Чи по­трі­бна нам бом­ба

Крі­сті­ан Га­ке про га­ран­тів без­пе­ки ФРН

Ukrainskiy Tyzhden - - ЗМIСТ МАЄ ЗНАЧЕННЯ - Крі­сті­ан Га­ке, Die Welt

Про ав­то­ра: на­ро­див­ся 1943 ро­ку, один із най­ві­до­мі­ших ні­ме­цьких по­лі­то­ло­гів. Із 1980-го по 2000-й був про­фе­со­ром Уні­вер­си­те­ту Бун­де­све­ру, ни­ні Уні­вер­си­тет Гель­му­та Шмід­та в Гам­бур­зі. Із 2000 по 2008 ро­ки — про­фе­сор і на­сту­пник Ган­са-пе­те­ра Швар­ца та Кар­ла Ді­трі­ха Ба­хе­ра на ка­фе­дрі істо­ри­чних та по­лі­ти­чних на­ук в Уні­вер­си­те­ті Бон­на.

На­пі­в­ав­то­ри­тар­на ма­не­ра та не­при­кри­те па­ні­брат­ство аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та з во­ро­га­ми де­мо­кра­тії за­го­стрює пи­та­н­ня про те, чи за­гро­жує За­хо­ду роз­вал. Крім то­го, До­нальд Трамп від­вер­то зверх­ньо зу­стрі­чає ко­лись ша­но­ва­но­го со­ю­зни­ка, ба на­віть не со­ро­ми­ться пу­блі­чно­го роз­пі­ка­ти йо­го.

Із га­слом «Аме­ри­ка пе­ред­усім» со­ю­зни­ки ра­пто­во пе­ре­тво­рю­ю­ться на ба­ласт. Зне­ва­жа­ю­чи цен­траль­ні цін­но­сті та ін­те­ре­си За­хо­ду, пре­зи­дент США по­збав­ляє свою кра­ї­ну ро­лі лі­де­ра. На­би­ва­ю­чись у дру­зі ди­кта­то­рів, він та­кож мар­нує ре­пу­та­цію США як хра­ни­те­ля сві­то­во­го по­ряд­ку й втра­чає зо­ни впли­ву, що мо­же при­зве­сти до не­без­пе­чно­го зсу­ву сил не на ко­ристь віль­но­го сві­ту.

По­ди­ви­мо­ся на істо­рію. На­при­клад, на час між дво­ма сві­то­ви­ми вій­на­ми. Цей пе­рі­од за­свід­чив, що ізо­ля­ціо­нізм і про­те­кціо­нізм — ти­по­во аме­ри­кан­ська тен­ден­ція по­ве­дін­ки. З цьо­го по­гля­ду лі­бе­раль­ний ін­тер­на­ціо­на­лізм Спо­лу­че­них Шта­тів під час хо­ло­дної вій­ни мо­жна вва­жа­ти ви­ня­тком. Від­по­від­но Трамп спи­ра­є­ться на по­пу­ляр­ні тра­ди­ції. От­же, йо­го дії не но­ві, але він, як жо­ден ін­ший пре­зи­дент пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, чи­нить ре­во­лю­цію в зов­ні­шній по­лі­ти­ці США: дру­зі ста­ють опо­нен­та­ми, а пе­ред во­ро­га­ми де­мо­кра­тії про­сте­ля­ють чер­во­ний ки­лим.

Та­ким чи­ном, Трамп ре­пре­зен­тує Аме­ри­ку та­кою, якою во­на зав­жди бу­ла та яку єв­ро­пей­ці, осо­бли­во нім­ці, ні­ко­ли не зна­ли й чию істо­рію нав­ми­сне ви­ті­сня­ли. Ця Аме­ри­ка від­дає пе­ре­ва­гу ди­стан­ції та най­ком­фор­тні­ше по­чу­ва­є­ться без тя­га­ря мі­жна­ро­дної від­по­від­аль­но­сті.

