Справ­жні слі­ди

Фа­кти при­су­тно­сті ро­сій­ських військ під Іло­вай­ськом

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Яро­слав Тин­чен­ко

2015 ро­ку з лег­кої ру­ки очіль­ни­ків Ге­не­раль­ної про­ку­ра­ту­ри Укра­ї­ни у ві­тчи­зня­но­му ме­ді­а­про­сто­рі по­ча­ло кру­жля­ти твер­дже­н­ня, бу­цім­то під Іло­вай­ськом ро­сій­ських сол­да­тів бу­ло у 18 ра­зів біль­ше, ніж укра­їн­ських. Юрій Лу­цен­ко та Ана­то­лій Ма­ті­ос на­зи­ва­ли та­кі са­мі при­го­лом­шли­ві да­ні й що­до спів­від­но­ше­н­ня вій­сько­вої те­хні­ки. Ни­ні ці ци­фри в Укра­ї­ні вва­жа­ю­ться аксі­о­мою.

За всіма озна­ка­ми, пе­ре­ва­га в си­лах на бо­ці су­про­тив­ни­ка під Іло­вай­ськом справ­ді бу­ла. Але там ні­як не мо­гло бу­ти май­же 40 ти­сяч ро­сій­ських сол­да­тів. Во­дно­час в офі­цій­них зві­тах Ге­не­раль­но­го шта­бу Зброй­них Сил Укра­ї­ни йде­ться про те, що на Іло­вай­сько­му на­прям­ку 24 сер­пня 2014 ро­ку втор­гло­ся 3,5–4 ти­ся­чі ро­сій­ських військових. І са­ме та­кі ци­фри зна­чно ближ­чі до ре­аль­них.

По­чи­на­ю­чи з 2 ве­ре­сня 2014-го, ко­ли за­ймав­ся ор­га­ні­за­ці­єю по­шу­ку та ви­ве­зе­н­ня укра­їн­ських бій­ців, які за­ги­ну­ли під Іло­вай­ськом, я зав­жди за­пи­ту­вав без­по­се­ре­дніх уча­сни­ків по­дій про ка­дро­вих ро­сій­ських військових: що во­ни роз­по­від­а­ли, як бу­ли вдя­гне­ні, які мали на­строї то­що. В уча­сни­ків бо­їв я зав­жди про­сив чі­тко зга­да­ти: де та за яких об­ста­вин від­бу­ва­ли­ся бо­йо­ві зі­ткне­н­ня з ро­сій­ськи­ми вій­ська­ми й за якою озна­кою во­ни бу­ли іден­ти­фі­ко­ва­ні.

Зна­чна ча­сти­на мі­сце­вих ме­шкан­ців, а та­кож се­па­ра­ти­сти, які не бу­ли без­по­се­ре­дні­ми уча­сни­ка­ми бо­їв за Іло­вайськ, ро­сій­ських військ про­сто не по­мі­ти­ли. Угру­пу­ва­н­ня втор­гне­н­ня вхо­ди­ло в Укра­ї­ну, ми­на­ю­чи кон­троль­но-про­пу­скні пун­кти та ве­ли­кі на­се­лен­ні пун­кти, а щой­но ді­ста­ло­ся до мі­сця при­зна­че­н­ня — роз­та­шу­ва­лось у по­лях, на­ма­га­ю­чись якнай­кра­ще за­ма­ску­ва­ти вій­сько­ву те­хні­ку. Це зай­вий раз свід­чить, що ро­сі­ян бу­ло не де­ся­тки ти­сяч (то­ді не схо­ва­є­шся) , а ли­ше ти­ся­чі.

