Фай­но в Кр­ама­тор­ську

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення -

Укра­ї­ні­за­ція зу­си­л­ля­ми одні­єї пе­ре­се­лен­ки

«Хо­че­ться, щоб гро­ма­да об’єд­на­ла­ся та зро­зумі­ла, що ми жи­ве­мо в Укра­ї­ні», — так фор­му­лює своє го­лов­не зав­да­н­ня Окса­на Му­рав­льо­ва, во­лон­тер­ка й гро­мад­ська ді­я­чка з Кр­ама­тор­ська. Але до вій­ни во­на з ро­ди­ною жи­ла в ти­хій Яси­ну­ва­тій, із якої му­си­ла ви­їха­ти в 2014­му. Як ба­га­то хто — у від­пус­тку, щоб уже не по­вер­та­ти­ся ба­га­то ро­ків. Спо­ча­тку жи­ла у Він­ни­ці, за­тим у Ки­є­ві в ро­ди­чів, а по­тім уже при­їха­ла до Кр­ама­тор­ська. З на­ді­єю, що це ближче до до­му й ско­ро ви­йде по­вер­ну­ти­ся до Яси­ну­ва­тої. Ко­ли рі­дне мі­сто по­ча­ли по­ту­жно об­стрі­лю­ва­ти, при­їхав і чо­ло­вік. Від­то­ді па­ні Окса­на жо­дно­го ра­зу до­до­му не їзди­ла, уся ро­ди­на Му­рав­льо­вих пе­ре­бу­ва­ла в «чор­но­му спи­ску» за про­укра­їн­ську по­зи­цію та актив­ний су­про­тив під час так зва­ної «рус­ской ве­сны». Ще в трав­ні 2014­го їм на­ма­га­ли­ся під­па­ли­ти хвір­тку та на­пи­са­ли на во­ро­тах «Ро­сія» за те, що во­ни за­ма­льо­ву­ва­ли «де­е­не­рів­ські» пра­по­ри на стов­пах. На­віть два мі­ся­ці то­му до їхніх яси­ну­ват­ських су­сі­дів на­ві­ду­ва­лись озбро­є­ні лю­ди із за­пи­та­н­ня­ми, чи не зна­ють во­ни, бу­ва, як зна­йти ро­ди­ну Му­рав­льо­вих.

Сама Окса­на має пен­сію з ін­ва­лі­дно­сті, але з пер­ших днів вій­ни не мо­же від­по­чи­ва­ти. Ще із са­мо­го її початку влі­тку по­тра­пи­ли до шта­бу «Sos­кр­ама­торськ », ста­ли во­лон­те­ра­ми, два ро­ки до­по­ма­га­ли ко­ор­ди­ну­ва­ти роз­по­діл гу­ма­ні­тар­ної до­по­мо­ги, спіл­ку­ва­ти­ся з між­на­ро­дни­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми. Ко­ли від­чу­ли, що су­то гу­ма­ні­тар­ною під­трим­кою вже не­має сен­су за­йма­ти­ся, ви­рі­ши­ли р ство­ри­ти с ор та­кий а со­бі клуб для ко­му­ні­ка­ції. му­ні­ка­ції. Спо­ча­тку на ба­зі то­го ж та­ки «Sos­кр­ама­торськ S­кр­ама­торськ» » що­су­бо­ти, щоб спіл­ку­ва­ти­ся лку­ва­ти­ся та ви­ши­ва­ти, а по­тім вда­ло­ся разом із чо­ло­ві­ком, який кий теж став актив­ним чле­ном м кр­ама­тор­ської гро­ма­ди, по­тра­пи­ти до Укра­їн­ської ми­ро­твор­чої шко­ли на тре­нінг нінг із со­ці­аль­но­го по­се­ре­дни­цтва. дни­цтва.

