Як ви­йти з Орен­бурзь­ко­го ко­ри­до­ру

За яких умов Ідель-урал мо­же ви­йти зі скла­ду РФ

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Пав­ло По­до­бєд

У сві­ті не так ба­га­то дер­жав, зда­тних втру­ча­ти­ся у вну­трі­шні спра­ви всіх сво­їх су­сі­дів. До та­ких на­ле­жить Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція. Для про­су­ва­н­ня вла­сних ін­те­ре­сів Мо­сква ви­ко­ри­сто­вує ши­ро­кий ар­се­нал за­со­бів: ар­мію, спец­слу­жби, Ро­сій­ську пра­во­слав­ну цер­кву, вла­сні ді­а­спо­ри. Не гре­бує й під­ку­пом, за­ля­ку­ва­н­ня­ми, на­віть убив­ства­ми по­лі­ти­чних опо­нен­тів і во­ро­гів прав­ля­чо­го ре­жи­му. Є ще де­що, у чо­му ро­сі­я­ни справ­жні май­стри, — при­хо­ву­ва­н­ня ре­аль­ної си­ту­а­ції в са­мій Ро­сії.

Май­же що­ро­ку в РФ від­бу­ва­ю­ться по­дії, що став­лять під сум­нів не­по­хи­тність ре­жи­му. Ім­пе­рію ли­хо­ма­нить не ли­ше че­рез пен­сій­ну ре­фор­му, а й че­рез ко­ру­пцію, еко­ло­гі­чні ли­ха та кон­флі­кти на на­ціо­наль­но­му ґрун­ті. Бі­ло­кам’яна пра­гне при­хо­ва­ти всі ви­яви на­ро­дно­го не­вдо­во­ле­н­ня. Однак є ще одна те­ма, на яку на­кла­де­но аб­со­лю­тне та­бу для фе­де­раль­них ЗМІ, — від­цен­тро­ві про­це­си в на­ціо­наль­них ре­спу­блі­ках. Осо­бли­ва ува­га при­ді­ля­є­ться ін­фор­ма­цій­ній бло­ка­ді на­ціо­наль­них ру­хів По­вол­жя, адже спро­тив на Пів­ні­чно­му Кав­ка­зі зав­дя­ки вда­лим ма­ні­пу­ля­ці­ям Мо­скви на За­хо­ді вже дав­но асо­ці­ю­є­ться з те­ро­ри­змом і не ста­но­вить за­гро­зи «між­на­ро­дно­го спів­чу­т­тя».

СПЛЯЧИЙ ВУЛКАН

На схо­ді єв­ро­пей­ської ча­сти­ни РФ є істо­ри­чний ре­гіон, який ро­сі­я­ни на­зи­ва­ють По­вол­жям, а ко­рін­не на­се­ле­н­ня — Ідель-ура­лом. Ре­гіон скла­да­є­ться з ше­сти ре­спу­блік: Ер­зя­но-мо­кша­нії ( Мор­до­вії), Чу­ва­шії, Ма­рій Ел, Та­тар­ста­ну, Удмур­тії та Ба­шкор­то­ста­ну, які мають вла­сні са­мо­бу­тні куль­ту­ри, ство­ре­ні сі­мо­ма ко­рін­ни­ми на­ро­да­ми. Угро- фін­ські на­ро­ди ер­зя, мо­кша, ма­рі та удмур­ти жи­вуть по­руч зі сво­ї­ми тюрк­ськи­ми су­сі­да­ми: чу­ва­ша­ми, та­та­ра­ми та ба­шки­ра­ми. Ідель-урал та­кий не­схо­жий на су­сі­дні ро­сій­ські ре­гіо­ни, що са­ма Мо­сква ви­зна­ла за ко­жною ста­тус ре­спу­блі­ки з вла­сною Кон­сти­ту­ці­єю, дер­жав­ною мо­вою та ор­га­на­ми управ­лі­н­ня. Сьо­го­дні ці атри­бу­ти є рад­ше де­ко­ра­ці­я­ми, за яки­ми хо­ва­ю­ться жорс­ткий цен­тра­лізм та під­по­ряд­ку­ва­н­ня Мо­скві. Так бу­ло не зав­жди. На по­ча­тку 1990-х, ко­ли фе­де­раль­ний центр був слаб­ким і не­рі­шу­чим, ко­жна з ре­спу­блік ви­бо­ро­ла для се­бе чи­ма­ло су­ве­ре­ні­те­ту.

