Обме­же­не са­мов­ря­ду­ва­н­ня Що за­ва­жає ор­га­ні­зу­ва­ти жи­т­тя в сто­ли­ці на­ле­жним чи­ном

Ко­му на­ле­жить сто­ли­ця, що в то­му по­га­но­го та чи є спо­сіб це ви­пра­ви­ти

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Ро­ман Мал­ко

Бю­джет Ки­є­ва на 2018 рік ста­но­вить близь­ко 50 млрд грн. Якщо то­чні­ше, 49,051 млрд грн. У 2014-му він був ли­ше 20,1 млрд грн. Ни­ні­шня су­ма ста­но­вить при­бли­зно одну двад­ця­ту всьо­го бю­дже­ту Укра­ї­ни. І це на­слі­док чи не най­по­зи­тив­ні­шої ре­фор­ми — фі­нан­со­вої де­цен­тра­лі­за­ції. На та­кі ша­ле­ні гро­ші в сто­ли­ці за кіль­ка ро­ків мо­жна бу­ло б збу­ду­ва­ти якщо не рай, то якусь йо­го мі­ні­маль­ну по­до­бу. І за­ра­ди спра­ве­дли­во­сті вар­то за­зна­чи­ти, що пев­ні на­ма­га­н­ня пря­му­ва­ти цим шляхом є. Мі­сто змі­ню­є­ться, окли­гує від де­ся­ти­літь за­не­па­ду. Утім, чи­ма­ло з тих ко­штів усе ще зни­кає або ви­тра­ча­є­ться не за при­зна­че­н­ням, а Ки­їв за­ли­ша­є­ться лі­де­ром ко­ру­пції в кра­ї­ні. І не тіль­ки то­му, що є сто­ли­цею та, як фі­нан­со­вий і адмі­ні­стра­тив­ний центр, при­ро­дно аку­му­лює в со­бі ша­ле­ні мо­жли­во­сті. Ро­дзин­ка в то­му, що та­ка йо­го мі­сія за­крі­пле­на за­ко­но­дав­чо.

Ки­я­ни фа­кти­чно жо­дним чи­ном не впли­ва­ють на те, як ви­тра­ча­ю­ться мі­ські гро­ші. При­зна­че­н­ня ме­шкан­ців сто­ли­ці — справ­но пла­ти­ти по­да­тки й та­су­ва­ти на ви­бо­рах ко­ло­ду карт із лю­дей, які бу­дуть ні­би­то їхні­ми пред­став­ни­ка­ми в мі­ській вла­ді. Але й цей мі­ні­мум на­справ­ді ли­ше ілю­зія са­мов­ря­ду­ва­н­ня. На­віть у пі­зньо­му се­ре­дньо­віч­чі, ко­ли Ки­їв здо­був ма­где­бурзь­ке пра­во, йо­го гро­ма­дя­ни, зда­є­ться, ма­ли біль­ше мо­жли­во­стей впли­ва­ти на роз­ви­ток сво­го мі­ста, ніж ни­ні. Річ у то­му, що сьо­го­дні са­ме пре­зи­дент при­зна­чає для ки­ян бю­ро­кра­тів, які роз­по­ря­джа­ю­ться їхні­ми грі­шми. Це клю­чо­вий мо­мент, який вар­то ро­зу­мі­ти. Як ві­до­мо, від вла­ди та мо­жли­во­стей то­го, хто кон­тро­лю­ва­ти­ме й спря­мо­ву­ва­ти­ме по­то­ки ко­штів, за­ле­жить май­же все. То­му Ки­їв і ки­я­ни фа­кти­чно є за­ру­чни­ка­ми гла­ви дер­жа­ви та йо­го ін­те­ре­сів, хай на­віть ви­клю­чно по­лі­ти­чних.

