Фа­рад Хор­со­ха­вар: «Елі­та «ІДІЛ» сфор­му­ва­ла­ся в ірак­ських тюр­мах під час аме­ри­кан­ської оку­па­ції»

Со­ці­о­лог про при­ро­ду су­ча­сно­го джи­ха­ди­зму

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Спіл­ку­ва­ла­ся Ган­на Тре­губ

Про суть і су­спіль­но-ре­лі­гій­не ко­рі­н­ня су­ча­сно­го джи­ха­ди­зму, ісла­мі­за­цію Єв­ро­пи та те­ро­ризм Ти­ждень по­спіл­ку­вав­ся із фран­ко-іран­ським со­ціо­ло­гом Фа­ра­дом Хор­со­ха­ва­ром.

Ви ствер­джу­є­те, що джи­ха­дизм — це єв­ро­пей­ська про­бле­ма. З чо­го во­на по­стає та в що ви­ли­ва­є­ться ни­ні? — Джи­ха­дизм є ва­жли­вою для Єв­ро­пи те­мою, то­му що з 2013 по 2016 ро­ки по­над п’ять ти­сяч мо­ло­дих осіб ви­їха­ло з єв­ро­пей­ських кра­їн до Си­рії та Іра­ку, щоб во­ю­ва­ти на бо­ці «ІДІЛ». Єв­ро­пей­ські уря­ди в 2014 ро­ці ви­рі­ши­ли спи­ни­ти цей по­тік. Ба­га­то з тих, хто хо­тів по­пов­ни­ти ла­ви бо­йо­ви­ків, не змо­гли цьо­го зро­би­ти, бо бу­ли зу­пи­не­ні або на єв­ро­пей­ських кор­до­нах, або в Ту­реч­чи­ні, вла­да якої ви­си­ла­ла їх на­зад, до­до­му. Як­би цьо­го не ста­ло­ся, то кіль­кість єв­ро­пей­ської мо­ло­ді, що бра­ла участь у бо­йо­вих ді­ях у Си­рії та Іра­ку, ста­но­ви­ла би май­же 12–13 ти­сяч осіб. Чи­ма­ло лю­дей, які не змо­гли ви­їха­ти до цих кра­їн, по­ча­ли ді­я­ти як те­ро­ри­сти на території Єв­ро­пи, і ба- га­тьом їхній за­дум удав­ся. Та­ким чи­ном, го­во­ри­мо рад­ше про єв­ро­пей­ську, ніж аме­ри­кан­ську про­бле­му. У за­зна­че­ний пе­рі­од зі США до Си­рії при­бу­ло близь­ко 200 осіб. Мо­жна ствер­джу­ва­ти, що про­пор­ція му­суль­ман­сько­го на­се­ле­н­ня в Спо­лу­че­них Шта­тах мен­ша, і хай би як ми та­су­ва­ли ци­фри, у Єв­ро­пі по­слі­дов­ни­ків ісла­му ви­яви­ться все одно біль­ше. Й ось у цьо­му спе­ци­фі­ка та ви­ня­тко­вість ці­єї ча­сти­ни сві­ту.

Щоб зро­зу­мі­ти, чо­му так ба­га­то мо­ло­ді са­ме з Єв­ро­пи по­їха­ло во­ю­ва­ти на сто­ро­ні «ІДІЛ», тре­ба за­ну­ри­ти­ся в єв­ро­пей­ську істо­рію, по­чи­на­ю­чи з 1960-х ро­ків. На зла­мі 1950–1960-х по­ча­ла­ся ін­ду­стрі­а­лі­за­ція кра­їн ре­гіо­ну пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, то­му не­об­хі­дно бу­ло за­лу­чи­ти не­ква­лі­фі­ко­ва­ну ро­бо­чу си­лу. Чи­ма­ло ро­бі­тни­ків по­хо­ди­ло з ко­ли­шніх ко­ло­ній Фран­ції та Ве­ли­кої Бри­та­нії — кра­їн Пів­ні­чної Афри­ки, Ін­дії, Па­ки­ста­ну та Бан­гла­деш, ще низ­ки му­суль­ман­ських дер­жав. У Ні­меч­чи­ні мо­ва пе­ре­ва­жно про тур­ків, а в Бель­гії — про ма­рок­кан­ців. Га­да­ли,

що вся ця ма­са мі­гран­тів у Єв­ро­пі не за­ли­ши­ться, а за­ро­бить гро­ші й по­вер­не­ться до­до­му. Про­те так не ста­ло­ся, чи­ма­ло при­бу­лих зо­ста­ло­ся. У багатьох єв­ро­пей­ських кра­ї­нах ни­ні мо­ва про 3–4 по­ко­лі­н­ня їхніх на­щад­ків.

