Ан­нетт В’єв­йор­ка: «Ми не зна­є­мо, які пи­та­н­ня май­бу­тнє по­ста­вить що­до Го­ло­ко­сту»

«Ми не зна­є­мо, які пи­та­н­ня май­бу­тнє по­ста­вить що­до Го­ло­ко­сту»

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Спіл­ку­ва­ла­ся Ган­на Тре­губ

Фран­цузь­ка до­слі­дни­ця про істо­ри­чну пам’ять у сьо­го­ден­ні

Ти­ждень по­спіл­ку­вав­ся з фран­цузь­ким істо­ри­ком про роль свід­чень жертв і свід­ків у пам’яті про Го­ло­кост, роль ме­діа в роз­крит­ті прав­ди про на­цист­ські зло­чи­ни та су­ча­сні єв­ро­пей­ські по­лі­ти­чні спе­ку­ля­ції дов­ко­ла те­ми від­по­від­аль­но­сті за цю тра­ге­дію.

Істо­рія та пам’ять про Го­ло­кост від­мін­ні в різних єв­ро­пей­ських кра­ї­нах. Чим спе­ци­фі­чні фран­цузь­ка ві­зія тих по­дій і пам’ять про них? — Так, рі­зни­ця ве­ли­ка за­ле­жно від си­ту­а­цій в різних єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, а та­кож з огля­ду на чи­ма­ло до­да­тко­вих па­ра­ме­трів. Де­які з кра­їн Єв­ро­пи бу­ли со­ю­зни­ка­ми на­цист­ської Ні­меч­чи­ни, про­те за­хи­ща­ли біль­шість сво­го єв­рей­сько­го на­се­ле­н­ня на вла­сній те­ри­то­рії май­же до кін­ця вій­ни. Від­мін­но­сті та­кож зу­мов­ле­ні ва­жли­ві­стю єв­рей­ських гро­мад, які ме­шка­ли в різних єв­ро­пей­ських кра­ї­нах. Пе­ре­ва­жна ча­сти­на зни­ще­них єв­ре­їв жи­ла в Схі­дній Єв­ро­пі, по­ло­ви­на з них (близь­ко 3 млн) — у Поль­щі. Де­які бу­ли вби­ті ко­ло місць, де во­ни ме­шка­ли, як це ста­ло­ся з ки­їв­ською єв­рей­ською гро­ма­дою, роз­стрі­ля­ною в Ба­би­но­му Яру. Мо­ва про єв­рей­ство Ки­є­ва та нав­ко­ли­шніх міст. У бе­ре­зні — кві­тні 1942 ро­ку єв­ре­їв по­ча­ли транс­пор­ту­ва­ти до та­бо­рів смер­ті з ду­же від­да­ле­них місць — від Нор­ве­гії до Кор­фу в Гре­ції. Їх до­став­ля­ли в ті мі­сця, що ве­ли­кий істо­рик Ра­уль Гіль­берґ на­звав цен­тра­ми вбивства, як- от Хелм­но, Тре­блін­ка або Освен­цим. Усіх: чо­ло­ві­ків, жі­нок, ді­тей. Якщо по­гля­ну­ти, то не бу­ло в істо­рії та­ко­го ге- но­ци­ду, щоб тих, ко­го за­пла­ну­ва­ли зни­щи­ти, ви­во­зи­ли ку­дись, ство­рю­ва­ли ці­лу ін­фра­стру­кту­ру та ло­гі­сти­ку для цьо­го. Вір­ме­нів тур­ки вби­ва­ли в мі­сцях їхньо­го ком­па­ктно­го про­жи­ва­н­ня, і так бу­ло й у Ру­ан­ді між ту­тсі та ху­ту. Те са­ме сто­су­є­ться укра­їн­сько­го Го­ло­до­мо­ру. Ці ге­но­ци­ди від­бу­ва­ли­ся на мі­сцях, а Го­ло­кост ні. Тур­ки не шу­ка­ли вір­ме­нів у Фран­ції, а на­ци­сти на­ма­га­ли­ся зни­щи­ти всіх єв­ро­пей­ських єв­ре­їв.