Якщо в до­пу­тін­ську епо­ху прав­ля­чі елі­ти ре­спу­блік Ідель-ура­лу ті­сно вза­є­мо­ді­я­ли з на­ціо­на­лі­сти­чни­ми ру­ха­ми (а по­де­ку­ди на­віть під­три­му­ва­ли їх), ви­тор­го­ву­ю­чи для се­бе, як для ло­яль­них грав­ців, пре­фе­рен­ції Мо­скви, то сьо­го­дні си­ту­а­ція кар­ди­наль­но змі­ни­ла­ся. Впли­во­ві в ми­ну­ло­му са­мо­стій­ни­цькі ор­га­ні­за­ції ціл­ком роз­гром­ле­ні, їхні лі­де­ри мер­тві, у тюр­мах або в еміграції.

Однак на­віть сьо­го­дні на­ціо­на­лізм ли­ша­є­ться по­мі­тним по­лі­ти­чним чин­ни­ком у ре­спу­блі­ках Ідель-ура­лу. У той час як в Удмур­тії та Ер­зя­но-мо­кша­нії на­віть оди­но­чні пі­ке­ти є ва­го­ми­ми по­ді­я­ми в жит­ті на­ціо­наль­них ру­хів, у Та­тар­ста­ні та Ба­шкор­то­ста­ні си­ту­а­ція зов­сім ін­ша. Рів­но рік то­му, у ве­ре­сні 2017-го, в Уфі від­був­ся мі­тинг про­ти на­мі­рів Мо­скви за­бо­ро­ни­ти обов’яз­ко­ве ви­кла­да­н­ня ба­шкир­ської мо­ви в шко­лах. По­над 2 тис. ба­шки­рів ви­йшло на не­сан­кціо­но­ва­ний за­хід. Усе за­кін­чи­ло­ся су­ти­чка­ми з по­лі­ці­єю та аре­шта­ми. На­ступ Крем­ля на дер­жав­ні мо­ви ре­спу­блік Ідель-ура­лу здій­сняв хви­лю про­те­стів, що ви­ли­ла­ся в мі­тин­ги, пі­ке­ти, про­ку­рор­ські пе­ре­вір­ки в шко­лах та аре­шти акти­ві­стів.

РОЗЧИНИТИ В «РО­СІЙ­СЬКО­МУ МО­РІ»

Зга­да­на акція аж ні­як не най­яскра­ві­ший епі­зод у но­ві­тній істо­рії ре­гіо­ну. По­вол­жя ве­де три­ва­лу бо­роть­бу за вла­сну су­ве­ре­ні­за­цію. Пер­шу спро­бу про­го­ло­ше­н­ня Ідель-ура­лу як окре­мої дер­жа­ви (з фе­де­ра­тив­ним устро­єм) бу­ло зро­бле­но ще в 1918 ро­ці. Це був пе­рі­од не­ймо­вір­но­го під­не­се­н­ня та роз­ви­тку. Про свої по­лі­ти­чні й на­ціо­наль­ні пра­ва за­яви­ли та­та­ри, ба­шки­ри, чу­ва­ші, ер­зя, мо­кша, ма­рі та удмур­ти. Ко­жен із цих на­ро­дів пра­гнув ма­кси­маль­но ско­ри­ста­ти­ся ти­ми сво­бо­да­ми, які да­ла Лю­тне­ва ре­во­лю­ція. Хо­ча най­по­ту­жні­шим був на­ціо­наль­ний рух та­тар: шлях до ви­зво­ле­н­ня По­вол­жя з-під ро­сій­сько­го па­ну­ва­н­ня про­ля­гав че­рез зем­лі ба­шки­рів. Ідель-урал з усіх бо­ків був ото­че­ний «ро­сій­ським мо­рем», і ли­ше на пів­дні зем­лі майбутньої фе­де­ра­ції мо­гли ді­ста­ти ви­хід до зов­ні­шньо­го кор­до­ну.

