­то­ри. Нац­банк під­няв став­ку у від­по­відь на по­си­ле­н­ня ін­фля­цій­но­го ти­ску та зро­ста­н­ня ін­фля­цій­них очі­ку­вань. Ін­фля­цію пла­ну­ва­ли на рів­ні 8–10%, але во­на ви­йшла за ці ме­жі й не спа­дає. По­трі­бно з тим щось ро­би­ти. Який ми ма­є­мо ін­стру­мент? Не­об­хі­дно зро­би­ти гро­ші до­рож­чи­ми, то­ді їх мен­ше ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­муть і ці­ни зро­ста­ти­муть не так швид­ко. Це ду­же про­стий зв’язок, який ми ба­чи­мо на пра­кти­ці. Якщо на рин­ку біль­ше гро­шей, а кіль­кість про­ду­ктів не­змін­на, ці­ни бу­дуть ви­щи­ми. І нав­па­ки.

Що ро­бить НБУ? Щоб ці­ни не так швид­ко зро­ста­ли, під­ви­щує облі­ко­ву став­ку. Це озна­чає, що, ймо­вір­но, з ча­сом де­по­зи­тні став­ки збіль­ша­ться. Мо­жли­во, ко­ли де­по­зи­ти да­ва­ли 10%, а ін­фля­ція ста­но­ви­ла 12–14%, де­хто не хо­тів кла­сти гро­ші на де­по­зит, а ку­пу­вав, ска­жі­мо, біль­ше хлі­ба чи ма­ши­ну. Але сьо­го­дні кла­сти на де­по­зит ста­ло ви­гі­дні­ше, тож гро­шей в еко­но­мі­чній си­сте­мі по­мен­шає, а на де­по­зи­тах по­біль­шає. НБУ сте­ри­лі­зує ці ко­шти, за­би­раю- чи в бан­ків і пла­тя­чи їм за це пев­ний від­со­ток. Так він до­ся­гає сво­єї ме­ти: гро­ші ста­ють до­рож­чи­ми.

Це по­га­но для Ка­бмі­ну та де­яких ком­па­ній. Бо ко­ли гро­ші до­рож­ча­ють, то й кре­ди­ти та­кож. Так зав­жди в еко­но­мі­ці: якщо ко­мусь до­бре, ко­мусь по­га­но. Якщо я хо­чу по­кла­сти ко­шти на де­по­зит, то ме­ні до­бре, але то­му, хто хо­че взя­ти кре­дит, по­га­но. Так са­мо існує ма­кро­еко­но­мі­чний ба­ланс: якщо ми ро­би­мо гро­ші до­рож­чи­ми, то для зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки це не зов­сім до­бре, за­те спри­яє змен­шен­ню ін­фля­ції.

Мо­жна обго­во­рю­ва­ти, на скіль­ки по­трі­бно під­ні­ма­ти облі­ко­ву став­ку. В екс­пер­тно­му се­ре­до­ви­щі від­бу­ва­ю­ться жва­ві дис­ку­сії: хтось ка­же, що це не пра­цює, а хтось — що пра­цює. На мою дум­ку, цей ме­ха­нізм пра­цює, хоч і не так іде­аль­но, як у роз­ви­не­них кра­ї­нах.

А чо­му зро­стає ін­фля­ція? — Це ва­жли­ве пи­та­н­ня, на яке є рі­зні по­гля­ди. Ка­бмін і низ­ка екс­пер­тів вва­жа­ють, що ці­ни зро­ста­ють не че­рез рі­ше­н­ня уря­ду, а з об’єктив­них при­чин. Це мо­же бу­ти під­ви­ще­н­ня сві­то­вих цін на то­ва­ри, які ми ім­пор­ту­є­мо, по­до­рож­ча­н­ня га­зу чи на­фти, збіль­ше­н­ня екс­пор­ту до ЄС, що під­тя­гує вну­трі­шні ці­ни до єв­ро­пей­ських, під­ня­т­тя та­ри­фів та ба­га­то інших. Це чин­ни­ки, які уряд не мо­же кон­тро­лю­ва­ти.