У Фран­ції пе­ред вій­ною жи­ло від 300 тис. до 350 тис. єв­ре­їв. Близь­ко 76 тис. бу­ли де­пор­то­ва­ні, біль­шість до Ау­швіц-бір­ке­нау, і ли­ше кіль­ка ти­сяч ви­жи­ли. То­ді­шній уряд фран­цузь­кої дер­жа­ви спів­пра­цю­вав із на­ци­ста­ми, і май­же всі ці єв­реї бу­ли аре­што­ва­ні фран­цузь­ки­ми по­лі­цей­ськи­ми.

У сво­їх істо­ри­чних пра­цях ви за­зна­ча­є­те, що фран­цу­зи не до кін­ця зро­зумі­ли гли­би­ну сво­єї уча­сті в зни­щен­ні єв­ре­їв під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Що спри­яє та­кій слі­по­ті? — Зна­до­би­ло­ся ба­га­то ро­ків, щоб у Фран­ції усві­до­ми­ли факт зни­ще­н­ня єв­ре­їв Єв­ро­пи та від­по­від­аль­ність вла­сної дер­жа­ви ( уряд Ві­ші під ке­рів­ни­цтвом мар­ша­ла Пе­те­на) за їхнє пе­ре­слі­ду­ва­н­ня. Пре­зи­дент Жак Ши­рак у 1995 ро­ці, під час вша­ну­ва­н­ня сум­них ро­ко­вин най­біль­шо­го аре­шту єв­ре­їв на фран­цузь­ких те­ре­нах, що від­був­ся в окру­зі Вель д’ів 16 та 17 ли­пня 1942-го (то­ді впер­ше за­а­ре­шту­ва­ли жі­нок і ді­тей, 400 єв­рей­ських хло­пчи­ків і дів­ча­ток по­тра­пи­ли до Ау­шві­цу, де за­ги­ну­ли), ви­го­ло­сив ду­же ва­жли­ву про­мо­ву. У ній він ви­знав при­че­тність і від­по­від­аль­ність фран­цу­зів за зло­чи­ни про­ти лю­дя­но­сті під час Го­ло­ко­сту. Опе­ра­цію спла­ну­ва­ли нім­ці, про­те ви­ко­на­ли фран­цузь­кі по­лі­цей­ські. Сим­во­лі­чне ви­зна­н­ня ста­ло за­галь­ним. Цей про­цес су­про­во­джу­вав­ся остан­ні­ми су­до­ви­ми про­це­са­ми над лю­дьми, які бра­ли участь у де­пор­та­ції єв­ре­їв: на­ци­стом Кла­у­сом Бар­бі, мі­лі­ціо­не­ром Па­у­лем Тув’єром, ви­со­ко­по­са­дов­цем Мо­рі­сом Па­по­ном. Та­кож спе­ці­аль­на мі­сія, при­зна­че­на прем’єр-мі­ніст ром, до­слі­ди­ла пи­та­н­ня та фа­кти роз­гра­бу­ва­н­ня єв­рей­сько­го май­на та при­зна­чи­ла ком­пен­са­ції. Та­ким чи­ном, ми мо­же­мо ска­за­ти, що по­трій­но, тоб­то із сим­во­лі­чно­го, пра­во­во­го та ма­те­рі­аль­но­го бо­ків, ра­ху­нок між єв­ре­я­ми Фран­ції та дер­жа­вою зрів­няв­ся.

Чо­му ва­жли­ви­ми для ро­зу­мі­н­ня та пам’яті про Шоа є свід­че­н­ня як оче­вид­ців, так і жертв? Що оби­дві зга­да­ні гру­пи во­лі­ють за­мов­чу­ва­ти й три­ма­ти в се­кре­ті на­віть че­рез де­ся­ти­лі­т­тя пі­сля зга­да­них по­дій? — По­чи­на­ю­чи із су­до­во­го про­це­су над Адоль­фом Ай­хман­ном (1961), свід­ки Го­ло­ко­сту ста­ють ти­ми, хто роз­по­від­ає істо­рію та бе­ре­же пам’ять. Во­ни ві­ді­гра­ють ва­жли­ву роль у пу­блі­чній сфе­рі, пе­ре­ва­жно в за­со­бах ма­со­вої ін­фор­ма­ції та в на­вчан­ні. Хто вва­жає за кра­ще мов­ча­ти — їхня роль під час Шоа бу­ла не­о­дно­зна­чною. Це сто­су­є­ться єв­ре­їв, які бу­ли чле­на­ми юден­ра­тів або ка­по в та­бо­рах. Це та­кож мо­жуть бу­ти ті, хто пе­ре­бу­вав на про­ти­ле­жно­му бо­ці, спів­у­ча­сни­ки го­нінь, або ті, хто за­хо­пив май­но єв­ре­їв.

