Рі­зні бар­ви і ка­лі­бри

Про на­тхне­н­ня під час вій­ни

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення -

Ве­ре­сень 2018 ро­ку. У ме­жах 25-го Фо­ру­му ви­дав­ців у Льво­ві укра­їн­ський ху­до­жник, ре­жи­сер і пи­сьмен­ник Ва­ле­рій Пу­зік пре­зен­тує дру­гу збір­ку ма­лої про­зи «Бе­здом­ні пси».

Сі­чень 2015 ро­ку. Що­ран­ку у ви­шкіль­но­му цен­трі ДУК ПС Ва­ле­рій ра­зом із по­бра­ти­ма­ми бі­гає по 7 км, го­ту­ю­чись до від­прав­ки на фронт.

Тра­вень 2015 ро­ку. На пе­ре­до­вій у пе­ре­р­вах між спо­ря­джа­н­ням мін і ве­де­н­ням ар­ти­ле­рій­сько­го во­гню Ва­ле­рій, уже під псев­до Фін­чер (за прі­зви­щем улю­бле­но­го ре­жи­се­ра), ма­лює, пи­ше, фо­то­гра­фує та зні­має ві­део, до­ку­мен­ту­ю­чи все те, що від­бу­ва­ло­ся на вій­ні з ним та його дру­зя­ми.

«У якийсь мо­мент по­ду­мав, що ме­не та­ки мо­жуть уби­ти, а що я за­ли­шу пі­сля се­бе?.. По­чав ма­лю­ва­ти. Це най­швид­ший спо­сіб за­фі­ксу­ва­ти стан: як вну­трі­шній, так і зовнішній. Ви­ко­ри­сто­ву­вав усе, що по­тра­пля­ло під ру­ку: від ема­ле­вої фар­би до фло­ма­сте­рів. Ма­лю­вав на кри­шках від ящи­ків з-під БК. Це вже по­тім, ко­ли хло­пці ді­зна­ли­ся, що в ме­не є осві­та ху­до­жни­ка, по­ча­ли при­во­зи­ти акрил, гу­аш, ба­лон­чи­ки, щоб я роз­ма­льо­ву­вав їм гіль­зи та ін­ші «су­ве­ні­ри» з фрон­ту. Та­кож, ма­буть, впли­ну­ла робота в ін­фор­ма­цій­но­му від­ді­лі ба­таль­йо­ну. Ме­ні там до­во­ди­ло­ся зби­ра­ти всі­ля­ку ін­фор­ма­цію з фрон­ту й за­пи­су­ва­ти її. Зокре­ма, ро­би­ли ма­те­рі­а­ли про бій­ців ба­таль­йо­ну, ре­пор­та­жі то­що. Став ро­би­ти за­пи­си. Весь час сво­го пе­ре­бу­ва­н­ня в ба­таль­йо­ні й на фрон­ті вів що­ден­ник. Там збе­ре­же­но ба­га­то тем і сю­же­тів. Їх ви­ста­чить не на одну книж­ку».

У ди­тин­стві Ва­ле­рій мрі­яв про ко­смос, про слу­жбу в по­же­жній ча­сти­ні, про під­ко­ре­н­ня гір і на­сам­кі­нець про по­ря­ту­нок сві­ту — його при­ва­блю­ва­ли при­го­ди рі­зно­го мас­шта­бу. Не менш ці­ка­вим то­ді для хло­пця бу­ло ли­ша­ти все при­ду­ма­не на па­пе­рі: у са­мо­ро­бних бло­кно­тах він за­пи­су­вав за­хо­пли­ві істо­рії і по­пу­тно ма­лю­вав до них кар­тин­ки. Зре­штою май­бу­тній ми­тець зро­зу­мів, що са­ме роз­по­від­а­ти про при­го­ди йо­му по­до­ба­є­ться най­біль­ше. То­ді ж Ва­ле­рій по­чи­нає пи­са­ти свої пер­ші вір­ші, однак швид­ко від­мов­ля­є­ться від цьо­го жан­ру, за­зна­ча­ю­чи, що «по­е­зія мер­тва, якщо її не чи­та­ти вго­лос, по­е­зія мер­тва, якщо не змі­ню­є­ться, по­е­зія — це вза­га­лі не­сер­йо­зно. Це лег­кий спо­сіб на­тяг­ти со­бі на го­ло­ву ко­ро­ну і з гор­до під­ня­тим під­бо­рі­д­дям ка­за­ти: я по­ет (усе з ве­ли­кої лі­те­ри)». Са­ме то­му Ва­ле­рій сві­до­мо по­чи­нає опа­но­ву­ва­ти про­зу. Щось ви­хо­дить, щось ні. Про­цес на­вча­н­ня три­ває дов­го. Да­лі в його жит­ті з’яв­ля­є­ться фа­куль­тет ди­зай­ну в на­вчаль­но-тре­ну­валь­но­му цен­трі «Про­ску­рів» (Хмель­ни­цький). І мрії про кі­но. Кі­но для Ва­ле­рія є іде­аль­ним спосо­бом роз­по­від­а­ти істо­рії, адже во­но не про­пу­скає фаль­ші. Будь-яка бре­хня на екра­ні одра­зу помітна.

