Рі­хард Гер­ці­нґер про за­гро­зу на­ціо­наль­ної са­мо­ізо­ля­ції в Єв­ро­пі

ко­ре­спон­дент роз­ді­лу «По­лі­ти­ка та су­спіль­ство» ні­ме­цьких ви­дань Die Welt та Welt am Sonntag

Ukrainskiy Tyzhden - - Змiст Має Значення - Рі­хард Гер­ці­нґер,

Ви­ступ До­наль­да Трам­па в ООН не­що­дав­но зно­ву про­ілю­стру­вав, на­скіль­ки ве­ли­кий роз­рив між по­зи­ці­єю цьо­го пре­зи­ден­та США та чин­ни­ми до­не­дав­на за­са­да­ми аме­ри­кан­ської зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. Йо­го ти­ра­да про­ти гло­ба­лі­зму, як і те, що він ого­ло­сив се­бе при­хиль­ни­ком сві­ту, у яко­му ко­жна на­ція на­да­ва­ла б аб­со­лю­тної пе­ре­ва­ги вла­сним ін­те­ре­сам пе­ред між­на­ро­дни­ми со­ю­за­ми й ба­га­то­сто­рон­ні­ми до­мов­ле­но­стя­ми, — усе це від­по­від­ає су­ті іде­о­ло­гії пра­во на­ціо­на­лі­сти­чно­го ру­ху alt-right, що фор­му­є­ться дов­ко­ла ко­ли­шньо­го Трам­по­во­го го­лов­но­го ра­дни­ка Сті­ва Бен­но­на.

Кар­ти­на сві­ту нинішнього пре­зи­ден­та Аме­ри­ки від­обра­жа­є­ться та­кож і в йо­го тав­ру­ван­ні Ки­таю як основ­но­го гло­баль­но­го су­про­тив­ни­ка США. Свій ви­клик Пі­дне­бе­сній До­нальд Трамп об­ґрун­ту­вав ве­ли­кою мі­рою ви­га­да­ним твер­дже­н­ням, бу­цім­то є на­дій­ні да­ні про втру­ча­н­ня Пе­кі­на в май­бу­тні ви­бо­ри до Кон­гре­су Спо­лу­че­них Шта­тів. У та­кий спо­сіб він, оче­ви­дно, хо­че від­во­лі­кти ува­гу від фа­кти­чно до­ве­де­но­го ма­сив­но­го втру­ча­н­ня Ро­сії й від акту­аль­но­го роз­слі­ду­ва­н­ня що­до ро­сій­сько­го впли­ву на ми­ну­лі пре­зи­дент­ські ви­бо­ри на ко­ристь Трам­па.

Зда­є­ться, що йо­го від­хід від прин­ци­пів ба­га­то­сто­рон­ньо­го лі­бе­раль­но­го сві­то­во­го устрою та від про­від­ної ро­лі США в ньо­му під­твер­джує слу­шність тих єв­ро­пей­ських по­лі­ти­ків, які за­кли­ка­ють до біль­шої са­мо­стій­но­сті Єв­ро­пи у від­но­си­нах з Аме­ри­кою. Однак на­справ­ді ця пер­спе­кти­ва ба­зу­є­ться на не­ре­аль­них пе­ред­умо­вах, тож ве­де на не­без­пе­чні ма­нів­ці.

Так, пре­зи­дент Фран­ції Ем­ма­ню­ель Ма­крон кіль­ка ти­жні вто­му за­явив, що Єв­ро­па му­сить змі­цню­ва­ти свою обо­ро­но­спро­мо­жність, щ об­ста­ти менш за­ле­жною від США. Те, що за­для цьо­го він вво­дить у гру спів­пра­цю з Ро­сі­єю в по­лі­ти­чній та без­пе­ко­вій сфе­рах, тоб­то са­ме з тою дер­жа­вою, яка ни­ні ста­но­вить най­біль­шу по­лі­ти­чну й во­єн­ну за­гро­зу для Єв­ро­пи, свід­чить про ри­зи­ко­ва­ну плу­та­ни­ну мас­шта­бів цін­но­стей, на яких ґрун­ту­є­ться спіль­на без­пе­ка За­хо­ду. І по­ка­зує, що від­хід від Спо­лу­че­них Шта­тів в ім’я «єв­ро­пей­ської су­ве­рен­но­сті» не­від­во­ро­тно при­зве­де до збли­же­н­ня з ав­то­ри­тар­ни­ми дер­жа­ва­ми, як це вже мо­жна по­мі­ти­ти на при­кла­ді спів­пра­ці ЄС із Ро­сі­єю та Ки­та­єм у спра­ві за­хи­сту ядер­ної уго­ди з Іра­ном.

