Лю­ба ка­то­ли­цька цер­кво, хо­че­ться во­ла­ти

Яким є ре­лі­гій­ний чин­ник у ФРН

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Бір­ґіт Ке­л­лє, Die Welt

Як­би ви опи­ни­лись у від­ді­лен­ні ін­тен­сив­ної те­ра­пії із за­гро­зою для жи­т­тя, ви хотіли б, щоб вас опе­ру­вав до­свід­че­ний екс­перт чи без­до­ган­ний ка­то­лик?

Пи­та­н­ня сер­ди­те. Але во­но при­вер­тає ува­гу до оцін­ки то­го, які ква­лі­фі­ка­ції лю­ди­на по­вин­на про­де­мон­стру­ва­ти на сво­є­му ро­бо­чо­му мі­сці, які при цьо­му мають бу­ти ви­зна­че­ні прі­о­ри­те­ти та що з при­ва­тної сфе­ри пра­ців­ни­ків мо­же ви­ма­га­ти пра­це­да­вець, осо­бли­во ко­ли йде­ться не про клуб за­вод­чи­ків кро­ли­ків, а про ре­лі­гій­ну гро­ма­ду з пре­тен­зі­єю на за­са­дни­чу ком­пе­тен­цію в пи­та­н­нях мо­ра­лі, ети­ки та по­ря­дно­сті.

Спокій ка­то­ли­цької цер­кви в Ні­меч­чи­ні ци­ми дня­ми по­ру­ши­ли дві не­при­єм­ні но­ви­ни.

По-пер­ше, цер­ква щой­но про­гра­ла в Єв­ро­пей­сько­му су­ді роз­лу­че­но­му лі­ка­ре­ві, яко­го звіль­ни­ли з ка­то­ли­цько­го шпи­та­лю, то­му що він одру­жив­ся вдру­ге.

Цей ви­рок не­без­пе­чний для всіх цер­ков із двох при­чин. Не ли­ше то­му, що це пре­це­дент, на який те­пер змо­жуть по­си­ла­ти­ся всі ін­ші пра­ців­ни­ки хри­сти­ян­ських цер­ков у Ні­меч­чи­ні. Ра­зом із цим Єв­ро­пей­ський суд по­ста­вив за­ко­но­дав­ство ЄС над на­ціо­наль­ним пра­вом і по­кін­чив із за­крі­пле­ним до­сі в стат­ті 17 Лі­са­бон­сько­го до­го­во­ру пра­вом цер­ков на са­мо­ви­зна­че­н­ня. Їхній спе­ці­аль­ний ста­тус, на­да­ний із ча­су Рай­хскон­кор­да­ту 1933 ро­ку, щой­но був оскар­же­ний у спра­ві оці­ню­ва­н­ня його на від­по­від­ність ан­ти­дис кри­мі­на­цій­но­му за­ко­но­дав­ству Єв­ро­со­ю­зу.

А по-дру­ге, уже на­сту­пно­го дня в пре­су про­со­чив­ся слід­чий звіт із ни­щів­ни­ми та обур­ли­ви­ми ви­снов­ка­ми про до­ку­мен­ту­ва­н­ня се­ксу­аль­но­го на­силь­ства і зло­вжи­вань, учи­не­них свя­ще­ни­ка­ми Ка­то­ли­цької цер­кви.

Одно­ча­сність по­дій ми­мо­во­лі від­обра­жає дис­ба­ланс у вну­трі­шньо­цер­ков­но­му спи­ску прі­о­ри­те­тів: яки­ми про­сту­пка­ми за­ді­я­но­го мир­сько­го персоналу в Una Sancta за­йма­ю­ться охо­че, до­кла­дно та з на­слід­ка­ми, а яки­ми — ні.

По­ки роз­лу­че­но­го лі­ка­ря про­тя­гом дев’яти ро­ків юри­ди­чно пе­ре­слі­ду­ва­ли всі ін­стан­ції, свя­ще­ни­ків, які вчи­ни­ли се­ксу­аль­не на­силь­ство над ді­тьми (згі­дно з до­по­від­дю про ви­пад­ки зло­вжи­ва­н­ня), за­мість то­го, щоб ви­гна­ти з цер­кви або при­найм­ні від­да­ти під суд, — нерідко про­сто пе­ре­во­ди­ли в ін­ші гро­ма­ди. Най­гір­ше те, що обви­ну­ва­че­н­ня акту­аль­ні й сьо­го­дні, оче­ви­дно, це три­ває й да­лі, а чи­слен­ні, ду­же чи­слен­ні по­ін­фор­мо­ва­ні осо­би в єпис­ко­па­тах нав­ми­сне вда­ють, ніби цьо­го не ба­чать, не зна­ють. І від цьо­го хо­че­ться во­ла­ти.

