Во­ло­ди­мир Фо­мі­чов: «На ме­не на­пи­сав до­нос мій дав­ній при­я­тель» Роз­по­відь звіль­не­но­го з по­ло­ну

«На ме­не на­пи­сав до­нос мій дав­ній при­я­тель»

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Спіл­ку­вав­ся Де­нис Ка­зан­ський

Во­ло­ди­мир Фо­мі­чов — ма­кі­їв­ча­нин, яко­го звіль­ни­ли з по­ло­ну бо­йо­ви­ків «ДНР» під час остан­ньо­го обмі­ну. До вій­ни він був акти­ві­стом одні­єї з гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій До­не­цька, під­три­му­вав Май­дан узим­ку 2014 ро­ку. З по­ча­тком бо­йо­вих дій, як і ін­ші про­укра­їн­ські до­неч­ча­ни, був зму­ше­ний за­ли­ши­ти рі­дне мі­сто.

У гру­дні 2015-го Во­ло­ди­мир ви­рі­шив на тро­хи по­вер­ну­ти­ся до рі­дної Ма­кі­їв­ки та про­від­а­ти на свя­та ба­тьків. Це ста­ло тра­гі­чною по­мил­кою, адже не­вдов­зі до­до­му до Фо­мі­чо­ва при­йшли пред­став­ни­ки «МГБ ДНР». На­сту­пні два ро­ки йо­му до­ве­ло­ся про­ве­сти в по­ло­ні бо­йо­ви­ків. Про цей важ­кий час Во­ло­ди­мир по­го­див­ся роз­по­ві­сти Ти­жню.

Вас за­а­ре­шту­ва­ли пі­сля при­їзду до Ма­кі­їв­ки. Чо­му на­ва­жи­ли­ся на та­ке рі­ше­н­ня, чи оці­ню­ва­ли ри­зик? — Якщо від­вер­то, то це бу­ла ду­же на­їв­на ідея. Якраз за­кін­чу­вав­ся 2015-й, то­ді на фрон­ті на­ста­ло пев­не за­тиш­шя й у ме­не скла­ло­ся вра­же­н­ня, що все якось ве­де до миру, що си­ту­а­ція ско­ро нор­ма­лі­зу­є­ться. Крім то­го, я не вва­жав се­бе яко­юсь ва­жли­вою ме­дій­ною осо­бою, то­му ви­рі­шив, що мною ні­хто не за­ці­ка­ви­ться. Але, як ви­яви­ло­ся, не­до­оці­ню­вав си­ту­а­цію. Як і мас­шта­бів то­го ре­пре­сив­но­го апа­ра­ту, що там па­нує.

За­раз їха­ти до Лу­ган­ська та До­не­цька ду­же не­без­пе­чно. Мо­же ста­ти­ся що зав­го­дно, і ні­хто від то­го не за­стра­хо­ва­ний. Іно­ді лю­ди­ну бе­руть про­сто так, ви­га­ду­ють якісь аб­сур­дні зви­ну­ва­че­н­ня, про­сто щоб на­бра­ти со­бі «обмін­ний фонд» і по­мі­ня­ти по­тім на ко­гось зі сво­їх.

Як від­бу­вав­ся арешт? — Це ста­ло­ся пі­сля Но­во­го ро­ку. Я вже зби­рав­ся по­вер­та­ти­ся на­зад до Ки­є­ва. Во­ни при­йшли до ме­не до­до­му, об­шу­ка­ли, але, зві­сно, ні­чо­го не зна­йшли. По­тім по­ве­зли до «МГБ». І тіль­ки ко­ли я вже си­дів у їхньо­му ка­бі­не­ті, во­ни «зна­йшли» в ме­не во­гне­паль­ну зброю та гра­на­ти. Ме­ні за­ки­да­ли екс­тре­міст­ську ді­яль­ність. Ка­за­ли, що я при­їхав, щоб фо­то­гра­фу­ва­ти­ся з пра­по­ра­ми за­бо­ро­не­них у них ор­га­ні­за­цій, ве­сти про­па­ган­ду. А гра­на­ти ні­би­то три­мав для са­мо­обо­ро­ни.

