Ар­се­ній Сі­тні­ков про «не­зру­чні роз­мо­ви»

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ар­се­ній Сі­тні­ков

Ба­та­лії в укра­їн­сько­му су­спіль­стві, зви­чай­но, ма­ють під со­бою акту­аль­ний при­від, але є те­ми, які мо­жна на­зва­ти тра­ди­цій­ни­ми. На­ва­жу­ся при­пу­сти­ти, що про них зга­ду­ють, ко­ли акту­аль­них пи­тань бра­кує. Те, що укра­їн­ців у сві­ті всі за­бу­ли й уза­га­лі вто­ми­ли­ся від нас, якраз один із та­ких уні­вер­саль­них ша­бло­нів.

Зві­сно, схиль­ність до по­лі­ти­чних ма­ні­пу­ля­цій та по­пу­лі­зму зу­мов­ле­на стур­бо­ва­ні­стю су­спіль­ства ці­єю те­мою, чим ча­сто й ко­ри­ста­ю­ться по­лі­ти­ки та про­сто лю­би­те­лі сло­ве­сних ба­та­лій. Але це, як на ме­не, ви­кри­ває біль­шу, вну­трі­шню про­бле­му, яка без­по­се­ре­дньо не за­ле­жить від усьо­го сві­ту. Ви­ма­га­ю­чи та по­тре­бу­ю­чи ува­ги інших, ми, як ма­лень­ка ди­ти­на, за­бу­ва­є­мо, що са­мі ро­би­мо для об­сто­ю­ва­н­ня вла­сних ін­те­ре­сів. Це від­бу­ва­є­ться і на дер­жав­но­му рів­ні ( у пи­тан­ні сан­кцій та пра­во­вих де­фі­ні­цій ви­ма­га­є­мо від пар­тне­рів біль­ше, ніж ро­би­мо са­мі), і на су­спіль­но­му, ко­ли від­вер­то обра­жа­є­мо­ся, що світ, між­на­ро­дні ЗМІ за­бу­ли про на­шу вій­ну й ні­чо­го про нас не пи­шуть.

Те, що про вій­ну май­же за­був і укра­їн­ський ме­діа- про­стір, зга­ду­ва­ти за­зви­чай не хо­чуть. Хо­ча, як на ме­не, це що­най­мен­ше об­ґрун­то­ва­но. Нам уже май­же нав’язу­ють дум­ку, що по­стій­но го­во­ри­ти про вій ну — це не ба­чи­ти май­бу­тньо­го, галь­му­ва­ти кра­ї­ну та бу­ти не­мо­дним. Начебто від то­го всі вже ду­же вто­ми­лись. Осо­бли­во ті, хто мав до вій­ни вель­ми від­да­ле­ний сто­су­нок. Об’єктив­но важ­ко по­рів­ня­ти сьо­го­де­н­ня з бо­йо­ви­ми ді­я­ми в пер­ші ро­ки вій­ни. Око­пна війна під ха­о­ти­чні об­стрі­ли без пра­ва ата­ку­ва­ти та на­віть нор­маль­но від­по­від­а­ти. За­тя­жна пе­ре­вір­ка на ви­трим­ку, зав­дя­ки чо­му в нас що­дня є мо­жли­вість за­йма­ти­ся скла­дни­ми, гли­бин­ни­ми вну­трі­шні­ми про­бле­ма­ми й на­ла­го­джу­ва­ти нор­маль­не жи­т­тя. Зви­чай­но, жи­т­тя бе­ре своє і війна вже не ви­хо­дить на пер­ший план в ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі. Але слід ро­зу­мі­ти, що все це ма­є­мо змо­гу ро­би­ти на­сам­пе­ред зав­дя­ки то­му, що во­ї­ни на фрон­ті три­ма­ють на во­гне­вій ди­стан­ції во­ро­га, який не по­ли­шає на­дії на­ба­га­то біль­ше впли­ва­ти на на­ші вну­трі­шні про­це­си.