У Єв­ро­пі існує два ти­пи му­суль­ман­ської мі­гра­ції. Пер­ший ста­нов­лять мі­гран­ти 1960-х, тоб­то ті, хто пе­ре­їхав 40– 50 ро­ків то­му. Другий — це при­бу­лі до та­ких кра­їн, як- от Іспа­нія, Пор­ту­га­лія, Нор­ве­гія, Іта­лія: до них міграція з му­суль­ман­ських дер­жав по­ча­ла­ся на по­ча­тку 1990-х, тоб­то на 30 ро­ків пі­зні­ше. Тут мо­ва про пер­ше-дру­ге по­ко­лі­н­ня мі­гран­тів. Крім то­го, до 1960-х у Єв­ро­пі вже про­жи­ва­ла пев­на кіль­кість му­суль­ман, хо­ча й не вель­ми чи­слен­на. У Фран­ції — це при­бли­зно 100 ти­сяч осіб, пе­ре­ва­жно ал­жир­ців. Сьо­го­дні в Єв­ро­пі ме­шкає від 15 до 20 млн му­суль­ман, роз­ки­да­них по за­хі­дно­єв­ро­пей­ських кра­ї­нах. Іслам у багатьох із них став дру­гою за чи­сель­ні­стю ре­лі­гі­єю. Іде­ться про кіль­кість від 3 до 8%. Му­суль­ма­ни сфор­му­ва­ли свою мен­ши­ну, і зро­зумі­ло, що во­ни не по­їдуть на­зад, до­до­му, а ли­ша­ться в Єв­ро­пі. Та­ким чи­ном іслам став ча­сти­ною со­ці­аль­но­го, куль­тур­но­го та ре­лі­гій­но­го ланд­ша­фту За­хі­дної Єв­ро­пи.

Чи­ма­ло єв­ро­пей­ських по­лі­ти­ків від по­пу­ліст­ських по­лі­ти­чних сих спе­ку­лю­ють на те­мі ісламізації Єв­ро­пи. Чи мо­жна го­во­ри­ти, що справ­ді від­бу­ва­є­ться щось не­ти­по­ве та екс­тре­маль­не з по­зи­цій со­ціо­ло­гії? — Мо­ва про ду­же стро­ка­ту кар­ти­ну. Із 15– 20 млн му­суль­ман одна че­твер­та се­ку­ля­ри­зо­ва­на й пра­кти­кує свою ре­лі­гію не над­то силь­но. 20–30% від за­галь­ної кіль­ко­сті — це ор­то­до­кси, а по­де­ку­ди й фун­да­мен­та­лі­сти. Ска­за­ти, що Єв­ро­па зав­дя­ки їм по­ту­жно ісла­мі­зу­є­ться, бу­ло б не­прав­дою, бо ни­ні є 500 млн єв­ро­пей­ців. Тож ствер­джу­ва­ти, що шість міль­йо­нів справ­ді ре­лі­гій­них му­суль­ман змі­нять щось, зокре­ма, ха­ра­ктер су­спіль­ства, не ви­па­дає. Про­те це мо­же бу­ти мен­ши­на, яка ство­рю­ва­ти­ме про­бле­ми су­спіль­ству. Дру­ге- тре­тє по­ко­лі­н­ня на­щад­ків мі­гран­тів із му­суль­ман­ських кра­їн, скон­цен­тро­ва­не в бі­дних ра­йо­нах та квар­та­лах міст, роз­ви­ває спе­ци­фі­чну фор­му іден­ти­чно­сті, яка від­ки­дає су­спіль­ство й про­сто­їть йо­му.