А пра­по­ри у вас теж «зна­йшли»? — Ну во­ни їх са­мі при­не­сли, як і гра­на­ти. Це був пра­пор пар­тії «Сво­бо­да». Во­на вхо­дить до пе­ре­лі­ку ор­га­ні­за­цій, які там за­бо­ро­ни­ли. Ста­ло зро­зумі­ло, що їм по­трі­бен якийсь екс­тре­міст, і ним ви­явив­ся я.

Як по­тім ді­знав­ся, на ме­не на­пи­са­ли до­нос. Це зро­бив Ро­ман Ху­зя­хме­тов — мій дав­ній при­я­тель, лю­ди­на, яку до­бре знав. Ра­зом ми ко­лись бу­ли в ор­га­ні­за­ції «Фун­да­ція Ре­гіо­наль­них Іні­ці­а­тив», хо­ди­ли на Єв­ро­май­дан, але по­тім він пе­ре­йшов на бік «ДНР». Ро­ман ді­знав­ся, що я при­їхав, і від­ра­зу по­біг до «МГБ». Там він на­пи­сав ба­га­то. Що я на­ціо­на­ліст, член «Сво­бо­ди», при­їхав ро­би­ти ди­вер­сії. На­справ­ді я ні­ко­ли не мав до зга­да­ної пар­тії жо­дно­го сто­сун­ку, не ка­жу­чи про ін­ше. Він до­бре це знав, але… Ще пи­сав, що я при­во­зив яки­хось бо­йо­ви­ків з Іва­но- Фран­ків­ська на­ве­сні 2014 ро­ку на до­не­цький Єв­ро­май­дан. Я тіль­ки по­тім зба­гнув ло­гі­ку ці­єї ма­я­чні. Так ство­рю­ють іде­о­ло­гію. Їм не­зру­чно ви­зна­ва­ти, що Май­дан під­три­му­ва­ли ме­шкан­ці До­не­цька, то­му ви­га­ду­ють ці ле­ген­ди про де­сант із За­хі­дної Укра­ї­ни. Ні­би до­неч­чан не бу­ло, а тіль­ки якісь бан­ди­ти з Фран­ків­ська.

Та­кож зро­зу­мів, що до­но­си там пи­шуть ма­со­во. Не тіль­ки я че­рез та­ке по­стра­ждав. Це по­ши­ре­на пра­кти­ка, то­му за­кли­каю всіх бу­ти обе­ре­жни­ми.

Як вас су­ди­ли? Це вза­га­лі бу­ло схо­же на суд чи про­сто якась фі­кція? — Спо­ча­тку су­ду вза­га­лі не бу­ло. Якщо в Укра­ї­ні за­по­бі­жний за­хід оби­ра­ють у су­ді, то там ме­не про­сто три­ма­ли два мі­ся­ці в «МГБ» і до­пи­ту­ва­ли опе­ра­тив­ні пра­ців­ни­ки. На­справ­ді во­ни на­ма­га­ю­ться імі­ту­ва­ти якийсь пра­во­вий про­цес, то­му їм ду­же ва­жли­во, щоб лю­ди­на пі­сля під­ва­лу в слід­чо­го ска­за­ла все, що по­трі­бно. Тож на па­пе­рах мав сто­я­ти мій під­пис. По­їха­ти звід­ти хо­ча б

у СІЗО ти мо­жеш тіль­ки пі­сля то­го, як ска­жеш усе, що тре­ба.

Яких зі­знань від вас хо­ті­ли? — Во­ни хо­ті­ли, щоб я зі­знав­ся, що при­їхав у «ДНР» про­па­гу­ва­ти ідеї укра­їн­сько­го на­ціо­на­лі­зму.

