Еко­но­мі­ка опо­ру

Який вплив на роз­ви­ток Іра­ну ма­ють єв­ро­пей­ські та аме­ри­кан­ські санкції

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Юрій Ла­па­єв

Як Іран жи­ве в умо­вах зов­ні­шніх обме­жень

Май­же 40 ро­ків то­му, 4 ли­сто­па­да 1979-го, гру­па сту­ден­тів-ісла­мі­стів за­хо­пи­ла По­соль­ство США в Те­ге­ра­ні. За­ру­чни­ка­ми ста­ли 52 аме­ри­кан­ських гро­ма­дя­ни­на, яких три­ма­ли 444 дні. Зго­дом то­ді­шній пре­зи­дент США Джим­мі Кар­тер ска­же, що «він ні­ко­ли не за­бу­де цьо­го дня».

Однак справ­жні на­слід­ки бу­ли не для аме­ри­кан­ської сто­ро­ни, адже це ста­ло про­ло­гом до еко­но­мі­чно­го про­ти­сто­я­н­ня Ре­спу­блі­ки Іран із За­хо­дом. Офі­цій­но при­чи­ною за­хо­пле­н­ня за­ру­чни­ків бу­ло ба­жа­н­ня сту­ден­тів по­вер­ну­ти в кра­ї­ну ша­ха Мо­хам­ме­да Ре­за Па­хла­ві, який пі­сля Іслам­ської ре­во­лю­ції пе­ре­бу­вав у Спо­лу­че­них Шта­тах. Ва­шинг­тон від­мо­вив­ся ви­да­ва­ти йо­го, ввів тор­го­вель­ні обме­же­н­ня, але пі­сля кіль­кох не­вда­лих спроб звіль­ни­ти за­ру­чни­ків си­ло­вим спосо­бом був зму­ше­ний іти на по­сту­пки Те­ге­ра­ну. Пі­сля ал­жир­ських до­мов­ле­но­стей за­ру­чни­ків бу­ло звіль­не­но, а США зо­бов’яза­ли­ся не втру­ча­ти­ся в спра­ви Іра­ну та на­віть зня­ти всі ви­ди тор­го­вель­них обме­жень. Ці по­сту­пки вва­жа­ю­ться одні­єю з при­чин про­гра­шу Джим­мі Кар­те­ра на пре­зи­дент­ських ви­бо­рах 1980-го. Йо­го змі­нив «яструб» Рейґан, який по-сво­є­му пі­ді­йшов до ви­рі­ше­н­ня «іран­сько­го пи­та­н­ня». Са­ме за йо­го пре­зи­дент­ства, у 1987 ро­ці, бу­ло за­про­ва­дже­но но­ві санкції про­ти Іра­ну. Офі­цій­не фор­му­лю­ва­н­ня — по­ка­ра­н­ня за «під­трим­ку Іра­ном між­на­ро­дно­го те­ро­ри­зму та агре­сив­ні дій про­ти ци­віль­но­го фло­ту в Пер­ській за­то­ці». Зокре­ма, вво­ди­ло­ся ем­бар­го на окре­мі гру­пи то­ва­рів та по­слуг. Пі­зні­ше, у 1995-му, США вда­ри­ли по най­чу­тли­ві­шій га­лу­зі іран­ської економіки — на­фто­вій про­ми­сло­во­сті. Аме­ри­кан­ським під­при­єм­ствам за­бо­ро­ня­ло­ся в будь-якій фор­мі бра­ти участь у роз­ви­тку цьо­го бі­зне­су в Іра­ні. Ще за два ро­ки, до 1997-го, по­сту­по­во бу­ло згор­ну­то пра­кти­чно всі ін­ші на­пря­ми тор­гів­лі та ін­ве­сти­цій США на дер­жав­но­му та при­ва­тно­му рів­нях.

