Кол­го­спний устрій

Як роз­ви­ва­є­ться сіль­ське го­спо­дар­ство в Бі­ло­ру­сі

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Сяр­гєй Пуль­ша, Мінськ

Як су­мі­ща­ти зби­тко­вість агро­се­кто­ру та йо­го орі­єн­то­ва­ність на екс­порт

У ли­пні в бі­ло­ру­ських ЗМІ про­йшла ін­фор­ма­ція про бан­крут­ство під­при­єм­ства «Штотц Агро­сер­вис». Це ма­ло не єди­не сіль­сько­го­спо­дар­ське під­при­єм­ство Бі­ло­ру­сі з іно­зем­ним ка­пі­та­лом. Йо­го ство­ре­н­ня офі­цій­ні дер­жав­ні га­зе­ти й ра­діо під­но­си­ли як ви­зна­н­ня за­хі­дни­ми під­при­єм­ця­ми успі­ху бі­ло­ру­ської сіль­сько­го­спо­дар­ської мо­де­лі. І ось без­слав­ний кі­нець.

Якщо по­ди­ви­ти­ся на по­ли­ці бі­ло­ру­ських, укра­їн­ських і ро­сій­ських ма­га­зи­нів, мо­жна по­ду­ма­ти, що сіль­ське го­спо­дар­ство Бі­ло­ру­сі про­цві­тає. Асор­ти­мент про­ду­кції, яка йде на екс­порт, вра­жає. До яко­сті пи­тань пра­кти­чно не­має, хі­ба що тіль­ки з «по­лі­ти­чних» мо­ти­вів. Більш по­ін­фор­мо­ва­ні в пи­тан­ні «про­ду­кто­вих війн» лю­ди мо­жуть ска­за­ти, що Рос­сіль­го­спна­гляд ре­гу­ляр­но вла­што­вує про­чу­хан­ки бі­ло­ру­ським м’ясо­мо­ло­чним під­при­єм­ствам, обме­жу­ю­чи екс­порт то з одно­го, то з ін­шо­го. Бі­ло­ру­ські чи­нов­ни­ки у від­по­відь не­змін­но ка­жуть: Ро­сія — єди­на кра­ї­на, у якої ви­ни­ка­ють пре­тен­зії до яко­сті наших про­ду­ктів. А під­при­єм­ства Мін­сіль­госп­про­ду Бі­ло­ру­сі 2017 ро­ку по­ста­ча­ли про­ду­кцію в 70 кра­їн сві­ту. Екс­порт сіль­госп­про­ду­кції підприємствами рі­зних форм вла­сно­сті то­рік ста­но­вив $4 млрд 905 млн. І, зда­ва­ло­ся б, усе до­бре, але… На­справ­ді все не так.

У 2016­му час­тка зби­тко­вих сіль­госп­під­при­ємств у Бі­ло­ру­сі ся­га­ла 65,6%. За під­сум­ка­ми 2017 ро­ку зби­тко­ви­ми ли­ши­ли­ся 62% під­при­ємств агро­про­ми­сло­во­го ком­пле­ксу. Ви­хо­дить, що більш як по­ло­ви­на ту­те­шніх кол­го­спів не ли­ше не мо­же зве­сти кін­ці з кін­ця­ми, а й пра­цює «в мі­нус». Як та­ке вза­га­лі мо­жли­во? Як ві­до­мо, Аля­ксандр Лу­ка­шен­ка при­йшов у вла­ду з по­са­ди ди­ре­кто­ра кол­го­спу. І ми­сле­н­ня в ньо­го не змі­ни­ло­ся. Жо­дної ін­шої форми ро­бо­ти на зем­лі, окрім кол­го­спно­ра­дго­спної, і ні­якої еко­но­мі­ки, окрім пла­но­вої, він не знає і зна­ти не хо­че. Крім то­го, Лу­ка­шен­ка є яскра­вим при­кла­дом ке­рів­ни­ка­по­пу­лі­ста. Са­ме він ма­ло не ко­жен Но­вий рік на­ка­зує чи­слен­ним кон­тро­лю­ю­чим ор­га­нам кра­ї­ни сте­жи­ти за ці­но­утво­ре­н­ням: щоб «ба­ри­ги» не під­ви­щу­ва­ли на свя­та ці­ни на хар­чі й лю­ди мо­гли від­зна­чи­ти їх «гі­дно». Де­фа­кто це озна­чає дер­жав­не ре­гу­лю­ва­н­ня цін.