ЩО МО­ЖЕ МЕР

Хто схиль­ний вва­жа­ти, що вла­да в сто­ли­ці на­ле­жить ки­я­нам, які оби­ра­ють со­бі де­пу­та­тів і ме­ра, ду­же по­ми­ля­є­ться. Ні де­пу­та­ти, ні мер не ма­ють жо­дно­го сто­сун­ку до ве­ли­ко­го сто­ли­чно­го бю­дже­ту. Усе, що во­ни мо­жуть, це осво­ю­ва­ти свої фон­ди, ви­ді­ле­ні на ве­де­н­ня де­пу­тат­ської ді­яль­но­сті (про те де­що зго­дом), і го­ло­су­ва­ти на се­сії. Но­сі­я­ми ж справ­жньої вла­ди або роз­по­ря­дни­ка­ми бю­дже­тів є Ки­їв­ська мі­ська дер­жав­на адмі­ні­стра­ція, а та­кож рай­держ­адмі­ні­стра­ції, го­лів яких при­зна­чає пре­зи­дент. І це ве­ли­ке ща­стя, що на­ра­зі очіль­ни­ком КМДА за су­мі­сни­цтвом є са­ме обра­ний ки­я­на­ми мер.

Ки­їв за всіх сво­їх ста­ту­сів і мо­жли­во­стей за­ли­ша­є­ться єди­ним мі­стом в Укра­ї­ні, де фа­кти­чно не­має са­мов­ря­ду­ва­н­ня. І якщо в ін­ших на­се­ле­них пун­ктах мі­ський го­ло­ва є пов­но­цін­ним ке­рів­ни­ком ви­ко­нав­чої вла­ди та роз­по­ря­дни­ком бю­дже­ту, то в сто­ли­ці все на­ви­во­ріт. Щоб ним ста­ти, він му­сить бу­ти ло­яль­ним до пре­зи­ден­та. Але й це ще не все. Ні­хто не га­ран­тує, що на по­са­ди го­лів райа­дмі­ні­стра­цій не втра­плять лю­ди, які са­бо­ту­ва­ти­муть іні­ці­а­ти­ви ме­ра — го­ло­ви КМДА. Бо ж са­ме до їхньої ком­пе­тен­ції на­ле­жать усі ці ка­пі­таль­ні ре­мон­ти, бла­го­устрій то­що. Про­сті­ше ка­жу­чи, са­ме во­ни ма­ли б дба­ти в дрі­бни­цях про роз­ви­ток мі­ста та до­бро­бут йо­го ме­шкан­ців в окре­мо взя­тих мі­кро­ра­йо­нах. Са­ме ци­ми до­ся­гне­н­ня­ми мер зго­дом бу­де ма­ти ща­стя по­хва­ли­ти­ся пе­ред гро­ма­дою. Але чи зав­жди за­ці­кав­ле­ні в цьо­му при­зна­че­ні зго­ри чи­нов­ни­ки?

Ки­я­ни ро­ка­ми во­ю­ють із за­бу­до­ва­ми, від­сто­ю­ють скве­ри й озе­ра, б’ються з бай­ду­жі­стю чи­нов­ни­ків, щоб отри­ма­ти якийсь свій про­стір для роз­ви­тку, але ре­зуль­тат мі­ні­маль­ний. У мі­сті ба­наль­но не­має вла­ди, яка бу­ла б за­ці­кав­ле­на щось для ньо­го ро­би­ти. І по­ки ви­ко­на­вча гіл­ка на мі­сце­во­му рів­ні не під­по­ряд­ко­ву­ва­ти­ме­ться гро­ма­ді, що кон­тро­лю­ва­ти­ме ви­тра­ча­н­ня нею сво­їх гро­шей, хоч би яки­ми ве­ли­ки­ми чи мі­зер­ни­ми во­ни бу­ли, мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня не існу­ва­ти­ме.

ЧИ Є ГРОМАДА?