Але є й ін­ша дум­ка. Якщо уряд під­ви­щує пен­сії чи зар­пла­ти в дер­жав­но­му се­кто­рі біль­ше, ніж мо­же со­бі до­зво­ли­ти еко­но­мі­ка, то ви­ни­кає пи­та­н­ня. З одно­го бо­ку,

Ти­мо­фій Ми­ло­ва­нов — до­цент еко­но­мі­ки Піт­тс­бурзь­ко­го уні­вер­си­те­ту, за­сту­пник го­ло­ви Ра­ди НБУ, по­че­сний пре­зи­дент Ки­їв­ської шко­ли еко­но­мі­ки, спів­за­снов­ник Voxukraine. На­ро­див­ся 1975 ро­ку в Ки­є­ві. За­кін­чив Ки­їв­ський по­лі­те­хні­чний ін­сти­тут і Ки­є­во-мо­ги­лян­ську ака­де­мію. У 1999 ро­ці здо­був сту­пінь ма­гі­стра еко­но­мі­ки в Ки­їв­ській шко­лі еко­но­мі­ки. У 2004- му — сту­пінь PHD з еко­но­мі­ки в Уні­вер­си­те­ті Ві­скон­син-ме­ді­сон. Ви­кла­дав у Пен­силь­ван­сько­му уні­вер­си­те­ті, Уні­вер­си­те­ті Бон­на, Уні­вер­си­те­ті шта­ту Пен­силь­ва­нія та Уні­вер­си­те­ті Піт­тс­бур­га.

ви­ща зар­пла­та чи­нов­ни­ків ство­рює пра­виль­ну мо­ти­ва­цію, щоб ро­зум­ні лю­ди йшли пра­цю­ва­ти в дер­жав­ний се­ктор. З дру­го­го — на дер­жав­но­му рів­ні ми ви­тра­ча­є­мо біль­ше, ніж мо­же­мо со­бі до­зво­ли­ти. Ча­сти­на екс­пер­тів вва­жає, що со­ці­аль­ні ви­да­тки зро­ста­ють швид­ше, ніж еко­но­мі­ка, то­му дії уря­ду (під­ви­ще­н­ня пен­сій, мі­ні­маль­них зар­плат, на­да­н­ня суб­си­дій, за­кла­де­н­ня «хо­ті­лок» у бю­джет) є при­чи­ною збіль­ше­н­ня ін­фля­цій­них очі­ку­вань.

Не­за­ле­жно від то­го, яка дум­ка пра­виль­на, Нац­банк ре­а­гує на си­ту­а­цію, під­ви­щу­ю­чи облі­ко­ву став­ку. Це ма­ти­ме не­га­тив­ний ко­ро­тко­стро­ко­вий ефект на еко­но­мі­ку, але по­зи­тив­но впли­не на ін­фля­цію в се­ре­дньо­стро­ко­во­му пе­рі­о­ді.

До якої дум­ки схи­ля­є­те­ся ви? — Я ска­жу ди­пло­ма­ти­чно: чув рі­зні оцін­ки. На­при­клад, під­ня­т­тя мі­ні­маль­них зар­плат час­тко­во при­зве­ло до ті­ні­за­ції еко­но­мі­ки, бо лю­ди пе­ре­йшли на ФОП, час­тко­во — до збіль­ше­н­ня ін­фля­цій­но­го ти­ску. Від­по­від­но до цифр, які я ба­чив по пен­сій­ній ре­фор­мі, ви­ни­кає до­сить ве­ли­ке на­ван­та­же­н­ня на бю­джет. Ба­га­то про­грам у ме­жах бю­дже­тної під­трим­ки та­кож ма­ють не­га­тив­ні на­слід­ки. Але я зго­ден, що існу­ють об’єктив­ні чин­ни­ки, які є по­за кон­тро­лем уря­ду.