Кон­стру­ю­ва­н­ня пам’яті про Го­ло­кост має істо­рію, яка три­ває вже біль­ше як 70 ро­ків. Во­на ді­ста­ла ви­ра­же­н­ня за кіль­ко­ма ве­кто­ра­ми, осо­бли­во пі­сля 1970-х: збір та упо­ряд­ку­ва­н­ня свід­чень, по­бу­до­ва му­зе­їв на мі­сцях ко­ли­шніх та­бо­рів смер­ті або у ве­ли­ких мі­стах, як- от Ва­шинг­тон чи Па­риж, спо­ру­дже­н­ня ме­мо­рі­а­лів. Во­на слу­гує мо­де­л­лю для по­бу­до­ви пам’яті про ін­ші ге­но­ци­ди, які ста­ли­ся пі­зні­ше (ска­жі­мо, у Ру­ан­ді), або ра­ні­ше, як- от зни­ще­н­ня вір­ме­нів із бо­ку тур­ків.

Якою є роль ЗМІ у від­на­хо­джен­ні та роз­крит­ті прав­ди про зло­чи­ни на­ци­стів у кон­цта­бо­рах і та­бо­рах смер­ті? На той мо­мент, ко­ли ці мі­сця від­на­йшли пі­сля ви­зво­ле­н­ня Єв­ро­пи, ме­діа мов­ча­ли чи та­ки го­во­ри­ли про зна­йде­не? — Ге­но­цид єв­ре­їв є явищем, яке не на­бу­ло ін­тен­сив­но­го ме­дій­но­го ви­сві­тле­н­ня. Ко­ли 27 сі­чня 1945 ро­ку ра­дян­ські вій­ська від­кри­ли та­бо­ри Освен­ци­ма, то зна­йшли не­ве­ли­ку кіль­кість в’язнів: близь­ко 7 тис. Во­ни не ста­ли ме­ді­а­то­ра­ми по­дій, які за­ли­ша­ли­ся пра­кти­чно не­по­мі­че­ни­ми. Мо­ва про близь­ко 60 тис. ув’язне­них єв­ре­їв, які на 10 днів ра­ні­ше бу­ли ви­ве­зе­ні, під час їхньо­го звіль­не­н­ня пе­ре­бу­ва­ли в за­хі­дних та­бо­рах, на­при­клад Бу­хен­валь­ді або Бер­ген-бел­зе­ні. Це зчи­ни­ло плу­та­ни­ну що­до цен­трів ма­со­вих вбивств єв­ре­їв, яки­ми до­во­лі дов­го вва­жа­ли за­лі­зни­чні тер­мі­на­ли, тран­зи­тні зо­ни й кон­цен­тра­цій­ні та­бо­ри, що існу­ва­ли ще в 1933-му. Ли­ше від 1961 ро­ку та су­ду над Адоль­фом Ай­хман­ном ста­ло зро­зумі­ло, що істо­рія про Го­ло­кост є те­мою роз­по­віді, окре­мою від ін­ших аспе­ктів на­цист­ських зло­чи­нів під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни.

У мої книж­ці «1945. Від­кри­т­тя» («1945. La découverte») я пря­мую за від­кри­т­тям на­цист­ських та­бо­рів фран­цузь­ким фо­то­гра­фом Ері­ком Шва­бом та аме­ри­кан­ським жур­на­лі­стом Ме­є­ром Ле­ві­ном 1945-го. Во­ни оби­два пе­ре­су­ва­ли­ся ви­зво­ле­ни­ми те­ри­то­рі­я­ми одним джи­пом. Фо­то­гра­фії та по­ві­дом­ле­н­ня цих жур­на­лі­стів по­ка­зу­ють, на­скіль­ки важ­ко зро­зу­мі­ти сенс, ви­тлу­ма­чи­ти те, що ви ба­чи­те. Від­кри­т­тя на­цист­ських та­бо­рів у кві­тні та трав­ні 1945 ро­ку при­ве­ло до ду­же ін­тен­сив­но­го ви­сві­тле­н­ня ці­єї те­ми в ЗМІ. Це був шок. Але не­за­ба­ром ті фа­кти ві­ді­йшли на за­дній план, бо на по­ряд­ку ден­но­му бу­ли ін­ші пи­та­н­ня че­рез хо­ло­дну вій­ну.