Без зов­ні­шніх кор­до­нів здо­бу­ти не­за­ле­жність від Ро­сії не­мо­жли­во. Цю про­сту по­лі­ти­чну аксі­о­му до­бре усві­дом­лю­ва­ли й са­мі ба­шки­ри. Їхній на­ціо­наль­ний рух ті­сно спів­пра­цю­вав із ка­за­ха­ми. На­ве­сні 1918-го ба­шки­рам вда­ло­ся до­мо­ви­ти­ся з пів­ден­ним су­сі­дом про ко­ор­ди­на­цію зу­силь у бо­роть­бі з біль­шо­ви­ка­ми. Про­те ця до­мов­ле­ність про­існу­ва­ла не­дов­го. Вже во­се­ни го­лов­ним во­ро­гом для ба­шкир­сько­го ру­ху став адмі­рал Кол­чак, який не ви­зна­вав за на­ро­да­ми Ро­сії на­віть пра­ва на ав­то­но­мію. У та­ких умо­вах про спіль­ну бо­роть­бу про­ти ро­сій­ської ар­мії Кол­ча­ка до­ве­ло­ся до­мов­ля­ти­ся вже не з ка­за­ха­ми, а з біль­шо­ви­ка­ми. Чер­во­ні, як і го­ди­ться, на­обі­ця­ли лі­де­ро­ві ба­шкир­сько­го на­ціо­наль­но-ви­зволь­но­го ру­ху За­кі Ва­лі­ді вті­ле­н­ня най­смі­ли­ві­ших са­мо­стій­ни­цьких жа­дань. На пра­кти­ці дру­жба біль­шо­ви­ків

БІЛЬШОВИКАМ ТАК І НЕ ВДАЛОСЬ ОСТАТОЧНО РОЗЧИНИТИ НА­РО­ДИ ІДЕЛЬ-УРА­ЛУ В «РО­СІЙ­СЬКО­МУ МО­РІ». НА­ТО­МІСТЬ МО­СКВА ЗМО­ГЛА «ВІДТЯТИ» ШЛЯХ ДО НЕ­ЗА­ЛЕ­ЖНО­СТІ, ПЕРЕГОРОДИВШИ ЙОГО ОРЕНБУРЗЬКИМ КОРИДОРОМ

із ба­шки­ра­ми три­ва­ла до по­раз­ки Кол­ча­ка й від­сту­пу бі­лих з Ом­ська. Ва­лі­ді пі­сля уча­сті в кіль­кох не­вда­лих ан­ти­біль­шо­ви­цьких пов­ста­н­нях був зму­ше­ний емі­гру­ва­ти за кор­дон.

По­волзь­кі са­мо­стій­ни­ки за­зна­ли нев­да­чі, хо­ча й до­кла­ли чи­ма­лих зу­силь для до­ся­гне­н­ня по­став­ле­ної ме­ти. На зем­лях, за які бо­ро­ли­ся на­ціо­наль­ні ру­хи, ви­ни­кли ра­дян­ські ре­спу­блі­ки та ав­то­ном­ні окру­ги. Зокре­ма, і Ба­шкир­ська Ре­спу­блі­ка, що на пів­дні ма­ла спіль­ний кор­дон із Кир­гизь­кою АРСР (так то­ді на­зи­вав­ся Ка­зах­стан). Ста­лін, осте­рі­га­ю­чись контр­ре­во­лю­цій­них ре­ци­ди­вів на По­вол­жі та в Се­ре­дній Азії, ро­зу­мів усі не­без­пе­ки від спіль­но­го ба­шки­ро-ка­зах­сько­го кор­до­ну.

