По­лі­ти­чні пар­ти­за­ни

У чо­му ко­рі­н­ня су­ча­сно­го по­пу­лі­зму

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ -

Єв­ро­пей­ський Со­юз мав би з по­лег­ше­н­ням по­про­ща­ти­ся з на­ва­лою по­пу­лі­стів. Еко­но­мі­чне зро­ста­н­ня до­ся­гло най­ви­що­го за 10 ро­ків рів­ня. Ем­ма­ню­ель Ма­крон пе­ре­міг на ви­бо­рах «На­ціо­наль­ний фронт» і про­во­дить ре­фор­ми у Франції. Хо­ча ли­ше 41% гро­ма­дян до­ві­ряє ЄС, це біль­ше від кіль­ко­сті тих, хто до­ві­ряє уря­дам сво­їх кра­їн, і аж на ці­лих 10 від­со­тко­вих пун­ктів біль­ше, ніж пі­сля фі­нан­со­вої кри­зи.

Але по­пу­лізм ні­ку­ди не по­дів­ся. Бун­тів­ни­ки си­дять у вла­ді в Польщі, Угор­щи­ні й Ав­стрії, а ми­ну­ло­го ти­жня во­ни пе­ре­мо­гли на ви­бо­рах у Че­хії. В Іта­лії «Рух 5 зі­рок» мо­же впритул на­бли­зи­ти­ся до вла­ди на ви­бо­рах на­сту­пно­го мі­ся­ця. У май­бу­тні ро­ки вплив по­пу­ліст­ських пар­тій, імо­вір­но, зро­ста­ти­ме. За­мість то­го щоб ого­ло­си­ти про пе­ре­мо­гу й по­вер­ну­ти­ся до зви­чної по­лі­ти­ки, істе­блі­шмен­ту слід по­вчи­ти­ся в по­пу­лі­стів, тоб­то пе­ре­йня­ти най­кра­ще, що во­ни про­по­ну­ють, і ви­ки­ну­ти все ін­ше.

ОСНОВНЕ — ПОДАЛІ ВІД СЕРЕДИНИ

А ви­ки­да­ти є що. За­тя­ті по­пу­лі­сти на­гні­та­ють у по­лі­ти­ці ан­та­го­нізм і ба­чать суспільство спро­ще­но: по­ді­ле­ним на «на­род» та «елі­ти», які йо­го зра­джу­ють. Во­ни пре­тен­ду­ють на пря­мий зв’язок між по­лі­ти­ком і гро­ма­дя­ни­ном, за яко­го ма­ло мі­сця за­ли­ша­є­ться для не­за­ле­жної су­до­вої вла­ди або віль­ної пре­си, для актив­них мен­шин або для фа­ктів, що йдуть уро­зріз із вну­трі­шнім го­ло­сом ви­бор­ців.

Але хо­ча се­ред по­пу­лі­стів чи­ма­ло де­ма­го­гів-ша­хра­їв, там є та­кож і ре­фор­ма­то­ри, і де­мо­кра­ти. Єв­ро­пей­ські ре­во­лю­ціо­не­ри, які по­чи­на­ли бо­роть­бу про­ти аб­со­лю­тної мо­нар­хії в 1848 ро­ці, теж грі­ши­ли по­пу­лі­змом. Те са­ме сто­су­є­ться й дер­жав­них ді­я­чів кін­ця ХІХ — по­ча­тку ХХ сто­літь, які за­кла­ли осно­ви за­галь­но­го до­бро­бу­ту за­хі­дних дер­жав і про­те­стних ру­хів за за­лі­зною за­ві­сою 1980-х, як-от «Со­лі­дар­ність». У пра­виль­них ру­ках, очи­ще­ні від отруй­них ін­гре­ді­єн­тів, по­пу­ліст­ські зви­чки мо­жуть бу­ти ко­ри­сни­ми на­віть для їхніх опо­нен­тів.

По­пу­лі­сти охо­че ста­ють ру­по­ром не­вдо­во­ле­них ря­до­вих ви­бор­ців. За їхньою ри­то­ри­кою ча­сто сто­їть обу­ре­н­ня по­лі­ти­чним істе­блі­шмен­том, вин­ним у чи­сто­му, не­при­кри­то­му его­ї­змі: пе­ре­хо­ді з дер­жав­но­го се­кто­ру на жир­ні по­са­ди в при­ва­тно­му бі­зне­сі, кру­го­вій по­ру­ці, за­сто­су­ван­ні від­кри­тої кон­ку­рен­ції до рин­ку пра­ці для ро­бі­тни­чо­го кла­су й про­те­кціо­ні­змі для «сво­їх». Но­ві­тня істо­рія ря­сніє при­кла­да­ми мейн­стри­мо­вих по­лі­ти­ків, не­зда­тних упо­ра­ти­ся з го­стри­ми по­лі­ти­чни­ми пи­та­н­ня­ми, вклю­чно на­віть з Анґе­лою Мер­кель під час ви­рі­ше­н­ня кри­зи бі­жен­ців у Ні­меч­чи­ні. На­то­мість во­ни або хо­ва­ю­ться, або пу­ска­ють у хід те­хно­кра­ти­чні ар­гу­мен­ти з під­текс­том «аль­тер­на­ти­ви не­має».