Ви за­зна­ча­є­те, що є куль­тур­ні та со­ці­аль­ні при­чи­ни, які під­штов­ху­ють су­спіль­ство вчи­ни­ти ге­но­цид. Про що кон­кре­тно мо­ва? — Це скла­дне, ком­пле­ксне пи­та­н­ня. Ко­ро­тко тут не від­по­ві­сти, про­те спро­бую. До Го­лок ос ту при­звів ан­ти­се­мі­тизм, який б у віє в ко­жно­му єв­ро­пей­сько­му су­спіль­стві біль­шою або мен­шою мі­рою про­тя­гом сто­літь. Спо­ча­тку йшло­ся про ан­ти­ю­да­їзм, тоб­то про не­при­язнь на ре­лі­гій­ній осно­ві: хри­сти­я­ни вва­жа­ли, що єв­реї вин­ні у вбив­стві Ісу­са Хри­ста й то­му во­ни во­ро­ги. Це слу­гу­ва­ло ви­прав­да­н­ням для се­гре­га­ції та мар­гі­на­лі­за­ції єв­рей­ства в ба­га­тьох кра­ї­нах то­ді­шньої се­ре­дньо­ві­чної Єв­ро­пи. Їм за­бо­ро­не­но бу­ло ма­ти пев­ний фах, во­ло­ді­ти зем­лею, се­ли­ти­ся в пев­них мі­сцях. Якийсь час пев­ні кра­ї­ни гна­ли єв­ре­їв геть за кор­дон. Та­ким чи­ном, остан­ні із За­хі­дної Єв­ро­пи пе­ре­се­ли­ли­ся до схі­дно­єв­ро­пей­ських кра­їн. Пе­ре­д­усім до Поль­щі. Їх ви­гна­ли на­при­кін­ці XV сто­лі­т­тя з Іспа­нії та Пор­ту­га­лії. Єв­реї ря­ту­ва­ли­ся тим, що пе­ре­їжджа­ли з кра­їн За­хі­дної та Пів­ден­ної Єв­ро­пи на схід, до Осман­ської та Ро­сій­ської ім­пе­рій.

У Ро­сій­ські ім­пе­рії, ча­сти­ною якої пев­ний час був Ки­їв, єв­реї бу­ли зо­бов’яза­ні жи­ти в так зва­них зо­нах осі­ло­сті, що тя­гну­ли­ся з пів­но­чі на пів­день, від Бал­ти­ки до Чор­но­го мо­ря. Зокре­ма, Ки­їв на­ле­жав до та­кої зо­ни. Не ви­пад­ко­во там ме­шка­ло ба­га­то єв­рей­ських ін­те­ле­кту­а­лів, як- от Шо­лом-алей­хем, один із най­ви­да­тні­ших ав­то­рів, що пи­са­ли на іди­ші. Не за­бу­вай­мо, що прем’єр­мі­ністр Ізра­ї­лю Ґол­да Ме­їр теж по-

Ан­нетт В’єв­йор­ка на­ро­ди­ла­ся 1948 ро­ку в Па­ри­жі. Фран­цузь­кий істо­рик, спе­ці­а­ліст із до­слі­дже­н­ня Го­ло­ко­сту та істо­рії єв­ре­їв у ХХ сто­літ­ті. З 1974 по 1976 ро­ки ви­кла­да­ла фран­цузь­ку мо­ву та куль­ту­ру в Кан­то­ні. 1991- го за­хи­сти­ла ди­сер­та­цію «Де­пор­та­ція та ге­но­цид: між пам’ят­тю та за­бу­т­тям» в Уні­вер­си­те­ті Па­риж-x — Нан­тер. Бе­ре участь в Асо­ці­а­ції «При­мо Ле­ві» ( до­гляд та під­трим­ка жертв тор­тур та по­лі­ти­чно­го на­силь­ства), та­кож во­на є ди­ре­кто­ром із до­слі­джень у CNRS і чле­ном Ви­щої ра­ди ар­хі­вів. Бу­ла уча­сни­цею до­слі­дни­цької мі­сії «Роз­по­діл єв­ре­їв Фран­ції», яка на­зи­ва­є­ться мі­сі­єю Мат­те­о­лі.