Ки­їв, як і ко­жне мі­сто, має свої осо­бли­во­сті. По­пер­ше, де- фа­кто це ве­ли­ка агло­ме­ра­ція, яка ін­тен­сив­но роз­ви­ва­є­ться як адмі­ні­стра­тив­ний і фі­нан­со­вий центр. По-дру­ге, во­но має осо­бли­ву й не­про­сту істо­рію, у про­це­сі якої йо­го ме­шкан­ці, так би мо­ви­ти, не раз пе­ре­за­се­ля­ли­ся. Ві­днай­ти ни­ні ко­рін­них ки­ян у че­твер­то­му чи п’ято­му по­ко­лін­ні ду­же не­про­сто. А то­му ки­я­на­ми вже смі­ли­во вва­жа­ють се­бе ті, хто жи­ве тут ли­ше в дру­го­му по­ко­лін­ні. Вре­шті, про­цес пе­ре­за­се­ле­н­ня ни­ні й да­лі актив­но три­ває. Адже це при­ро­дно, що мі­сто при­ва­блює ба­га­тьох укра­їн­ців (і не тіль­ки), які при­їздять сю­ди, пра­гну­чи са­мо­ре­а­лі­за­ції. Це ве­ли­че­зний ви­клик, але во­дно­час і мо­жли­вість. Ви­клик, бо в сто­ли­ці, на від­мі­ну від ін­ших міст і мі­сте­чок, май­же не­має гро­ма­ди. У ній скла­дно ві­днай­ти від­чу­т­тя іден­ти­чно­сті, від­бу­ва­є­ться без­пе­рерв­ний про­цес вну­трі­шньої мі-

КИ­Я­НИ РО­КА­МИ ВО­Ю­ЮТЬ ІЗ ЗА­БУ­ДО­ВА­МИ, ВІД­СТО­Ю­ЮТЬ СКВЕ­РИ Й ОЗЕ­РА, Б’ЮТЬСЯ З БАЙ­ДУ­ЖІ­СТЮ ЧИ­НОВ­НИ­КІВ, ЩОБ ОТРИ­МА­ТИ ЯКИЙСЬ СВІЙ ПРО­СТІР ДЛЯ РОЗ­ВИ­ТКУ, АЛЕ РЕ­ЗУЛЬ­ТАТ МІ­НІ­МАЛЬ­НИЙ. У МІ­СТІ БА­НАЛЬ­НО НЕ­МАЄ ВЛА­ДИ, ЯКА БУ­ЛА Б ЗА­ЦІ­КАВ­ЛЕ­НА ЩОСЬ ДЛЯ НЬО­ГО РО­БИ­ТИ.

гра­ції, лю­ди змі­ню­ють квар­ти­ри, пе­ре­їздять із мі­кро­ра­йо­ну в мі­кро­ра­йон.

Але во­дно­час це пе­ре­ва­га. Та­ким чи­ном Ки­їв при­ва­блює най­актив­ні­ших лю­дей, так зва­ний кре­а­тив­ний клас. Пи­та­н­ня тіль­ки в то­му, чи ста­не мі­сто для них остан­нім пун­ктом по­до­ро­жі й чи ре­а­лі­зу­ють во­ни се­бе тут, чи ви­ко­ри­ста­ють йо­го як тран­зи­тну то­чку. На жаль, без роз­ви­тку, без по­зи­тив­но­го пе­ре­тво­ре­н­ня цьо­го ні­ко­ли не ста­не­ться. А роз­ви­ток мо­жли­вий ли­ше за умо­ви, якщо йо­го ге­не­ра­то­ром, ре­а­лі­за­то­ром і кон­тро­ле­ром бу­де громада. Без роз­ви­ну­то­го мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня не до­по­мо­же на­віть ве­ли­че­зний по­тен­ці­ал. Мо­жли­во це тіль­ки там, де є го­спо­дар, який ду­має про стра­те­гію мі­ста. Про те, як зро­би­ти йо­го ком­фор­тним, без­пе­чним, як ство­ри­ти в ньо­му куль­тур­ний та осві­тній про­стір то­що. Мі­сце­ве са­мов­ря­ду­ва­н­ня є фун­да­мен­том, від яко­го тре­ба від­штов­ху­ва­ти­ся.