І хо­ча оби­дві но­ви­ни тор­ка­ю­ться ні­би­то зов­сім рі­зних і не­по­рів­ню­ва­них тем, во­ни ми­мо­во­лі сто­су­ю­ться пи­та­н­ня про ви­жи­ва­н­ня цер­кви: яке її, вла­сне ка­жу­чи, зав­да­н­ня і з ким во­на хо­че його ви­ко­ну­ва­ти?

ЧИ Є ЛІ­КАР­НІ ГО­ЛОВ­НИМ ЗАВ­ДА­Н­НЯМ ЦЕР­КВИ?

Це по­вер­тає нас до по­ча­тку: хто в сер­йо­зній си­ту­а­ції має нас опе­ру­ва­ти? Про­фе­сіо­нал чи до­бро­че­сний ка­то­лик? Але ди­ле­ма про­стя­га­є­ться іще да­лі: чи управ­лі­н­ня лі­кар­ня­ми в ча­си си­стем со­ці­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня є основ­ним зав­да­н­ням цер­кви? Чи не по­чи­на­є­ться ди­ску­сія з хи­бно­го пи­та­н­ня? Пі­сля дер­жав­ної слу­жби най­біль­ши­ми ро­бо­то­дав­ця­ми Ні­меч­чи­ни є дві хри­сти­ян­ські цер­кви. Се­ред

спів­ро­бі­тни­ків не ли­ше лі­ка­рі, а й ви­хо­ва­те­лі дитячих садочків, жур­на­лі­сти, при­би­раль­ни­ці, до­гля­да­чі бу­дин­ків, бро­ва­рі, ви­но­ро­би, лі­сни­ки, бан­кі­ри, стра­хо­ві екс­пер­ти та пра­ців­ни­ки, що до­гля­да­ють лю­дей по­хи­ло­го ві­ку. Ли­ше Caritas ра­зом із Diakonie за­без­пе­чу­ють ро­бо­тою по­над міль­йон осіб.

Хо­ча я маю ре­пу­та­цію за­тя­тої ка­то­ли­чки, на­справ­ді на­віть не ду­же й зна­ю­ся на Бі­блії. Однак я ціл­ком упев­не­на, що Ісус не ка­зав: «Ідіть і ство­рюй­те ро­бо­чі мі­сця».

Гі­гант­ська си­сте­ма вла­сно­сті, не­ру­хо­мо­сті та ком­па­ній ге­не­рує обо­рот на кшталт ці­лої ав­то­мо­біль­ної га­лу­зі. По­стій­ний по­тік га­ран­то­ва­но­го до­хо­ду від цер­ков­но­го по­да­тку став для цер­ков чов­ном, але й пе­ре­си­тив їх і від­вер­нув від вла­сти­вої мі­сії — про­го­ло­ше­н­ня Бо­жо­го Сло­ва. Сло­во «мі­сія» в де­яких ко­лах рад­ше з при­крі­стю ви­ду­шу­ють із се­бе, аніж ре­а­лі­зо­ву­ють.

Ни­ні в пу­блі­чних мі­сцях най­гу­чні­ше у сво­їх ді­ях хи­зу­ю­ться пре­тен­зі­єю на лю­бов до бли­жньо­го ті, хто в ін­шо­му мі­сці хо­че яко­мо­га швид­ше за­ві­ша­ти або при­бра­ти всі розп’ят­тя.

Ко­лись хри­сти­ян­ська цер­ква у сво­їй тур­бо­ті про бі­дних, слаб­ких та хво­рих бу­ла но­ва­тор­ською в су­спіль­стві. Слу­жі­н­ня лю­дям на­стіль­ки дав­нє, на­скіль­ки й існу­ва­н­ня са­мої цер­кви. Це від­по­від­ає ду­ху Ісу­са, його при­кла­ду йти до тих, пі­клу­ва­ти­ся про тих, ко­го уни­ка­ють і за­бу­ва­ють ін­ші.

У цьо­му ру­слі про­тя­гом остан­ніх двох ти­сяч ро­ків ді­я­ла не­злі­чен­на кіль­кість лю­дей. Не за до­ру­че­н­ням пра­це­дав­ця, а в ім’я хри­сти­ян­сько­го ду­ху. Deus caritas est. Бог є Лю­бов.