Із 24 сер­пня на пів­день від Іло­вай­ська по­ча­ли ви­ни­ка­ти су­ти­чки з ро­сій­ськи­ми вій­сько­ви­ми. Успі­шни­ми з них ста­ли:

• бій із де­сан­тни­ка­ми 98-ї по­ві­тря­но­де­сан­тної ди­ві­зії РФ під Ку­тей­ни­ко­вим 24.08.2014, уна­слі­док яко­го бу­ло за­хо­пле­но 10 сол­да­тів;

• за­хо­пле­н­ня тан­ку 6-ї тан­ко­вої бри­га­ди під Агро­но­мі­чним та зни­ще­н­ня ко­ло­ни 8-ї ме­ха­ні­зо­ва­ної та 31-ї де­сан­тно­штур­мо­вої бри­гад РФ під Мно­го­пі­л­лям 26.08.2014, де бу­ло та­кож узя­то в по­лон трьох осіб;

• бій у се­лі Чер­во­но­сіль­ське 29.08.2014 під час про­ри­ву «пів­ден­ної» ко­ло­ни з так зва­но­го Іло­вай­сько­го ко­тла, уна­слі­док яко­го бу­ло зни­ще­но кіль­ка оди­ниць ро­сій­ської те­хні­ки та взя­то в по­лон п’ять ро­сій­ських військових. Про­те тра­гі­чни­ми для укра­їн­ської сто­ро­ни бу­ли:

• за­хо­пле­н­ня су­про­тив­ни­ком блок­по­сту 39-го ба­таль­йо­ну на пе­ре­хре­сті до­ріг між се­ла­ми Чу­ма­ки — Оле­ксан­дрів­ка 24.08.2014;

• узя­т­тя ро­сій­ськи­ми вій­ська­ми Дзер­каль­но­го 25.08.2014, де за­ги­ну­ло дев’ять укра­їн­ських вій­сько­во­слу­жбов­ців;

• роз­би­т­тя двох ко­лон укра­їн­ських військ 28.08.2014, які на­ма­га­ли­ся про­рва­ти­ся на до­по­мо­гу ото­че­ним;

• по­дія, що ни­ні ві­до­ма як роз­стріл у так зва­но­му зе­ле­но­му ко­ри­до­рі 29.08.2014.

За сло­ва­ми укра­їн­ських військових, які пе­ре­бу­ва­ли під Іло­вай­ськом, на багатьох ді­лян­ках фрон­ту між су­про­тив­ни­ка­ми вста­но­вив­ся пев­ний ней­тра­лі­тет. Ро­сій­ські та укра­їн--

ські вій­сько­ві мо­гли ві­зу­аль­но спо­сте­рі­га­ти один за одним. Пер­ші де­який час на­ма­га­ли­ся ма­ску­ва­тись під ЗС Укра­ї­ни: ви­ві­шу­ва­ли укра­їн­ський пра­пор, на сво­їй те­хні­ці ма­лю­ва­ли бі­лі па­ра­лель­ні сму­ги. Але пі­сля ви­сту­пу де­ся­тьох по­ло­не­них де­сан­тни­ків РФ по те­ле­ба­чен­ню ча­сти­ни су­про­тив­ни­ка обли­ши­ли спра­ву ма­ску­ва­н­ня «під укра­їн­ців».

Ко­ли вран­ці 29 сер­пня 2014 ро­ку дві укра­їн­ські ко­ло­ни на­ма­га­ли­ся ви­рва­ти­ся з ото­че­н­ня, чи­ма­ло ро­сій­ських сол­да­тів не стрі­ля­ли, а де­які на­віть ма­ха­ли ру­ка­ми. За­раз укра­їн­ська сто­ро­на цей факт по­яснює тим, що це сол­да­ти РФ ні­би­то че­ка­ли, ко­ли ко­ло­ни «втя­гну­ться» в ор­га­ні­зо­ва­ну для них пас­тку, і по­тім від­кри­ли во­гонь.

Однак, як ві­до­мо, спо­ча­тку во­рог об­стрі­ляв хвіст «пів­ден­ної» ко­ло­ни, який скла­дав­ся з ав­то­транс­пор­ту до­бро­воль­чих ба­таль­йо­нів. Во­дно­час бо­йо­ва бро­не­гру­па ці­єї ко­ло­ни, а та­кож те­хні­ка «пів­ні­чної» ко­ло­ни без­пе­ре­шко­дно ру­ха­ли­ся й да­лі. Це су­пе­ре­чить вій­сько­вій та­кти­ці, адже спо­ча­тку зни­щу­ють силь­ні­шо­го су­про­тив­ни­ка (в на­шо­му ви­пад­ку — тан­ки й бро­не­ма­ши­ни), а вже по­тім бе­ру­ться за слаб­шо­го (ав­то­транс­порт). То­му не ви­клю­че­но, що роз­стріл у «зе­ле­но­му ко­ри­до­рі» був спон­тан­ним актом, ви­кли­ка­ним, на­при­клад, тим, що пер­ши­ми від­кри­ли во­гонь не ро­сій­ські вій­ська, а не­кон­тро­льо­ва­ні се­па­ра­ти­сти й те­ро­ри­сти (зокре­ма, так зва­не ка­за­чє­ство). І вже по то­му спра­цю­ва­ла лан­цю­го­ва ре­а­кція.

