При­на­ди ізо­ля­ції

Чо­му за­хі­дні санкції осла­блю­ють Ро­сію, але не пу­тін­ський ре­жим

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Ма­ксим Ві­хров

Чо­му за­хі­дні санкції осла­блю­ють Ро­сію, але не пу­тін­ський ре­жим

Між­на­ро­дні санкції про­ти Ро­сії по­ро­джу­ють в укра­їн­сько­му су­спіль­стві ці­лий спектр спо­ді­вань. Ло­гі­ка про­ста: че­рез санкції вар­тість гео­по­лі­ти­чних аван­тюр для неї зро­стає, а от­же, ра­но чи пі­зно агре­сію про­ти Укра­ї­ни до­ве­де­ться при­пи­ни­ти. РФ бу­де зму­ше­на ка­пі­ту­лю­ва­ти, і не­ва­жли­во, зро­бить во­на це з Пу­ті­ним чи без ньо­го. Мо­жли­во, «роз­во­рот на 180о» іні­ці­ю­ва­ти­ме за­ра­ди са­мо­збе­ре­же­н­ня сам ре­жим. Або своє сло­во на­ре­шті ска­же ро­сій­ське су­спіль­ство, на пле­чі яко­го вже за­раз ля­гає чи­ма­лий сан­кцій­ний тя­гар. Ро­здра­то­ва­ні еко­но­мі­чним за­не­па­дом і роз­ча­ро­ва­ні в пу­ті­ні­змі, ро­сі­я­ни мо­жуть тим чи ін­шим спосо­бом по­ва­ли­ти не­аде­ква­тний ре­жим, по­хо­вав­ши ра­зом із ним і йо­го ім­пер­ські про­е­кти. Але на­справ­ді в ро­сій­ських ре­а­лі­ях усі ці сце­на­рії вкрай ма­ло­ймо­вір­ні. У най­ближ­чо­му май­бу­тньо­му рі­вень на­шої без­пе­ки за­ле­жа­ти­ме від обо­ро­но­зда­тно­сті, а не від то­го, що від­бу­ва­є­ться в РФ. Ви­хо­дить, що всі ці обме­же­н­ня не працюють? Аж ні­як. Але во­ни за­про­ва­дже­ні не для екс­тре­но­го упо­ко­ре­н­ня Ро­сії, а для то­го, щоб по­сту­по­во зни­жу­ва­ти її гео­по­лі­ти­чну ва­гу, пе­ре­тво­рю­ю­чи остан­ню ім­пе­рію кон­ти­нен­ту на грав­ця тре­тьо­го еше­ло­ну.

Зві­сно, не­має жо­дно­го сум­ні­ву, що санкції, під­ри­ва­ю­чи еко­но­мі­ку РФ, за­ли­ша­ють їй усе мен­ше ре­сур­сів на гі­бри­дну агре­сію. Та­кож во­ни пе­ре­шко­джа­ють до­сту­пу до пе­ре­до­вих те­хно­ло­гій, що в пер­спе­кти­ві спри­я­ти­ме її від­ста­ван­ню. Зокре­ма, пі­сля те­ра­кту в Солс­бе­рі США обме­жи­ли по­став­ку «то­ва­рів по­двій­но­го при­зна­че­н­ня», а са­ме уста­тку­ва­н­ня, від яко­го за­ле­жить і ро­сій­ська на­фто­га­зо­ва га­лузь. Однак їй ви­ста­чить на­яв­них ре­сур­сів, щоб три­ма­ти Укра­ї­ну в на­пру­жен­ні ба­га­то ро­ків. Скіль­ки Крем­лю ко­штує утри­ма­н­ня «ЛНР» і «ДНР», до­сте­мен­но не­ві­до­мо, але не слід пе­ре­оці­ню­ва­ти ці ви­да­тки. За да­ни­ми ні­ме­цько­го ви­да­н­ня Bild, у 2016-му РФ ви­тра­ча­ла на Дон­бас ли­ше 0,6% сво­го бю­дже­ту. За по­тре­би су­ми мо­жна змен­ши­ти, оскіль­ки мі­сце­ве на­се­ле­н­ня без­прав­не й пов­ста­ти про­ти те­ро­ри­сти­чно­го оку­па­цій­но­го ре­жи­му не мо­же. Та й під­три­му­ва­ти обо­ро­но­зда­тність «ре­спу­блік» на ма­кси­маль­но­му рів­ні не­має по­тре­би: вір­на мін­ським уго­дам Укра­ї­на на­вряд чи на­ва­жи­ться на си­ло­вий сце­на­рій де­о­ку­па­ції. І хо­ча те­хно­ло­гі­чна де­гра­да­ція ро­сій­ських військ та на­віть спец­служб оче­ви­дна, во­гни­ще на­силь­ства мо­жна під­три­му­ва­ти й до­сить при­мі­тив­ни­ми за­со­ба­ми, як це ро­бить, на­при­клад, ХАМАС у Се­кто­рі Га­зи. Тож спо­ді­ва­н­ня, що в Ро­сії осьось ба­наль­но за­кін­ча­ться гро­ші на вій­ну, при­мар­ні.