Єв­ро­пі, по­за сум­ні­вом, до­ве­де­ться ін­ве­сту­ва­ти в без­пе­ку зна­чно біль­ше, ніж до­те­пер. З ці­єю ме­тою по­трі­бно ви­бу­до­ву­ва­ти єв­ро­пей­ський обо­рон­ний со­юз, але не для то­го, щоб ство­ри­ти про­ти­ва­гу США, як не­що­дав­но сфор­му­лю­вав ні­ме­цький мі­ністр за­кор­дон­них справ Гай­ко Ма­ас. «Зба­лан­со­ва­не пар­тнер­ство» між ЄС і Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми, яко­го він пра­гне, мо­же озна­ча­ти ли­ше те, що єв­ро­пей­ський стов­птранс­а­тлан­ти­чно­го­Альян­су­змі­цню­ва­ти­ме­ться­за­для­п­одаль­шо­го­по­си­ле­н­ня­са­мо­го­цьо­го­Альян­су,ане­для­то­го,що­бви­су­ну­ти Єв­ро­пу на бо­йо­ву по­зи­цію як гео­стра­те­гі­чно­го су­про­тив­ни­ка США. Та­ке уяв­ле­н­ня вже є ре­зуль­та­том ілю­зор­ної пе­ре­оцін­ки сво­їх сил. І не тіль­ки то­му, що ЄС да­ле­кий від то­го, що­би бу­ти єди­ним суб’єктом між­на­ро­дної по­лі­ти­ки, адже він зму­ше­ний ма­ти спра­ву зі зро­ста­н­ням но­во­го на­ціо­на­лі­зму, що за­гро­жує вну­трі­шнім роз­ко­лом. Крім то­го, об’єд­на­на де­мо­кра­ти­чна Єв­ро­па без Аме­ри­ки чи тим па­че в опо­зи­ції до остан­ньої не­ми­сли­ма в прин­ци­пі. Адже са­ма ідея єв­ро­пей­ської єд­но­сті по сво­їй су­ті є аме­ри­кан­ською кон­це­пці­єю. Са­ме США пі­сля двох сві­то­вих війн, роз­по­ча­тих у Єв­ро­пі, роз­ро­би­ли ві­зію на­дна­ціо­наль­но­го де­мо­кра­ти­чно­го устрою, яка жи­ви­ла ди­на­мі­ку єв­ро­пей­сько­го об’єд­нав­чо­го ру­ху від 1945-го.

Хоч би як ви­со­ко ми оці­ню­ва­ли вне­сок єв­ро­пей­ських пер­шо­про­хід­ців, зокре­ма Він­сто­на Чер­чи­л­ля, Жа­на Мо­не, Ро­бер­та Шу­ман­на, Кон­ра­да Аде­на­у­е­ра, а та­кож зу­си­л­ля без­лі­чі єв­ро­пей­ців за­для єд­на­н­ня кон­ти­нен­ту, про­те без ре­аль­но­го по­лі­ти­чно­го ти­ску США во­ни не ма­ли б май­же жо­дно­го шан­су на вті­ле­н­ня. Спо­лу­че­ні Шта­ти зав­жди бу­ли ге­не­ра­то­ром і су­пер­ві­зо­ром єв­ро­пей­сько­го гур­ту­ва­н­ня — від пла­ну Мар­шал­ла до возз’єд­на­н­ня Ні­меч­чи­ни в ме­жах єв­ро­пей­ської ін­те­гра­ції, чо­му сут­тє­во зав­дя­чу­є­мо енер­гій­ній аме­ри­кан­ській під­трим­ці. Ва­шинг­тон був та­кож ру­шій­ною си­лою при­швид­ше­но­го прийня­т­тя до НАТО і ЄС звіль­не­них від ко­му­ні­зму схі­дно­єв­ро­пей­ських кра­їн. Уже на­віть че­рез цей до­свід дер­жа­ви Схі­дної Єв­ро­пи, та­кі як Поль­ща чи кра­ї­ни Бал­тії, ні­ко­ли не пі­шли б шля­хом єв­ро­пей­сько­го роз­ри­ву зі США.