Уже 1925 ро­ку біль­шо­ви­цьке керівництво ви­лу­чи­ло Орен­бурзь­ку гу­бер­нію зі скла­ду ра­дян­сько­го Ка­зах­ста­ну, пе­ре­дав­ши її до РРФСР. Сто­ли­цю Ка­зах­ста­ну пе­ре­не­сли з Орен­бур­га до Кзил-ор­ди. Так ви­ник Орен­бурзь­кий ко­ри­дор, що роз­ді­лив дві тюрк­ські ре­спу­блі­ки. Спер­шу ко­ри­дор, що від­ді­ляв Ка­зах­стан від Ба­шкор­то­ста­ну, був за­ле­две 30 км зав­шир­шки. Страх на­дмір­ної «дру­жби на­ро­дів» між ба­шки­ра­ми й ка­за­ха­ми зму­сив Мо­скву кіль­ка ра­зів «уто­чни­ти кор­до­ни». У ре­зуль­та­ті він роз­ши­рив­ся май­же вдві­чі.

Ста­лін­ська Кон­сти­ту­ція зраз­ка 1936 ро­ку під­ви­щи­ла ста­тус окремих ав­то­ном­них ре­спу­блік до рів­ня со­ю­зних. Се­ред інших змі­нив­ся й ста­тус Ка­зах­ста­ну. Згі­дно з ці­єю Кон­сти­ту­ці­єю со­ю­зні ре­спу­блі­ки мали пра­во віль­но­го ви­хо­ду зі скла­ду СРСР. Для ре­а­лі­за­ції та­кої мо­жли­во­сті у них по­вин­ні бу­ти ви­хо­ди до кор­до­нів із зов­ні­шні­ми дер­жа­ва­ми. Че­рез Орен­бурзь­кий ко­ри­дор Ба­шкор­тос-

тан не під­па­дав під ці кри­те­рії, на­віть як­би Ка­зах­стан по­ки­нув «кон­цта­бір». Тож він ли­шив­ся в ста­ту­сі АРСР, хо­ча за те­ри­то­рі­єю та чи­сель­ні­стю на­се­ле­н­ня був зі­став­ний із ба­га­тьма со­ю­зни­ми ре­спу­блі­ка­ми.

Нор­ма про «віль­ний ви­хід зі скла­ду СРСР» пе­ре­ко­чу­ва­ла й до Кон­сти­ту­ції зраз­ка 1977 ро­ку, за­ли­шив­шись на пра­кти­ці по­ро­жньою де­кла­ра­ці­єю. Си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся на­при­кін­ці 1980-х, ко­ли «па­рад су­ве­ре­ні­те­тів» при­звів до кра­ху Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Ка­зах­стан, як і Укра­ї­на, зро­бив свій істо­ри­чний ви­бір — про­го­ло­сив не­за­ле­жність.

Більшовикам так і не вдалось остаточно розчинити на­ро­ди Ідель-ура­лу в «ро­сій­сько­му мо­рі». На­то­мість Мо­сква змо­гла «відтяти» шлях до не­за­ле­жно­сті, перегородивши його Оренбурзьким коридором.

ОРИНБОР — КІНЕЦЬ ІМ­ПЕ­РІЇ

По­при но­ве на­ціо­наль­не під­не­се­н­ня, що ма­ло мі­сце се­ред та­тар, ба­шки­рів та ка­за­хів у 1989–1991-му, лі­кві­да­ція Орен­бурзь­ко­го ко­ри­до­ру в ті ча­си ви­да­ва­ла­ся фан­та­сти­кою. Ста­ном на 1989 рік кіль­кість ро­сі­ян у Ка­зах­ста­ні пра­кти­чно до­рів­ню­ва­ло кіль­ко­сті ка­за­хів. Сер­йо­зним ви­кли­ком для Аста­ни ста­ла де­мо­гра­фі­чна про­бле­ма в Пів­ні­чно­му Ка­зах­ста­ні, де кон­цен­тра­ція ро­сі­ян є най­ви­щою в дер­жа­ві. Го­ді й ка­за­ти, як ка­за­хів за­не­по­ко­ї­ли ане­ксія Кри­му і втор­гне­н­ня ро­сі­ян на Дон­бас. Утра­та пів­ні­чних зе­мель за крим­ським сце­на­рі­єм ви­да­ва­ла­ся ціл­ком ре­аль­ною. То­ді, у 2014-му, чи­ма­ло ка­зах­ських па­трі­о­тів від­кри­то де­мон­стру­ва­ло со­лі­дар­ність з Укра­ї­ною.