На­справ­ді фун­да­мен­таль­ний чин­ник — не­до­ро­з­ви­не­на еко­но­мі­ка. Ви­ни­кає пи­та­н­ня до Ка­бмі­ну, Нац­бан­ку, Адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та, по­лі­ти­ків: чи зро­би­ли во­ни все мо­жли­ве, щоб еко­но­мі­ка роз­ви­ва­ла­ся? Мо­жна ствер­джу­ва­ти, що їхні дії при­зве­ли до си­ту­а­ції, яка скла­ла­ся. Бо во­ни мо­гли про­во­ди­ти ре­фор­ми ефе­ктив­ні­ше, швид­ше, з біль­шим фо­ку­сом на стру­ктур­ні змі­ни та по­си­ле­н­ня кон­ку­рен­то­спро­мо­жно­сті еко­но­мі­ки, з мен­шим акцен­том на по­лі­ти­чні свар­ки між со­бою.

Чо­му в Укра­ї­ні ре­фор­ми від­бу­ва­ю­ться так по­віль­но? — Ре­фор­ми да­ють пе­ре­ва­гу тим, хто го­то­вий до них. У ре­зуль­та­ті змін ви­гра­ють ті, у ко­го кра­ща осві­та (кра­щі ви­кла­да­чі, кра­щі уні­вер­си­те­ти, зокре­ма й за кор­до­ном), хто краще ада­пту­є­ться і в ко­го очі­ку­ва­на три­ва­лість жи­т­тя дов­ша, бо пло­ди пе­ре­тво­рень з’яв­ля­ться в май­бу­тньо­му. А для ре­шти по­трі­бно бу­ду­ва­ти ін­фра­стру­кту­ру, щоб лю­ди мо­гли пе­ре­ква­лі­фі­ку­ва­ти­ся. Це те, чо­го не зро­би­ли в Укра­ї­ні.

І тут ви­ни­кає су­пе­ре­чність між уря­дом і Нац­бан­ком, що ви­пли­ває з фун­да­мен­таль­но­го кон­флі­кту між не­рів­ні­стю та еко­но­мі­чним зро­ста­н­ням. Будь-яка по­лі­ти­ка, спря­мо­ва­на на ма­кро­еко­но­мі­чну ста­бі­лі­за­цію та роз­ви­ток еко­но­мі­ки, від­да­ва­ти­ме пе­ре­ва­гу мо­лод­шим та осві­че­ні­шим лю­дям. І це по­гли­блю­ва­ти­ме не­рів­ність. А одне із зав­дань уря­ду — змен­шу­ва­ти її. Щоб за­без­пе­чи­ти зро­ста­н­ня еко­но­мі­ки, ми ма­є­мо бу­ду­ва­ти ка­пі­та­лізм, ко­ли той, хто зро­бив ба­га­то, отри­мує та­кож ба­га­то. Це ство­рить мо­ти­ва­цію ба­га­то пра­цю­ва­ти, але й по­си­лить не­рів­ність: той, хто щось зро­бив, ма­ти­ме біль­ше, ніж той, хто не зро­бив. І по­ки суспільство не спри­ймає та­ку не­рів­ність як спра­ве­дли­ву нор­му, не бу­де під­трим­ки ка­пі­та­лі­зму, еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня й ре­форм, які до ньо­го при­во­дять.