КОН­ФЛІКТ ПРИН­ЦИ­ПІВ ЩО­ДО МАЙ­БУ­ТНЬО­ГО ЗА­ХО­ДУ ПРО­ХО­ДИТЬ НЕ МІЖ АМЕ­РИ­КОЮ ТА ЄВРОПОЮ, А ВСЕ­РЕ­ДИ­НІ КО­ЖНОЇ З НИХ. ЯКЩО США Й СПРАВ­ДІ НА ТРИ­ВА­ЛИЙ ЧАС ОБЛИШАТЬ СВОЮ РОЛЬ МОТОРА Й ГА­РАН­ТА ОБ’ЄДНАНОЇ ДЕ­МО­КРА­ТИ­ЧНОЇ ЄВ­РО­ПИ, ТО ЄВ­РО­ПЕЙ­СЬКІ КРА­Ї­НИ ПІДУТЬ СЛІДОМ ЗА НИ­МИ ШЛЯ­ХОМ ПО­ВЕР­НЕ­Н­НЯ ДО НА­ЦІО­НАЛЬ­НОЇ СА­МО­ІЗО­ЛЯ­ЦІЇ

Про­те ни­ні си­ту­а­ція дра­ма­ти­чно змі­ни­ла­ся: із при­хо­дом Трам­па Спо­лу­че­ні Шта­ти да­ли на­здо­гна­ти й ін­фі­ку­ва­ти се­бе ні­би­то дав­но істо­ри­чно по­до­ла­но­му ду­хо­ві єв­ро­пей­сько­го на­ціо­на­лі­зму. Іде­о­ло­гія аме­ри­кан­ських аlt-right, яка від­дзер­ка­лю­є­ться в зов­ні­шньо­по­лі­ти­чній по­зи­ції аме­ри­кан­сько­го пре­зи­ден­та, жи­ви­ться пе­ре­ва­жно з єв­ро­пей­ських дже­рел. До них на­ле­жать те­о­рії ні­ме­цької «кон­се­рва­тив­ної ре­во­лю­ції» 1920–1930 ро­ків, фран­цузь­ких «но­вих пра­вих» 1960-х та ідеї іта­лій­сько­го фа­шист­сько­го ми­сли­те­ля Юлі­у­са Ево­ли. На ньо­го ра­до по­си­ла­є­ться Стів Бен­нон, який те­пер на­ма­га­є­ться ор­га­ні­зу­ва­ти пан’ єв­ро­пей­ський пра­во по­пу­ліст­ський рух. Цей вза­є­мо­вплив свід­чить про те, що кон­флікт прин­ци­пів що­до май­бу­тньо­го За­хо­ду на­справ­ді про­хо­дить не між Аме­ри­кою та Європою, а все­ре­ди­ні ко­жної з них. Якщо США й справ­ді на три­ва­лий час облишать свою роль мотора й га­ран­та об’єднаної де­мо­кра­ти­чної Єв­ро­пи, то єв­ро­пей­ські кра­ї­ни підуть слідом за ни­ми шля­хом по­вер­не­н­ня до на­ціо­наль­ної са­мо­ізо­ля­ції.

Об’єд­на­на де­мо­кра­ти­чна Єв­ро­па та лі­бе­раль­ний сві­то­вий лад ма­ють май­бу­тнє ли­ше якщо ін­сти­ту­ції аме­ри­кан­ської де­мо­кра­тії чи­ни­ти­муть опір здій­сню­ва­но­му До­наль­до­мТрам­пом­пі­дри­ву­а­ме­ри­кан­сько­го­у­ні­вер­са­ліст­сько­го­са­мо­усві­дом­ле­н­ня­та­я­кщо­ра­ні­ше­чи­пі­зні­ше­Спо­лу­че­ні­Шта­ти­зно­ву актив­но до ньо­го на­вер­ну­ться. У бо­роть­бі за збе­ре­же­н­ня лі­бе­раль­ної де­мо­кра­тії мо­жна пе­ре­мог­ти тіль­ки з обох бо­ків Атлан­ти­ки одно­ча­сно. «Осо­бли­вий» єв­ро­пей­ський шлях ли­ше при­швид­шить її за­не­пад.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.