Хо­ча Ка­зах­стан ли­ша­є­ться ав­то­ри­тар­ною дер­жа­вою з кла­но­во- сі­мей­ною мо­де­л­лю управ­лі­н­ня, змі­ни в кра­ї­ні все ж та­ки від­бу­ва­ю­ться. Час­тка ро­сі­ян у структурі на­се­ле­н­ня Ка­зах­ста­ну за остан­ні 20 ро­ків змен­ши­ла­ся з 30% до 20%. Нев­пин­но зро­стає час­тка ка­за­хів, яка ни­ні ста­но­вить 67,5%. Не­що­дав­но кра­ї­на пе­ре­йшла на ла­тин­ку, що не­аби­як дра­тує Мо­скву.

Змі­ню­є­ться і По­вол­жя. По­віль­но, але нев­пин­но змен­шу­є­ться чи­сель­ність ро­сій­сько­го на­се­ле­н­ня в Ба­шкор­то­ста­ні. За остан­нє де­ся­ти­лі­т­тя сут­тє­во зро­сла ін­ве­сти­цій­на при­су­тність Ту­реч­чи­ни в регіоні Ідель-урал, на­сам­пе­ред у Ре­спу­блі­ці Та­тар­стан. Ра­зом з ін­ве­сти­ці­я­ми тур­ки по­си­лю­ють і свій куль­тур­ний вплив. Не­зва­жа­ю­чи на по­ту­жний аси­мі­ля­цій­ний тиск, ані та­тар, ані ба­шки­рів на території їхніх на­ціо­наль­них ре­спу­блік не стає мен­ше.

У 2018 ро­ці на роз­рив Орен­бурзь­ко­го ко­ри­до­ру на­тя­кну­ла дер­жав­на ін­фор­ма­цій­на аген­ція Kazinform, яка опу­блі­ку­ва­ла кар­ту Ка­зах­ста­ну, що вклю­чає зем­лі Орен­бурзь­кої обла­сті. Що­прав­да, опаль­ну но­ви­ну швид­ко ви­да­ли­ли, під­ні­сши пу­блі­ка­цію кар­ти як при­кру по­мил­ку. Ви­тів­ку ін­форм­а­ген­ції швид­ко про­ко­мен­ту­ва­ли між­на­ро­дні огля­да­чі, зокре­ма й ро­сій­ські. Річ у тім, що у 2017-му ге­не­раль­ним ди­ре­кто­ром дер­жав­но­го Kazinform був при­зна­че­ний Аскар Ума­ров, який не при­хо­вує сво­їх на­ціо­на­лі­сти­чних по­гля­дів,

зокре­ма й у пи­тан­ні по­вер­не­н­ня Орин­бо­ра (так ка­за­хи на­зи­ва­ють ко­ли­шню сто­ли­цю Орен­бург). Важ­ко уяви­ти, що та­ка про­сві­тни­цька са­мо­ді­яль­ність мо­же бу­ти не по­го­дже­на з На­зар­ба­є­вим.

Оче­ви­дно, що Ідель-урал є Ахіллесовою п’ятою Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції. Роз­рив Орен­бурзь­ко­го ко­ри­до­ру — ва­жіль, що за­пу­скає про­цес ви­хо­ду ше­сти ре­спу­блік По­вол­жя зі скла­ду РФ. На­ра­зі цей ва­жіль контролює Мо­сква. Спіль­ний ба­шки­ро-ка­зах­ський кор­дон, за ви­сло­вом аме­ри­кан­сько­го гео­по­лі­ти­ка По­ла Ґо­бла, від­окре­мить Мо­скву від Си­бі­ру.

