Юрій До­ро­шен­ко про спец­слу­жби та жур­на­лі­сти­ку

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Юрій До­ро­шен­ко

Спец­слу­жби та жур­на­лі­сти — тема ста­ра, як світ. Пред­став­ни­ки цих про­фе­сій вза­є­мо­ді­ють від­то­ді, як во­ни ви­ни­кли. У цій древ­ній істо­рії спів­існу­ва­н­ня тре­ті­ми мо­жуть бу­ти ли­ше свя­ще­ни­ки, які та­кож ча­сто ви­ко­ну­ва­ли фун­кції роз­ві­дни­ків, по­чи­на­ю­чи ще з Дав­ньо­го Єги­пту. Жур­на­лі­сти-роз­ві­дни­ки, жур­на­лі­сти — аген­ти спец­служб, роз­ві­дни­ки під при­кри­т­тям акул пе­ра та мі­кро­фо­на — це все вже кла­си­ка жан­ру.

Дня­ми один ко­ли­шній жур­на­ліст, а те­пер на­ро­дний де­пу­тат, на­ма­га­ю­чись від­но­ви­ти пі­дір­ва­ний ав­то­ри­тет у сво­їх ко­ли­шніх ко­лег, за­бив на спо­лох: ґвалт, Слу­жба без­пе­ки Укра­ї­ни сте­жить за акти­ві­ста­ми та жур­на­лі­ста­ми, про­слу­хо­ву­ю­чи їх. Мов­ляв, це не­по­доб­ство. Ото від­крив Аме­ри­ку! Чи є пра­ців­ни­ки ме­діа не­до­тор­кан­ни­ми за ви­зна­че­н­ням — над цим вар­то по­ду­ма­ти.

«До­бро­го дня. Вас тур­бу­ють зі Слу­жби без­пе­ки Укра­ї­ни, я та­кий-то та­кий. Хо­тів би з ва­ми зу­стрі­ти­ся, про­кон­суль­ту­ва­ти­ся», — по­чув я у слу­хав­ці сво­го ре­да­кцій­но­го те­ле­фо­на в се­ре­ди­ні 1990-х, ще на по­ча­тку сво­єї жур­на­ліст­ської кар’єри. Як лю­ди­на, яка вва­жає се­бе дер­жав­ни­ком, я не міг від­мо­ви­ти­ся до­по­мог­ти пред­став­ни­ко­ві структури, що по­кли­ка­на бе­рег­ти су­ве­ре­ні­тет і на­ціо­наль­ну без­пе­ку мо­єї кра­ї­ни. З ма­йо­ром СБУ Іго­рем Пе­тро­ви­чем (на­зве­мо йо­го так) ми зу­стрі­ли­ся в одно­му з ки­їв­ських пар­ків. Він ви­явив­ся ро­сій­сько­мов­ним, до­во­лі пи­ха­тим дядь­ком, ро­дом з одно­го з при­чор­но­мор­ських міст. У «кон­то­ру» по­тра­пив із вій­сько­вих (це вже бу­ли ча­си, ко­ли «че­кі­стів» по­ча­ли на­би­ра­ти з во­як, що не до­да­ло уста­но­ві ін­те­ле­кту). Для ме­не цей факт свід­чив не на йо­го ко­ристь. До­ве­ло­ся від­вер­то ска­за­ти, що бу­ло б при­ро­дні­ше, як­би пра­ців­ни­ки укра­їн­ських спец­служб го­во­ри­ли дер­жав­ною мо­вою. Осо­бли­во з укра­їн­ськи­ми жур­на­лі­ста­ми. Він щось ви­прав­до­ву­вав­ся, мов­ляв, уміє, але ще не має ве­ли­кої пра­кти­ки, обов’яз­ко­во ви­пра­ви­ться з ча­сом. Як ви­яви­ло­ся, йо­го ці­ка­ви­ли по­дро­би­ці одні­єї з остан­ніх мо­їх ста­тей, на­пи­са­них пі­сля від­ря­дже­н­ня до Мо­скви. Він пра­цю­вав у ро­сій­сько­му на­пря­мі й му­сив де­мон­стру­ва­ти бо­дай якусь ро­бо­ту. Хо­ча зро­зумі­ло, що в ті ча­си Укра­ї­на пле­ла­ся в обо­зі Ро­сії та все це бу­ло фі­кці­єю.