Та­ка змі­на зов­ні­шньої по­лі­ти­ки США сер­йо­зно впли­ває на со­ю­зни­ків, осо­бли­во на Ні­меч­чи­ну. ФРН бу­ла єв­ро­пей­ським со­ю­зни­ком, яко­му від­да­ва­ли пе­ре­ва­гу по­над 60 ро­ків, а сьо­го­дні во­на має осо­бли­вий ста­тус: вва­жа­є­ться по­та­єм­ним во­ро­гом Трам­па но­мер один. Цей по­во­рот в аме­ри­кан­ській по­лі­ти­ці що­до Ні­меч­чи­ни без­пре­це­ден­тний у су­ча­сній істо­рії. І ста­но­вить ще одну при­чи­ну, чо­му ФРН шо­ко­ва­на. Ча­сто та- кий факт не хо­чуть спри­йма­ти. Від­по­від­но в Ні­меч­чи­ні лю­то кри­ти­ку­ють Трам­па.

Кан­цлер­ка впев­не­но від­би­ває на­пад­ки пре­зи­ден­та США. Ре­шта ж кра­ї­ни на­рі­кає. Мо­ра­лі­за­тор­ська за­ро­зумі­лість не за­мі­нює му­дру по­лі­ти­ку. Окрім то­го, у цій су­пе­ре­чці Спо­лу­че­ні Шта­ти ма­ють пе­ре­ва­гу. Ні­меч­чи­на по­тре­бує США біль­ше, ніж нав­па­ки. Має ра­цію аме­ри­кан­ський пре­зи­дент і ко­ли скар­жи­ться, що за де­ся­ти­лі­т­тя ФРН до­бре вла­шту­ва­ла­ся в пи­та­н­нях по­лі­ти­ки без­пе­ки. Ва­шинг­тон ба­чить Бер­лін нев­дя­чним утри­ман­цем, який, окрім то­го, від­мов­ля­є­ться від вій­сько­вої со­лі­дар­но­сті, ко­ли па­хне сма­ле­ним.

ПУ­БЛІ­ЧНА НЕЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ ОБОРОННОЮ ПО­ЛІ­ТИ­КОЮ

Кри­ти­ка Ні­меч­чи­ни сто­су­є­ться не ли­ше не­до­ста­тньо­го обо­рон­но­го вне­ску в ме­жах НАТО, а й ка­та­стро­фі­чно­го ста­ну Бун­де­све­ру: ні­що не лі­тає, ні­що не пла­ває, ні­що в ар­мії не пра­цює. Ця армія не схо­жа на обо­ро­но­спро­мо­жну. Ре­фор­ми не­смі­ли­ві. Зби­ває з пан­те­ли­ку й те, що по­лі­ти­чні елі­ти ФРН ви­сту­па­ють тіль­ки за не­роз­по­всю­дже­н­ня ядер­ної зброї, ем­па­ти­чно за Global Zero, а та­кож за ви­ве­де­н­ня аме­ри­кан­ської ядер­ної зброї з кра­ї­ни.

Сю­ди впи­су­є­ться й брак ін­те­ре­су гро­мад­сько­сті до обо­рон­ної по­лі­ти­ки. Це від­дзер­ка­лює про­він­ці­а­лізм, який про­го­ло­шує іди­лію при­ро­дним ста­ном сві­то­вої по­лі­ти­ки. У ра­зі ви­ни­кне­н­ня між­на­ро­дних криз па­нує ко­ро­тко­ча­сний аляр­мізм, який, що­прав­да, швид­ко пе­ре­тво­рю­є­ться на втра­ту ін­те­ре­су. По­лі­ти­чний Бер­лін ра­до ми­слить і діє згі­дно з де­ві­зом «за­плю­щи­ти очі й на­про­лом» та спо­ді­ва­є­ться на кра­щі ча­си.