Цю про­бле­му я опи­сав у сво­їй книж­ці «Но­вий джи­хад на За­хо­ді», що цьо­го­річ з’яви­ла­ся дру­ком. Мо­ва про те, що пра­кти­чно в ко­жно­му ве­ли­ко­му за­хі­дно­єв­ро­пей­сько­му мі­сті є території ком­па­ктно­го й ма­со­во­го про­жи­ва­н­ня му­суль­ман. На­при­клад, у Фран­ції та­кі мі­сця на­зи­ва­ють «бі­дни­ми око­ли­ця­ми», у Ве­ли­кі Бри­та­нії — «бі­дни­ми ра­йо­на­ми». За­га­лом кіль­кість му­суль­ман­сько­го на­се­ле­н­ня у Фран­ції в се­ре­дньо­му ста­но­вить 6– 7%, про­те в зга­да­них квар­та­лах во­на ся­гає й 70– 90%. Ви­со­ка кон­цен­тра­ція на одно­му мі­сці, бідність, не­осві­че­ність, по­чи­на­ю­чи зі шкіль­но­го рів­ня, по­ши­ре­н­ня де­ві­ан­тної по­ве­дін­ки, кра­діж­ки, не­ле­галь­на ді­яль­ність мо­ло­ді — усе це там­те­шня ре­аль­ність. Про­пор­ція му­суль­ман у єв­ро­пей­ських тюр­мах зна­чно ви­ща, ніж у су­спіль­стві. У Ве­ли­кій Бри­та­нії, при­мі­ром, іде­ться про три­ра­зо­ве пе­ре­ви­ще­н­ня: му­суль­ма­ни в тюр­мах кра­ї­ни ста­нов­лять 13–14% від за­галь­но­го чи­сла ув’язне­них, на­то­мість їхня кіль­кість у бри­тан­сько­му су­спіль­стві — 4– 5%. Це твер­дже­н­ня спра­ве­дли­ве для багатьох інших за­хі­дно­єв­ро­пей­ських кра­їн. Та­ким чи­ном го­во­ри­мо не так про ре­лі­гію, як про со­ці­аль­ну про­бле­му. Або на­віть так: ма­є­мо си­ту­а­цію, ко­ли со­ці­аль­на про­бле­ма стає ре­лі- гій­ною. У бі­дних ра­йо­нах, де му­суль­ма­ни ста­нов­лять від 70 до 90% ме­шкан­ців, роз­ви­ва­є­ться ду­же спе­ци­фі­чна, «пу­ри­тан­ська» іслам­ська іден­ти­чність: «Су­спіль­ство не хо­че, від­ки­дає нас, то й ми від­ки­да­є­мо су­спіль­ство!». Це не­о­вах­ха­бі­ти — ті, ко­го за зви­чкою на­зи­ва­ють «са­ла­фі­та­ми» (хо­ча на­справ­ді во­ни та­ки­ми не є). Для по­слі­дов­ни­ків цьо­го сві­то­гля­ду це єди­ний спо­сіб ма­ти пев­ну іден­ти­чність: жо­дно­го кро­ку впра­во чи влі­во. Про­бле­ма не в ісламізації Єв­ро­пи, а в то­му, як бідність, сегрегація, расизм, гетто ство­рю­ють умо­ви для роз­ви­тку ваххабізму но­вої модифікації. Є се­ред єв­ро­пей­ських му­суль­ман ті, хто все це усвідомлює, від­чу­ває, що су­спіль­ство їх не при­ймає, і від­по­від­ає йо­му ті­єю ж мо­не­тою. Усе це при­зво­дить до по­ту­жно­го роз­ви­тку ан­ти­со­ці­аль­ної іден­ти­чно­сті. Джи­ха­дизм час­тко­во до цьо­го прив’яза­ний.

Я не ка­жу, що джи­ха­дизм — су­то со­ці­аль­на про­бле­ма. Зов­сім ні. Се­ред його при­хиль­ни­ків є дріб­ка тих, хто на­ле­жить до се­ре­дньо­го кла­су, але біль­шість — усе- та­ки з бі­дних око­лиць. На це по­трі­бно зва­жа­ти. Зли­ден­ність, про­ти­став­ле­н­ня іден­ти­чно­стей, но­вий тип се­ктант­сько­го ісла­му, що роз­ви­ва­є­ться за та­ких умов (із від­ки­да­н­ням су­спіль­ства) — ця ком­бі­на­ція со­ці­аль­них і ре­лі­гій­них про­блем є ре­аль­ні­стю багатьох єв­ро­пей­ських міст, осо­бли­во їхніх бі­дних квар­та­лів. А ось про за­галь­ну й то­таль­ну ісла­мі­за­цію Єв­ро­пи го­во­ри­ти не вар­то.