Біль­шість укра­їн­ців із роз­стрі­ля­них ко­лон по­тра­пи­ли в по­лон до ро­сій­ських військових. Охо­рон­ці не при­хо­ву­ва­ли, що є сол­да­та­ми-кон­тра­ктни­ка­ми зброй­них сил РФ. Де­які на­віть на­зи­ва­ли свої ча­сти­ни (при­мі­ром, де­сан­тни­ки 98-ї ди­ві­зії).

Як ві­до­мо, зна­чна ча­сти­на укра­їн­ських по­ло­не­них, за­хо­пле­них під Іло­вай­ськом 29 сер­пня, на­сту­пну ніч про­ве­ла се­ред по­лів. Так са­мо ті, хто здав зброю ро­сій­ським вій­ськам на­сту­пно­го дня в Чер­во­но­сіль­сько­му, но­чу­ва­ли про­сто не­ба з 30 на 31 сер­пня. Їжі та во­ди пра­кти­чно ні в ко­го не за­ли­ши­ло­ся. «Ря­ту­ва­ли­ся» ка­ву­на­ми, які ро­сли на по­лях. За сло­ва­ми на­ших бій­ців, ро­сій­ські сол­да­ти та­кож бу­ли пе­ре­ва­жно го­ло­дни­ми. Во­ни скар­жи­лись укра­їн­цям, що су­хі пай­ки та во­ду їм ви­да­ли ли­ше на три до­би, а з мо­мен­ту втор­гне­н­ня ми­ну­ло вже 5–6 діб. За­ли­ша­ло­ся хі­ба що «ку­рє­во» — во­ни по­де­ку­ди з бран­ця­ми на­віть ді­ли­ли­ся ци­гар­ка­ми. Кіль­ка на­ших свід­ків ба­чи­ли, як вій­сько­вий лі­кар ро­сі­ян ви­да­вав сол­да­там спе­ці­аль­ні та­бле­тки, аби ті ки­да­ли їх у во­ду з нав­ко­ли­шніх во­дойм (ду­же за­бру­дне­них, між ін­шим), щоб бо­дай так уря­ту­ва­ти­ся від спра­ги й ін­фе­кцій.

Ще один ці­ка­вий факт. Не­по­да­лік від Но­во­ка­те­ри­нів­ки в ніч та на ра­нок з 27 на 28 сер­пня су­про­тив­ник об­стрі­ляв кіль­ка укра­їн­ських ма­шин, які ве­зли про­ду­кти, зокре­ма кон­сер­ви. В ав­тів­ках бу­ли на­ші за­ги­блі. Ро­сій­ські сол­да­ти бу­ли на­стіль­ки го­ло­дні, що пря­мо бі­ля мер­твих тіл від­кри­ва­ли бля­шан­ки та жа­ді­бно їли.

Чи­ма­ло на­ших бій­ців ствер­джу­ва­ли, що до се­па­ра­ти­стів вій­сько­ві РФ ста­ви­ли­ся без по­ва­ги. Де­сан­тни­ки РФ скар­жи­лись укра­їн­ським сол­да­там, що се­па­ра­ти­сти об­стрі­ля­ли їх бі­ля кор­до­ну й во­ни за­зна­ли втрат, однак стріль­ці за­яви­ли, бу­цім­то ро­сі­я­ни са­мі в цьо­му вин­ні.