До то­го ж у кра­ї­ні ли­ши­ла­ся си­сте­ма дер­жза­ку­пі­вель. У ре­зуль­та­ті, як у СРСР, ви­ро­бни­ки сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції не мо­жуть са­мо­стій­но фор­му­ва­ти ці­ну на свою про­ду­кцію. Кол­го­спи й ра­дго­спи пе­ре­йме­ну­ва­ли в СВК і ВАТ, але во­ни, по су­ті, ли­ши­ли­ся дер­жав­ни­ми. А от­же, отри­му­ють й усі плю­си та мі­ну­си дер­жав­ної си­сте­ми. Від держ­під­трим­ки та суб­си­ді­ю­ва­н­ня (це плюс) до ви­мог збе­рі­га­ти ро­бо­чі мі­сця та со­ці­аль­ну ін­фра­стру­кту­ру (це мі­нус).

Най­біль­ший мі­нус бі­ло­ру­сько­го сіль­сько­го го­спо­дар­ства, че­рез що во­но ли­ша­є­ться хро­ні­чно зби­тко­вим, — управ­ля­ють ним зов­сім не ке­рів­ни­ки го­спо­дарств. Рі­ше­н­ня про на­прям роз­ви­тку АПК при­йма­ють лю­ди, да­ле­кі (іно­ді ду­же да­ле­кі) від сіль­сько­го го­спо­дар­ства аж до пер­шої осо­би Бі­ло­ру­сі.

З іні­ці­а­ти­ви Лу­ка­шен­ки у 2005–2006 ро­ках бу­ло взя­то курс на роз­ви­ток мо­ло­чно­го тва­рин­ни­цтва. То­ді­шній мі­ністр

Ле­а­нід Ру­сак на­ма­гав­ся по­ка­за­ти пре­зи­ден­то­ві, що цей про­ект зав­дасть кра­ї­ні зби­тків, оскіль­ки со­бі­вар­тість бі­ло­ру­ської сіль­сько­го­спо­дар­ської про­ду­кції в кол­го­спах і ра­дго­спах приблизно в пів­то­ра ра­за ви­ща, ніж у Єв­ро­пі. Він на­по­ля­гав: тре­ба спо­ча­тку зни­жу­ва­ти со­бі­вар­тість, а по­тім уже ду­ма­ти про мо­ло­чку. Пі­сля одні­єї зі ста­тей у пре­сі (не­ба­че­на для бі­ло­ру­сько­го мі­ні­стра спра­ва — пи­са­ти в га­зе­ту!) йо­го бу­ло звіль­не­но. Сам Ру­сак ка­же, що за зго­дою сто­рін. Але в це ма­ло хто ві­рить. Ни­ні за екс­пор­том вер­шко­во­го ма­сла Бі­ло­русь по­сі­дає тре­тє мі­сце у світі, але йо­го ви­ро­бни­цтво є зби­тко­вим.

Тро­хи пі­зні­ше, у 2012 ро­ці, Лу­ка­шен­ка за­не­по­ко­їв­ся ви­ро­бни­цтвом мар­му­ро­вої яло­ви­чи­ни. «Пар­тія ска­за­ла — тре­ба!», і на цей про­ект бу­ло ви­ді­ле­но чи­ма­лу кіль­кість ко­штів. За­ку­пи­ли в Аме­ри­ці пле­мін­них би­чків, на­ла­го­ди­ли ви­ро­бни­цтво, але во­но теж зби­тко­ве з одні­єї про­стої при­чи­ни: екс­порт­на ці­на бі­ло­ру­сько­го мо­ло­ка, м’яса та ков­бас — це одне, а за­ку­пі­вель­на, за якою про­ду­кцію бе­руть у сіль­сько­го­спо­дар­ських під­при­ємств — зов­сім ін­ше.