По­кла­да­н­ня на фор­ту­ну у сфе­рі обо­рон­ної по­лі­ти­ки мо­же ви­яви­ти­ся фа­таль­ним. Істо­рія дає до­ста­тньо при­кла­дів! Але в Ні­меч­чи­ні — на остро­ві бла­го­ду­шних — успіх має той, хто іде­а­ліст­ськи- еска­піст­сько роз­бав­ляє те­му без­пе­ки. Іти на­зу­стріч па­ци­фіст­ським і де­да­лі більш ан­ти­а­ме­ри­кан­ським на­стро­ям на­се­ле­н­ня, а над­то роз­па­лю­ва­ти їх озна­чає ство­рю­ва­ти на­стрій і здо­бу­ва­ти го­ло­си. Однак са­ме так ні­ме­цьку без­пе­ку лег­ко­ва­жно став­лять на кін і піджив­лю­ють ан­ти­а­ме­ри­ка­нізм.

До­нальд Трамп сво­їм нар­ци­сти­чним і гру­бим сти­лем пі­ді­грає цій тенденції. Але вар­то зва­жа­ти на те, що у вла­сній кра­ї­ні він міг на­бра­ти біль­ше ба­лів, ніж хо­чуть ви­зна­ти нім­ці.

Йо­го по­пу­ліст­ська ди­пло­ма­тія, ба­зо­ва­на на оман­ли­во­му ша­бло­ні «Дру­жба з мо­гу­тні­ми ав­то­ри­тар­ни­ми пра­ви­те­ля­ми й ди­стан­ція до не­ко­ри­сних со­ю­зни­ків», по­пу­ляр­ні­ша в Спо­лу­че­них Шта­тах, ніж пі­до­зрю­ють єв­ро­пей­ці. Аме­ри­кан­ці по­лі­ти­чно ви­сна­же­ні пі­сля 17 ро­ків без­успі­шної ан­ти­те­ро­ри­сти­чної вій­ни. Про­те в одно­бі­чних на­пад­ках на Трам­па ця дум­ка в Ні­меч­чи­ні

гу­би­ться. По­за ува­гою за­ли­ша­ю­ться пе­ре­дов­сім дра­ма­ти­чні без­пе­ко­во-по­лі­ти­чні на­слід­ки для ФРН. Нев­же справ­ді хтось сер­йо­зно вва­жає, що не­аде­ква­тна ні­ме­цька по­лі­ти­ка без­пе­ки й на­пад­ки на Трам­па в час ре­во­лю­цій­них змін у сві­ті ко­ри­сні для без­пе­ки Ні­меч­чи­ни? Чи не слід біль­ше по­бо­ю­ва­ти­ся, що ні­ме­цький ядер­ний еска­пізм пі­ді­грає на­пад­кам аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та на Ні­меч­чи­ну й ще біль­ше по­сла­бить га­ран­тії Спо­лу­че­них Шта­тів у ядер­но­му стри­му­ван­ні?

На цьо­му тлі Ні­меч­чи­на має по­ста­ви­ти свою по­лі­ти­ку без­пе­ки з го­ло­ви на но­ги: 1. Пе­ред­усім Бер­лін по­ви­нен іти на­зу­стріч Ва­шинг­то­ну в по­лі­ти­ці без­пе­ки там, де це по­трі­бно; не­до­ста­тні обо­рон­ні ви­да­тки слід швид­ко й сут­тє­во збіль­ши­ти. До­те­пе­рі­шніх не­смі­ли­вих по­чи­нань не­до­ста­тньо. 2. Ні­меч­чи­на по­вин­на та­кож по­лі­пши­ти якість сво­їх зброй­них сил або мо­дер­ні­зу­ва­ти їх. 3. ФРН має роз­ви­ну­ти ви­мо­гли­ву куль­ту­ру без­пе­ко­вої по­лі­ти­ки. Бер­лін му­сить роз­ви­ва­ти во­лю та зда­тність ду­ма­ти чи ді­я­ти вій­сько­во- стра­те­гі­чни­ми ка­те­го­рі­я­ми. Ге­о­по­лі­ти­чні мір­ку­ва­н­ня, як- от про за­хист тор­го­во-по­лі­ти­чних ін­те­ре­сів, не­від­кла­дні пе­ред ли­цем но­вих ви­кли­ків. На­ціо­наль­на обо­рон­на по­лі­ти-