Ко­му­ні­ка­ція не пра­цює, якщо не при­слу­ха­ти­ся до про­блем, які хви­лю­ють ви­бор­ців. Якщо їхні скар­ги не на­ду­ма­ні, во­ни за­слу­го­ву­ють на ува­гу й ви­рі­ше­н­ня. Ни­ні­шня під­трим­ка від­вер­тих по­пу­лі­стів ча­сто пов’яза­на з пе­ре­ко­са­ми гло­ба­лі­за­ції, зокре­ма швид­кою ін­ду­стрі­а­лі­за­ці­єю, ма­со­вою ім­мі­гра­ці­єю, змі­ною су­спіль­них цінностей і втра­тою від­чу­т­тя спіль­но­ти. Якщо обми­на­ти ці пи­та­н­ня й не за­го­стрю­ва­ти на них ува­гу, ни­ми за­йму­ться де­ма­го­ги. Для цьо­го по­трі­бне по­лі­ти­чне чу­т­тя. По­пу­лі­сти — стру­ктур­ні но­ва­то­ри. Так бу­ло в ми­ну­ло­му, ко­ли, на­при­клад, ра­зю­ча не­рів­ність зо­ло­то­го ві­ку на­при­кін­ці ХІХ сто­лі­т­тя по­ро­ди­ла но­ві мар­ксист­ські пар­тії й аграр­но-по­пу­ліст­ську На­ро­дну пар­тію в Аме­ри­ці. Так є й ни­ні, що ба­чи­мо на при­кла­ді за­сно­ва­но­го 2009 ро­ку іта­лій­сько­го «Ру­ху 5 зі­рок» та уль­тра­пра­вої пар­тії «Аль­тер­на­ти­ва для Ні­меч­чи­ни», яка ви­ни­кла у 2013-му. Їхні опо­нен­ти, нав­па­ки, не­суть тя­гар від­да­но­сті за­плі­сня­ві­лим ста­рим су­тно­стям та ін­сти­ту­ці­ям. І не ви­пад­ко­во се­ред най­успі­шні­ших бор­ців за лі­бе­раль­ний плю­ра­лізм остан­ні­ми ро­ка­ми ба­чи­мо іспан­ську пар­тію «Гро­ма­дя­ни», за­сно­ва­ну у 2006-му, яка за­раз очо­лює рей­тин­ги по­пу­ляр­но­сті, і ство­ре­ний 2016 ро­ку рух Ма­кро­на «Впе­ред!».

Усе це ви­ма­гає по­ди­ви­ти­ся на по­пу­лі­стів під но­вим ку­том. Во­ни мо­жуть бу­ти не­без­пе­чни­ми, але їхній під­йом є за­кли­ком до онов­ле­н­ня. Це ро­зумі­ли ре­фор­ма­то­ри кін­ця ХІХ і по­ча­тку ХХ сто­літь, які три­ма­ли мар­кси­стів та аграр­них по­пу­лі­стів на від­ста­ні, обе­ре­жно й роз­су­дли­во за­по­зи­чу­ю­чи їхні ідеї. Те­о­дор Ру­звельт і Ву­дро Віль­сон при­струн­чи­ли на­фто­ві й за­лі­зни­чні кар­те­лі та ви­сту­па­ли за со­ці­аль­не стра­ху­ва­н­ня від іме­ні лю­ди­ни з ву­ли­ці. За­про­ва­дже­не От­то фон Бі­смар­ком у Ні­меч­чи­ні пен­сій­не й ме­ди­чне стра­ху­ва­н­ня та «на­ро­дний бю­джет» Де­ві­да Ллойд Джор­джа в Британії 1909-го ана­ло­гі­чно ви­би­ва­ли по­лі­ти­чний ґрунт з-під ніг по­пу­лі­стів.

У ни­ні­шніх ре­фор­ма­то­рів не бра­кує дже­рел, із яких мо­жна чер­па­ти ідеї. Ма­со­ва ім­мі­гра­ція ви­ма­гає кра­щої ін­те­гра­ції, яка швид­ко за­без­пе­чить но­во­при­бу­лим во­ло­ді­н­ня мов­ни­ми на­ви­чка­ми, ро­бо­ту й при­ще­пить їм за­хі­дні цін­но­сті. Там, де зро­стає рівень зло­чин­но­сті (як у Ні­меч­чи­ні та Шве­ції), по­лі­ти­кам слід ви­зна­ти це й узя­ти­ся до ви­рі­ше­н­ня про­бле­ми. Швид­кий про­грес ав­то­ма­ти­за­ції та ди­джи­та­лі­за­ції ви­ма­гає змін осві­тніх си­стем і по­ви­нен за­охо­ти­ти ре­фор­ма­то­рів узя­ти­ся за те­хно­ло­гі­чних гі­ган­тів на зра­зок Google та Amazon за­ра­ди кон­ку­рен­ції й за­хи­сту спо­жи­ва­ча. Ка­на­да по­єд­нує ін­те­гра­цію ім­мі­гран­тів, ефе­ктив­ну си­сте­му стра­ху­ва­н­ня та еко­но­мі­чний лі­бе­ра­лізм краще, ніж ін­ші ве­ли­кі кра­ї­ни За­хо­ду, і її най­мен­ше за­че­пи­ла оста­н­ня хви­ля по­пу­лі­зму. Че­рез роз­дро­бле­н­ня су­спіль­ства й по­ля­ри­за­цію по­лі­ти­ки сплеск по­пу­лі­зму на­вряд чи вда­сться зу­пи­ни­ти най­ближ­чим ча­сом. Але якщо ди­ви­ти­ся на ньо­го як на по­штовх до змін, то мо­жна не допу­сти­ти пе­ре­ги­нів. Ви­рі­ше­н­ня про­блем, які хви­лю­ють людей, дасть свої пло­ди, то­му по­пу­лізм — це не ли­ше за­гро­за, а й шанс.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.