Чи мо­жуть санкції по­хи­тну­ти осно­ви пу­тін­сько­го ре­жи­му? З одно­го бо­ку, пев­ні по­зи­тив­ні зру­ше­н­ня фі­ксує там­те­шня со­ці­о­ло­гія. Так, за да­ни­ми Ле­ва­да-цен­тру (який ро­сій­ська вла­да вва­жає «іно­зем­ним аген­том»), під­трим­ка ро­сі­я­на­ми зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го кур­су Пу­ті­на у 2016–2018 ро­ках впа­ла з 22% до 16%. Тим ча­сом, по­при санкції, по­зи­тив­не став­ле­н­ня до За­хо­ду в кра­ї­ні має по­зи­тив­ну ди­на­мі­ку: час­тка сим­па­ти­ків США у 2014–2018-му зро­сла з 18% до 41%, а про­тив­ни­ків зни­зи­ла­ся із 71% до 40%. Сим­па­ти­ків ЄС за цей час по­біль­ша­ло з 25% до 42%, про­тив­ни­ків по­мен­ша­ло з 60% до 38%. На ли­пень 2018-го за збли­же­н­ня із За­хо­дом ви­сту­па­ли 68% ро­сі­ян, про­ти­ле­жний ве­ктор під­три­му­вав 21%. За ба­жа­н­ня в цьо­му мо­жна по­ба­чи­ти озна­ки то­го, що су­спіль­ство де­да­лі біль­ше не по­ді­ляє ізо­ля­ціо­ніст­сько­го кур­су Крем­ля й усві­дом­лює, що справ­жнім при­звід­цем сан­кцій є не «ру­со­фоб­ський За­хід», а Пу­тін із йо­го гео­по­лі­ти­чни­ми аван­тю­ра­ми. Та­кож у Ле­ва­да-цен­трі фі­ксу­ють стур­бо­ва­ність гро­ма­дян по­гір­ше­н­ням еко­но­мі­чної си­ту­а­ції та зро­ста­н­ня не­га­тив­них очі­ку­вань на май­бу­тнє. До то­го ж не­вдо­во­ле­н­ня, на­при­клад, під­ви­ще­н­ням пен­сій­но­го ві­ку вже ви­ли­ва­є­ться в ма­со­ві про­те­сти. Нев­же Ро­сія справ­ді ру­ха­є­ться до «ре­во­лю­цій­ної си­ту­а­ції», що мо­же скін­чи­ти­ся по­ва­ле­н­ням ре­жи­му?