КІЛЬ­КА РО­КІВ ТО­МУ В ЄВ­РО­ПІ НА­МІ­ТИВ­СЯ ПРО­ЦЕС, КО­ЛИ МІ­СЦЕ­ВІ ПО­ЛІ­ТИ­КИ СТА­ЛИ ЗА­ПЕ­РЕ­ЧУ­ВА­ТИ ВИ­ЗНА­НІ ФА­КТИ, МОВ­ЛЯВ, НІ-НІ, НАШ НА­РОД НЕ МАЄ ЖО­ДНОЇ ДО­ТИ­ЧНО­СТІ ДО ЗДІЙ­СНЕ­Н­НЯ ГО­ЛО­КО­СТУ. ТАК БУ­ЛО В ПОЛЬ­ЩІ, УГОР­ЩИ­НІ, ТА Й У ФРАН­ЦІЇ ТЕЖ

хо­дить із Ки­є­ва. Але й у Ро­сій­ській ім­пе­рії єв­реї бу­ли лю­дьми «дру­го­го сор­ту». Це ре­аль­ність, що три­ва­ла до по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя.

По­чи­на­ю­чи з 1900-х ро­ків, єв­ре­ям до­зво­ли­ли за­йма­ти­ся ти­ми фа­ха­ми, яки­ми за­бо­ро­ня­ли ра­ні­ше. Так чи іна­кше в біль­шо­сті єв­ро­пей­ських кра­їн єв­рей­ство пе­ре­жи­ло своє­рі­дну еман­си­па­цію. У цей мо­мент став­ся зсув: ан­ти­ю­да­їзм за­сту­пив ан­ти­се­мі­тизм, який ви­ніс на по­верх­ню ку­пу сте­ре­о­ти­пів. Зокре­ма, твер­дже­н­ня про те, що ко­жен єв­рей ба­га­тій (за­бу­ва­ю­чи про єв­рей­ську бі­дно­ту), що єв­реї при­че­тні до все­сві­тньої змо­ви, щоб за­хо­пи­ти весь світ. Пе­ред тим як до вла­ди при­йшли на­ци­сти, єв­ре­ям мо­жна бу­ло ви­йти з юда­ї­зму, охре­сти­ти­ся, що одра­зу під­ні­ма­ло їх у су­спіль­ній стра­ти­фі­ка­ції.

На­цизм при­звів до но­во­го ти­пу ан­ти­се­мі­ти­зму. Ві­до­мий істо­рик Са­ул Фрі­длан­дер ка­зав, що в на­ци­змі є своя спе­ци­фі­чність — так зва­ний ря­тів­ний ан­ти­се­мі­тизм. Ішло­ся про те, що Рейх, який три­ва­ти­ме сто­лі­т­тя­ми, як мрі­яв Адольф Гі­тлер, мо­же бу­ти зве­де­ний тіль­ки в ра­зі зни­ще­н­ня та ви­се­ле­н­ня всіх єв­ре­їв. Це ста­ло умо­вою своє­рі­дно­го ви­ку­пле­н­ня та арій­сько­го домінування, про яке йшло­ся на­ци­стам.

Я про­во­джу па­ра­лель із на­пи­са­ним Кар­лом Мар­ксом «Ко­му­ні­сти­чним ма­ні­фе­стом». Він ка­зав, що вся істо­рія — це боротьба кла­сів. На­ци­змо­ві йшло­ся про між­ра­со­ву бо­роть­бу. Ним бу­ло ви­ро­бле­но пев­ну ра­со­ву іє­рар­хію. Арій­ці, по­тім слов’яни, які ма­ли ви­ко­ну­ва­ти фун­кцію раб­ської си­ли. На­ци­сти твер­ди­ли, що цьо­му на­се­лен­ню не по­трі­бна ні осві­та, ні ме­ди­ци­на. На­сту­пни­ми бу­ли єв­реї. От від них, на дум­ку на­ци­стів, тре­ба бу­ло по­зба­ви­ти­ся. На са­мих по­ча­тках йшло­ся про те, що Райх має бу­ти, так би мо­ви­ти, «віль­ним і чи­стим від єв­ре­їв». Зсув став­ся 1941-го, ко­ли Вер­махт за­хо­пив ча­сти­ну СРСР, а ще біль­ший — пі­сля всту­пу США у Дру­гу сві­то­ву вій­ну. Тоб­то до 1941 ро­ку йшло­ся про ре­гіо­наль­ний ге­но­цид, а з черв­ня 1941-го — про то­таль­ний. Звід­сі­ля й тра­ге­дія Ба­би­но­го Яру в Ки­є­ві та схо­жі тра­ге­дії в ін­ших укра­їн­ських і не тіль­ки мі­стах. У гру­дні 1941 ро­ку на­цист­ська вер­хів­ка ви­рі­ши­ла вла­шту­ва­ти ан­ти­єв­рей­ську чис­тку в усій Єв­ро­пі.