ЛІКУВАННЯ

Спро­би на­ла­го­ди­ти си­ту­а­цію в сто­ли­ці спо­сте­рі­га­ли­ся не раз. Із пе­рі­о­ди­чні­стю в кіль­ка ро­ків у пар­ла­мен­ті з’яв­ля­ли­ся від­по­від­ні за­ко­но­про­е­кти, але во­ни не від­рі­зня­ли­ся іде­о­ло­гі­чно. Там зав­жди бу­ло так ба­га­то дер­жа­ви, що для мі­ста май­же ні­чо­го не за­ли­ша­ло­ся. Ав­то­рів ско­ву­вав па­тер­на­лізм, во­ни на­віть дум­ки при­пу­сти­ти со­бі не до­зво­ля­ли про мо­жли­вість за­бра­ти в пре­зи­ден­та вла­ду над Ки­є­вом.

Не­що­дав­но в пар­ла­мен­ті з рі­зни­цею в ти­ждень бу­ло за­ре­є­стро­ва­но аж два сві­жень­кі за­ко­но­про­е­кти з одна­ко­вою на­звою «Про сто­ли­цю Укра­ї­ни — мі­сто Ки­їв». Пер­ший № 8420 від 30 трав­ня 2018 ро­ку ав­тор­ства збір­ної ко­ман­ди «Са­мо­по­міч» — БПП (пе­ре­ва­жно ко­ли­шніх уда­рів­ців): ві­це- спі­кер Окса­на Си­ро­їд, від «Са­мо­по­мо­чі» Лю­бо­мир Зу­бач, Олег Лав­рик, Те­тя­на Острі­ко­ва, Ро­ман Се­ме­ну­ха та Оле­на Со­тник. Від БПП Іри­на Су­сло­ва (ко­лись «Са­мо­по­міч»), со­ра­тни­ки Ві­та­лія Кли­чка Дми­тро Бі­ло­цер­ко­вець, Ма­рія Ма­ті­ос, Сер­гій Алє­ксє­єв. І дру­гий, як аль­тер­на­тив­ний, № 8420-1 від 08 черв­ня 2018- го, під­го­то­ва­ний чле­на­ми «На­ро­дно­го фрон­ту »: Ві­та­лій Ста­шук, Ген­на­дій Кри­во­шея, Ле­о­нід Ємець.

За­ко­но­про­ект «фрон­то­ви­ків» до­во­лі кон­се­рва­тив­ний. Він по­вер­тає ки­я­нам ра­йон­ні ра­ди й про­по­нує ре­ор­га­ні­за­цію си­сте­ми вла­ди, до­три­му­ю­чись чі­тко­го ор­га­ні­за­цій­но­го роз­по­ді­лу пов­но­ва­жень між

мі­ським го­ло­вою, мі­ськра­дою, її ви­кон­ко­мом, ра­йон­ни­ми ра­да­ми й ви­кон­ко­ма­ми. Але основ­на про­бле­ма сто­ли­ці зно­ву за­ли­ша­є­ться. П. 2 ст. 11 вка­зує, що «на по­са­ду го­ло­ви Ки­їв­ської мі­ської дер­жав­ної адмі­ні­стра­ції при­зна­ча­є­ться осо­ба, обра­на Ки­їв­ським мі­ським го­ло­вою від­по­від­но до за­ко­но­дав­ства. Го­ло­ва Ки­їв­ської мі­ської дер­жав­ної адмі­ні­стра­ції при­зна­ча­є­ться Пре­зи­ден­том Укра­ї­ни».