Бі­ло­ру­ські кол­го­спи й ра­дго­спи існу­ють, жи­вуть і ви­жи­ва­ють зав­дя­ки ве­ли­че­зній дер­жав­ній під­трим­ці. АПК пе­ре­тво­рив­ся на чор­ну дір­ку еко­но­мі­ки. За сло­ва­ми ко­ли­шньо­го прем’єра, а ни­ні спі­ке­ра верх­ньої па­ла­ти пар­ла­мен­ту Мі­ха­і­ла Мя­сні­ко­ві­ча, фі­нан­су­ва­н­ня дер­жав­них про­грам АПК за 2011–2015­й ста­но­ви­ло $43,8 млрд. Тоб­то ли­ше за чо­ти­ри ро­ки сіль­ське го­спо­дар­ство «з’їло» пра­кти­чно рі­чний ВВП кра­ї­ни!

За оцін­ка­ми бі­ло­ру­сько­го еко­но­мі­ста, ке­рів­ни­ка На­у­ко­во­до­слі­дно­го цен­тру Мі­зе­са Яро­сла­ва Ро­ман­чу­ка, з 1995­го по 2015­й дер­жа­ва спря­му­ва­ла на під­трим­ку агро­про­ми­сло­во­го ком­пле­ксу близь­ко $100 млрд. Це ли­ше дер­

жпро­гра­ми. Без ура­ху­ва­н­ня то­го, що в «би­тву за вро­жай» (са­ме так за ра­дян­ською тра­ди­ці­єю бі­ло­ру­ські дер­жав­ні ЗМІ на­зи­ва­ють по­сів­ну та жни­ва) вкла­да­є­ться $2–3 млрд у ви­гля­ді суб­си­дій для сіль­госп­під­при­ємств на зап­ча­сти­ни, паль­не, на­сі­н­ня, при­дба­н­ня те­хні­ки...

Про­те не мо­жна ска­за­ти, що бі­ло­ру­ська вла­да не на­ма­га­ла­ся щось зро­би­ти з кол­го­спно­ра­дго­спною си­сте­мою, щоб ви­ве­сти її на при­бу­тко­ву (чи хо­ча б без­зби­тко­ву) ро­бо­ту.

Бе­здум­на «мо­дер­ні­за­ція» сіль­сько­го го­спо­дар­ства (при­кла­ди з ма­слом і м’ясом ви­ще) за­гна­ла біль­шість під­при­ємств у бор­го­ву яму: офі­цій­но мі­льяр­ди до­ла­рів, вбу­ха­ні в АПК, вва­жа­ю­ться кре­ди­та­ми на роз­ви­ток. Роз­кви­та­ти­ся з ни­ми са­мо­стій­но під­при­єм­ства не мо­жуть, а «ре­стру­кту­ри­за­ція» кре­ди­тів і нові суб­си­дії за­ну­рю­ють їх у за­бор­го­ва­ність ще більше.

По­пер­вах вла­да ви­рі­ши­ла, що зби­тко­ві сіль­сько­го­спо­дар­ські під­при­єм­ства мо­жна при­єд­на­ти до успі­шні­ших, та­ким чи­ном укру­пню­ю­чи го­спо­дар­ства й ство­рю­ю­чи агро­хол­дин­ги. Мов­ляв, одні ке­рів­ни­ки на­вчать пра­цю­ва­ти ін­ших. Але ось бі­да: за­бор­го­ва­ність зби­тко­вих під­при­ємств при цьо­му спи­су­ва­ти ні­хто не зби­рав­ся. У ре­зуль­та­ті не ли­ше не під­ня­ли кол­го­спи, які па­суть за­дніх, а й угро­би­ли ті, що більш­менш пра­цю­ва­ли, пе­ре­клав­ши на них кре­ди­тне на­ван­та­же­н­ня.