Це та­кі про­бле­ми, які не мо­жна ви­рі­ши­ти за де­кіль­ка ти­жнів чи мі­ся­ців. Як на ме­не, за­ра­ди­ти про­бле­мі мо­жна що­най­мен­ше ро­ків за 20. Про­те це не ці­ка­вить по­лі­ти­ків, які хо­чуть, щоб їх обра­ли. Гли­би­на їхньо­го стра­те­гі­чно­го ба­че­н­ня про­стя­га­є­ться на 3–4 ро­ки, але не да­лі. У Фран­ції існу­ють пев­ні про­е­кти, як за­ра­ди­ти жи­те­лям бі­дних ра­йо­нів, і в них ін­ве­сто­ва­но гро­ші, про­те цьо­го не­до­ста­тньо. Про­бле­ма в еко­но­мі­чній бі­дно­сті й у та­кій куль­тур­ній іден­ти­чно­сті му­суль­ман, яка мо­же при­зво­ди­ти до екс­тре­мі­зму. Па­ки­стан­ці, бан­гла­де­шці, ал­жир­ці й ма­рок­кан­ці, чор­но­шкі­рі му­суль­ман­ські нео­фі­ти з Ямай­ки, що ме­шка­ють у гетто та бі­дних ра­йо­нах — усі во­ни по­тен­цій­ні жер­тви, що мо­жуть по­пов­ни­ти ла­ви джи­ха­ди­стів.

Фа­рад Хо­сро­ха­вар на­ро­див­ся 1948 ро­ку в Те­ге­ра­ні. У 1970– 1974 ро­ках на­вчав­ся в Уні­вер­си­те­ті Мон­пе­льє. 1977- го за­хи­стив ди­сер­та­цію під ке­рів­ни­цтвом Але­на Ту­ре­на. У 1980–1987 ро­ках ви­кла­дав в Уні­вер­си­те­ті іме­ні Абу Алі ібн Сі­ни в мі­сті Ха­ма­дан (Іран). Із 1991- го — про­фе­сор Фран­цузь­кої ви­щої шко­ли со­ці­аль­них на­ук у Па­ри­жі. Со­ці­о­лог, про­від­ний фа­хі­вець із про­блем те­ро­ри­зму, є ав­то­ром низ­ки кни­жок, при­свя­че­них ра­ди­каль­ним му­суль­ман­ським ру­хам та при­чи­нам їх ви­ни­кне­н­ня. Най­ві­до­мі­ші з них: «L'islam des jeunes» («Мо­ло­ді­жний іслам», 1997), «Les nouveaux martyrs d'allah» («Но­ві му­че­ни­ки Ал­ла­ха», 2002), «L'islam dans les prisons» («Іслам у тюр­мах», 2004).

ПРО­БЛЕ­МА НЕ В ІСЛАМІЗАЦІЇ ЄВ­РО­ПИ, А В ТО­МУ, ЯК БІДНІСТЬ, СЕГРЕГАЦІЯ, РАСИЗМ, ГЕТТО СТВО­РЮ­ЮТЬ УМО­ВИ ДЛЯ РОЗ­ВИ­ТКУ ВАХХАБІЗМУ НО­ВОЇ МОДИФІКАЦІЇ

Джи­ха­дизм зав­дає ба­га­то кло­по­ту ре­шті му­суль­ман­сько­го сві­ту, до якої лі­пи­ться сте­ре­о­ти­пне уяв­ле­н­ня що­до не­куль­тур­но­сті та жор­сто­ко­сті. Во­на пе­ре­йма­є­ться тим, як бо­ро­ти­ся і з джи­ха­ди­змом, і з по­лу­дою, яку він ви­кли­кає в очах сві­то­вої спіль­но­ти? — Про­бле­ма в то­му, що в Ко­ра­ні мо­жна зна­йти все, що зав­го­дно, і ви­тлу­ма­чи­ти зна­йде­не теж як зав­го­дно. Там є за­кли­ки до жор­сто­ко­сті, так са­мо, як і за­кли­ки до то­го, щоб не чи­ни­ти ні її, ні інших зло­чи­нів. У Бі­блії те са­ме, осо­бли­во якщо взя­ти Ста­рий За­віт. Ни­ні­шні хри­сти­я­ни в ду­же багатьох ви­пад­ках не до­три­му­ю­ться бі­блій­них при­пи­сів бу­кваль­но, то­ді як вах­ха­бізм спи­ра­є­ться на бу­кваль­не ро­зу­мі­н­ня й виконання на­пи­са­но­го в Ко­ра­ні. Вах­ха­бі­ти ві­рять, що вла­да Са­у­дів­ської Ара­вії є пред­став­ни­ком Про­ро­ка Му­хам­ма­да, і це їх стри­мує. А ось за кор­до­на­ми Са­у­дів­ської Ара­вії ін­ко­ли во­ни вда­ю­ться до жор­сто­ко­сті. У цьо­му й по­ля­гає про­бле­ма з ці­єю вер­сі­єю ісла­му.

