Та­рас Лю­тий про де­мо­кра­тію і со­цме­ре­жі

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Та­рас Лю­тий

По­за сум­ні­вом, стар­ше по­ко­лі­н­ня ду­же до­бре пам’ятає ча­си ана­ло­го­вої ко­му­ні­ка­ції, ко­ли до­во­ди­ло­ся бу­ти яки­мось інер­тним при­йма­чем ін­фор­ма­ції, яка до то­го ж по­ши­рю­ва­ла­ся че­рез кон­тро­льо­ва­ні ЗМІ. Та це був уже час змін, які чим­дуж на­би­ра­ли обер­тів.

Як пи­ше аме­ри­кан­ська про­фе­сор­ка Ме­рі Кросс у книж­ці з про­мо­ви­стим за­го­лов­ком «Bloggerati, twitterati: як блог і Twitter змі­ню­ють по­пу­ляр­ну куль­ту­ру» (2011), при­бли­зно пів­то­ра сто­лі­т­тя то­му в за­хі­дно­му сві­ті тра­ди­цій­но-ру­сти­каль­ний спо­сіб жи­т­тя по­чав по­во­лі зву­жу­ва­ти­ся під впли­вом ур­ба­ні­за­ції, спри­чи­ня­ю­чи ма­со­ві мі­гра­ції. Ро­звій ін­ду­стрії гнав лю­дей із нив до ви­ро­бни­чих вер­ста­тів. А ко­ли еле­ктри­ку по­ча­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти не ли­ше в про­ми­сло­во­сті, а й у пов­сяк­ден­ні, но­ві те­хно­ло­гії актив­но по­с­при­я­ли жит­тє­вим пе­ре­тво­ре­н­ням. Зв’язок че­рез те­ле­граф, а по­тім і те­ле­фон ско­ро­чу­вав від­ста­ні не менш до­ско­на­ло, аніж за­лі­зни­чний і во­дний, зго­дом ав­то­мо­біль­ний, а вре­шті й авіа­цій­ний транс­порт. Зро­ста­н­ня сві­то­вих кор­по­ра­цій плюс ми­сте­цтво про­да­ва­ти змі­цню­ва­ли ри­нок кіль­кі­сно та які­сно. Щоб бу­ден­на пра­ця не на­га­ду­ва­ла від­чу­же­н­ня, до­зрі­ва­ли му­зи­чний бі­знес і кі­не­ма­то­граф ра­зом з ін­ши­ми ви­до­ви­щни­ми сфе­ра­ми.

На­пев­но, са­ме га­зе­та ста­ла най­біль­шим пу­блі­чним ме­діа, і то на­віть у до­звіл­лі: пі­сля втра­ти нею ін­фор­ма­тив­них ознак її мо­жна бу­ло ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти бо­дай як го­спо­дар­ський ма­те­рі­ал. Спорт пе­ре­став бу­ти здо­бу­тком най­ба­га­тших і зро­бив­ся ма­со­вим за­ня­т­тям, як і по­пу­ляр­ні ро­ма­ни чи тан­ці. Спо­ча­тку ра­діо, а да­лі вже й те­ле­ба­че­н­ня за­хо­пи­ли мо­но­по­лію на су­спіль­ну дум­ку, ство­рю­ю­чи про­дукт спо­жи­ва­н­ня ау­діо-ві­зу­аль­но­го змі­сту.