Але най­біль­шим по­дра­зни­ком для сві­то­вої спіль­но­ти ста­ла не іран­ська на­фта, а ядер­ні ам­бі­ції кра­ї­ни. Ядер­на про­гра­ма Іра­ну роз­по­ча­ла­ся за під­трим­ки спе­ці­а­лі­стів із Єв­ро­пи та США, але та­ка спів­пра­ця бу­ла зу­пи­не­на пі­сля ре­во­лю­ції та за­про­ва­дже­н­ня сан­кцій. Із гру­дня 2002 ро­ку іран­ська сто­ро­на пе­ре­шко­джа­ла пов­но­цін­ним ін­спе­кці­ям сво­їх об’єктів Мі­жна­ро­дним агент­ством із ядер­ної енер­гії (МАГА- ТЕ), що бу­ло від­обра­же­но у йо­го зві­тах. Тож у 2006-му в ке­рів­ни­цтва МАГАТЕ ви­ни­кли пі­до­зри, що Те­ге­ран роз­ви­ває свою ядер­ну про­ми­сло­вість не ли­ше для ци­віль­них по­треб. Їх ви­яви­ло­ся до­ста­тньо для ре­зо­лю­ції Ра­ди Без­пе­ки ООН № 1696 від 2006 ро­ку, у якій Іра­ну про­по­ну­ва­ло­ся по­вер­ну­ти­ся до від­кри­то­сті у сво­їх ді­ях, щоб за­спо­ко­ї­ти між­на­ро­дну спіль­но­ту та під­твер­ди­ти свої мир­ні на­мі­ри. Пі­сля від­мо­ви Те­ге­ра­на 23 гру­дня 2006-го РБ ООН ухва­ли­ла на­сту­пну ре­зо­лю­цію № 1737, якою за­бо­ро­ни­ла будь-яку спів­пра­цю з Іра­ном у ядер­ній енер­ге­ти­ці: пе­ре­да­ва­ти Іра­ну ядер­ні ма­те­рі­а­ли, обла­дна­н­ня для їх оброб­ки та не­об­хі­дні те­хно­ло­гії. В окре­мо­му пун­кті йшло­ся про за­мо­ро­же­н­ня фі­нан­со­вих акти­вів осіб та ор­га­ні­за­цій, при­че­тних до ядер­ної про­гра­ми, а та­кож пов’яза­ної з нею ді­яль­но­сті. До спи­ску пер­со­наль­них сан­кцій по­тра­пи­ли як ке­рів­ни­ки іран­ських ядер­них під­при­ємств, так і вій­сько­ві, зокре­ма ре­ктор вій­сько­во-те­хно­ло­гі­чно­го уні­вер­си­те­ту ге­не­рал-лей­те­нант Мо­хам­мед Мех­ді Не­джад Ну­рі та ко­ман­ду­вач ВВС Кор­пу­су вар­то­вих Іслам­ської ре­во­лю­ції ге­не­рал Ху­сейн Са­лі­мі. Ме­тою цих за­хо­дів бу­ло стри­му­ва­н­ня Іра­ну від зба­га­че­н­ня ура­ну, ство­ре­н­ня ядер­ної зброї та за­со­бів її до­став­ки.

Да­лі бу­ло ухва­ле­но низ­ку ре­зо­лю­цій РБ ООН, а до сан­кцій при­єд­нав­ся Єв­ро­пей­ський Со­юз. Він за­мо­ро­жу­вав акти­ви Цен­траль­но­го бан­ку Іра­ну, за­бо­ро­нив будь-яку тор­гів­лю на­фто­про­ду­кта­ми з кра­ї­ною, опе­ра­ції з ко­штов­ни­ми ма­те­рі­а­ла­ми та пе­ре­да­чу клю­чо­вих те­хно­ло­гій для на­фто­до­був­ної га­лу­зі. У США теж бу­ло ухва­ле­но Все­ося­жний за­кон про санкції, від­по­від­аль­ність та при­пи­не­н­ня ін­ве­сти­цій що­до Іра­ну (Comprehensive Iran Sanctions, Accountability, and Divestment Act of 2010), що мав впли­ну­ти, зокре­ма, на го­лов­не дже­ре­ло при­бу­тків ре­спу­блі­ки — на­фто­пе­ре­ро­бну га­лузь, щоб спо­ну­ка­ти її згор­ну­ти свою ядер­ну про­гра­му. За по­ру­ше­н­ня сан­кцій­но­го ре­жи­му пе­ред­ба­чав­ся штраф до $1 млн або ув’язне­н­ня тер­мі­ном до 20 ро­ків.

Чи впли­ну­ло це на еко­но­мі­ку кра­ї­ни? З одно­го бо­ку, Іран був зму­ше­ний зу­пи­ни­ти біль­шість мас­шта­бних про­е­ктів у га­лу­зі ви­до­бу­тку на­фти, які ма­ли ре­а­лі­зо­ву­ва­ти іно­зем­ні пар­тне­ри. На­ціо­наль­на ва­лю­та — рі­ал — три­ма­ла­ся до­во­лі дов­го, але зре­штою не ви­три­ма­ла тор­го­вель­ної