ЯК­БИ «ІДІЛ» БУ­ЛА НАЛАШТОВАНА РАЦІОНАЛЬНІШЕ, ТО ВО­НА МОГЛА Б ВИ­ЖИ­ТИ ЯК ДЕР­ЖА­ВА. ПРО­ТЕ НІ, ТАМ ЗОВ­СІМ НЕ ХОТІЛИ ЙТИ НА КОМПРОМІСИ, ВІРИЛИ, ЩО МАЮТЬ ЗРУЙ­НУ­ВА­ТИ УСЕ НЕІСЛАМСЬКЕ. УСІ КРА­Ї­НИ СВІ­ТУ БУ­ЛИ ЇХНІМИ ВОРОГАМИ

Єв­ро­па та США ба­чать у Са­у­дів­ській Ара­вії со­ю­зни­ка. Але са­ме з ці­єї кра­ї­ни по­хо­ди­ли ті 14–15 те­ро­ри­стів, які 2001 ро­ку вби­ли близь­ко трьох ти­сяч аме­ри­кан­ців під час те­ра­кту, здій­сне­но­го «Аль-ка­ї­дою». Прав­да та­кож у то­му, що ба­га­то му­суль­ман у Єв­ро­пі да­ле­кі від ре­лі­гій­ної куль­ту­ри. Я про­во­див до­слі­дже­н­ня у фран­цузь­ких тюр­мах, які три­ва­ли су­мар­но шість ро­ків, і ви­явив, що се­ред багатьох мо­ло­дих в’язнів, які ствер­джу­ють, що хо­чуть учи­ни­ти джи­хад су­про­ти фран­цу­зів чи єв­ро­пей­ців за­га­лом, ду­же ма­ло обі­зна­них у сво­їй ре­лі­гії. Для них джи­хад озна­чає бу­ти жор­сто­ким, чи­ни­ти на­си­л­ля про­ти су­спіль­ства. Це та­ка со­бі мо­жли­вість пом­сти­ти­ся.

Зві­сно, є одна ве­ли­ка про­бле­ма, яка при­зво­дить до роз­ви­тку інших. Мо­ва про ство­ре­н­ня «ІДІЛ», іслам­ської дер­жа­ви в Си­рії та Іра­ку на зла­мі 2013– 2014 ро­ків. Сфор­мо­ва­не в черв­ні 2014- го дер­жав­не утво­ре­н­ня про­три­ма­ло­ся до жов­тня 2017-го. Існу­ва­н­ня та­кої спе­ци­фі­чної дер­жа­ви спра­ви­ло ве­ле­тен­ський вплив на му­суль­ман­ську мо­лодь Єв­ро­пи, яка ви­їха­ла до Си­рії захищати оте де­що, у що во­на ві­ри­ла як у від­ро­дже­ний ха­лі­фат. Остан­ній ха­лі­фат бу­ло ска­со­ва­но в Ту­реч­чи­ні 1922 ро­ку.