ка, яка спи­ра­є­ться на Альянс, але не хо­ва­є­ться за йо­го спіль­ні­стю, стає ви­му­ше­ною. 4. Но­ві ядер­ні за­гро­зи в XXI сто­літ­ті не по­вин­ні лег­ко­ва­жи­ти­ся як ре­лі­кти хо­ло­дної вій­ни, а ма­ють бу­ти ви­рі­ше­ні актив­ною та кон­стру­ктив­ною уча­стю Ні­меч­чи­ни. 5. Но­ва роль ФРН як пер­шо­го во­ро­га аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та зму­шує її ра­ди­каль­но пе­ре­о­сми­сли­ти свою по­лі­ти­ку без­пе­ки.

У цьо­му сер­йо­зно­му по­лі­ти­ко- без­пе­ко­во­му ста­но­ви­щі Ні­меч­чи­на має та­кі аль­тер­на­ти­ви:

1. Бер­лін і да­лі пор­па­є­ться в без­пе­ко­вій по­лі­ти­ці й спо­ді­ва­є­ться на кра­щі ча­си пі­сля Трам­па. Але то­ді аме­ри­кан­ська га­ран­тія стри­му­ва­н­ня ста­ва­ти­ме день у день де­да­лі не­прав­до­по­ді­бні­шою. Не­що­дав­ні за­яви Трам­па що­до Чор­но­го­рії, чле­на НАТО, по­си­лю­ють ці сум­ні­ви. Са­ме Ні­меч­чи­на як но­вий образ во­ро­га пре­зи­ден­та США нав­ряд чи мо­же роз­ра­хо­ву­ва­ти на аме­ри­кан­ську до­по­мо­гу. Це зму­шує до усві­дом­ле­н­ня ка­та­стро­фі­чної си­ту­а­ції: во­на впер­ше з 1949-го опи­ни­ла­ся без ядер­но­го за­хи­сту Спо­лу­че­них Шта­тів. Сьо­го­дні в ра­зі екс­тре­маль­ної кри­зи кра­ї­на без­за­хи­сна! Хто про це го­во­рить? Хто му­дро роз­мір­ко­вує про мо­жли­ві на­слід­ки? По­трі­бні біль­ші ін­те­ле­кту­аль­ні й ма­те­рі­аль­ні вне­ски ФРН, що­би США ви­зна­ли як НАТО, так і йо­го чле­на — Ні­меч-

чи­ну — гі­дни­ми обо­ро­ни. Оста­н­ня з огля­ду на ядер­не стри­му­ва­н­ня по­вин­на та­кож ду­ма­ти та ді­я­ти, орі­єн­ту­ю­чись на май­бу­тнє.

2. Як за­мі­ну для зни­ка­ю­чої аме­ри­кан­ської ядер­ної га­ран­тії в Бер­лі­ні по­ча­ли обго­во­рю­ва­ти її єв­ро­пей­ський ва­рі­ант. Або має з’яви­ти­ся спіль­на єв­ро­пей­ська ядер­на си­ла, або Фран­ція чи Ан­глія як ядер­ні дер­жа­ви му­сять на­да­ти Ні­меч­чи­ні від­по­від­ні га­ран­тії. ФРН мо­гла б під­три­ма­ти єв­ро­пей­ський без­пе­ко­вий по­тен­ці­ал, по­го­див­шись на спів­фі­нан­су­ва­н­ня про­е­ктів бри­тан­ської та/або фран­цузь­кої ядер­ної зброї, якщо оби­дві сто­ро­ни по­го­дя­ться на­то­мість га­ран­ту­ва­ти без­пе­ку Ні­меч­чи­ни по­ши­ре­ним ядер­ним стри­му­ва­н­ням. Але чи мо­же ця про­по­зи­ція пе­ре­ко­на­ти?