бло­ка­ди. У 2012 ро­ці рі­ал пе­ре­жив стрім­ке па­ді­н­ня, хо­ча офі­цій­ний курс за­ли­шав­ся пра­кти­чно без змін. На чор­но­му рин­ку ли­ше за кіль­ка ти­жнів вар­тість $1 під­ско­чи­ла з 24 600 рі­а­лів до близь­ко 39 000. Ку­пів­ля аме­ри­кан­ської ва­лю­ти за ста­рим кур­сом бу­ла до­сту­пна тіль­ки не­ве­ли­ко­му ко­лу під­при­ємств-ім­пор­те­рів, зокре­ма для вве­зе­н­ня в Іран м’яса, лі­ків та зер­на. Так ва­лю­тні рин­ки від­ре­а­гу­ва­ли на від­мо­ву від по­лі­ти­ки під­трим­ки фі­ксо­ва­но­го кур­су. На кі­нець ве­ре­сня 2018-го офі­цій­ний курс ко­ли­ва­є­ться в ме­жах 42 000 рі­а­лів за до­лар. Во­дно­час ди­на­мі­ка ВВП кра­ї­ни (див. «Санкції не працюють») свід­чить про те, що Те­ге­ран на­вчив­ся ви­жи­ва­ти та на­віть роз­ви­ва­ти­ся в скла­дних умо­вах. Ця но­ва еко­но­мі­ка в окре­мих га­лу­зях є са­мо­до­ста­тньою і не по­тре­бує ве­ли­ких об­ся­гів ім­пор­ту, від­по­від­но й ве­ли­ких ви­трат. Осла­бле­н­ня рі­а­ла пев­ним чи­ном грає на ру­ку вла­ді, адже на­фту кра­ї­на про­дає за твер­ду ва­лю­ту (що пев­ним чи­ном на­га­дує си­ту­а­цію в Ро­сії). На­віть те­пер, ко­ли від Трам­па лу­на­ють по­гро­зи в бік іран­ських лі­де­рів, кра­ї­на мо­же про­три­ма­ти­ся до на­сту­пних ви­бо­рів у США на вну­трі­шніх ре­зер­вах. При­найм­ні так вва­жає Ру­га­ні.

Обу­ре­н­ня Трам­па не­без­під­став­не. З огля­ду на кін­це­ву ме­ту сан­кцій — від­мо­ва Те­ге­ра­на від ядер­ної про­гра­ми та ска­су­ва­н­ня роз­роб­ки ра­ке­тно­го озбро­є­н­ня — не мо­жна ска­за­ти, що сві­то­ва спіль­но­та до­ся­гла успі­ху. Пев­ним чи­ном це під­твер­джу­є­ться одні­єю з най­ві­до­мі­ших комп’ютер­них атак в істо­рії — по­ши­ре­н­ням ві­ру­су Stuxnet в іран­ських про­ми­сло­вих си­сте­мах управ­лі­н­ня. То­ді, у 2010 ро­ці, 500 кб шкі­дли­во­го ко­ду змо­гли фі­зи­чно зни­щи­ти близь­ко 1000 цен­три­фуг у цен­трі зі зба­га­че­н­ня ура­ну в На­тан­зі, що на пев­ний час від­ки­ну­ло ядер­ні пла­ни Те­ге­ра­на. На­ра­зі не­має до­сто­вір­них да­них про ви­ко­нав­ців ті­єї ата­ки, про­те її скла­дність сут­тє­во обме­жує ко­ло по­тен­цій­них пі­до­зрю­ва­них. Є при­пу­ще­н­ня, що ві­ру­сну ата­ку здій­сни­ли США пі­сля то­го, як аме­ри­кан­ська вла­да ви­зна­ла брак еко­но­мі­чно­го ефе­кту від сан­кцій і бу­ла зму­ше­на вда­ти­ся до актив­ні­ших дій. Ни­ні з бу­дів­ни­цтвом АЕС у Бу­ше­рі Іра­ну до­по­ма­гає РФ. Спо­ча­тку ро­сій­ський кон­церн Ро­са­том до­бу­ду­вав за­кон­сер­во­ва­ну пі­сля Іслам­ської ре­во­лю­ції АЕС, а не­що­дав­но взяв­ся за спо­ру­дже­н­ня дру­го­го енер­го­бло­ка. Як ба­чи­мо, на­віть в умо­вах обме­жень зав­жди мо­жна зна­йти то­го, хто до­по­мо­же обі­йти санкції, осо­бли­во якщо він сам від них по­тер­пає.

