ОНУХ про дер­жав­ний ме­не­джмент у ца­ри­ні куль­ту­ри

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - ОНУХ

Но­та­тка Ми­ну­ло­го ти­жня я взяв участь у зу­стрі­чі, яку ор­га­ні­зу­ва­ла ко­ли­шня очіль­ни­ця Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту кни­ги Те­тя­на Те­рен. Від 1 лю­то­го, пі­сля ше­сти мі­ся­ців ро­бо­ти, Те­тя­на пі­шла з по­са­ди ди­ре­кто­ра ці­єї уста­но­ви. Дис­ку­сія, яку во­на ор­га­ні­зу­ва­ла, бу­ла своє­рі­дним про­ща­н­ням чи рад­ше ін­фор­му­ва­н­ням про те, де пе­ре­бу­ває ін­сти­тут у про­це­сі ста­нов­ле­н­ня сво­єї іден­ти­чно­сті. До роз­мо­ви за­про­си­ли кіль­ка­над­ця­тьох осіб з-по­між до­сить ши­ро­ко­го спе­ктра пред­став­ни­ків фе­но­ме­ну, який на­зи­ва­ють ви­дав­ни­чою спра­вою. Зу­стріч, що три­ва­ла по­над дві го­ди­ни, да­ла змо­гу зро­зу­мі­ти: че­рез пів­ро­ку пі­сля ство­ре­н­ня Ін­сти­ту­ту кни­ги ми зно­ву на по­ча­тку шля­ху, а сві­тле май­бу­тнє й досі десь да­ле­ко по­пе­ре­ду. Гу­чна від­став­ка Те­тя­ни Те­рен ма­ла що­най­мен­ше один по­зи­тив­ний на­слі­док. Ми зно­ву за­го­во­ри­ли про Ін­сти­тут кни­ги, а якщо бра­ти шир­ше, то про стан книж­ко­во­го рин­ку та всі йо­го осо­бли­во­сті. Сам я не бе­ру без­по­се­ре­дньої уча­сті у жва­вій сти­хії лі­те­ра­тур­но­го, ви­дав­ни­чо­го та бі­бліо­те­чно­го рин­ку в Укра­ї­ні, хі­ба що опо­се­ред­ко­ва­но, як чо­ло­вік вла­сни­ці кни­гар­ні, та й то десь за го­ра­ми, за мо­ря­ми, у То­рон­то. На­то­мість маю чи­ма­лий до­свід у ство­рен­ні пов’яза­них із куль­ту­рою ор­га­ні­за­цій та ке­ру­ван­ні ни­ми і в не­дер­жав­но­му се­кто­рі, і в дер­жав­них уста-

но­вах у Європі та Пів­ні­чній Аме­ри­ці. Іна­кше ка­жу­чи, знаю, що та­ке бю­ро­кра­ти­чна си­сте­ма, які во­на має пра­ва, у чо­му до­по­ма­гає, а в чо­му стає при­ку­тим до но­ги гар­ма­тним ядром. Слу­ха­ю­чи до­по­віді уча­сни­ків дис­ку­сії, я до­зво­лив со­бі по­ді­ли­ти їх на дві гру­пи: ідеа лі­стів і пра­гма­ти­ків, яким вла­сти­ві, во­че­видь, рі­зні сту­пе­ні іде­а­лі­зму та пра­гма­ти­зму. Це тро­хи ски­да­є­ться на до­слі­дже­н­ня вмі­сту цукру в цукрі, хо­ча, зре­штою, ми й так спри­йма­є­мо со­лод­кість за­ле­жно від сво­їх від­чут­тів.