На спіль­ну обо­рон­ну по­лі­ти­ку Єв­ро­па мар­но че­кає про­тя­гом 70 ро­ків. Че­рез рі­зні на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си во­на й у май­бу­тньо­му за­ли­ша­ти­ме­ться ілю­зор­ною. На­сам­пе­ред ані Фран­ція, ані Ве­ли­ка Бри­та­нія не схиль­ні га­ран­ту­ва­ти без­пе­ку Ні­меч­чи­ни сво­ї­ми на­ціо­наль­ни­ми ядер­ни­ми ар­се­на­ла­ми. От­же, фран­цузь­ка чи бри­тан­ська ядер­на па­ра­со­ля, яка при­кри­ває ФРН, імо­вір­но, не є аль­тер­на­ти­вою чи за­мі­ною. Ма­кси­ма Шар­ля де Ґо­л­ля до­сі акту­аль­на не ли­ше для Фран­ції: «Ядер­на си­ла по­га­но ді­ли­ться». То­му Бер­лін і тут схиль­ний до вте­чі в ілю­зію.

3. Оскіль­ки аме­ри­кан­ська ядер­на га­ран­тія ста­ла сум­нів­ною та, ма­буть, жо­ден єв­ро­пей­ський стри­му­валь­ний ва­рі­ант не зда­є­ться ре­аль­ним, із цьо­го ви­пли­ває усві­дом­ле­н­ня: в екс­тре­маль­но­му ви­пад­ку Ні­меч­чи­на мо­же по­кла­да­ти­ся тіль­ки на се­бе. Роз­ши­ре­не стри­му­ва­н­ня ви­яв­ляє прин­ци­по­ву цен­траль­ну слаб­кість: за та­ких об­ста­вин слаб­ший пар­тнер ФРН біль­ше не мо­же сто­від­со­тко­во по­кла­да­ти­ся на те, що со­ю­зна ядер­на дер­жа­ва в кри­ти­чний мо­мент за­сту­пи­ться за неї. От­же, погляд па­дає на бі­ло­го сло­на в кім­на­ті, про яко­го в Ні­меч­чи­ні ні­хто не хо­че го­во­ри­ти: що в кра­ї­ні ду­ма­ють про по­тен­цій­но ядер­ну дер­жа­ву ФРН?

У ми­ну­ло­му во­на змо­гла від­мо­ви­ти­ся від зброї ма­со­во­го зни­ще­н­ня, оскіль­ки її без­пе­ку га­ран­ту­ва­ли ін­ші. Сьо­го­дні це зда­є­ться ду­же сум­нів­ним. За «Pacta sunt servanda» те­пер ви­му­ше­но йде «Rebus sic stantibus!». За но­ви­ми кри­за­ми й стру­ктур­ни­ми змі­на­ми не­о­дмін­но по­вин­на від­бу­ти­ся пе­ре­вір­ка на­рі­жних ка­ме­нів обо­рон­ної по­лі­ти­ки Ні­меч­чи­ни.

Але з при­чин по­лі­тко­ре­ктно­сті, че­рез брак гро­ма­дян­ської від­ва­ги та не­від­по­від­ні вій­сько­во- стра­те­гі­чні мо­ти­ви ядер­ний ком­по­нент її без­пе­ки ви­ті­сня­є­ться. На­то­мість від­по­від­аль­ні в Бер­лі­ні по­во­дя­ться, як три мав­пи: ні­чо­го не ба­чу, ні­чо­го не чую, ні­чо­го не ка­жу.

Пе­ре­ві­ри­ти слід і та­кі про­бле­ма­ти­чні рі­ше­н­ня, як при­зу­пи­не­н­ня стро­ко­вої слу­жби. Не­що­дав­нє по­ві­дом­ле­н­ня про на­мір ре­кру­ту­ва­ти до Бун­де­све­ру іно­зем­ців че­рез брак охо­чих зву­чить більш ніж сум­нів­но: нев­же че­рез не­до­ста­тню обо­ро­но­спро­мо­жність є ри­зик пе­ре­тво­ре­н­ня Бун­де­све­ру на псев­до­єв­ро­пей­ський іно­зем­ний ле­гіон? З огля­ду на су­пе­ре­чли­ву «кон­це­пцію енер­ге­тич- но­го пе­ре­хо­ду» пе­ре­гля­ну­ти слід і від­мо­ву від атом­ної енер­гії. Оби­два не­пра­виль­ні рі­ше­н­ня по­сла­би­ли мо­раль­ний дух, су­спіль­но-по­лі­ти­чну за­ко­рі­не­ність та обо­ро­но­спро­мо­жність зброй­них сил і зни­щи­ли зраз­ко­ву роль Ні­меч­чи­ни як ци­віль­ної ядер­ної дер­жа­ви у сві­ті.