По­стає ще одне пи­та­н­ня: чи не­рів­ність, яка ви­ни­кла в Укра­ї­ні, спра­ве­дли­ва? Ні. Бо в 1990-х ку­пка людей зба­га­ті­ла не­спра­ве­дли­во, не в че­сній кон­ку­рен­тній бо­роть­бі, а зав­дя­ки то­му, що ство­ри­ла умо­ви для вла­сно­го зба­га­че­н­ня. Во­ни мо­но­по­лі­зу­ва­ли рин­ки, кон­тро­лю­ва­ли ком­па­нії, за­ро­бля­ли на пе­ре­ко­сах на рин­ку га­зу, ство­рю­ва­ли бан­ки­пи­ло­со­си, бра­ли участь у де­ше­вій при­ва­ти­за­ції то­що. У ре­зуль­та­ті ви­ни­кла фун­да­мен­таль­на не­рів­ність: кіль­ка від­со­тків людей ду­же-ду­же за­мо­жні по­рів­ня­но з ре­штою, але во­ни не за­ро­би­ли ці гро­ші в кон­ку­рен­тній бо­роть­бі. То­му в нас не­має до­ві­ри до ба­га­тих: во­ни є не ге­ро­я­ми для нас, а во­ро­га­ми. Не­рів­ність суспільство спри­ймає як не­спра­ве­дли­ву річ. Це має скла­дні й да­ле­к­ося­жні на­слід­ки.

Ба­га­ті лю­ди спри­йма­ю­ться як про­вла­дні, то­му до вла­ди апрі­о­рі не­має до­ві­ри, при цьо­му є по­стій­ний за­пит на від­нов­ле­н­ня спра­ве­дли­во­сті: «бан­ди­там тюр­ми», де­о­лі­гар­хі­за­цію чи про­сто від­по­відь на те, хто вбив людей на Май­да­ні. Але ке­рів­ни­цтво дер­жа­ви не мо­же від­по­ві­сти на цей за­пит. Во­но по­тре­бує під­трим­ки, а від су­спіль­ства її не­має, бо від по­ча­тку не­має до­ві­ри. Якщо суспільство не під­три­мує, вла­да по­чи­нає спи­ра­ти­ся на тих, хто під­три­мує. Про ко­го йде­ться? Про ба­га­тих, про тих, хто має ре­сур­си та зв’яз­ки. І то­ді лю­ди ка­жуть, мов­ляв, ми зна­ли, що во­ни та­кі са­мі, як їхні по­пе­ре­дни­ки, і що їм не мо­жна бу­ло до­ві­ря­ти. Ви­хо­дить за­мкне­не ко­ло: ми не до­ві­ря­є­мо уря­ду, він зму­ше­ний спи­ра­ти­ся на людей, че­рез яких ми йо­му не до­ві­ря­є­мо. Ми в ньо­му за­стря­гли.

Щоб ви­йти з ці­єї то­чки, по­трі­бно, щоб хтось від­но­вив спра­ве­дли­вість у фун­да­мен­таль­но­му сен­сі. Для цьо­го не­о­бов’яз­ко­во ко­гось са­джа­ти до в’язни­ці, за­стре­ли­ти чи 20 ро­ків тя­га­ти по су­дах. Кон­стру­ктив­на спра­ве­дли­вість по­ля­га­ти­ме в то­му, щоб да­ти всім лю­дям мо­жли­вість че­сно за­ро­би­ти, ство­ри­ти умо­ви для цьо­го.

Під­ви­ще­н­ня пен­сій чи мі­ні­маль­них зар­плат — ло­каль­не рі­ше­н­ня, що не ви­рі­шує про­бле­ми. На­віть ко­ли під­ви­щу­ють пен­сії, ні­хто не ка­же: «Який у нас кла­сний уряд!», а тіль­ки й чу­ти: «От ко­зли, хоч щось да­ли!». Так до­ві­ра не з’яви­ться. Її мо­жна за­ро­би­ти ли­ше від­нов­ле­н­ням спра­ве­дли­во­сті.