Бу­ла ідея «про­да­ва­ти» зби­тко­ві кол­го­спи при­ва­тним осо­бам за сим­во­лі­чну ці­ну — ма­ло не за 1 руб. На це теж ма­ло хто спо­ку­си­ться. То­му що, ку­пу­ю­чи та­ке під­при­єм­ство, но­вий вла­сник ав­то­ма­ти­чно отри­мує не­ви­пла­че­ні кре­ди­ти й борги, які тре­ба по­га­ша­ти. А та­кож со­ці­аль­ні зо­бов’яза­н­ня, тоб­то не­мо­жли­вість пе­ре­про­фі­лю­ва­ти кол­госп в ін­ше під­при­єм­ство або звіль­ни­ти звід­ти пра­ців­ни­ків. Зві­сно, на та­ких умо­вах охо­чих при­дба­ти йо­го не бу­ло.

Одна з най­більш «ра­дян­ських спроб» — при­крі­пи­ти сіль­госп­під­при­єм­ства до більш­менш успі­шних про­ми­сло­вих об’єктів та ін­ших ор­га­ні­за­цій (на­при­клад, бан­ків). Пам’ята­є­те, як у СРСР ро­бі­тни­ків, ін­же­не­рів і сту­ден­тів га­ня­ли в «під­ше­фні» кол­го­спи на кар­то­плю? Із ці­єї ідеї та­кож ні­чо­го не ви­йшло, оскіль­ки «ше­фи» зде­біль­шо­го бу­ли не над­то й за­ці­кав­ле­ні в та­кій мо­де­лі го­спо­да­рю­ва­н­ня.

І най­гу­чні­ша спро­ба якщо не ре­фор­му­ва­ти, то «під­ня­ти» кол­го­спи — бу­дів­ни­цтво так зва­них агро­мі­сте­чок. Тоб­то ство­ре­н­ня на се­лі ін­фра­стру­кту­ри, близь­кої за ти­пом до мі­ської. Як пе­ред­ба­ча­ло­ся, це ма­ло при­пи­ни­ти від­плив мо­ло­ді із сіль­ської мі­сце­во­сті в мі­ста, а та­кож на­пов­ни­ти кол­го­спи мо­ло­ди­ми, енер­гій­ни­ми, ам­бі­тни­ми ка­дра­ми. У се­лах зво­ди­ли­ся бу­дин­ки ко­те­джно­го ти­пу, клу­би, ма­га­зи­ни. Де­хто, зві­сно, спо­ку­сив­ся мо­жли­ві­стю одра­зу ж пі­сля вла­шту­ва­н­ня в кол­госп за­се­ли­ти­ся «у вла­сний бу­ди­нок». Але по­тім ви­яв­ля­ло­ся, що в ньо­му не­має ні ко­му­ні­ка­цій, ні ка­на­лі­за­ції (зво­ди­ли на­швид­ку­руч) і вза­га­лі бу­ди­нок не їхній, а пе­ре­бу­ває на ба­лан­сі сіль­госп­під­при­єм­ства, що зар­пла­ти в се­лі мі­зер­ні, а мо­жли­во­сті під­ро­бі­тку, щоб про­го­ду­ва­ти сім’ю, не­має… У під­сум­ку тре­ти­на «упо­ряд­ко­ва­них ко­те­джів для сіль­ських тру­дів­ни­ків», яки­ми так лю­бить ви­хва­ля­ти­ся Лу­ка­шен­ка, сто­ять по­ро­жні.

Та­кі спро­би ли­ше збіль­ши­ли за­кре­ди­то­ва­ність і під­ви­щи­ли рі­вень за­бор­го­ва­но­сті бі­ло­ру­сько­го АПК. Адже на­пів­по­ро­жні агро­мі­сте­чка спо­ча­тку бу­ду­ва­ли за щось, а те­пер їх тре­ба за щось утри­му­ва­ти… Те, що за все тре­ба пла­ти­ти, на дум­ку не спа­да­ло — Лу­ка­шен­ка ж на­ка­зав!