До вас за­сто­со­ву­ва­ли тор­ту­ри? Би­ли? — Зви­чай­но, від са­мо­го по­ча­тку ме­не би­ли по­стій­но: і на до­пи­тах, і при­хо­ди­ли те ро­би­ти до ка­ме­ри. Це на­справ­ді бу­ло бо­ля­че й стра­шно. Чи­нив­ся ве­ли­кий мо­раль­ний тиск. Ка­за­ли, що на­пи­шуть на две­рях квар­ти­ри мо­їх ба­тьків «тут жи­ве сво­бо­ді­вець». Ду­же при­гні­чу­ва­ла са­ма си­сте­ма ізо­ля­ції, ко­ли ти про­сто си­диш у ка­ме­рі й не зна­єш, що від­бу­ва­є­ться нав­ко­ло.

Чи до­во­ди­ло­ся в не­во­лі пе­ре­ти­на­ти­ся з бо­йо­ви­ка­ми «ДНР», яких по­са­ди­ли со­ра­тни­ки? Ка­жуть, та­ких ду­же ба­га­то. Які ва­ші вра­же­н­ня? — Спо­ча­тку я си­дів сам, по­тім уже, ко­ли ме­не за­су­ди­ли та пе­ре­ве­ли в ко­ло­нію, з’яви­ло­ся ба­га­то рі­зних людей. Зокре­ма, бу­ли й «опол­чен­ці», яких до в’язни­ці від­пра­ви­ли свої ж. Увесь слід­чий тер­мін я пе­ре­бу­вав в ізо­ля­то­рі. А пі­сля то­го як ме­не за­су­ди­ли, по­тра­пив до ко­ло­нії № 27 у мі­сті Гор­лів­ка. То бу­ла ко­ло­нія-по­се­ле­н­ня, і там ре­жим уже був м’якший, не би­ли. Мав на­віть мо­жли­вість за­те­ле­фо­ну­ва­ти дру­зям, зу­стрі­ча­ти­ся з ба­тька­ми, але во­на з’яви­ла­ся тіль­ки пі­сля за­су­дже­н­ня. До то­го я не ба­чив сво­їх ба­тьків пів­то­ра ро­ку.

У СІЗО був те­ле­ві­зор про­сто в ка­ме­рі, але там по­ка­зу­ва­ли тіль­ки ро­сій­ські те­ле­ка­на­ли. У ко­ло­нії на­віть бу­ла мо­жли­вість ди­ви­ти­ся укра­їн­ське ТБ, зло­ви­ти укра­їн­ське ра­діо, хо­ча ор­га­ни, які за­йма­ли­ся пе­ре­вір­кою, це за­бо­ро­ня­ли.

«Опол­чен­ців» там бу­ло ба­га­то. Пе­ре­ва­жно ті, хто во­ю­вав у 2014 ро­ці, хто по­чи­нав цей рух. Їх за­раз при­би­ра­ють з ар­мії та по­ти­хень­ку ви­ти­ска­ють зві­ду­сіль. Не знаю, чо­му, але всі во­ни ка­за­ли, що є та­ка не­гла­сна уста­нов­ка. Ба­га­тьох по­са­ди­ли.

Ви спіл­ку­ва­ли­ся нор­маль­но, кон­флі­ктів не бу­ло? — Зві­сно, бу­ли дис­ку­сії, але загалом без екс­це­сів. Я пи­тав, чи не зне­ві­ри­ли­ся во­ни. На­справ­ді біль­шість із них роз­ча­ро­ва­на ке­рів­ни­цтвом «ДНР», але не іде­я­ми, за які во­ю­ва­ли. Во­ни по­стій­но че­ка­ють, що Пу­тін у всьо­му роз­бе­ре­ться та по­при­зна­чає їм ке­рів­ни­ків, які бу­дуть спра­ве­дли­ви­ми й че­сни­ми. І ре­аль­но ві­рять, що це ста­не­ться. Ти­по­ва істо­рія: хо­ро­ший цар, по­га­ні па­ни. Але Укра­ї­ну во­ни лю­би­ти біль­ше то­чно не ста­ли. Че­ка­ють ди­ва, ко­ли Ро­сія їх со­бі за­бе­ре.