«Нас на­вча­ли ду­же ва­жли­вих ре­чей. Ро­зу­мі­є­те, па­трі­о­ти­чно та актив­но на­ла­што­ва­ним лю­дям юдям у на­шо­му ре­гіо­ні до­во­лі важ­ко, бо ми май­же же що­дня «ки­да­є­мо­ся на ам­бра­зу­ру», а тре­ба вчи­ти­ся чи­ти­ся пра­виль­но ре­а­гу­ва­ти ува­ти й по­во­ди­ти­ся, щоб б змі­ню­ва­ти су­спіль­ство, во, а не просто ви­тра­ча­ти ча­ти вла­сні нер­ви, — ка­же аже жін­ка. — Ме­ні вза­за­га­лі ща­стить, бо біль­шість сво­го ча­су су я про­во­джу в мі­сцях ях куль­тур­них, — бі­блі­лі­о­те­ках, цен­трах, — де за­зви­чай аж та­ких ких кон­флі­ктів не тра­пля­а­пля­є­ться. Але на по­бу­то­во­ уто­во­ му рів­ні, на­при­клад, ко­ли просто йдеш ву­ли­цею, це від­чу­ва­є­ться. Мо­жуть бу­ти й не­при­єм­ні сло­ва у від­по­відь на звер­не­н­ня укра­їн­ською, і не­аде­ква­тна ре­а­кція на стрі­чку, при­че­пле­ну до рюк­за­ка». Про те, що са­мо­і­ден­ти­фі­ка­ція по­чи­на­є­ться з мо­ви, Окса­на, як ви­кла­да­чка укра­їн­ської, знає на­пев­но. Але в мі­сті, що ни­ні є сто­ли­цею До­неч­чи­ни, на жаль, ба­чить не ду­же ба­га­то при­кла­дів, ко­ли мо­ва стає справ­жнім мар­ке­ром, а не зви­чай­ною «ви­ві­скою». «Ось зно­ву до мов­но­го пи­та­н­ня. Ро­зу­мію, що ми ме­шка­є­мо в Кр­ама­тор­ську, де го­лов­ною вва­жа­ють ро­сій­ську, але... Уве­че­рі спро­бу­ва­ли від­по­чи­ти в кав’яр­ні. Шу­ка­є­мо з укра­їн­ською на­звою. Є «Чу­ма­цький шлях» — за­хо­ди­мо. На при­ві­та­н­ня «До­брий ве­чір» лу­нає «Здра­стє». Про­си­мо об­слу­го­ву­ва­ти укра­їн­ською. Схви­льо­ва­ний погляд дів­чи­ни в на­ціо­наль­но­му вбран­ні на­пру­же­но шу­кає в кра­си­вій го­лів­ці укра­їн­ські сло­ва, які ко­лись про­хо­ди­ли за шкіль­ною про­гра­мою. На­сту­пно­го дня ви­рі­ши­ли зай­ти до «Фай­ної па­ні». Ві­та­є­мо­ся: «До­бро­го ран­ку!». На що ма­є­мо на­дію? У від­по­відь: «Здра­стє»... На­ві­що чі­пля­ти кра­си­ві укра­їн­ські ви­ві­ски, якщо все­ре­ди­ні все, як і зов­ні?» — обу­рю­є­ться ста­но­ви­щем, що скла­ло­ся, па­ні Окса­на. На то­му пер­шо­му тре­нін­гу бу­ло та­ке зав­да­н­ня: на­пи­са­ти не­ве­ли­чкий про­ект. З цьо­го мі­ні­про­е­кту й по­чав­ся Укра­їн­ський роз­мов­ний клуб «Фай­но», за до­по­мо­гою яко­го Окса­на Му­рав­льо­ва на­ду­ма­ла змі­ню­ва­ти мов­не середовище р дщ в Кр­ама­тор­ську. Але ідею тре­ба якось ма­те­рі­ал ма­те­рі­а­лі­зу­ва­ти, зро­би­ти ді­є­вою, щоб ро­змо­ви роз­мо не пе­ре­тво­ри­ли­ся на ба­ла­чки. Том То­му ви­рі­ши­ли по­чи­на­ти ви­ши­ва­ти: чим чим, як не роз­мо­ва­ми, за­йма­ти­ся з голк гол­кою в ру­ці? На не­ве­ли­чкі гран­то­ві гро­ші г за­ку­пи­ли пер­ші ма­те­рі­а­ли: н ни­тки, тка­ни­ну, гол­ки, но­жи­ці. І хоч хо­ча про­ект фі­нан­су­вав­ся ли­ше три мі­ся­ці, м цьо­го виявилося до­ста­тньо до­ста­тньо, щоб він став до­во­лі по­ту­жним і по­пу­ляр­ним у Кр­ама­тор­ську. Уже пі­зні­ше «Фай­но» до­лу­чи­ли до­лу­чи­ли­ся до все­укра­їн­сько­го про­е­кту «Без­ко­штов­ні кур­си укра­їн укра­їн­ської мо­ви», у ме­жах яко­го Окса­на ста­ла ко­ор­ди­нат ди­на­тор­кою кр­ама­тор­сько­го ос осе­ред­ку. Пер­шо­го ро­ку курс кур­си ви­пу­сти­ли тіль­ки 14 д до­бро­воль­ців, які по­ба­жа­ли глиб­ше ви­вчи­ти українську, на­сту­пно­го — 56, а по­тім уже мен­ше ніж 100 слу­ха­чів і не бу­ва­ло. Ни­ні на кур­сах уже чо­ти­ри ви­кла­да­чі­во­лон­те­ри, ко­жен із яких ве­де одну, а ін­ко­ли на­віть кіль­ка груп. Заняття не пе­ре пе­ред­ба­ча­ють тіль­ки су­ху

те­о­рію, там за­зви­чай від­шу­ку­ють щось ці­ка­ве, вчать ско­ро­мов­ки чи тлу­ма­чать ста­лі ви­сло­ви, на­ма­га­ю­ться роз­мов­ля­ти на акту­аль­ні те­ми, не оми­на­ю­чи го­стрих ку­тів. Хтось при­хо­дить, щоб отри­ма­ти сер­ти­фі­кат, на­при­клад, для під­твер­дже­н­ня уча­сті в не­фор­маль­но­му на­вчан­ні для ате­ста­ції в за­кла­дах осві­ти, але по­тім втя­гу­є­ться й не ди­ву­є­ться, що вже по­чи­нає віль­но роз­мов­ля­ти укра­їн­ською. Окса­на ка­же, що пра­цю­ва­ти­муть, доки є по­пит. І спо­ді­ва­є­ться, що він буде.