За остан­ні 70 ро­ків, зда­є­ться, склав­ся своє­рі­дний ка­нон, як ка­за­ти про Го­ло­кост. Те, що це був ге­но­цид, ви­зна­ють усі, про­те що ли­ша­є­ться по­за вузь­ким і зви­чним на­ра­ти­вом про цю тра­ге­дію? Чи є та­кі пи­та­н­ня про Шоа, які не став­лять або не хо­чуть зна­ти на них від­по­відь? — Тут тре­ба зва­жа­ти на на­яв­ність ба­га­тьох скла­до­вих. Пе­ре­д­усім на ро­бо­ту істо­ри­ків. Про­фе­сій­ні та прин­ци­по­ві на­у­ков­ці не ма­ють жо­дних та­бу. Во­ни віль­ні ви­вча­ти будь-який аспект до­слі­джу­ва­ної про­бле­ми.

Дру­га річ — це жер­тви, ті, що пе­ре­жи­ли Го­ло­кост. Їх не так уже й ба­га­то. Хтось ли­шив спо­га­ди, а хтось пи­сав що­ден­ни­ки під час ге­но­ци­ду, хо­ва­ли їх до кра­щих ча­сів. Ча­сти­на з цих ме­му­а­рів ви­да­на дру­ком, як- от ме­му­а­ри Ан­ни Франк. Є ще ви­ну­ва­тці Го­ло­ко­сту, на­ци­сти, але не ли­ше. Біль­шість — це нім­ці, ав­стрій­ці, а по­ряд із ни­ми — пред­став­ни­ки мі­сце­во­го на­се­ле­н­ня різних єв­ро­пей­ських кра­їн, де від­був­ся Го­ло­кост, а та­кож ко­ла­бо­ран­ти. Крім то­го, слід вра­хо­ву­ва­ти ті кра­ї­ни, які бра­ли участь у Дру­гій сві­то­вій вій­ні, а та­кож ней­траль­ні дер­жа­ви, як- от Швей­ца­рія чи Шве­ція. Якщо ви справ­ді хо­че­те на­пи­са­ти прав­ди­ву істо­рію Го­ло­ко­сту, то тре­ба бра­ти до ува­ги всіх зга­да­них уча­сни­ків. Ін­те­гро­ва­на істо­рія Го­ло­ко­сту на­пи­са­на, при­найм­ні це вда­ло­ся Са­у­лу Фрі­лан­де­ру. Про­те ці­ка­вою ли­ша­є­ться й мі­кро­істо­рія зга­да­но­го яви­ща. На­при­клад, Омер Бар­тов на­пи­сав до­слі­дже­н­ня про єв­ре­їв укра­їн­сько­го Бу­ча­ча. Я на­пи­са­ла про істо­рію тран­зи­тно­го та­бо­ру Дран­сі у Фран­ції. Це опо­відь про ув’язне­них, ні­ме­цьку та фран­цузь­ку по­лі­ції, які аре­што­ву­ва­ли сво­їх спів­гро­ма­дян і утри­му­ва­ли їх у та­бо­рі.

Є ще один зріз пи­та­н­ня, про яке мо­ва. Це та істо­рія, якої вчать у шко­лах. А да­лі йде по­лі­ти­чний аспект. Ко­ли на­вча­єш шко­ля­рів, не ви­па­дає ускла­дню­ва­ти, доводиться рад­ше спро­щу­ва­ти. Опо­від­а­ти скла­дні ре­чі вда­є­ться в книж­ках, але їхня пре­ро­га­ти­ва — по­ли­ця бі­бліо­те­ки. Про­чи­та­ють їх не­хай ти­ся­ча осіб, а то й мен­ше. У шкіль­ній осві­ті для цьо­го мі­сця не­має.