Кіль­ка на­ших по­ло­не­них роз­по­від­а­ли, що де­які ро­сій­ські сол­да­ти бу­ли обду­ре­ні сво­ї­ми ко­ман­ди­ра­ми, оскіль­ки до пер­шо­го по­сви­сту куль бу­ли пе­ре­ко­на­ні, що ні­би­то пе­ре­бу­ва­ють на на­вча­н­нях у Ро­стов­ській обла­сті. Для інших ка­дро­вих військових РФ (офі­це­рів) ста­ло ра­пто­вим про­зрі­н­ням, що во­ни во­ю­ють не з «яки­мись до­бро­ба­та­ми-укро­фа­ши­ста­ми», а зі Зброй­ни­ми Си­ла­ми Укра­ї­ни.

Зви­чай­но, се­ред ро­сій­ських військових бу­ли й хо­ло­дно­кров­ні вбив­ці. На­при­клад, офі­цер із 98-ї по­ві­тря­но­де­сан­тної ди­ві­зії, який на­ка­зав роз­дя­гну­ти­ся, а по­тім за­стре­лив із пі­сто­ле­та ші­стьох вій­сько­во­слу­жбов­ців 93-ї окре­мої ме­ха­ні- зо­ва­ної бри­га­ди ЗС Укра­ї­ни. Ві­до­мі ви­пад­ки, ко­ли вій­сько­ві РФ по­гро­жу­ва­ли роз­стрі­ла­ми укра­їн­ським бран­цям, а де­ко­го ви­да­ли се­па­ра­ти­стам та те­ро­ри­стам — на­йман­цям із Кав­ка­зу. І на­да­лі їхня до­ля не­ві­до­ма.

Ці­ка­ві свід­че­н­ня про ман­дрів­ку «на той бік» на­дав під­пол­ков­ник Ми­ко­ла Гор­ді­єн­ко. 29 сер­пня 2014 ро­ку він із ре­транс­ля­то­ра­ми пе­ре­бу­вав у ра­йо­ні Вол­но­ва­хи, звід­ки на­ма­гав­ся на­ла­го­ди­ти зв’язок з ото­че­ни­ми вій­ська­ми. Але весь зв’язок «ле­жав». Обі­дньої по­ри Гор­ді­єн­ко отри­мав зав­да­н­ня від пол­ков­ни­ка Па­ла­гню­ка ви­ру­ши­ти з ко­ло­ною Чер­во­но­го Хре­ста в ра­йон Іло­вай­ська. Во­на скла­да­ла­ся з де­ся­ти ван­та­жі­вок рі­зних ма­рок та ше­сти ме­ди­чних «та­бле­ток». Гру­пу зу­стрі­ли се­па­ра­ти­сти на «Ла­но­сі» на чо­лі з яки­мось Го­гою (за чу­тка­ми — за­ги­нув). Не­за­ба­ром у їх су­про­во­ді ко­ло­на про­дов­жи­ла рух до се­ла Гор­ба­тен­ко. У по­лях по­бли­зу цьо­го на­се­ле­но­го пун­кту роз­та­шо­ву­ва­ли­ся під­роз­ді­ли ро­сій­ських де­сан­тни­ків. На пер­шо­му ж їхньо­му блок­по­сту де­сан­тни­ки бру­таль­но роз­збро­ї­ли се­па­ра­ти­стів із «Ла­но­са». Да­лі ко­ло­на Чер­во­но­го Хре­ста по­їха­ла в су­про­во­ді БМД вій­сько­ви­ків РФ, а ро­сій­ський упов­но­ва­же­ний ке­ру­вав пе­ре­мі­ще­н­ням (об’їжджав мі­сця дис­ло­ка­ції сво­їх військ), то­му во­ни дов­го кру­жля­ли по­ля­ми. Ко­ли ко­ло­на під­хо­ди­ла до мі­сця роз­та­шу­ва­н­ня ро­сій­ської ча­сти­ни, між нею та су­про­від­ни­ком від­бу­вав­ся обмін дво­ма си­гналь­ни­ми ра­ке­та­ми. То­го дня вда­ло­ся пі­ді­бра­ти 12 за­ги­блих укра­їн­ських во­ї­нів, а та­кож у ра­йо­ні Мно­го­пі­л­ля ті­ло одно­го ро­сій­сько­го снай­пе­ра (був пе­ре­да­ний ро­сій­ській сто­ро­ні).