Те­ро­ризм, яким його ба­чи­ла Єв­ро­па у ХІХ сто­літ­ті, був ви­ра­зни­ком не­зго­ди й про­те­сту. З якою метою до те­ро­ри­зму вда­ю­ться на зга­да­них те­ре­нах ни­ні й що ним хо­чуть до­сяг­ти? — У цьо­му пи­тан­ні тре­ба від­рі­зня­ти Близький Схід від Єв­ро­пи. У близь­ко­схі­дно­му кон­текс­ті йде­ться про джи­ха­дизм, тоб­то те­ро­ризм в ім’я Свя­щен­ної вій­ни. Так, це про­тест. На­сам­пе­ред про­ти не­спра­ве­дли­во сте й: ав­то­кра­ти­чних уря­дів, ба­га­то з яких під­три­му­ва­ні США та єв­ро­пей­ця­ми. Да­лі йде пи­та­н­ня Ізра­ї­лю. Ара­би та му­суль­ма­ни ду­ма­ють, що за­хі­дні кра­ї­ни на сто­ро­ні Ізра­ї­лю в його про­ти­сто­ян­ні з Па­ле­сти­ною. Не за­бу­вай­мо та­кож то­го, що 1979 ро­ку СРСР удер­ся до Аф­га­ні­ста­ну, і са­ме аме­ри­кан­ці до­по­мо­гли аф­ган­цям бо­ро­ти­ся про­ти ра­дян­ських військ. Про­те ба­га­то аф­ган­ських ком­ба­тан­тів бу­ли ра­ди­каль­ни­ми му­суль- ма­на­ми. Так по­ста­ли «Аль-ка­ї­да» й «Та­лі­бан». Тут по­єд­на­ли­ся про­тест про­ти СРСР, що вдер­ся до му­суль­ман­ської кра­ї­ни, і (зго­дом) про­тест про­ти США, бо во­ни до­по­мо­гли са­у­ди­там, ко­ли Сад­дам Ху­сейн по­чав втор­гне­н­ня до Ку­вей­ту. На той час аме­ри­кан­ська ар­мія дис­ло­ку­ва­ла­ся в Са­у­дів­ській Ара­вії, а для багатьох му­суль­ман- су­ні­тів ва­жли­во, щоб ні­хто ін­ший, окрім са­мих му­суль­ман, не сту­пав на свя­ту зем­лю, де роз­та­шо­ва­на Мек­ка.

Та­кож мо­же­мо го­во­ри­ти про те, що це про­тест про­ти про­ва­лу про­е­кту араб­сько­го на­ціо­на­лі­зму. Ге­не­рал На­сер про­грав Ше­сти­ден­ну вій­ну Ізра­ї­лю. Єги­пет, Си­рія та Йор­да­нія про­гра­ли в цьо­му зброй­но­му кон­флі­кті, що для ара­бів бу­ло ду­же від­чу­тною трав­мою. По­то­му Єги­пет уста­но­вив з Ізра­ї­лем мир. А ще зго­дом ви­ни­кло па­ле­стин­ське пи­та­н­ня, яке ба­га­то ара­бів спри­ймає як свою осо­би­сту про­бле­му. Всі ці про­ва­ли, а та­кож від­чу­т­тя, що ні­чо­го не вда­є­ться, до­кла­ли­ся до араб­сько­го те­ро­ри­зму. Так, мо­ва про про­тест, однак про­тест у ду­же жор­сто­кій фор­мі. Нерідко не­зро­зумі­ло, на­ві­що вда­ва­ти­ся до кро­во­про­ли­т­тя вза­га­лі, адже це не змі­нює си­ту­а­ції на ко­ристь тих, хто іні­ці­ю­вав та­кі дії. Ба­га­то хто пе­ре­ко­на­ний, і я та­кож се­ред них, що зни­ще­н­ня інших є во­дно­час і са­мо­зни­ще­н­ням. Кро­во­про­ли­т­тя й жор­сто­кість не да­ють ре­зуль­та­тів. Так, ча­сом до неї до­во­ди­ться вда­ва­ти­ся, про­те як ме­та за­ра­ди се­бе са­мої во­на не увін­чу­є­ться по­зи­тив­ни­ми на­слід­ка­ми. Джи­ха­дизм — це слі­па жор­сто­кість.