НІ­МЕ­ЦЬКА АТОМ­НА БОМ­БА ПІДВИЩУЄ БЕЗ­ПЕ­КУ ЗА­ХО­ДУ

Під­су­мо­ву­ю­чи: пе­ред­ба­чу­ва­на втра­та роз­ши­ре­но­го стри­му­ва­н­ня ядер­ною си­лою США, брак єв­ро­пей­сько­го ядер­но­го стри­му­ва­н­ня, змен­ше­н­ня ва­жли­во­сті спіль­них за­хі­дних ін­сти­ту­тів, та­ких як НАТО та ЄС, і не­до­ста­тня обо­рон­но-по­лі­ти­чна куль­ту­ра Ні­меч­чи­ни ви­ма­га­ють ре­а­лі­сти­чно­го но­во­го по­ча­тку. Во­дно­час іде­ться та­кож про го­лов­не пи­та­н­ня: за яких умов і яки­ми ко­шта­ми цен­траль­на дер­жа­ва Єв­ро­пи мо­же зно­ву стати атом­ною?

Пер­со­наль­ні та стру­ктур­ні змі­ни в Спо­лу­че­них Шта­тах й у сві­ті зму­шу­ють Ні­меч­чи­ну до важ­ких рі­шень, від яких від­по­від­аль­ні осо­би дер­жа­ви та су­спіль­ства біль­ше не мо­жуть хо­ва­ти­ся. Бо те­пер ФРН в атом­но­му ХХІ сто­літ­ті за­гро­жує без­за­хи­сність. На­су­ва­є­ться не роз­збро­є­н­ня, а за­гроз­ли­ве подаль­ше по­ши­ре­н­ня ядер­них ди­кта­тур на кшталт Пів­ні­чної Ко­реї. Ні­меч­чи­на має озбро­ю­ва­ти­ся й про­ти цьо­го. До то­го ж но­ва де­мо­кра­ти­чна ядер­на дер­жа­ва змі­цнить без­пе­ку За­хо­ду.

Ці пи­та­н­ня по­трі­бно обго­во­рю­ва­ти без істе­рії. Аляр­мізм тут не­до­ре­чний. Іде­ться про дов­го­стро­ко­ві за­хо­ди без­пе­ки в де­да­лі не­про­гно­зо­ва­ні­шо­му сві­ті. В умо­вах зро­ста­н­ня на­ціо­наль­них его­ї­змів та­ка кра­ї­на, як Ні­меч­чи­на, має по­дба­ти про вла­сну без­пе­ку. Опти­маль­ний ва­рі­ант — ко­жно­го по­тен­цій­но­го на­па­дни­ка слід стри­му­ва­ти ядер­ним по­тен­ці­а­лом. Кри­зи остан­ніх ро­ків на­вчи­ли нас, що не­мо­жли­ве ду­же швид­ко мо­же стати ре­аль­ні­стю.

Ядер­на зброя має пе­ре­дов­сім по­лі­ти­чну фун­кцію: у кри­зо­вих си­ту­а­ці­ях за­хи­сти­ти кра­ї­ну від за­зі­хань. Кри­зо­ва ди­пло­ма­тія дер­жа­ви успі­шна, якщо її по­ту­жно під­три­мує вій­сько­ва си­ла. Ймо­вір­но, до ане­ксії Кри­му не ді­йшло б, як­би НАТО ма­ло пе­ре­кон­ли­вий стри­му­валь­ний по­тен­ці­ал або до­мі­ну­ю­чою еска­ла­ці­єю від­ля­ка­ло Ро­сію від ці­єї агре­сії.