По­чні­мо з то­го, що не­вдо­во­ле­н­ня ще не озна­чає го­тов­но­сті до кон­кре­тних дій. У сер­пні — ве­ре­сні 2018-го май­же 86% ро­сі­ян за­су­джу­ва­ло під­ви­ще­н­ня пен­сій­но­го ві­ку і 53% за­яв­ля­ло про го­тов­ність до про­те­стів. Мі­тин­ги про­йшли в ба­га­тьох мі­стах РФ, але пі­сля то­го, як у ве­ре­сні по­лі­ція ста­ла роз­га­ня­ти й за­три­му­ва­ти їх уча­сни­ків, про­те­стні на­строї по­мі­тно охо­ло­ли: сьо­го­дні го­тов­ність до та­кої актив­но­сті де­кла­рує ли­ше 35% ро­сі­ян (Ле­ва­да-центр). Здо­га­да­ти­ся про при­чи­ни змін не­важ­ко: мі­тин­ги про­ти пен­сій­ної ре­фор­ми ста­ли пе­ре­кон­ли­вою де­мон­стра­ці­єю си­ли, але не гро­ма­дян, а дер­жа­ви та її си­ло­во­го апа­ра­ту. Та й на­зва­ти ан­ти­ре­жим­ни­ми ці про­те­сти важ­ко, оскіль­ки їхнім по­лі­ти­чним хе­длай­не­ром бу­ла ма­ріо­не­тко­ва КПРФ, ціл­ком ке­ро­ва­на Крем­лем. До то­го ж со­ці­аль­ні про­те­сти ма­ло ці­кав­лять се­ре­дній клас, який тра­ди­цій­но вва­жа­є­ться опо­рою «ко­льо­ро­вих ре­во­лю­цій» (за да­ни­ми «Де­мо­кра­ти­чних іні­ці­а­тив», із-по­між уча­сни­ків Єв­ро­май­да­ну під­при­єм­ці, фа­хів­ці та сту­ден­ти ста­но­ви­ли 70%). На­віть за ба­жа­н­ня він не зда­тен протистояти ре­жи­му, про що свід­чать усі про­те­сти в Ро­сії за остан­ні 18 ро­ків. Подаль­ше по­гір­ше­н­ня еко­но­мі­чної си­ту­а­ції ли­ше під­ри­ва­ти­ме ста­но­ви­ще се­ре­дньо­го кла­су, за­ти­сну­то­го між па­тер­на­ліст­ськи на­ла­што­ва­ною бі­дно­тою та при­двор­ни­ми олі­гар­ха­ми.

Своє не­вдо­во­ле­н­ня су­спіль­ство мо­гло б ре­а­лі­зу­ва­ти на ви­бо­рах, але цей ін­сти­тут у Ро­сії пра­кти­чно не фун­кціо­нує. Оста­н­ня пре­зи­дент­ська кам­па­нія бу­ла не­при­хо­ва­ною си­му­ля­ці­єю: не зма­га­н­ням кан­ди­да­тів, а чи­мось на зра­зок «ре­фе­рен­ду­му про на­ро­дну до­ві­ру Пу­ті­ну». Не­зго­ду із цим ста­но­ви­щем ро­сі­я­ни ви­сло­ви­ли ли­ше низь­кою яв­кою, але та­ка па­сив­на ре­а­кція Кремль ціл­ком вла­што­вує. Під час мі­сце­вих ви­бо­рів у ве­ре­сні 2018-го си­ту­а­ція по­вто­ри­ла­ся. Усю­ди ви­бо­ри за­кін­чи­ли­ся пе­ре­мо­гою «Еди­ной Рос­сии», за ви­ня­тком При­мор’я,

Під­трим­ка ро­сі­я­на­ми зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го кур­су Пу­ті­на у 2016–2018 ро­ках впа­ла з 22% до 16%. Тим ча­сом, по­при санкції, по­зи­тив­не став­ле­н­ня до За­хо­ду в кра­ї­ні має по­зи­тив­ну ди­на­мі­ку: час­тка сим­па­ти­ків США у 2014–2018-му зро­сла з 18% до 41%, а про­тив­ни­ків зни­зи­ла­ся із 71% до 40%