Як­би «ІДІЛ» бу­ла налаштована раціональніше, то во­на могла б ви­жи­ти як дер­жа­ва. Про­те ні, там зов­сім не хотіли йти на компроміси, вірили, що мають зруй­ну­ва­ти все неісламське. Усі кра­ї­ни сві­ту бу­ли їхніми ворогами. Їхня жор­сто­кість по­кли­ка­ла до жи­т­тя ще біль­шу жор­сто­кість. Ті, що про­те­сту­ють у та­кий спо­сіб, не змо­жуть до­ся­гну­ти то­го, чо­го хотіли. Якщо по­рів­ня­ти з єв­ро­пей­ськи­ми анар­хі­ста­ми ХІХ сто­лі­т­тя (або з Ла­тин­ською Аме­ри­кою), то там теж іде­ться про ни­щів­ну жор­сто­кість. Анар­хі­стам так са­мо бу­ло не до ідеї. Во­ни не хотіли ма­ти вер­ти­каль вла­ди, якусь стру­кту­ру, бу­ти до­ти­чни­ми до ка­пі­та­лі­зму. Зни­ще­н­ня то­го, що вже є, не має жо­дно­го сен­су, ко­ли не зна­єш, чо­го хо­чеш на­то­мість і чи ба­жа­не ре­аль­но до­ся­гну­ти. В ін­шо­му ви­пад­ку мо­ва про уто­пії, зокре­ма ре­пре­сив­но­го ґа­тун­ку. Остан­ні по­то­па­ють у слі­по­му на­силь­стві.

Ту­реч­чи­на й Іран гра­ють свою спе­ци­фі­чну роль на ма­пі іслам­сько­го сві­ту як у ре­лі­гій­но­му, так і по­лі­ти­чно­му сен­сах. Як во­ни став­ля­ться та ви­ко­ри­сто­ву­ють яви­ще джи­ха­ди­зму в сво­їх ін­те­ре­сах? — Джи­ха­дизм — це сто­від­со­тко­во про­бле­ма су­ніт­ська, а не ши­їт­ська. Іран — це ши­їт­ська кра­ї­на, а за­га­лом їх в іслам­сько­му сві­ті всьо­го від 10 до 15%. В Іра­ку — 60– 65%, є та­кож у Лі­ва­ні (тро­хи мен­ше як 50%), У Па­ки­ста­ні 10–15% і стіль­ки ж са­мо в Са­у­дів­ській Ара­вії. Про­бле­ми, які по­ста­ють пе­ред ши­ї­та­ми, зокре­ма пе­ред Іра­ном, це спон­со­ва­ні там­те­шньою вла­дою вій­сько­ві гру­пи, які до­по­ма­га­ють ін­шим ши­їт­ським вій­сько­вим за­го­нам, як- от «Хе­збол­ла» в Лі­ва­ні. Це не гли­бин­ні ру­хи, що ви­ро­сли на мі­сце­во­му ґрун­ті, а са­ме та­ким є джи­ха­дизм. Те­о­кра­ти­чна вла­да Іра­ну, най­біль­шої ши­їт­ської кра­ї­ни сві­ту, хо­че не те­ро­ри­зму, а збе­ре­же­н­ня сво­го впли­ву та ви­жи­ва­н­ня сво­го дер­жав­но­го ла­ду. Во­ни спів­пра­цю­ють з ін­ши­ми ши­ї­та­ми.

Іран не над­то хо­ро­ша кра­ї­на що­до до­три­ма­н­ня прав лю­ди­ни, так са­мо, як і Са­у­дів­ська Ара­вія. Оста­н­ня, зда­є­ться, на­віть більш жор­сто­ка, вар­то ли­ше по­ди­ви­ти­ся на вій­ну в Єме­ні, де без роз­бо­ру зни­щу­ють усіх: і ді­тей, і жі­нок. США під­три­мує са­у­ди­тів, хо­ча їхня кра­ї­на істо­ри­чно не про­ти­сто­їть джи­ха­ди­змо­ві. Джи­ха­дизм і вах­ха­бізм іде­о­ло­гі­чно близь­кі, а ось їхня пра­кти­ка роз­хо­ди­ться.