До­нальд Трамп не уосо­блює при­чи­ну слаб­ко­сті За­хо­ду та стрім­ких тен­ден­цій до йо­го за­не­па­ду й роз­па­ду спіль­них за­хі­дних ін­сти­ту­тів. Він рад­ше роз­кри­ває слаб­ко­сті, які ви­ни­кли ще до йо­го пре­зи­дент­ства. Але сво­єю не­ор­то­до­ксаль­ною ви­со­кою ди­пло­ма­ті­єю мо­же при­швид­ши­ти там кри­зу. Ні­меч­чи­на по­вин­на дов­го­стро­ко­во го­ту­ва­ти­ся й до цьо­го.

Зві­сно, при­єм­но за­кли­ка­ти єв­ро­пей­ців уре­шті взя­ти свою до­лю в ру­ки. Але ві­ра в те, що во­ни ді­ють спіль­но са­ме в по­лі­ти­ці без­пе­ки, зни­кла в ми­ну­ло­му.

Остан­нє: ри­ту­а­лі­зо­ва­на іде­а­лі­за­ція єв­ро­пей­ської ін­те­гра­ції та фа­таль­на де­мо­ні­за­ція на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів за­гна­ли Єв­ро­пей­ський Со­юз до глу­хо­го ку­та, ба на­віть за­ну­ри­ли в кри­зу. По­трі­бен но­вий ба­ланс між спіль­ни­ми іде­я­ми та на­ціо­наль­ни­ми мір­ку­ва­н­ня­ми, осо­бли­во в Ні­меч­чи­ні. Звід­си ви­пли­ває, що пе­ред ли­цем но­вої транс­а­тлан­ти­чної не­пев­но­сті та по­тен­цій­ної кон­фрон­та­ції прі­о­ри­те­том по­ви­нен стати за­хист кра­ї­ни, за­сно­ва­ний на вла­сно­му стри­му­валь­но­му ядер­но­му по­тен­ці­а­лі. Фран­цу­зи ка­жуть «gouverner c’est prevoir» — «ми­сте­цтво вря­ду­ва­н­ня ґрун­ту­є­ться на пе­ред­ба­чен­ні».

От­же, слід не про­дов­жу­ва­ти з мо­раль­но­го п’єде­ста­лу за­ро­зумі­лі на­пад­ки на Трам­па, а кра­ще озбро­ю­ва­ти­ся — з усіх сто­рін і всі­ма за­со­ба­ми. Одно­го дня Ні­меч­чи­на ці­єю ма­кси­мою ре­а­лі­сти­чно­го пе­ред­ба­че­н­ня са­мо­стій­но за­ла­го­джу­ва­ти­ме кри­зи та змі­цню­ва­ти­ме віль­ний світ.

В УМО­ВАХ ЗРО­СТА­Н­НЯ НА­ЦІО­НАЛЬ­НИХ ЕГО­Ї­ЗМІВ ТА­КА КРА­Ї­НА, ЯК НІ­МЕЧ­ЧИ­НА, МАЄ ПО­ДБА­ТИ ПРО ВЛА­СНУ БЕЗ­ПЕ­КУ. ОПТИ­МАЛЬ­НИЙ ВА­РІ­АНТ — КО­ЖНО­ГО ПО­ТЕН­ЦІЙ­НО­ГО НА­ПА­ДНИ­КА СЛІД СТРИ­МУ­ВА­ТИ ЯДЕР­НИМ ПО­ТЕН­ЦІ­А­ЛОМ. КРИ­ЗИ ОСТАН­НІХ РО­КІВ НА­ВЧИ­ЛИ НАС, ЩО НЕ­МО­ЖЛИ­ВЕ ДУ­ЖЕ ШВИД­КО МО­ЖЕ СТАТИ РЕ­АЛЬ­НІ­СТЮ

У ста­ту­сі во­ро­га. Не­зва­жа­ю­чи на аме­ри­кан­ські вій­сько­ві ба­зи, що роз­мі­ще­ні на те­ри­то­рії кра­ї­ни, ФРН ри­зи­кує втра­ти­ти ядер­ний за­хист США

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.