На­то­мість пер­ший за­ко­но­про­ект про­по­нує вла­шту­ва­ти в Ки­є­ві ма­лень­ку ре­во­лю­цію. То­му кри­ти­ки вже на­зва­ли йо­го до­во­лі си­рим, не­зба­лан­со­ва­ним і на­віть не­ре­аль­ним до вті­ле­н­ня, ав­то­ри, мов­ляв, ні­чо­го не ро­зу­мі­ють в управ­лін­ні сто­ли­цею, про­по­ну­ють вла­шту­ва­ти не­ке­ро­ва­ний ха­ос, але все це рад­ше пе­ре­біль­ше­н­ня. Роз­ро­бни­ки й са­мі ви­зна­ють, що за­ко­но­про­ект по­тре­бує до­о­пра­цю­ва­н­ня, і ка­жуть, що за­ре­є­стру­ва­ли йо­го, щоб у та­кий спо­сіб від­кри­ти для обго­во­ре­н­ня. За­про­по­ну­ва­ли ту мо­дель, яка, на їхню дум­ку, від­по­від­ає ін­те­ре­сам мі­стян і дер­жа­ви, а хто має якісь цін­ні ідеї, не­хай до­лу­ча­ю­ться. За по­тре­би мо­жна вне­сти до­о­пра­цьо­ва­ний за­ко­но­про­ект.

У ЧО­МУ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЯ

Щоб вла­да в сто­ли­ці ста­ла пов­но­цін­ною, ав­то­ри за­ко­но­про­е­кту вва­жа­ють, що мі­ський го­ло­ва по­ви­нен бу­ти го­ло­вою ви­ко­нав­чої вла­ди, ма­ти пов­но­ва­же­н­ня формувати всю мі­ську адмі­ні­стра­цію та ціл­ком роз­по­ря­джа­ти­ся мі­ським бю­дже­том. Во­дно­час го­ло­ва КМДА, по­са­да яко­го за­крі­пле­на в Кон­сти­ту­ції, бу­де на­ді­ле­ний пов­но­ва­же­н­ня­ми пер­фе­кта з пра­вом кон­тро­лю за рі­ше­н­ня­ми мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня та з пра­вом звер­ну­ти­ся до су­ду в ра­зі, якщо ви­ни­кнуть про­бле­ми за­кон­но­сті. Та­кож він роз­по­ря­джа­ти­ме­ться бю­дже­том (за­галь­но­дер­жав­ни­ми про­гра­ма­ми), який Ки­їв має як ре­гіон (Ки­їв є мі­стом, ре­гіо­ном і сто­ли­цею).

Про­по­ну­є­ться ство­ри­ти пов­но­цін­ні ра­йон­ні ра­ди з рай­ви­кон­ко­ма­ми й пов­ні­стю лі­кві­ду­ва­ти рай­держ­адмі­ні­стра­ції. Ра­йо­нів має бу­ти біль­ше (при­бли­зно 30), во­ни повинні від­по­від­а­ти істо­ри­чним аре­а­лам або бу­ти об’єд­на­ні спіль­ни­ми про­бле­ма­ми. У се­ре­дньо­му про­по­ну­є­ться оби­ра­ти одно­го де­пу­та­та на 10 тис. на­се­ле­н­ня (при­бли­зно так, як є по Укра­ї­ні), щоб обра­нець був до­сту­пним для ви­бор­ця й міг дба­ти про про­бле­ми, які пла­ну­є­ться від­не­сти на рі­вень ра­йо­нів. У за­ко­ні чі­тко ви­пи­су­є­ться, що са­ме має на­ле­жа­ти до пов­но­ва­жень рай­ра­ди та її ви­кон­ко­му, і на їх ре­а­лі­за­цію ма­ють ви­ді­ля­ти­ся гро­ші. А от­же, мі­ський бю­джет слід по­ді­ли­ти між мі­ськра­дою (є пов­но­ва­же­н­ня на рів­ні мі­ста) і між ра­йо­на­ми.