У 1969 ро­ці, ко­ли The Beatles при­бу­ли до Аме­ри­ки, а пер­ша лю­ди­на сту­пи­ла на Мі­сяць, за­про­е­кто­ва­но по­пе­ре­дни­ка ін­тер­не­ту – ARPANET (Ме­ре­жа агентств пе­ре­до­вих до­слі­дни­цьких про­е­ктів). У 1970-ті вже на­го­див­ся не тіль­ки ві­део­ма­гні­то­фон, а й пер­ший комп’ютер (ра­зом із про­то­ти­пом пер­со­наль­но­го), фло­пі-диск та опти­ко-во­ло­кон­ний ка­бель. Че­рез кіль­ка де­ся­тків ро­ків, аж у 1990-х, ви­бу­хну­ла ці­ла комп’ютер­на куль­ту­ра. Вре­шті бу­ло роз­ро­бле­но фор­ма­ти гі­пер­текс­то­вих до­ку­мен­тів для ме­ре­жі, а си­сте­ми комп’юте­рів осна­сти­ли веб­пе­ре­гля­да­ча­ми. До то­го ж з’яви­ли­ся сер­ве­ри та про­гра­ми для еле­ктрон­ної по­шти. Ото­ді ко­му­ні­ка­ція на­бу­ла ін­шо­го ви­мі­ру. Ви­най­де­н­ня CD-ROM, DVD та Mp3-пле­є­ра умо­жли­ви­ло пе­ре­хід до ци­фро­во­го зву­ча­н­ня та зо­бра­же­н­ня. На по­ча­тку ХХІ сто­лі­т­тя ва­го­ми­ми ін­стру­мен­та­ми змін у цій сфе­рі за­ли­ша­ли­ся та­кі рі­зні скла­до­ві, як-от Google, Wi-fi, Youtube, Ві­кі­пе­дія та бло­гер­ська куль­ту­ра у Facebook, Instagram чи Twitter. Оскіль­ки ки­шень­ко­ві ґа­дже­ти, а над­то смар­тфо­ни, да­ли змо­гу все це на­ро­щу­ва­ти в одно­му при­строї, то в су­ку­пно­сті з ци­фро­вим те­ле­ба­че­н­ням, ви­ко­ри­ста­н­ням пла­ско­го екра­на, ко­ле­кці­єю ци­фро­во­го кон­тен­ту на хма­рі та стіль­ни­ко­вим зв’яз­ком лю­ди­на ді­ста­ла до­ступ до най­рі­зно­ма­ні­тні­шої ін­фор­ма­ції. Ма­ло не вся по­пу­ляр­на куль­ту­ра в «згор­ну­то­му ви­гля­ді» по­мі­ща­є­ться те­пер на до­ло­ні.

Але чи є со­ці­аль­ні ме­діа осе­ред­ком де­мо­кра­ти­чно­го спіл­ку­ва­н­ня? Ви­хід у про­сто­ри ме­ре­жі й шанс ви­сло­ви­ти­ся не ча­сто за­кін­чу­ю­ться вда­ло. Со­ці­аль­на ме­ре­жа раз по раз на­га­дує про­стір, де кон­цен­тру­є­ться не­га­тив. Якщо хтось вва­жає свій облі­ко­вий за­пис при­ва­тною «ко­мір­кою», то це не так. Ко­жно­го, хто ре­гу­ляр­но ро­бить до­пи­си й має ре­кор­дну су­му дру­зів і під­пи­сни­ків, спри­йма­ють як ме­діа-пер­со­ну. Те­пер ні­хто не мо­же про­сто ви­сло­ви­ти­ся. Вся­кий ря­док слів ми­сли­ться май­же як офі­цій­на за­ява. Лю­ди ба­чать се­бе й усіх пов­но­цін­ни­ми ре­чни­ка­ми по­дій. У со­ці­аль­них ме­ре­жах що­до­би на­ро­джу­ю­ться де­ся­тки міль­йо­нів бло­гів, а со­тні міль­йо­нів ко­ри­сту­ва­чів усе це спо­жи­ва­ють. Еко­но­мі­чні си­сте­ми де­да­лі вправ­ні­ше доби­ра­ють під се­бе со­ці­аль­ні ме­діа, пе­ре­тво­рю­ю­чи їх на ко­мер­цій­ні осе­ред­ки, не ка­жу­чи вже про ча­сті ви­пад­ки за­во­ло­ді­н­ня пер­со­наль­ни­ми да­ни­ми ко­ри­сту­ва­чів. До­ста­тньо щось кіль­ко­ма клі­ка­ми впо­до­ба­ти, як по­тра­пля­єш на га­чок ре­клам­них кор­по­ра­цій, які ре­гу­ляр­но по­да­ва­ти­муть то­бі чер­го­ву пор­цію то­ва­рів.