То чи мо­жна вза­га­лі зро­би­ти бі­ло­ру­ське сіль­ське го­спо­дар­ство без­зби­тко­вим? Зві­сно, мо­жна. На­при­клад, не­по­да­лік Укра­ї­ни, у Жи­тко­ви­цько­му ра­йо­ні є фер­мер­ське го­спо­дар­ство Мі­ха­і­ла Шру­ба. У йо­го ко­ри­сту­ван­ні тро­хи більш як 3% зем­лі ра­йо­ну, а за­без­пе­чує во­но 25−30% сіль­сько­го­спо­дар­сько­го ви­тор­гу під­при­ємств ра­йо­ну. Рен­та­ бель­ність про­да­жу — близь­ко 25%, чи­стий при­бу­ток за остан­ні п’ять ро­ків — $4,3 млн.

За сло­ва­ми Шру­ба, щоб сіль­ське го­спо­дар­ство нор­маль­но фун­кціо­ну­ва­ло, тре­ба зро­би­ти ли­ше три ре­чі. По­пер­ше, за­про­ва­ди­ти ме­ха­нізм, який дасть змо­гу ре­стру­кту­ру­ва­ти на­ко­пи­че­ну під­при­єм­ством за­бор­го­ва­ність. По­дру­ге, при­ва­ти­зу­ва­ти під­при­єм­ства АПК з ура­ху­ва­н­ням ін­те­ре­сів тих, хто там пра­цює. «Дер­жа­ві слід роз­ді­ли­ти з людьми від­по­від­аль­ність за ре­зуль­та­ти го­спо­да­рю­ва­н­ня, до­зво­ли­ти вла­сни­кам ухва­лю­ва­ти рі­ше­н­ня й від­по­від­а­ти за них», — ка­же Шруб. І го­лов­не — ро­зі­бра­ти­ся з пи­та­н­ням на­ді­ле­н­ня го­спо­дарств зем­лею. «Чин­не за­ко­но­дав­ство фа­кти­чно ста­вить нас у за­ле­жність від зго­ди ни­ні­шніх зем­ле­ко­ри­сту­ва­чів, тоб­то від то­го са­мо­го ке­рів­ни­ка кол­го­спу. Якщо він від­мо­вить фер­ме­ро­ві в на­дан­ні зем­лі, йо­му за це ні­чо­го не буде. У кол­го­спу на­віть не за­бе­руть по­га­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ні зем­лі! А по­трі­бен за­лі­зний ме­ха­нізм ви­лу­че­н­ня її в не­ефе­ктив­них ко­ри­сту­ва­чів і пе­ре­да­чі успі­шним. І мо­ва не тіль­ки про за­про­ва­дже­н­ня при­ва­тної вла­сно­сті на зем­лю, а й про орен­ду. До­го­во­ри ма­ють бу­ти не­по­ру­шни­ми: орен­ду­вав ді­лян­ку на 25 або 99 ро­ків — і впев­не­ний у то­му, що ра­ні­ше в те­бе її не за­бе­руть», — ка­же фер­мер.

Слід за­зна­чи­ти, що сам Шруб отри­мав «свою» зем­лю ще на початку 1990­х, до то­го як до вла­ди при­йшов Аля­ксандр Лу­ка­шен­ка. За пер­шо­го й по­ки що єди­но­го ке­рів­ни­ка Бі­ло­ру­сі він не раз на­ма­гав­ся роз­ши­ри­ти на­діл, але без­успі­шно. Не до­по­мо­гла на­віть осо­би­ста зу­стріч із пре­зи­ден­том у 2010 ро­ці: від ха­зяй­но­ви­то­сті фер­ме­ра він був у за­хва­ті, але зем­лі не дав.