Якщо Укра­ї­на зацікавлена в перемозі над Ро­сі­єю, нам час за­ми­сли­ти­ся над невійськовими ме­то­да­ми впли­ву на ворога. Одним із клю­чо­вих ін­стру­мен­тів у цьо­му про­це­сі має стати під­трим­ка са­мо­стій­ни­цьких устремлінь на­ро­дів Ідель-ура­лу. Йде­ться про ціл­ком пра­гма­ти­чні, але кон­кре­тні кро­ки.

1. Ство­ре­н­ня в Укра­ї­ні ана­лі­ти­чно­го цен­тру для зби­ра­н­ня та ана­лі­зу ін­фор­ма­ції про су­спіль­но-по­лі­ти­чні на­строї на По­вол­жі. Про­гно­зу­ва­н­ня та фор­му­ва­н­ня про­по­зи­цій для уря­ду Укра­ї­ни що­до між­на­ро­дно­го по­зи­ціо­ну­ва­н­ня в за­зна­че­ній те­мі.

2. Га­ран­ту­ва­н­ня не­ви­да­чі Ро­сії лі­де­рів на­ціо­наль­них ру­хів, які шу­ка­ють в Укра­ї­ні при­тул­ку.

3. Під­трим­ка вже на­яв­них ру­хів за су­ве­ре­ні­за­цію ре­спу­блік По­вол­жя, на­сам­пе­ред гро­мад­сько-по­лі­ти­чно­го ру­ху «Віль­ний Ідель-урал», представники яко­го ді­ють в Укра­ї­ні та кра­ї­нах ЄС. Іде­ться про під­трим­ку ін­сти­ту­цій­но­го ста­нов­ле­н­ня та­ких ру­хів: орен­да адмі­ні­стра­тив­но­го при­мі­ще­н­ня, ви­дав­ни­ча та ін­фор­ма­цій­на ді­яль­ність, опла­та по­слуг юри­стів, пе­ре­кла­да­чів, ко­ман­ди те­хні­чної під­трим­ки то­що.

Бе­зу­мов­но, мо­жли­ва й ін­ша мо­дель на­шої по­ве­дін­ки: спо­сте­рі­га­ти за ді­я­ми Ро­сії та спо­ді­ва­ти­ся на Мінськ і подаль­шу «нор­ма­лі­за­цію від­но­син» із пів­ні­чним су­сі­дом. Що­прав­да, ра­ні­ше ми вже спо­ді­ва­ли­ся на Бу­да­пешт­ський ме­мо­ран­дум і До­го­вір про дру­жбу. Що з цьо­го ви­йшло, ві­до­мо всім.

ЯКЩО УКРА­Ї­НА ЗАЦІКАВЛЕНА В ПЕРЕМОЗІ НАД РО­СІ­ЄЮ, НАМ ЧАС ЗА­МИ­СЛИ­ТИ­СЯ НАД НЕВІЙСЬКОВИМИ МЕ­ТО­ДА­МИ ВПЛИ­ВУ НА ВОРОГА. ОДНИМ ІЗ КЛЮ­ЧО­ВИХ ІН­СТРУ­МЕН­ТІВ У ЦЬО­МУ ПРО­ЦЕ­СІ МАЄ СТАТИ ПІД­ТРИМ­КА СА­МО­СТІЙ­НИ­ЦЬКИХ УСТРЕМЛІНЬ НА­РО­ДІВ ІДЕЛЬ-УРА­ЛУ

Про­ти аси­мі­ля­ції. Про­те­сти про­ти ути­сків мо­ви ти­туль­них на­цій в ав­то­но­мі­ях не та­ка вже й рід­кість для ре­спу­блік Ідель-ура­лу

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.