Як ство­ри­ти умо­ви для то­го, щоб лю­ди по­ча­ли за­ро­бля­ти са­мо­стій­но? — Пе­ре­д­усім лю­дям по­трі­бно зро­зу­мі­ти: че­ка­ти від дер­жа­ви, що во­на зро­бить усім до­бре, під­ви­щить пен­сії та зар­пла­ти, — це шлях у ні­ку­ди. На­віть якщо уряд під­ви­щить пен­сії, то зро­бить це че­рез бю­джет. Уре­шті-решт та­кі дії при­зве­дуть або до біль­ших по­да­тків, що по­га­но, або до ви­щих цін. Тоб­то все одно під­ви­ще­н­ня бу­де за наш рахунок. Про­сто від­да­ти лю­дям гро­ші на рів­ні кра­ї­ни не до­зво­ляє ма­кро­еко­но­мі­ка. Це якщо ме­ні да­ти, а вам не да­ва­ти, то ме­ні бу­де до­бре. Але якщо да­ти всім і всі пі­дуть ку­пу­ва­ти мо­ло­ко, але не бу­де но­вих мо­ло­чних за­во­дів, то мо­ло­ка від то­го біль­ше не ста­не. Ми бу­де­мо зму­ше­ні йо­го ім­пор­ту­ва­ти з Польщі, ці­на на ньо­го зро­сте, ще й курс грив­ні обва­ли­ться.

Як­би укра­їн­ці усві­до­ми­ли, що від дер­жа­ви не мо­жна вже ні­чо­го спо­ді­ва­ти­ся, то по­тро­ху ста­ли б шу­ка­ти ви­хід із си­ту­а­ції. На­при­клад, хтось ду­же кла­сно в’яже, і з цьо­го мо­жна зро­би­ти ма­лень­кий бі­знес, ви­кла­сти в ін­тер­нет, мо­жли­во, хтось щось ку­пить. А ми в Укра­ї­ні та­ко­го не ба­чи­мо, бо ні­хто не вчить, як ство­ри­ти ма­лень­кий бі­зне­сплан, як від­кри­ти ФОП.

Що по­трі­бно для то­го, щоб ви­ро­сти­ти укра­їн­ську Apple чи Amazon? — Є один про­стий ре­цепт, як ство­ри­ти Apple. По­трі­бно, щоб лю­ди пе­ре­ста­ли бо­я­ти­ся за­йма­ти­ся бі­зне­сом. Бо ко­ли ви за­сно­ву­є­те но­ве під­при­єм­ство, то обов’яз­ко­во щось по­ру­ши­те, то­му що або ра­ні­ше цим не за­йма­ли­ся, або за­про­ва­джу­є­те ін­но­ва­ції, які ще не вре­гу­льо­ва­ні. На­при­клад, тор­гу­є­те бі­тко­ї­ном, пи­ше­те бло­кчейн. Це ще ні­хто не від­ре­гу­лю­вав, а СБУ мо­же при­йти й ска­за­ти, що ви фі­нан­су­є­те «ДНР». І от тут по­трі­бні змі­ни. Щоб пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни не ти­сну­ли на ма­лий і се­ре­дній бі­знес, який за­йма­є­ться ін­но­ва­ці­я­ми. Краще не­хай лю­ди не­д­опла­тять, ніж їх за­ля­ка­ти. Бо скіль­ки тих, хто на­ма­га­є­ться щось зро­би­ти, але їх за­ля­ку­ють. По­тім лю­ди чу­ють про це в но­ви­нах і ду­ма­ють: хай йо­му грець, я на­віть не на­ма­га­ти­му­ся щось зро­би­ти. Во­ни ма­ють чи­та­ти но­ви­ни не про те, що СБУ в ко­гось вийня­ла всі сер­ве­ри, а про те, що хтось щось при­ду­мав, ле­га­лі­зу­вав­ся і про­дав­ся на ІРО в Крем­ні­є­ву до­ли­ну. До­ки в нас чи­та­ють про СБУ, лю­ди не на­ма­га­ти­му­ться щось ство­рю­ва­ти.