До­да­ти до стат­ті ме­ні не бу­ло чо­го, я пе­ре­по­вів йо­му те, що він і так міг про­чи­та­ти в по­за­вчо­ра­шньо­му но­ме­рі га­зе­ти. Ма­йор ду­же дя­ку­вав, ні­би я справ­ді йо­му роз­по­вів щось екс­клю­зив­не, про­сив до­зво­лу вря­ди-го­ди звер­та­ти­ся. По­тім ми ще кіль­ка ра­зів пе­ре­ти­на­ли­ся в та­ко­му са­мо­му фор­ма­ті. До­да­ли­ся ли­ше роз­мо­ви «про жи­т­тя» та мої роз­пи­ту­ва­н­ня про бу­т­тя в «кон­то­рі гли­бо­ко­го бу­рі­н­ня».

І от пі­сля чер­го­вої та­кої про­гу­лян­ки на сві­жо­му по­ві­трі мій ві­за­ві ра­птом за­во­дить: «Я та­кий вдя­чний, ви ме­ні так до­по­мо­гли. Хо­тів би від­дя­чи­ти якось. Нам ви­ді­ля­ють гро­ші на рі­зні стат­ті ви­трат, їх все одно тре­ба ку­дись спи­су­ва­ти. Ось хо­чу вам да­ти. Пев­но зай­ви­ми не бу­дуть. Жо­дних зо­бов’язань. Хі­ба що фор­маль­но на­пи­шіть роз­пи­ску: та­кий-то та­кий, отри­мав, і на­віть не тре­ба пи­са­ти хто, про­сто якийсь псев­до­нім мо­жна…». Я аж зу­пи­нив­ся від не­спо­ді­ван­ки. «О-о-о-о, ви ме­не вер­бу­є­те?», — зди­ву­вав­ся. Ме­не щи­ро роз­ча­ру­вав та­кий при­мі­тив­ний під­хід (усе ж та­ки я чи­тав спе­ці­аль­ну лі­те­ра­ту­ру й ду­мав, що це від­бу­ва­є­ться якось ви­тон­че­ні­ше), а то­му на цьо­му я при­пи­нив на­ші по­хо­день­ки та вза­га­лі спіл­ку­ва­н­ня. Во­но бу­ло фа­кти­чно ні про що та вже пе­ред цим усім по­чи­на­ло на­бри­да­ти.

До сло­ва, по­тім ша­ну­валь­ник мо­го жур­на­ліст­сько­го та­лан­ту до­слу­жив­ся до ге­не­ра­ла та на­віть тим­ча­со­во ви­ко­ну­вав обов’яз­ки очіль­ни­ка одні­єї укра­їн­ської роз­ві­ду­валь­ної структури. Зі­рок із не­ба не ха­пав, але, ма­буть, вій­сько­ва ви­кон­ли­вість то­ру­ва­ла йо­му кар’єр­ний шлях.

Дру­гий зна­ко­вий епі­зод із мо­го спіл­ку­ва­н­ня з пред­став­ни­ка­ми ві­тчи­зня­них спец­служб. Уже в 2000-х Ле­о­нід Ку­чма ви­рі­шив учер­го­ве акти­ві­зу­ва­ти в очах ви­бор­ців імі­та­цію бо­роть­би з ко­ру­пці­єю та змі­цни­ти дер­жав­ний апа­рат ка­дра­ми з Во­ло­ди­мир­ської ву­ли­ці, і їх роз­пи­ха­ли мі­ні­стер­ства­ми та ві­дом­ства­ми (пе­ре­ва­жно на по­са­ди за­сту­пни­ків). Від­ко­ман­ди­ру­ва­ли одно­го «ор­ла» й у Дер­жав­ний ко­мі­тет у спра­вах ре­лі­гій на по­са­ду за­сту­пни­ка го­ло­ви. Чо­ло­вік він спе­ци­фі­чний, на­віть ди­ва­ку­ва­тий у сво­їй са­мо­за­ко­ха­но­сті, уявив се­бе ве­ли­ким спе­ці­а­лі­стом із ре­лі­гій і дав одній га­зе­тці ін­терв’ю, де по­чав роз­мір­ко­ву­ва­ти про не­ка­но­ні­чність УПЦ Ки­їв­сько­го па­трі­ар­ха­ту.