У ко­ло­нії зі мною та­кож си­ді­ли ро­сі­я­ни, які при­їха­ли до­бро­воль­ця­ми та по­тра­пи­ли до «МГБ». Їх там до­ста­тньо ба­га­то. Во­ни в кеп­сько­му ста­но­ви­щі, адже їм «ши­ють» до­во­лі ве­ли­кі стро­ки: ро­ків по 10–12. Во­дно­час во­ни ро­зу­мі­ють, що ро­сій­ська дер­жа­ва від них фа­кти­чно від­мо­ви­ла­ся. Їх су­дить вій­сько­во-по­льо­вий суд, а там щось до­ве­сти ще важ­че, ніж у то­му, де су­ди­ли ме­не. То­му во­ни ду­же злі на «ДНР» і на За­хар­чен­ка. Ка­жуть: «Я при­їхав во­ю­ва­ти за вас, а ви ме­не по­са­ди­ли». Си­дять за рі­зні зло­чи­ни: хтось за ма­ро­дер­ство, хтось за вбив­ство, за бій­ки та кон­флі­кти в цих вій­сько­вих ча­сти­нах, хтось про­сто за якісь ди­сци­плі­нар­ні мо­мен­ти. Їм уза­га­лі не по­за­здриш. За укра­їн­ських по­ло­не­них хоч хтось пе­ре­жи­ває, пі­клу­є­ться. А ці ро­сі­я­ни в без­ви­хі­дно­му ста­но­ви­щі. Не­ма ко­му їх ви­тя­гу­ва­ти. Усі ки­ну­ли. У ко­ло­нії ви пра­цю­ва­ли? Ва­шу пра­цю якось ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли для по­треб фрон­ту? — Ми пра­цю­ва­ли, але для вну­трі­шніх по­треб ко­ло­нії. Я тру­див­ся на про­ду­кто­во­му скла­ді. Бі­ля нас бу­ла зо­на су­во­ро­го ре­жи­му, яку ми за­без­пе­чу­ва­ли. Одно­го ра­зу ко­па­ли тран­шею, щоб про­кла­сти во­до­про­від­ну тру­бу. На ви­ро­бни­цтво нас не по­си­ла­ли. Так і ска­за­ли, що в мі­сті не­має бі­зне­су, ні­чо­го не пра­цює, то­му на­ша пра­ця про­сто ні­ко­му не по­трі­бна.

До вас до­пу­ска­ли яки­хось пра­во­за­хи­сни­ків, пред­став­ни­ків ОБСЄ? — Ні, у цьо­му сен­сі бу­ла ціл­ко­ви­та ізо­ля­ція. Якщо в Укра­ї­ні до по­ло­не­них «ДНР» по­стій­но хо­ди­ли рі­зні оо­нів­ці, між­на­ро­дні на­гля­да­чі та ом­буд­сме­ни, то до нас ні­ко­го не пу­ска­ли. Вій­сько­ві си­ді­ли окре­мо, у Ма­кі­їв­ці. До них, зда­є­ться, хтось при­хо­див. Якось Сав­чен­ко при­їжджа­ла. А до нас ні. Ко­ли ви ді­зна­ли­ся, що вас мі­ня­ють? — Остан­ньої ми­ті. До то­го нам ні­чо­го не ка­за­ли. В Укра­ї­ні по­ло­не­них за­пи­ту­ва­ли, чи хо­чуть во­ни на обмін. З бо­ку «ДНР» вза­га­лі ні­чо­го не пи­та­ли, не по­пе­ре­джа­ли. Про­сто одно­го дня ме­не при­ве­ли в спе­цча­сти­ну та на­ка­за­ли пи­са­ти за­я­ву на За­хар­чен­ка що­до по­ми­лу­ва­н­ня. Ска­за­ли, що обмі­ню­ва­ти­муть.