Це як у спор­ті. По­ки всі чи­та­ють, що є «Ди­на­мо» чи «Ша­хтар», усі лю­блять і гра­ють у фут­бол. Да­лі йде від­бір та­ла­но­ви­тих, які з ча­сом ста­ють силь­ни­ми грав­ця­ми. Так має бу­ти і в бі­зне­сі: всі по­вин­ні про­бу­ва­ти за­йма­ти­ся під­при­єм­ни­цтвом, а си­сте­ма, рин­ки від­би­ра­ти­муть най­кра­щих. А по­ки що ні­хто не хо­че за­йма­ти­ся цим, бо за те, що ти по­чи­на­єш гра­ти в під­при­єм­ця, ді­ста­неш по го­ло­ві. На­то­мість має бу­ти нав­па­ки: на­віть якщо десь бу­ли по­ру­ше­н­ня, їх по­трі­бно про­ба­ча­ти.

Уже з’яви­ли­ся дум­ки, що до кін­ця про­гра­ми спів­пра­ці з МВФ ми мо­же­мо не отри­ма­ти жо­дно­го тран­шу. Якщо змо­де­лю­ва­ти си­ту­а­цію, що че­кає на Укра­ї­ну в та­ко­му ра­зі? — Ду­маю, в Укра­ї­ни то­ді за­бра­кне гро­шей на по­га­ше­н­ня зов­ні­шніх бор­гів, бу­дуть ви­со­ка ін­фля­ція й еко­но­мі­чна кри­за. Або уряд має пі­ти на зов­ні­шні рин­ки, але то­ді зро­сте на­ван­та­же­н­ня на май­бу­тнє по­ко­лі­н­ня. Це сце­на­рій, за яко­го втра­тять усі.

Во­дно­час ми мо­же­мо ви­ко­на­ти умо­ви МВФ та отри­ма­ти на­сту­пний транш. Пер­ша умо­ва — ство­ре­н­ня Ан­ти­ко­ру­пцій­но­го су­ду. Дру­га — під­ня­т­тя цін на газ до між­на­ро­дних, рин­ко­вих рів­нів. Для нас украй ва­жли­во, щоб ці­ни на бла­ки­тне па­ли­во бу­ли на рів­ні єв­ро­пей­ських. Для людей це ду­же важ­ко, але ж іде­ться про на­шу енер­ге­ти­чну не­за­ле­жність. Бу­дуть рин­ко­ві ці­ни — бу­де кон­ку­рен­ція, а то­ді ні­хто не змо­же ска­за­ти, мов­ляв, я вам пе­ре­кри­ваю кра­ник у най­хо­ло­дні­шу по­ру ро­ку.

Си­ту­а­ція з та­ри­фа­ми на газ на­віть скла­дні­ша. Уряд по­обі­цяв, що їх ра­ху­ва­ти­муть за фор­му­лою. А те­пер ка­же, що фор­му­ла не­спра­ве­дли­ва й не­пра­виль­на. При­пу­сті­мо, але як усе це ба­чи­ться за­хі­дним пар­тне­рам? Якщо уряд по­обі­цяв фор­му­лу, то або він не­ком­пе­тен­тний, або, швид­ше за все, про­сто не хо­че ви­ко­ну­ва­ти вла­сні обі­цян­ки. Він ка­же, що за­хи­щає пра­ва на­се­ле­н­ня. Але то­ді ви­ни­кає пи­та­н­ня: чо­му цей за­хист та­кий ви­бір­ко­вий, чо­му не­має бо­роть­би з ко­ру­пці­єю, ті­ньо­вою еко­но­мі­кою, ви­чи­ще­н­ня по­да­тків? Що зав­дає біль­ше шко­ди лю­дям: ко­ру­пція чи ви­со­кі та­ри­фи? Це ще не­зро­зумі­ло. Якщо ви­чи­сти­ти ко­ру­пцію, то, мо­жли­во, лю­ди за­ро­бля­ли б іна­кше. Чи, на­при­клад, мо­жна зни­зи­ти по­да­тки, то­ді лю­ди ма­ти­муть ін­шу зар­пла­ту й бу­дуть зда­тні за­пла­ти­ти за збіль­ше­н­ня та­ри­фів. Зро­зумі­ло, що по­бо­ро­ти ко­ру­пцію не мо­жна з офі­су прем’єра в один мо­мент. Не­об­хі­дно про­во­ди­ти си­стем­ну ро­бо­ту, за­кру­чу­ва­ти гай­ки, щоб ті­ньо­ві обо­руд­ки бу­ли не­ви­гі­дні. Ча­сти­на ці­єї ро­бо­ти по­ля­гає і в то­му, щоб са­джа­ти за ґра­ти людей, які не гра­ють за но­ви­ми пра­ви­ла­ми. Але ж по­трі­бно ство­рю­ва­ти но­ві пра­ви­ла, і за день цьо­го не зро­биш.