На­віть біль­ше, про­по­ну­є­ться ви­ді­ля­ти ще так зва­ний бю­джет роз­ви­тку, за який ра­йо­ни мо­гли б зма­га­ти­ся, кон­ку­ру­ю­чи про­е­кта­ми. Це сти­му­лю­ва­ло б їхній роз­ви­ток та актив­ність гро­ма­ди. За­га­лом де­пу­та­тів рай­рад (по 20–30 у ко­жній) на­бе­ре­ться на Ки­їв близь­ко ти­ся­чі, то­му від­па­дає по­тре­ба в утри­ман­ні ве­ли­кої мі­ськра­ди. Кіль­кість обран­ців у ній про­по­ну­є­ться змен­ши­ти до 25 (кво­та 1 на 150 тис. ме­шкан­ців). Ва­жли­во, що­би бу­ло пред­став­ни­цтво. Адже, якщо йде­ться про най­більш на­бли­же­ні до лю­ди­ни по­слу­ги, то во­ни повинні на­да­ва­ти­ся на рів­ні ра­йо­нів. Пов­но­ва­же­н­ня ж, які за­ли­ша­ться на рів­ні мі­ста, біль­ше пов’яза­ні з фун­кці­я­ми ре­гу­лю­ва­н­ня та кон­тро­лю за мі­ським го­ло­вою й ви­ко­нав­чою вла­дою. Це го­лов­на мі­сія мі­ськра­ди: кон­тро­лю­ва­ти, щоб гро­ші, які зби­рає мі­ська адмі­ні­стра­ція, ви­тра­ча­лись ефе­ктив­но. То­му та­кої кіль­ко­сті де­пу­та­тів бу­де ціл­ком до­ста­тньо. Але пра­цю­ва­ти во­ни му­сять на по­стій­ній осно­ві, отри­му­ю­чи ви­на­го­ро­ду.

Сьо­го­дні де­пу­тат те­о­ре­ти­чно пра­цює на гро­мад­ських за­са­дах, хо­ча за об­ся­гом ро­бо­ти, вра­хо­ву­ю­чи се­сії, кіль­кість за­сі­дань ко­мі­сій то­що, фа­кти­чно це пов­но­цін­ний ро­бо­чий час. До­во­ди­ться не­до­бро­со­ві­сно ви­ко­ну­ва­ти або обов’яз­ки де­пу­та­та, або ро­бо­ту за основ­ним мі­сцем пра­ці. Плюс є ще одна про­бле­ма. Де­пу­та­ти Ки­їв­ра­ди ма­ють при­хо­ва­ні зар­пла­ти. Це зга­да­ний ви­ще де­пу­тат­ський фонд, який те­о­ре­ти­чно при­зна­че­ний для під­трим­ки лю­дей. Де­я­кі обран­ці став­ля­ться до цьо­го до­бро­со­ві­сно й ви­тра­ча­ють пра­кти­чно все на по­тре­би ви­бор­ців. Але не та­єм­ни­ця, що зна­чна ча­сти­на де­пу­та­тів осво­ює ці ко­шти че­рез свої фір­ми-про­клад­ки й кла­де до ки­ше­ні. Фа­ктич но ство­ре­но шту­чний ін­стру­мент ко­ру­пції, який мо­жна зни­щи­ти при­зна­че­н­ням лю­дям аде­ква­тної ви­на­го­ро­ди. Ма­ю­чи, до ре­чі, на ува­зі, що во­ни повинні бу­дуть кон­тро­лю­ва­ти, як ви­тра­ча­ти­му­ться 50 млрд гро­мад­ських гри­вень.