По­лі­ти­чна ре­кла­ма, хо­ча ча­сті­шою є на­віть ан­ти­ре­кла­ма опо­нен­тів, фор­мує дум­ку ме­шкан­ців ме­ре­жі. Ко­мусь мо­же зда­ва­ти­ся, що со­цме­ре­жа по­збав­ле­на впли­ву за­ан­га­жо­ва­ної дум­ки. Та ко­мер­цій­ний ва­жіль лег­ко при­би­рає та­кі пе­ре­по­ни. Мо­бі­лі­зу­ва­ти чи ге­не­ру­ва­ти дум­ку ви­бор­ця по­кли­ка­ні га­ла­сли­ві но­ви­ни. Ли­ше на са­мо­му по­ча­тку існу­ва­н­ня со­ці­аль­ні ме­діа ви­да­ва­ли­ся опло­том кон­фі­ден­цій­но­сті й не­за­ле­жно­сті, са­мо­бу­тні­ми острів­ця­ми кон­тр­куль­ту­ри, де обго­во­рю­ва­ли­ся куль­тур­но-ін­сти­ту­цій­ні ін­но­ва­ції чи за­по­ча­тко­ву­вав­ся но­вий пу­блі­чний ди­скурс. Однак у ме­ре­жі по­во­лі за­па­ну­вав фе­но­мен ано­нім­но-зне­осо­бле­ної фор­ми: бо­ти й тро­лі зда­тні про­ду­ку­ва­ти псев­до­ефе­кти та фей­ки. Ко­мен­та­рі по­ча­сти на­га­ду­ють не кон­стру­ктив­ну по­зи­цію, а зверх­ньо-роз­пе­ще­ний «го­лос на­ро­ду». Не­від’єм­не пра­во ви­сло­ви­ти­ся пе­ре­тво­рю­є­ться на по­тік вза­єм­но­го при­ни­же­н­ня чи са­мо­ствер­дже­н­ня за ра­ху­нок ін­шо­го. То­му будь-яка дис­ку­сія ду­же швид­ко по­ля­ри­зу­є­ться й зво­ди­ться на­ні­вець. Та не­хай ін­фор­ма­ція де­да­лі ча­сті­ше спри­йма­є­ться з ме­ре­жі, а її осми­сле­н­ня й оброб­ка за­зна­ють по­су­тніх змін, адже ві­зу­аль­на скла­до­ва де­да­лі біль­ше ві­ді­грає кон­сти­ту­тив­ну роль, по­при все, но­ві­тню ци­фро­ву ге­не­ра­цію важ­ко уяви­ти без по­стій­но вста­нов­лю­ва­но­го вза­єм­но­го зв’яз­ку між мін­ли­ви­ми суб’єкта­ми ко­му­ні­ка­ції.

СО­ЦМЕ­РЕ­ЖА РАЗ ПО РАЗ НА­ГА­ДУЄ ПРО­СТІР, ДЕ КОН­ЦЕН­ТРУ­Є­ТЬСЯ НЕ­ГА­ТИВ. ЯКЩО ХТОСЬ ВВА­ЖАЄ СВІЙ ОБЛІ­КО­ВИЙ ЗА­ПИС ПРИ­ВА­ТНОЮ «КО­МІР­КОЮ», ТО ЦЕ НЕ ТАК. КО­ЖНО­ГО, ХТО РЕ­ГУ­ЛЯР­НО РО­БИТЬ ДО­ПИ­СИ Й МАЄ РЕ­КОР­ДНУ СУ­МУ ДРУ­ЗІВ І ПІД­ПИ­СНИ­КІВ, СПРИ­ЙМА­ЮТЬ ЯК МЕ­ДІА-ПЕР­СО­НУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.