По­при бло­ка­ду, до­во­лі успі­шно роз­ви­ва­ла­ся та­кож іран­ська про­гра­ма з роз­роб­ки ра­ке­тно­го озбро­є­н­ня. За час дії сан­кцій бу­ло ство­ре­но та ви­про­бу­ва­но ці­ле сі­мей­ство іран­ських ба­лі­сти­чних ра­кет рі­зної даль­но­сті, по­чи­на­ю­чи від від­но­сно про­стих «Ше­хаб-1» і «Ше­хаб-2», що є мо­ди­фі­ка­ці­єю Scud C (мі­жна­ро­дна на­зва ра­дян­сько­го ком­пле­ксу «Ель­брус»), до по­ту­жні­шої мо­ди­фі­ка­ції «Ше­хаб-3» або но­ві­ших зраз­ків ти­пу «Гадр», «Ашу­ра» та «Се­джил-2». Ці ра­ке­ти бу­ло ство­ре­но в пе­рі­од між 2006 і 2009 ро­ка­ми, ча­сти­на з них за сво­їм ра­ді­у­сом дії мо­же ді­ста­ти­ся до біль­шо­сті кра­їн Єв­ро­пи. Са­ме ці успі­хи іран­ських кон­стру­кто­рів ста­ли одні­єю з го­лов­них при­чин роз­гор­та­н­ня аме­ри­кан­ської ПРО в кра­ї­нах ЄС. Про­дов­жи­ли­ся ви­про­бу­ва­н­ня озбро­є­н­ня і пі­сля під­пи­са­н­ня так зва­ної Іран­ської ядер­ної уго­ди.

ТЕ­ГЕ­РАН НА­ВЧИВ­СЯ ВИ­ЖИ­ВА­ТИ ТА НА­ВІТЬ РОЗ­ВИ­ВА­ТИ­СЯ В СКЛА­ДНИХ УМО­ВАХ. ЦЯ НО­ВА ЕКО­НО­МІ­КА В ОКРЕ­МИХ ГА­ЛУ­ЗЯХ Є СА­МО­ДО­СТА­ТНЬОЮ І НЕ ПО­ТРЕ­БУЄ ВЕ­ЛИ­КИХ ОБ­СЯ­ГІВ ІМ­ПОР­ТУ, ВІД­ПО­ВІД­НО Й ВЕ­ЛИ­КИХ ВИ­ТРАТ

Роз­кри­ти­ку­вав­ши всі по­пе­ре­дні до­мов­ле­но­сті з Іра­ном, аме­ри­кан­ський пре­зи­дент Трамп зі скан­да­лом одно­сто­рон­ньо ви­йшов із ці­єї уго­ди. Єв­ро­пей­ські кра­ї­ни­під­пи­сан­ти досі на­ма­га­ю­ться вря­ту­ва­ти її, адже ма­ють не­по­га­ні до­хо­ди від тор­гів­лі з Іра­ном. Спо­лу­че­ні Шта­ти пла­ну­ють за­про­ва­ди­ти чер­го­ві санкції про­ти Те­ге­ра­на, які зно­ву бу­дуть спря­мо­ва­ні про­ти на­фто­до­був­ної га­лу­зі. Очі­ку­є­ться, що крім вла­сне США до них ма­ють при­єд­на­ти­ся де­які єв­ро­пей­ські кра­ї­ни, Пів­ден­на Ко­рея, Япо­нія та Шрі-лан­ка. Для Шта­тів це не­по­га­на мо­жли­вість при­бра­ти кон­ку­рен­та з на­фто­во­го рин­ку та зро­би­ти рен­та­бель­ні­шою тор­гів­лю вла­сною на­фтою. Чи бу­дуть ці санкції успі­шни­ми, по­ка­же час, але вже за­раз мо­жна ска­за­ти, що ви­ко­ри­ста­н­ня еко­но­мі­чної зброї стає де­да­лі менш ефе­ктив­ним в умо­вах гло­ба­лі­за­ції та роз­ви­тку рин­ків по­за ме­жа­ми за­хі­дно­го сві­ту. На­пев­но, в окре­мих га­лу­зях економіки вже мо­жна го­во­ри­ти про за­мкне­ну си­сте­му між кра­ї­на­ми, що потерпають від різних ути­сків з бо­ку за­хі­дних кра­їн. За­мість єв­ро­пей­ських ін­ве­сто­рів чи екс­пор­те­рів зав­жди мо­жуть при­йти ін­ші, яких по­лі­ти­чні пи­та­н­ня ці­кав­лять мен­ше. В еко­но­мі­чній вій­ні про­ти США для Іра­ну є що­най­мен­ше два со­ю­зни­ки: РФ і Ки­тай, ко­жен зі сво­ї­ми про­бле­ма­ми, однак спіль­ний во­рог мо­же ста­ти для них не­по­га­ним фа­кто­ром для єд­на­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.