Усі про­бле­ми пе­ред­ба­чи­ти в за­ко­ні не­мо­жли­во. Обов’яз­ко­во з’яви­ться та, яку не вра­хо­ва­но, але яка по­тре­бу­ва­ти­ме ви­рі­ше­н­ня. То­му ще одне ноу-хау, яке про­по­ну­ють ав­то­ри про­е­кту, — прин­цип суб­си­ді­ар­но­сті. Ко­ли з’яв­ля­є­ться якась про­бле­ма й ра­йон мо­же її ви­рі­ши­ти, то бе­ре її на се­бе, якщо не мо­же — му­сить втру­ти­ти­ся та ви­рі­шу­ва­ти мі­сто. Або: хто по­чав пер­ший, той і за­йма­є­ться.

У ба­га­тьох ЗМІ ав­тор­ство цьо­го за­ко­но­про­е­кту ча­сто при­пи­су­ють ві­це- спі­ке­ру Окса­ні Си­ро­їд, і во­на справ­ді є се­ред ав­то­рів. Утім, чи­ма­ло сил до йо­го на­пи­са­н­ня до­кла­ли й со­ра­тни­ки ме­ра Ки­є­ва Ві­та­лія Кли­чка, як із пар­ла­мен­ту, так і з Ки­їв­ра­ди. На­справ­ді ін­те­рес ко­ман­ди ме­ра в цьо­му оче­ви­дний: ко­ли ше­фу до­во­ди­ться роз­ри­ва­ти­ся між мі­стом і пре­зи­ден­том, це не над­то ком­фор­тна позиція. То­му змі­ни­ти те­пе­рі­шнє ста­но­ви­ще — ба­жа­н­ня при­ро­дне. Ін­ша річ, чи є на це шанс. Чи вда­сться зна­йти під­трим­ку та ро­зу­мі­н­ня в пар­ла­мен­ті й у пре­зи­ден­та. Пе­ред­ба­чи­ти, як роз­ви­ва­ти­му­ться по­дії з ухва­ле­н­ням за­ко­ну, на­ра­зі не­мо­жли­во. Оче­ви­дно, що в на­яв­но­му ста­ні йо­го не при­ймуть, до­ве­де­ться до­ро­бля­ти. Та­кож зро­зумі­ло, що до ви­бо­рів жо­дних шан­сів на йо­го про­хо­дже­н­ня не­має. Не до та­ких скла­дних ре­бу­сів. Не за­бу­вай­мо й про те, що є ще один аль­тер­на­тив­ний за­ко­но­про­ект, який, вла­сне, не зов­сім аль­тер­на­тив­ний, але своє зав­да­н­ня ви­ко­нав. Те­пер пар­ла­мен­ту до­ве­де­ться ви­зна­ча­ти­ся, який са­ме з двох обра­ти до ро­бо­ти. Утім, уже са­ме вне­се­н­ня та­ко­го до­во­лі сві­жо­го па­ке­та ідей, а от­же, за­по­ча­тку­ва­н­ня дис­ку­сії — річ ко­ри­сна. Ра­но чи пі­зно про­бле­му до­ве­де­ться вре­гу­льо­ву­ва­ти, і бу­де ду­же до­бре, якщо до цьо­го ча­су ки­їв­ська громада вже ро­зу­мі­ти­ме, що са­ме їй по­трі­бно, чо­го вар­то ви­ма­га­ти та за що бо­ро­ти­ся. У будь- яко­му ра­зі без бо­роть­би не обі­йти­ся.

Бю­джет Ки­є­ва на 2018 рік ста­но­вить близь­ко 50 млрд грн. Якщо то­чні­ше, 49,051 млрд грн. У 2014- му він був ли­ше 20,1 млрд грн. Ни­ні­шня су­ма ста­но­вить при­бли­зно одну двад­ця­ту всьо­го бю­дже­ту Укра­ї­ни

Не­здо­ро­ва за­ле­жність. Мер сто­ли­ці в ба­га­тьох пи­та­н­нях прив’яза­ний до пре­зи­ден­та

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.