Ці фі­ло­соф­ству­ва­н­ня по­тра­пи­ли ме­ні на очі. На чер­го­вій пре­скон­фе­рен­ції Па­трі­ар­ха Фі­ла­ре­та, яку до­ве­ло­ся ме­ні ве­сти, я встав і роз­по­вів про кри­чу­щий факт то­го, що дер­жав­ний чи­нов­ник та «офі­цер пев­них спец­служб» не має пра­ва опе­ру­ва­ти суб’єктив­ни­ми тер­мі­на­ми, не пе­ред­ба­че­ни­ми за­ко­но­дав­ством. Пі­сля то­го роз­го­рів­ся ве­ли­кий скан­дал, із Бан­ко­вої но­во­спе­че­но­му «ка­но­ні­сту» на­да­ва­ли по ша­пці, ка­жуть, на­віть при­три­ма­ли з чер­го­вим зва­н­ням.

Уже за пре­зи­ден­та Ющен­ка мій ре­лі­гі­є­зна­вець у по­го­нах до­слу­жив­ся до ге­не­ра­ла ар­мії, грав роль ве­ли­ко­го спе­ці­а­лі­ста в га­лу­зі «роз­від­ки з те­ри­то­рії» (чим смі­шив ко­лег, які зна­ли йо­го справ­жні фун­кції та мо­жли­во­сті). Він ба­ло­ту­вав­ся в пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни, а те­пер зби­рає ма­ло­чи­сель­ні мі­тин­ги та про­во­дить хи­мер­ні фо­ру­ми, грає роль пал­ко­го опо­зи­ціо­не­ра.

До чо­го я все це ве­ду? Бу­ду, мо­жли­во, не­по­пу­ляр­ним. По-пер­ше, жур­на­лі­сти не мо­жуть ма­ти ін­дуль­ген­цію від спец­служб, осо­бли­во в умо­вах вій­ни. Не се­крет, що біль­шість ро­сій­ських пред­став­ни­ків ме­діа, які працюють в Укра­ї­ні, крім то­го, що є про­па­ган­ди­ста­ми во­ро­жої дер­жа­ви, ще й ве­дуть роз­ві­ду­валь­ну ді­яль­ність. По-дру­ге, спец­слу­жби мо­жуть і по­вин­ні від­сте­жу­ва­ти мо­жли­вий вплив іно­зем­них стру­ктур на жур­на­ліст­ське се­ре­до­ви­ще, але від­бу­ва­ти­ся все має в ме­жах за­ко­ну та на ви­со­ко­про­фе­сій­но­му, а не ама­тор­сько­му рів­ні. Адже жур­на­ліст­ське се­ре­до­ви­ще є ін­те­ле­кту­аль­ним, і на це тре­ба зва­жа­ти.

СПЕЦ­СЛУ­ЖБИ СПЕЦСЛ МО­ЖУТЬ І ПО­ВИН­НІ ВІД­СТЕ­ЖУ­ВА­ТИ МО­ЖЛИ­ВИЙ МО ВПЛИВ ІНО­ЗЕМ­НИХ СТРУ­КТУР НА ЖУР­НА­ЛІСТ­СЬКЕ ЖУРНА СЕ­РЕ­ДО­ВИ­ЩЕ, АЛЕ ВІД­БУ­ВА­ТИ­СЯ ВСЕ МАЄ В МЕ­ЖАХ ЗА­КО­НУ ТА НА ВИ­СО­КО­ПРО­ФЕ­СІЙ­НО­МУ, А НЕ АМА­ТОР­СЬКО­МУ РІВ­НІ. АДЖЕ ЖУР­НА­ЛІСТ­СЬКЕ СЕ­РЕ­ДО­ВИ­ЩЕ Є ІН ІН­ТЕ­ЛЕ­КТУ­АЛЬ­НИМ, І НА ЦЕ ТРЕ­БА ЗВА­ЖА­ТИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.