За­раз ба­га­то го­во­рять про тру­до­ву мі­гра­цію з Укра­ї­ни. Чи мо­жна щось зро­би­ти для мі­ні­мі­за­ції цьо­го про­це­су? — Чо­му лю­ди їдуть? Якщо кра­ї­на не­спра­ве­дли­ва і їм ні­чо­го тут ро­би­ти, во­ни їха­ти­муть. Якщо спра­ве­дли­вість від­но­ви­ться, лю­ди не по­чу­ва­ти­му­ться дру­го­сортни­ми й ма­ти­муть чим зайня­ти­ся тут, то­ді, ду­маю, во­ни не їха­ти­муть. В Укра­ї­ні лег­ше зро­би­ти стар­тап, ніж у Польщі, бо тут ти мо­жеш спро­бу­ва­ти щось по­бу­ду­ва­ти й ста­ти вла­сни­ком, а там бу­деш тіль­ки на­йма­ним пра­ців­ни­ком.

Але те, що укра­їн­ці їдуть, не кі­нець сві­ту. На­при­клад, я сво­го ча­су по­їхав і про­жив за кор­до­ном 18 ро­ків. Здо­був там осві­ту, на­пи­сав ана­лі­ти­чні, ака­де­мі­чні стат­ті, по­бу­ду­вав кар’єру, по­ба­чив, як там пра­цю­ють і вча­ться. Мо­жли­во, щось із цьо­го всьо­го до­по­ма­гає ме­ні сьо­го­дні ро­би­ти в Укра­ї­ні якісь ре­чі краще. А ті, хто не по­вер­нув­ся, пе­ре­да­ють якісь гро­ші, ін­ко­ли при­їжджа­ють роз­ви­ва­ти спіль­ний бі­знес. То­му ні­чо­го по­га­но­го в то­му не­має.

Ця про­бле­ма ви­хо­дить на ма­кро­еко­но­мі­чний, де­мо­гра­фі­чний рівень. Якщо лю­ди, осо­бли­во мо­ло­ді, їдуть, то ви­ни­кає про­бле­ма з тим, хто пра­цю­ва­ти­ме, пла­ти­ти­ме в бю­джет, щоб бу­ли до­стой­ні пен­сії. Якщо ми не мо­же­мо втри­ма­ти укра­їн­ців, то ма­є­мо від­кри­ти­ся для кра­їн, де лю­ди жи­вуть ще гір­ше, ніж у нас. Ми на­справ­ді є ра­сист­ським су­спіль­ством, яке не лю­бить ні­ко­го, окрім укра­їн­ців і бі­лих уза­га­лі. На­зи­ва­є­мо пред­став­ни­ків інших рас зві­ра­ми, ба­на­ба­ка­ми, чор­ни­ми й так да­лі. Я вва­жаю, що це не­прийня­тно, але в нас так є. І це теж ве­ли­кий со­ром, бо ми не від­кри­ті до інших людей, до но­вих ідей.