Іде­а­лі­сти, до яких я за­ра­ху­вав би те­пе­рі­шнє ке­рів­ни­цтво Ін­сти­ту­ту кни­ги, мо­жли­во, не оста­то­чно впев­не­ні в де­та­лях, але пе­ре­ко­на­ні у ва­жли­во­сті сво­єї по­зи­ції й на­ма­га­ю­ться пе­ре­тво­ри­ти її на modus operandi зга­да­ної уста­но­ви. Пра­гма­ти­ки ― це зде­біль­шо­го ви­дав­ці, які, зда­є­ться, ро­зу­мі­ють, що ви­мо­ги ор­га­ну- за­снов­ни­ка ( Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри), мо­жли­во, важ­ко ви­ко­на­ти, але, ма­ю­чи до­бру во­лю та твор­чий під­хід, зна­йти кон­сен­сус ре­аль­но. Пи­та­н­ня про кон­сен­сус чи рад­ше про тру­дно­щі йо­го фор­му­ва­н­ня кіль­ка ра­зів по­ста­ва­ло в до­по­від­ях уча­сни­ків зу­стрі­чі. А ще я мав вра­же­н­ня, що йшло­ся про при­крі не­га­ра­зди те­пе­рі­шньої си­ту­а­ції та осіб, які сто­ять за ни­ми, але в украй за­ву­а­льо­ва­ній фор­мі. Усі зна­ють, про що йде­ться, але пу­блі­чно про це не зга­ду­ють. Я міг би тіль­ки ви­сло­ви­ти при­пу­ще­н­ня, та й то ду­же по­бі­жно. Го­во­ри­ли й про фор­му­ва­н­ня стра­те­гії, де­мо­кра­ти­чність про­це­су, про­зо­рість, актив­ну участь пред­став­ни­ків і про­фе­сій­но­го се­ре­до­ви­ща, і гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства. Вжи­ва­ли тер­мін stakeholders, який мо­жна ви­тлу­ма­чи­ти як « уча­сни­ки», «пар­тне­ри», «акціо­не­ри» та, ще то­чні­ше, як «жит­тє­во за­ці­кав­ле­ні» в на­ле­жно­му фун­кціо­ну­ван­ні фе­но­ме­ну, на­зва­но­го ви­дав­ни­чою спра­вою. Одне сло­во, вжи­то до­сить ти­по­вий на­бір фра­зе­о­ло­гії, яка ви­ри­нає на по­верх­ню з на­го­ди та­ких зу­стрі­чей. Во­че­видь, від­кри­тим ли­ша­є­ться й пи­та­н­ня, чи всі одна­ко­во ро­зумі­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ні сло­ва. У та­ких си­ту­а­ці­ях зав­жди вар­то по­чи­на­ти з ви­зна­че­н­ня тер­мі­нів і з’ясу­ва­н­ня вла­сних по­зи­цій. Існує та­ке за­по­зи­че­не з ма­те­ма­ти­ки по­ня­т­тя, як ме­жо­ві па­ра­ме­три, які ко­жен по­ви­нен окре­сли­ти і з яки­ми ма­ють по­го­ди­ти­ся всі уча­сни­ки про­це­су. Не зро­бив­ши цьо­го, бу­де не­змір­но важ­ко ру­ши­ти да­лі й ми що­хви­ли­ни по­вер­та­ти­ме­мо­ся до ви­хі­дно­го пун­кту, але ж для нас (як stakeholders) ва­жли­во яко­мо­га швид­ше про­су­ва­ти­ся впе­ред. Мій го­лос у дис­ку­сії бо­дай при­вів до кіль­кох ви­рі­шаль­них, на мою дум­ку, прин­ци­пів:

1. Ди­ві­мо­ся в май­бу­тнє, бо ухва­ле­ні ни­ні по­ста­но­ви ді­я­ти­муть і че­рез п’ять або де­сять ро­ків.

2. Про­ва­дьмо від­кри­ті дис­ку­сії в яко­мо­га шир­шо­му ко­лі «жит­тє­во за­ці­кав­ле­них» ін­ди­ві­дів, то­ва­риств, ін­сти­ту­цій.

3. Шу­кай­мо кон­сен­су­су і там, де він мо­жли­вий, ви­ра­зно ви­зна­чай­мо сфе­ри, що­до яких нам по­ща­сти­ло ді­йти зго­ди.

4. На­зи­вай­мо ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми та по­ві­дом­ляй­мо про це всім за­ці­кав­ле­ним осо­бам.

5. Бу­дьмо прав­ди­ви­ми, де­мо­кра­ти­чний про­цес ухва­ле­н­ня по­ста­нов не­лег­кий і три­ва­лий, але в ре­зуль­та­ті за­слу­го­вує на до­ві­ру.

Щоб не су­пе­ре­чи­ти сво­їм сло­вам, я й пи­шу цю но­та­тку, ді­ля­чись із ва­ми ін­фор­ма­ці­єю, про що ми роз­мов­ля­ли та де пе­ре­бу­ва­є­мо сьо­го­дні, ана­лі­зу­ю­чи стан ви­дав­ни­чої спра­ви в Укра­ї­ні.

Моє сер­це на бо­ці ідеалістів, бо тіль­ки так мо­жна що-не­будь ство­ри­ти, але мій багаторічний до­свід на­ка­зує ме­ні бу­ти ще й прагматиком, щоб створене мо­гло фун­кціо­ну­ва­ти.

Май­бу­тнім ке­рів­ни­кам но­вих ін­сти­ту­тів і фон­дів я при­свя­чую дав­ню му­дру при­каз­ку: «Перш ніж стри­ба­ти сторч го­ло­вою в ба­сейн, глянь­те, чи там є во­да». Маю кіль­ка слів і для тих, хто ви­рі­шує: «Якщо вже вам за­ма­ну­ло­ся збу­ду­ва­ти ба­сейн, не за­будь­те на­пов­ни­ти йо­го во­дою», дайте шанс на успіх і прагматикам, і ідеалістам.

МОЄ СЕР­ЦЕ НА БО­ЦІ ІДЕАЛІСТІВ, БО ТІЛЬ­КИ ТАК МО­ЖНА ЩО-НЕ­БУДЬ СТВО­РИ­ТИ, АЛЕ МІЙ БАГАТОРІЧНИЙ ДО­СВІД НА­КА­ЗУЄ МЕ­НІ БУ­ТИ ЩЕ Й ПРАГМАТИКОМ, ЩОБ СТВОРЕНЕ МО­ГЛО ФУН­КЦІО­НУ­ВА­ТИ. МАЮ КІЛЬ­КА СЛІВ І ДЛЯ ТИХ, ХТО ВИ­РІ­ШУЄ: ДАЙТЕ ШАНС НА УСПІХ І ПРАГМАТИКАМ, І ІДЕАЛІСТАМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.