Ха­ка­сії, Ха­ба­ров­сько­го краю та Во­ло­ди­мир­ської обла­сті, де в пер­шо­му ту­рі її здо­бу­ли кан­ди­да­ти від ма­ріо­не­тко­вих ЛДПР та КПРФ. Опти­мі­сти вже ого­ло­си­ли остан­нє «про­те­стним го­ло­су­ва­н­ням», бун­том ба­зо­во­го еле­кто­ра­ту про­ти «Еди­ной Рос­сии», про­те це оче­ви­дне пе­ре­біль­ше­н­ня. До то­го ж Кремль успі­шно про­вів опе­ра­цію з на­да­н­ня Пу­ті­ну без­аль­тер­на­тив­но­го ста­ту­су в очах су­спіль­ства: за всьо­го не­вдо­во­ле­н­ня 51% ро­сі­ян ба­жає, аби він за­ли­шив­ся пре­зи­ден­том і пі­сля 2024-го, що дає йо­му аб­со­лю­тну пе­ре­ва­гу над будь-яки­ми опо­зи­ціо­не­ра­ми (Ле­ва­да-центр). Та й са­ма по со­бі змі­на вла­ди в Ро­сії зов­сім не га­ран­тує, що її став­ле­н­ня до Укра­ї­ни ста­не іна­кшим. На­віть ті по­лі­ти­ки, які по­зи­ціо­ну­ють се­бе як про­за­хі­дних лі­бе­ра­лів, не ви­яви­ли на­ле­жної по­ва­ги до Укра­ї­ни та її су­ве­ре­ні­те­ту: як і 100 ро­ків то­му, ро­сій­ський лі­бе­ра­лізм за­кін­чу­є­ться там, де по­чи­на­є­ться укра­їн­ське пи­та­н­ня. Слід ура­хо­ву­ва­ти й те, що пе­ре­мо­га лі­бе­ра­лів у РФ вкрай ма­ло­ймо­вір­на. На­ба­га­то ви­щі шан­си в «чер­во­но-ко­ри­чне­вих», які стра­жда­ють на ім­пер­ську свер­бля­чку ще біль­ше, ніж Пу­тін.

Зна­чно сер­йо­зні­шою за­гро­зою пу­тін­сько­му ре­жи­му, аніж су­спіль­не не­вдо­во­ле­н­ня, є не­вдо­во­ле­н­ня олі­гар­хів, оскіль­ки че­рез по­лі­ти­чні аван­тю­ри го­спо­да­ря Крем­ля во­ни ста­ють «не­ру­ко­по­жа­тни­ми» на За­хо­ді, ку­ди так ста­ран­но ін­те­гру­ва­лись остан­ні два де­ся­ти­лі­т­тя. На­при­клад, Ро­ма­ну Абра­мо­ві­чу, який ще отри­мав гро­ма­дян­ство Ізра­ї­лю, Бри­та­нія від­мо­ви­ла­ся про­дов­жу­ва­ти ві­зу, а Швей­ца­рія — на­да­ва­ти по­свід­ку на про­жи­ва­н­ня че­рез те, що він мо­же ста­но­ви­ти за­гро­зу й за­шко­ди­ти ре­пу­та­ції кра­ї­ни. І це ли­ше по­ча­ток: пі­сля за­ма­ху на Сер­гія Скри­па­ля Ве­ли­ка Бри­та­нія за­яви­ла про на­мір пе­ре­гля­ну­ти ві­зи 700 за­мо­жним ро­сій­ським екс­па­там. Іде­ться не ли­ше про змі­ну мі­сця про­жи­ва­н­ня. Під стра­хом сан­кцій во­ни зму­ше­ні по­вер­та­ти ко­шти на ба­тьків­щи­ну: за да­ни­ми аген­ції Bloomberg із по­си­ла­н­ням на ста­ти­сти­ку