Ду­же ча­сто ви­хо­дить, що слу­ха­чі «Без­ко­штов­них кур­сів» май­же не­по­мі­тно для се­бе ста­ють зав­сі­дни­ка­ми «Фай­но». Спо­ча­тку ви­вча­ють те­о­рію на кур­сах, а по­тім при­хо­дять на за­сі­да­н­ня роз­мов­но­го клу­бу, щоб по­спіл­ку­ва­ти­ся та по­ті­ши­ти се­бе тра­ди­цій­ною на­ро­дною твор­чі­стю. І та­ке по­єд­на­н­ня виявилося над­зви­чай­но вда­лим: спіл­ку­ва­н­ня про на­ро­дні тра­ди­ції та рі­зні ва­жли­ві для кра­ї­ни по­дії ми­мо­во­лі спо­ну­кає до ви­ко­ри­ста­н­ня укра­їн­ської мо­ви. До ре­чі, ча­сто в клуб при­хо­дять ці­ли­ми ро­ди­на­ми, де ко­жен зна­хо­дить щось ці­ка­ве. На­віть чо­ло­ві­ки. Ін­ко­ли з’яв­ля­ю­ться, на пер­ший погляд, зов­сім не­спо­ді­ва­ні осо­би­сто­сті. На­при­клад, пі­сля не­ве­ли­чко­го про­е­кту, який го­ту­вав­ся разом, до «Фай­но» при­єд­на­ла­ся ро­ди­на Во­ло­ди­ми­ра — ви­кла­да­ча са­ха­джа­йо­ги. Окса­на вва­жає, що це то­му, що тут не просто роблять ляль­ки­мо­тан­ки чи ви­ши­ван­ки, а ви­вча­ють істо­рію та сим­во­лізм на­ро­дної твор­чо­сті, на­ма­га­ю­ться на­вчи­ти­ся то­го, як то­ле­ран­тно, але впев­не­но за­хи­ща­ти свою куль­ту­ру. Чле­ни роз­мов­но­го клу­бу до­по­ма­га­ють вій­сько­вим во­лон­те­рам і ста­ра­ю­ться за­лу­ча­ти ще й мі­сце­вих ме­шкан­ців і тих, хто че­рез вій­ну му­сив по­ки­ну­ти вла­сну до­мів­ку.

«Що­ро­ку в День ви­ши­ван­ки ми бе­ре­мо участь в акції «На­ро­дже­ні у ви­ши­ван­ках»: да­ру­є­мо ви­ши­ті со­ро­чки но­во­на­ро­дже­ним ме­шкан­цям мі­ста. Усі во­ни не просто ку­пле­ні в ма­га­зи­ні, а са­ме ви­ши­ті ру­ка­ми жі­нок із «Фай­но». То­рік ми ви­ши­ли 70 со­ро­чок, 30 із яких по­да­ру­ва­ли ма­ле­чі Кр­ама­тор­ська, а ін­ші по­їха­ли по всій обла­сті й на­віть у рі­зні ку­то­чки Укра­ї­ни. І не­що­дав­но обла­сний Центр куль­ту­ри за­ку­пив нам 100 ди­тя­чих со­ро­чок, те­пер ми ма­є­мо ро­бо­ту, яку тре­ба всти­гну­ти до на­сту­пно­го свя­та», — роз­по­від­ає Окса­на про мас­шта­бну акцію.

Щоб ство­рю­ва­ти кра­со­ту й спіл­ку­ва­ти­ся, «Фай­но» зби­ра­є­ться кіль­ка ра­зів на ти­ждень у рі­зних мі­сцях, бо обро­сли вже осе­ред­ка­ми. Пла­ну­ють акції, по­їзд­ки на фе­сти­ва­лі та яр­мар­ки, роз­гля­да­ють го­стин­ці, які ча­сто над­си­ла­ють для ро­бо­ти дру­зі з усьо­го сві­ту, са­мі роблять по­да­рун­ки для вій­сько­вих чи ді­тей. Май­стри­ні вже при­йма­ють за­мов­ле­н­ня від на­се­ле­н­ня, ство­ри­ли гру­пу в со­цме­ре­жах «Ве­се­ла гол­ка», де ви­став­ля­ють вла­сні ро­бо­ти на про­даж. А по ви­ши­ван­ку чи ру­шник до них звер­та­ю­ться з усі­єї окру­ги. Ін­ко­ли при­хо­дять за­мо­ви­ти, а за­ли­ша­ю­ться у «Фай­но», щоб уже сво­ї­ми ру­ка­ми зро­би­ти ро­дин­ний обе­ріг. Бо ка­жуть, що най­мі­цні­шим він ви­хо­дить, якщо ство­ре­ний вла­сно­руч.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.