У 2005-му в га­зе­тах і жур­на­лах з’яв­ля­ю­ться ко­ро­ткі опо­віда­н­ня Ва­ле­рія Пу­зі­ка. Ще че­рез два ро­ки в що­ден­ній га­зе­ті «По­діль­ські но­ви­ни» пу­блі­ку­ю­ться урив­ки пер­шо­го ро­ма­ну під на­звою «Один у чо­ти­рьох сті­нах». Ці на­ма­га­н­ня зна­йти сво­го чи­та­ча сьо­го­дні пи­сьмен­ник на­зи­ває не­вда­ли­ми, що в прин­ци­пі ти­по­во для багатьох твор­чих лю­дей, які тіль­ки шу­ка­ють свій по­черк і свою те­му. То­ді ж зро­бив пер­шу спро­бу всту­пи­ти на фа­куль­тет ре­жи­су­ри до Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту те­а­тру, кі­но і те­ле­ба­че­н­ня іме­ні І. Кар­пен­ка-ка­ро­го. Во­на бу­ла не­вда­лою. На цьо­му Ва­ле­рій не зу­пи­ни­ться, і в май­бу­тньо­му бу­де ще кіль­ка спроб. Але сьо­го­дні, роз­ча­ру­вав­шись, ки­дає пи­са­ти ху­до­жні тво­ри й де­який час пра­цює в ре­да­кці­ях га­зет, ре­клам­ній фір­мі, а да­лі пе­ка­рем, ван­та­жни­ком, рі­зно­ро­бо­чим. «Я за­бив на два мо­дних сло­ва: «успі­шність» та «кар’єра». І пра­виль­но зро­бив. Усе в жит­ті від­но­сно: по­трі­бно пі­зна­ти бруд, аби здо­бу­ти му­дрість».

У 2015 ро­ці Ва­ле­рій до­лу­ча­є­ться до укра­їн­сько­го до­бро­воль­чо­го ру­ху. Пі­сля про­хо­дже­н­ня ви­шко­лу в на­вчаль­но­му цен­трі стає бій­цем 5-го окре­мо­го ба­таль­йо­ну ДУК ПС. Керівництво під­роз­ді­лу, зва­жа­ю­чи на жур­на­ліст­ський досвід Ва­ле­рія, одра­зу від­прав­ляє його до ін­фор­ма­цій­ної слу­жби. Але вже зов­сім ско­ро чо­ло­вік ро­зу­міє, що справ­жнє його мі­сце не тут, і пе­ре­во­ди­ться в ар­ти­ле­рію. Са­ме ар­ти­ле­ри­стом по­тра­пляє на пе­ре­до­ву: Во­дя­не, Опи­тне, ша­хта «Бу­тів­ка». Свою ро­бо­ту на фрон­ті опи­сує ко­ро­тко: «Все бу­ло про­сто: нам да­ва­ли ко­ор­ди­на­ти, ми по­си­ла­ли ту­ди пев­ну кіль­кість мін, во­ни ви­бу­ха­ли, пі­зні­ше нам по­ві­дом­ля­ли, на­скіль­ки ефе­ктив­ною бу­ла робота».

По­тім був чер­го­вий на­каз на ви­ве­де­н­ня до­бро­воль­ців. Ста­гна­ція. І Ва­ле­рій ви­рі­шує по­вер­ну­ти­ся до мир­но­го жи­т­тя. Але по­вер­ну­ти­ся пов­ні­стю не ви­хо­дить май­же ні в ко­го. Де­пре­сив­ні на­строї, пра­гне­н­ня за­кри­ти­ся в ко­роб­ці, від­лю­дни­цтво — усе це зна­хо­дить своє мі­сце в жит­ті Ва­ле­рія май­же одра­зу пі­сля по­вер­не­н­ня з фрон­ту. Він зно­ву на­ма­га­є­ться всту­пи­ти до Кар­пен­ка-ка­ро­го — уп’яте. Цьо­го ра­зу про­хо­дить твор­чу спів­бе­сі­ду й отри­мує до­пуск до скла­да­н­ня іспи­тів. Однак до­ку­мен­тів у ньо­го не при­йма­ють. «Ме­ні по­трі­бні бу­ли до­від­ки з військ­ко­ма­ту, що я звіль­не­ний «з» вій­сько­вої слу­жби, а у вій­сько­во­му кви­тку бу­ло на­пи­са­но, що я звіль­не­ний «від». От че­рез це «від» ме­ні від­мо­ви­ли».

Уже че­рез рік у про­ка­ті з’яв­ля­є­ться аль­ма­нах ко­ро­тко­ме­тра­жних філь­мів «Укра­їн­ський екс­пе­ри­мент», до яко­го вхо­дить стрі­чка Пу­зі­ка «Пе­ре­мир’я», а в ме­ре­жі опри­лю­дню­ють мі­ні-се­рі­ал «Блін­даж», сце­на­рій яко­го на­пи­сав та­кож Ва­ле­рій.

За час «пе­ре­бу­ва­н­ня в ко­роб­ці» чо­ло­вік ба­га­то ма­лює. Кіль­ка мі­ся­ців май­же без пе-

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.