У чо­му суть бо­роть­би з ра­си­змом, за рі­зно­ма­ні­тність загалом? Рі­зно­ма­ні­тність озна­чає рі­зні ідеї, а от­же, ви­щу ймо­вір­ність ви­ни­кне­н­ня хо­ро­шої ідеї, то­ле­ран­тність до но­вих по­гля­дів, мен­ше кон­флі­ктів, біль­ший обмін ін­фор­ма­ці­єю, від­по­від­но кра­щі не­твор­кінг, брейн­стор­мінг, еко­но­мі­ку й жи­т­тя для всіх. По­ки ми тут між со­бою сва­ри­мо­ся, по­трі­бно бу­ти пра­ви­ми чи лі­ви­ми, лю­ди ство­рю­ють но­вий Google.

То­му з мі­гра­ці­єю не мо­жна бо­ро­ти­ся в пря­мо­му сен­сі. Пар­кан на кор­до­ні не по­ста­виш. Це по­га­но, що мі­гра­ція та­ка ве­ли­ка, але во­на по­ру­шує фун­да­мен­таль­не пи­та­н­ня: для ко­го Укра­ї­на? Якщо Укра­ї­на для укра­їн­ців, які вва­жа­ють, що їм тут по­га­но жи­ти, то, мо­жли­во, до­бре, що во­ни їдуть? По­ду­май­те про ди­ти­ну, яка тут пра­цю­ва­ти­ме все своє жи­т­тя клер­ком за $300 на мі­сяць, якщо по­ща­стить, або по­їде, здо­бу­де осві­ту й за­ро­бля­ти­ме $50 тис. на рік. Що краще на фун­да­мен­таль­но­му рів­ні? Не да­ти лю­ди­ні це зро­би­ти?

Чи мо­же Ки­їв­ська шко­ла еко­но­мі­ки зро­би­ти свій вне­сок у ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми емі­гра­ції? — Якщо нам да­дуть зем­лі чи кам­пус (маю на ува­зі не тіль­ки дер­жа­ву, а й при­ва­тний ка­пі­тал), ми лег­ко ство­ри­мо ін­ку­ба­тор для ма­ло­го та се­ре­дньо­го бі­зне­су. І зро­би­мо це на дер­жав­но­му, си­стем­но­му рів­ні, бо вмі­є­мо та­ке ро­би­ти. На ре­сур­сах, які в нас є, ство­рю­є­мо про­гра­му для ве­те­ра­нів АТО: як пи­са­ти бі­знес-план, щоб во­ни мо­гли від­кри­ти вла­сну спра­ву. Ду­маю, у бе­ре­зні за­пу­сти­мо її. Ма­є­мо й ба­га­то інших ко­ро­тко­стро­ко­вих під­при­єм­ни­цьких про­грам, МВА, тоб­то до­по­ма­га­є­мо лю­дям на­вчи­ти­ся ство­рю­ва­ти свій бі­знес.

БУДЬ-ЯКА ПО­ЛІ­ТИ­КА, СПРЯ­МО­ВА­НА НА МА­КРО­ЕКО­НО­МІ­ЧНУ СТА­БІ­ЛІ­ЗА­ЦІЮ ТА РОЗ­ВИ­ТОК ЕКО­НО­МІ­КИ, ВІД­ДА­ВА­ТИ­МЕ ПЕ­РЕ­ВА­ГУ МО­ЛОД­ШИМ ТА ОСВІ­ЧЕ­НІ­ШИМ ЛЮ­ДЯМ. І ЦЕ ПО­ГЛИ­БЛЮ­ВА­ТИ­МЕ НЕ­РІВ­НІСТЬ. А ОДНЕ ІЗ ЗАВ­ДАНЬ УРЯ­ДУ — ЗМЕН­ШУ­ВА­ТИ ЇЇ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.