Цер­ква до­сі існує в усьо­му сві­ті не зав­дя­ки існу­ван­ню ор­га­ні­за­цій­них структур, а на­сам­пе­ред зав­дя­ки во­лон­те­рам, са­мо­від­да­ним лю­дям та їхнім іні­ці­а­ти­вам, які за­зви­чай працюють із по­жертв, а не з по­да­тко­вих гро­шей. Свя­тий са­ма­ря­нин не пи­тав стра­хо­во­го по­лі­су, а ба­чив по­тре­бу й до­по­ма­гав тим, що сам міг да­ти. Ма­ти Те­ре­за свою мі­сію пі­клу­ва­ти­ся про най­бі­дні­ших з бі­дних у не­трях Каль­кут­ти отри­ма­ла не від єпис­ко­па, а з са­мо­го вер­ху.

Але який сенс церкві сьо­го­дні керувати лікарнею, якщо так са­мо до­бре во­на мо­же функціонувати в при­ва­тних чи дер­жав­них ру­ках? Єпископські виноробні? Чо­му Caritas і Diakonie за під­трим­ки дер­жа­ви мають най­біль­ше дитячих садочків у Ні­меч­чи­ні?

Ко­ли свя­тий Дон Бо­ско по­чав пі­клу­ва­ти­ся про си­ріт і ді­тей з ву­ли­ці, це бу­ло актом ми­ло­сер­дя. Сьо­го­дні цер­ква в Ні­меч­чи­ні ре­а­лі­зує об­ґрун­то­ва­ну дер­жа­вою пра­во­пре­тен­зію на мі­сце в са­до­чку. Та­ке бу­ло мо­жли­ве в НДР і без цер­кви.

От­же, рі­зни­цю в усіх шпи­та­лях мо­же ста­но­ви­ти хі­ба що хри­сти­ян­ський дух, що ши­ряє лі­кар­ня­ни­ми ко­ри­до­ра­ми. Який має бу­ти від­чу­тний в го­спі­сі, ди­тя­чо­му са­до­чку і всю­ди, де працюють в ім’я Хри­ста. Але я знаю па­ра­фі­яль­них свя­ще­ни­ків, які сфру­стро­ва­но го­во­рять, що по­чу­ва­ю­ться в сво­їх гро­ма­дах рад­ше упра­ви­те­ля­ми не­ру­хо­мі­стю, ніж свя­ще­ни­ка­ми, бо на­стіль­ки за­ва­ле­ні адмі­ні­стра­тив­ною ро­бо­тою, що май­же не за­ли­ша­є­ться ча­су на ду­шпа­стир­ство, не ка­жу­чи вже про ві­зи­ти до мі­сце­во­го ди­тя­чо­го са­до­чка чи при­тул­ку для лю­дей по­хи­ло­го ві­ку.

Я зу­стрі­ча­ла за­ві­ду­ва­чок ди­тсад­ків, які яв­но бу­ли роз­гу­бле­ні від за­пи­та­н­ня зне­на­цька: а з чо­го я мо­жу зро­зу­мі­ти, що це ка­то­ли­цький, а не ко­му­наль­ний ди­тя­чий са­док? І ли­ше пі­сля три­ва­лих роз­ду­мів во­ни по­лег­ше­но ви­го­ло­шу­ва­ли, що тут, мов­ляв, мо­ля­ться пе­ред вжи­ва­н­ням їжі. Ме­ні тра­пля­ли­ся ка­то­ли­цькі лі­кар­ні, в яких я за ти­жні що­ден­них від­ві­ду­вань ре­а­ні­ма­ції жо­дно­го ра­зу не ба­чи­ла свя­ще­ни­ка.

РІЗНИЦЯ В ЛЮДЯХ

Да­ле­бі, я та­кож знаю ка­то­ли­цький по­ло­го­вий бу­ди­нок, де я мо­ло­дою жін­кою на­ро­ди­ла свою пер­шу ди­ти­ну, а при­ві­тна ста­рень­ка мо­на­хи­ня не ли­ше ве­ла най­кра­щий курс із під­го­тов­ки до по­ло­гів, який я ко­ли- не­будь чу­ла, а й си­ді­ла бі­ля мо­го ліж­ка, щоб про­сте­жи­ти, як я по­чу­ва­ю­ся з ди­ти­ною. Ко­жен із нас мо­же роз­по­ві­сти та­кі й по­ді­бні істо­рії.

Рі­зни­цю ро­блять лю­ди. Ко­жен: чи він тво­рить до­бро, чи чи­нить зло. Але по­га­ні за­ли­ша­ю­ться гли­бо­ко в на­шій пам’яті. Скіль­ки ж бо лю­дей ви­йшло із хри­сти­ян­ських цер­ков, бо їх осо­би­сто роз­ча­ру­вав свя­ще­ник! Бо від них від­вер­ну­ли­ся чи за­ли­ши­ли на са­мо­ті. Чи за­по­ді­я­ли їм щось там, де ма­ла па­ну­ва­ти Бо­жа Лю­бов. Зем­ний пер­со­нал є осно­вою до­ві­ри до цер­кви. За­по­ру­кою її існу­ва­н­ня.