Сбер­бан­ку, за сі­чень — сер­пень 2018-го кор­по­ра­тив­ні вкла­ди в усіх ва­лю­тах зро­сли на $98 млрд. Для Пу­ті­на це чу­до­ва на­го­да ди­сци­плі­ну­ва­ти олі­гар­хів. На бунт во­ни на­вряд чи на­ва­жа­ться, пам’ята­ю­чи «па­ци­фі­ка­цію» по­ча­тку 2000-х, пі­сля якої на­ро­див­ся зна­ме­ни­тий афо­ризм про те, що в Ро­сії олі­гар­хи ли­ше «працюють» мі­льяр­де­ра­ми, ке­ру­ю­чи тіль­ки тим, чим до­зво­ляє Пу­тін. На від­мі­ну від укра­їн­ської фі­нан­со­вої елі­ти, що має ре­аль­ний вплив на пар­ла­мент та ін­ші дер­жав­ні ін­сти­ту­ти, ро­сій­ська під­по­ряд­ко­ва­на си­ло­ви­кам, бунт про­ти яких — ідея ма­ло­пер­спе­ктив­на.

Та­ким чи­ном, розглядати санкції як за­сіб швид­ко­го упо­ко­ре­н­ня Ро­сії не вар­то. Ре­жим має до­ста­тньо ре­сур­сів, щоб іще дов­го до­шку­ля­ти Укра­ї­ні, й у ста­но­ви­щі обло­же­ної фор­те­ці по­чу­ва­є­ться на­ба­га­то кра­ще, ніж у ста­ні від­кри­то­сті, яка ро­бить кра­ї­ну вра­зли­вою до за­хі­дних впли­вів.

Ро­сій­ське су­спіль­ство по­збав­ле­не ін­сти­ту­цій­них мо­жли­во­стей впли­ва­ти на ухва­ле­н­ня рі­шень, а сил для повалення ре­жи­му йо­му ка­та­стро­фі­чно бра­кує. Ро­зра­хо­ву­ва­ти на за­ко­лот олі­гар­хів та­кож мар­но, оскіль­ки в РФ їхнє ста­но­ви­ще на­ба­га­то більш хис­тке, ніж в Укра­ї­ні. Чи це озна­чає, що ко­ле­ктив­ний За­хід за­сто­со­вує санкції ли­ше фор­маль­но? Аж ні­як. Во­ни є рад­ше хі­міо­те­ра­пі­єю, аніж хі­рур­гі­чним втру­ча­н­ням. Во­че­видь, це скла­до­ва дов­го­стро­ко­вої стра­те­гії, по­кли­ка­ної по­сла­би­ти впли­ви Ро­сії на За­хо­ді й по­во­лі при­швид­шу­ва­ти її при­ро­дну еко­но­мі­чну, те­хно­ло­гі­чну та су­спіль­но-по­лі­ти­чну де­гра­да­цію, що оста­то­чно по­хо­ває пре­тен­зії на гло­баль­не та ре­гіо­наль­не лі­дер­ство. Для Укра­ї­ни це бу­де пе­рі­о­дом ви­про­бу­вань і ста­нов­ле­н­ня як су­ве­рен­ної дер­жа­ви, зда­тної протистояти зов­ні­шній за­гро­зі. Та­кий «ви­шкіл Ро­сі­єю» не бу­де без­бо­лі­сним, але са­ме він при­швид­шить на­ше до­зрі­ва­н­ня як на­ції, за­галь­мо­ва­не в ча­си ра­дян­сько­го па­ну­ва­н­ня та пост­ра­дян­ської «ба­га­то­ве­ктор­но­сті».

Мі­тин­ги про­ти пен­сій­ної ре­фор­ми в Ро­сії жор­сто­ко роз­га­ня­ють, на­то­міть пре­зи­дент обі­цяє пом’якши­ти по­ка­ра­н­ня за екс­тре­мізм До­брий цар і злі по­лі­цей­ські.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.