При­ва­тна вла­сність на зем­лю — осно­во­по­ло­жне пи­та­н­ня для ін­ве­сто­рів. Адже зем­ля в сіль­сько­му го­спо­дар­стві є за­со­бом ви­ро­бни­цтва, а який ін­ве­стор вкла­да­ти­ме гро­ші ту­ди, де цей за­сіб йо­му не на­ле­жить?

Ав­тор цих ряд­ків ко­лись бу­вав у го­спо­дар­стві JMР Flowers, що є одним із най­біль­ших ви­ро­бни­ків кві­тів у Поль­щі. Йо­го за­снов­ник Яро­слав Пта­шек по­ці­ка­вив­ся, чи мо­же він ку­пи­ти під Мін­ськом 10 га зем­лі, щоб по­ста­ви­ти там те­пли­ці, при­вез­ти свої те­хно­ло­гії, на­сі­н­ня, ноу­хау… Бі­ло­ру­ські жур­на­лі­сти бу­ли зму­ше­ні від­по­ві­сти, що в кра­ї­ні не­має при­ва­тної вла­сно­сті на зем­лю. «То­ді пи­та­н­ня за­кри­те», — за­сму­тив­ся під­при­є­мець. І бі­ло­ру­сам до­сі до­во­ди­ться ку­пу­ва­ти тюль­па­ни, тро­ян­ди та ор­хі­деї, при­ве­зе­ні з поль­сько­го го­спо­дар­ства Пта­ше­ка.

Але що озна­чає за­про­ва­ди­ти при­ва­тну вла­сність для Лу­ка­шен­ки? Те, що він пе­ре­ста­не бу­ти одно­о­сі­бним «го­спо­да­рем» кра­ї­ни. При­ва­тни­ку не на­ка­жеш, що са­джа­ти й ко­ли сі­я­ти. Він сам уста­нов­лю­ва­ти­ме ці­ну на про­ду­кцію та про­да­ва­ти­ме то­му, хто більше за­пла­тить. То­ді хва­ле­на бі­ло­ру­ська «про­до­воль­ча без­пе­ка» по­ко­ти­ться в пе­кло.

При­ва­тни­ка з йо­го зем­лі ні­ку­ди не ви­же­неш. Він не зо­бов’язу­ва­ти­ме сво­їх пра­ців­ни­ків на ви­бо­рах «го­ло­су­ва­ти пра­виль­но». І йо­го не зні­меш рі­ше­н­ням го­ло­ви ви­кон­ко­му, не за­ли­шиш без ро­бо­ти…

За­про­ва­дже­н­ня при­ва­тної вла­сно­сті на зем­лю (і не тіль­ки на зем­лю) за­гро­жує існу­ван­ню си­сте­ми бі­ло­ру­ської вла­ди, тоб­то без­по­се­ре­дньо Аля­ксан­дру Ри­го­ра­ві­чу. І то­му, попри пов­ні при­лав­ки, бі­ло­ру­ський АПК ли­ша­ти­ме­ться хро­ні­чно зби­тко­вим та суб­си­ді­ю­ва­ти­ме­ться дер­жа­вою ві­чно, з’їда­ю­чи бю­джет і ВВП. Пра­цю­ва­ти іна­кше в ни­ні­шніх умо­вах він просто не мо­же.

У 2016- му час­тка зби­тко­вих сіль­госп­під­при­ємств у Бі­ло­ру­сі ся­га­ла

65,6%. За під­сум­ка­ми 2017 ро­ку зби­тко­ви­ми ли­ши­ли­ся 62% під­при­ємств агро­про­ми­сло­во­го ком­пле­ксу

У ру­чно­му ре­жи­мі. Ви­хо­дець із сіль­го­спно­мен­кла­ту­ри Аля­ксандр Лу­ка­шен­ка не ви­знає жо­дних, окрім ра­дян­ських, ме­то­дів го­спо­да­рю­ва­н­ня на зем­лі

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.