Ту­реч­чи­на — пе­ре­ва­жно су­ніт­ська кра­ї­на, хо­ча є там й ала­віт­ська мен­ши­на. У цій дер­жа­ві не роз­ви­ну­ло­ся чо­гось на кшталт іде­о­ло­гії ваххабізму. Джи­ха­ди­сти в Ту­реч­чи­ні ви­сту­па­ють про­ти там­те­шньої вла­ди, яка істо­ри­чно прив’яза­на до ор­га­ні­за­ції Бра­тів-му­суль­ман. Кра­ї­на не грає по­мі­тної ро­лі в джи­ха­ди­змі на те­ре­нах Єв­ро­пи. Про­те є ін­ша ці­ка­ва про­бле­ма: му­суль­ма­ни ту­ре­цько­го по­хо­дже­н­ня в Єв­ро­пі ста­нов­лять ду­же ма­лий від­со­ток се­ред джи­ха­ди­стів, зокре­ма в Ні­меч­чи­ні, а біль­шість — це ма­рок­кан­ці. Роль Ту­реч­чи­ни в джи­ха­ди­змі вто­рин­на, так са­мо як і Іра­ну, бо йде­ться про су­ніт­ський фе­но­мен. Зви­чай­но, що Іран ви­ко­ри­сто­вує його по­лі­ти­чно, аби про­ти­сто­я­ти США та Са­у­дів­ській Ара­вії. Про­те оста­н­ня вда­є­ться до тих са­мих за­со­бів.

У цьо­му кон­текс­ті не тре­ба за­бу­ва­ти про від­по­від­аль­ність за­хі­дних уря­дів, зокре­ма аме­ри­кан­сько­го, якщо йде­ться про Близький та Се­ре­дній Схід. Ко­ли 2003 ро­ку бу­ло ата­ко­ва­но Ірак, у цей мо­мент і за­ро­див­ся джи­ха­дизм. Ві­до­мо, що елі­та «ІДІЛ» сфор­му­ва­ла­ся в ірак­ських тюр­мах під час аме­ри­кан­ської оку­па­ції. Які з про­блем сто­сов­но джи­ха­ди­зму та іслам­сько­го те­ро­ри­зму, що зро­зумі­лі со­ціо­ло­гам та по­лі­то­ло­гам, не зро­зумі­лі по­лі­ти­кам? Що во­ни об­хо­дять сво­єю ува­гою? — СРСР зі­грав ду­же ва­го­му роль у ви­ни­кнен­ні джи­ха­ди­зму в Аф­га­ні­ста­ні. Дії ра­дян­ських військ там — це зло­чин про­ти на­ро­ду ці­єї кра­ї­ни, ти­ся­чі пред­став­ни­ків яко­го бу­ло вби­то. Зго­дом від­бу­ла­ся аме­ри­кан­ська ін­тер­вен­ція, що зно­ву трав­му­ва­ло аф­ган­ське су­спіль­ство. Да­лі бу­ли Ірак та Лі­вія, ку­ди вві­йшли пе­ре­ва­жно єв­ро­пей­ські вій­сько­ві си­ли та авіа­ція НАТО. Що ж, си­ту­а­ція там ни­ні ду­же ма­ло­обна­дій­ли­ва. Від­по­від­аль­ність за все це зня­ти не вийде.

По­при все це «по­лум’я на Схо­ді» вда­ло­ся вта­му­ва­ти. Кіль­кість убивств у За­хі­дній Єв­ро­пі, вчи­не­них джи­ха­ди­ста­ми, за остан­ні три ро­ки ско­ро­ти­ла­ся. На Близь­ко­му Схо­ді цьо­го не від­бу­ло­ся. Зни­ще­н­ня «ІДІЛ» ви­су­ши­ло те дже­ре­ло, що на­пов­ню­ва­ло джи­ха­дизм. Пі­сля 2017 ро­ку його рі­вень що­до єв­ро­пей­ських кра­їн різ­ко ско­ро­тив­ся. Про­те це не сто­су­є­ться іслам­сько­го сві­ту. Про­бле­ми ли­ша­ю­ться в Па­ки­ста­ні, Аф­га­ні­ста­ні, Лі­вії, Єме­ні, Іра­ку, чор­ній Афри­ці, де діє «Бо­ко ха­рам».

За­хі­дний світ пев­ним чи­ном від­окре­мив се­бе від ре­шти пла­не­ти. Так, там без­пе­чні­ше сьо­го­дні, ніж 2016- го. Про­те ре­шта сві­ту від­то­ді без­пе­чні­шою не ста­ла. Не­без­пе­ка за­ли­ша­є­ться, про­те не для єв­ро­пей­ців чи аме­ри­кан­ців, а для са­мих му­суль­ман. І в май­бу­тньо­му це мо­же від­би­ти­ся на кра­ї­нах За­хо­ду, бо ми біль­ше не жи­ве­мо у сві­ті, де одні від­окрем­ле­ні від інших.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.