Те­пер рі­ше­н­ня Єв­ро­пей­сько­го су­ду по­си­лить тиск на цер­кви що­до ви­бо­ру персоналу, зму­сить при­сто­со­ву­ва­ти­ся до ду­ху ча­су й су­ча­сно­сті. Це свя­то всіх кри­ти­ків цер­кви, для яких осо­бли­ві тру­до­ві уго­ди, що цер­кви мо­гли укла­да­ти зі сво­ї­ми пра­ців­ни­ка­ми, дав­но бу­ли скал­кою в оці.

Це пов­не втру­ча­н­ня в пи­та­н­ня про те, з ким цер­кви в Ні­меч­чи­ні хо­чуть ви­ко­ну­ва­ти свою мі­сію, і якщо так, то які ви­мо­ги во­ни мо­жуть ви­су­ва­ти цим осо­бам сто­сов­но мо­ра­лі й при­ва­тно­го жи­т­тя.

Від лю­дей, які працюють від іме­ні цер­кви, а от­же, і в ім’я Ісу­са, ми без­пе­ре­чно очі­ку­ва­ти­ме­мо осо­бли­вої са­мо­від­да­чі. Не­хри­сти­я­ни та­кож. Осо­бли­вої мо­ти­ва­ції, з якої во­ни працюють.

Ді­я­н­ня в ім’я хри­сти­ян­ської лю­бо­ві до бли­жньо­го на­кла­дає та­кож обов’язок. Те, що цер­ква очі­кує від сво­їх пра­ців­ни­ків ви­зна­н­ня се­бе хри­сти­я­на­ми та пев­ної ло­яль­но­сті, не ли­ше ле­гі­тим­не, а й не­об­хі­дне, якщо во­на не хо­че остаточно ри­зи­ку­ва­ти до­ві­рою до се­бе .

Про­те до­ві­ра до цер­кви ба­зу­є­ться та­кож на то­му, що во­на не ке­ру­є­ться по­двій­ни­ми стан­дар­та­ми. Той, хто вба­чає в по­втор­но­му одру­жен­ні го­лов­но­го лі­ка­ря при­чи­ну для звіль­не­н­ня й во­дно­час за­хи­щає свя­ще­ни­ків, які вчи­ни­ли се­ксу­аль­не на­силь­ство над без­за­хи­сни­ми ді­тьми (за­мість то­го, щоб прин­ци­по­во ви­гна­ти їх із цер­кви), — втра­чає свій над­зви­чай­ний ка­пі­тал. Бу­ти «хри­сти­ян­ським» — це не ети­ке­тка, а зав­да­н­ня, ви­мо­га.

Ко­лись цер­ква бу­ла ін­но­ва­цій­ною, стру­ктур­но впро­ва­джу­ю­чи хри­сти­ян­ське ми­ло­сер­дя. У наш час ми, ймо­вір­но, пе­ре­бу­ва­є­мо на по­во­ро­тно­му ета­пі, ко­ли ін­но­ва­ція по­тре­бує від­хо­ду від хи­бних структур і хи­бно­го ду­ху.

ЯКИЙ СЕНС ЦЕРКВІ СЬО­ГО­ДНІ КЕРУВАТИ ЛІКАРНЕЮ, ЯКЩО ТАК СА­МО ДО­БРЕ ВО­НА МО­ЖЕ ФУНКЦІОНУВАТИ В ПРИ­ВА­ТНИХ ЧИ ДЕР­ЖАВ­НИХ РУ­КАХ? ЄПИСКОПСЬКІ ВИНОРОБНІ? ЧО­МУ CARITAS І DIAKONIE ЗА ПІД­ТРИМ­КИ ДЕР­ЖА­ВИ МАЮТЬ НАЙ­БІЛЬ­ШЕ ДИТЯЧИХ САДОЧКІВ У НІ­МЕЧ­ЧИ­НІ?

Світ­ські спра­ви. Пі­сля дер­жав­ної слу­жби цер­кви є най­біль­ши­ми ро­бо­то­дав­ця­ми у ФРН, во­ни опі­ку­ю­ться, зокре­ма, ди­тя­чи­ми са­до­чка­ми, жур­на­лі­ста­ми, при­би­раль­ни­ця­ми, бан­кі­ра­ми.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.