Я ви­кла­да­ла в шко­лі до­во­лі дов­го та знаю, про що ка­жу. Так чи іна­кше ви­ни­кає по­тре­ба вкла­сти в істо­рію, якої на­вча­єш, мо­раль, тоб­то що до­бре, а що по­га­но. Тема Го­ло­ко­сту тем­на й тра­гі­чна, у ній ма­ло сві­тлих сто­рін. Ви­ни­кає спо­ку­са в кон­текс­ті цьо­го яви­ща го­во­ри­ти зде­біль­шо­го про пра­ве­дни­ків сві­ту, тих, хто ря­ту­вав єв­ре­їв. Це ви­крив­лює справ­жню істо­рію Шоа. По­ряд із пра­ве­дни­ка­ми сві­ту є Ба­бин Яр — по­твор­ний зло­чин і стра­шна тра­ге­дія.

Якщо ка­за­ти про по­лі­ти­чний вимір пи­та­н­ня, то це вель­ми ці­ка­во. У ба­га­тьох кра­ї­нах ви­зна­н­ня Го­ло­ко­сту вже від­бу­ло­ся, зокре­ма у Фран­ції на най­ви­що­му рів­ні. У Поль­щі ни­ні три­ва­ють скан­да­ли дов­ко­ла мі­сця під на­звою Єдва­бне. У мо­мент, ко­ли ра­дян­ські вій­ська ви­йшли з цьо­го мі­ста, а на­ци­сти ще не вві­йшли, по­ля­ки за­йма­ли­ся вбив­ства­ми мі­сце­вих єв­ре­їв. Та­ке від­бу­ва­ло­ся й на ба­га­тьох ін­ших те­ри­то­рі­ях. Поль­ський пре­зи­дент ви­знав це та пе­ре­про­сив. Віл­лі Брандт став на ко­лі­на у Вар­шав­сько­му гет­то. По­лі­ти­ки прийня­ли про­ви­ну сво­їх кра­їн. Кіль­ка ро­ків то­му в Єв­ро­пі на­мі­тив­ся про­цес, ко­ли мі­сце­ві по­лі­ти­ки ста­ли за­пе­ре­чу­ва­ти ви­зна­ні фа­кти, мов­ляв, ні-ні, наш на­род не має жо­дної до­ти­чно­сті до здій­сне­н­ня Го­ло­ко­сту. Так бу­ло в Поль­щі, Угор­щи­ні, та й у Фран­ції теж. Бі­да в то­му, що цих по­лі­ти­ків су­спіль­ства під­три­му­ють. Мо­ва про ПІС у Поль­щі, ра­ди­каль­них пра­вих. Бу­ло на­віть ухва­ле­но за­кон, який до­зво­ляв при­тя­гу­ва­ти до від­по­від­аль­но­сті по­ля­ків та іно­зем­ців, що під­твер­джує: по­ля­ки та­ки бра­ли участь у ви­ни­щен­ні єв­ре­їв під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни. У Фран­ції та­ко­го за­ко­ну не­має, про­те є по­лі­ти­ки та низ­ка пе­ре­сі­чних фран­цу­зів, які за­пе­ре­чу­ють участь сво­їх спів­ві­тчи­зни­ків у Шоа. Мов­ляв, Фран­ції у Фран­ції не бу­ло, ма­ю­чи на ува­зі рух спро­ти­ву, який очо­лю­вав Шарль де Ґолль в емі­гра­ції в Лон­до­ні. Але, окрім «Віль­ної Фран­ції», існу­вав ще ре­жим Ві­ші, який спів­пра­цю­вав із на­ци­ста­ми. Хі­ба то бу­ли не фран­цу­зи?

Ми не зна­є­мо, які пи­та­н­ня май­бу­тнє по­ста­вить для ці­єї істо­рії, тоб­то що­до Го­ло­ко­сту. Але з па­ді­н­ням ко­му­ні­зму, від­кри­т­тям ар­хі­вів у до­слі­дже­н­нях зро­бле­но ве­ли­че­зний стри­бок. У мо­є­му по­ко­лін­ні ми бу­ли істо­ри­ка­ми- оди­на­ка­ми. Сьо­го­дні є со­тні лю­дей, ти­ся­чі до­слі­дни­ків різних на­ціо­наль­но­стей, які ви­вча­ють усі аспе­кти Го­ло­ко­сту.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.