Вам да­ва­ли адво­ка­та. Чи бу­ла якась ко­ристь від ньо­го? — Зві­сно, це фа­кти­чно фейк. Адво­кат не міг там ні на що впли­ну­ти. Але тре­ба ро­зу­мі­ти, що в будь-якій по­лі­ти­чній спра­ві, хоч во­на в «ЛДНР», хоч у Кри­му чи в Ро­сії, адво­кат — це мо­жли­вість зв’яз­ку із зов­ні­шнім сві­том, із дру­зя­ми, із рі­дни­ми та мо­жли­вість впли­ну­ти на те, щоб те­бе мен­ше пре­су­ва­ли. Усе ж та­ки во­ни гра­ють у пра­ва лю­ди­ни. І то­му ко­ли вже є адво­кат, який до те­бе хо­дить, то мен­ша ймо­вір­ність, що поб’ють до пів­смер­ті. Вза­га­лі тре­ба ска­за­ти, щоб усі зро­зумі­ли: там не­ма сен­су опи­ра­ти­ся, не зі­зна­ва­ти­ся. У «МГБ» ти, най­імо­вір­ні­ше, ра­но чи пі­зно під­пи­шеш усе, що то­бі за­ки­да­ють. Ні­ко­го не ці­ка­вить, чи ти ви­нен на­справ­ді. У суд із прав лю­ди­ни все одно не по­скар­жи­шся. То­му най­про­сті­ший шлях про­сто від­ра­зу з усім по­го­ди­ти­ся, усе під­пи­са­ти та че­ка­ти на обмін.

Як ви мо­же­те оці­ни­ти на­строї на Дон­ба­сі? На­при­клад, у тих, із ким сти­ка­ли­ся у в’язни­ці? — Че­сно ка­жу­чи, осо­бли­вої лю­бо­ві до Укра­ї­ни там не­ма. Я сам ду­мав: чи є сенс вкла­да­ти­ся в про­па­ган­ду, ро­би­ти якісь ін­фор­ма­цій­ні кам­па­нії? По-пер­ше, ефект від них не­ве­ли­кий, а по-дру­ге, там лю­ди одна­ко­во ні­чо­го не вирішують. Якщо ми ко­гось і пе­ре­ко­на­є­мо, якщо лю­ди­на від­вер­то ка­за­ти­ме про свої укра­їн­ські по­гля­ди, то її все одно про­сто спі­йма­ють і за­а­ре­шту­ють. На мій по­гляд, нам тре­ба пе­ре­д­усім роз­ви­ва­ти на­шу дер­жа­ву тут. Це першочергове зав­да­н­ня. Допомагати переселенцям, зміцнювати армію. Ми зможемо повернути со­бі Дон­бас тіль­ки то­ді, ко­ли Укра­ї­на са­ма бу­де сильною та по­ту­жною дер­жа­вою.

НАМ ТРЕ­БА ПЕ­РЕ­Д­УСІМ РОЗ­ВИ­ВА­ТИ НА­ШУ ДЕР­ЖА­ВУ ТУТ. ЦЕ ПЕРШОЧЕРГОВЕ ЗАВ­ДА­Н­НЯ. ДОПОМАГАТИ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ, ЗМІЦНЮВАТИ АРМІЮ. МИ ЗМОЖЕМО ПОВЕРНУТИ СО­БІ ДОН­БАС ТІЛЬ­КИ ТО­ДІ, КО­ЛИ УКРА­Ї­НА СА­МА БУ­ДЕ СИЛЬНОЮ ТА ПО­ТУ­ЖНОЮ ДЕР­ЖА­ВОЮ

На­дія для бран­ців. Пред­став­ник Укра­ї­ни в Три­сто­рон­ній кон­та­ктній гру­пі Ле­о­нід Ку­чма анон­су­вав мо­жли­вий обмін по­ло­не­ни­ми до кін­ця бе­ре­зня по­то­чно­го ро­ку. Як і ра­ні­ше, за йо­го сло­ва­ми, оста­то­чне рі­ше­н­ня за­ле­жить від во­лі Ро­сії. Во­дно­час він під­кре­слив, що пе­ре­го­во­ри від­бу­ва­ю­ться не ду­же актив­но

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.