Бі­ля ур­очи­ща Чер­во­на По­ля­на ко­ло­на Чер­во­но­го Хре­ста про­сто­я­ла до но­чі. Ра­птом під’їха­ли ро­сій­ські ван­та­жів­ки, ви­йшов офі­цер та за­про­по­ну­вав Ми­ко­лі Гор­ді­єн­ку за­бра­ти 154 укра­їн­ських по­ло­не­них, се­ред яких бу­ли та­кож і по­ра­не­ні (він до­дав, що йо­му бу­цім­то на­ка­за­ли бран­ців роз­стрі­ля­ти). За­ги­блих швид­ко пе­ре­не­сли в на­ші ван­та­жів­ки, а по­ра­не­них — у «та­бле­тки». Ко­ло­на від’їха­ла до Но­во­ка­те­ри­нів­ки, де пе­ре­ван­та­жи­ла­ся, та ви­ру­ши­ла да­лі на на­шу те­ри­то­рію. По­ро­жні ма­ши­ни на чо­лі з Гор­ді­єн­ком по­вер­ну­лись у по­ле по­бли­зу се­ла Гор­ба­тен­ко, де всі й за­но­чу­ва­ли. На­сту­пно­го дня під­пол­ков­ник у су­про­во­ді кіль­кох ро­сій­ських військових ви­ру­шив без­по­се­ре­дньо до Іло­вай­ська. Там при­бу­лих ото­чив на­товп мі­сце­вих: обу­ре­ний люм­пен ви­ма­гав кро­ві укра­їн­сько­го офі­це­ра. Ро­сій­ські сол­да­ти рі­шу­че за­сту­пи­ли­ся за ньо­го. Зго­дом пред­став­ни­кам Чер­во­но­го Хре­ста бу­ло пе­ре­да­но ще гру­пу укра­їн­ських бран­ців та ті­ла за­ги­блих.

Упро­довж 3–4 ве­ре­сня 2014 ро­ку, ко­ли пер­ші по­шу­ков­ці Мі­сії «Ева­ку­а­ція–200» пра­цю­ва­ли в ра­йо­ні Са­вур-мо­ги­ли та Сте­па­нів­ки, дов­гі ро­сій­ські вій­сько­ві ко­ло­ни то за­хо­ди­ли в Укра­ї­ну, то ви­хо­ди­ли з неї. На­пе­ре­до­дні укла­да­н­ня пер­шої мін­ської уго­ди 5 ве­ре­сня 2014-го в ра­йо­ні Іло­вай­ська біль­шість ро­сій­ських ре­гу­ляр­них військ бу­ла за­мі­не­на фор­му­ва­н­ня­ми так зва­них до­бро­воль­ців із Пів­ні­чно­го Кав­ка­зу.

За ана­ло­гі­єю з че­чен­ськи­ми вій­на­ми мо­жна при­пу­сти­ти: ми­не ще тро­хи ча­су і в Ро­сій­ській Фе­де­ра­ції з’яв­ля­ться свід­че­н­ня, а мо­жли­во, бу­дуть на­віть опу­блі­ко­ва­ні до­ку­мен­ти про втор­гне­н­ня в Укра­ї­ну 2014-го. По­рів­ня­н­ня да­них обох сто­рін (укра­їн­ської та ро­сій­ської) ста­не об’єктом дис­ку­сій не ли­ше в пре­сі та се­ред гро­мад­сько­сті, а й на між­на­ро­дній по­лі­ти­чній аре­ні.

В офі­цій­них зві­тах Ге­не­раль­но­го шта­бу Зброй­них Сил Укра­ї­ни йде­ться про те, що на Іло­вай­сько­му на­прям­ку 24 сер­пня 2014 ро­ку втор­гло­ся 3,5– 4 ти­ся­чі ро­сій­ських військових

«Са­мо­тній» ро­сій­ський танк Т-72. Сто­їть про­сто на від­кри­то­му мі­сці в очі­ку­ван­ні на укра­їн­ську ко­ло­ну

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.