У 2014 ро­ці в ме­не був до­свід пе­ре­кла­да­н­ня відзня­то­го на Дон­ба­сі кон­тен­ту для між­на­ро­дно­го те­ле­ві­зій­но­го про­е­кту. То­ді по­пит на так зва­них фі­ксе­рів (пе­ре­кла­да­чів, які зна­ю­ться на мі­сце­вій спе­ци­фі­ці та ма­ють якісь зв’яз­ки) був та­кий ве­ли­кий, що я отри­мав ро­бо­ту, ще на­вча­ю­чись в 10- му кла­сі. Про­фе­сіо­на­ли з рі­зних кра­їн та ЗМІ, що ма­ли до­свід ви­сві­тле­н­ня ба­га­тьох сві­то­вих кон­флі­ктів, у ве­ли­кій кіль­ко­сті бу­ли то­ді на укра­їн­сько­му Схо­ді. Світ ці­ка­ви­ла жор­сто­ка війна на території Єв­ро­пи в XXI сто­літ­ті. Са­мих ко­ре­спон­ден­тів, які вже зви­кли до кон­флі­ктів на Близь­ко­му Схо­ді чи в Афри­ці, ди­ву­ва­ли пе­ре­д­усім пе­ре­на­си­че­ність усі­ля­ким важ­ким озбро­є­н­ням та ве­ли­ка ур­ба­ні­за­ція ре­гіо­ну, у яко­му роз­по­ча­ло­ся кри­ва­ве про­ти­сто­я­н­ня. А ще, зва­жа­ю­чи на гі­бри­дність на­шої вій­ни, роз­ми­тість та не­зро­зумі­лість сто­ро­ни, про­ти якої ви­сту­пає Укра­ї­на. Пам’ятаю, як скла­дно бу­ло пе­ре­кла­сти де­які сло­ва на­ших вій­сько­вих, як- от ва­тні­ки, яких ви­ді­ля­ли окре­мо від ро­сі­ян, та ін­ші ство­ре­ні ці­єю вій­ною ідіо­ми. Зві­сно, за­раз та­кої ува­ги між­на­ро­дних ЗМІ до вій­ни не­має: світ, як і Укра­ї­на, за­ну­рив­ся в ін­ші про­бле­ми й ли­ше ін­ко­ли зга­дує про кон­флікт, який де­да­лі ча­сті­ше хо­чуть на­зва­ти за­мо­ро­же­ним. Хо­ча го­во­рять і про сьо­го­дні­шні про­бле­ми, пе­ре­ва­жно пов’яза­ні з ко­ру­пці­єю, що сто­ять на по­ряд­ку ден­но­му. Але ж тре­ба ро­зу­мі­ти, що го­лов­ним фа­кто­ром тут є са­ме за­ці­кав­ле­ність ау­ди­то­рії в цій ін­фор­ма­ції. Впев­не­ний, що ні­хто аж так не вто­мив­ся, але й да­ва­ти не­ці­ка­вий та не­при­бу­тко­вий кон­тент тіль­ки то­му, що укра­їн­ці обра­жа­ю­ться, ні­хто не бу­де.

Ро­сія вже дав­но це зро­зумі­ла й то­му ви­тра­чає ша­ле­ні гро­ші, аби хоч якось ма­ти вплив на фор­му­ва­н­ня та­ко­го по­ряд­ку ден­но­го сво­ї­ми ін­стру­мен­та­ми. На­то­мість ми в цьо­му вже кіль­ка ро­ків впев­не­но бу­ксу­є­мо, час від ча­су зви­ну­ва­чу­ю­чи всіх нав­ко­ло. За­мість іно­зем­них ко­ре­спон­ден­тів, які на по­ча­тку кон­флі­кту ці­ка­ви­ли­ся по­ді­я­ми на Дон­ба­сі, на че­твер­тий рік вій­ни в нас ма­ло бу­ти вже сфор­мо­ва­не дер­жав­не ін­фор­ма­цій­не по­ле, яке транс­лю­ва­ло б чі­ткі ме­се­джі про­стим лю­дям з усьо­го сві­ту, чо­го са­ме в Укра­ї­ні ви­рі­ши­ли «на­драть за­дни­цу ко­ло­ра­ду » (ви­ба­чай­те, са­ме це бу­ло най­важ­че пе­ре­кла­сти для іно­зем­них жур­на­лі­стів то­ді, у 2014- му), у ці­ка­вих та че­сних при­кла­дах, які­сній до­ку­мен­та­лі­сти­ці. Але про­бле­ма ще й ось у чо­му: на­віть якщо ми намагаємось актив­но транслювати образ Укра­ї­ни че­рез вла­сні канали, це, на жаль, образ рад­ше безпомічної жертви. Ні­би й не над­то вигідний, але по фа­кту ду­же зручний, бо пе­ред­ба­чає мі­ні­мум вла­сної відповідальності. Зро­зумі­ло, що в та­ко­му ви­пад­ку не вто­ми­ти­ся від нас про­сто не­мо­жли­во.

НА­ВІТЬ ЯКЩО МИ НАМАГАЄМОСЬ АКТИВ­НО ТРАНСЛЮВАТИ ОБРАЗ УКРА­Ї­НИ ЧЕ­РЕЗ ВЛА­СНІ КАНАЛИ, ЦЕ, НА ЖАЛЬ, ОБРАЗ РАД­ШЕ БЕЗПОМІЧНОЇ ЖЕРТВИ. НІ­БИ Й НЕ НАД­ТО ВИГІДНИЙ, АЛЕ ПО ФА­КТУ ДУ­ЖЕ ЗРУЧНИЙ, БО ПЕ­РЕД­БА­ЧАЄ МІ­НІ­МУМ ВЛА­СНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.